Дев’яносто дев’ять відсотків причин того, що зараз відбувається в житті кожної людини – в майбутньому, а не в минулому (коли ми будемо детально говорити в другій частині про промисел Божий, побачимо, що всі 100% теперішнього є наслідком майбутнього. Ми говоримо не про фатум, долю, рок, наперед визначення – це язичницькі фантазії, породжені безвідповідальністю. Ви скажете: а як же моя свобідна воля, хіба мій теперішній стан не зумовлений моїми вчинками в минулому?! То як же ти говориш, що все йде з майбутнього? Причина створення світу у вічності, у Бозі. Бог – причина і мета, ціль всього існуючого: все від Нього, Ним і для Нього. Оце «зараз» зумовлене минулим тільки в розумінні, що причини, які йдуть з майбутнього, враховують минуле, свобідний вибір людини в минулому. Мета мого існування – щастя, яке немислиме без цілісності особистості, яка передбачає чи зумовлює духовно-душевно-тілесне здоров’я. Наприклад: зараз мені накладають гіпс, бо вчора я зламав руку. Але мета чи причина накладання гіпсу – не перелом, а здоров’я руки. Щоб краще зрозуміти цю думку, а вона дуже важлива в духовному житті, трохи побогословствуємо. Господь, сотворивши Адама, увів його в рай. Адаму для духовного росту нічого об’єктивно, по природі, не бракувало. В найкращих умовах, які лишень могли бути створені для Адама (звичайно, враховуючи його духовний рівень), Адам зробив перший і всі наступні свобідні акти самореалізації. Як дитина росте і згідно росту її одягають в одяг відповідного розміру. Так і в духовному житті Господь створює найкращі умови для подальшого розвитку, враховуючи минулий духовний стан. Стан, оце «зараз», в якому Адам зачав помисел самообоження, був повністю зумовлений майбутнім, тобто вічністю. Адам впав, згрішив – в цьому духовному стані, в якому опинилася людина, Бог знову створює найкращі умови для досягнення мети – обоження світу… Отже, спочатку вічність, майбутнє – спершу, і лише потім – мій свобідний вибір, який знову враховується майбутнім. Трохи більше про промисел Божий – в наступних частинах). Ми, християни, ставимо запитання – не «за що?», а «для чого?»! Хоч оце «зараз» зумовлює метод досягнення «для чого». Ми бачили в попередніх розділах, що Бог не карає і щомиті піклується про нас. «Для чого?» – для спасіння, обоження! Операцію роблять не за щось, а для чогось: не для того щоб по ділам віддати, а щоб вилікувати. (Але якби я народився здоровим і вів здоровий спосіб життя, не потрібно було б робити операцію, для того, щоб я був здоровий.

Ми, на жаль (або на щастя – це ж було в планах Божих, ще до створення світу; Господь, ще до створення світу знав, яким шляхом піде Адам, як він реалізує свою свобідну волю; і сотворила Любов людину… ), всі народжуємося хворі тією чи іншою мірою (первородне пошкодження і родовий гріх) і потім багато особисто грішимо – тому терпимо скорботи від хвороб нашим неправедним життям спричинених, та й спадкове налягає (додається – В.А.). Отже, гріх – причина хвороби, страждання, душевних мук. Щоб бути здоровим, потрібно не грішити («іди і більше не гріши…»), не збільшувати (роз’ятрювати) собі ран, не додавати хвороб до хвороб, в яких вже перебуваєш і лікувати ті, які вже маєш.

В Євангелії ми чуємо, як хворий миттєво ставав здоровим: віруєш? – встань і ходи; прощаються гріхи твої… Отже, щоб бути здоровим, потрібно, щоб були прощені гріхи, як єдина причина хвороби. Немає першопричини хвороби і є правильне життя (віра) – хвороби немає. Хвороби по суті немає, або вона «є», доти, доки я її живлю, тобто живу неправильно, неправедно, без-божно, без Бога. Віра – відновлення спілкування з Богом, як протилежна дія до гріха, який є розривом єдинства з Богом. Якщо я з Богом – всі хвороби приречені на знищення. Людина – це цілісна особистість, а не окремо душа і окремо тіло. Тому є одна хвороба – душевно-тілесна. В світській медицині своя класифікація:     тілесні     хвороби,     душевні    хвороби    і «лікування» проводять в автономному режимі: тіло окремо і душу окремо… Але, оскільки людина цілісна особистість, всі   хвороби,   душевні   і   тілесні   –   це   симптоми   однієї «хвороби» духа, яка в першу чергу вражає душу, а потім і тіло. Тому ми можемо симптоми хвороби на рівні тіла чи душі забрати, а до справжньої причини симптомів так і не добратися, не кажучи вже про зцілення хвороби. Симптоми тільки вказують на хворобу, але самі не є хворобою, тому симптомів може і не бути (це найнебезпечніший стан), а хвороба прогресувати. Наприклад, щитоподібна залоза може бути хворою, а симптомів не буде (не болить), про неполадки в цій системі дізнаємося через хвороби інших органів. (Наприклад, якщо ми забрали вказівні знаки, які показують шлях до Києва, то це не означає, що Київ перестав існувати, або якщо ніяких розпізнавальних знаків немає – то і Києва немає…). Всі земні лікарі займаються одним – знімають симптоми: душевних хвороб, лікуючи тілесні (які є симптомами душевних страстей) і духовної хвороби, лікуючи душевні хвороби, які є тільки симптомами гріха… Тому лікарі, які лікують окремо тіло (а зараз так і є), нехтуючи джерелом хвороби, причина якої не в тілі, а в душі (на першому рівні ієрархії людського єства), займаються косметичним прикрашанням трупа. Тому і велика милість Божа, що люди хворіють, що симптоми- хвороби не може і нездатна до кінця зняти навіть сучасна медицина, і людина має можливість добратися до справжньої хвороби – смерті, симптомами якої і є душевно- тілесні хвороби-страждання. Причиною смерті є гріх. Отже, гріх – причина всіх хвороб-страждань. Поки є гріх – доти є хвороби на всіх рівнях єства. Тому лікування (навіть тіла і душі – так говоримо, враховуючи людську неміч) неможливе без покаяння – правильного євхаристійного церковного життя. Лікарі створюють ілюзію здоров’я, яка дуже небезпечна, якщо людина не живе правильним духовним життям. Причина будь-якої хвороби не назовні, а всередині: не в тілі, а в душі, не в душі – а в неправильній особистісній самореалізації в бутті. Тому велика милість Божа, коли ми хворіємо на рівні тіла і душі, коли ми можемо через ті хвороби-симптоми, біль, дискомфорт у цій формі існування і виявити справжню хворобу (гріх, гординю, без-божництво) і лікувати, зціляти її. В нашому організмі на рівні тіла буває так, що якась система (напр. щитоподібна залоза) або орган не працює, хворий, а болей, певних симптомів хвороби немає і, аж потім, коли вже інші органи почнуть страждати і через їхній біль, через хвороби уражених органів (які дадуть про себе знати) і спроби лікування їх (бо мало є фахівців, які здатні побачити неочевидне), і невдачі в спробі вилікування (бо скільки не лікуй ті органи – вони будуть хворіти, бо причина хвороби не в них, а поза ними) можуть спонукати лікарів до шукання причин хвороби поза явно вираженими хворими органами, і через їхній біль зможуть виявити хворобу більш небезпечну, неочевидну.

Тому святі отці приймали хвороби, скорботи з великою радістю (блаженні голодні, гнані, блаженні, яким дискомфортно в цьому світі, які «нещасні» на землі – радуйтеся і веселіться, бо велика нагорода вам на небесах, тобто, ви маєте можливість зцілитися, пізнати справжню причину нещастя – гріх; бо в кого все «добре» – тому Христос непотрібен) і сумували, коли не хворіли тілесно, бо теоретично знали, що грішні (хоч береглися, щоб і помисел поганий, гріховний не прийняти в розумі), але без хвороб, скорбот дуже легко про це забути і дати свободу гордині – «раковій», злоякісній пухлині всього єства.

Ми, на жаль, тільки те і робимо, що хочемо зняти симптоми (тілесно-душевні хвороби), щоб довше(!?), щасливо(!?) прожити на землі. Тобто, ми без-умно відтягуємо час смерті і не хочемо врозумитися, що мета нашого життя (і щастя, якщо хочете) – не здоров’я (душевно-тілесний комфорт), щасливе по плоті життя, а лікування хвороби – смерті, якою ми всі заражені через гріх (без-божне життя), та єднання з Богом – джерелом щастя і життя. А лікування плоті тільки відтягує смерть, але не лікує від неї.

Ви скажете: навіщо тоді лікуватися, якщо все одно всі помремо, невже тільки для того, щоб зняти біль?! Ми повинні лікуватися (в земному розумінні), щоб продовжити свою біологічну форму існування з однією метою – мати ще час для покаяння – це єдина, Бога-достойна причина лікування тілесно-душевних хвороб (див. у вступі приклад прп. Сисоя). А здоров’я заради здоров’я – без-умство, ти ж все одно, в цій формі існування, не будеш вічно (адже функціонування шлунка потрібне тут, а не після переходу в іншу форму існування, воротами в яку християни називають успіння, сон, а язичники – смерть).

У процесі ураження себе гріхом – відірвання себе від Бога, – спершу починає гнити і помирати душа, а потім тіло.

«Смертю помреш» – сказано Адаму, якщо він відійде від Бога, відвернеться від Нього. Ви скажете, що Бог сказав неправду, або текст у цьому місці спотворений, бо Адам після гріхопадіння прожив ще понад дев’ятсот років. Ні, тут все правильно. Можна, для розуміння, навести приклад: гілочка з квітами, яку щойно зрізали з дерева – прекрасна, пахне і милує око і нічим не відрізняється від тих, що ростуть, крім одного – вона мертва, і вона не може не зів’янути (звичайно, якщо не втрутитися і не прищепити її – це один із образів, яким ми ілюстрували процес спасіння людини від смерті). Перше «зів’яла» душа, а потім і тіло, до якого не доходили «соки» життя.

Тому ми, як діти Адама, народившись у тлінну, земну форму існування, відразу починаємо помирати, рухаємося до смерті, тобто до кінця життя в земній формі. Але поки я тут – у мене одне завдання, одна мета – спастися, перейти від смерті в Життя, започаткувати незворотній процес обоження, тобто, принаймні, покласти початок покаяння нерозкаяного (назмінного – В.А.). Час і простір дані нам, щоб через правильне духовне життя (в цій формі існування) стяжати вічність, народитися здоровим у вічне життя – тобто, хреститися в ім’я Пресвятої Тройці, стати причасником Божого єства в Святому Дусі. Недарма святі отці говорять «подвижникам не за розумом», безрозсудним – БЕРЕЖІТЬ ЗДОРОВ’Я, щоб ви могли понести труди покаяння. Тому ми і лікуємо душевні і тілесні хвороби (які є симптомами єдиної хвороби – безбожництва, духовної смерті), щоб сповільнити час помирання, щоб ще мати час каятися, щоб встигнути тут народитися у вічність – там, у вічності, родильні муки невимовні, пекельні. Оскільки тілесно-душевні хвороби – це симптоми, то ми їх до кінця не виліковуємо (це і неможливо, поки є хвороба), а тільки підліковуємо, тобто тримаємо їх в рамках, не даючи їм привести до летальних наслідків. Наприклад, температуру 37-37,5 градусів не збивають – організм сам бореться з вірусом чи іншою хворобою, а коли температура сягне 40 градусів і вище – її обов’язково збивають, бо вона смертельно-небезпечна для всього організму (36,6 не буде, бо хвороба нікуди не ділася, коли ми збили температуру, зняли симптом; але ми симптом звели до допустимої міри). Аналогічно в духовному житті – скорботи, страждання, випробування, хвороби корисні і необхідні (згідно духовних сил кожного: Бог-Лікар дає ліків кожному в такій дозі, скільки кожен індивідуально може понести з користю для духовного здоров’я) для зцілення духа, становлення в нас іпостасного начала – образу Божого і набування богоподібності. Але якщо людина до того, що дав Лікар, додала особистих скорбот неправильним життям, гріхами – сумарно доза скорбот стає смертельно небезпечною – тому потрібно їх зменшувати до допустимих, терпимих, спасительних. (Про неоціненну користь і благо, і єдине на потребу в духовному житті від скорбот, хвороб, випробувань детально будемо говорити в другій частині). Намалюємо картинку-приклад для більшого розуміння зазначеного вище: корабель тоне, на борту велика діра – тому корабель потоне, але ми можемо сповільнити процес потопання, щоб більше людей спаслося. А якщо вже всі в безпеці, то немає потреби боротися за те, що все одно потоне (має статися)! (А ми часто, як безумні, замість того, щоб спасатися, робимо євроремонт в каюті корабля, який тоне – здоров’я заради здоров’я). Зрізана з дерева гілочка помирає, в’яне – цю гілочку можна поставити у вазу з водою – вона буде в’янути повільніше… В першому і другому випадку – виграємо час для покаяння, спасіння. Потрібно протриматися, до тих пір, поки не припливе на допомогу інший корабель, або гілочку не прищеплять до живоносного дерева. А в духовному житті – поки тут, ще в земній формі існування, не перейдемо від смерті в Життя: «Кожен, хто живе і вірує в Мене, не помре повік», «Істино, істино кажу вам: хто слово Моє слухає і вірить у Того, Хто послав Мене, той має вічне життя і на суд не приходить, а перейшов від смерті до життя», «Хто вірує в мене має життя вічне» – говорить Господь Ісус Христос. Поки ще не стяжали Духа Святого, Духа Воскресіння, мусимо відтягувати час смерті, щоб хоч покласти початок покаяння. Християни (наприклад, апостол Павло), які в хрещенні перейшли від смерті до життя і стяжали Духа Святого, як свій невід’ємний скарб, бажають «розрішитися і бути з Христом», бажають перейти з цієї форми існування у іншу, яка за порогом успіння (язичники цю грань, цей перехід називають смертю, кінцем). А нам, християнам за назвою, а по життю – язичникам, потрібен ще час для стяжання богоприїмного смирення… («Бог смиренним дає благодать» – В.А.). Отже, якщо хочеш ще мати час для покаяння – перестань грішити, не додавай ран до ран, скорбот до скорбот. Хочеш, щоб зменшувалися скорботи – кайся в минулих гріхах, які часто є причиною теперішніх скорбот, хвороб. Як покаянням знімати надлишок скорбот, хвороб, які ми своїми гріхами зверх необхідних собі додаємо? Щоб трохи це зрозуміти на рівні раціо, скажем трохи про гріх (те саме, про що ми вище говорили, просто трохи по-іншому, відносно контексту).

Суть гріха одна і та ж у всіх контекстах – відхід від Бога, відпадіння від Нього. Як? Особистість починає жити не особистістю – Богом, а природою, не безпосередньо спілкуватися з іншими іпостасями, а досягати щастя через природу як самоціль. Гріх – це завжди неправильна реалізація життя. Потрібно розрізняти два гріхи (як особисті дії). Перший – у стані невинності, райському дитячому стані Адама, і постгріховному. Адам, чинячи гріх, реалізовуючи гріховний помисел, нічим не був присилуваний, ніщо його не тягнуло для чинення гріха. Він свобідно захотів подивитися, як працює те чи інше природне начало, він побачив альтернативу там, де її не було. Він побачив у помислі шлях до обоження через природу, закономірності її і вдосконалення природи (те що дуже добре, «добро зіло» Адам хотів вдосконалити, зробити ще кращим(!?) раз він побачив ріст через природу. Як це сталося? Для більшого розуміння наведемо (неадекватний) приклад: нехай душа і тіло, духовна природа Адама – це скло, вітраж; Адам у всьому, за всім, бачив Бога і за посередництвом усього спілкувався з Ним – все мав у їжу; це мовою нашої притчі означає дивитися крізь скло, шибку на Бога і бачити не шибку, а Бога (Ви можете собі уявити, про що говоримо — коли Ви дивитеся на пейзаж за вікном, Ви не бачите скла, хоч би воно було брудне – Ваш погляд і свідомість спрямовані за скло, яке Вас зараз не цікавить і воно для Вас чисте, або не існує; але коли Ви сфокусуєте погляд на склі то побачите його і мабуть те, що його пора помити) і шибка має не існувати! Адам в певний момент задивився на себе – на природу, яка в силу духовності (прозорості, без плям) своєї була світло, світилася (це зупинити погляд на склі та подумати, що воно саме в собі має світло); і оскільки Адам мав переходити від слави у славу, від світла у ще більше світло (обожитися), то він подумав, що потрібно шліфувати, полірувати скло, щоб воно ставало світлішим і дошліфувався, що розбив його…). Ми говоримо про помисел, думку, яка вже є гріхом – це перша стадія гріха, і в якій, як в зерні, міститься весь гріх з його наслідками. Не дуже важливо, за великим рахунком, чи Адаму підказаний цей помисел, чи він сам додумався до нього (Денниця, диявол же додумався сам до самообоження – детальніше про гордість в другій частині), головне в тому, що він прийняв цей богопротивний помисел самообоження – почав з ним спілкуватися і шукати шляхи його реалізації. Гріх – не помисел сам по собі, а прийняття помислу гріховного. (Детальніше про духовну боротьбу на рівні помислів у наступних частинах). Хоч Бог означив Адаму межі, в яких можливе життя (дав догмат, орос), сказав: Не їж, не починай жити тим, що не дає життя, що не для їжі, що взагалі має бути страшним для тебе, бо може створити ілюзію життя – Адам не послухав. І замість того, щоб спілкуватися іпостасно з Богом, він вирішив іпостасно зорієнтувати себе до природи, а не до іншої Іпостасі. Оскільки в процесі повороту від Бога на себе (егоїзм) Адам почав ставати безумним, то почав підправляти те, що не потребує вдосконалення («добро зіло») і їсти те, що зовсім не для їжі (див. вище).

Можна дати ще таке практичне визначення гріха: гріх – втручання свідомості в безсвідоме! Гріх – завжди оборот на себе, егоїзм. Коли в природні процеси втручається безумний ум, відбувається катастрофа – народжується похіть, пристрасть. Природна воля (хіть, хотіння), природні страсті (гнів, ревність, ерос та ін.) після втручання свідомості (безумного ума – ум в процесі реалізації протиприродного помислу стає безумним: всякий гріх вбиває розум, нищить його) в природні процеси, страсті, хоті (хотіння, природну волю, яка орієнтована в первозданній чистоті на Бога-Творця) стала похітливою, пристрасною. Природна хіть, страсть, змішана зі свідомістю, безумним умом, волею іпостасною, вибираючою дає гріх. Втручання свободи, іпостасної вибираючої волі в природну волю «хіть», «страсть» породжує «похіть», «пристрасть». Наприклад, гнів на зло – добра річ, а спрямований нашою затьмареною свідомістю на іншу людину і Бога – зло; ерос, як нестримне бажання самовіддачі, самопожертви Іншому – добра хіть, але ерос, нашим затьмареним умом перетворений на нестримне бажання пожерти, використати іншого – зло; їсти – добре бажання, але об’їдатися або вишукувати різні вишукані наїдки – зло… страсть у негативній формі з’явилася як наслідок корекції волі бажаючої (природи) її безумним умом (волі вибираючої, іпостасі).

Дамо ще один приклад, для більш чіткого розуміння гріха, як втручання свідомості в безсвідоме (те, що йде само по собі). Процес дихання: для нормального функціонування тіла в «нормальному» стані здорова людина робить 12 вдихів і видихів за хвилину. Спочатку я зверну увагу на цей дихальний процес у моєму тілі (це означає подивитися на природу), а потім собі подумаю, що щось ми забагато кисню споживаємо, потрібно економити і почну робити два вдихи і видихи за хвилину. І що буде внаслідок такої «розумної» економії? – киснева недостатність, втрата свідомості або і летальний наслідок (це означає – підкоригувати природні процеси, підправити Боже творіння, яке є досконалим). А насправді тобі не потрібно думати, як дихати і скільки, чи надавати «наряди» серцю, скільки кубометрів крові воно має перекачати за певний строк (тобто, думати про природу) – ці процеси відбуваються самі по собі, вони безсвідомі, не потребують втручання ума, свідомого логічного керування (як, наприклад, переписувати з книги в зошит якийсь текст – весь час потрібна участь свідомості, ума; а от засвоїти спожиту їжу – процес автоматичний, як і вдихати і видихати повітря…). Ви скажете, що в бадьорому стані ви все ж таки даєте якісь наряди організму. Добре, а коли Ви спите, хто за Вас роздає наряди? Отже, чи спимо ми, чи в бадьорому стані, природні процеси відбуваються самі по собі, без нашої участі. А що нам тоді робити, якщо не хвороби лікувати і не займатися тілом і душею? – Любити, спілкуватися з Богом у молитві і з іншими людьми – жити іпостасним життям, бути щасливим, живучи в спілкуванні з іншими Іпостасями – Божественними і людськими, тобто стати богом по благодаті – жити іншими і заради інших (у жодному разі мова не йде про природу Божественну чи людську – не в них щастя, Царство Боже). Кожен з нас у цьому житті переживав благодать Божу чи під час молитви, участі в таїнствах Церкви, чи в хвилини великої радості, чи в хвилини великого горя (чистого: без помсти, нарікання, озлобленості, відчаю), які створюють умови для одкровення нашої неповторної особистості – тоді забутий весь світ (а не тільки тіло і душа), а є тільки Інший як Мета і Щастя. Або ще один приклад – закоханий, який перебуває в серцевині, на найвищому підйомі почуттів кохання, забуває про все і для нього існує тільки Кохана. Хіба йому чогось бракує для повного щастя? Закоханий відповість – «Ні! Ні слава, ні багатство, ні… мені не потрібні!!!» (ми зараз говоримо по плоті, по земному; а богословськи: так, бракує – потрібна допомога Божа, щоб подолати простір і час, звільнити особистість від природи- посередника для безпосереднього спілкування в любові). І ми, звичайно, говоримо про чисті почуття, а не блудну похіть (викривлений ерос плотським умом), які показують, що щастя – не в природі, а в Іншому (не в чомусь, що належить йому, його природі [вона одночасно моя – у нас, людей, єдина природа для всіх людських іпостасей], а в Ньому самому). Ви скажете: «А як їжа, вона потрібна для життя?» – Так, для дітей Адама, які ще не увійшли в Новий Завіт з Богом, які не померли для світу цього і не народилися у водах хрещення для життя в Бозі – потрібна, та вони тільки цими питаннями і займаються: що їсти, що пити, в що одягнутися та й отримати якусь ефемерну насолоду. А ті, хто перейшли від смерті в життя – Богом живуть і в усьому Бога споживають, тому їжа для них не є необхідною. Ми говоримо, що мета – не їжа, а Той, з ким ми спілкуємося, споживаючи їжу. Адам в раю до гріхопадіння у всьому споживав Бога, через усе причащався Божества, тобто, він дивився і шукав не природи, через яку причащався Бога, а Того, Який стоїть за природою, або краще сказати, Якого він споглядав крізь духовну природу, допоки не мав вирости до безпосереднього, лицем до лиця спілкування з Богом, допоки «не навчився б», не став би іпостассю життя, смиренною любов’ю, і на «рівних» не влився б у життя Пресвятої Тройці як обожена людська іпостась. (Ми знову трохи заговорилися – детальніше про це поспілкуєтеся із боговідцями, вказаними в рекомендованій літературі). Адам, замість того, щоб свою свідомість направляти до Іншого, іншої особистості, направив її на власну природу…

Отже, всі болячки від того, що людина починає підправляти «добро зіло» творіння Божого, і в такому випадку самого Бога, ставить сама себе на місце Бога (оце, «будете як боги», звучить у вухах людства всю історію). Він, мовляв, щось не додумав: тут має бути так, а цього має взагалі не бути… і від таких поправок людина, як біологічний вид, стоїть на межі вимирання. Деякі науковці стверджують, що людина як біологічний вид смертна, а екологічна катастрофа (як наслідок втручання свідомості у природу ззовні своєї індивідуальної плоті: наприклад, висушування природних боліт, бо там «розумний» практичний розум угледів іншу перспективу – футбольне поле… І як наслідок такої «творчості» – сотні видів тварин зникає з лиця землі, ніби вони тут і не потрібні. Я вже не кажу про забруднення водних басейнів, ґрунту, атмосфери, втручання в генетику, безумні експерименти з «атомом» тощо) спричинена цим «гомо сапієнс», пришвидшує процес помирання.

Як народжується похіть, пристрасть? Коли ум часто і систематично нав’язує природі злу, протиприродну (руйнівну для природи) волю, в природі виробляється навичка чинити цю волю, і цей навик стає ніби другою природною волею на рівні рефлексів. Спочатку зло, протиприродне, робити важко, потрібно насилувати природу, а коли я запрограмую своїм безумним умом природу робити протиприродне – вже зло стає легким і бажаним, і обіцяє щастя і блаженство. Оця зла воля, нав’язана природі, ставши другою природною волею (тобто, воля одна – зло змішане з добром), кодується на генетичному рівні і передається нащадкам (ми говорили про родовий гріх – вроджена, «природна» схильність до того чи іншого гріха, який культивували предки – див. вище).

Адаму було заборонено втручатися в природу, а ми вже не можемо не розсуджувати, скільки вдихів і видихів має робити людина, чи яка нормальна температура тіла, бо ми всі народжуємося хворі з гріховними нахилами і в нас (тих, хто бореться зі страстями, пізнає свою нездатність їх побороти, бо вони стали нашою природою, смиряється і приходить до Ісуса Христа, в Якому оновлюється наша природа в Таїнстві Церкви) йде боротьба, яку описав один духоносець: «Не розумію, що роблю: тому що не те роблю, що хочу, а що ненавиджу, те роблю. Коли ж роблю те, чого не хочу, то згоджуюсь із законом, що він добрий, а тому не я вже роблю те, а той гріх, що живе в мені. Бо знаю, що не живе в мені, тобто в моєму тілі, добре; бо бажання добра є в мені, але щоб зробити таке, того не знаходжу. Добра, якого хочу, не роблю, а зло, якого не хочу, роблю… Бо за внутрішньою людиною знаходжу насолоду в законі Божому; але в членах моїх бачу інший закон, що протиборствує законові розуму мого і бере мене в полон закону гріховного, який перебуває в членах моїх… Закон духу життя в Христі Ісусі   звільнив   мене   від   закону   гріха   і   смерті».   Оця «шизофренія» в устах апостола – це мова про іпостась, образ божий (внутрішня людина) і іпостасну, вибираючу волю та про природу людини («члени мої») і її викривлену гріхом волю бажаючу (хіть, хотіння), а ум (свідомість) – серцевина іпостасного начала в людині. Тому нам потрібно знати норму, ідеал, хто така здорова людина на яку потрібно орієнтуватися, знати природні (не викривлені гріхом – хоті) закони існування та як досягається здоров’я, уподібнення Богові й істинній Людині Ісусу Христу (Який є нормою людськості; та й уже Пресвята Богородиця, яка обожилася першою від людей, досягла повноти богоподібності). Тому спочатку зціляємо ум, навчаємо його правильно мислити і потім за допомогою ума боротись із пристрастями, з хибними навиками природи. Тобто, знову втручаємося в природні процеси (або краще сказати, даємо можливість Христу втрутитися в них), але не своїм безумним умом, а умом Христовим, щоб виправити погані нахили, відділити «по» і «хіть» – оце означає досягти без-страстя, мовчання (це не ісихія, як споглядання, а тільки фундамент для неї), тобто страсті повертаються в нормальний, природній стан – природа стає здоровою (вже не стоїть в опозиції до іпостасі), а здорові члени ми не відчуваємо. Ми не думаємо про голову чи про інші органи, якщо вони не болять – ми займаємося своїми справами, і навіть і не знаємо, що в нас є печінка, селезінка, нирки.., якщо вони не болять (хіба що прочитаємо в анатомії, чи інші розкажуть – але всі знання про них даються лише через біль, смерть) – ми їх не відчуваємо – ісихія (мовчання) природи, а я вільний для спілкування з іншими. (Ви просите [не дивуйтеся, що я так висловлююся – до того, як ми зібрали всі цитати і розділи в одну частину, багато хто читав вже окремі розділи, тому і народилися запитання, побажання…] детальніше розказати про боротьбу з похотями, пристрастями, відділення «по» від «хіть». Детальніше ми будемо говорити в другій частині, а зараз, через брак місця [не дивуйтеся, що ми так висловлюємося, ці питання поступили після того, як було складено скромний бюджет цієї книжечки та приблизна кількість допустимих сторінок], дамо тільки принцип боротьби з пристрастями. Після змішання свідомості з безсвідомим відбулася «хімічно-біологічна» реакція, яку можна записати рівнянням: по+хіть=похіть, пристрасть. Утворилася синтетична речовина, яка забруднює навколишній світ. Потрібно зробити зворотну «хімічну» реакцію, і похіть розкласти на вихідні складові «по» і «хіть» в чистому вигляді. Щоб провести цю зворотну реакцію, необхідно використати і додати до сполуки «похіть» третій компонент (реагент) – воля Іншого. В процесі цієї зворотної реакції відбуваються одночасно дві дії. Перша: потрібно зректися всіх своїх бажань, хотінь «добрих» і «злих», бо всі мої бажання (хіть) апріорі злі (тобто – похоті) – я ж грішник за означенням по факту. В одній з ранішніх молитов, надписану іменем преподобного Макарія Великого, читаємо: «Боже, очисти мене грішного, бо я нічого доброго не вчинив перед Тобою». Наше добро – це ложка меду в бочці дьогтю. Є в бочці мед? Так, але… Тому вмістиме бочки все потрібно вилити, відділити мед від дьогтю, пропустивши через горнило скорбот, і залити знову чистий мед. Спочатку потрібно не бажати, не реалізовувати свою природну волю (не виконувати, не задовільняти своїх бажань) – похіть, стати в опозицію до себе, іти всупереч своїй природній волі – це бочку звільнити від сумнівного вмістимого. Друга: завжди виконувати волю Іншого, реалізовувати не свої бажання – а Іншого – волю Бога, яка є єдиною негріховною та людей, воля яких не суперечить

Заповідям Божим. Це мовою аскетики називається – послухом, бути в послусі (від слова слухати, прислухатися). Все, що б я не робив, я маю робити не тому, що я хочу, чи я не хочу, а тому, що Інший так хоче (Бог, Церква). Наприклад, я не краду не тому, що я такий порядний – а тому, що Інший (Бог дав заповідь, яка виражає Його волю) так хоче. Я даю милостиню не тому, що я змилосердився (егоїст змилосердився – цього в принципі не може бути; це не те милосердя, яке спасає – в реальності «об’єкт» милосердя робить мені милість, а не я йому! Детальніше нище та в другій частині) – а тому, що Інший так хоче… Отже, що б я не робив, я це чиню не тому, що в мене таке бажання, хіть (а насправді похіть – розрахунок, користолюбство, самохвальство…), а тому, що завжди опираюсь умом (волею вибираючою) на Іншого, на його бажання, волю («Отче наш, нехай, буде воля Твоя»), і вже не я живу, а Інший живе в мені («Вже не я живу, а живе в мені Христос»). І так мало-помалу, поступово ум буде виходити з підсвідомого назовні і повертатися до властивого йому – жити Іншим, перебувати в спілкуванні з Ним. «Хто хоче йти за Мною, – говорить Господь, – нехай зречеться себе, і візьме хрест свій та йде за Мною». Зректися себе (перша дія) і взяти хрест свій, ярмо заповідей Христових, а краще сказати – самого Христа (друга дія). Щоб перерости себе – потрібно бути в послуху – слухати не себе, свої бажання- похоті, а Іншого, прислухатися до Нього. Послух – це не бездумне, механічне виконання волі Іншого, а творчий процес: з благоговінням вслухатися, вдумуватися, вдивлятися в Іншого («щоб стати як вчитель, досягнути рівня вчителя – стяжати ум Христів»). Оскільки ми дуже непослушні, а без послуху неможлива ця «хімічна» реакція, то Господь, який невимовно Любить нас, вживає альтернативний шлях відділення «по» від «хіть» – скорботи, хвороби, гоніння.., якими допомагає нам покаятися, відвернутися від себе (егоїзму – свого я) до іпостасі Іншого. Отже, підтвердження правильності своїх дій ми повинні шукати не в собі, а в Іншому (в Священному Писанні, Святих Отців, друзів-порадників). Багато святих отців (будучи духоносними) не давали порад, доки не знаходили відповіді на поставлені їм запитання в Біблії чи творіннях Святих Отців. Отже, завжди, коли ти поступився своєю волею (зрікся своєї волі) перед негріховною волею іншого (наприклад: хтось із подружньої пари наполягає на придбанні якогось потрібного по господарству приладу певної марки, а інший точно знає, що ця фірма ненадійна, і досвід показує, що прилади цієї фірми швидко ламаються. Але якщо той, хто проти покупки, лагідно пояснивши свою позицію, зустріне безкомпромісне наполягання і зречеться своєї волі перед іншим – обидва зростуть і набудуть, хоч би цей прилад на другий день потрібно буде викинути… Головне – подолати егоїзм і стяжати Бога!). Ви скажете: не завжди є під руками Писання чи друг-порадник, як тоді зрікатися своєї волі та й діяти потрібно оперативно? Дуже просто: якщо у Вас вже готовий арсенал бажань (гнів, злоба, ненависть, помста, обман, розрахунок… чи навіть «добрі», «світлі»), і всі рвуться бути першими на реалізацію – подумайте і скажіть собі: Христос зараз так вчинив би?! Як вчинив би Той, Який сказав: любіть ворогів ваших: тих, хто вас проклинає – благословляйте, тим, хто вас ненавидить – робіть добро, за тих, хто вас гонить – моліться; люби ближнього як самого себе! А коли немає готових бажань, подумай: як вчинив би Христос в даній ситуації? Можете взяти нижче: як вчинив би святий, житіє якого я знаю і на яке я намагаюся рівнятися. – Детальніше в другій частині).

Головне в процесі зцілення – покаяння як зміна ума, велике розуміння, оберт на сто вісімдесят градусів від природи до Іншого, Особистості; перестати нав’язувати природі протиприродне і відкинути протиприродне, яке вже нав’язане (це може зробити тільки Христос при нашій допомозі – правильне духовне життя). Господь почав свою проповідь словами: «Покайтеся!» І церква Христова не перестає всіх закликати до покаяння. Тому насамперед потрібно покаятися (почати каятися), змінити неправильні, егоїстичні імпульси, які надсилає особистість в природу, перестати втручатися туди, де не потрібно втручатися – це, мовою Церкви, означає перестати грішити, тобто, перестати приймати і реалізовувати лукаві помисли (від сатани) та неправильно діяти по своєму невіданню. Господь завжди супроводжував зцілення прощенням гріхів, налаштуванням правильного мислення і спрямуванням волі, бо без покаяння зціленому (краще сказати, підлікованому) буде гірше ніж перше, бо має здорове тіло, щоб ще більше чинити гріх. Тому спочатку покаяння, правильне духовно-душевно- тілесне «харчування», початок здорового «комплексного» життя, а потім і допомога лікарів (якщо є потреба зняти, послабити якийсь симптом-хворобу). Хоча, якщо є справжнє покаяння – лікарі не потрібні. Господь каже: «Віруєш?.. То нехай буде по вірі твоїй… будь здоровий!» Оскільки ми не вміємо каятися, то потрібні лікарі (і, мабуть, психіатри в першу чергу) і є потреба в різного роду ліках, в тому числі в антидепресантах. Але ліки не допоможуть, якщо ми принаймні не почнемо каятися, не будемо боротися з гріхом (що означає «боротися з гріхом, пристрастями» – в другі частині), який спричинив ту чи іншу хворобу- симптом, з гріхом безбожності, самообоження, за яким іде нігілізм, самознищення, відчайдушне бажання «не бути» (Ніякий антидепресант не допоможе, він тільки «приторможує» процеси мислення в людині, але не дає позитивної мети, надії, опори і, як тільки його дія припинилася – людина знову хоче «не бути», вчинити самогубство). Зараз дуже багато людей приймають антидепресанти, перебуваючи у відчайдушному стані пустоти, безвиході, і думають, що тим вирішують проблему. Вони щомиті програмують свою природу на відчай, пустоту, безвихідь (одним словом – негатив) і приймають ліки?! Без покаяння жодна хвороба не лікується: «Іди і більше не гріши, щоб не сталося тобі чого гіршого». Зцілення завжди є наслідком віри, покаяння, а без нього буває уявно здоровому гірше, ніж перше!

***

Є хвороби промислительні (від Бога), мета яких, щоб через них явилася слава Божа – їх лікувати не потрібно, та й вилікувати неможливо (приклади: кровоточива, сліпонароджений, апостол Павло з колючкою сатани…). А є хвороби, які ми набули своїми гріхами, неправедним життям – їх лікувати можна і потрібно. Так само є два види одержимості, біснування: промислительне, за попущенням Божим – такого біса виганяти не треба, та й неможливо; а біса, який увійшов у людину через її гріхи і різного роду окультні практики – такого біса можна і потрібно вигнати. Але не кадилом виганяється біс, не вичитками і різними чинами, а МОЛИТВОЮ і ПОСТОМ – правильним духовним життям, вкоріненим в таїнства Церкви.

Оскільки ми не знаємо, звідки яка хвороба – Божий дар чи наші «здобутки», то лікуючись (тобто, послаблюючи дію симптомів-хвороб єдиної хвороби) маємо бути смиренні, віддавати себе у волю Божу (це має бути безперестанним, неперервним духовним діланням (трудом – В.А.), станом нашого духа, але через неміч нашу говоримо, що по- особливому маємо бути смиренні під час скорбот, хвороб, випробувань – В.А.), коли я роблю все, що можу: каюся в своїх гріхах, живу євхаристійним церковним життям, перебуваю і терплю в молитвах і зі смиренням звертаюся до лікарів, звертатися до яких благословляє Церква (тобто, не до екстрасенсів і різного роду цілителів… і лікування по силах і фінансових можливостях – у Промислі Божому все враховано – В.А.), але якщо хвороба не відступає (тобто, симптом не знімається, або не приводиться в допустиму міру), то значить – це Божий дар, яким Господь лікує в мені ракову пухлину – гордість, егоїзм, самість… Тому, якщо хтось хоче зцілитися від тілесних хвороб і автоматично душевних (тобто, зняти всі мучительні симптоми (болючі прояви – В.А.); зцілитися, а не підлікуватися), вихід один – вилікувати хворобу смерті, безбожництва, егоїзму, симптомами якої і є душевно-тілесні «хвороби». А лікування цієї хвороби – смерті – це покаяння, правильне духовне життя, вкорінене в євхаристійне життя Церкви (покаяння – це поступове преображення егоїстичного способу існування на тринітарний [на образ Пресвятої Тройці], на боголюдський спосіб існування).

***

Мета лікування душевно-тілесних хвороб (лікування – це залатування старої «одежі» плотського існування, допоки ще не пошитий для мене одяг «весільної вечері», Царства Божого; як говорить апостол: я хочу не роздягнуться, а вдягнутися, щоб не бути нагим. Одяг Царства Божого – Дух Святий, Слава Божества. Адам до гріхопадіння був одягнутий в Славу Божу, а після гріхопадіння став нагим, і Господь одягнув його в «шкіряні ризи» плотського існування, щоб він зміг вижити, протриматися, аж поки не прийде Спаситель і знову не одягне його в Славу Царства Божого – в Самого Бога. Шкіряні ризи – це тимчасовий одяг, допоки не пошиється для мене постійний одяг Духа Святого. Смерть – це «примусова роздягалка»; там мусиш скинути з себе ті шкіряні ризи, і горе тим, яким не встигли за їхнє земне життя «пошити» покаянням «весільний одяг»! Тому небезпечно і безумно йти в роздягалку, не замовивши наперед одяг, не давши завдаток «шевцям»… та хоч раз піти на примірку! В ідеалі, до чого і закликає Церква, – це встигнути пошити Весільний одяг ще будучи в шкіряних ризах і без примусової, необхідної допомоги інших [тобто до смерті: відділення душі і тіла] самому перевдягнутися, тобто, ще за життя перейти від смерті в Життя Вічне) – продовжити існування в цьому світі, в якому можливе ще покаяння, є можливість купити ще масло для лампадок (див. притчу про десять дів). Оце – єдине розумне оправдання лікування фізичних і душевних хвороб. А не лікуватися, щоб якомога довше «протягнути» тут; не для того, щоб більше бульби з’їсти та покупатися в різних ілюзорних насолодах, які усугубляють душевний стан тут і є причиною невимовних мук там (за «роздягалкою», чи «перевдягалкою», якщо є змінний одяг… за дверима у вічність, яку язичники називають кінцем-смертю).

***

Чи потрібно звертатися до лікарів, шукаючи полегшення в болях, хворобах? Якщо ти здоровий духом – не йди, тобі лікарі не допоможуть, бо душевно-тілесна хвороба дана тобі Богом (промислительна) одночасно як цілющі ліки, запобіжник і профілактика. Факт: апостол Павло на третьому небі просив Бога забрати колючку сатани – хворобу (очей чи голови – не так важливо; Ви тільки уявіть, яким мав бути біль, що на третьому небі апостол не забув про нього), і Господь сказав, що йому не корисно бути здоровим (детальніше про цей аспект духовного життя в другій частині); не забувайте, що це муж, від тіні якого люди отримували зцілення, одяг його передавали хворим, і ті зцілялися…

Якщо ти маловірний настільки, що не можеш навіть сказати: «вірую Господи, допоможи моєму невірству», чи номінальний християнин, чи язичник – обов’язково йди лікуватися, бо ти ще не починав каятися, не починав стяжати Христову любов. А без любові, як каже апостол, якщо і тіло віддам на спалення (можна сказати і «спалення» хворобами за якогось тобою видуманого Ісуса, а не за другу іпостась Святої Тройці, Яка втілилась – це про тих, які безумно, в гордині відкидають законне лікування, не маючи на це ніяких підстав, крім фанатизму, який вони називають чеснотою) не буде мені ніякої користі!!! Любов виливається в наші серця Святим Духом, але приймають Його тільки серця, очищені в горнилі покаяння. Не умова (раціональна,

байдужа довіра, як набір раціональних знань) віра спасає – біси теж вірують і тремтять, а віра – як життя за законами духовного життя – заповідями Божими (а не своїм тлумаченням заповідей Божих – див. на євангельських «праведників», які розіп’яли Бога, хоч думали, що по Писанню служать Богові: і по закону Він мусить померти…).

Отже, лікарі – від Бога; тому, якщо немає любові, немає віри – грішиш, якщо не лікуєшся по силах, по можливостях (не всі можуть дозволити собі зробити операцію за сто тисяч гривень – коштів немає або не вистачає, але помисел лікуватися має бути, і по силах лікуватися – за смирення дасть Господь благодать). А горді, які «надіються» гордовито і пихато, що їх Бог чудесно зцілить – тут мучаться, і там не мають плоду. Якщо любові (головна ознака якої – смирення) не маю, то я ніщо, і від жодних самочинних, не за розумом Христовим, подвигів, не буде ніякої користі! Отже, всім нам, які ще не стали християнами (не всі, над ким звершено чин канонічного хрещення – християни!!!) потрібно лікуватися (тільки методами і засобами, які благословляє Церква!!!), але з думкою про покаяння, про Бога…

Не полінуйтеся прочитати 38 главу книги Премудрости Ісуса, Сина Сирахового…

***

Коли в організм потрапляє вірус, інфекція, чи відбулося якесь механічне пошкодження (поріз, удар, опік тощо) – одним словом все, що порушує нормальне функціонування організму, викликає в ньому на підсвідомому рівні (природних рефлексів) захисну реакцію, яка спрямована на «усунення неполадок» і відновлення нормального функціонування всіх органів і систем, тоді він, за допомогою імунної системи, починає боротися. Через симптоми ми дізнаємося про хворобу і бачимо перебіг її клініки, і тільки можемо контролювати величину симптомів (та й усі ліки, які існують, направлені на усунення симптомів, а не на хворобу як таку: наприклад, підчас грипу організм сам виробляє антитіла, а ліки тільки допомагають тримати симптоми в допустимій нормі: щоб температура не була дуже висока, не сильний головний біль та нежить, щоб можна було вільно дихати; або перелом – лікар працює з симптомами – складає кістки разом, бере перелом у гіпс, знеболює в міру необхідності, а організм сам з рощує кістки – тобто у всіх випадках ми тримаємо симптоми в допустимій нормі – оце і є суть «лікування», допомога організму, а він лікується сам). Коли температура тіла 37,1 – 37,5 градусів Цельсія – ми її не збиваємо, немає потреби вводити в організм зайві препарати (чи давати ззовні механічне жаропонижаюче навантаження) – все одно температура підніметься до того самого рівня, а організм витратить калорії на те, щоб підняти температуру, замість того, щоб спрямувати витрачену силу на подолання хвороби. Але коли температура 40 і більше – це означає, що цей симптом вийшов з-під контролю організму, він не справляється (з тим щоб контролювати температуру) – потрібно терміново збити смертельно-небезпечну температуру. Хвороба нікуди не дінеться після зниження температури,   але   організм   зможе   далі   в   більш-менш «нормальних» умовах самозцілятися. Ми так багато навели прикладів з царини тілесної медицини, щоб дещо зрозуміти в духовному житті (приклади з біологічного життя найбільш підходять для ілюстрацій духовного життя). А тепер піднімаємось на рівень вище, де зціляється не тіло і душа, а дух, «народжується» іпостась у вічність, відбувається становлення особистості. Тут хвороба одна – безбожність, гордість, самість, егоїзм, а душевно-тілесні «хвороби» – це симптоми (лише прояви – В.А.) цього безбожного, егоїстичного життя. Допоки хвороба не зцілена, доти будуть симптоми, буде дискомфорт – і це є велика милість Божа. Найстрашніша хвороба та, яка не має явно виражених симптомів, або їх немає взагалі. Отже, всі наші болі душевно-тілесні, увесь дискомфорт вказують, що ми ненормальні, що ми хворі і нам потрібно лікуватися – йти в лікарню – Церкву, до лікаря Ісуса Христа (бо тільки в Церкві і Христом лікується хвороба вічної смерті).

Уявімо собі ситуацію у дантиста, коли пацієнт просить: – Лікарю, заберіть від мене, будь-ласка, цю бур- машинку, не пхайте мені в зуби всілякі голочки (для видалення нерву), бо це все спричиняє мені біль, бо до болю, з яким я прийшов, Ви мені ще додаєте страждань! Тобто, лікування болю неможливе без болю. Хто уникає болю і думає без нього зцілитися, будучи хворим, обманює себе, і готує собі ще більші страждання, тому що біль лікується болем, а незцілена хвороба прогресує… Закон духовного життя, яким живе Церква: смертю смерть подолав; болем біль подолав! Тому правильна поведінка християнина під час хвороб, страждань не: «Господи помилуй!» (в язичницькому розумінні – визволи від мук, не муч, не гнівайся, давай забудемо…), а: «Господи помилуй!» в православному розумінні: Господи – дай терпіння, мужності, сили знести цілющі ліки, щедроти, які Ти щедро в

Любові виливаєш на мене, не слухай мене, коли я з переляку буду перечити Твоїй волі… Ми ж не кажемо: – Лікарю, помилуй – перестань мене лікувати, перестань мене мучити, відпусти мене… Терпіння, терпіння, терпіння… «Хто витерпить до кінця, той спасеться (буде зцілений – В.А.)». А то буває: почав лікуватися, спочатку терпів, а потім зірвався. Терпів? – Терпів! Страждав? – Страждав! А зцілився? – Ні, бо не витерпів до кінця! (Приклад: втік із зубного кабінету: біль від буріння зуба терпів, а от коли дійшла черга тягнути нерв – не витримав, утік… Терпів, боліло, лікував, але все намарно, стало ще гірше… Не витерпів до кінця!). «Терпінням спасайте душі ваші»,

«Неможливо не прийти скорботам», «У цьому світі (який хворобливий, у злі лежить, в якому всі хворі і яких лікує Господь-Лікар – В.А.) зазнаєте скорбот, але мужайтесь – Я переміг світ» – говорить Істина. Ми можемо просити в Бога одного: «Послаб мені потоки Твоєї благодаті (цілющих промислительних скорбот, хвороб, випробувань), бо Ти бачиш – якщо продовжиш (без перерви), або збільшиш свою милість – я загину». Це як, наприклад, просити дантиста трохи перепочити, бо нервова система (чи нам так просто здається) не витримає. Трохи відпочити – і знову до… Лікування має відбутися до кінця, а інакше ми марно страждали. Хто витерпить до кінця, хто пройде повний курс лікування – буде здоровий.

В такій символічній, образній мові: лікарня – Церква; лікар – Господь Ісус Христос; ліки – це таїнства, в серцевині яких лежить Євхаристія; скорботи, хвороби, випробування – лікарські процедури, допоміжні засоби-умови прийому і засвоєння ліків; Писання – це інструкція по вживанню ліків, по виконанню різних процедур із застереженнями («Хто їсть і п’є недостойно…»). Спасіння – це лікування (хрещення – це прийом в лікарню, – звідси його необхідність і одночасно недостатність: можна втекти з лікарні, або бути формально в ній, але не ходити на процедури, не приймати ліки… – не жити Церковним життям, тобто ходити в церкву, але не причащатися Господа в таїнстві Євхаристії, або взагалі ніколи не бути в лікарні, тобто тебе просто в реєстратурі записали і завели карту без тебе – формальне, без оголошення хрещення – свідоцтво про хрещення є, а він ніколи в Церкві не був… – Не всі, над ким звершено чин хрещення (не всі записані в реєстратурі є в лікарні, і не всі лікуються) є християнами!!!).

***

На початку цього розділу ми трохи говорили про промисел Божий – ще дещо скажемо для роздумів. Оскільки все йде до нас з Вічності, з майбутнього і спрямоване (доцільне, йде до цілі) у вічність, тому «тут і зараз» і діють закони вічності, які ми повинні знати, щоб наша воля співпала з волею Божою. Щоб ми могли наближатися до Бога, а не віддалятися. Від мене залежить, як я себе поведу в тій чи іншій ситуації: по любові, за законами вічного буття (які виражені в заповідях Божих і реалізовуються в Боголюдському житті Церкви), життя за якими наближає мене до Бога, робить мене рідним Богові, подібним Йому; чи за «законами» небуття, егоїзму, самості, і тим самим стану ще далі від Бога (не в просторово-часових категоріях, а в категоріях подібності і безподібності, безподобності: християни в Церкві намагаються бути преподобними Богу, а сатана і його діти намагаються стати безподобними). Суть духовного життя – переходити від сили в силу. Але знай, що якщо ти неправильно себе реалізував, не розпізнав Божу волю про тебе «тут і зараз» (вона одна – щоб ти обожився, щоб реалізував своє життя як спілкування в любові, самовіддачі, самопожертві, самозреченні), вчиниш промах (гріх) ти хоч і не піднімешся від сили в силу (тобто, від смирення у ще більше смирення), а будеш падати (спадати) на рівень нижче – Бог там вже тебе чекає, щоб прийняти твоє покаяння (допомогти тобі покаятися), Він вже знову сотворив найкращі умови для тебе, враховуючи твій духовний стан, дає тобі силу повернутися і знову продовжити путь вгору (на Голгофу, на Хрест, з якого тільки і видно Воскресіння).

Бог щомиті для кожного з нас осібно і для всіх разом створює найкращі умови для реалізації свобідної волі. Тому всі люди завжди перебувають у рівних і найкращих для кожного умовах перед Богом – і від нас залежить, чи будемо ми рости, чи падати. Адам в раю впав, а Пресвята Богородиця на землі змогла цілком віддати себе Богові; Адам мав за початок відліку непорочний стан і райські умови, а Пресвята Діва – землю, яка родить осот і терен; люцифер, диявол спав з неба, з висоти богоспілкування, а преподобний Антоній Великий від землі страстей піднявся на небеса богобачення. Які щасливі християни, що мають такого Бога, який любить, незважаючи ні на що, всім бажає щастя і робить все можливе, щоб всі його досягли!..

P.S. Цей розділ органічно відноситься до другої частини, але ми його помістили тут, щоб принаймні той, хто цікавиться питаннями хвороб, скорбот мав деякі ідеї для роздумів. Більш детально ми будемо говорити на ці теми в другому розділі. Якщо Вас ці питання цікавлять і потребують більш детального роз’яснення «тут і зараз» – напишіть мені листа (адрес електронної пошти в кінці книги), і якщо я ще буду в цій формі існування – залюбки поспілкуємося.