А зараз підкажемо «християнам», як можна виграти війну без жодних втрат, без жодного пострілу, як перемогти окупанта без зброї! В історії є багато прикладів перемог у війні з окупантом без пролиття крові, а ми наведемо один (для протоколу): Четверта книга Царств, глави 18-19 (Іс. 37: 5-7, 33-38). Сто вісімдесят п’ять тисяч окупантів впали від моровиці (чи ще якоїсь епідемії – «вийшов ангел Господній і уразив окупантів»), а решта, хто вцілів, відступили (повернулися назад)! З півночі прийшли: частина впала від моровиці, а ті, хто вижив, повернулися назад – на північ! В українців така сама перспектива (вони називають Київ – другим Єрусалимом!? Тільки нехай добре розпізнають дух часу – чи часом це не той Єрусалим (в катастрофічному духовному, богоненависному, анти-христи-янському стані), про який казав Господь, що не залишиться від його головних святинь каменя на камені?!). З півночі прийшов окупант, який погрожує захопити всю Україну, а з містами України зробити те саме, що зробив у Сирії з Алеппо – суцільні руїни! Але щоб Господь послав імператору північного Мордору дух, і він почув звістку (що, наприклад, китайці стягують війська до кордону з Мордором, і планують захопити східну його частину, аж до Вавилону, з подальшою перспективою окупувати весь Мордор!) і повернувся у землю свою (всі мотороли, гіві, гіркіни, самсунги та інша «нечисть» з бурятськими шахтарями, і всі «патріоти руского міра» алярмово (дуже швидко) передислокуються на схід імперії, і вся військова техніка («гуманітарна допомога») була б поспішно переправлена на східні рубежі (фронт)…), і щоб Господь врозумив його в землі його – потрібне покаяння, хоча б таке як у ніневітян (бо гріхи «невинної жертви» в тисячі разів тяжчі за гріхи ніневітян – вони грішили як язичники, а тут – майже всі християни!?).

«І було слово Господнє до Іони: встань, іди у Ніневію, місто велике, і проповідуй у ньому, бо злодіяння його дійшли до Мене… І встав Іона і пішов у Ніневію, за словом Господнім… І почав ходити містом і проповідував, говорячи: ще сорок днів, і Ніневія буде зруйнована! І повірили ніневітяни Богу, й оголосили піст…: щоб ні люди, ні худоба, ні воли, ні вівці нічого не їли, не ходили на пасовище і води не пили, і щоб покриті були веретищем люди і худоба і сильно волали до Бога, і щоб кожен навернувся від злого шляху свого і від насильства рук своїх… І побачив Бог діла їхні, що вони навернулися від злого путі свого, і пожалів Бог щодо біди, про яку казав, що наведе на них, і не навів!» (Книга пророка Іони). А каятися якраз ніхто і не має наміру – всі надіються не на Бога, а на «князів і синів людських». Духовні вожді, які в Бога не вірять (і не довіряють), хоч і напоказ довго моляться (акафісти по вівторках, по четвергах, з літака відразу на всенічну і т. д.), замість покаяння (єдиного способу припинити війну та спокусу – які і є наслідком гріхів народу; заради тяжких гріхів народу Господь послав оце лікування (послав меч із півночі); не треба забувати, що є і невинні страждання (див. Ін. 9: 2-3), але до українського народу ці винятки не прикладні!), вдаються до пошуків по світу летальної зброї для українського війська (яка максимум що може, то тільки забрати симптом тяжкої хвороби, але не вилікувати її – тільки покаянням лікується вона!), стає на «коліна» перед содомітами та просить прийняти його паству до їхнього співтовариства (з його цінностями; в центрі Києва вже ходили гоміки «хресним ходом» на честь антихриста – і вожді мовчали, щоб показати Содому і Гоморрі, що ми приймаємо їхню культуру; всі мовчали – ми ж прямуємо до світу, де ці явища (наприклад, содомія) є нормою, і одним із перших в цій колоні – патріарх…

Тому, скільки б вожді «духовні» не втікали у «Фарсис» (Європу, Америку…) – після перебування в горнилі скорбот і бід все одно доведеться каятися (іншого шляху до зцілення немає!). Тому навіщо терпіти біди, якщо можна відразу покаятися (починати тотальне покаяння)! В одному місці Писання Господь говорить: «не дам тобі спокою (бо Люблю!), поки не сокрушу серце твоє або кості твої (за посередництвом чого сокрушиться і серце твоє – а смиренному і сокрушенному серцю Бог дає благодать)!». Тому краще самим сокрушити серце своє покаянням (до кривавого поту)… Але хто сьогодні хоче чути про це «краще»?!

Якби дослухався український народ до голосу пророчого (заклику до покаяння) і почав би каятися (чи принаймні поклав у серці своїм покласти початок покаяння, попередньо розкаявшись у своїх злодіяннях), то почули б «відпускники» – терористи РФ (Господь вчинив би з ними так, як свого часу зі станом сирійським):

«… почувся стукіт колісниць та іржання коней, шум війська великого, і сказали (б) вони один одному: очевидно, найняв проти нас цар ізраїльський (президент український – В. А.) царів хеттейських і єгипетських (США, країн-союзників НАТО – В. А.), щоб піти на нас! Встали (б) і побігли (б) в сутінках (страху і ницості -В. А.), і залишили (б) намети (казарми, польові госпіталі, мобільні крематорії тощо – В. А.) свої, і коней (танки, «буки», «гради», різноманітну зброю та боєприпаси… – В. А.) своїх, і ослів своїх (камази, якими підвозили «гуманітарку» тощо – В. А.), весь стан, як він був (є), і побігли (б), рятуючи себе» (див. 4 Цар. 7: 6-7). Тому, «колісниця Ізраїля (України в тому числі, її народ весь хрещений – В. А.) і кіннота його» (див. 4 Цар. 13: 14) – не політики і не армія (в союзі з НАТО), а пророк Божий, який закликає народ до покаяння! Пророк перемагає полки чужинців, коли за його словом кається народ (який відступив від Бога та впав у ідолопоклонство – служіння цінностям поза Богом).

Але народ, введений в оману сатаною та його слугами (лжепророками УПЦ КП, …), переконаний у своїй правоті та непорочності («з нами правда», «з нами Бог», «ми переможемо»…) і навіть гадки не має спішити каятися («духовні» вожді «праведного народу» їздять по світу та випрошують в «сильних світу цього» зброю для українського війська, уповаючи не на Бога, а на зброю та союзників!?). Тому війна триває (і навіть коли підпишуть папери про закінчення війни – буде тривати (в іншій формі проявлення зла, яке (зло та горе) кількісно не зменшиться!): війна (зло та горе) припиняється тільки після покаяння народу!), і ця «безумна, смертоносна правда» поглинає смертю українських синів і дочок.

Тому, замість того, щоб спішити припинити цю війну (яка є тільки одним із симптомів тяжкої хвороби суспільства) покаянням – єдиним дієвим способом (який не тільки усуває симптоми, але й лікує саму хворобу, яка є причиною цих катастрофічних, смертоносних симптомів), «духовні» вожді суспільства (УПЦ КП, …) повели народ шляхом антихриста!

Серце християнина («Серце милуюче» – див. у прп. Ісаака Сиріна та в ІІ ч.) не може бути байдужим до зла, яке терпить творіння, а особливо людина (вінець творіння), тому і молиться, щоб припинилась війна, тому і пророче закликає всіх до покаяння (відаючи в Дусі Святому путі промислу Божого)! Умова припинення війни (з мінімальними втратами) – покаяння людей! З підписанням документів про закінчення війни війна не закінчується, вона ще довго забирає життя людські та несе горе, насамперед в сім’ї, родини ветеранів цієї війни (для прикладу можна навести суїциди ветеранів США (понад 50000 ветеранів афганської війни вчинили самогубство! А це горе потрібно помножити на кількість осиротілих дітей, вдовиних сліз, родинного горя тощо), і це там, де держава дбає про своїх вояків та ветеранів воєн! А що вже говорити про наслідки агресії РФ щодо України, де здебільшого ветерани нікому не потрібні і які залишаються сам на сам зі своїм горем (якщо в «церкві» (напр., УПЦ КП) кожен сам за себе, то годі казати   про державу, в якій ця   «церква» несе «місію»)?!)! Чимскоріш будуть підписані папери про встановлення миру – тим менше буде зла! Але вожді різноманітних ідеологій та правд, в ім’я цих ідеологій і правд приносять в жертву тисячі, мільйони людських душ! Це все я по плоті кажу, щоб хоч когось зворушити на покаяння! Богословська, духовна мотивація, як засвідчили події виявлення УПЦ КП як єресі та синагоги сатани, вже нікого не зачіпає. В останні часи, як і перед потопом, люди стануть землею-плоттю, плоскими, без вертикального виміру («Коли Син Людський прийде, чи знайде Він віру на землі…»). Тому, звертаючись до плотських, потрібно робити спроби розбудити у них спрагу до Життя, бесідуючи з ними по плоті, може хоч так щось зворушиться у їхніх душах!

***

За часи Незалежності України (за останні 26 років) в Україні вбито³⁸ (абортами) понад 30 мільйонів дітей (для порівняння та відчуття духовної катастрофи українців, а також стану так званих християн і церков скажемо наступне: Путін вбив тисячі українських дітей, а українці-батьки вбили СВОЇМИ руками, СВОЇХ рідних дітей – мільйони!!? То хто ворог української нації, українського народу?! Так, в УПЦ КП ніколи не скажуть, що вони також винні (левова частка вини припадає на УПЦ КП), та й українці, замість того, щоб каятися, шукають ворогів поза собою! Для чіткішого розуміння катастрофічного духовного стану українців і так званих православних церков, насамперед УПЦ КП, ще дещо скажемо: голодомором-геноцидом в 1932-1933 роках в Україні було вбито понад 4(7) мільйонів українців; у другій світовій війні 1941-1945 рр. загинуло близько 10 мільйонів українців!? Ці події в історії українського народу – це великі трагедії! Щороку до роковин цих подій приурочені певні траурні дні, і в риториці виступів згадуються винуватці цих катастроф-злочинів, щоб нащадки знали, хто їхнім батькам бажав зла і за кожної нагоди чинив його, кого треба остерігатися та бути пильними в спілкуванні з їхніми нащадками! Але найбільший і найстрашніший (духовно і кількісно) геноцид українського народу відбувся не в 32-33 рр. і не в 41-45 рр. ХХ ст., а в 1991-2017 рр.! В 32-33, 41-45 рр. ХХ ст. український народ вбивали чужинці-окупанти (В УМОВАХ ОКУПАЦІЇ), а в 1991-2016 рр. український народ в ЧАСИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ знищував сам себе: батьки (ХРИСТИЯНИ!?) вбивали(ють) власних дітей своїми руками (це СТРАШНА духовна катастрофа!), а якщо взяти до уваги скільки загинуло в останньому геноциді в порівнянні з попередніми катастрофами, то цифри шокуючі: в часи голодомору-геноциду та другої світової війни вбито близько 15 мільйонів (4 + 10 ≈ 15), в геноциді-дітовбивстві за часи незалежності(!) було вбито ВДВІЧІ БІЛЬШЕ (30 мільйонів) українців! Але про цю трагедію найбільшого і духовно- найстрашнішого геноциду українського народу всі мовчать – ні пам’ятних траурних днів, ні пам’ятників, ні… ні… (тому що тут вже винен не Путін, ні Сталін, ні Гітлер, ні…, а якщо це так, то тоді треба каятися, визнавати свої гріхи-помилки, брати відповідальність на себе за теперішній катастрофічний духовний- душевний-тілесний стан народу, а цього якраз ніхто робити не хоче, і насамперед УПЦ КП, яка навіть не усвідомлює, що вона має потребу в покаянні як найбільш злочинна (своєю бездіяльністю та перепоною до будь-якої діяльності, спрямованої проти злочинності людей та за духовне оживлення, насамперед через оголошення) організація!? В якому духовному катастрофічному стані перебуває український народ! А він майже увесь хрещений, майже всі українці – християни!?? То хто чинить геноцид українського народу?! Хто співучасник цього геноциду-злочину через свою бездіяльність та перешкоджання будь-яким діям, спрямованим на покращення стану церкви (в УПЦ КП всіх, хто хоч щось намагався робити для воцерковлення українського народу, відразу піддавали анафемам та заборонам, показовий приклад-свідчення цієї злочинної діяльності УПЦ КП є вирок (15-й журнал) синоду УПЦ КП від 27.07.16, на якому без суду і слідства засудили нас як єретиків, а наші труди та наше вчення, суттю якого є тотальне оголошення тих, хто готується до хрещення, і тих, хто вже хрещений, – як суцільну єресь! Спитайте, що він зробив для того, щоб цього останнього геноциду-дітовбивства не було, як він і його орда попів УПЦ КП протидіяли вбивцям українського народу (тим мільйонам своїх вірних УПЦ КП, щоб хоч вони принаймні не вбивали своїх дітей)! Плоди бездуховності вірних УПЦ КП та статистика дітовбивств-абортів свідчать, що він не тільки нічого не робив, але й тим, хто намагався щось робити, всіляко перешкоджав! По плодах їхніх пізнаєте їх! А не за кількістю виголошених національно-патріотичних гасел!).

Мусульмани, протестанти – вони своїх дітей не вбивають, юдеї – так само! Тоді майже всі вбивці цих мільйонів закатованих дітей – це «християни», тобто вірні УПЦ КП, УГКЦ (менш чисельні конфесії ми до уваги не беремо, зважаючи на мету слова нашого; про протестантів ми сказали вище). В УГКЦ ревно працюють зі своїми вірними – оголошують їх, принаймні намагаються це робити, зобов’язують всіх пресвітерів ревно оголошувати своїх вірних (те, що є недбалі пастирі, ми також знаємо; буквоїдам- законникам-фарисеям нагадаємо, що серед учеників-апостолів Христа був Іуда-зрадник!). Греко-католики за ревністю праці- оголошення-катехізації своїх вірних та реалізації принципу соборності на всіх рівнях ієрархії та вірних (для факту-прикладу досить згадати таке явище як РЕКОЛЕКЦІЇ в УГКЦ), і праці з людьми (особливо з молоддю) – це найкраще, що є на даний час в Україні (перша чверть ХХІ ст.)! (Про чистоту віровчення (УГКЦ) ми зараз мову не ведемо (ми про це говорили в І ч.; мета нашого слова – не УГКЦ рекламувати, а показати сатанізм, антихристиянський дух та діяльність (плоди явні!) так званих православних церков, зокрема УПЦ КП, як такої, що бере на себе потуги найбільшої релігійної організації за чисельністю вірних в Україні, як вони самі про себе кажуть)! Це інше питання – Істини в цьому роді перелюбному і сластолюбному годі й шукати; а тих, хто щиро шукає її, настільки мало, що якщо скажемо, що їх немає, будемо педагогічно правдиві!). В УГКЦ існує практика обов’язкового оголошення перед звершеннями всіх таїнств: хрещення, шлюбу…, тобто там готують своїх вірних, вчать, піклуються про них (в УГКЦ просто похреститися чи повінчатися – такого немає, підготовка триває місяцями, і лише потім можна вести бесіду про звершення Таїнств (про винятки та гріхи недбалих пастирів ми говорили вище)! (Для порівняння: в УПЦ КП винятки якраз складають ті пастирі, які намагаються хоч трохи оголосити людей перед хрещенням, вінчанням, а головна доктрина-ідеологія в УПЦ КП – КОЖЕН САМ ЗА СЕБЕ (це і є суть реальності, на яку вказуємо терміном «синагога сатани»!? Нікому ні до кого діла немає, ніхто нікого не оголошує, ба більше, навіть не здогадуються, що має бути ще якесь оголошення-навчання (требу звершив, надав «духовні» послуги і досить, аж занадто, і що ще треба?!)!? Якого світла чекати від такої темряви?!). Тому левова частка вбивць своїх дітей припадає на УПЦ КП та УПЦ МП (це, до речі, одна і та сама суть у різних обгортках: двоколор (синьо-жовтий) та триколор…). В УПЦ КП ніхто ніким не займається, ніхто нікого не оголошує – це синагога сатани, зібрання язичників (над якими звершений чин хрещення такими ж «хрещеними» попами, а по суті вони такі самі, як і нехрещені язичники). Тому мільйони хрещених, вінчаних в УПЦ КП, з благословення та попів ним рукоположених, вбивали і вбивають своїх дітей! «Християни» УПЦ КП вбивають своїх дітей, а їх щедро благословляють на таке «християнське» життя попи УПЦ КП!? «Та не може цього бути!» – закричить хтось із патріотів-націоналістів! Наведемо для прикладу одне з таких благословень (прямих і опосередкованих, а їх, так званих треб, які замовляють християни-язичники по своїх егоїстичних по-требах, є дуже багато: усякі можливі освячення, молебні, чини таїнств тощо): молодята приходять вінчатися до попа УПЦ КП зі своєю моделлю шлюбу (де, наприклад, лишні діти(!?) – зайві, тому вбиваються абортами!?) і попи (УПЦ КП) запечатують цю модель шлюбу (в якій лишні діти абортуються, вбиваються) як православну іменем Пресвятої Тройці!? Іншу модель молодятам ніхто не пропонує; як вони вірують та що для них означає шлюб, в них ніхто не питає – попам діла ні до кого немає, ніхто нікого не оголошує (та й та темнота попів УПЦ КП не має що сказати – про «професорів» УПЦ КП ми говорили вище!)  – головне звершити требу та заробити гроші!? УПЦ КП і УПЦ МП – це плоть від плоті і дух від духа від РПЦ, а плоди цієї церкви в Росії не кращі (там абортів, які чинять «православні» «християни» (вірні РПЦ), у відсотковому співвідношенні не менше, ніж в Україні). І найстрашніше   в   цій   статистиці   те,   що   більша   частина   тих «християн»-вбивць (вірних УПЦ КП; ми взяли для прикладу цю організацію, бо очільники УПЦ КП стверджують, що вони зараз (на час написання книги) найчисельніші в Україні – біля 60 % населення України) своїх дітей – це батьки, в яких вже є двоє-троє дітей, і абортами вони вбивають лишніх, зайвих дітей, які становлять загрозу комфортному, ЄВРОПЕЙСЬКОМУ життю сім’ї (вбивають одних своїх дітей (до речі, чужих дітей в принципі не існує: для християн всі діти – мої діти!), щоб на їх крові побудувати щасливе, європейське, комфортне життя іншим своїм дітям (щастя на крові своїх рідних братів і сестер – звучить моторошно, а якою ж тоді катастрофічною є реальність?!)!?

При нагоді скажемо декілька слів про покаяння в цьому страшному гріху дітовбивства (абортах). (Про це (покаяння взагалі та лікування певних конкретних гріхів-ран) детальніше ми будемо говорити в наступних частинах, коли розглядатимемо внутрішньопарафіяльне життя кожного члена спільноти-Парафії- Євхаристії, коли говоритимемо про принципи аскетичного «спів- діяння кожного члена» (про аскетичну працю над собою (ревне виконання євангельських заповідей (Любові до Бога та ближнього), боротьбу зі страстями, зі всім, що стає (стоїть) між мною та Іншим, що перешкоджає реалізації Любовної іпостасної перихорези парафіян у Дусі Святому) заради вростання в Тіло кожного парафіянина осібно), завдяки якому зростає Тіло Любові: «Щоб істинною любов’ю всі зростали в Того, Хто є Глава, Христос, з Якого все тіло, що складається і з’єднується всякими зв’язками, що взаємно скріплюються, при дії, своєю чергою, кожного члена, одержує приріст для створення самого себе в любові» (див. 1 Кор. 12, Еф. 4 та ін.)). В І ч. трохи йшлося про покаяння, прощення гріхів та зцілення від гріховних ран-страстей. Ми говорили, що зціленим є тільки той гріх (рана, хвороба), який я ненавиджу, на який в мене вже алергія (на цей гріх); тобто хоч би і хотів його вчинити знову, а не можу – в мені відраза (алергія) до цього гріха на всіх рівнях мого єства (аналогічно як і в біологічному житті, хоч я і волію (хочу) щось з’їсти, на що в мене алергія, але організм (єство моє) на рівні рефлексів відкидає цей алерген, не приймає навіть до смерті – тобто організм краще помре, ніж прийме цей продукт, на який в нього алергія) – тобто я краще помру, аніж вчиню його (цей гріх)! В УПЦ КП те, про що ми говоримо, вам цього не розкажуть (хіба що в тих рідкісних «аптеках», про які ми казали вище). Отже гріх прощений (= рана зцілена, хвороба вилікувана), якщо в людини на нього алергія (тільки-но людина чує про гріх і в неї негайно зʼявляється відраза і ненависть до нього (цього гріха)). Тому, якщо людина кається на сповіді, то це означає, що вона помре, але цього гріха не вчинить! А люди (часто), почувши, що аборт – це страшний гріх вбивства, спішать посповідатися в ньому (ми зараз не кажемо, що таке Таїнство та яка його суть – це внутрішньо-парафіяльне Євхаристійне, кафоличне дійство, метою якого є членство в Парафії-Євхаристії, а не егоїстично-споживацьке використання церковного Тіла в своїх позацерковних цілях! Ми зараз не про це ведемо мову! Ми говоримо про те, як язичники купують і як попи- жерці продають «духовні» послуги-треби), тобто (в більшості випадків) пожаліти себе та приспати совість, яка викриває вбивцю! Щоб сказати щиро, що я ненавиджу цей гріх і його не вчиню навіть під страхом смерті, потрібно мати в собі силу, тобто потрібно вже бути зціленим від цього гріха! Тому перша сповідь – це тільки встановлення діагнозу тяжкої хвороби дітовбивства! А лікується вона роками, за умови правильного парафіяльного, Євхаристійного життя! І не обманюйте себе тим, що ви ЩИРО обіцяли собі та іншим ніколи цього гріха більше не чинити. Дивись на апостола Петра, який бив себе в груди, щиро клявся, що не зрадить Христа (щиро! Він у себе вірив, був переконаний, опираючись на свої емоції), що помре за Христа, що не відречеться від Нього, хоч би і довелося вмерти йому! Кінець цієї драми всім відомий. Як тільки Петро потрапив у відповідні обставини, то виявилося, що сили то не було, щоб залишитися вірним, одні мрії та фантазії, ґрунтовані на емоціях; риторика в устах Петра швидко змінилася із «умру за Тебе!» на «не знаю цього Чоловіка!». Висловлюючись різко з приводу гріха дітовбивства, ми в жодному разі не осуджуємо людей, які згрішили цим гріхом, ми не кидаємо в них камінням, а навпаки, намагаємось, люблячи та милосердствуючи, допомогти їм правильно покаятися, щоб зцілитися і увійти тут і зараз в Царство Боже, яке вже настало і в яке входять грішники (вбивці (див. благорозумний розбійник-терорист, розіп’ятий з Христом на Голгофі, який покаявся), митарі, блудники і блудниці, які каються!), які каються (правильно!). Тому простіть нас, якщо ви відчули образу чи зневагу та гидування на вашу адресу, які спіткнулися в житті цим гріхом! Простіть нас, не ображайтеся, не захищайтеся, не виправдовуйтеся, ради Христа потерпіть нас! Так само чоловіки і жінки, вбивці своїх дітей (лишніх, небажаних, які є обузою, загрозою комфортному життю тощо; потерпіть ці різкі висловлювання, і нехай вони будуть вам на смирення та відповідальність і вірність ділу покаяння) мають не мріяти, а каятися і знати, що гріх дійсно зціляється (зцілюється страшна рана гріховна, пекельна) – мають взяти під опіку дітей психічно хворих, даунів (тяжкохворих дітей, батькам яких життя не є медом, а вони не вбили цих дітей, а дали їм життя, взяли цей хрест свій і несуть – їм повинні батьки-вбивці своїх ЗДОРОВИХ дітей допомогти нести їхній хрест. Обмежити себе і своїх живих дітей, стиснути себе (бо заради простору та комфорту вбивалися «зайві» діти) і приділяти час і кошти (ПО СИЛАХ та під ПИЛЬНИМ наглядом вашого ДУХІВНИКА-ПОРАДНИКА!!!) на СВОЇХ (!!!) дітей тяжко-хворих (даунів, аутистів тощо), які мають бути віднині і ВАШІ, які живуть у сім’ях, яким я допомагаю нести їхній хрест! Дуже добре було б всиновити таку дитину (тяжко-хвору), звичайно, якщо є сили та можливості! Але все потрібно робити по силах (духовних, душевних, фізичних) та з РОЗСУДЛИВІСТЮ і, що найголовніше, з ПОРАДОЮ! Оце ознака, що гріх зціляється, що справді взяли відповідальність на себе за вчинений нами гріх: бо через те, що ми вбили своїх здорових дітей, в інших сім’ях народжуються каліки душевно-тілесні! Ми кожен перед кожним у всьому винуваті та наслідки кожного гріха лягають на все людство! Отак (в принципі, а не за формою; бо форма покаяння може бути різною!) потрібно каятися, а не біля аналоя перед попом пожаліти самих себе, потонувши в  емоціях саможаління і обманути себе,  що все вже позаду – гріха немає, піп відпустив і розрішив! А насправді людина увійшла в ще гірший стан: бо до рани, хвороби, яка не зменшилася (а часто і прогресує, чекаючи нагоди проявити себе в симптомах, за сприятливих умов), додалася ще омана здоров’я! Цей принцип покаяння стосується всіх без винятку гріхів!

Чому так багато зараз психічно хворих дітей, калік… Я думаю, що це для покаяння тим, хто вбиває дітей, щоб вони взяли тих хворих діток як своїх, почали ними опікуватися, допомагати батькам тих діток нести їхній хрест. В Євангелії від Іоана говориться про чоловіка, який народився сліпим, не за гріхи батьків і не за свої гріхи, а для того, щоб явилася Слава Божа! Тому часто ті хворі дітки народжуються для явлення Слави Божої в трудах покаяння тих, хто вбив своїх здорових дітей і взяв відповідальність на себе за цих діток, як за своїх рідних. Мало біля аналоя сказати: каюсь! Петро казав, що ніколи не відречеться від Христа, хоч би йому довелося і вмерти! Але відрікся! Так само батьки-вбивці: щоб знати напевно, що ніколи вже не вб’ють, хоч би їм і вмерти – мають взяти під опіку (чи допомагати сім’ям, чи…) психічно-хворих діток, калік як своїх рідних (тільки вони просторово житимуть в інших сім’ях, домах, притулках, але це наші рідні діти). Бо коли, помилуй, Боже, в цих батьків, які вчинили аборт, зачнеться психічно хвора дитина чи каліка, то вони не вб’ють її! А спокуса вбити велика (якщо навіть здорових вбивали!). Але вони, зміцнені покаянням (а не «сповідями»-звітами – заколисуванням (присиплянням) совісті), мають силу взяти на себе відповідальність! Про це треба кричати на весь світ!

Ми так трохи сказали (детальніше про покаяння говоритимемо в наступних частинах), щоб зрушити думку стосовно цієї болючої проблеми (гріха дітовбивства та лікування цих гріховних ран) в правильному напрямку!

Скажемо декілька слів стосовно заяви одного попа, що їхні (УПЦ КП) парафіяни не роблять абортів, бо вони проповідують людям з амвонів, по радіо тощо.

Не обманюйте себе, попи, тим, що ви ніби то проповідуєте народу всю правду Божу, тому з вас нічого не візьмеш («взятки гладкі»), ви чисті від крови (гріховної та в прямому розумінні цього слова: аборти-вбивства тощо) народу! Те, що проповідують попи УПЦ КП, – це язичництво, в кращому випадку, – по плодах їхніх пізнаєте їх! Але зараз, принагідно, скажемо дещо принципіальне. Проповіді, бесіди, виголошені-проведені (навіть) святими (апостолами…) людьми (християнами-Духоносцями), – це в кращому випадку (бо кожен чує те, що хоче, і те, що може вмістити в даному духовному стані!) обтісування сучків різного роду, вироблення чорнової заготовки для її подальшої підготовки- шліфування до копіткої роботи різьблення неповторного, унікального образу Божого та позолоти Духом Святим. А бесіди віч-на-віч – це вже ювелірна робота вирізблювання з кожної заготовки (підготовленої до ювелірної тонкої роботи загальним оголошенням (проповіді, бесіди тощо) – обтісуванням- шліфуванням) єдиного, унікального, неповторного образу Божого, який досягне в позолоті Духа Святого подоби Божої, Слави та Блаженства Святої Тройці (по Благодаті!)! Тому, де немає бесід- оголошень індивідуальних (тобто, коли після публічної проповіді, бесіди, лекції двом і більше людям обов’язково повинна слідувати ювелірна робота – безпосередні індивідуальні бесіди-оголошення з кожним осібно! Скільки часу?! Роками, як, наприклад, апостол Павло ефеських пресвітерів-завгоспів перероджував у пастирів- Духоносців!), там відбувається лише, в кращому випадку, штампування однакових («болванок») заготовок (в більшості необтесаних)! Тому проповіді, бесіди, лекції, після яких не відбувається безпосередня праця-оголошення з кожним (хто, звичайно, бажає цього) із слухачів окремо, віч-на-віч, «інтимно», перетворюються на пустослів’я… Про це, на превеликий жаль, ні в «академіях» (= бурсах) «духовних» УПЦ КП не знають, ні, як наслідок, на приходах УПЦ КП не здогадуються (а якщо хтось їм (попам-злочинцям УПЦ КП) повідомить – то відкинуть це слово мудрості, як єресь, смертоносну отруту) – про необхідність оголошення,   не   те   що   кожного   осібно,   а   взагалі   будь-якого оголошення!

Ще раз нагадаємо, що справжню цінність (силу животворчу) має не земна мудрість (схоластичне «богослів’я» – від ума плотського), а Слово, надхненне Духом Святим (зачате в Євхаристії, в Дусі Святому) – воно животворить душі людські! Тому горе попові та його слухачам, коли піп, не сподобившись Духа Святого, в гордині та омані видає себе, опираючись (в кращому випадку) на земну вченість, начитаність (Священного Писання і не тільки), за вчителя народу Божого!? В той час, коли вони є насправді єретиками-аріанами, які стверджують, що Ісус Христос (Син Божий) – творіння, а не Слово Боже, народжене від Духа Святого і Діви Марії (тобто втілене Слово Боже, Іпостасна повнота Духа Святого в Людській природі; ключ до розуміння цього Таїнства – Свята Євхаристія). Вихід із цього катастрофічного становища є – тотальне покаяння всіх і вся і тотальне оголошення всіх і вся!

***

В купі (наприклад, піску) піщинці байдуже, чи додалася ще одна піщинка (чи декілька) до купи, чи забралася, випала з купи – їй байдуже (хіба що може бути, що піщинка пишається тим, що вона належить до великої, чи навіть величезної купи (аж 15 мільйонів і тенденція прямує до зростання – ви розумієте про кого кажу – УПЦ КП); і горе тоді, коли випадає велика кількість піщинок-індивідів (бо коли декілька відпадає, то ніхто не відчуває, тобто не помічає (бо відчуття є в тих, хто в тілі – біль, дискомфорт, а в купі тільки видимість!)), не тому, що хтось бідкається за тих, хто відпав, а про те, як тепер про них говоритимуть – я піщинка малої купи! Тому в купі (кучі, синагозі сатани) хрестини (приєднання нового члена кучі чи Тіла) та анафеми (відпадіння від кучі чи Тіла) ніхто не відчуває, та майже ніхто не бачить і не знає про це (крім тих, хто візуально перетиналися з приєднаним чи відпалим), хіба що на сайті патріархії УПЦ КП прочитає чи хтось переповість! Але ті раціональні знання про подію хрещення чи анафеми ніякого життєвого значення-інтересу в УПЦ КП – синагозі сатани – не викликають! Плоди духовної катастрофи УПЦ КП явні! Яка різниця між вірними УПЦ КП і язичниками?! Думаю в тому, що вірні УПЦ КП є причиною хули Імені Божого язичниками (не хрещеними і «хрещеними»)! Плоди явні!

Коли ви приходите в аптеку чи лікарню, то, звичайно, приємно чути, що аптекарі чи лікарі спілкуються між собою та з вами вашою рідною мовою, на устах патріотичні гасла («Слава Україні!», «Героям Слава!», «Смерть ворогам!» тощо), радіо налаштоване на патріотичну хвилю (на якій майже одна тема всіх програм – національно-патріотична, рідною мовою лунають релігійно-патріотичні пісні…) – це все добре, але ви прийшли в аптеку чи лікарню не для того, щоб підняти свій патріотичний дух (для цього існують інші осередки: національно-патріотичні партії, гуртки, клуби, конференції, з’їзди тощо), підзарядитися новими патріотично-політичними ідеями, а щоб придбати певні ліки чи вилікувати хворобу! І горе, коли в тій лікарні чи аптеці (цілій мережі аптек певної назви, наприклад УПЦ КП) крім патріотизму (та примітивної, на рівні требо-обслуговування, релігійності) більше нічого немає і їм на ваш запит (церковного парафіяльного Євхаристійного життя в Дусі Святому) нема чого запропонувати (це (Парафіяльно-Євхаристійне життя) для УПЦ КП – єресь!?)!? УПЦ КП – це і є така бездуховна мережа аптек-лікарень, приходів- куч (так, ради справедливості потрібно сказати, що є на деяких приходах УПЦ КП, всупереч єретичній, безбожній політиці київської патріархії, намагання створювати Парафії-Євхаристії; нехай Дух Святий звершить їхні починання!)! Горе народові, в якого замість Церкви Христової, замість Євхаристії Кафоличного спілкування в Дусі Святому, синагога сатани, яка має вигляд Церкви Христової, а по суті – без-Духовна релігійна організація, ба більше, яка єретично хулить Духа Святого, Духа Кафоличної Істини!

Українці, вам потрібна Церква Христова, чи релігійно- патріотична (земна, плотська, без-Духовна) організація, яка буде задовольняти ваші (плотські егоїстичні) релігійні (язичницькі) по- треби («освячення» пасок, яєць, квітів, яблук…, очищення совісті від тягару «гріховного», заспокоєння вашого сумління різноманітними требами, які професійно чи не дуже надають жерці- попи УПЦ КП)? УПЦ КП – це релігійна (патріотична) організація, а не Церква Христова, це синагога сатани, а не Тіло Христове, це не повнота Духа Святого, а єретичний дух антихриста! По плодах їхніх пізнаєте їх! Що робити – ми про це дещо говоримо на сторінках наших книг, а кого цікавлять насущні питання, з нужди, а не з праздної (пустої) цікавості – то пишіть на e-mail!

***

Ще раз повторимо дещо зі сказаного вище. Катастрофа в церкві полягає не в тому, що попи-завгоспи (єпископи, пресвітери, диякони) – алкоголіки, перелюбники, блудники, «голубі»…, одним словом, злочинці (так було завжди; та й, зрештою, що можна вимагати від завгоспа?!), а в тому, що Духоносних наставників (апостолів, вчителів, пророків) немає!!! Тому вже ніхто не відчуває, що в церкві щось не так (в принципі). А те, що видно і відчутно по плоті, безумцями-єретиками гарно виправдовується словами: «грішники», «всі грішники», «хто без гріха – перший кинь камінь». І не знають, бідненькі, що християни не грішать (див. 1 Ін. 3: 9), а коли до християн застосовується це слово – «грішник», то воно означає зовсім не те, що у відношенні до язичників (див. вище). Біда із завгоспами (брак нормальних, смиренних завгоспів був завжди) існувала протягом всієї історії церкви (особливо починаючи з ІV ст.), але водночас у церкві були Духоносці, тому ця біда (хворі завгоспи-злочинці) не набувала катастрофічних масштабів (секуляризації, бездуховності). Див. свідчення Іоана Золотоустого про стан церкви в його час, описаний в першому листі до Олімпіади…

Тóму, хто мислить кількісними, а не якісними категоріями, важко зрозуміти катастрофу в церкві, відчути, принаймні розумом, масштаби цієї страшної біди. Він вказує на мільйони вірних (чи прихильників), а те, що (майже) всі вони безбожники – це нікого не тривожить (скільки б ти нулів не додавав – хоч мільярди – результат буде нуль, точніше – страшні мінуси!!!). Але кому про це розкажеш – завгоспам (які захопили владу – стали владиками. А хто хоче зректися влади – раб, слуга назвав себе владикою, вчителем, отцем)?!

Яке мало би бути насправді смирення в завгоспів (єпископів, пресвітерів) під тягарем обов’язків, історично (через непорозуміння) покладених на них (вчити, духовно керувати- наставляти та інші служіння, які може звершувати тільки Духоносець – поставлений від Бога (помазаний Духом Святим), а не людьми (чи тільки людьми у випадку з попами), а ієрарх – просто завгосп (який в кращому випадку чув вухом, що є Дух Святий, йому інші про Нього розказували, і то такі, які від інших чули! Яка убогість, яка омана, яка підміна, яка катастрофа?! А плоди явні!). Однак вихід є! Необхідно створювати умови (це від мудрих завгоспів залежить – це вже їхня компетенція, суть їхнього служіння гіпсів-ієрархів) для одкровення Духоносців – закласти маточники в стільниках, бо інакше будуть тільки трутні (номінальні «християни») – піщинки егоїстів-язичників у купі піску. Закласти маточники – це створювати живі Євхаристійні парафії в контексті тотального оголошення, починаючи від патріарха і закінчуючи оголошеними, які готуються до водного хрещення, до вступу в Тіло Христове, в Євхаристію, в Церкву! Іншого шляху не існує!

Діяльною молитвою закликає Церква молитися всіх вірних, насамперед за свою громаду (щоб вона з приходу, купи ставала Євхаристійним Тілом Христовим, Парафією, члени якої попарно об’єднані один з одним (всі зі всіма) шлюбними узами в Дусі Святому)! Оцю думку-вказівку-заклик потрібно постійно мати в пам’яті, читаючи ці сторінки, на яких описується катастрофічний стан церков! Ми не тільки сповіщаємо про біду, а даємо вказівку – як цю катастрофу лікувати, як з цим злом боротися, зменшувати його! А втім не ми, а Дух Святий свідчить про це по всіх церквах, але свідчення Його, на превеликий жаль, ніхто не приймає!

Тому помолимось за добрий стан святих Божих церков, кожен молитвою, на яку здатен. Насамперед – покаянням та трудами покаяння, кожен на своєму місці служіння в Тілі Церкви. Єпископи, пресвітери (завгоспи-гіпси) мають стати завгоспами (а не вчителями, пророками, апостольськими мужами-приємниками), вірні мають взяти на себе відповідальність за своє спасіння (навчання іпостасного Євхаристійного життя в Любові), а не звалювати її на попів (завгоспів), які до навчання ніякого стосунку не мають (хіба що піп одночасно є Духоносцем, хоча нині це велика рідкість – один на мільйони, настільки рідкісне явище, що якщо математично скажемо, що їх немає, то не помилимось). Приносити плоди покаяння – оце справжня аскетична молитва, саме цією

Сторінки: 1 2