А ви скажете: але є «богослови» (тепер розумієте, чому я беру це слово в такому контексті в лапки), які стверджують, що хтось загине (і, звичайно, всі «істини» підтверджують цитатами сонму свідків, які підтверджують істинність свого «досвіду»- фантазії і твердять: «по Писанню» так і не інакше…). Ми можемо поміркувати, з якого гріховного душевного стану народжуються такі сумні, гіркі плоди. Зауважимо, що оскільки Писання – це «словесна ікона Ісуса Христа» (до речі, ім’я Боже теж ікона), то ключ до розуміння Писання – молитва (як мінімум правильна аскетична молитва, яка у свій час по милості Божій переходить у благодатну – детальніше про молитву нижче). (При нагоді дещо згадаємо по-іншому: ми говорили (І ч.), що Писання пише Церква для Церкви, справді, ікона для християн є іконою, а для язичників це картина, християни моляться перед іконою, а язичники вивчають стилі, фарби, матеріали… Ікони пише Церква для Церкви, а не для язичників…). Отже, розуміти-відати Передання (життя в Дусі Святому) та різні форми-ікони, які вказують на Істину, може тільки той, хто правильно молиться (хто молиться правильно – той богослов… – див. І ч.). А ті, хто не намагається жити (вже не кажу: живе; богослов той, хто молиться, а не той, хто намагається молитися… але де таких зараз знайдеш?! Молитися – це мучеництво, це кров проливати… Легше фантазувати, ніж молитися; «богословствувати» про молитву, ніж молитися!?) правильним духовним життям (що передбачає правильну аскетичну молитву, ревне виконання старозавітних заповідей та новозавітної – причастя Євхаристії та боротьбу зі страстями – «ветхою» людиною в нас), а «богословствує», береться пояснювати, тлумачити Писання – сумне видовище. А такі «богослови» (сліпі сліпці, або що гірше мертвеці) із самовпевненістю (егоїзм «зашкалює») вступають у дискусії і навіть до ненависті відстоюють свої фантазії (в тому числі «догмат»: не всі спасуться). Ознака правильного духовного життя (див. нижче) – правдивість, аскетичне смирення, знання правди про себе і свій стан: «Боже, очисти мене грішного, бо я ніколи нічого доброго не вчинив перед Тобою…». Правильне духовне життя містить в собі, як невід’ємну складову, таїнство покаяння і сповіді: як благання милості (а не правди та справедливості! Не щоб було мені: «по ділам моїм», «сам винуватий»…) для себе; не осудження інших, а навпаки – співчуття та співстраждання; бачення СВОЇХ гріхів, ран, каліцтва; засудження СЕБЕ до пекла, а не інших (див. І ч. та нижче)… Тому, спитаю такого фантазера- «богослова»: молитися – не молишся (та й не вчишся, принаймні, аскетично), весь гориш у страстях (гордині, самохвальства, самозвеличення…), а про що ти говориш, який свій досвід Бога (хіба що диявола: «ваш (юдеїв, які казали, що їх батько Отець-Бог-В.А.) батько диявол» – див. І ч.) ти підтверджуєш, цитуючи текст Писання (що тотожно: а на Іконі це зображено… На Іконі!?)…
Ви смиренно, вслухавшись у кожне моє слово та намагаючись зрозуміти суть, дух, чекаєте коли я замовкну і Ви нарешті наведете тисячі аргументів, які заперечують те, що я сказав. Будь ласка, я уважно Вас слухаю (моя адреса електронної пошти в кінці книги – звичайно, якщо я ще буду у цій формі існування). Але перед усім домовимось про наступну річ (про порядок дискусії): оскільки я почав говорити першим, то Ви повинні спочатку спростувати, заперечити мої аргументи, а потім наводити свої. А то часто дискусії зводяться до обміну аргументами, але аж ніяк до їх аналізу: чи так воно насправді, як каже опонент?! Натомість ми дискутуємо: аргумент не заперечили, не спростували і навіть для себе висновків не зробили, тут же переходимо до інших аргументів, яких чекає та сама доля… Це ознака ПУСТОСЛІВ’Я, духу гордині, суперечки, але аж ніяк не смирення і пошуку істини! Таких людей не цікавить істина – головне відстояти свою думку (часто фантазію), будь-що довести свою правоту…
«Богослови», які обстоюють «догмат про вічну погибель» і водночас хочуть включити у свою філософсько-фантастичну систему тезу (для них це теза, теорема, аксіома… що завгодно, але аж ніяк не досвід їхнього духовного життя) «Бог є Любов» та «оправдати» (теодіцею) Бога перед «фактом» вічної гибелі істот (за спасіння яких життя Своє віддав Син Божий!!!), говорять: самі винуваті, самі цього захотіли, по ділам їм… та багато інших безглуздих слів! З якого духовного (часто демонічного) стану народжується таке «богослів’я»? Творцями таких «одкровень» є істоти (люди та ангели), які ніколи по-справжньому не каялися, не сповідувалися, які ще не пізнали гріха свого, немочі своєї та нездатність своїми силами подолати зло, не відчули потребу у Спасителеві. На сповіді ми у Бога просимо милості, а не засуджуємо себе: сам винуватий, по ділам – в пекло тебе!? До мене Господи по милості, а до інших по справедливості, по ділах, самі винуваті… – це страшний стан, який живиться пеклом! «Самі винні» – кажуть люди, які ніколи не каялися, не бачили потреби в милості до себе і, що ще страшніше, – вони себе бачать спасенними, в Царстві Божому. Святі Отці бачили себе в пеклі (див. І ч.), а ті «філософи» бачать себе у Раю, бо не пізнали ні себе, ні Бога… і все твердять: «по Писанню». Цитат «за» всесвітню надію спасіння незрівнянно більше, ніж педагогічних, але муха є муха – на квітковому лузі вона шукає нечистоти і якщо не знаходить їх, летить далі… Подібне єднається з подібним! Батько налупцював свою дитину (виховуючи її), а хтось з боку єхидно радіє: так йому і треба, негідникові (не співчуває, не співстраждає – а так йому і треба, чому так мало дісталося цьому паршивцю). Про такого «богослова-святошу» говориться у притчі про блудного сина – старший брат…
Тому не будемо підглядати таїни промислу Божого, «Який хоче, щоб усі люди (та ангели – В.А.) спаслися». Між іншим, якщо праві такі «богослови» (мають рацію), то Бог – найнещасніша істота, бо Він хоче спасти всіх, всіх привести до повноти буття, Щастя, а в Нього цього ніколи не вийде, Він не зможе спасти свобідних істот і привести їх до повноти буття!?? Хто дав вам право говорити, що Бог чогось не може (добро робити), якщо ви цього Бога ніколи не бачили і не переживали. Бо ті, хто зустріли Його, пізнали (з’єдналися з Ним, причастилися Його) ствердили, що Бог є Любов, а Любов – всемогутня!!! «Ні, – говорять «богослови» – Він не зможе спасти!». Вони («богослови») то спасенні, місце у Царстві Божому, як вони переконані, їм забезпечене!? Бо якби вони себе бачили між тими, кого Бог не зможе спасти, чи принаймні допускали б (відповідально) таку можливість, то були б смиреннішими та замість пустословити та писати збірники цитат (за критерієм: подібні слова) – каялись би, сльози проливали б над собою! Але ці святоші не такі, як ті, яких Господь не спасе або які не захочуть, щоб їх спасли… Вони то захочуть!? Яка гординя, пихатість – плоди фантазій та мрійливого «богослів’я», бездуховного життя!? Ти що мірявся з Богом силою?! Ти що, пробував вимолювати когось і в тебе не вийшло, тому робиш висновки, що і Бог не зможе (починаєш уявляти Бога за образом своїм та подобою)?
Так, Бог не може нас спасти без нас. Але звідси жодним чином не випливає, що хтось не спасеться! Та це не означає, що Бог не зможе нам так Себе запропонувати (попередньо промислом Своїм підготовивши нас, зробивши нас здатними прийняти Його), що ми «не зможемо» (будемо нездатні) відмовитися (напр., зустріч Ісуса Христа та Савла (згодом апостола Павла) на дорозі в Дамаск). Прийняти Бога маю я (звичайно Ним) сам! Але передусім Його потрібно зустріти. У І ч. ми говорили про хвороби, скорботи, якими Господь робить нас здатними зустрітися з Ним і свобідно прийняти (і вибрати, але той, хто зустрічається з Богом і бачить Його як Він є – той не має між чим вибирати). Диявол, Адам вибирали тільки тому, що не знали себе (що життя, щастя в самих собі не мають, що Щастя, Життя – Бог) і Бога не пізнали (ще не з’єдналися з Ним у свобідному акті самовіддачі, самозречення, самозабуття…). Але, щоб зустрітися з Богом, потрібно бути хоч в чомусь Йому подібним (насамперед – аскетичним смиренням). Тому Господь промислом Своїм у кожній свобідній істоті готує оселю Собі; і вже потім зустріч (стрітення), яка стане початком незворотного процесу обоження. Коли саме ця переломна мить настане в житті кожної іпостасі – це тайна Шляхів Божих, а ти пильнуй себе!!!
P.S. Читаючи Священне Писання, ми повинні пам’ятати, що в ньому йде мова про два види пізнання (з контексту взнавати, про яке саме йде мова): раціональний (це знати про щось на рівні інформації, логічних конструкцій без безпосереднього переживання на досвіді реальності, про яку знаю; це знати і розуміти вказівник на реальність; формально-енергійний) та битійний, онтологічний (це знати щось; безпосереднє, всім єством переживання пізнаваної реальності). Ми другий вид пізнання будемо часто позначати словом «відання». Відати (пізнати) – це процес, коли той, хто пізнає, і пізнаване стають єдине ціле (взаємопроникають одне в одного; коли мова йде про особистості, то відбувається перихореза: Я в Тобі, а Ти в Мені). Напр., знати про яблуко, що такий фрукт існує, торкатися його, навіть вкусити (п’ятьма відчуттями знати про яблуко – це раціональне знання) – знати «про…», а відати яблуко – це спожити та перетравити у свої плоть і кров (воіпостазувати), це стати єдине ціле – коли вже неможливо відділити яблуко від мене, яблуко стало мною. Бо коли я яблуко тримаю в руці – його можна забрати в мене; навіть коли я з’їв його – поки я його не перетравлю в свої плоть і кров – я не відаю його, бо воно може в шлунку бути і не травитися, і вийти геть. (Ще приклад: Дві природи у Христі з’єднані незлитно і нероздільно; залізо у вогні – коли меч до червоного розпечений – залізо і вогонь єдине ціле, вже залізом печеш та вогнем ріжеш). Напр., Адам пізнав Єву – мова йде не про те, що Адам дізнався, що в нього є жінка Єва (раціонально, як факт зовні нього), мова йде про те, що вони двоє стали єдине – одна плоть! Відання не обов’язково неперервний процес (напр., холодне залізо поклали в піч і накалили (нагріли) до червоного а потім воно знову захололо: вогонь і залізо окремо (холодне залізо), єдине (накалене, розжарене залізо) та знову окремо (залізо охололо): залізо «відало» вогонь, «мало» битійний досвід вогню). «Я знаю умом, раціонально» і «я відаю, пізнав чи перебуваю в пізнанні» – про ці два виміри потрібно пам’ятати, коли ми богословствуємо (зодягаємо свій досвід у слова і чуємо досвід іншого у словах; чи краще сказати: вказуємо на свій досвід та чуємо (чуттєво: п’ятьма відчуттями) вказівку на істину). Раціональні знання мають ціну (вагу) тільки в тому випадку, коли вони є іконою, закликом до відання (пізнання) Богослів’я – це трамплін до Боговідання (віра (= довіра) від слухання – див. нижче) – житійного пізнання Бога (мета існування тварного – «Стати причасником Божого єства», обожитися). Тому богослів’я, яке не співвіднесене із духовним (практичним, яке має на меті відання) життям (і не служить йому) – пустослів’я.
Ви мені докоряєте: навіщо я так багато часу і чорнила витрачаю на організаційні питання (особливо в І ч.), на уточнення, пояснення, навіщо (дуже часто) декілька разів (звичайно, по-різному) говорю про одне і те саме – сказав один раз і досить… Якщо ми сто років знайомі та дружимо, знаємо один одного і розуміємо без слів – організаційні питання стають марнотратством. А коли ми знайомимось вперше, то, якщо хочемо проявити любов один до одного, повинні потерпіти до «шлюбу», а не зразу у словесну постіль «лягати» (тобто, не ґвалтувати словесні форми, в які ближній зодягає свої думки, – див. І ч. – коли я використовую чужу форму в утилітарних цілях, щоб вкласти в неї свій сенс, почути себе, а не зрозуміти іншого – це і є словесний блуд). Зрозуміти один одного на рівні вживання термінів, понять – щоб розуміти про що йде мова, а далі зрозуміти мету мови – навіщо ці балачки, до чого вони ведуть… Скільки лекцій прочитано, що ані лектор, ні студенти не знають, навіщо це; той читає, для того, щоб вичитати (програма в нього така – нічого не вдієш!?), а ті слухають (а куди з аудиторії втечеш, прогули треба відробляти, тому і мусять сидіти!?). Тому лектор (а якщо він забуває, то студенти, які хочуть здобути знання, мають нагадувати йому робити це:) повинен на початку кожної лекції (не лінуватися і не шкодувати часу, бо йому, мовляв, треба багато вичитати…) сказати у двох словах, яке значення (прикладне та умоглядно-теоретичне) на глобальному та локальному вимірах (певної науки та реальності в цілому) має те слово (інформація), яке він буде виголошувати (чи проповідувати), а в кінці лекції (або в ході) – демонструвати зв’язок з реальним життям того, про що він каже. Зараз я говорю з сумом про так звані духовні (у яких про духовне життя – ні слуху, ні духу, а раціональна, абстрактна мертвечина, за незначними винятками) школи (де говорять про найголовніше – спасіння), недільні школи. Скільки в таких школах («духовних») пустих (порожніх) предметів, де лектору нудно від того, що він читає, а про студентів – мовчу; але що зробиш: треба вичитати!? Але найсумніше, коли (здавалося б) найважливіші предмети, які вкрай необхідно знати кожному християнину (не кажучи вже про майбутніх пастирів) – подаються так само!?
Моє завдання: поділитися з Вами тим, що маю, і принести Вам користь (бо для мене те, що кажу – дуже важливо; свого часу мені того дуже бракувало – коли я ходив навпомацки і ніхто з тих християн (священики в тому числі – їм діла до мене не було, щоб сісти побесідувати зі мною; а мислити та ставити запитання мене на той час ніхто не навчив та й сам ще не доріс, а жити потрібно тут і зараз, – дяка милостивому Богу, який зберіг мене в ті важкі часи духовної брані!), які знали мене, не відкрили мені очі на реальність) та – не нашкодити. Тому пишу про те, що є для мене дуже дорогим (дорого-цінним) та хочу, щоб Ви мене правильно зрозуміли (мене, а не себе, слухаючи мене). Тому потерпіть, щоб мати якийсь плід, і будьте розсудливі, терплячи в молитвах.
Ви скажете: і це ти називаєш милостинею (любов у цій формі існування являє себе у милосерді)?! Ну ти і убогий: дві лепти даєш і думаєш когось збагатити чи ощасливити, чи принаймні втамувати голод чи спрагу хоч на трохи?! (Моє завдання: не втамувати спрагу чи голод, а викликати їх, хоч на трохи… – про це не зараз). Якщо Ви аристократ Духа (Святого), мільярдер, пробачте, що своєю милістю Вас образив! А для того, хто дійсно убогий (Духом) – дві лепти це скарб! Отже, якщо Ви магнат Духа – не гайте часу (ми розбираємо ази, загальнообов’язковий мінімум для кожного християнина; живимося крихтами, які падають зі столу Багачів Духовних). Але, якщо Ви убогий, голодний, спраглий (пам’ятайте: краще бути голодним, ніж з’їсти щось ядовите, смертельне і ним втамувати голод! Головне – не голод чи спрагу втамувати, головне – Жити), чи Вам, щоб придбати (краще сказати: прийняти) Скарб, не вистачає цих двох лепт, то будь ласка…
З Богом та в добрий час…
Залишити відповідь