У попередньому розділі ми говорили про гріх, органічні складові «реальності», яку називаємо словом «гріх». А зараз дещо скажемо про прощення гріхів, за яких умов прощається гріх, і що взагалі означає простити гріх. Це вкрай необхідно зробити тому, що ми часто неправильно і дуже вузько розуміємо цю дію – прощення гріхів, часто і в більшій мірі юридично (а не органічно, в контексті онтології та екзистенції), через що наше життя вище моралі язичників [не вбий, не кради, не перелюбствуй…] не піднімається. А про духовне життя, життя у Христі, у Святому Дусі майже немає з ким говорити. Максимум, на що ми спроможні – створювати вигляд побожності, благочестя та вдягати на себе маски різних «добрих» діл. І що найстрашніше, при такому самовпевненому статусі «не такого, як усі – є гірші: наркомани, злодії…», або «як усі» називаємо себе християнами.

Оскільки прощення гріхів майже завжди асоціюється з таїнством сповіді, де, як ми по своїй наївності і «простоті» думаємо, що вони прощаються [в розумінні знищуються], і після    сповіді    ми    виходимо    безгрішні,    «чистенькі», «вибілені» [принаймні без гріхів,   про які розказали], то з «чистою совістю» приступаємо до «другорядного» таїнства – причастя Тіла і Крові Господа Ісуса Христа. Головний наголос робимо на сповіді, готуємося до неї, а Євхаристію [чи інші таїнства] вважаємо як додаток, який до прощення гріхів ніякого відношення не має. Про таке духовне зубожіння і сліпоту та нечутливість до Церковного способу життя ми вже говорили в попередніх розділах, а зараз дещо скажемо про таїнства Церкви [зокрема покаяння і сповіді] в контексті прощення гріхів.

Щоб не гортати сторінки назад, коротенько пригадаємо, про що ми говорили (про гріх), і дещо додамо. Гріх – це нездатність людини жити у спілкуванні та взаєминах із Богом. Суть гріха – перестати жити Богом, спілкуватися з Ним, обрати шлях реалізації свого життя поза Богом, без Бога. Цей альтернативний шлях, на символічній мові Біблії, називається «дерево відання доброго і лукавого». Це «дерево» вказує, що свобідна тварна істота може обрати або Життя в спілкуванні з Богом, або смерть – тобто існування в небутті, і воно буде стояти, поки Бог не буде «все у всім». Святитель Григорій Палама говорить, що Бог є природою всього сущого, тобто все існує Боголюдським способом, (досягнуло свого завершення, актуалізації в Боговтіленні, іпостасному єдинстві Боже- ственної і тварної реальності).

Тому Адам, споживаючи Бога в райських плодах, мав вирости до повного росту міри Христової (приклад: Богородиця), але поки він ще був в духовному плані «дитина», то можливість відмовитись від Бога була – з’їсти плід із забороненого «дерева». Ми не будемо за браком місця говорити зараз, чому Адам вибрав шлях неприродний (не благословенний Богом: «Не їж»), і чому для Обоження людина мусила пройти через горнило історії з беззліччю скорбот, хвороб, воєн, страждань, нещасть. Але скажемо, що дорога до Досконалості, Щастя одна – Ісус Христос, і іншої не існує, про що нам свідчить свята Церква і Новий Завіт. Адам пішов іншою дорогою! Якою? Якої насправді не існує! Тобто, Адам обрав існування («жити» в ілюзії не можна, тільки існувати; ілюзія – це область смерті, небуття) в ілюзорному, фантастичному світі, який сам у своїй спотвореній, відірваній від Бога уяві сотворив. Адам став неадекватним по відношенню до реальності, яка є і в якій він був, і не міг не бути. Така людина, нехтуючи існуючими законами, приречена на страждання, які вона сама собі спричиняє неадекватною поведінкою (виходить з дев’ятого поверху через балкон, п’є отруту; блудить, заздрить, краде тощо). Більше і детальніше прочитаєте в «Рекомендованій літературі», про що тут ми коротенько і образно сказали, щоб легше було зрозуміти думки отця про покаяння і сповідь. Отже, поняття гріх вміщує три складові: розірвання єдинства між Богом і людиною; побудова ілюзорного світу через спотворені, викривлені волю і бажання; тяжкі страждання, біль як наслідок неправильної реалізації життя. А тепер дамо слово отцеві – В.А.).

У катехізисах, брошурках, які беруть на себе потугу роз’яснити віру Церкви, ми можемо прочитати такі слова:

«В таїнстві сповіді прощаються гріхи», «… прощаються всі названі гріхи», «… прощаються всі сповідані гріхи» та ін. Для неосвіченого в духовному житті Церкви і неграмотного в догматичному осмисленні реальності духовного життя все ніби нормально. Оскільки Господь дав владу апостолам прощати гріхи, то священики, як приємники влади апостольської священнодіяти таїнства, мають владу відпускати гріхи. Саме таке законницьке мислення під корінь підриває основи духовного життя християнина. Спробуємо пролити світло на розуміння таїнства сповіді та прояснити деякі поняття з Церковного лексикону: зрозуміти, що таке таїнство, що таке гріх, що означає простити гріх, коли гріхи прощаються, що то за влада – простити гріх і хто її має (академічних означень отець не дає, тому будемо намагатися зрозуміти суть, виражену незвичними поняттями і образами – В.А.)

Якщо гріх – це рана, хвороба, то його простити не можна! Перелом простити не можна, його потрібно лікувати, зціляти. В Євангелії ми читаємо, що після прощення Господом гріхів відбувається зцілення. Простити гріх – це зцілити, вилікувати людину!!! Гріх, як рану, можна тільки вилікувати, а не юридично простити, відпустити.

Якщо гріх – ілюзія, то його простити не можна, бо його немає, немає що прощати. Гріх, як ілюзія, – це вчинок, який реально вчинити не можна, як би ти не намагався (це властивість кожного гріха – В.А.), не силувався його вчинити. Наведемо приклад, щоб краще зрозуміти, про що мова. Приходить на сповідь людина і говорить, що вона випила всю воду Тихого океану, і щиро, зі сльозами кається у тому, що вона вчинила і обіцяє більше цього не робити. Я знаю, що цього в принципі бути не може, а людина на сповіді мене переконує, що вона це зробила і хоче, щоб їй простили цей гріх, і щоб Бог перестав гніватися на неї за те, що вона нанесла таку шкоду природі. Духівник у такому випадку має не розрішальну (див. нижче) молитву читати («прощаю і відпускаю» – В.А.), а до тями привести цього «героя», «гіганта», який випив океан (а лжедухівники починають після таких казок говорити: о-йо-йой, що ти наробив, як ти міг так вчинити… – замість того, щоб вивести людину з ілюзії, вони своїми моральними настановами та юридичними (законницькими) тлумаченнями заповідей, доводять, що так робити не потрібно було, але якщо вже так сталося, то що вдієш, але якщо обіцяєш більше цього не робити, то я прощу тобі цей гріх.) Яке без-умство: замість того, щоб людину привести до тями, наскільки це можливо, вивести з ілюзії і повернути в реальність, підготувати до Євхаристії [Реальності понад реальностями], її вводять у ще більшу ілюзію, та ще й запечатану «божественним прощенням». Наступна сповідь буде знову на тему «океан»… – В.А.). Тому гріх вчинити не можна, його можна тільки хотіти вчинити! Можна намагатися випити всю воду океану… (детальніше богослів’я ілюзорності та неможливості вчинити гріх у Висновках).

Отже, ці два аспекти – «ілюзія» і «рана», присутні в кожній дії, стані, які ми позначаємо словом «гріх». Хто чинить гріх, той живе за законами ілюзорного, нереального світу, ним же створеного. Закони ілюзорного світу, як правило, діаметрально протилежні за значенням до законів Реального світу. Все, що в ілюзорному світі дає щастя, насолоду і радість, в Реальному світі приносить лише страждання, хвороби, нещастя, біль,… смерть. (Наприклад: хтось створив у своєму умі ілюзорний світ, де він людина- амфібія [може дихати під водою] і в цьому світі він дихає і живе під водою, то в Реальності не рекомендується дихати під водою, бо в разі непослуху буде смерть). Живучи за ілюзорними законами в реальному світі, людина наносить собі рани, які спричиняють страждання і  смерть.

Тепер бачимо, що не все так просто з катехізичним «прощенням гріхів» в таїнстві сповіді. Але давайте ще розширимо контекст для глибшого розуміння таїнства прощення гріхів. У кожному дійстві Церкви, які ми називаємо Таїнствами, прощаються гріхи і подається благодать Духа Святого. А не лише в таїнстві сповіді. Євхаристія, причастя на прощення гріхів, хрещення – на прощення гріхів, шлюб – на прощення гріхів, соборування – на прощення гріхів, велике освячення води – на прощення гріхів… все, абсолютно все, що «робить» Церква – на відпущення гріхів і єднання з Господом Ісусом Христом!!! Отже, гріх прощається не тільки в таїнстві сповіді. Оскільки ми бачимо, що всі таїнства – на прощення гріхів (краще сказати – є одне таїнство спасіння, яке в світі, знищеному гріхом, являє свою цілющу силу в різних таїнствах, суть яких одна – прощення гріхів – спасіння), то якщо ми захочемо говорити про прощення гріхів тільки в контексті таїнства сповіді безвідносно до інших таїнств – картина буде не цілісною, і ми не зможемо зрозуміти суті сповіді та прощення гріхів. Тому, щоб зрозуміти на яку реальність вказують слова простити гріх, розглянемо декілька таїнств (і одночасно, постараємося дати принцип підходу до розуміння таїнств – В.А.). Дещо зауважимо собі наперед, що, оскільки всі таїнства на прощення гріхів, то сповіді явно замало, щоб на ній простився гріх. Нижче ми побачимо, що на сповіді гріх (у православному розумінні гріха і прощення – В.А.) не прощається, і що може сповіді формальної не бути, а гріх проститься, і що можна сповідувати гріх щодня (чи кожної сповіді) і він нікуди не дінеться: скільки би священик не «розрішав і відпускав», а гріх залишається. Це не теорія – це факт.

Логічно виникає запитання: чому гріх нікуди не дівається – і хрестився, і причащався, і вінчався, і соборувався, і сповідався.., а як не любив, так і не люблю. Чому? Тому що не оголошуємо (священики) і не оголошуємося (християни не проявляють ініціативи пізнати віру Церкви), неправильно, ілюзорно розуміємо таїнства, неправильно приступаємо до святині, тому замість зцілення душі і тіла «багато хто хворіє, а деякі і помирають»!!!

Щоб зрозуміти, що відбувається в сповіді, потрібно спершу зрозуміти, що означає «простити гріх». Оскільки гріх прощається в кожному таїнстві Церкви, то для більшої ясності розглянемо таїнство хрещення і шлюбу (про шлюб – у другій частині). Ми зараз будемо говорити вкрай антропоморфно (неадекватними образами взятими з повсякденної реальності, зрозумілої більш-менш кожному), щоб хоч якось спонукати нас до покаяння, мислення, і будемо наводити приклади (неадекватні, як і всі приклади- ілюстрації), які дещо допоможуть нам пролити світло на цю область духовного життя.

Головна причина «недієвості» таїнств полягає в тому, що ми ставимося до них як до магічних дій, які діють без нашої волі, без віри, без розуміння, автоматично, та думаємо, що це кінець духовного подвигу, досягнута мета, тоді коли це – тільки початок. У кожному таїнстві Церкви подається повнота Духа Святого (не мірою дає Бог Духа Святого – В.А.), але ми приймаємо Його порціями, «мірою» нашого духовного стану і здатності вмістити Бога! Отже, таїнства, які звершує Церква – це завжди початок певного духовного процесу, росту, а не кінець. Кінець залежить від того, хто бере участь в таїнстві. Спробуємо це усвідомити. Але перед тим, як почати говорити про хрещення, відповімо на ваше запитання, яке природно виникло – а як же примирення з Богом у сповіді? Примирення з Богом (який є Любов, і тільки Любов, і тому ні на кого не гнівається, не дратується, не відкидає, не ображається, не мстить, не воздає по заслугах – В.А.), відновлення спілкування з Творцем, відбувається в кожному таїнстві (при правильній підготовці до нього, щирому покаянні), але наслідки розриву з Богом (гріх як рана, хвороба) і існування в ілюзорному світі – лікується (приходження до тями і повернення до адекватного стану), пізнання себе, як особистості і реалізацію життя, як любові) роками… Наслідки лікуються, а не прощаються! Тому головну увагу зосередимо на подоланні наслідків гріха і в цих роздумах зрозуміємо (і лише тоді, можливо, збагнемо – В.А.), як потрібно готуватись до таїнств, щоб відбулося «прощення», «примирення», відновлення спілкування з Богом.

В одному з православних символів віри читаємо такі слова: «Визнаю одне хрещення на відпущення гріхів». (Святі отці пояснюють, що за словосполученням «одне хрещення» стоять і всі інші таїнства Церкви, тому можемо, наприклад, прочитати: Визнаю таїнство шлюбу на відпущення гріхів… – В.А.). Отже, почнемо з цього першого таїнства, яким ми входимо, народжуємося в Церкву – Боголюдський організм. Що відбувається в хрещенні? Що означають ці слова, – «в хрещенні відпускаються, прощаються гріхи»? Спробуємо зрозуміти це на прикладах, взятих з повсякденного життя. Приклад-образ візьмемо з медицини та біологічної, органічної форми існування. (До речі, ці образи, символи дані Господом і апостолами, отець просто їх розшифровує та робить певні акценти – В.А.).

Хрещення – це початок християнства! Але початок християнства – це ще не християнство, це грань двох Завітів – Старого і Нового. («Початок дому – це ще не дім, початок шляху – ще не шлях, початок часу – ще не час»…). Хрещення – це отримати «доступ» до Тіла Христового, формально стати членом Церкви, але ще не актуалізувати це членство. А зараз скажемо притчею: хрещення – це пересадка (трансплантація) «органу» з напівмертвого тіла, яке приречене на смерть («світу, який у злі лежить», «минає образ світу цього» – тобто він гине, і приречений на загибель; наука говорить (ми добре знаємо), що людство, як біологічний вид, смертне) в здорове тіло (Церкву – Тіло Ісуса Христа). В сучасній медицині вважається, що орган, який пересадили в нове тіло завжди залишається «чужим», тому для того, щоб він міг функціонувати в новому тілі, потрібно організм підлаштовувати під нього, тобто пригнічувати ліками його імунну систему, яка виробляє антитіла, як реакцію на присутність «чужого» в організмі. Наприклад, при попаданні вірусу грипу в організм, в тілі, як реакція на «чужого», починають вироблятись антитіла (приблизно за два тижні), які повинні його вбити. В Церкві перспектива краща – абсолютно уподібнитися Тілу, стати рідним органом, членом Тіла, стати Богом по благодаті і причасником Божественного єства. В медицині, в разі трансплантації, організм підлаштовуємо під орган, в Церкві – орган змінюється в подобу Тіла, стає рідним. Все навпаки. (Це дуже важливо зрозуміти: не Церкву використовуємо для себе, підлаштовуємо під себе, а змінюємо себе в Церкві; не свої закони нав’язуємо Церкві, а намагаємося жити за Законом Боголюдського Організму; не Церкву міняємо, а самі міняємося в Церкві). В реальному житті, якщо орган з якимись інфекційними хворобами пересаджується в інше тіло, то це буде катастрофа для тіла (всього організму) і його імунної системи – доведеться ще й набуті (принесені з хворим органом) хвороби лікувати. З таким органом відбувається подвійна дія – він приживається в організмі і одночасно лікується від хвороб, якими він заражений. Імунна система нового організму створює антитіла, завдання яких – знищити віруси трансплантованого органа – починається процес зцілення. Але це за умови, що орган живе життям тіла – живиться, «споживає», «причащається» крові, в якій подається життя організму та ліки (антитіла). Тому те, що орган пересадили у здорове тіло, не означає, що він уже свій і також здоровий. Але якщо він буде в динаміці життя тіла, у «спілкуванні» з іншими органами та мозком, виконуватиме імпульси (волю) нервової системи, бути в згоді з життям (принаймні, піддаватися під вплив…), то буде освоюватись і зцілятися. В Церковному Тілі процес становлення майже аналогічний до біологічного (не забувайте, що ми говоримо образно, а насправді «все не те, і все не так»). В Тіло Христове в хрещенні «пересаджується» орган «чужий» і хворий (хвороба безбожництва і симптоми цієї хвороби – пристрасті, похоті). Членство актуалізується, коли цей орган почне «живитися» Кров’ю Тіла, «їсти» поживні речовини, вироблені Тілом, та буде в органічних зв’язках, «спілкуванні» з іншими органами Тіла Христового, тобто коли хрещений – потенційний християнин, – почне жити євхаристійним церковним життям, буде причащатися Тіла і Крові Ісуса Христа, буде в органічних (а не юридичних) відносинах з Главою (Богом Ісусом Христом) та іншими членами (святими) Тіла Христового. Без Євхаристії, без життя в Тілі і Тілом, для хрещеного немає ніякого життя, бо зі старого тіла (світу, який у злі лежить) його забрано, вирвано, і пуповина перетята, а в Новому Тілі- Церкві він не прижився (краще сказати, не хоче жити життям Божественним – Кров’ю Ісуса Христа, Тілом Спасителя, Цілісністю, яка дарується всім членам Тіла). Тому ми і говоримо, що язичникам краще, ніж номінальним християнам!!! Їх ще можна пересадити в здорове Тіло – Церкву, а номінальних християн куди пересаджувати?!

Отже, хрещення – це входження, народження в Тіло Христове – Церкву. Хрещення – це тільки початок довгого, болісного процесу освоєння (ставання богом по благодаті, причасником Божого єства) та зцілення. Початок, але аж ніяк не мета, не плоди! (В Священному Писанні є дуже багато образів, які показують, що хрещення з одного боку є переломним актом в житті людини, без якого неможливий подальший духовний ріст, а з іншого боку є тільки початком, можливістю нового життя: «якщо хто не народиться водою і Духом, не може увійти в Царство Боже», «хто увірує і охреститься, буде спасенний, а хто не увірує, буде осуджений»; прищеплення щепи, лози до гілки здорового дерева (відрізаємо від дички і прищеплюємо до здорового дерева); додавання дріжджів у тісто, яке має вкиснути; отримання талантів (5, 2, 1 за спроможністю, духовним станом кожного) та подвоєнням їх правильним духовним життям. Апостол Павло в одному зі своїх послань порівнює хрещення з переходом ізраїльського народу через Червоне море, яке необхідно було пройти, щоб увійти в обітовану землю, але не достатньо, бо до обітованої землі шлях пролягав через пустелю, в якій потрібно було рабам, пройшовши через спокуси, увійти в дух синівства. Господь Ісус Христос після хрещення, ведений Духом у пустелю, щоб спокушав Його сатана, тим самим показав усім шлях до Царства Божого і спокуси, які мусить перетерпіти кожна людина, хрещена в ім’я Ісуса Христа; гірчичне зерно, яке вкидають в землю і з якого виростає дерево.., та багато інших образів, притч які говорять про початок, який передбачає подальший ріст зі своїми законами і етапами, перешкодами, випробуваннями тощо – В.А.).

А що робити тим, які вже в Тілі (хрещені), але мертві чи напівмертві?! Їм даровано велике таїнство Покаяння (яке передбачає два аспекти: позитивний – безперервний, безкінечний процес уподібнення Богові, обоження, освоєння в Тілі, щоб воля Божа стала волею хрещеного, це безперервний рух до Бога; та негативний, який своїми віхами, відправними і кульмінаційними точками має сповідь – це повернення з бездоріжжя (на яке ми добровільно звернули) на Дорогу, яка веде до Отця – В.А.). Ми говорили, що номінальні християни (а точніше – «язичники» на ймення християни) – в гіршому становищі, ніж нехрещені язичники (пор. 2 Пет. 2: 20-22). Але як язичникам нехрещеним, щоб вижити, потрібно увійти в Церкву (хреститися), так само і тим, хто в гіршому становищі («язичникам», які хрещені формально), тим більше потрібно повернутися в Церкву (вони від минулого тіла безповоротно відірвані, а до нового не прижилися; отже, для них, щоб вижити є один шлях – Церква). Тому таїнство покаяння для тих, хто відпав від Церкви – це відновлення хрещення, друге хрещення (сльозами), відновлення обітниць хрещення. Повернемося до нашого прикладу трансплантації. Коли робимо пересадку, то всі судини, які з’єднували орган зі старим тілом, і через які подавалося «життя», перетинаємо (відречення від сатани, усіх діл його і гордині його: похіть плоті, похіть очей і гордість житейська) і приєднуємо до Нового Тіла Церкви – це образ хрещення. А сповідь (покаяння в негативному аспекті, як повернення в попередній стан, з якого потрібно рухатися далі) – це відновлення зв’язків органа з тілом. Орган завмер – потрібно його реанімувати, «запустити» в дію.

Зупинилося серце – намагаємося запустити його електрошоком. Шлунок перестав перетравлювати їжу – проводимо комплексне лікування, налагоджуємо процеси травлення. Але якщо орган довго не функціонує – починається відмирання тканин (некроз), інтоксикація організму, а через деякий час – незворотні процеси та смерть. Наприклад, якщо людина не дихає понад десять хвилин, в організмі починається незворотний процес, який закінчується смертю. А ми не тільки «кисень» – ми всі «поживні речовини» умудряємося роками не приймати. Тобто, не причащаємося Євхаристії, Тіла і Крові Христових, через яких ми отримуємо «кисень», «поживні речовини» і все необхідне. І що найстрашніше – почуваємося нормально, щасливі. Про що це свідчить? Ми – мертві, або в процесі відмирання, на стадії, де вже біль не відчувається.

Недарма Святі Отці встановили правило, яке було зовнішнім індикатором належності Церкві – хто три неділі підряд не причащався Євхаристії, автоматично відлучав себе від Церкви, тобто Церква констатувала початок «незворотного» (якщо не покається) процесу відмирання.

Не забуваймо, що «орган, який пересадили» – особистість, свобідна істота, – може відмовитись від життя Тіла Церкви, перекрити доступ до себе Крові і припинити спілкуватися з іншими «органами» Тіла – тобто відлучити себе від Євхаристії, Життя Церкви. Тіло завжди подає необхідне з надлишком («щоб мали життя, і надто мали»), але чи я прийму це – залежить від мене, – «органа», який має свобідну волю, яка при хрещенні далеко не співпадає з волею Тіла – Бога Ісуса Христа. Тому  коли ми падаємо, «грішимо на смерть», ми себе ізолюємо від усіх членів Тіла, перекриваємо всі «клапани», «канали» по яких нам дається Кров Життя; коли встаємо, каємось, відновлюємо спілкування з Тілом – даємо доступ благодаті Духа Святого в нашому тілі, впускаємо Ісуса Христа, який стукає у двері сердець, які ми зачинили перед Ним гріхом. Коли приходить благодать і Кров доходить до «органа», він відчуває біль, сильний біль (в залежності від того, скільки часу кров не поступала в орган) – оце перші плоди Євхаристії.

(Люди, які після довгого перебування поза Церквою, нарешті приходять до Неї [часто не тому, що вони зрозуміли сенс життя, який в Бозі, або почали шукати Істину – Бога, а тому що в них горе, скорботи, біль (не від гріха, ні!), і вони хочуть за допомогою Бога звільнитися від них та щасливо влаштуватися на землі], роблять фатальну, непоправну помилку, коли думають, що їм   стане легше, добре, як вони у своїх утилітарних фантазіях надумали – думають що буде спокій, полегшення і радість. Насправді, у тих, хто щиро почав каятися, давати доступ Богові до себе, (через таїнства Сповіді і Євхаристії в тому числі) на першій стадії зцілення, «примирення» відчувається біль по зростаючій, тобто, формально стає не краще, а гірше! Тобто, я починаю, з припливом крові в організм, відчувати себе. Орган, який не отримував кров, зранений гріхами, які не боліли, бо нервові імпульси не доходили до нього, я не відчував себе, мертвий був, або під наркозом [мертвого бий – його не болить; коли роблять операцію під наркозом – нічого не болить, мені добре, бо я сплю, мене «немає», а коли притлумлена нервова система отримає можливість доносити інформацію до мене, який прийшов до тями – біль невимовний].

І тому, коли ми щиро приходимо в Церкву через розкаяння, сповідь [даємо доступ до себе Богу] і Євхаристію [відновлюємо спілкування із Главою Тіла і Святими

Членами та починаємо живитися Кров’ю, в якій є все потрібне для живого функціонування] – відчуваємо біль, і, не розуміючи, що відбувається [а відбувається нормальний процес оздоровлення] відходимо від Церкви, і не знайшовши полегшення [а стало тільки гірше; бо ми хочемо не здоров’я, а спокою, насолоди, знеболюючого, а не ліків] в Церкві, ми йдемо до ворожок, «бабок», екстрасенсів, «цілителів», в секти, де наркотиків в прямому і переносному розумінні вистачає на всіх адептів. Наркотики не лікують, а знеболюють, допомагають забутися, заснути і, як в угарі, не прокинутися та померти. А скільки є таких, які переконані, що вони в Церкві і їм добре, тобто вони ніколи не відчували болю від ран, болю, який зростає з посиленням духовного життя (а не зменшується на першому етапі реанімації, зцілення). Це означає, що люди не дають доступ Богові до себе (хоч можуть і причащатися щодня, щонеділі). Їдять – і не засвоюється, не «перетравлюється» благодать, бо вони таїнства розуміють, як магічні дії, тобто Бог все зробить, а моє діло – виконати правильно обряд, чин таїнства, і далі все буде само собою. І забуваємо просту річ, що відтоді, коли Господь спас нас, і донині «Царство Боже силою береться і ті, хто докладає зусиль – здобувають його». Бог подарував Себе кожному з нас і тому тепер «все» залежить від нас: чи приймемо ми Дар, чи ні? Чи будемо жити Євхаристійним Життям Церкви, чи ні? А ми ставимося до Таїнств, як до пігулок, ліків, які діють самі по собі – головне з’їсти їх, – це одна із причин духовного паралічу християн.

Що ж таке сповідь, або, що відбувається на сповіді? Після вищесказаного немає потреби говорити, що сповідь нічого спільного не має зі звітуванням своїх гріхів- подвигів, перерахуванням їх, і вичитуванням по записці, і які часто супроводжуються сентиментальними сльозами і жаліннями та обіцянками (див. нижче) більше такого не робити. Такі «каянники» (сповідники – В.А.) отримують розрішальну молитву (часто католицьку за формою і змістом, див. нижче) і, отримавши прощення гріхів, полегшення, і, як безгрішні, святі, приступають до Євхаристії (бо ще і те для чогось потрібно виконати), а потім самозадоволені, з відчуттям виконаного обов’язку, на крилах захоплення (ейфорії) летять у світ… Що може бути сумніше за таку картину!

Намалюємо іншу картинку. Приходить до лікаря хворий за результатами аналізів. Діагноз: у вас цироз печінки – половину потрібно видалити; гангрена ніг – ноги потрібно ампутувати сьогодні, бо завтра буде пізно; в серці потрібно терміново поміняти клапан; нирки потрібно пересадити донорські – рідні за тиждень-два вийдуть з ладу… Почувши такий діагноз, пацієнт на радощах вибіжить із кабінету, у захваті від себе – який він герой, життя тільки починається, потрібно лише виконати формальність – потрапити сьогодні в операційну, а потім ще зробити декілька операцій… А то мене Святі Отці лякали, що гріх – це щось страшне, яке калічить, вбиває, а тут всього-навсього…   Хіба така має бути радість і реакція у «нормального» пацієнта? Звичайно, що інша і реакція, і емоції після такого діагнозу! З одного боку, він радіє, бо жив у омані, ілюзії здоров’я, благоденства, а тут пізнав правду про себе, страшну, але правду. Він не знав, що смертельно хворий, аж раптом таке одкровення. (Скільки є випадків, коли «здоровий» чоловік, який біжить до тренажерного залу, чи на якусь важку роботу, раптом падає на дорозі мертвим. Виявляється, серце хворе було, а він, бідненький, не знав і без покаяння… Тому, звичайно, він би все віддав, лиш би взнати про себе цю страшну, спасительну правду – підлікувався б, і жив, маючи можливість покаятися). Цей діагноз – ще не кінець хворобі! Це тільки початок довгого, до кривавого поту труду покаяння, зцілення! Початок лікування, операцій, пересадок органів, переливання крові… (Хтось скаже: грошей не стане на ті операції, не кажучи вже про донорів, ліки… В світі цьому – так, а в Церкві одного не вистачає – пацієнтів, які хочуть скористатися безкоштовною Божественною медициною. Все є: Лікар (Христос), Донор (Христос), Ліки (Христос), головне – бажання і рішучість пацієнта потерпіти курс лікування: «хто витерпить до кінця, той спасеться»).

А що робити, коли хвороба невідома? Щоб встановити діагноз, потрібно здати аналізи, пройти різноманітні діагностичні дослідження! Без цього може встановити діагноз тільки старець-пророк (яких зараз так мало, що коли скажемо, що їх немає – не помилимося). Як здати аналізи, як пройти діагностику в духовному сенсі? Що це таке? Святі Отці, навчені в Лікаря Святим Духом, говорять, що діагноз встановлюється ревним виконанням євангельських заповідей (старозавітних у пояснені Нового Завіту та специфічно новозавітних). Здаємо аналізи, здійснюємо діагностику, і разом з духівником-порадником на сповіді встановлюємо діагноз (він, до речі, у всіх людей однаковий – це не знати Бога (Боговідступництво), просто ступені прогресування і стадії хвороби різні) і своє власне ставлення до хвороби.

Сповідь – це початок лікування, але ніяк не кінець. Діагноз, навіть найточніший, не знищує хворобу. Але якщо не лікуватися – хвороба нікуди не подінеться. А ми кажемо після сповіді: ну, нарешті все звершилося, я покаявся! Ти ще не починав каятися, зцілятися, адже сповідь – це початок покаяння, можливість зцілення, а не саме зцілення. А ми все уповання покладаємо на сповідь, як на мету, а не на засіб (як, зрештою, ми ставимось і до всіх таїнств). Через це такий занепад, параліч духовного життя. Ми надіємось магічно на Бога, що Він зробить все за нас, а Бог у той же час вимолює нас у нас (самих). Ми кажемо Богові: «Входь», а замки з дверей не знімаємо, засуви не відсуваємо, не трудимося, щоб відкрити двері покаянням. Тому й не може увійти Бог в наше серце, і після формальної, безвідповідальної сповіді залишається стояти ззовні та смиренно стукати в його двері… «Не кожен, хто каже Мені: Господи! Господи! – увійде в Царство Небесне, а той, хто виконує волю Отця Мого Небесного».

Ми так довго говорили притчами, наводили прикладаи, образи щоб зараз зробити певні висновки, які якщо б ми зробили відразу, на початку, Вас би кинули в холодний піт. Але якщо Ви трохи міркували, а не просто знайомі букви знаходили в словах, то можемо йти далі.

Ви повинні були зрозуміти, що Таїнства Хрещення і Сповіді мають одну і ту ж функцію – входження в Тіло Христове, з однією різницею, що перше – для язичників, нехрещених, а друге – для християн, які відпали від Церкви через смертні гріхи (всі гріхи – смертні!!! Гріх, в якому не каємось – смертний, вбиває душу, відділяє від Бога). Як Таїнство Хрещення, так і Таїнство Сповіді – це тільки початок довгого процесу зцілення і в жодному разі не гарантує спасіння. В Таїнстві Хрещення і Таїнстві Сповіді гріхи не прощаються. Я знаю, Вас ця фраза обурила і Ви згадали Символ Віри, цитати із Євангелія, розрішальні молитви на сповіді, молитви чинопослідування Таїнства Хрещення, вислови Святих Отців, церковні молитви. Тому трохи побогословствуємо.

«Як послав Мене Отець, так і Я посилаю Вас. Сказавши це, Він дихнув і говорить їм: прийміть Духа Святого. Кому відпустите гріхи, тим відпустяться, на кому залишите, залишаться». В даному випадку мова йде про дарування апостолам в сукупності, як Церкві, Духа Святого, не особистого дару, якого вони осібно сподобилися прийняти на П’ятидесятницю, а функціональної влади долучати до Церкви нових членів – тобто, хрестити. Господь посилає апостолів не сповідати, а хрестити: «Ідіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа», тобто долучайте всіх до Церкви, народжуйте в Таїнстві хрещення до Вічного життя. Гріх – це бути поза Богом, без Бога, зі всіма наслідками-ранами від безбожного життя. В хрещенні людина народжується в Церкву, нове Боголюдське життя, відновлює спілкування з Богом і отримує можливість зцілення (прощення) гріхів. Тому і говориться, що «Хрещення на прощення гріхів», а не в «хрещенні прощаються гріхи». Хрестимось – щоб простилися гріхи, щоб покласти початок прощення (зцілення) гріхів і євхаристійним, церковним життя у терпінні, у виконанні заповідей Христових, живучи за законами духовного життя (детально зупинимось на них у

«Другій частині» «Вступу…»), зцілятися від гріховної зарази – гордині, егоїзму. Хрестимось – щоб увійти в Церкву, тільки живучи в якій і можна уподібнитися Богові, стати преподобним Богові, обожитися, зцілитися від гріха- страждання, прокляття-тління і смерті (наслідків гріха безбожництва). А що означає «залишити гріх»? Відповідь дуже проста. Це зараз хрестять направо і наліво, лиш би були гроші, хрещені батьки, тобто куми (які часто до церкви ніякого відношення не мають, крім наявності свідоцтва про хрещення, яке свідчить що їх (кумів) колись хрестили, звичайно формально) та пару свічок і ще дещо по традиції. В перші віки християнства так не було. До хрещення готувалися, оголошувалися місяцями, роками. Хрестили тільки у великі Свята. Показовим є богослужіння Великого посту, коли оголошені готуються до хрещення. Одні оголошені в середині посту стають тими, які готуються до просвічення, тобто у Велику суботу будуть хреститися. Церква молиться за оголошених, які цієї Паски хреститися не будуть – ще не готові, і за тих, які «готуються до просвічення», тобто хрещення. Тому «залишити гріх» означає відкласти хрещення того, хто ще не готовий на пізніше, до наступного великого свята, або навіть до наступної Паски! Тому ніякої мови в даному контексті не йде про якусь магічну, юридичну «владу» надавати амністію грішникам. «Що ви зв’яжете на землі, те буде зв’язане на небі, і що розв’яжете на землі, те буде розв’язане на небі». В контексті, звідки вирвана ця фраза, мова йде про церковне життя, яке включає і таїнство сповіді. Але я мушу Вас знову розчарувати – тут немає жодного натяку на прощення гріхів апостолами чи священиками, які буцім-то мають якусь магічну владу прощати і відпускати гріхи. Не полінуйтеся прочитати всю вісімнадцяту главу, та й не завадило б декілька коментарів Святих отців (напр. Іоана Златоустого), і побачите, що мова йде про те, що не мене простять, чи мені простять, а що я (кожен християнин) зв’яжу – буде зв’язане, що розв’яжу – буде розв’язане. Як цей духовний закон діє в таїнстві сповіді? В таїнстві сповіді каянник (сповідник) просить прощення (щоб його прийняли в спілкування зі всіма наслідками гріха та потерпіли його, і допомогли йому зцілитися) в громади (а не в священика; коли не стало громад, то громаду почав уособлювати, часто формально, священик. Детально про це в «Другій частині…») та молитов («Признавайтесь один одному в провинах і моліться один за одного, щоб вам зцілитися» – не магічні формули [розрішальні молитви] читайте один над одним, а моліться. Про молитву в другій частині – В.А.). В сповіді каянник (сповідник) віддає себе на милість і молитви громади, а не у священика просить відпущення гріхів. Грішнику потрібне не юридичне прощення, амністія, а молитви, підтримка, щоб подолати гріх. Тому сповідь була вголос (а не на вушко священику) перед громадою (поки були громади). Згадаймо, Символ віри на богослужінні ми сповідуємо тихо, чи хором і голосно? Так само і гріхи сповідуються, а не шепчуться на вушко! Зараз через занепад церковного, парафіяльного життя така практика неможлива. Отже, в таїнстві сповіді не мене розв’язують, а я сам себе «розв’язую», «прощаю» за допомогою молитов Церкви (в молитві перед сповіддю читаємо: «… і допоможи йому словом розрішитися…» – тобто, він (сповідник) сам себе має розв’язати від гріха, вийти з ілюзії силою Благодаті Божої. Детальніше про сповідь нижче)!

Отже, «простити гріх» – це пересадити орган в тіло; прищепити щепу до дерева; додати закваску в тісто; дати талант, вкинути зерно благодаті в землю серця…, а зовсім не те, про що говорять законники-буквоїди. Я не можу своїми силами увійти в Церкву, хреститися – це Божий дар. Тому і говорять, що апостоли (священики як правонаступники) мають владу прощати гріхи – в хрещенні долучати до Церкви нових членів, та на сповіді приймати відпалих від Церкви. А коли я вже в тілі – вже від мене, свобідної, богоподібної істоти залежить, чи прийму я Дар усиновлення, чи ні.

А зараз розглянемо дві молитви з чинопослідування таїнства сповіді.

Православна так звана «розрішальна» молитва по духу і змісту звучить так:

Господи Боже спасіння рабів Твоїх, Милостивий, і Щедрий, і Довготерпеливий, що вболіваєш через злобу нашу, Ти не хочеш смерти грішника, але щоб він навернувся і живим був. Сам і нині змилуйся над рабом Твоїм (рабою Твоєю) (ім’я), покажи йому (їй) взірець покаяння, дай прощення й відпущення гріхів, прощаючи йому (їй) всякий гріх вільний і невільний; примири і з’єднай його (її) зі святою Твоєю Церквою через Ісуса Христа, Господа нашого, що з Ним Тобі належить держава і велич нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Тут коментарі не потрібні, тільки підкреслю, що це смиренна, благальна молитва: змилуйся… покажи… дай прощення… примири… Тобто, це початок довгого процесу зцілення!!!

А ось католицько-язичницька по духу і змісту так звана «молитва відпущення»:

Господь і Бог наш Ісус Христос, благодаттю і щедротами Свого чоловіколюбства, нехай простить тобі, чадо (ім’я), всі гріхи твої. І я, недостойний ієрей, владою Його, мені даною, прощаю і відпускаю тобі усі гріхи твої в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.

Я думаю, після сказаного вище коментарі не потрібні, тільки підмічу, що там, де в православних є початок, в язичників – кінець. Перелом простити не можна – його потрібно лікувати!!! Коли може над головою сповідника прозвучати католицька розрішальна «молитва відпущення»? Тільки тоді, коли той, хто кається, пообіцяв більше такого не робити, тобто не грішити. Це абсурд (як каліка, паралізований, може пообіцяти, що завтра буде ходити?!), але це факт. Давайте ще трохи побогословствуємо. Юридичні, двосторонні стосунки людини з Богом передбачають гарантії вірності з обох боків. У хрещенні та сповіді той, хто хреститься чи кається, завжди зі свого боку щось обіцяє: в хрещенні – «добру совість», а в сповіді – більше не грішити. І як аргумент такого розуміння стосунків з Богом (купи – продай; я тобі – ти мені) приводиться цитата Священного Писання: «хрещення – не обмивання тiлесної нечистоти, а обіцяння Боговi доброї совiсти, спасає воскресінням Iсуса Христа» (1 Пет. 3:21). Але цей аргумент, як і всі інші, якими католицизм намагається виправдати свою ідеологію, побудований на невірному перекладі або тлумаченні Писання. В багатьох класичних перекладах на українську і російську мови в даному місці помилка. Ближче до оригіналу церковнослов’янський переклад такий: хрещення не обіцяння Богу доброї совісті, а «вопрошаніє у Бога совісті благі». Тут хрещення виявляється не приношенням, не обіцянням, але проханням… Святитель Григорій Богослов у Слові 40 (На святе хрещення) підтверджує, що мова у апостола Петра йде про дарування совісті у хрещенні.

Причому, контекст богослів’я святителя Григорія взагалі не допускає тлумачення хрещення як обітниці. Посилаючись

на Екл. 5:4 Григорій Богослов пише: «Нічого не обіцяй Богові, навіть найменшого. Тому що все Боже, перш ніж прийнято від тебе». Апостол Павло також говорить всім нам: «що ти маєш такого, що не одержав би від Бога?» Дієслово eperwtao в класичній грецькій мові може означати обіцяння. Але в новозавітній койне воно має зміст прохання, благання. Наприклад, Мф. 16,1: фарисеї ephrwthsan – «просили» Христа. Зустрічається це дієслово також в Мф. 22,46; Мк. 9,32; 11,29; Лк. 2,46; 6,9; Рим. 10,20; 1Кор. 14,35. І немає жодного випадку вживання цього грецького слова в корпусі Новозавітних текстів у розумінні обіцяння, приношення. Про що, або чого просимо? Продовження фрази ап. Петра пояснює: Хрещення… спасає воскресінням Ісуса Христа. Хрещення дає дар від Бога (eiV Qeon) через воскресіння (di anastasewV) Ісуса Христа. Не Богу приноситься дар, але від Бога очікуємо помочі. Хрещення спасає не тим, що в ньому ми щось обіцяємо Богу, а тим що Спаситель дарує нам плід свого воскресіння. Тому в хрещенні ми й просимо у Бога дарувати нам добру, оновлену совість. 

Що може обіцяти той, хто тоне, гине? Що може обіцяти смертельно хворий? Що може обіцяти сліпий, глухий, німий, паралізований?.. У таких блаженних людей (о, коли б ми всі відчули свій пагубний, пекельний, смертельно-небезпечний стан!) тільки одне на серці, умі та на язиці: «Рятуйте! Спасіть! Допоможіть! Помилуйте!». Христос – Спаситель, а не бізнесмен, з яким можна торгуватися… Нам личить тільки одна молитва покаяння (в ній і славослів’я, і вдячність, і запорука мовчання…): «Боже милостивий, будь мені грішному», «Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене (нас) грішного (-их)»…

Ще скажемо декілька слів про «Євхаристію на прощення гріхів». Всі молитви літургії, особливо ті молитви, які готують вірних до прийняття Святих Дарів (після того, як оголошені виходять з храму після виголосу:

«Оголошені вийдіть») мають в собі прохання: «щоб причастя було на прощення гріхів, на зцілення душі і тіла, не на суд і не в осуд…». Природно виникає в католика (тих, хто мислить, як язичники) питання: «Чому б вам не піти, та не посповідатися?». Адже за католицьким вченням в сповіді      (про   що   свідчить   вище   наведена   католицька «молитва прощення») прощаються гріхи. Щиро посповідався – і гріхів немає – всі оптом прощені, і «чистенький», «безгрішний» приступаєш до чаші! Яке без- умство?! Сліпота? Добре, Ви скажете, що не чули молитов, які читає священик тихо (на превеликий жаль!), але молитву Іоана Золотоустого, яку вголос промовляє священник, стоячи на амвоні з чашею перед причастям парафіян (і сам читає її перед тим, як причащається у вівтарі) напевно повинні були чути: «…Молюся, отже, Тобі: помилуй мене, і прости мені провини мої вільні й невільні, чи то в слові, чи в ділі, свідомі й несвідомі; і сподоби мене неосудно причаститися Пречистих Твоїх Таїн на відпущення гріхів і на життя вічне… Нехай не на суд і не в осуд буде мені причастя Святих Твоїх Таїн, Господи, а на зцілення душі й тіла». Коментарі, я думаю, не потрібні. Та й справді, навіщо після сповіді, якщо в ній прощаються гріхи, знову просити прощення гріхів?! Але, якщо поки що Вашому уму здається, що все-таки аргументи не переконливі, то заставте його вдуматися в молитви після причастя. До причастя ще можна якось, мислячи законницько (хоча мені, якщо мислити по- язичницьки юридично(!), не дуже зрозуміло, чому після найщирішої сповіді Церква спонукає до молитов за прощення гріхів – В.А.), виправдати потребу молитися за прощення гріхів (наприклад, за декілька хвилин, які відділяють сповідь і причастя, можна багато ще нагрішити… чи інші, якісь безглузді аргументи – В.А.). А після причастя навіщо благати про прощення, відпущення гріхів, якщо вже все звершилося?! (див. молитви після причастя; та й молитви до причастя не погано було б розібрати для чіткішого розуміння таїнства спасіння – В.А.). Ой, щось ми заговорились! Через очевидність справи, примножуючи аргументи – можемо впасти в пустослів’я…

Я думаю, досить богословствувати на тему прощення гріхів, бо хто після цих аргументів не врозумився, а вперто стоїть на своїй законницько-язичницькій позиції магічного прощення, поки не почне міркувати і ставити під сумнів своє розуміння православ’я, хоч би й цілу купу аргументів- фактів привів – не врозумиться. А ми підіб’ємо підсумки:

Прощення гріха – це довгий, неперервний процес, який починається ще задовго до хрещення – оголошенням, яким готуємося до хрещення, в якому починається органічний процес прощення гріхів, оздоровлення, зцілення правильним духовним життям у Тілі Христовому, в якому всі таїнства, як допоміжні засоби на прощення гріхів, сприяють процесу прощення. Процес прощення гріхів – це співпраця на «рівних» Бога і людини, синергія, яка виключає безликий автоматизм, магію, безвідповідальність. Таїнство «прощення гріха», таїнство спасіння – покаянне життя в Церкві, Тілі Христовому, – це безперервний, органічний процес уподібнення Богові, зцілення, прощення гріхів (гріха, бо він єдиний – бути без Бога). А всі Церковні таїнства в цьому таїнстві «прощення гріха» – це віхи, форпости на шляху до обоження. Тому і сказано, що кожне таїнство – на відпущення гріхів – сприяє, допомагає, як дорожні знаки, подорожньому йти в дім Отчий.

Гріх прощається в комплексній дії всіх таїнств, особливо в Євхаристії, яка має бути неперервна… Тому, після сповіді, ми, почувши благання Церкви, щоб простилися нам гріхи, перед Євхаристією знову чуємо благання: на прощення гріхів… Тому ніяка формальна участь у Таїнстві не сприяє прощенню гріхів, а, навпаки, «багато хворіють, а деякі й помирають». Тому й говорить святитель Кирило Єрусалимський: «Якщо лицеміриш – люди хрестять Тебе, а Дух Святий хрестити не буде». Преподобний Серафим Саровський говорить про тих, хто недостойно причащається: «На землі ти причастився (з’їв хліб і вино – В.А.), а в Бога залишився не причащенний (а Духа Святого не причастився – В.А.).

(Не забуваймо – всі таїнства звершує Ісус Христос, Дух Святий, а священик тільки священнодіє, служить таїнству, формі, чину таїнства; Духа Святого ж подає Господь). Тому і неприпустимо вживати в чинопослідуваннях таїнств такі формули: «я прощаю…», «я розрішаю…», «я вінчаю…». Одна тільки форма і налаштування духа і тих, хто служить таїнству, і тих, над ким звершується таїнство – благання, моління, смирення, благоговіння, покаяння: «прости… примири… вінчай… благослови…». Завжди умовність: «якщо не покаєтесь – буде те-то і те-то». Тому можна хреститися – і бути не хрещеним!!! Вінчатися – і бути не вінчаними!!!… Я не буду продовжувати ряд далі, бо і так вже заговорився, що мене мало спалити чи побити камінням за таку «єресь».

Ще скажемо, що дійсність таїнства не залежить від моральної чистоти священика – він може бути останній блудник, вбивця, алкоголік, але поки церква не заборонила його в священнослужінні (священнодіяти, звершувати чин таїнства) всі таїнства, ним священнодіяніні є дійсні. Таїнства звершує Христос!!! – В.А.).

Таїнства – це не дискретні, самостійні одиниці, – це ланки єдиного, неперервного «ланцюжка» таїнства спасіння. І вони (таїнства – В.А.) на прощення гріхів тільки тоді, коли вони є у взаємозв’язку з іншими таїнствами, що гарантується, уможливлюється правильним євхаристійним, церковним життям. А взяті самі по собі, як мета, – в суд і в осуд. Тому сповідь на прощення гріхів (як встановлення діагнозу – ступеня віддаленості від Бога), передбачає і органічно веде до Євхаристії на прощення гріхів (приймання ліків, процедур, операцій згідно встановленого діагнозу). Євхаристійне життя знову веде до сповіді – оцінення результатів лікування, та новий огляд: може, ще якісь хвороби виявилися. Новий діагноз, і знову – процедури лікування і т. д., аж до переходу в іншу форму існування (до того, що язичники називають «смерть») – там інші методи й засоби лікування. Покаяння та євхаристія (і хрещення, і миропомазання як фундамент дому спасіння) – це таїнства, якими ми маємо жити (як кисень потрібен для біологічної форми існування, так незрівняно більшою мірою потрібні євхаристія і покаяння). Всі інші таїнства (Шлюбу, Священства, Монашества, Соборування та ін.) – це пристосування благодаті таїнства хрещення до конкретних функціональних та топологічних умов в організмі Тіла Церкви. Не всі вступають у шлюбні стосунки з іншими членами Тіла, не всі монахи, не всі священики…, але всі хворі в тій чи іншій мірі (крім глави Тіла – Господа Ісуса Христа та Пресвятої Богородиці, яка вже воскресла, обожилася, стала по благодаті тим, ким Бог є по природі – В.А.). Це якщо для образності взяти приклад трансплантації: встановлення особливих зв’язків з сусідніми органами в організмі. (Що це за зв’язки, ми зараз говорити не будемо, дещо скажемо в наступній частині – В.А.). Щоб орган зцілявся (чи просто жив, був здоровим), він має бути в Тілі, тобто, бути в правильних, органічний, цілісних, гармонічних стосунках з сусідніми органами та Тілом (на мові іпостасного буття: бути в спілкуванні зі всіма), виконуючи свою функцію в організмі («Прийміть, споживайте, це є Тіло Моє на відпущення гріхів») та жити життям Тіла, «пити» Кров, у якій подаються всі «поживні» речовини та все необхідне для життя («Пийте з неї всі – це є Кров Моя Нового Завіту, що за вас і за многих проливається [виливається з серця і пульсує в Тілі – В.А.] на відпущення гріхів»). Всі таїнства органічно задіяні в таїнстві прощення гріха! Зосередження на чомусь одному і нехтування іншим призводить до стану, який називається «в суд і в осуд».

Таїнства – це допоміжні «засоби», якими можна (і потрібно – В.А.) «скористатись». Це риштування на будівництві, а не дім, чи частина дому (спасіння), який ми будуємо. Розбійник, який першим увійшов у рай, не хрестився (маємо на увазі, що над ним не було звершено звичайного чину хрещення, але він обов’язково хрестився, зодягнувся в Христа – В.А.), не причащався, не вінчався, не соборувався, священиком не був (мова йде про формальні чини таїнств, які над ним не були звершені – В.А.), а першим увійшов у рай! Можна брати участь у всіх таїнствах (скільки це канонічно можливо) і піти в пекло, тобто бути чужим Богові. Прикладів більш ніж достатньо. Значить, чи прощається гріх (чи хоч трохи дає тріщину наша шкаралупа самості, егоїзму, чи вивітрюється гординя, якою ми всі протухли) в таїнствах, чи сприяють мені таїнства до спасіння – залежить від мене, виключно від мене, від правильного духовного життя (детально в наступній частині – В.А.).

Бог є Любов!..