Висновки читач повинен зробити сам. Ми йому інколи допомагали, підказували, але своє життя має прожити він сам, сам має вкусити, скуштувати, який благий Господь. А щоб йому було легше, ми постараємося супроводжувати його, поки він не піде сам, поки не скаже, що «вже не за твоїми словами віруємо, а самі побачили і пізнали Господа…» Тому в наступних частинах будемо намагатися говорити про фундаментальні закони правильного духовного життя, про молитву як суть і серцевину іпостасного життя, про парафію, як необхідну умову духовного євхаристійного життя, про боротьбу із похотями, пристрастями, про таїнство шлюбу та сімейне життя, про виховання дітей, та по ходу упорядкування і підбирання цитат отця на означені теми будемо відповідати на Ваші запитання, пропозиції, роз’яснювати непорозуміння, які могли виникнути в процесі дискусій, бесід з цією книжечкою і, звичайно, будемо враховувати, з вдячністю, Вашу критику і зауваження…

P.S. Ви мені дорікаєте, що я сам на себе посилаюся, сам свідчу про істинність вчення, мною викладеного!? Але мушу підправити дорікання – вчення не моє, а мого духовного отця; і, оскільки, я і отець про одне свідчимо – то, за законом, свідчення двох вже має вагу! І ще, що цей докір безпідставний, свідчить рекомендована література – друзі мої, однодумці мої в головному!

Ви дорікаєте мені, що в цій книжечці немає цитат святих отців!? Мене, коли я спілкуюся з кимось, не цікавить, що говорив Іоан Золотоустий, Василій Великий, апостол Павло… з приводу того чи іншого питання! Мене в першу чергу цікавить, а що ти знаєш, що скажеш, що ти думаєш з приводу даного питання. Що думає Іоан Золотоустий, я і сам можу в нього спитати! А зараз я бесідую з тобою, і мене цікавить твоя думка! За таким принципом була впорядкована ця книжечка, за незначним винятком, де упорядник по немочі своїй (знаючи, що отцю просто не повірять, та й перевіряти не стануть, чи так воно, як він говорить), кликав у свідки старших (заради Вас і користі для Вас)!

Ви мені дорікаєте, що я казав, що православ’я говорить про особистість, іпостась, а сам майже всі розділи, крім, мабуть, «Достойне причастя…», не говорив про іпостасне життя. І це неправда – якщо уважно ще раз прочитаєте означення іпостасі та переглянете всі розділи, то прочитаєте вказівку на іпостась, іпостасне життя. А якщо Ви бажаєте в таких термінах описувати реальність – то я гадаю, що ми ще не готові на такій висоті спілкуватися (тобто, називати речі своїми іменами – все, що не вчасно і без розсудження – шкідливе: напр., запропонувати тверду їжу тому, хто з трудом переварює молоко, розведене водою; все в свій час – з дітьми одна мова, з мудрецями інша), але надіюсь, що до третьої частини трохи підростемо, і зможемо сказати глибше. Я підбирав найпростіші цитати отця з розглянутих нами питань, ніби молоком пригощаючи гостей званої логосної вечері. А Ви ображаєтесь на мене, що я запросив Вас на гостину і подав на вечерю молоко водою розведене, вважаючи Вас младенцем. Пробачте, але справді ця скромна вечеря для младенців (немовлят) приготована. Але, щоб хто годі не пішов з гостини голодним, ще подамо одне блюдо – молоко без води (хоч я дуже сумніваюся, що є потреба, та й чи перетравилася хоч частина з того, що ми подавали до мисленного столу). Тверда їжа – не швидше третьої частини; бо поки ми ще плотські, не боремося зі страстями, віримо в гріх і залюбки намагаємося вчинити його – то не те що тверда їжа, – молоко буде на шкоду для плотського ума! Тому якщо Ви ще плотські – далі не читайте, а відразу переходьте до знайомства із друзями! А для тих, які вважать себе старшими младенцями і думають, що можуть пити молоко не розведене водою, дещо скажемо. Будемо подавати деякі думки для роздумів, не будуючи логічної системи (систематично опишемо реальність, про яку будемо говорити нижче – не швидше ІІІ ч.) і, заодно, дамо відповідь на ще одне запитання, поставлене Вашими співтрапезниками.

Ви просите пояснити, що означає, що ми спасенні, коли історія (реальність земного існування), яка була до Різдва Христового, така сама і після Воскресіння Христового: війни (в ХХ столітті, мабуть, пролилося крові більше, ніж за всі попередні роки), лихоліття, катаклізми, епідемії – одним словом горе, біль, страждання, сльози, відчай… Тобто, зло нікуди не поділося після Боговтілення, але навпаки, чим ближче до кінця, тим воно більше і в кінці- кінців переможе («В останні дні любов захолоне…», «Коли Син Людський прийде, чи знайде віру на землі?»)!

Зауважимо наперед, що зла не існує, його Бог не творив, значить, воно не має сутності, воно не-суще, тобто його немає, воно не є, тобто не реальне (бо реальність – це те що є) – ілюзія, міраж. Сказано, що не світ – зло (все творіння – добро зіло, дуже добре), а що світ у злі лежить, тобто в тому, чого немає – в ілюзії; світ існує в неіснуючому…

Господь Ісус Христос, ставши людиною, в самому собі зцілив нашу (людську) природу – з’єднав її в Своїй іпостасі з Божеством незлитно і нероздільно. Людська природна воля зцілена – людська природа в іпостасі Спасителя існує вже як жертовна смиренна любов. Природа людська зцілена (тобто, людина вже перебуває, «сидить» праворуч Отця; людська природа обожена, воскресла у Христі, вже не може хворіти, страждати, помирати, тобто відпасти від Бога, перестати існувати Троїчним, Боголюдським модусом) і відновлено для кожної людини не тільки райський стан, з якого можна впасти (відпасти від Бога), а у Христі людина так тісно з’єднана з Богом, що хоч би хотіла в якійсь іпостасі відпасти від Бога – не зможе! Вже у двох іпостасях Логоса і Пресвятої Богородиці (яка перша від тварних істот обожилася, воскресла) світ існує Боголюдськи – на віки- віків! Оскільки природа людська одна для всіх, вона єдина, а не в кожного така сама – в розумінні подібна. (Напр., у кожного з яблук на дереві своя індивідуальна природа, хоча хімічний склад і структура такі самі; аналогічно, по сліпоті своїй, ми кажемо, що в кожної людини-індивіда своя (інша) природа, хоча подібна у всіх відношеннях. Тому ми віримо не тільки в Бога Тройцю, а й у Людину, як одну природу в мільярдах іпостасей). Отже, якщо людська природа одна (як вчить Церква) і вона зцілена хоча б в одній іпостасі (а ми знаємо, що уже у двох), то вона зцілена для всіх. Весь світ уже зцілений, обожений!

Але ми бачимо, що мало мати здорову природу (природну волю) – Адам і Єва в Раю до гріхопадіння були здорові, непорочні (напр., немовлятко абсолютно здорове, але щоб жити в соціумі, скільки потрібно вчитися і зростати…). Природа не розвивається – росте (вірніше сказати, розкривається) іпостасна вибираюча воля, іпостась набуває мудрості (процес одкровення в нас іпостасного начала). Природа здорова, а мудрості бракувало (не знань, знання в Адама були феноменальні – він знав сутність речей; для порівняння – сучасна наука ХХІ ст. намагається зрозуміти феномени, явища, зовнішнє проявлення сутності і це в неї виходить на «два з мінусом» – по плодах пізнається «просвічений» розум). Мудрість – це знати мету, ціль та найкращий шлях досягнення її. Адам був розумний, але не був мудрий, в раю ще не доріс до мудрості – бо не знав шляху досягнення мети – обоження. (Якби Адам або Єва були вірні Богові – людина не відпала б від Бога, бо в одній іпостасі світ стояв би в Бозі). Мудрість здобувається битійним, досвідним шляхом. Адам знав про смерть розумом (інформаційно, а не битійно), але не знав на досвіді, що означає бути без Бога і що він без Бога – ніщо, та «життя» без Бога – смерть, небуття. Тварна істота на шляху до обоження мала битійно пізнати, що вона життя в собі не має, а все що має і чим є – Божий дар. Бога не можна сотворити – богом (по благодаті) можна тільки стати. Такий шлях (через горнило історії) був у планах Божих до створення світу. Бог бачив всю історію та в центрі її – обожуючий творіння Хрест Христів. Адам безумним вчинком підкорив природу суєті, насильно заставив природу існувати в небутті – ним створеному ілюзорному світі, зі своїми законами – страстями. Адам робить подвійне зло – починає існувати в неіснуючому та нищить («відриває» від Бога) людську природу-світ. Господь, увійшовши з дозволу людини (в особі Пресвятої Богородиці і через Неї) в світ, зціляє наслідки Адамового безумства – лікує природу, тобто відновлює Боголюдський спосіб існування всієї реальності.

Залишається «цілити» іпостасну волю кожної особистості, тобто уподібнення образу Божого Першообразу, стати тим, ким кожна особистість вже є у Христі – єдинородним сином в Єдинородному Сині.

Отже, природа наша воскресла – набула духовних якостей (властивості тіла Ісуса Христа після воскресіння – це властивості наших тіла і душі). Тобто, вже руку зламати не можна – можна тільки хотіти цього, тільки намагатися зламати… Тому ми кажемо що хвороби немає, болю немає (болить і хворіє природа – «щось», що вже неможливо; а страждає іпостась, «хтось»), або вона (хвороба) є тільки тоді, коли я цього хочу, тобто живлю її – хочу, намагаюся відірвати себе (що неможливо) від Бога. Покаявся – хвороби немає! (Об’єктивно, на рівні природи, хвороб не існує, а суб’єктивно – так, я страждаю, бо сам себе мучу)

Господь визначив, щоб кожна людська іпостась йшла до обоження через пекло, дно якого – богооставленість. Мало бути здоровим, потрібно бути мудрим («стяжати» цілісність іпостасної вибираючої волі). Це пізнати єдиний шлях до обоження, який указав і першим пройшов Господь та яким ідуть усі, чиє ім’я записане в Книзі Життя – Хрест Христів, кенозис, гранична межа якого – богооставленість. Кожен із нас уже не лікує природу – вона зцілена, обожена, а виховує, «зціляє» свою іпостасну волю – вчиться бути, як Бог є – смиренна жертовна кенотична Любов. Одкровення в кожному з нас іпостасного начала, гартування і навчання іпостасної волі відбувається в Церкві, яка живе тайну Христа Христового.

Щоб володіти всім світом, стати царем, священиком та пророком, воіпостазувати, вмістити в собі всю реальність, потрібно мати велику мудрість – Премудрість, Якою є

Христос (знати мету Дару та що з ним робити: «самі себе, один одного і все життя наше Христу Богові віддамо») – смиренну кенотичну любов. А щоб вирости в міру росту Христового, потрібно багато трудитися: вчитися давати, приймати, зрікатися себе заради іншого… Тому цей світ (після воскресіння, яке ми вже згадуємо дві тисячі літ) – це школа любові (вже не лікарня, бо природа вже зцілена, воскресла,                       духовна, а духовне не ламається, грипом не хворіє… Іпостась, образ Божий може тільки загубитися, затемнитися в розумінні – вибрати неправильну ціль життя). Господь, втілившись, ілюзію не знищив (взяв гріх світу – відпалу від Бога природу, і зцілив її в Своїй іпостасі, а не гріхи – ілюзорний світ кожної тварної іпостасі, з якого кожен сам має вийти покаянням), але зцілив природу, бо ілюзія – в свобідній волі іпостасі, а не в природі. Адам, сотворивши ілюзію, ілюзорний світ в самому собі, та почавши існувати в ньому – примусив природу існувати в небутті (модусом смерті, безбожно). Христос зцілив в самому собі єство людське, відновив втрачене гріхопадінням єдинство між Богом і людиною, навіки іпостасно з’єднав Божественну і людську природу, воскресивши останню – зробив її духовною, яка відрізняється від райського стану тим, що вже ніколи не може відпасти від Бога, перестати бути духовним тілом і душею.

Як Адам, маючи духовне тіло і душу (непорочні, чисті – до гріхопадіння) згрішив, так і після воскресіння Христового люди, маючи духовне, обожене єство, грішать (вірніше сказати: намагаються грішити, пробують грішити, хочуть грішити, хочуть відірвати єство від Бога – чого вже в принципі бути не може) – беруть члени Христові і роблять їх членами блудниці (заблудження, омани, ілюзії). Але якщо природа після гріхопадіння Адама пошкодилась, то після воскресіння, «чинячи» гріх, ми тільки поринаємо у ще більшу ілюзію, але природі зашкодити (зробити собі чи іншому зло об’єктивно), на щастя, не можемо – вона іпостасно (у Христі та Богородиці) утверджена в Бозі. Покаяння припиняє гріхи, приводить до тями, виводить з ілюзії (напр., п’яний стає тверезим, приходить до тями і бачить свій реальний стан – здоров’я або каліцтво, щастя або нещастя), але не виводить із природного стану. Після гріхопадіння і до воскресіння – праведники каялися, приходили з ілюзії гріха в реальність правди про себе – що вони безбожники, відірвані від Бога і через страх, не маючи змоги підпустити (дозволити зцілити себе) Лікаря до своїх ран, йшли в пекло (тобто, залишалися в ньому) і вийшли з нього після зцілення єства Воскресінням Христовим. А після воскресіння той, хто кається – виходить з нереальності в реальність і чує слова: «Нині будеш зі Мною в Раю». Благо-розумний розбійник не ходив втішати вдів, не віддавав у четверо тим, кого скривдив – бо побачив, що гріха немає, нещасних немає, смерті немає… Немає нещасних: каліка – Христос, в’язень – Христос, нагий – Христос… Розбійник уже не жалкував сентиментально, а радів, бачачи богів після Бога. Але, щоб увійти в реальність, де немає ворогів, гріха, зла, болі, а лише любов всепереможна – потрібен титанічний труд покаяння: гонять – молися, проклинають – благословляй, ненавидять – роби добро… Євангеліє починається з заклику до покаяння, бо настало Царство Боже – виходьте, вірні, з ілюзії в реальність воскресіння, і «завершується» повелінням навчати (оголошувати,    готувати    до    життя    в    реальності,    у воскресінні) та хрестити (народжувати в реальність, долучати людей до воскресіння).

Господь бере гріх світу, а не гріхи, зціляє скалічену природу, наслідок гріха, безбожного існування. А гріх як ілюзію зцілити не можна – з ілюзії потрібно вийти (покаянням) самому. Покайтеся, бо наблизилось Царство Боже (воно уже всередині вас) – поверніться до Бога лицем, і почуєте солодкий голос Його: «Нині будеш зі Мною в Раю». В Старому Завіті каялися, але йшли в пекло, яке в тій чи іншій мірі відкривалося в них. Два протиборствуючі закони плоті і ума діяли в них, і за допомогою покаяння вони це чіткіше бачили, але визволитися своїми силами від тиранії страстей не могли. Адам, Авраам, Ной, Мойсей, Ілля та інші старозавітні праведники (ті, хто знав правду про себе – свій безбожний стан, і з нетерпінням очікували на Месію) відкривали в собі покаянням пекло, та по смерті йшли в нього та перед дверима Раю очікували Спасителя. Вас це спокушає, але в Царстві Божому зірка від зірки різниться у славі, так само і в безбожному світі є пекло, безодня (місце безмістне) і протока під безоднею – це ступені віддаленості від Бога. В Царство Боже після Христового Воскресіння увійшли ті, які були в переддвер’ях Раю (які мали потребу в Спасителеві, були адекватні відносно свого стану і чекали Лікаря), які наслідували покаяння Адама. Покаянням вони приходили до тями, через що були здатні спілкуватися з Богом, як для них це було можливо – через ангела Яхве, але природу зцілити не могли, не могли скасувати прірву між Богом і людиною, і через страх не могли дати місце Богові в собі. Цей Адамів страх Бога як чужого в потомках вимивався тисячоліттями, аж поки в лиці Пресвятої Богородиці не був абсолютно знищений, і Вона змогла довіритися Богові і дати Йому дозвіл стати одним із нас. Тому, воскреснувши, Господь знищив пекло, але це могли побачити і прийняти тільки ті, хто був очищений від ілюзії покаянням і всім єством повернувся до Царства Божого.

Ми народжуємося у світ, який у злі (ілюзії) лежить. Господь творить нову іпостась і благословляє її «рости» в певних умовах, в певній сім’ї, якій дарує дитя – нову іпостась людської природи. Тіло і душа дитині дається від батьків – що це означає, якщо природа єдина? Це означає, що нова іпостась починає спілкуватися з певним колом найближчих до неї іпостасей («батько» і «мати» в першу чергу) і сприймати реальність через їх світогляд, і таким чином формує свою індивідуальну природу (ДНК). Родовий гріх – іпостась в утробі матері (в утробній формі існування) навчається страстей і формується в них, або, навпаки, родова чеснота – коли в утробі матері іпостась причащається Духа Святого (напр., Іоан Предтеча). У святих батьків діти отримують п’ять талантів схильності, ревності шукати Бога (напр., пророк Самуїл, Іоанн Предтеча, Пресвята Богородиця). У сім’ї наймолодші діти, або пізні діти, коли страсті батьків стихають – такі діти більш схильні до духовного життя, ніж їх старші брати і сестри). У грішних батьків, які культивують страсті (а не борються з ними), народжуються діти, які отримують один талант ревності шукати Бога, який можна примножити (подвоїти – цього досить, щоб увійти в радість Господа, обожитися – в повноті відкрити в собі образ Божий; для цього хтось має подвоїти п’ять талантів, а хтось – один; неважливо, хто скільки подвоїв – всі вони увійдуть в однакову міру досконалості). Всі іпостасі рівні (безвідносно до отриманих талантів у цій формі існування), і всі покликані до однієї слави та однакового рівня досконалості – стати богом по благодаті (а богів не буває більших, менших – абсолют по природі – три рівні Божественні Іпостасі, та абсолют по благодаті – мільярди рівних іпостасей, які існують як Бог). Тому, чи народився ти в сім’ї святих батьків, чи в сім’ї запеклих грішників – всі в рівних, однакових умовах для стяжання Царства Божого (кожен має творчо подвоїти вихідні таланти). «Народжуючи» нові іпостасі в світ, Бог сам благословляє, де і кому, в якій сім’ї, зростати у вічність. Але всі, будучи Божим даром – рівні та в однакових, найкращих умовах щомиті знаходимося як осібно, так і всі одночасно! Чому Господь нас відразу не вводить у Рай, де немає ілюзії, пекла, небуття? Для того щоб тварна істота обожилася, вона, рухаючись до Царства Божого, має пройти пекельні місця богооставленості, та битійно (а не теоретично – Адам знав і впав) пізнати, що вона ніщо без Бога, стяжати смирення (правду про себе), яке відкриває іпостасі шлях до обоження, стяжання Духа Святого (Бог смиренним дає благодать). Таку школу любові має пройти кожна людська іпостась (цей «навчальний план» був затверджений на раді Пресвятої Тройці ще до створення світу).

Що означає отримати тіло і душу від батьків, коли природа єдина, а не в одних батьків вона одна, а в інших – інша? Промислом Божим ти вводишся у світ, який тобі для твого духовного росту дається як дар, даються тобі батьки (один в нас Отець, а батьки наші – наші «старші» брат і сестра, які будуть допомагати нам зростати духом і премудрістю). Кожен має місію в цьому світі – спастися, і як наслідок, навколо тебе спасуться тисячі. Не дивися на батьків та навкруги, бо ти заради них тут, в даній сім’ї, в даний час, щоб спастись (вийти з ілюзії родової – родового гріха) і батьків та рідних, близьких привести до спасіння (із ілюзії в реальність).

Кожна мить – це промислом Божим поставлена тобі задача, щоб розв’язуючи задачу за задачею, ти зростав духом та премудрістю, наближався до стяжання ума Христового, пізнав істину та досягнув у свободі любові. Життя після воскресіння – це вже школа (а не лікарня) іпостасного життя, де помилки (гріхи) можна завжди виправити покаянням, витерти рукописання з помилками (гріхами) сльозами покаяння і далі освоювати науку любові, божественного життя. Так, була одна помилка, яку покаянням не можна було виправити – це первородний гріх Адама і Єви, яким вони «зламали» нашу природу –

«відірвали» її від Бога. Але цю помилку виправив Учитель (Господь зцілив наше єство, обоживши його в самому собі). Помилка виправлена, і є можливість далі осягати науку із наук – обоження. Після Воскресіння всі помилки виправляються покаянням!

Спасенні всі: католики, протестанти, буддисти, мусульмани, атеїсти, сатаністи… всі безвідносно до релігійних поглядів та філософій (природа ж то одна для всіх,    і    вона    у    Христі    обожена),    але    навчитися «користуватися» цією обоженою природою – бути як Бог, можна тільки в Церкві (яка в повноті себе являє в історичній православній церкві), у Школі єдиного Вчителя і Наставника Ісуса Христа. Хто не встигне «тут» вступити в Школу (Церкву), обов’язково мусить вступити «там» (а втім, вже не має «тут» і «там» – вже Восьмий день, вічне «нині», час після «другого» приходу Ісуса Христа). І весь курс навчання мусить пройти кожна людська іпостась. В першому класі буде сидіти стільки, скільки потрібно (хоч тисячу літ), поки не осягне програму першого класу і на відмінно (на небесах є дві оцінки: «здав» або «не здав»; там немає «добре», «задовільно» і різних відтінків «+», «-»; там є рай і пекло, а третього не дано) не здасть перевідні екзамени. Після першого – другий клас, і так далі… Бо всі люди покликані бути не тим, чим вони хочуть, а богами, тому Вчитель нам спокою не дасть, поки всі не досягнемо досконалості. Пресвята Богородиця – всю школу пройшла, і здала випускні екзамени на відмінно – уже увійшла у Життя

• Життя Пресвятої Тройці (стала однією із Тройці по благодаті). Всі святі ще вчаться, хто в 11 кл., хто в 7 кл., а хто ще в 1 кл., але всі ще вчаться (це не означає, що вони нам, які у дитячому садку в ясельній групі, не можуть допомогти розв’язати якусь задачу промислу Божого! Звертайтеся про допомогу, вони залюбки допоможуть, підкажуть, пояснять!).

Підсолимо оцю страву, складену із невпорядкованих цитат отця – зробимо разом деякі висновки (щоб хоч щось засвоїлось – стало в пригоді в духовному житті). Отже, якщо подивитися на дійсність (а вона об’ємна, а не плоска, і тим більше – не лінійна), зображену (спроектовану на площину) в площині з координатними осями: істина (правда, праведність) – по вертикалі та ілюзія (зло, міраж, небуття) – по горизонталі, то отримаємо наступне зображення (не забуваймо, що в іншій системі координат вона (дійсність) буде мати інший вигляд, в залежності від координатних осей та вибору початку координат):

У вибраній нами системі координат дійсність має ось такий вигляд: ми живемо вже після другого приходу Господа нашого Ісуса Христа (він, «другий прихід», давно вже в минулому, біля 2000 літ за хронологією цієї форми існування). Ви скажете: «брехня, нісенітниця – я ж цього не бачу і не відчуваю, та й в Писанні описується другий прихід Його». А я спитаю Вас: «Скільки людей чекають ще тільки першого приходу Христа-Месії? Принаймні всі, хто сповідує юдаїзм після Воскресіння Христового, які говорять, що добре зробили їх отці, що розп’яли Ісуса з Назарету. Вони ще чекають на месію, а християни оплакують їх без-умство і сліпоту! Яке без-умство: поїзд вже поїхав, а вони ще на станції чекають на нього – що може бути сумнішим за це видовище без-умства і сліпоти?!» Аналогічно міркуйте і про Воскресіння, про Восьмий День, про Вічне Нині, в яке входить в кожну часову епоху тлінної форми існування тільки мале стадо (поки-що – але Бог буде все у всьому і у всіх!) і переходить «тут і зараз» від смерті у життя Вічне (ще задовго до природного, в формі існування шкіряних риз, психо-соматичного процесу, який язичники називають словом «смерть», а християни – переходом в іншу форму існування). А щодо Другого приходу Спасителя

• Церква вже біля 2000 тисячі літ цю подію згадує і живе нею, і по особливому переживає її (маємо на увазі членів Церкви, які поки-що на шляху становлення – в тлінній формі існування) за Трапезою в Царстві Божому, яке актуалізовується «тут» в Таїнстві Воскресіння – Євхаристії. Тому якщо Ви не бачите Воскресіння і не живете Духом Святим – Духом Воскресіння, пояснення цьому є: бог віку цього засліпив уми людей, щоб вони, дивлячись, не бачили і слухаючи, не розуміли – як колись юдеїв, які прибили Месію до хреста, та чекають на його (антихриста) прихід, так само «християни» будучи дітьми того самого бога, що і юдеї-боговбивці, чекають на другий прихід Христа (тоді коли вони і перший прихід Його не знають!). Ми оплакуємо юдеїв-боговбивць, а самі знаходимося в ще пагубнішій ситуації – вони язичники, ще можуть хреститися в Церкву, а ми – в стані, що вже нічого не треба робити, немає куди йти. Єдиний вихід для «християн» – тотальне покаяння!!! Оскільки Господь вже все звершив – спас нас, воскресив наше єство у Самому Собі, то тепер усе вже залежить від мене – Трапеза Вічного Блаженного Життя готова і чекає гостей (запрошені всі – за кожним послана колісниця благовістя – тільки не відмовся!!!). А про аргументи з Писання, які ніби заперечують те, що ми сказали, мовляв, там все не так, як ти чи твій духовний отець кажете, то щоб не витрачати зайвий папір – прочитайте вдумливо розділ, в якому ми говорили про Писання і побесідуйте з моїм другом, фахівцем з Писання Нового Завіту (якщо і тоді не зрозумієте – напишіть мені; але з приводу цього питання пишіть тільки після Ваших зусиль і творчої праці). Не дивуйтеся тому, що не всі бачать і живуть Воскресіння: в одних і тих самих хронологічних і топологічних координатах – один береться (у Життя), а інший залишається (поки не покається); Пресвята Богородиця народжує Бога, входить у Реальність, а фарисеї шукають, як би то вбити Його… Так само тепер, у Восьмий День, Нині одні виходять з ілюзії зла, переходячи від смерті у життя, а інші поки-що п’яні своєю праведністю і існують у своїх ілюзорних, пекельних світах (пекло – це ілюзія, місце безмістне, пустота). Але вже всі воскресли єством у Христі!

Болить що? – Природа! Страждає хто? – «Я», іпостась! Ісус Христос страждав людською природою, зціляючи її всім Своїм домобудівництвом. А коли природа здорова, чи може страждати носій цієї природи? – Може! Приклад цьому Адам, якому враз щось забракло, що він відмовився від здорової природи – спілкування з Богом, і захотів чогось іншого, протиприродного. Це його реалізоване бажання коштувало йому каліцтва та історії реабілітації, яка завершилася у Христі. Бідний не той, хто чогось не має, а той, хто хоче того що не має. Тому один бідний щасливий, а інший нещасний, та страждає від свого нещастя. Повноцінне щастя не може бути без Здоров’я, але Здоров’я – це тільки необхідна умова, але не достатня. Ми, всі люди, вже абсолютно здорові та об’єктивно щасливі (ми вже всі: християни, католики, протестанти, буддисти, мусульмани, юдеї, атеїсти, сатаністи… абсолютно всі, у Христі, єством перебуваємо не тільки в Раю, а у глибинах Пресвятої Тройці, в Царстві Божому; «Господь спаситель усіх людей, а найперше – вірних», бо вони в хронологічному порядку найперші входять у Воскресіння, а потім і всі інші, і аж поки Бог не буде все у всіх, поки все у свободі не буде підкорене Любові), але не всі щасливі, далеко не всі. Маючи все, ми ще щось хочемо, і не отримуємо, бо хочемо того, чого не існує! Я хочу згрішити, а цю дію реалізувати в реальності не можна, бо це ілюзія, тому я і страждаю, бо хочу протиприродного, нездійсненного! Війни, хвороби, скорботи, біль – реально не існують, але мають місце в нас від без-умства нашого, і хоч вони ілюзорні, проте вони для нас реальніші ніж Христос і Воскресіння!? Тому Церква закликає людство до одного – до покаяння! Прийди до тями і побач, що немає зла, а є тільки Любов, Щастя, Царство Боже!

У Старому Завіті, як наслідок гріха прародичів, була хвороба, рана та ілюзія, а в Новому Завіті залишилася тільки ілюзія, бо рану зцілив Господь. (Що таке рана? Звичайно, що це не рана в буквальному розумінні, а це нездатність людини бути в спілкуванні з Богом, бути єдине з Ним). Господь обмежив тривалість перебування в ілюзорному стані, зодягнувши людство у шкіряні ризи – в смертність, тлінну форму існування (про що одноголосно говорять святі отці, які тлумачили це місце Писання – де Господь одягає людей в шкіряні ризи). Людина створила ілюзорний світ і почала жити в ньому, але Бог, який промислом своїм усе на добро направляє, обмежив перебування людини в цьому стані небуття, і через смерть виводить людину в іншу форму буття (не обов’язково, що там ілюзії не буде – але ця метаморфоза безперечно краща для людини – це ланка процесу протверезіння). Старозавітні праведники покаянням приходили до тями (виходили частково з ілюзії) і бачили пекельне своє становище – безодня небуття відділяла їх від Бога, та нездатність через параліч страхом перед богом- тираном (яким, після гріхопадіння, став Бог-Любов для обезумівшої людини: вже у Раю Адам почав ховатися, як без-умний, від Бога, бо злякався Того, Кого він знав до гріха тільки як Любов!?) віддатися Богові-Любові-Лікарю. Мусили пройти тисячоліття, поки з покоління в покоління остаточно не вимиється страх перед Богом, поки Бог, як ніжна мати, не довів обезумівшим дітям, що Він є Любов і тільки Любов, що Він не месник, не тиран, а люблячий Батько! Вінець очищальних, покаянних трудів людства – Пресвята Богородиця. Вона повністю прийшла до тями (вийшла з ілюзії, і як наслідок, не мала особистих гріхів, бо гріх – це ілюзія) та очистившись повністю від страху, змогла, увійшовши у страшну реальність безбожності, довіритись Богові-Лікареві та віддати себе Йому: «Я раба Господня, нехай буде мені за словом твоїм».

Давайте ще раз подивимось на дійсність, спроектувавши її в площину, з тими самими координатними осями, тільки центр помістимо в просторово-хронологічну точку – П’ятидесятницю, сходження Святого Духа на Церкву (в день народження Церкви), і розглянемо ту частину проекції, яка міститься у першій чверті (де всі координати з позначкою «+»), то отримаємо наступну картину:

Як Лікар – Христос зцілив наше єство на Голгофі і явив зціленим через три дні у перший день тижня – у Воскресіння; явив тварним іпостасям воскреслий космос – зцілену, обожену їхню (і Спасителя після втілення) природу! Як Лікар – Він свою справу звершив, закінчив! Як Спаситель – Христос спас нас, вознісши нас у безпечне місце – праворуч Отця, в самі глибини Святої Тройці, звідки вже ніхто (навіть ми самі не зможемо вирватись – на превелику радість) нас не зможе викрасти, відірвати від Бога! Отже, ми вже здорові та в безпеці, тому діло Христа, як Лікаря та Спасителя завершене! Тепер залишається діло Христа-Вчителя та Вихователя – приводити до тями від чаду пристрастей та ілюзії, що складає негативну сторону педагогіки, та, звичайно, вчити тварні іпостасі бути як Бог, щоб кожен міг повноцінно жити в глибинах Тройці, тобто по благодаті стати одним із Тройці. Христос-Вчитель посилає Духа Святого – Духа Істини та Втіхи, завдання Якого дати людським іпостасям силу (втішення) та мудрість (істинність) прийняти Христа, стати Христом – богом по Благодаті. Дух Святий допомагає та навчає засвоїти (зробити своїми, прийняти) плоди спасительного подвигу Бога Ісуса Христа. Для кращого розуміння того, про що говориться, скажемо притчу: в одного найзаможнішого Батька терористи викрали дітей, та посадили їх у темний льох, підвал, щоб знайти спосіб знищити їх. Їм не потрібен викуп – їм потрібна смерть дітей, і чим лютіша, тим краще. Але, оскільки, це були діти Сущого Батька, то їх знищити було не можливо! Але терористи, спраглі крові, тисячі літ мучили тих бідних діток голодом, холодом, темрявою, страхом та різними тортурами, намагаючись реалізувати свій задум. Але діти реабілітували себе, перебороли страх і змогли вийти на зв’язок із Батьком та сповістити Йому свої координати (Батько питав сина: де ти? А він не знав що сказати, але з часом, через тисячі років, він міг Батькові сказати – я в пеклі, в темниці, прийди і спаси мене). Знайшов Батько спосіб спасти своїх любих діток, вирвати їх із лап терористів. Першим ділом Батько визволив їх із темниці та вилікував їхні рани, а потім довгий-довгий курс реабілітації (наприклад, перестати боятися – там, в темниці вони те тільки і робили, що боялися, жили страхами – вони тепер дома, в абсолютній безпеці та комфорті, але страх та інші злі навички на рівні рефлексів у них залишилися; вони не скоро перестануть боятися власної тіні…). Тому, перш ніж знову віддати їх у Школу – інтенсивна реабілітація, на слізних водах покаяння, ніжне відновлення психіки, ума… А потім – Школа! Батько заповів усім своїм дітям Царство (кожній дитині заповів Все!), але щоб володіти ним, отримати спадок, потрібно багато вчитися – тому Батько в першу чергу дбає про найкраще виховання та навчання своїх любих діток. Він настільки їх любить, що з кожною дитиною працює індивідуально. Це Батько, незважаючи на Його заклопотаність, знаходить час для особистого виховання своїх діток; кожній дитині дає вихователя- репетитора (ангела-охоронця). Якщо діти забагато пустують, не хочуть вчитися, Він, як люблячий Батько, «карає» і «наказує», проявляючи строгість (а хіба йде якась наука без бука?!). А котрі діти дуже нечемні – таких відправляє в інтернат (пекло), виправну колонію, де і виховання і навчання проходить в особливій формі… Але як би там не було, який би Батько не був «строгий» – ми Вдома, у Його Люблячій Батьківській опіці, яка якщо і відправляє в інтернат, то тільки з однією метою – Щастя своїх діточок! Раз Батько усім своїм діточкам заповів і подарував у невідійманний скарб Царство, то і нікому не позволить бути не готовим увійти у володіння Даром – всіх приведе до міри росту Христового! Тлумачення притчі, я думаю, зайве.

Отже, в цій частині системи координат ми вже перебуваємо в області виховання та науки (потрібно розуміти в онтологічних та екзистенціальних категоріях; спасіння і лікування вже позаду). Виховання передбачає «витверезник» (вихід із ілюзії та перша стадія боротьби із страстями – відхід від оп’яніння страстями) – це інститут оголошених – підготовчі курси перед вступом у Школу. А Школа іпостасного життя – це Церква, а Її філіал на землі, у тлінній формі існування – це історична православна церква. На даний час, на жаль, оці підготовчі курси, початкову «школу» (оголошених, які готуються до хрещення – вступу в перший клас) закрили і не «фінансують» її, вважаючи не потрібною, ба, навіть часто і не знають, що таке колись у святих було!? Тому зараз в земний філіал Школи вступають п’яні, учаділі, перелякані, не підготовлені «морально», які вірять в існування гріха, смерті та живуть в ілюзорному світі!? Нормальна дитина закінчує перший клас за один рік, а тут по тисячу років засвоюють матеріал першого класу і то тільки за перший семестр… Але маємо те, що маємо!..

Отже, ми вже всі зараз на Батьківщині, але хтось уже в Школі, а хтось ще не прийшов до тями та ще тільки готується йти в перший клас. Скажемо дещо про навчання у Школі.

Вчитель став учнем і пройшов увесь курс навчання, здавши випускний іспит на «богооставленність до кінця» на відмінно. Лікар став хворим, і в самому собі зцілив хворе єство людське – з’єднав його іпостасним єднанням із Божеством. Господь використав ілюзорний світ, облаштувавши його під навчальні класи. Гроші, маєтки, слава мирська, одним словом все, що є зовні нас – це ілюзія, небуття – істинна реальність, Царство Боже всередині нас є. В Школі ми вчимося іпостасного буття, любити, що передбачає досконале, на рівні рефлексів, володіння навиками: давати, приймати і не бути заради щастя інших (див. вище Домовимось про терміни: іпостась). Тому і в ілюзії та за посередництвом ілюзорного вчимося цих іпостасних якостей – виховуємо в мудрості іпостасну волю. Ви скажете, чому навчання проходить в ілюзорному світі, а не в реальності? «Хто довірить вам ваше, якщо ви не вірні в чужому», або згадайте притчу про неправедне багатство та невірного управителя, якого за махінації ілюзорним похвалив Господь. Якщо ти «ніщо» (те чого не існує) шкодуєш віддати, а із захланністю присвоюєш собі, привласнюєш, то як віддаси Реальне, Духа Святого?!? Як тільки би тобі довірили реальне, то відразу би й погубили тебе, в корінь гордого! Якщо я із захланністю приймаю «ніщо», пожираючи його – хіба я із вдячністю прийму реальне?! І якщо я хочу, щоб зі мною обмінювались «ніщо», а не з іншими, то хіба я зможу відійти заради реальних стосунків двох інших?.. Приклад безглуздя: я шкодую комусь дати ар землі на Венері, або нарвати яблук у сузір’ї Раків (не моє, нікому не потрібне, бо недосяжне, а я кажу, що мені пригодиться!?). О, без-умство страстей: я жадаю і краду «ніщо»!? Я заздрю, що в когось більше «ніщо», ніж у мене!? Я вбиваю заради володіння «ніщо»!.. і т. д. Тому спочатку я вчуся віддавати «ніщо», приймати «ніщо» та не заважати іншим, а навпаки оберігати їх взаємний обмін «ніщо». Ви скажете: як можна за посередництвом ілюзорного навчитися чогось реального, або того, що можна застосувати в реальному світі?! Можна, ще й як можна! Господь сказав: «Всякий, хто погляне на жінку, жадаючи її, вже вчинив перелюб з нею в серці своїм», «Хто гнівається на брата свого даремно, підлягає суду, як вбивця»… Отже гріховний вчинок – це наслідок звершеного гріха в іпостасній, вибираючій волі. Наприклад: удар молотком по пальці – це гріх, а біль – природній наслідок гріха. Так само гріховний вчинок – це не гріх, а біль, як наслідок гріха звершеного на рівні помислів, бажань. Гріх не обов’язково має вираження в ділах (це найстрашніші гріхи – фарисейські, по особливому боговбивчі)! Аналогічно добрі діла, чесноти так само звершуються у серці, а зовні в ділах – це наслідки чеснот, звершених внутрішньо: «У тебе, як твориш милостиню (добре діло – В.А.), нехай ліва рука твоя не знає, що робить правиця твоя, щоб милостиня твоя була потаємною», «Коли молишся, увійди до кімнати твоєї (келію серця – В.А.) і, зачинивши двері твої, помолися Отцю твоєму, Який у таїні, і Отець твій, Який бачить таємне, воздасть тобі явно»… «У вас повинні бути ті самі почування, як у Христі Ісусі». Отже, щоб виробити навик давати не важливо, що ти даєш: реальний кілограм золота чи паперовий фантик, на якому написано «кілограм золота» (в даному випадку – це ілюзія: папір з написом чорнилом, а не золото), головне, що ти його з радістю віддаєш; аналогічно приймати з вдячністю та смиренням: золото чи розписку… Для кращого розуміння наведемо приклад- притчу: Хто довірить тобі перевозити людей на автобусі, якщо ти не вмієш водити легковий автомобіль.

Але, щоб навчитися водити авто, ти повинен закінчити автошколу, здати іспити з теорії (правила дорожнього руху) та водіння. Перш, ніж учень виїде в місто з інструктором, він навчається водити авто на навчальних макетах- тренажерах – реальна кабіна авто (кермо, педалі, ричаги…), тобто все як у реальній машині, тільки дорога нереальна – все відбувається на моніторі, у віртуальному (ілюзорному) світі – тобто учень набуває реальні навики, водячи авто в нереальному світі, та вирішуючи в ньому різні нестандартні ситуації. Ті, хто гарно водять на тренажерних авто, можуть з інспектором їхати на реальному авто в реальне місто – вдосконалювати навики. Аналогічно ми вчимося любити і в ілюзорному, віртуальному світі: реальні – Я, як іпостась та правила – Заповіді (Інший також реальний, але я його не бачу), а все інше – «ніщо», в якому я вчуся любити. На моніторі я можу переїхати пішохода (вбити навмисно чи не навмисно – немає значення) – в реальності я не вбив (бо гріх – це ілюзія, вбити не можна, можна тільки хотіти вбити; не забувайте про Воскресіння), але я не здав контрольну роботу, яку потрібно перездавати, а час навчання в школі обмежений (смерть – кінець терміну навчання). Гріх – це не здана («завалена») контрольна робота, ніби трагедії немає – можна перездати, але не треба забувати, що скоро будедруга контрольна, а я ще минулу не перездав (а навчання в цій формі існування обмежене в термінах – часу кожному виділяється рівно стільки, скільки потрібно кожному, згідно з його силами та можливостями, щоб засвоїти матеріал! А якщо я байдикую, не готуюся вчасно до контрольних – я не встигну здати випускні іспити в життя; мені світить в обов’язковому порядку навчання в інтернаті-пеклі, і не вийде звідти людина, поки не здасть всі екзамени; згадайте притчу про немилосердного боржника). Сповідь – це перездача контрольної роботи, яку я «завалив», якій передує інтенсивна підготовка, по даних питаннях – покаяння! А не прийти і нагадати Вчителеві, що ти не здав контрольну роботу!? – Тільки «розгніваєш» Його! Промисел Божий – це щомиті перед нами поставлена задача, яку я маю розв’язати, це збірник задач із відповідями. Розв’язки відомі наперед – це любов; є задача і є відповідь, а я маю знайти розв’язок. Як досягнути результату? В допомогу учневі даються збірники розв’язаних житейських, промислительних задач – Житія Святих. Розбираючи ці розв’язки, учень має добратися до принципів: чому так чи інакше вчинив святий. Тільки розуміючи принцип дії явища, зможеш творчо застосувати його при розв’язуванні поставлених перед тобою задач.

Скажемо дещо в цих координатах про хвороби. Терпіння хвороб, скорбот без нарікань – це використання Божественною педагогікою «25-го кадра», яким мені в підсвідомість записується інформація, яка стає моїм набутком. Приклад: притча про багача і Лазаря. Про Лазаря не сказано, чи він був віруючий, чи ні, але він терпів скорботи без нарікань (тим самим давав доступ до себе Лікареві), а Любвеобильний Господь в ньому звершив діло спасіння та навчання. Результат – лоно Авраамове, тобто доля з отцем всіх віруючих! (Дет. про «25-й кадр» у ІІ ч.).

Поки ти ще в ілюзорному світі живеш і іншої альтернативи битійно не знаєш, то якщо ти ще хворий і бачиш себе таким, ототожнюєш себе з хворобою (якої онтологічно немає) – обов’язково лікуйся, законними методами врегулюванням симптомів хвороби, якої вже немає (зцілив її Христос), а лише ілюзорні симптоми від неї. Поки ти в світі шкіряних риз – то і лікуй хвороби – живи законно, за законами цього світу (хоч цей світ ілюзорний, але живучи в ньому праведно, ніби в реальному, звичайно, знаючи що він ілюзорний – ми нічого не втрачаємо, а навпаки, змагаючись законно, входимо в Життя), поки не перейдемо від смерті у життя, туди, де немає хвороб. Як боротися з хворобою? З хворобою не потрібно боротися – а прийняти її, як своє, як «по ділам моїм»! І всю силу, розуміння спрямувати на те, для чого мені дана хвороба – для стяжання Бога. Прийняти, щоб зрозуміти, що їх немає (ні хвороб, ні скорбот, ні зла), а поки ти борешся з тим чого немає, що виходить?! (Ви скажете: мене болить, я ж відчуваю, бачу!? Відповідь на це запитання – їжа тверда, тому в індивідуальному порядку, через e-mail). Аналогічно промисел Божий – це данність, яку потрібно прийняти (прочитати умову задачі). Хто не приймає, а відкидає – той бореться з Богом!? Спочатку прийми данність (в тебе вибору немає – вона вже є!): хворобу, різного роду обставини, які склалися (це твоя вихідна точка – дані в задачі), а потім «лікування», вирішування «проблем». А то ти борешся з хворобою, і тим самим надаєш їй статусу важливішого, ніж Бог (бо ти думаєш про неї, вона полонила всю твою увагу, силу, волю). Хвороба – це ілюзія, відвертаючись від якої ти маєш входити в реальність. Ми говоримо не про те, щоб не йти до лікаря чи ліки не приймати. Якщо ти вже в реальності, то вони тобі не потрібні, бо для тебе хвороби не існує. А якщо ти ще в ілюзії (хвороба для тебе – реальність), то прийми її не як щось чуже тобі чи випадкове, а як рідне, тобою заслужене: «по ділам моїм». Це початок виходу з ілюзії (і з хвороби в тому числі). А той, хто не приймає, а бореться як з чимось чужим – ще більше страждає! Ми говоримо не про те, що приймати – це не лікуватися (поки ти в ілюзії, то живи за природними законами ілюзії, будь правдивим із собою – лікуйся та йди до лікаря – так твоя іпостась, навикнувши бути в правді, правильно буде готуватися до входження у Реальність). А про те, щоб ми каялися – правильно, принаймні, на рівні раціо, розуміли що відбувається та правильно розв’язували промислительні задачі, та не забували про «25-й кадр».

Може скластися враження, що в попередніх розділах ми говорили одне, а зараз діаметрально протилежне. Потрібно не забувати, що в різних системах координат одна і та сама реальність буде описуватись по різному, та інколи в діаметрально протилежній формі з точки зору однієї якоїсь системи координат. Наприклад, діло звершене Христом описується в по-різному в залежності, на яку площину проектується: в юридичній – виправдання, виправдав людину; в терапевтичній – зцілив, вилікував; в сотеріологічній – спас, врятував; в економічній – викупив; в містичній – обожив… Тому потрібно завжди домовлятися, в якій системі координат ми описуємо реальність, та, звичайно, початок їх. В одній системі координат слово може мати одне значення, а в іншій – діаметрально протилежне! Тому ми повинні бути дуже обережні – щоб десь часом не вийшло непорозумінь…

Що ці всі вище сказані слова дають мені на практиці в житті?! – Дещо ми вже сказали в цій частині, а більше в наступних. Головне – правильне духовне життя, тому і знання (напр., візьмемо другий прихід Господа Ісуса Христа, який уже в минулому для християн, який християни вже згадують біля 2000 літ – що мені це знання дає на практиці?! Це – фундаментальна істина духовного життя, що ми і постараємось показати в наступних частинах, або в Друзів швидше про це узнаєте) мають сприяти йому та співвідноситися з ним!

***

Ми сиділи в темниці тисячі років і нарешті спас нас Господь в останні дні! І вже ніхто нас не викраде з рук Отця! Ми грішні, недостойні діти, невдячні… але на Паску (в якій ми живемо 2000 літ), місійне Воскресіння, ми по- особливому радіємо, що вже дома! Хтось сумує за сирим, темним підвалом… Але їх ніхто не питав, що вони хочуть – хіба в божевільні дурнів запитують, що вони хочуть?! Їм роблять те, що для них корисно! (Бог знає, що для нас найкраще – не потрібно мені розказувати про свободу волі, права людини… З дурнем не сперечаються – його спасають!!!). Багато є таких, які ще не знають, що вони вже дома! Але як би там не було – ЗАВЖДИ РАДІЙТЕ, і будьте вдячні – ХРИСТОС ВОСКРЕС!!! А гріхи, страсті? Після воскресіння – це ілюзорні мильні бульбашки! Отець знає, як дітей виховувати – головне, що всі вони вже вдома! Отець готує нас до прийняття спадку, і кожному належить Все –

Бог-Тройця – спадок кожної людини! А нам потрібно володіти цим Спадком. Тому таке суворе навчання, виховання, дисципліна, аж до пекельного інтернату – «кого люблю – того караю».

Ідіть, проповідуйте Воскресіння всім народам, навчайте всіх таїн арства та через хрещення уводьте у Вічне Життя! Християнство – це «релігія» Радості! Якщо я плачу, то тільки через те, що я бачу, що недостойний я називатися сином такого Любвеобильного Отця. Але тут же охоплює серце радість – він мій Татуньо, Батечко… і я Любимий Ним, – я зроблю все можливе, щоб бути достойним Його…

В тебе щось не виходить?! Ти щось не вмієш?! – В тебе ціла вічність попереду! Але не затягуй з навчанням – не засмучуй Батька! Завжди радійте! Хоч би тисячу раз на день падали – вставайте і далі вростайте в даровану Вам Вічність! Смерте, де твоє жало? Пекло, де твоя перемога? Останній ворог – смерть, який розділяв нас із Богом, знищена! Ніхто і ніщо ніколи вже не вихопить нас із обіймів Отця!

«Хто відлучить нас від любові Божої: скорбота, чи утиски, чи гоніння, чи голод, чи нагота, або небезпека, чи меч? Як написано: “За Тебе умертвляють нас кожен день; вважають нас за овець, приречених на заколення”. Але все це переборюємо силою Того, Хто полюбив нас. Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні початки, ні сили, ні теперішнє, ні майбутнє, ні висота, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любові Божої, що в Христі Ісусі, Господі нашому».

Амінь! Амінь! Амінь!