Для нас важливо, що відбулося далі після прийняття в розум неправильної аксіології, яку нав’язав диявол, батько брехні (Ін. 8:44). Єва побачила те, чого насправді немає, і саме це бачення неіснуючого призвело до катастрофи – гріхопадіння праотців.
І побачила жінка, що дерево добре(?!) для їжі(?!), і що воно приємне(?!) для очей і жадане(?!), тому що дає знання (Бут. 3:6а).
Перше, що стається після брехні диявола: людина ставить себе на місце Бога, відбувається узурпація Божественної влади, бо Єва побачила, що дерево добре, а насправді тільки Бог бачить, що є добре (пор. Бут. 1). Після чого в людині відбувається зміщення всіх пізнавальних сил, починається хаос, повна плутанина. В гріху ми бачимо те, чого немає, відбувається підміна понять, те, чого немає, видається нам добрим. Те, що було створене не для їжі (Бут. 2:17а), Єва побачила як добре для їжі (їстівне). Для їжі Господь Бог виростив із землі всяке дерево, приємне на вигляд і добре для їжі (Бут. 2:9а), а дерево відання доброго і лукавого не для їжі виростив (Бут. 2:9б; Бут. 2: 17а). Єва побачила те, що не для естетичної насолоди створене, як приємне для очей. Для естетичної насолоди Господь виростив дерева приємні на вигляд (Бут. 2:9а), а дерево відання не було приємним для зору (Бут. 2:9б), та й не могло таким бути, тому що воно охороняло вхід до дерева життя, куди людина не могла до часу входити. Це дерево було страшне для зору, викликало застереження, пересторогу, живило в людині страх Божий. Послухавши диявола, Єва втрачає страх Божий, і безсоромно, дерзновенно оглядає святиню без благоговіння, тому впадає в оману – бачить, те чого немає. На наступному етапі падіння праматері відбувається підміна понять. Те, що прекрасне для ока, у Єви стає прекрасним для розуму, а це вже остаточне падіння в оману (український переклад не передає цієї думки оригіналу), те, що властиве для очей, у Єви властиве для розуму.
Як ми пересвідчились, від неправильного бачення людина переходить в ілюзорний світ, починає існувати в тому, чого немає, і діяти за законами, яких не існує. Заборонене для їжі привиділось, як добре для їди. Те, чого потрібно було боятися, стало приємним для зору. Здатність бачити прекрасне стала причиною хибного розуму. У результаті чого виник ілюзорний, хибний світ. Кінець цього ілюзорного світу – гріх, а з гріхом і смерть (онтологічна і екзистенціальна). Отже, велика небезпека для людини – бачити те, чого немає! Святий Єфрем Сирін говорить, що рай – це був храм, де у внутрішньому храмі, святилищі, святе святих знаходилося дерево життя, а у зовнішньому храмі, який відділявся від святилища деревом відання, жив Адам. За одностайним тлумаченням святих отців: дерево життя – це євхаристія, дерево відання доброго і лукавого – це хрещення і миропомазання. До євхаристії може приступити тільки той, хто в хрещенні і миропомазанні прийняв Духа Святого і духовне відання таїн Божих. Для більш детального вивчення і аналізу проблеми відсилаємо читача і уявного опонента до наступних праць: прп. Єфрем Сирін: «Тлумачення на першу книгу, тобто на книгу Буття»; прп. Єфрем Сирін: «Про Рай»; Свт. Іоан Золотоустий: «Бесіди на книгу Буття»; Є. А. Авдєєнко: «Книга Буття: Генезис і Берешит». Висновок можна зробити більш глибший: без ретельного оголошення, детального вивчення Закону Божого, катехізису не можна не тільки дивитися на таїнства, а й приступати до таїнства хрещення!
Навівши більше ніж достатньо аргументів для розгляду проблеми в літургійному ключі, спробуємо вирішити цю проблему з точки зору морального та біблійного богослів’я.
Тайна єднання Бога і людини у Священному Писанні символічно виражена через образ шлюбу нареченої і нареченого. Символікою шлюбного єднання Бога і людини пронизане все Священне Писання. Особливо яскраво це виражено в посланні до Ефесян, у п’ятій главі: Жінки, коріться своїм чоловікам, як Господеві, бо чоловік є глава жінки, як і Христос глава Церкви, і Він же спаситель тіла. Але як Церква підкоряється Христу, так і жінки своїм чоловікам у всьому. Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив Церкву і віддав Себе за неї (22-25). Тому залишить чоловік батька свого і матір і пристане до жінки своєї, і будуть двоє одна плоть. Тайна ця велика; я говорю щодо Христа і Церкви (31-32). Царство Боже часто зображується як весільний бенкет, вечеря. Царство Небесне подібне до чоловіка-царя, який справляв весілля синові своєму (Мф. 22:2; Лк. 14:16). І сказав їм Ісус: чи можуть весільні друзі сумувати, поки з ними жених (Мф. 9:15). Тоді уподібниться Царство Боже десятьом дівам, які, взявши світильники свої, вийшли на зустріч женихові (Мф. 25:1). Прийшов жених, і ті, які були готові, ввійшли з ним на весілля (Мф. 25:10). Ось, стою при дверях і стукаю; якщо хто почує голос Мій і відчинить двері, увійду до нього, і буду вечеряти з ним, і він зі Мною (Одкр. 3:20). У Старому Завіті Ізраїль для Бога – наречена, а Господь – Жених: Пісн. 4:8, 4:9, 4:10, 5:1; Іс. 49:18; Єр. 2:32; Іоїл. 2:16. Бог ревнитель для ізраїльського народу, тому що Ізраїль перелюбствує з язичницькими богами: Вих. 20:5, 34:14; Втор. 4:24, 5:9, 6:15; Нав. 24:19; Наум. 1:2. Ізраїль – блудниця: Іс. 23:16; Єз. 16:30, 16:31, 16:33, 16:35. Вся Книга Пісні Пісень Соломона присвячена Божественному еросу Бога до людини. Через всю Біблію проходить тема Божественного еросу Бога до людини і трагедія та тріумф відповіді, вдячності людського серця на Божу любов. Для більш детального ознайомлення відсилаємо читача до книг: Свт. Григорій Ниський:
«Тлумачення на Пісню пісень Соломона»; Христос Яннарас:
«Варіації на тему Пісні Пісень»; Павло Євдокімов: «Несамовита Божа любов».
Ми показували, що Царство Боже – весільний чертог, де Бог наречений, а людина наречена. Євхаристія і є Таїнством Царства, тим чертогом, в якому Бог і людина стають єдине. Ми ще не забули, яка наша мета усіх цих екскурсів: показати, що літургію вірних та й всі інші таїнства категорично не можна знімати на відео чи робити фотознімки. Літургія це дійство найвищого інтиму, це та мить, де Двоє (Бог і людина) стають єдиним. В такому любовному оголенні вже немає місця сорому, благовиддю членів, а є тільки безкінечний порив самовіддачі Іншому. Щоб легше зрозуміти цю аналогію, розглянемо звичайне весілля. Спочатку йде весільний бенкет, молоді на очах у всіх можуть навіть цілуватись, під спів: «гірко» (це можна порівняти з літургією оголошених, та з періодом підготовки до будь-якого таїнства). Але настає мить, коли дружба (свідок) відводить молодих до весільної кімнати, а сам залишається за дверима і пильнує, щоб ніхто не порушив, не перервав їхньої глибокої таємничої зустрічі в дивній шлюбній любові (це літургія вірних, де сторонніх, чужих немає, а тільки Христос і Церква (Єф. 5:32); і чується: Двері, двері…). Алегорія еротичного єднання в Єдину Боголюдську плоть Бога і людини, яке відбувається на Євхаристії, вказує на сіонську горницю, куди до апостолів, що сиділи при зачинених дверях, входить воскреслий Господь…(пор. початок архієрейського богослужіння).
Отже, відеокамера на літургії вірних – це відеоспостереження в шлюбній кімнаті молодого і молодої, зйомка першої шлюбної ночі! Як будуть поводитись цнотливі молодята, знаючи, що за ними підглядають?! Та чи можуть молодята погодитись на відеозйомку їхнього інтимного спілкування?! Тому, якщо в таїнстві відбуваються не юридичні акти, а онтологічні і екзистенціальні, реальність зустрічі і єднання в інтимному дійстві Бога і християнина («мить дотику до
Божества»).., яке може бути «благовиддя членів» всього єства в цю мить зустрічі?.. Свідком цього любовного оголення душі християнина перед Богом ніхто інший не може бути, крім того, хто пізнав любов – християнина, який не свідок, а співпричасник Таїнства Любові!
Статеве життя законно можливе тільки після шлюбу! Хоч вчення і є про статеве життя, але ніхто не підглядає за самим актом, чи то по телебаченню, чи на фотографіях, чи безпосередньо, якщо хоче залишитися цілісним, зберегти цнотливість. Далі читач нехай зробить висновок сам.
А ми розглянемо наше питання в ключі молитви. Все життя християнина має стати молитвою, кожен порух мого єства, кожної клітинки нашого організму, найменший порух моєї думки має стати гімном Богу, гімном самозречення, жертви, самоумалення, самовіддачі Іншому і заради Нього. Але є миті найвищої напруги близькості, де двоє на мить стають єдиним, вже не мислять себе окремо від Іншого. В релігійному житті цими митями інтимної близькості людини з Богом є таїнства. В таїнствах ми доторкаємося на мить до Божества, як говорять святі отці (прп. Єфрем Сирін, прп. Симеон Новий Богослов, свт. Григорій Палама). Це справді так, тому що в таїнствах подається благодать Святого Духа.
Людина, перебуваючи в Дусі Святому, для не утверджених і неуків (2 Пет. 3:16) стає предметом насмішки і глузування. Щоб не бути голослівним, наведемо приклади зі Священного Писання. Цар і пророк Давид, ідучи перед Ковчегом Завіту, скакав і танцював перед Господом, а дочка Саула, Мелхола принизила його в серці своєму (2 Цар. 6:16). Сказала Мелхола: як відзначився сьогодні цар Ізраїлів, оголившись сьогодні перед очима рабинь рабів своїх, як оголюється яка-небудь пуста людина (2 Цар. 6:20). Він (цар) не думав, що це непристойно, і що не личить такій поважній персоні так себе поводити. І був осуджений тими, хто не радів разом із народом Божим. Погляд стороннього сковує молільника, заставляє його поводитися в
Божественній області відповідно до земних, тимчасових штампів, щоб не видатися дивним (Дивний Бог у святих Своїх, Бог Ізраїлів! Пс. 67:36).
Закхей, щоб побачити Бога, зустріти Його, зневажив усе (сором, зневаги, насмішки, глузування), і, як дитина, (поважний муж, який займав високу посаду) заліз на дерево (Лк. 19:4).
Кровоточива жінка (Мф. 19:20), яка до Бога пішла «напролом», зневаживши всі канони і устави єврейського народу і релігії (кровоточива жінка вважалася нечистою, вона не мала права доторкатися до людей, а вона йшла в натовпі, який тіснився навколо Христа), отримала зцілення, пробившись до Христа. Вона в цьому відчайдушному пориві прорвала закон і добралась до Христа.
Де благовиддя членів, де дотримання закону мирського життя світу зовнішнього? Там, де найвищий інтим, де повнота духовної оголеності в зачаруванні, близькості спілкування з Коханим, немає місця сорому, благовиддю членів, слідуванню закону, нормам… Тому світ спокушується, бачачи те, чого він не може вмістити. Висновок залишається за читачем.
Все сказане вище – це про неприпустимість фото- і відеозйомок таїнств, розглядаючи таїнства з позитивної сторони. А зараз хочеться нагадати нам, що немає що і показувати: ми не є тим, чим повинні бути. Церква видима, церква-організація, якщо вона причасна в своїй повноті Церкві – містичному тілу Христовому, то вона має бути дивною для зовнішніх, і певною мірою – спокусою, тому, що закон не може зрозуміти тайну свободи синів Церкви. Ми цьому рівню не відповідаємо, ми оголошені, яких охрестили, не оголосивши. Тому ми формально і члени Церкви, а по суті – оголошені. Ми формально беремо участь в таїнствах, тому і не соромимось «наготи», бо розумом як діти, а апостол Павло хоче, щоб ми не були дітьми розумом: на зле будьте як діти, а розумом будьте повнолітні (1 Кор. 14:20).
А як ми (жерці: архієреї, ієреї, диякони тощо) поводимо себе у вівтарі?! Без благоговіння, розмови, жарти.., а тут лукаве позування перед відеокамерою!? Хіба це місія?! Але коли ніхто не бачитиме, як ми «шануємо» Бога, то є надія, що послухають голосу проповіді і не спокусяться (пор. Мф. 18:6). Прикриваймо своє невірство, щоб не зазнати ще більшого осуду, спокусивши немічних (пор. 1 Кор. 8:11-12).
Висновок: потрібно заборонити відео- і фотозйомки таїнств! Фіксувати на відео чи фото можна34 тільки ті фрагменти життя Церкви, ті частини богослужінь, на яких можуть бути присутні оголошені!
P. S. Я вдячний, що ви прочитали мої убогі роздуми, тим самим зробивши мені честь, і прошу Вашої допомоги – розвінчати цю крихку теорію, щоб ми, шукаючи істину, змогли поглибити, розширити розуміння цього питання. Та й завжди допомагаймо один одному руйнувати наші крихкі теорії, догадки, гіпотези, не леліймо їх, «не дуймо на них», і не тремтімо над доробком, навіть і всього життя (як С. Булгаков над своєю софіологією, якої не хотів зректися), а шукаймо істину, повноту, яка не вміщується (хоч присутня деякою мірою) в жодній теорії, думці, роздумі. Ніколи не дозволяймо собі, не розсудивши, сказати з приводу чогось «амінь». Розсудливість – це чеснота, без якої жодна чеснота: піст, молитва, послух – нічого не варті. Біймось авторитетів, тому що ні Христос не авторитет, ні Бог не авторитет, – а Істина. Прикладом, який може для нас проілюструвати згубність слідування за авторитетом, може бути випадок із житія Ісаакія Печерського (див. Києво-Печерський патерик. Слово 36). Ісаакію явився диявол у вигляді Христа, який повелів йому танцювати. Якби Ісаакій розсудив, що Христос не може таке говорити, то і розпізнав би брехню – диявола. А оскільки він сприйняв Христа як авторитет, то і не розсуджував про слова. Господь не хоче від нас сліпої віри (точніше довіри), а, навпаки, хоче, щоб ми свідомо вірили (довіряли), розсуджували, аналізували і найголовніше – піддавали, завжди, сумніву свій релігійний досвід.
Дослідіть Писання, бо ви сподіваєтесь через них мати життя вічне; а вони свідчать про Мене (Ін. 5:39), і пізнаєте істину, і істина визволить вас (Ін. 8:32)35.
Залишити відповідь