Все, що йде без застережень і протипоказань, або не дає алгоритму заперечення, спростування себе, не є істинним. (Ми зараз говоримо не про Істину, яка понад твердженнями і запереченнями – ми говоримо про вказівку на Істину).

       «Самолікування може бути шкідливим для вашого здоров’я» – попереджає Міністерство охорони здоров’я (тіла і душі – В.А.). Цей напис великими буквами обов’язковий на кожній рекламі лікарських препаратів, засобів чи методів лікування. А якими ж великими буквами має попереджати Церква («Міністерство» охорони здоров’я духа-іпостасі-особистості), що самочинне «духовне» життя і читання різного роду духовної літератури (і в тому числі Біблії, і творіння Святих отців і матерів) може бути шкідливим для вашого духовного здоров’я?! І на кожній книзі! (Вас здивувало те, що ми сказали і про Біблію? Так, і на титульній сторінці Біблії великими буквами! [ми зараз говоримо не про дизайн Книги]. Насправді це застереження в Біблії є: «… улюблений брат наш Павло, за даною йому премудрістю, написав вам, як він говорить про все це і у всіх своїх посланнях, у яких є дещо малозрозуміле, так що неуки і нестійкі перекручують, як і інші Писання, на свою власну погибель. Отже, ви, улюблені, будучи попередженими про це, бережіться…» (виділено – В.А.), але так далеко і глибоко, що мало хто дочитується до нього, майже всі зупиняються на Старому Завіті – на десятьох заповідях Мойсея, а до Нового Завіту, на жаль, не доходять [а якщо і читають текст, то в «окулярах», не знімаючи старозавітного покривала, через призму Старого Завіту – прочитують тільки моральні приписи і образи]. Це потрібно знати і проповідувати всіма місіонерами: внутрішніми, які проповідують Євангеліє хрещеним язичникам, формальним християнам і зовнішнім, які оголошують язичників, готуючи до хрещення! Детальніше про Писання, і як його читати, в передостанньому розділі цієї частини). Цей напис, це попередження, застереження (на півсторінки!) мало би бути надруковано перед титульною сторінкою, а не формальні благословення, які для неграмотних у духовному житті приносять велику шкоду, бо вони думають, що раз є благословення патріарха чи митрополита, чи собору єпископів, то все, що в цій книзі – істинне. Вказівка на Істину в цій формі існування завжди повинна мати протипоказання. Наприклад: хто не буде причащатися, не буде мати життя в самому собі, і відразу: хто їсть і п’є недостойно – в суд і в осуд причащається; «безнастанно моліться» і тут же – «не кожен, хто каже Господи, Господи…» (детальніше нижче).

       Лікування має проходити в Церкві-Лікарні, і вся духовна церковна література має читатися тільки церковно (в Церкві), а не лише з її (церкви) благословення.

       Якщо говорити про моральне (плотське: тілесне і душевне) життя, – то ні глобальних питань, ні непорозумінь чи двозначностей не виникає, – тут все очевидно. Не вбий, а якщо вб’єш – тобі погано буде, і це «погано» відчутно на «власній шкірі» – посадять до в’язниці, вчинять самосуд тощо. І якщо Писання Церкви використовувати як посібники з етики – проблем ніяких не виникає. Та й в принципі, щоб бути високоморальною людиною, можна обійтися без церковної духовної літератури. В Радянському

       Союзі з його безбожною ідеологією, кажуть, (я особисто не досліджував) була висока моральність громадян. З моральної точки зору між «нульовими» (формальними) християнами і атеїстами ніякої різниці немає: ті хочуть машину, квартиру, земне щастя, плотську насолоду, і ті тільки тим і живуть. (про різницю між духовністю і моральністю в наступних частинах).

       Але як тільки ми починаємо говорити про духовне життя – починаємо розуміти (якщо намагаємося і докладаємо зусиль!), що просто формально, «по букві» читати Біблію, Творіння Святих Отців та іншу духовну літературу – небезпечно! Прикладів більш, ніж достатньо. Скільки людей пошкодило собі духовне і, як наслідок, душевне і тілесне здоров’я, неправильно читаючи Біблію і іншу по змісту православну літературу! (ілюстрації нижче).

       Духовне життя не в «букві», не в формальностях – а в Дусі Святому. «Головне в духовному житті – віра в Промисел Божий і розсудливість з порадою» – говорить один духоносець наших часів. Промисел Божий – це не від нас, – це Божий дар (хоч ми його визначаємо, зумовлюємо – тобто, він дарується нам щомиті, враховуючи наш духовний стан), а від нас – розсудливість з порадою досвідченіших у духовному житті братів і сестер. Тому ми і будемо говорити в цій і наступних частинах про розсудження (серцевиною якого є богослів’я, богомислення), вчитимося міркувати, робити висновки і застосовувати їх у духовному житті. Велику увагу приділимо питанню з ким радитися, яким має бути порадник, щоб спілкування з ним не принесло шкоди душі, і що таке порада та як її сприймати.

       Отже, суть духовного життя – зрозуміти волю Божу про мене (і про всіх) тут і зараз (в кожній конкретній ситуації – локальній в контексті простору і часу, яка в свою чергу і глобальна – в контексті вічності) і намагатися свою волю злити з волею Божою. А це все вимагає великих знань православного богослів’я, розсудливості (по силах кожного), і в першу чергу – парафіяльного, євхаристійного Церковного життя (детальніше нижче – цьому і присвячені наші скромні труди).

       Один муж сказав: «Люби Бога і роби, що хочеш». «Люби!..» Тому формальності можуть бути, і часто є смертоносними для духа не утвердженого. Але свобода без канонічних форм так само небезпечна: «До свободи покликані ми, браття, аби лиш ваша свобода не була догоджанням похотям».

       Нецерковні люди часто запитують: навіщо в Церкві все так складно: догмати, яких «ніхто» не розуміє, канони, правила, приписи, лише для відправи богослужіння потрібно понад двадцять товстезних книг? І, вважаючи це запитання риторичним, відповідають, не почувши відповіді Церкви: все дуже просто, головне – Десять заповідей Мойсея, «нагорна проповідь» Ісуса Христа (в моралізаторському, буквальному прочитанні), а все інше – рамки, декорація, яких може і не бути. Як тільки такі міркування почули, знайте – тут бездуховність, темнота і абсолютне незнання християнства (православ’я).

       Хто каже, що йому богослів’я (мова йде не про язичницьке богослів’я, як слово про богів, а про християнське – православне) не потрібне – воно для спеціалістів, вони нехай ним займаються, богословствують, мені головне молитися, – хто так міркує, той перебуває у великій омані. «Якщо ти богослов – молитва твоя істинна, якщо   молитва   твоя   істинна   –   ти   богослов»   –   закон духовного життя, відкритий святими отцями. Тому про яку молитву може йти мова, якщо я не тільки не вдумуюся богословськи, творчо в Тайни Царства Божого, а навіть не маю потреби в богослів’ї?! Суть духовного життя – молитва! А ми тепер дивуємося (це від гордості), чому така бездуховність в церкві, і чому про духовність майже ніхто не говорить. Що казати про «пасомих», якщо «пастирі» не піднімаються у своїх «умоспогляданнях» вище десяти заповідей Мойсея, морального кодексу закону, навіть про богослів’я на рівні раціо майже немає з ким поговорити!!! Де немає богослів’я – там немає духовного життя, максимум язичницька моральність (моральність [тобто, вся культура зовнішніх форм поведінки], яка не є наслідком правильного духовного життя [в Дусі Святому], а є метою життя – плотська, часто демонічна! Приклади нижче). Так! Богослів’я як рефлексія на одкровення Тайни Царства Божого, Таїнства Церкви, Таїнства Спасіння і інших таїн особистісного, іпостасного буття, вимагає великих зусиль, в міру можливостей кожного (один, два, п’ять талантів…).

       «Царство Боже силою береться, і ті, хто докладає зусиль, здобувають його». (Детально про духовне життя в другій і наступних частинах – В.А.) «Пізнайте істину…» – закликає Бог. Істина завжди антиномічна (взаємовиключні поняття одночасно істинні), нетривіальна, неочевидна. Наприклад: Ісус Христос – Бог? – Бог! Ісус Христос – людина? – Людина! То, Бог чи Людина? І те, і інше одночасно – Боголюдина, – Божественна Іпостась Сина, в якій дві природи – Божественна і людська – з’єднані незлитно, незмінно, нерозлучно і нероздільно!

       Бог – один? – Так! Отець – Бог? – Так! Син – Бог? – Так! Дух Святий – Бог? – Так! То – один Бог чи три Боги?

       Цю нетривіальну істину про Пресвяту Тройцю можна пояснити коротко так: Бог – Особистість у трьох Іпостасях, які, Живучи Любов’ю, надають троїчний модус існування єдиній Божественній сутності.

       Або ще один приклад одночасно істинних «так!» і «ні!»: В хрещенні прощаються гріхи? – Так! У хрещенні прощаються гріхи? – Ні! Я розумію Вашу реакцію (а ми нижче будемо наполягати на другому твердженні), бо Ви звикли чути «штамп» у формі першого твердження з додаванням – «всі» (гріхи прощаються). А для того, щоб Ви не витрачали сили і калорії на пошук каміння (щоб побити богохульника, який говорить на святе так, як нам не казали в церкві «законовчителі») чи дров (щоб спалити єретика, який говорить таке, що не вміщається в наших плотських умах, і потрібно, щоб він замовк, перестав ворохобити [збурювати – В.А.] народ), краще потрудіться дізнатися, а про що, в кінці кінців, мова йде, про що ця коротенька фраза говорить, що це таке: в хрещенні прощається гріх? Щоб зрозуміти цю фразу, потрібно дізнатися смислове навантаження трьох слів: що таке гріх? що означає простити, прощення? і що таке хрещення, та що відбувається в хрещенні? (Нижче ми детально будемо розбирати це твердження). З постановки цих трьох коротеньких запитань можна неозброєним оком побачити, що для того, щоб сказати «так» чи «ні», потрібно багато потрудитися, а ми, часто не розібравшись до кінця, не вислухавши аргументів, ставимо ярлик – єретик! єресь!

       Дослідіть Писання, а не просто ковзайте по поверхні! Царство Боже, Царство Істини силою береться! Ми будемо в цій і наступних книгах говорити про Істину – а цей процес вимагає мислення, розсудження, труда і праці до кривавого поту… Тому, якщо Ви мрієте осягнути істину без зусиль, мужності, відповідальності, боротьби (бо ми будемо говорити про Істину, яка для плотського ума [тією чи іншою мірою в кожного з нас – грішних, для яких розіп’ятий Спаситель…] – спокуса і безумство у відповідності до релігійного чи атеїстичного складу) – я рекомендую Вам не читати далі, щоб не сталося чогось гіршого. Хіба що можете в останньому розділі познайомитися з іменами і деякими творіннями православних богословів!

       Ця книжечка виключно для ума, для мислення, осмислення, тому текст побудований так, щоб Ви, якщо захочете зрозуміти автора (упорядника), по декілька разів перечитували речення, абзаци, навіть і розділи, а в ідеалі і всю книжечку… Тому в тексті так багато дужок з поясненнями, уточненнями (це «лежачі поліцейські», які не дають розігнатись, а заставляють пригальмувати, задуматись, помислити – це, принаймні, така задумка упорядника, а чи вдалося це йому?..)