Якщо правду кажуть православні християни (не ті, які тільки називають себе православними – вони нічого не говорять, а в кращому випадку (як максимум) можуть лише повторити чиїсь слова, процитувати когось, зазвичай не розуміючи змісту, а ті, які є православними за своїм життям, Духоносцями), як вони стверджують, що вони відають Бога, який є Любов’ю, то це означає, що ми всі вже обожені, спасенні, воскресли. Господь дав Дар Духа Святого, виливши Його на всяку плоть на П’ятидесятницю (актуалізація якої в кожної істоти у свій час). Але Бог дає Дар, обов’язково відповідально (бо Він відаюча, істинна, зряча Любов), тільки тому, хто може Його прийняти без шкоди для себе. (Коли мова йде про те, щоб прийняти Духа Святого, вмістити Його в собі, то йдеться не про те, щоб посудиною чи храмом стати, в якому, як якась «речовина», буде вміщуватися Дух Святий, мова йде про те, що ми маємо стати духовні, наше єство має стати духовним, все єство має бути «пронизане», «просочене» Духом Святим; говориться про взаємопроникнення, взаємне відання (розпечений до червоного меч – вогонь і залізо: див. вище)). Царство Боже – це Дух Святий, Дух Обоження, Дух Воскресіння, Життя Вічного… Щоб прийняти Духа воскресіння, потрібно воскреснути, щоб прийняти Духа Святого – потрібно вже всім єством бути Духовним, щоб прийняти Царство Боже, Життя Вічне, потрібно бути у Вічності (сидіти праворуч Отця). Саме про це словесна ікона Вознесіння Господнього на Небо (символічною мовою Церкви: вознесіння – це не просторово-часова категорія, а процес одухотворення, обоження людського єства; небо – це не космічна категорія, це Царство Боже, це динамічний стан, потік Троїчного Божественного Життя), тобто явлення абсолютного обоження, одухотворення нашого єства, яке вже здатне вмістити повноту Божественного Життя (Це відбулося на Благовіщення, а явилося на П’ятидесятницю; до речі, апостоли не могли б бачити Воскреслого, не будучи такими ж! Пор. бесіду Серафима Саровського із Мотовиловим про сенс життя: «Ти не міг би мене бачити в Дусі Святому, якщо сам не був би в Ньому»; «подібне єднається з подібним» та «подібне бачить подібне»; будьте уважні, коли розглядаєте хронологію (та порядок) подій на словесних іконах, особливо коли мова йде про період від Воскресіння до П’ятидесятниці, а на іконі часто все навпаки: майбутнє показане як минуле, а минуле – як майбутнє, тому будьте уважні!). Тому і сказано, що ще не було Духа на апостолах (Він з вами і у вас буде…), бо Ісус ще не був прославлений, тобто, ще не воскресив нас (наше єство) у Самому Собі. А коли воскресив, то протягом «сорока» (в символічній мові число «сорок» означає повноту, в даному контексті, підготовчого періоду до чогось; напр., 40 днів постив Мойсей, щоб бути у змозі прийняти Закон, 40 днів Ілля готувався до Богобачення, 40 днів Господь постив перед Месіанським служінням тощо) днів «являв Себе живим з багатьма вірними доказами» та говорив про Царство Боже, вчив, як бути громадянами Царства Божого, якими вони (як і кожен з нас) вже, як ті, які воскресли, є! (Тому і заповів апостолам: «Ідіть, навчіть всі народи (як бути дітьми Божими – В.А.), хрестячи (а потім народжуйте в Життя Вічне, тобто вводьте їх у потік Божественного, Іпостасного Життя)»; навчання та хрещення взаємно випереджають одне одного: ні хрещення без навчання, ні навчання без хрещення). Всі вже воскресли, але ще не всі відкрили в собі воскресіння (Царство Боже між нами і в нас, але ми ще не в Царстві Божому!). Ми вже воскресли (хоча поки що це не всі бачать – дет. нижче) – померти вже не можемо (хоча можемо через безумство, через ненавченість, не оголошеність хотіти цього – відпасти від Бога).

Християни – це ті Щасливі люди, які актуалізували подароване Щастя – стали (стають) тим, ким кожен вже є у Христі. Тому зрозумілим стає, чому християни такі Радісні, Щасливі   (вони   вже   згадують   другий   прихід   Ісуса   Христа, «екзамени» вже здані, тобто вони на суд не приходять, вся невизначеність вже позаду, залишається – «Завжди радійте!», «Радість ваша буде, і вже є, повна!»). Може християни беруть усіх на кпи (кпини): імітують радість, за якою ніякої реальності немає, крім хіба що самообману?! Але християни смиренно у простоті серця говорять, що «вони знають чому кланяються» та на Кого уповають, і що їхнє Євхаристійне життя підтверджує їх вчення, а вчення узгоджується з досвідом воскресіння, яке кожен раз по-новому актуалізується у Євхаристії. І на підтвердження Істинності Православ’я, показують плоди, які дала Церква Христова: Святитель Антоній Сурожський, пресвітер Олександр Шмеман, прп. Амфілохій Почаївський, прп. Силуан Афонський, св. Іоан Кронштадтський, прп. Серафим Саровський, свт. Григорій Палама, прп. Симеон Новий Богослов, прп. Максим Сповідник, прп. Макарій Великий, свт. Іоан Золотоустий, свт. Василій Великий та свт. Григорій Богослов, свт. Афанасій Великий, свт. Миколай Чудотворець, свт. Іриней Ліонський, ап. Павло, Пресвята Богородиця… Вже дві тисячі літ Церква рясніє плодами воскресіння, святості у всякому роді та чині; сонми і сонми чоловіків та жінок, дітей та старців свідчать словом (вченням), Житієм та успінням своїм про те, що Бог є Любов! Прийди і подивись, і якщо бачиш, що слово не розходиться з ділом, і плоди такого Життя – любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність…, то чому б не довіритись тим людям та не перевірити того, про що вони Благовістять: чи так воно є насправді?!

Ви скажете: воно то так, але як можна сказати «Бог є Любов», коли у світі, якому Він дав буття (захотів, щоб світ був), стільки зла, страждань, сліз: війни, катастрофи, страждання невинних дітей, садистські вбивства дітей в утробі (аборти), тероризм, бандитизм, знущання, хвороби, несправедливість, невимовні болі тощо?! Щоб відповісти на це запитання-докір, потрібно пригадати: звідки взялося зло та що таке зло (якого Бог не творив!), що таке гріх та наслідки гріха, що таке свобідна воля, що означає простити гріх та що таке промисел Божий (ми детально розбирали ці питання в І ч.), – тоді ми перестанемо слухати хулу диявола на Бога, а ствердимо, що Бог є Істинний!

Оскільки Бог є Любов, то Він не може не бути в нашому житті повсякчасно («ми Ним живемо, рухаємося та існуємо»). Тому все, абсолютно все, що йде до нас ззовні нашого я (нашої свободи), є Божа Любов (Милість у цій формі існування)! Все, що б не трапилося зі мною: чи хвороби, чи скорботи, чи втрати найдорожчих, найближчих, чи гоніння, чи пекло богооставленості… – це все найкраще, що може бути для мене в даний час (в моєму певному духовному стані), – з відання промислу, опіки Бога-Любові Церква закликає: «За все дякуйте!»,

«Завжди радійте!» (див. І ч.).

Бог – зцілитель, а не мучитель; Лікар, а не терорист на допиті… Боляче робить, бо лікує, а не знущається у гніві! Тому страждання людей якраз (як би це не звучало парадоксально; приклади див. вище – замерзаючий чоловік, вмираючий з голоду, який вже не відчуває голоду; блаженні голодні, плачучі, гнані) і підтверджують цю Істину – Бог є Любов! (А яка хвороба лікується без скорбот, який біль лікується без болі (болем біль подолав, – див. І ч.), чи «яка наука йде у голову без бука» (кого люблю, того караю)?! – див. І ч.).

Бог-Любов – Лікар, Педагог, Отець, Брат, Друг… – Все для всіх (кому що потрібно для повноти буття). Після Воскресіння (нашого!) Бог уже Вчитель (у розумінні промислу щодо тварних істот) – навчає нас таїн Царства Божого та готує нас до життя у Ньому (Дусі Святому). Оскільки з нами вже нічого смертельного трапитись не може (відпасти від Бога вже не можемо!), оскільки ми воскресли і смерть вже нами не володіє, то Бог допускає нам різні випробування, скорботи, щоб ми, творчо, відповідально «вирішуючи» їх (задачі промислу Божого. – див. І ч.), навчалися свободи (бо Царство Боже – Царство абсолютної Свободи)! Господь допускає тим, хто може понести, брань навіть із сатаною (напр., преподобний Антоній Великий довгий час вів брань із бісами (які борють подвижника бісівськими помислами та образами спокусливими та страхітливими), і коли він, знемігши, безсилий лежав на землі, явився йому Господь. Антоній запитав Господа: «Де Ти був, коли я, борючись із спокусником, кликав Тебе на поміч?». Господь відповів: «Я був невидимо тут з тобою, готовий у будь-яку мить, якщо б ти почав програвати, вступити за тебе в бій». Зауважте, що Антоній просив помочі в Бога, а Господь, знаючи сили його, дав можливість поборотися, хоча якби Антоній почав програвати, Господь би вберіг його від гріха, тому що Антоній у брані боровся сам і просив помочі). А ми скажемо: а чому тоді інші грішать і Бог за них не заступається? Відповідь: тому що не борються, а якщо борються, то надіються на свою силу, а не просять помочі в Бога (така педагогіка!). Але не забувайте – Бог є Любов, тому коли Він допускає людині бути переможеною гріхом, злом, навіть допускає впасти на дно пекла, безодні – Він знає, як з цього стану вивести, «зцілити» (вже у розумінні – умудрити), Він же Абсолютна Відповідальність за спасіння кожного!). Тому християнин ніколи у відчай не падає, хоч і опиниться на дні пекла («тримай ум свій у пеклі, та не впадай у відчай» – див. І ч.), твердо знає, що Бог його спасе (не може не спасти), бо Він є Любов (раз допустив якусь ситуацію, з усіма можливими наслідками – знає як її «виправити», будучи Любов’ю!). Звичайно, грішити не треба (навіщо нищити своє здоров’я, щоб потім лікувати?! Навіщо чинити собі зло та страждати?!), але якщо і тисячу разів на день будеш падати в якийсь гріх (навіть на дно пекла), у відчай не впадай (підстав немає – Бог є Любов), смиряйся, тисячу раз пробуй встати, вставай, борися та проси помочі в Бога – спасешся (здаси іспит на Любов на відмінно) ти і дім твій! Тому Церква закликає нас до відповідальності, до творчості, жити в свободі, не боячись, що в тебе щось не вийде – роби добро, виконуй заповідь Божу (хто вже у Новому Завіті, а тим, хто ще у Старому – Заповіді Божі), а що не буде виходити (не вдасться подолати гріх у схватці (двобої) з ним чи щось не вийде довести до кінця і «вийде як завжди») – Бог підправить та справить у Таїнстві Покаяння!

Бог є Любов, і тільки Любов!!!

***

Бог є Любов, і тільки Любов!!! Це єдина аксіома-факт Православної Догматики (усе інше з неї «виводиться» – див. вище)! Але, на жаль, майже ніхто не хоче (краще сказати: не може – бо відання не має, а лише фантазії, та: мені здається…) на цій аксіомі будувати теоретичну модель реальності (догматичне богослів’я). Тільки ті, хто жив Реальність, відав (хоч на мить) Бога, не можуть не ставити во главу (наріжним каменем) фундаменту – Любов. Тому всяке вчення і теорія (Догматики), які намагаються розказати «як воно є» (прямо вказати на реальність) і в той же час не «побудовані» (не ґрунтуються) на факті-аксіомі (іпостасному принципі) «Бог є Любов, і тільки Любов» – не є одкровенням Церковного досвіду Реальності, хоч як би воно себе не називало: і православним, і найканонічнішим, і найблагодатнішим…, скільки би там не було цитат із Біблії та Святих Отців…, скільки би там не було благословень (ієрархів) та схвальних відгуків – це породження-фантазії плотського ума, язичництва, релігійності, але аж ніяк відання Бога, життя в Дусі Святому. Бо всі, хто вступили із Богом у Новий Завіт, ствердили – Бог є Любов, і тільки Любов! (Про лжевчення, лжедогматики ми говорили в І ч. Там ми говорили про іпостась, особистість. А оскільки ми домовились, що Особистість=Любов, то ми сказали те саме, тільки по-іншому).

Цей абзац можна не читати – це моє наболіле по плоті, яке і для себе написав:

(Аналогічна ситуація із організаціями, бо церквами їх назвати язик не повертається, які називають себе православними, найблагодатнішими, найканонічнішими, центр свій – Сотим Римом, а плодів любові не мають і не каються в тому, що не мають істинності, правдивості, бо в темряві гордині ходять – це сатанинські організації – такі, які розпинають Ісуса Христа во ім’я канонів ними ж придуманих або витлумачених по-своєму, якими маскують свою злобу та ненависть сатанинську. Не всі в тій організації такі: є й святі та розсудливі, які формально належать до неї (а реально Церкві, але заради місії стають все для всіх – стають членами цієї організації, хоч їм не по дорозі, щоб хоч деяких спасти), щоб легше було донести до людей Євангеліє (які несуть місію пророків на цій землі; але їх ніхто не чує, – тих пророків, даних цій організації від Бога, – як тільки вони закликають до покаяння, відразу їх починають переслідувати, гонити, очорнювати…), але більшість, на жаль, заблукала та чинить зло, вершить діла батька свого – диявола. Хто уважний, розуміє, про що кажу, та який приклад можна навести: центр в Росії, і велика філія в Україні – назву вгадайте самі…).

***

Релігія – це процес возз’єднання (відновлення зв’язку, втраченого внаслідок гріхопадіння, яким людина «відірвала» себе від Бога, знищивши єдність) з Богом. А Церква – це єдинство з Богом, це стан обоження. Тому і говориться, що Господь упразднив у Новому Завіті релігію, а заснував Церкву. Тому той, хто вступає з Богом у Новий Завіт, – вступає в Церкву, а не в релігію, стає церковною, а не релігійною людиною. Бог з усіма вступив у Новий Завіт, але поки що не всі (краще сказати – одиниці) вступили у Новий Завіт з Богом. Ми, втративши розуміння «Бог є Любов», зробили з Церкви (поклоніння Богові в Дусі та Істині) храмове благочестя, одну із релігій, – так, «найкращу», «найновішу»… але релігію!? Якій в Новому Завіті місця не може бути – бо Ціль (Мета) досягнута! Релігії існують і будуть існувати до кінця цього віку, поки всі не вступлять у Новий Завіт. Завершення кожної релігії – Христос (іпостасне єднання людини з Богом).

Досвід «Бог є Любов» – це результат завершеності обоження, доведення всього до повноти (та бачення незворотного процесу одкровення цієї повноти у всьому), тому жодна релігія в принципі не може мати цього вчення (яке було б її віданням), і людина придумати цього вчення не може. (Справді, в жодній релігії, в тому числі і Старому Завіті, цього вчення немає; максимум, Бог – це справедливий суддя: за гріхи карає, за добро винагороджує, а щоб спастися, потрібно виконувати всі приписи цієї чи іншої релігії; візьміть для прикладу: субота в Старому

Завіті в інтерпретації фарисеїв. В Церкві все навпаки і це «навпаки» вміщується в словах «Бог є Любов»). Релігії говорять, як з’єднатися з Богом, а християнство говорить, як бути у єднанні з Богом, як жити у Христі (іпостасному єднанні Бога і Людини). Тому в Новому Завіті одна єдина «заповідь» – перебувати в Ісусі Христі! Де є заповіді (у множині) – там область релігійності, Старого завіту.

Сторінки: 1 2