У попередньому розділі ми говорили про прощення гріхів, але так і не сказали, що таке прощення саме по собі, що    означає    простити    і    просити    прощення.    Слово «прощення» в нашому буденному вживанні втратило свій початковий сенс, який в нього вкладає Церква, і з такого, яке використовують для опису іпостасного, духовного життя, перетворилося на сентиментально-моралізаторське. Ми,   повторюючи   слова   і   словосполучення   зі   словом «простити», не розуміємо (ми говоримо в абсолютній формі, тому що тих, хто розуміє – дуже мало), що говорить і до чого закликає Церква, коли говорить про прощення.

Говорячи про прощення гріхів, ми бачили, що слово «простити» є синонімом до слів «зцілити», «вилікувати». Тобто, те, що було розбите, розділене, в процесі прощення стає цілим, єдиним, в якому і досягається мета всього існуючого: «Щоб усі були єдине, як Ти Отче в Мені, а Я в Тобі». Весь католицизм, який породжений язичницькою свідомістю, побудований на фантазіях про розгніваного, ображеного Бога через гріх Адама. Після того, як Ісус Христос заплатив жертву умилостивлення (ціну вгамування гніву сердитого Бога на Адама і Єву за їх непослух – як вчать язичники-католики) за правосуддям Божим, гнів Господа був погашений і простився первородний гріх Адама, в якому, як вважають католики, винне і дотепер все людство. Тому католики прощають гріхи в таїнстві сповіді (коли я говорю чи наводжу цитати отця про католиків, то адресую      слово      не      конфесійним      католикам,      а «православним», які мислять по-католицьки, по-язичницьки – В.А.). Якщо міркувати юридично (по закону), то можна простити (тобто дати амністію) і випустити на волю злочинця, або простити грошовий борг, або перестати ображатися… Але, як ми бачили, ніякої сентиментальності в цьому слові немає, ніякої амністії, поблажливості чи компромісу. Гріх простити не можна – його можна тільки лікувати. Перелом простити не можна – тільки лікувати. В хрещенні, сповіді ніякий гріх не прощається – лікується. Смертність,          тлінність,                                            страсність (непорочні страждання: голод, спрага, втома тощо), як наслідки первородного гріха Адама і Єви, треба лікувати, а не прощати. Ви скажете: а як щодо гніву Божого, роздратування на неслухняних людей?! – Бог є Любов і тільки Любов!!!

Бог ні на кого не гнівається, ні на кого не ображається, нікого не карає – Любить! (Коли я друкував це речення, мені було соромно, що я таке пишу, і боляче, що про це, на жаль, потрібно писати не тільки для простих людей, а й для «професорів» богослів’я – В.А.). Бог прощає – твердження неправильне (аналогічно: вода горить – В.А.). Бог не прощає і нікого не простить. Бог є Любов, а це означає, що ще до створення Світу Він всіх і все простив, прийняв, бо Любить. Він усіх, усіх Любить в однаковій мірі – Богородицю, Сталіна і навіть богоборця Сатану!!! Тому відкиньмо язичницьке мислення про прощення від Бога після гробу – воно вже в минулому!!! Отже, прощення означає не відпустити (амністувати), не забути, не відвернутися, а цілком протилежну дію – прийняти, розділити горе, біду, біль… Простити гріх у моралізаторському розумінні – це назвати хворого здоровим і виписати його з лікарні та переконувати, що все нормально (а   його   хвороба,   проблема   нікуди   не   поділися!),   це відвернутися від того, хто тоне, гине, і на нього не ображатися, це забути все, що було… Простити – не означає забути. Навпаки, Любов не забуває, вона пам’ятає, яка рана в ближнього і допомагає вилікувати її. Гріх завжди розриває, розділяє – тому ми говоримо про прощення (гріха) як подолання прірви, яка утворилася внаслідок роз’єднання та наслідків розриву (ран, спричинених гріхом). Отже, простити гріх в моралізаторському розумінні – це виписати тяжкохворого з лікарні, даючи йому довідку про те, що він повністю здоровий, це відвернутися від того хто тоне, гине… Повторимося ще раз: простити – не означає забути. Тому ми кажемо в молитві не «Господи прости», а «Господи помилуй» – не переставай виливати потоки щедрот Твоїх, благодаті Твоєї на мене, грішного, недостойного (милувати – це любити того, хто недостойний любові; в цьому світі гріха любов можлива тільки як милість, де немає милості – там немає ніякої любові, хіба що блуд, егоїзм…). Ми повинні приймати хворого і опікуватися ним, а не відпускати його. «Якщо брат або сестра нагі і не мають денного прожитку, а хто-небудь з вас скаже їм: «Йдіть із миром, грійтесь і їжте,» – але не дасть їм потрібного для тіла, яка користь?» – говорить апостол Яків, звертаючись до кожного із нас.

Прощення – це взаємне прийняття і відновлення єдинства, єдності, цілісності (порушеної гріхом), в якому починається лікування – органічне вростання в єдине ціле. Бог прощає (приймає) людину, людина – Бога, люди – один одного, і кожна людина приймає саму себе (відновлення спілкування, цілісності на всіх рівнях існування: з Богом, ближнім і самим собою). Щоб почав прощатися гріх, потрібно створити умови: простити Бога, ближнього і себе.

Простити Бога, простити людей, простити себе – це означає прийняти все таким, яким воно є на даний час, це початок покаяння, це початок буття тут і зараз (а не в минулому, якого вже немає, чи у вимріяному ідеалізованому неіснуючому майбутньому). Простити Бога за все, що Він вчинив тобі «доброго» і «злого». Прийняти Бога Який Він є, а не ідола, мною створеного. Бога, Який лікує, звичайно, не без болі, Який веде на хрест, щоб і я став причасником воскресіння і вічного життя. Прийняти, простити ближнього – бо він є я. «Люби ближнього, як самого себе». Оце «як» вказує на онтологічне співвідношення, що ми по природі єдине (тобто, в нас – людей одна природа, ми єдиносущні, як єдиносущні Лиця Пресвятої Тройці), тому для цілісного, кафоличного життя повинні стати вселюдиною, все існуюче включити в своє життя, всю реальність (зло не існує, не має субстанції – А.В.) визнати і прийняти, як «своє». Прийняти, простити себе – це відважитись подивитися правді у вічі, прийняти себе таким, яким ти є зараз, а не таким, яким ти себе хочеш бачити (ідеальний «я»). Це відправна точка в процесі зцілення, – бути тут і зараз, в реальності, для того, щоб себе перерости.

Як можна знати, що я когось простив? Тільки тоді, коли я можу померти за цю людину, тільки тоді, коли я до кінця прийняв її такою, якою вона є (а не такою, якою я хотів би її бачити). Простити – це не відпустити, забути, а з’єднатися в єдине ціле, прийняти іншого, як своє життя. Бо ми прощаємо як? «Я тебе прощаю – іди, щоб я тебе більше не бачив, і не чув навіть про тебе, тобто помри для мене». Таке прощення ніякого відношення не має до прощення в розумінні Церкви, чи, наприклад, до чого закликає Церква віруючих в Прощенну неділю: по-новому взаємно прийняти один одного, милістю покрити недоліки, гріхи, немочі одне одного і разом, тільки разом вирушити в піст, який є шляхом до Паски, Царства Божого – Царства любові, єдинства, милосердя… «Носіть тягарі один одного, і так здійсните закон Христів». «Ми кожен перед кожним у всьому винуваті». (Якщо буде потреба, то в третій частині, коли будемо говорити про річне коло богослужінь, а саме про Прощенну неділю, детальніше зупинимося на понятті «прощення». А поки що для роздумів вистачить сказаного – В.А.).

Сказати «прости мене» – значить сказати: потерпи мене, не відкидай мене (а не: давай забудемо що було – забувати не можна!), я в мить кращим не стану, не змінюся (я і завтра буду обманювати, заздрити, красти…) – не відвертайся від мене, допоможи мені подолати хворобу (пристрасті, похоті…), дозволь опертися на тебе… Сам я ніколи не встану… Допоможи! Тому, коли просять у тебе прощення – саме цього просять у тебе, а не амністії, і йди собі на всі чотири сторони… Подумаймо, як ми прощаємо, приймаємо один одного!

Просити прощення потрібно не так, ніби ти заслуговуєш на нього! Потрібно бути готовим почути відмову, і в смиренні, добрими ділами адресованими «жертві» нашого егоїзму, чекати прощення, милості… А не так, як ми часто робимо: почувши відмову, відразу змінюємо маску лагідної вівці на маску хижого вовка: «ах, так – ну я тобі покажу, де раки зимують», і пішло і поїхало…

Прощати потрібно ось як: ще немає за що прощати, а я вже все простив. Ваза ще не розбита, а я вже простив за розбиту вазу. Господь не простить нікого? Ще не було за що прощати, до створення світу – все всім простив Господь! Бог є любов і тільки любов! Уподібнюймося Богу в любові – це є справжнє щастя.

P.S. Не можу при нагоді не сказати декілька слів про сповідь у зв’язку з прощенням. У сповіді не Бог прощає (Він все всім простив! Всіх прийняв), а я прощаю Бога, ближнього і самого себе, беру відповідальність за свої вчинки і життя на себе. Поки ми цього не зрозуміємо – в нас не буде ніякого духовного життя, сповіді будуть безплідними. Ми хочемо, щоб змінився Бог, а насправді потрібно мінятися нам, ми хочемо щоб простив Бог (а виявляється, Він все вже простив – а що я ще від Нього хочу?!), а потрібно простити мені, ми хочемо щоб Бог щось зробив для нас (коли Він все вже зробив – спас нас, обожив нас… вже нічого не може додати!), а потрібно трудитися нам… Ми надіємось на Бога, а Бог надіється на нас, ми дивимося на Бога (з надією, що Він щось зробить за нас), а Бог («здивовано», адже все вже зробив, хоч і «до нині творить») дивиться на нас. Можна (і так, на превеликий жаль, в більшості є) бути в церкві все життя, регулярно сповідатися і причащатися, і так і не змінитися – який прийшов у церкву, таким і залишився (це тому так, що ми надіємося на магічну дію таїнств, що Бог все зробить за нас. Бог уже зробив все – Він подарував Себе кожному із нас, а від нас залежить, чи ми приймемо Дар в трудах покаяння, правильного духовного життя в дусі смирення, яке стяжається ревним виконанням євангельських заповідей, чи будемо далі продовжувати просити в Бога Дару благодаті, який Він щедро вже вилив на увесь світ!!!). Бог є Любов! (Я так    багато    разів    повторюю    це    Євангеліє,    бо    ми, «християни», на жаль, у це не віримо, і коли чуємо, то затуляємо вуха: бо якщо Бог є Любов, то хрест – це запорука щастя, а Хреста і Голгофи то якраз ніхто і не хоче! Щастя без хреста – ілюзія! Блаженні (щасливі) гнані за правду, блаженні голодні, блаженні ті, що плачуть, блаженні миротворці, блаженні ви, коли гнатимуть, проклинатимуть, вбиватимуть вас за Христа… Нам, людям, такого щастя, на жаль, не потрібно – нам потрібно мир (не Христів – ні, а безперешкодна можливість чинити гріх), здоров’я, машина, квартира, повсякчасна насолода звідусіль, гроші, тощо, одним словом – пекло. – В.А.).