Віра (відання) є володіння Царством Божим (здійснення очікуваного – Царства Божого, і впевненість у невидимому – Царстві Божому). Церква – це «присутність очікуваного і невидимого. Кожен християнин (= Церква) знає хто він (Духоносець), чий він (Христів), який він (святий). Християнин знає, що він в Дусі Святому, що він Христів, любить Христа («Хто відлучить нас від любові Божої, що в Христі Ісусі, Господі нашому? Я певний, що ніщо і ніхто…» – див. Рим. 8: 35-39), що він святий (Божий, храм Духа Святого). Знає, а не просто «вірить» – він відає це! А ви знаєте (маєте свідчення в самих собі), що ви святі, Христові, в Дусі Святому, чи бачите, чи відчуваєте ваш духовний ріст (1 м → 1,20 м → 1,50 м → …), чи відаєте, що переходите від сили в ще більшу силу Духа Святого?! А може ви оголошений (довіряючий Церкві), ревно виконуєте заповіді Божі, пізнаєте «всю волю Божу» і живете нею, смиряєтесь і стаєте милосердними?! Смирення – це свідоме жадання знань-пізнань-відання, це і плід знання-відання (що більше пізнаєш правди, то більше смиряєшся; а що більше смиряєшся, то більше жадаєш пізнавати Істину – ось рух від сили в силу, від смирення у ще більше смирення). А гординя – це сліпота, невідання, омана, небажання вчитися, самовпевненість… У бесіді з Мотовиловим про стяжання Святого Духа преподобний Серафим Саровський говорить: «Стяжайте благодать Святого Духа (молитвою – В. А.) і всіма іншими Христа ради добродітелями (чеснотами), торгуйте ними духовно, торгуйте тими з них, які вам найбільший прибуток дають… Наприклад: дає вам більше благодаті Божої молитва і бдіння – чувайте і моліться; багато дає Духа Божого піст – постьте; більше дає милостиня – творіть милостиню, і таким чином про всяку добродітель (чесноту), яка звершується ради Христа, розсуджуйте». Отже, християнин має знати (відати): від чого богоспілкування зростає (відбувається приріст благодаті Духа Святого) – тим він користується; від чого зменшується чи щезає – те християнин відкидає, намагаючись усіма засобами, які пропонує Церква, богоспілкування (в Дусі Святому) берегти, повертати покаянням (у разі звершення гріха) і примножувати. Отже, треба бачити, відати, знати: чи росту я в Дусі Святому, що є причиною росту, яка чеснота, щоб тим доброділанням ще більше займатись, щоб в тій чесноті ще більше вдосконалюватися співдіїєю Святого Духа! «Перевіряйте самих себе, чи у вірі ви; самих себе досліджуйте. Чи ви не знаєте самих себе, що Ісус Христос у вас? Хіба тільки ви не ті, ким повинні бути» (див. 2 Кор. 13: 5), «Нехай же випробовує себе людина, і так нехай їсть і п’є від чаші цієї» (див. 1 Кор. 11: 28), «Але ви не за плоттю живете, а за духом, якщо тільки Дух Божий живе у вас. Коли ж хто Духа Христового не має, той і не Його» (див. Рим. 8: 9), «Чи прийняли ви Духа Святого, увірувавши?». Вони ж сказали йому: «Ми навіть і не чули, чи є Дух Святий»; «…вони хрестились в ім’я Господа Ісуса, і, коли Павло поклав на них руки, зійшов на них Дух Святий, і вони стали говорити іншими мовами і пророкувати» (див. Діян. 19: 1-7)… Отже, християни знають себе, знають правду про себе, в якому вони стані: чи вони в Дусі Святому, чи ні, чи переходять вони від сили в силу, чи ні… Християни Духом Святим заповідають: «перевіряйте себе», «випробовуйте себе», «пізнавайте себе», «не обманюйте себе» тощо, а «старці» (у своїх «переданнях старців») заповідають протилежне! Що робити, кого слухати?! Не забувайте: Бог все допускає! Більшість хрещених водою, на превеликий жаль, не знаючи ні Писання, ні Сили Божої, живуть за «переданнями старців», а не по волі Божій.
Антихрист говорить: не дивись на себе, щоб не впасти в прєлєсть (оману), не дивись, не пізнавай себе, не знай правду про себе, свій духовний стан, бо в прєлєсть впадеш!? Не дивися (не знай) чи зціляєшся, чи ні, чи є результат від лікування, чи ні, чи є плоди від навчання, боротьби… бо впадеш у прєлєсть!? Та якраз не знати в якому я стані (де я? хто я? який я?..) – це і є найперша прєлєсть, омана. Ця заборона знань, пізнань, усвідомлення – все це протилежне до того, що повеліває Дух Святий: «Перевіряйте себе, чи у вірі ви; Чи ви в Дусі Святому; чи прийняли ви Духа Святого; випробовуйте себе…». «Бо хто з вас, бажаючи будувати башту, не сяде спершу і не обчислить витрат, чи вистачить у нього коштів, щоб закінчити? Щоб, коли закладе основу і не зможе закінчити, усі, хто побачить, не почали сміятися з нього, кажучи: як цей чоловік почав будувати, та не зміг закінчити. Або який цар, ідучи на війну проти іншого царя, не сяде і не порадиться спершу, чи під силу йому з десятьма тисячами встояти проти того, хто йде на нього з двадцятьма тисячами? Якщо ж ні, то поки той ще далеко, він пошле до нього посольство просити про мир. Так і кожний з вас, хто не зречеться усього свого майна, не може бути Моїм учеником» (див. Лк. 14: 25-33). Отже той, хто приступає до якоїсь справи (війна з пеклом, будівництво дому спасіння, реалізація якихось проєктів, мрій, планів тощо), повинен зважити свої сили, статки – чи зможе звершити, що задумав! Тобто реально, правдиво оцінити самого себе і свої сили і статки! Але антихрист торочить своє: ой, не дивись, скільки в тебе грошей – щоб не впасти в прєлєсть!? Ой, не перевіряй, чи можеш понести цей тягар, це служіння – бо в прєлєсть впадеш!? Ой, не пиши контрольну роботу, не перевіряй свої знання – бо в прєлєсть впадеш!? Щоб часом не пізнав правду про себе – бо в прєлєсть впадеш!? Та ж суть всіх подвигів – пізнати себе! А слуги антихриста кажуть: не знай правду про себе! (Як може гордитися той, хто знає правду про себе («я нічого доброго робити не можу, я нічого не знаю, я найбільший грішник тощо»)?!). А щодо преподобних, які говорили про прєлєсть (не міряй себе, не задивляйся на себе, не думай про свій стан, ріст…), то треба знати: хто сказав, кому сказав, коли, для чого тощо. Якщо це стосується його послушника – то старець пильнує за його духовним ростом, тоді послушнику немає потреби в цьому діланні. Але це винятки! А «християни», не знаючи ні Писання, ні Сили Божої, донині розпинають Христа, за переданнями старців розпинають Істину! Пильнуйте і моліться, щоб не увійти в спокусу! Бог Любов все допускає – невимовно Любить вас!
Смирення – це бути в істині, правді, бути тверезим, свідомим, відповідальним, щирим, милосердним, ревним до добра і проти зла! Смиренний знає, що він святий, що він у Дусі Святому (напр., див. вище свідчення ап. Павла, прпп. Симеона, Серафима…). Дух Святий – це Істинна Реальність, «густіша», «твердіша» за все, що існує тварне. Той, хто в Дусі Святому, він ставить світ цей і все, що в ньому під питання: чи існує він?! Досвід відання Духа Святого – це найсвідоміший, найочевидніший, найдостовірніший, найвідчутніший досвід-переживання! Тому, якщо ти в Дусі Святому перебуваєш – ти не можеш не знати, не усвідомлювати, що ти в Дусі Святому! Так само, як ти знаєш свою тварну природу (тіло-душу), так незрівнянно більшою мірою відаєш свою другу природу – Благодать Святого Духа! Ось таким є свідчення всіх смиренних – християн!
Все Передання (свідчення Боговідання Церкви Христової) хто написав-передав? Смиренні! Значить, смиренні знають Бога, Духа Святого! Передання Церкви – це передання досвіду Боговідання конкретних християн, смиренних, які нічого доброго ніколи не зробили, які свідчать про себе, що вони найбільші грішники, гірші за всіх… і водночас вони свідчать про великі Тайни Божі, про велику Благодать Духа Святого, в якій перебувають, про велику Любов Божу (Духа Святого) до себе, яку вони (останні нічтожества) відають. Смиренний знає, що він ніщо і що він бог по благодаті! Смирення – це стояння в Істині – знати-відати, що ти ніщо, яке все, що має і чим є (бог по Благодаті Святого Духа), – це Божа Любов, Божий Дар! Смирення – це Євхаристія Благодаріння-Славослів’я! Ось що таке смирення, а не та карикатура, яку видають за смирення антихристи – невігластво, забитість, пасивність, компроміс зі злом, безвідповідальність, плазунство, людиноугодництво… Смирення – це стан одночасного відання, що: я – ніщо, і я – все по Благодаті!
Все Передання Церкви – це свідчення свого відання Бога кожним християнином, святим, смиренним! Це свідчення смиренних (убогих Духом) про своє багатство по Благодаті, Дару Духа Святого (їх є Царство Небесне)! То що ж таке смирення? Це Світло, Істина, Любов, Свобода, Свідомість, Відання… Ще раз наголосимо, що Передання Церкви – це передання-свідчення конкретних християн, конкретних Боговідців, а не якоїсь абстрактної церкви (кожен християнин – це Церква; Кафолична Церква – в кожному члені Церкви перебуває вся повнота Духа Святого, в кожній іпостасі перебувають всі іпостасі Церкви, за принципом: Я в Тобі, а Ти в Мені, Ми в них, а вони в Нас).
«Не розсуджуй, – каже антихрист, – бо в прєлєсть, в оману впадеш!». І ця вся хула йде всупереч заповіді Божій: пильнуйте, розважайте, розсуджуйте, розпізнавайте духів… по плодах їхніх пізнаєте їх (і по плодах своїх – самих себе)! Але люди люблять безвідповідальність, тому їм таке антихристиянське вчення («передання старців») про смирення (не думай, не розсуджуй, менше знаєш, краще спиш тощо) дуже подобається! Та ж головна чеснота, без якої не існує жодної іншої чесноти, жодного доброго діла – це розсудливість! «Ні, – каже антихрист, – не розсуджуй, бо в прєлєсть впадеш!». І з великою покорою слухають діти диявола голос батька свого – «смиряються», і смиренно розпинають Христа, гонять Істину, називаючи її єрессю! Пильнуйте! Моліться! Стійте щиро в Істині!
Смирення – це царська чеснота, тому що істинне смирення походить власне від мудрості, від знання, від дотику до «життя з надлишком», а не як в церковному побуті (між «християнами») – пришелепкуватість + святенництво (ханжество), сліпа покора, заборона собі (й іншим) давати адекватну моральну (та духовну у світлі Істини) оцінку того, що відбувається! Якщо єпископ (піп будь-якого рангу) каже на біле чорне і навпаки, і ти йому про це скажеш, то це, на думку «християни», є виявом несмирення!? Ось до якого «смиренного» абсурду дійшли церкви!
Смирення має різні ступені: оголошений відає одне, а християнин вже все бачить у світлі Духа Святого, це смирення (стояння-ходіння в Істині) інакше онтологічно по відношенню до аскетичного. Але аскетичне смирення, яке народжується і зростає у процесі виконання заповідей Божих, є причиною Духовного, Благодатного смирення, відання всього сущого в Дусі Святому (і тварного, і Нетварного).
Смирення – це завжди плід знання Істини, Правди (в тому числі знання про своє незнання: я знаю, що я нічого не знаю; «Хто гадає, що він знає що-небудь, той нічого ще не знає так, як треба знати» (1 Кор. 8: 2). Істинне знання – це знати-відати Непізнаванного). Щоб дійти висновку, пізнати, що «я нічого не знаю» потрібно дуже, дуже багато знати. Так само як і: «Я нічого доброго не вчинив», «нічого доброго не можу вчинити» – це плід титанічної праці оголошення, пізнання себе!
Якщо в дитини зріст 1 м – двадцять років пройшло, а вона не росте (її зріст залишається тим самим – 1 метр), то це ознака чогось ненормального, хворобливого! Не помічати цього – справжня омана, прєлєсть. Людина в церкві 20-30 років, а позитивних змін жодних (або йде процес згіршення, деградації – стає більше злоби, егоїзму) – не бачити цього, не знати, як воно має бути і вважати цю деградацію нормальним станом – ось стан прєлєсті, омани! Той, хто помічає свій фізичний ріст (мав 1 метр зросту, а зараз в нього вже 1,20 м), і твердо знає, що він виріс на 20 см (за певний проміжок часу) – то хіба ця людина, яка знає правду про свій фізичний ріст та своє зростання, в прєлєсті, омані?! В Церкві всі процеси свідомі, тому християнин бачить свій духовний ріст (1 м 1,20 м …), знає про те, що він росте в Благодаті Духа Святого, переходить від сили в ще більшу силу (міг підняти, перенести 100 кг, а зараз вже може підняти, перенести 150 кг). Ми вище слухали, що радить Боголюбцям прп. Серафим Саровський, щоб вони пізнавали, яка чеснота дає найбільше прибутку Духа Святого і цією чеснотою духовно торгували. Християни знають правду про себе: я святий, я належу Христу, я росту (1 м 1,20 м), я бачу свій ріст духовний (так само, як і фізичний) – я не в прєлєсті, не в омані, я в істині, я свідомо бачу реальність! «Пізнавайте себе: чи в Дусі ви, чи ростете ви, чи примножуються у вас плоди Духа Святого? Пізнавайте!». Про яку прєлєсть тут може йти мова?! Звіряйте, пізнавайте, що дає вам прибуток – і те робіть, а що приносить збитки, шкоду – цього не робіть! Тому треба бачити, знати, що дає прибуток – треба бачити, що я набуваю, росту, зростаю, що я (убогий Духом) стаю багатший Духом! А що ж тоді таке прєлєсть, в чім вона полягає? Прєлєсть – це стан самообману, це обманюватися і вірити в цей обман, неправду як в істину. Прєлєсть – це, напр., обманути себе, сказати собі, повірити, що я вже досягнув досконалості; це приписати собі не свою (завищену) міру; прєлєсть – це займатися смиреннослів’ям, повним гордості і безумства, і безвідповідальності: «я нікчема, я найбільший грішник…» – та так про себе може сказати тільки великий святий, тільки зрячий, а не людина, яка ще навіть не поклала початок покаяння-оголошення! Смирення – свідомо бути в істині, знати правду про себе, бачити свою святість, Дари Духа Святого (скільки мені дано по Благодаті), свій духовний ріст (від сили в ще більшу силу Духа Святого), і водночас свою невідповідність Дарам (скільки мені дано, подаровано, і як мало я приношу плодів!) – мав принести 5 талантів, на 5 подарованих, а приніс тільки 2 таланти. Смирення – це свідомо знати, що я святий (в Дусі Святому), але не своєю силою, мудрістю, подвигами чи заслугами, а милістю Божою, Божою Благодаттю, а сам собою я ніщо, нічтожество! Ось істинне смирення! Смирення завжди згори, від Бога, від бачення, усвідомлення Дарів Божих, Дарів Духа Святого, Божої Любові і одночасного відчуття своєї недостойності (Ці ж Дари кому? – мені, останньому грішнику!). Я знаю, що я ніщо і тут же бачу, свідомо знаю, що я Божественно Любимий Богом і обдарований Духом Святим – ось що таке смирення!
Прєлєсть (омана) – це сліпота, незрячість (які кажуть, стверджують, що бачать, що вони не сліпі), невідання (які кажуть, що знають, розуміють, тоді як вони без-умні; які замість пильнувати заплющили очі, щоб нічого не бачити, щоб не впасти в прєлєсть!?). Ознака великої прєлєсті – коли той, хто в омані, боїться впасти в прєлєсть!? Замість того, щоб щиро, нелукаво шукати істину, ті, хто в омані перебувають, застерігають від омани! Сумне видовище: говорять про те і бояться того, чого не розуміють! Поначитуються «християни» аскетичних творінь Святих Отців і з розуму сходять; починають боятися прєлєсті і в ще більшу прєлєсть, оману, єресь впадають!
Скажемо декілька слів про святість. «За прикладом Святого, Який покликав вас, і самі будьте святі в усіх вчинках. Бо написано: ʺбудьте святі – Я бо святийʺ» (див. 1 Пт. 1: 15-16). Однак сьогоднішня православна практика рішуче відкидає ідею святості як норму християнського життя, переносячи акцент на споглядання своїх гріхів. Християни всі святі, члени Тіла Христового, Святої Церкви, повні (кожен у свою міру) Духа Святого. Хто не святий, той і не християнин. Коли мова йде про святість, то в «християн» це слово одразу асоціюється з чудесами (чудотворіння, прозорливість тощо), святий – значить чудотворець. Але це все Дари Божі, Дари Духа Святого, які Господь премудро розподіляє в Церкві на служіння. Ми говорили, що чудотворіння самі собою не є ознакою святості, угодності Богові (Юда Іскаріот був чудотворець, хворих зціляв, бісів виганяв, мертвих воскрешав, благовістив Царство Боже… і загинув; в той день скажуть: чи не Твоїм іменем ми творили чудеса і знамення, і пророкували – і скаже Господь чудотворцям, прозорливцям: Я ніколи не знав вас, відійдіть від Мене всі, хто чинить беззаконня; і антихрист створить і вже творить великі чудеса і знамення). Тому святий може бути чудотворцем (якщо це угодно Духові Святому), а може і не бути (а нести в Церкві інше служіння: слова, вчительства, опіки над хворими, нужденними; Іоан Хреститель – найбільший пророк – жодного чуда не сотворив, а інші (менші за Іоана Хрестителя) старозавітні пророки творили чудеса, і єретики, і антихристи творили і творять чудеса; отже, ознака святості – це не дари духовні (служебні, на служіння), а плоди Духа Святого: любов, віра православна, мир, лагідність…; «з того всі пізнають, що ви Мої ученики (святі, християни), якщо будете мати любов між собою, якщо будете любити один одного!»; любов, милосердя – це найбільше чудо на землі!); в Церкві було багато святих, які просили Бога забрати в них дари (прозорливості, чудотворіння…). Дар – це те, чим можна спастися, і чим можна себе погубити! Тому святість – це перебування людини во Христі, в Дусі Святому (про що свідчать плоди Духа Святого: любов, радість, мир…); це – мирний, радісний, бадьорий, свідомий, світлий з міцною вірою православною і ділами любові християнський стан душі. До такої святості безумовно покликані всі хрещені, і якщо християнин, хоча б малою мірою, не має в собі цього духовного стану, то християнин він тільки за назвою! Але, очевидно, що сучасна православна практика (яка на 99 % ґрунтується на «переданнях старців») рішуче відмінна від практики Древньої Церкви у ставленні до гріха. В древній Церкві, якщо ти грішник – то стоїш у притворі і роками не причащаєшся; а якщо ти причащаєшся, то ти святий (в тому розумінні цього слова, яке вкладав у нього ап. Павло, див. Рим. 1: 7; 6: 22; 8: 27; 12: 13; 15: 25; 1 Кор. 1: 2; 3: 17; 6: 2; Еф. 1: 15; 2: 19 та ін.). Безумовно, Церква прекрасно усвідомлювала(є), що наша святість на землі недосконала, що вона має потребу в безперестанному смиренні і покаянні; але святість (яка включала в себе усвідомлення християнського достоїнства, і реальне життя Духа, і євангельське зусилля життя) все ж була нормою, а гріх – відхиленням від неї. Сьогодні все змінилося з точністю до навпаки: гріх – «норма» самоусвідомлення православного «християнина», а якщо це не так, то він в «прєлєсті» (в омані).
Як ви можете йти на Літургію, на причастя Євхаристії, не відчуваючи себе святим («Святеє – святим»), вірним Христу («оголошені вийдіть, щоб ніхто не залишився, тільки вірні»), запрошеним Христом на Його Трапезу? Як ви можете не радіти, не ликувати, не благодарити?! Бачите себе недостойними? – То ще більше благодаріть-радуйтеся: кому багато прощено, той багато любить. То чи святі ви? Я знаю, що ви недостойні, що ви грішні, проте я запитую: чи ви святі, чи ви вірні Христу?! Не знаєте, що відповісти?! То про яке християнство може йти мова. Отже, якщо ви не святі (за протестантів ми зараз мову не ведемо – це повна омана; розпізнавайте духів – суть не в словах і формах, а в дусі цих форм, явлень), то ви не християни. І перебуваєте в подвійній омані- прєлєсті, коли називаєте себе християнами. Хто має очі чути, нехай розуміє.
(Для нас дуже важливо при кожній нагоді (де доречно і не дуже) наголосити на: свідомості, усвідомленні, віданні, знанні, пізнанні, розсудливості – без цього ніякого духовного життя (набуття іпостассю кафоличної свідомості-відання) бути не може). Ми жодним чином не намагалися сказати про смирення все (та це й неможливо), ми насамперед хотіли наголосити на найважливішому аспекті його – свідомому істинному віданні реальності. Словом смирення вказують також і на чесноту: скромно думати про себе, смиряти гордий помисел, упокорювати себе, казати: «ми раби недостойні, бо виконали тільки те, що повинні були зробити», вдячно приймати реальність такою, якою вона є («по ділам моїм, Господи; пом’яни мене в Царстві Твоїм») тощо. Про це (окремі чесноти, зокрема і смирення як аскетичне добре діло) – в наступних частинах.
Залишити відповідь