«Згадай же, чи гинув хто невинний?» (див. Іов. 4: 7). Іов з такою точкою зору не погодився, Господь Ісус Христос і Христові в Дусі Святому також не згодні з нею (Господь Ісус абсолютно невинний страждалець, який постраждав найбільше за всіх – всі наші гріхи поніс на собі! Слава Тобі, Боже! Слава Тобі, Боже! Слава Тобі, Боже!)! Взагалі, всі страждання у цьому світі свідчать про одне – про гріх, про те, що всі люди живуть у світі зла і гріха, з якого нас може визволити тільки Бог, Ісус Христос – за умови нашого покаяння і віри-довіри! Спасіння, Царство Боже (Дух Святий) дається Даром (не за діла і заслуги!) тим, хто здатний умістити- прийняти – смиренним оголошеним!

Отже, не існує неодмінного, механічного зв’язку: «гріх – покарання», «Добро – благоденство», «страждає – грішник (сатаніст, єретик, злочинець…)!», «благоденствує, процвітає, багатіє – праведник, святий»! Во Христі все перевернулося: високе і цінне у людей – мерзенне перед Богом, і навпаки! Хрест Христів (путь у Царство Боже) – в цьому світі спокуса і безумство! Тим, кого світ ублажає, Господь пророкує горе («горе вам, багаті, ситі, які сміються нині, праведні перед собою: фарисеї, законники, лицеміри»; коли горе? І тут, на землі, бо миру не мають (вкушають мук ада), і на Страшному Суді не встоять, а увійдуть у повноту муки пекла, в яке легковажно прямували за земного життя – догоджанням пекельним страстям!), а тим, кого світ уважає за ніщо, Господь обіцяє блаженство (ублажає): «блаженні убогі, спраглі, голодні, гнані, які несуть наругу Христову на собі у віці цьому, які несуть хрести свої услід за Христом»; коли блаженні? Вже тут і зараз живуть у Дусі Святому, а за гробом увійдуть в повноту Царства Божого! Згадайте притчу про багача і Лазаря: на землі благоденство, а за гробом мука-страждання, і навпаки – тут страждав, а там на лоні Авраама упокоївся! В цьому світі християни і праведники (оголошені) гнані, учеників Христових у світі цьому чекає Хрест (який вони щодня мають брати-приймати і нести, слідуючи за Христом до Воскресіння-Обоження), Господь попереджав своїх учеників-послідовників: «гнали Мене, гнатимуть і вас, ненавиділи Мене – ненавидітимуть і вас… хто витерпить до кінця, той спасеться»! Антихрист тим, хто поклониться йому, прийме його і піде за ним, обіцяє благоденство, комфорт, багатство, славу, вдосталь хліба і видовищ (див. спокуси, якими спокушає диявол людину в пустині віку цього – Мф. 4, Лк. 4,)! Ми згадували про секту Муна, про її засновника, який своє 90-ліття святкував у широкому колі сильних віку цього, його секта зростала, багатіла: «65 %», «15 мільйонів»… Хто має очі чути, нехай розуміє!

Чи благоволить Бог діяльності антихристів, єретиків, сектантів, сатаністів, злочинців?! А вони ж благоденствують, мають успіх у своїх злочинах та розповсюдженні антихристиянства, своїх єресей! Пильнуймо! Бог є Любов! Не бажає смерті грішника (антихриста, єретика…), довготерпить, чекаючи на його покаяння, а не благословляє його злочини! А ви не беріть участі в ділах темряви! Пильнуйте! Пізнавайте, випробовуйте духів (на Істину і Любов)! Ми нічого не пояснюємо (ми не маємо наміру зараз богословствувати на цю тему, бо і так сказали вже достатньо, але ще раз нагадаємо: Господь береже нашу свободу, дає нам можливість реалізовувати себе свобідно; якби гріх (переступ заповіді) і покарання були механічно пов’язані, і закон відплати діяв миттєво, то ніякої свободи вибору у нас не було б; люди були б переляканими істотами, які боялись би зробити жодну дію-порух; бо всі грішники-егоїсти, а все, що роблять, думають, говорять грішники-егоїсти, є гріх за означенням! (Тому за кожен порух- воління, які є гріхом, були б відразу биті!? Про яку свободу могла б тоді йти мова – це була б абсолютна несвобода, все єство перебувало би в кайданах страждання-покарання! Крок вправо, крок вліво – розстріл!). Тому не забувайте: є гріх і є переступ заповідей (Божих чи старців), які ми називаємо гріхами! Тому за переступ (гріхи) людина не одразу бита-карана, Бог дає всім свободу грішити чи боротися з гріхом і, Премудро піклуючись про всіх, направляє всі волі (злі і не дуже) на благо всім, щоб вони могли далі свобідно визначатися: або розпинати Христа, або покаятися і розіп’ястися з Ним), а тільки наводимо історичні факти, щоб дати вам можливість зачати в собі страх Божий! Пильнуйте! Секти ростуть, множаться, багатіють? Так! Бог не спопеляє ні єресіархів, ні патріархів сект, ні послідовників антихристів, не вражає їх хворобами, бідами! Диявол діє? Є одержимі бісами? Але: горе людині, яка зло чинить! Господь довготерпить, смиренно чекаючи на наше покаяння, не вишукує і не придумує покарання (муки), а робить все, щоб спасти, врятувати тяжкохворих злом- гординею «дітей Своїх» – Бог є Любов!

Ще раз кажу – ви свобідні, як і кожна людина, і перед кожним із нас відкриті два шляхи: широкий, просторий, комфортний (дорога смерті, яка веде в ад) і вузький, тернистий, хресний (Путь Життя, який веде в Царство Боже). Господь (Іпостасний Премудрий Навігатор) всіх направляє до Царства Божого, всім вказує Євангелієм Путь – Ісуса Христа, але кожен залишається свобідним: прийняти Божий план чи відкинути його і йти своїм шляхом (егоїстичним, кінець якого пекельна самість і відчай). Як було в дні Ноя, Лота, так само буде наприкінці (тобто зараз є!)! Сміялися з Ноя (який на суші корабель будував і кликав до покаяння, щоб спасалися, бо мине небагато часу і настане кінець, потоп), сміялися і з Лота, який в Содомі жив праведно і цнотливо… І донині сміються з християн, які закликають до покаяння і сповіщають про Суд Божий, донині гонять пророків Христових (тобто християн) «християни» і язичники нехрещені! Бог довготерпить, а грішники думають, що вони добре ходять, що вони (ідолопоклонники, єретики, слуги антихриста, «православні») богоугодно живуть! Дух Святий устами апостолів закликає всіх: «Пильнуйте!», «Моліться, щоб не впасти у спокусу!», «Зі страхом і трепетом звершуйте ваше спасіння!», «Цінуйте час, бо дні лукаві!», «Горе вам…», «Горе тій людині… краще було б їй не народитися» та ін. Невже ці слова апостолів – це пусті слова?! Тому пильнуймо! Чи вчиняють «хрещені», «християни» самогубства? А чудотворці? Іуда Іскаріот – апостол,   чудотворець,   бісів   виганяв,   хворих   зціляв,  мертвих воскрешав… а загинув (пішов у тяжкі муки)! Допустив Бог! Бог Адама в раю зору не позбавляв і за руки не хапав, щоб той не вкусив забороненого плоду, і Денницю в клітку не посадив, ланцюгами не скував, щоб він не впав, не задивився на себе та не загордився… Від падіння ніхто не застрахований (тільки християни – ті, хто Любить Бога Духом Святим)! Всі застереження, які є в Писанні, адресовані церкві в першому столітті (ще за життя апостолів у церкві вже було багато антихристів). Якщо в апостольські часи ці застереження були актуальними, то чи не значно більше зараз – для тих, хто досяг цих останніх часів! Пильнуймо!

Страх Божий – це обережність, трепет, відповідальність, пильність… – щоб не розіп’ясти, не розпинати Господа! Боятися себе (не довіряти собі, не надіятися на себе, не бути самовпевненим), а не Бога, Який є Любов і тільки Любов – поважає нас (нашу свободу, унікальність) і чинить тільки Благо, Добро і веде все до Блаженства. Ми можемо(!) захотіти ада, відмовитись від Раю! Страх Божий – страх розіп’ясти Бога, Спасителя свого (див. в ІІІ ч. притчу про Донора, Який, щоб спасти нас, мусив померти; і яка ж то біда, коли спасенні, врятовані Донором, кривдять, розпинають Його в ближньому, і як їм буде прикро, коли вони взнають Кого вони кривдили, зневажали, ображали, розпинали (кожна людина – це Христос, Донор, за словами Самого Господа)… ось справжня суть пекельних мук для гордих, які не хочуть смиритися і не чують слів про себе: «Отче, прости їм, бо не знають, що роблять», не хочуть ні прийняти прощення від Бога (Який нікого ніколи не прощає, бо Любить – див. притчу про блудного сина), ні простити себе), Невимовну Іпостасну Божественну Любов до мене (нічтожества, останнього грішника), і страх не тому, що мене за це будуть в аду-пеклі катувати, мучити, а тому, що це є мій добровільний вибір ада. Розіп’яття Христа є наслідком мого свобідного (без-умного) вибору пекла, а не ад є наслідком вбивства Бога! Страх Божий (пильність, обережність, розсудливість, благоговійний трепет перед невимовною Любов’ю і даром свободи, яким кожен з нас обдарований на віки віків) – це Божий дар, який дається тим, хто нудить себе мати цей благодатний страх, хто ревно дбає про те, щоб стяжати родителів (чеснот-матерів) страху Божого: пам’ять Божу, часту молитву, розсудливість, пораду, благоговіння, піст (бути на посту, пильнувати), пам’ять смертну (про іспит на Суді Божому), слухання Слова Божого, пізнавання волі Божої (дослідження Писання, …) і намагання виконувати Божі заповіді (особливо дбати про милостиню) – таким трудженикам покаяння-оголошення Господь дарує цей неоціненний дар – страх Божий, який у міру трудів покаяння зростає, аж поки не виросте в Любов Божу!

P. S. Бідний чи багатий, хворий чи здоровий, «православний» чи «єретик», «хрещений» чи «обрізаний», «християнин» чи язичник… – все це не має жодного значення, головне – чи стали ми християнами, чи прийняли Духа Святого, чи перейшли від смерті (зцілилися від гріха) в Життя Вічне, чи Суд Божий для нас уже позаду! Тому не вдивляймося в інших, як хто живе на землі: здорові, бідні, багаті, хворі, славні, розумні, єретики, сатаністи, православні, автокефальні, розкольники, сектанти… – це все Таїни Любові Божої, Милосердя Промислу Божого (Який має з кожною свобідною іпостассю єдині і неповторні унікальні стосунки (кожна людина – єдина і неповторна, унікальна особистість-іпостась, образ Божий і подоба Божа) – див. в Одкр. 2: 17 про білий камінь з іменем, яке знає тільки Бог і той, кому його дає Бог), Який кожну людину (і праведника, і єретика, і сатаніста, і добро-дія, і зло-дія…) веде до покаяння, готує до хрещення Духом Святим! «Хто ти такий, що судиш чужого раба, перед своїм господом він стоїть чи падає, і буде поставлений, бо Господь має силу поставити його (і сатаніста, і єретика, і зло-чинця, і всіх, і все)». (Хіба що Господь тебе Духом Святим пошле на діло апостола, пророка, вчителя – проповідувати Євангеліє, викривати єресі, зло-чини… і це все в Дусі Святому! Бо самочиння – тільки на власну погибель!). А ти пильнуй себе, як ти прагнеш Істини, Свободи, Любові, як ти готуєшся до Суду Божого, коли Бог буде судити кожного на здатність прийняти Духа Святого, вмістити в собі Іпостасну Любов і Свободу! Для християн це все (Страшний Суд) відбувається в хрещенні; а оголошені посилено готуються до іспиту на Суді Божому, дбаючи про смирення, бо смиренним Бог дає Адвоката-Утішителя – Духа Святого, Який і заступається за них на суді Любові та Істинної Свободи перед Отцем, тобто усиновлює їх!

Благовістити Євангеліє, спасати світ, викривати єресі, єретиків, антихристів можуть, без шкоди для себе, тільки ті, хто посланий на це служіння Духом Святим, тобто – християни! А поки ти оголошений (ще не зодягнений силою звище – Духом Святим), не дерзай ні проповідувати, ні викривати когось! Тільки ті, які водяться Духом Святим, можуть (і зобов’язані) проповідувати Слово Боже, наставляти, викривати, вчити, пророкувати! «Як будуть проповідувати, не будучи посланими?!». Кожен пильнуй себе – будь послушником Духа Святого і, якщо ти оголошений, послушником друзів-порадників (з розсудливістю та порадою)! Шукай Істину, Любов, Смирення – іди за Христом! «А інші що? – Що тобі до того, як вони йдуть – ти йди за Христом, несучи свій хрест і служи всім Любов’ю в Дусі Святому!» (див. Ін. 21: 19 б – 23)! Яка тобі користь, людино, коли ти самочинно (коли тебе ніхто (тобто Дух Святий) не посилав, Бог тебе не благословляв) «оголосиш весь світ Євангелієм», «викриєш усі єресі і всіх єретиків, антихристів», «спасатимеш» усіх, будеш звершувати чудеса і знамення… а душу свою занапастиш, погубиш?! Пильнуйте! Розпізнавайте духів! Будьмо послушні Духові Святому, Іпостасній Істині, Смиренню, Лагідності, Любові, Милосердю!

***

Ви ще не забули, що знаходитеся в аптеці (а не у своїй аптечці (робите ревізію), в якій ви носите з собою необхідні вам ліки), тому не жахайтеся і не лякайтеся від такої кількості різних відтінків помислів! І якщо ви якийсь абзац не зрозуміли, чи взагалі він вам привидівся як: «все єресь!», або: «суцільна нісенітниця», або: «а це до чого?!» чи «від чого?!» – то і на кілометр не підходьте до тих препаратів-помислів! Той, хто виготовляв, замовляв, укомплектовував ці ліки-помисли – знає від чого і для чого вони; а ви не вдавайте з себе експертів з «православ’я», не робіть такий здивований, претензійний вигляд і будьте смиренними: це не ми, а ви заблукали в наших лісах, і це у вас щось болить, раз ви зайшли в аптеку… А немічним нагадаю, що в аптеці і отрута є на вітрині… Тому жодних самолікувань! Всі помисли, що тут подані, мають своє добротне застосування в різних ситуаціях-хворобах, але потрібне велике розсудження, тобто просвічення Духом Святим, щоб їх використовувати на спасіння, а не на погибель!

Зважаючи на нашу неміч, зокрема дуже коротку пам’ять, скажемо (нагадаємо) декілька слів про Промисел Божий. Господь будь-який злочин направляє на добро всім: і жертві(ам) злочину, і злочинцю(ям)! Але горе тій людині, яка чинить зло, від якої йдуть спокуси (все відбувається на добро по Милості Божій, але: «краще було б не народитися людині тій», яка чинить зло… «краще було б, щоб жорно млинове повісити їй на шию і потопити в пучині морській»). Диявол хоче знищити всю вселенну, але чинить рівно стільки, скільки треба для спасительного, лікувального Хреста кожному, кого допускається (Богом) спокушати, бороти (напр., див. пролог книги Іова). Диявол випускає всю свою злобу, а Премудрий Бог-Любов дозує цю енергію-силу – скільки кому потрібно, для спасіння-зцілення, кожному за спроможністю його! Бог не допустить, щоб ми мали спокусу понад силу і водночас не віднімає свободу від диявола і зло-чинців (вони випускають свобідно всю злобу-ненависть, а доходить до цілі, до «жертви», якій хотіли вчинити зло, стільки, скільки потрібно на спасіння; напр., в медицині отрута, що використовується для виготовлення ліків, в малих дозах дається для лікування). Злочинці і диявол діють свобідно (руки їм ніхто не зв’язує і силу не віднімає), але, по Милості Божій, зло на виході, зло-чин стає добром, досягаючи цілі! (Напр., хтось хоче когось вбити і стріляє в «жертву» (навіть впритул чи з відстані одного метра… з кулемета), але, якщо Господу не угодно, щоб жертва померла, то: злочинець вистрілить, він свою злобу зреалізує, а куля або пролетить мимо, або поранить не на смерть, тобто «жертва» буде жити!). Нас б’ють (наносять удар) з силою десять тисяч тонн, а удар, замортизований Промислом Божим, досягає нас із зусиллям у декілька грамів (рівно стільки, скільки мені необхідно… напр., для косметичного масажу). Злочинець б’є, чинить зло з усієї сили ада, пекла, а до мене енергія зла (Преображена Богом на добро) доходить у дозі, необхідній для мого спасіння (болем біль подолав). Господь, Премудрий Лікар, лікує гординю-егоїзм злом (яке йде не від Благого Бога (Бог зла не творить!), а від свобідного творіння), яке Бог на користь творіння і використовує – дозуючи кожному за потребою його! Слава Тобі, Боже! Слава Тобі, Боже! Слава Тобі, Боже!

По Милості Божій зло йде на добро, служить добру. У Бога безвідходне виробництво: всіляка енергія – і добра, і зла – використовується на будівництво Царства Божого. «Син Людський іде, як про Нього написано (як для Нього і для всіх найкраще! Кожна мить – Дар Божий – рівновага (вирівнювання, перерозподіл і дозування всіх енергій-воль-дій) всіх воль кожному і всім на Благо – найкраще, що може бути тут і зараз для кожного!), але горе тій людині, яка зраджує Його (генерує зло, енергію зла – гордині- егоїзму); краще було б їй не родитися» – буде тяжко страждати, допоки не покається! Пильнуймо, як служимо Богу: розпинаємо Його Сина чи розпинаємося з Ним! Пильнуймо, бо цю владу- свободу від нас Бог ніколи не забере! Маймо страх Божий! Просімо в Бога дарувати нам страх Божий! Пильнуймо!

«Чаша (Промислу-Піклування Божого) Твоя, Отче, що напоює – найкраща!». «Чашу» всім (і Синові Своєму Ісусу Христу) готує і дарує Отець-Любов (з усіх воль свобідних істот), і цей Хрест («коктейль»       з   усіх воль), який  дарує Отець (премудро розподіляючи-дозуючи    воління    –    кожному    по    потребі),    – найкращий, найдоцільніший, найспасительніший, це найкращі ліки! Хтось хоче мені голову відірвати (а таких   «добродіїв»   – легіон, все військо ада і слуг його і антихриста), але без волі Божої (якщо це (щоб мені відірвали голову) мені некорисно) і волосинка з моєї голови не пропаде! Слава Тобі, Боже! Слава Тобі, Боже! Слава Тобі, Боже! А ті, що хотіли її відірвати і намагалися реалізувати свої злі бажання – дадуть відповідь на Страшному Суді Любові («Чи Любиш? Чи хочеш Любити? Чи хочеш прийняти Любов і Любити?»). Тому зла ми нікому не можемо вчинити (Бог будь-яке зло направляє всім на добро!) – тільки собі: «горе тому, хто чинить зло, точніше, намагається вчинити зло – бо чинить зло тільки самому собі, подвоює, примножує своє пекло-зло!». Пильнуймо! Навіщо робити собі зло?! Дбаймо про добро всім і завжди (зла і так нікому ніколи заподіяти не зможемо (по невимовній Милості Божій), хоч би задіяли в цій злій операції всі сили ада-пекла і всю хитрість-лукавство сатани): хто більше робить добра, тому добріше (ліпше) стає («наше – все те, що ми віддали іншим!»). Хто робить зло – злішим стає, пекельнішим, адським, ще більше страждає (а зла, страждання нікому, по Милості Божій, заподіяти не може)! Пильнуймо! Ад ми самі вибираємо і самі його будуємо, самі себе занурюємо в муку і страждання! Ти комусь бажаєш зла? Ти хочеш комусь зробити зло? Навіщо? Все одно йому (кого ти ненавидиш) буде добро – Бог не допустить, щоб хтось комусь зробив зло – Бог є Любов! А намагаючись робити зло (яке Бог так чи так преобразить на добро), ти робиш зло тільки собі, все глибше занурюєш себе в пекло егоїзму-муки-самості-гордині!!! Що б ти не робив (словом, ділом, думкою) ворогові (тому, кого ненавидиш, не «любиш») – ти для нього будеш добродій, йому все, що б ти не робив, буде на добро (по Милості Божій; і для злочинця в тому числі: він добродій мимо своєї волі! І на Суді він буде суджений не за те, що він робив (і «добре», і зле, яке все було на добро), а за те, чого він не зробив – тобто за нереалізовані Добрі діла, діла Любові!), а страждати, терпіти зло будеш тільки ти (єдиний злочинець! І який чинить зло самому собі, а більше нікому і не може вчинити зла – тільки собі! Навіщо себе катувати?!)! Тому, дбаймо про добро усім – і нам буде добре! Бажаєш комусь зла – собі бажаєш (страждати будеш тільки ти)! Чиниш комусь зло – тільки собі чиниш зло! Бажаєш комусь добра і чиниш добро – насамперед собі чиниш добро, благо! Пильнуймо!

По Милості Божій навколо мене самі лише добродії (хоч би вони були найпекельнішими істотами, сущими дияволами в прямому і переносному значенні) – все і всі служать мені на добро – це океан Божої Любові! Тому я не маю права висувати претензії до будь-кого (мені ніхто нічого не винен!), ображатися на будь- кого, звинувачувати чи осуджувати когось… – я всім боржник! Ми, кожен перед кожним у всьому і за все винуваті! Що саме я заборгував, завинив? – Любов-Благодаріння! Тобто, всім на добро (на кожну дію стосовно мене – незалежно від того, якою вона була у кінцевому результаті, якою була мотивація: добра чи зла) я усім повинен відповідати вдячністю-добром, благо-дарити, добро- робити! (Вороги¹⁶ мої – ті, хто чинить мені зло, ображає мене, проклинає мене, гонить, кривдить, напуває мене «ганіннями і поруганнями» – добродії мої! Вони чинять мені по Милості Божій добра найбільше (стільки ж, як і ті, хто мене ревно, палко любить) з усіх сущих в ІІ ф. і. – я їм вельми не байдужий!)! Я повинен ревно молитися за моїх добродіїв (всіх істот), щоб вони були помилувані і стали Добрими, повними Духа Святого! А зло мені чинить тільки один негідник і злочинець, тільки одна пекельна істота – це я сам!

«Тримай ум во аді, але у відчай не впадай!».

Хочеш, щоб тобі було добре?! Роби добро, будь добрим, перебувай у добрі: спочатку як оголошений (що в пеклі егоїзму- гордині-злоби перебуває) силуй себе до добра – Благої волі Божої (ревно виконуй усі заповіді Божі, які вклав у вуха і серце своє через оголошення Церкви, тобто християн), і свого часу, після мужнього тримання ума свого во аді з надією на Бога, на Божу невимовну Любов і Премудрість (я в аду – значить, так треба, так угодно Господу: по ділам моїм, заради спасіння мого – Господи, Слава Тобі!), смиренням (яке народжується із перебування в аду – відання свого безсилля на добро: нічого доброго зробити не можу, немає в мені Добра, я хочу добра, а живе в мені одне зло – «хто врятує мене від цього тіла смерті?!»; відчайдушна ненадія на себе, це коли я покладаюся тільки на Спасителя, на Ісуса Христа, Сина Божого) приймеш Духа Святого, Доброго, Благого, станеш по благодаті Добрим, Благим, Блаженним!

Дух Святий свідчить: «Блаженна людина, яка переносить спокуси (тримає ум свій во аді, але не впадає у відчай, а надіється на Бога, Який спасає з ада), бо будучи випробуваною, вона одержить вінець життя, який обіцяв Господь тим, що люблять Його. У спокусі ніхто не кажи: ʺБог мене спокушаєʺ; бо Бог не спокушається злом і Сам не спокушає нікого, але кожен спокушається, захоплюючись і зваблюючись власною похіттю; похіть же, зачавши, породжує гріх, а вчинений гріх породжує смерть» (див. Як. 1: 12-15). Кожна людина спокушається власним злом (адом-пеклом; ад – тільки в мені! Зовні мене – Рай, Царство Боже!!!), зовні людини – Божа Любов, Божественна Милосердна Ніжна Ласка-Піклування! Господь і кожну людину береже від неї самої – не враз показує їй її пекло (пекло, ад, зло – тільки в мені, зовні мене – Любов, Добро!), а поступово зводить кожного в його особистий ад. Тримай ум во аді, але не впадай у відчай – надійся на Бога-Любов, Який виводить із ада смиренних, які втратили надію на себе (і взагалі на «синів людських») і надіються тільки на Бога, Який воскрешає з ада – дарує Духа Святого, заповнює цю темну, бездонну пустоту повнотою Божества. Бог дає Благодать смиренним, тим, які пізнали свою погибель, свій ад. Христос – Спаситель із ада-пекла! Тому Церква кожній людині (оголошеному) допомагає пізнати себе, свій гріх («нічого доброго не можу робити» – а тільки зло роблю!), свій ад, пекельну хворобу егоїзму-гордині (це відбувається за умови ревного виконання (діланням, ділами, а не мріями, роздумами, теоретизуванням) заповідей (всіх!) Божих); а потім той, хто прийшов до себе (до оголошення людина – не при собі!), свобідно, свідомо, з крайньої нужди (і безсилля дати собі раду) просить Бога спасти, і ввіряє, віддає себе Христу – і таким (смиренним) Бог в операції-спасінні-зціленні дає Духа Святого, дає нове Тіло Життя замість плоті гріха-смерті. А далі – реабілітація у Святій Євхаристії, у Духовному житті в Тілі Христовому, в Тілі спілкування всіх з усіма в Дусі Святому, піклування всіх про всіх… Церква не займається моралістикою. Церква – це реанімація, хірургія, інтенсивна терапія! А мораль – це тільки накладати покривало людині на очі, щоб вона не бачила свого ада, без- Божності, бездонної пустоти-темряви… – це страшний обман, самообман (що в мене все гаразд, я чемний, ввічливий, культурний, добрий, добродій), який виявиться у смерті, коли людина буде помирати… Тому Церква не про мораль дбає, а про святість, про освячення Духом Святим, про стяжання Духа Святого, про спасіння з ада, знищення зла-егоїзму-гордині, а не запечатування його (косметичне прикрашання мерця – «залиш моральним, коректним, увічливим   мерцям    ховати  своїх   мерців»). Церква   –   це  не косметичний    (моральний,    який    робить    людей    моральними, зовнішньо-поведінково добрими) салон, а Лікарня, де роблять операції-трансплантації, в ході яких міняють плоть гріха на Тіло Христове, а не прикрашають трупи моральною штукатуркою і штучною посмішкою-радістю! В Церкві людина стає онтологічно Доброю по Благодаті Духа Святого! Не обманюймо себе: Христос спасає з ада, тому християни – це спасенні Христом із пекла! Чи були ми в аду, чи волали відчайдушно з глибини ада-погибелі, смертельної небезпеки: «Господи, спаси!», «Наставнику, гинемо!». Не обманюймо себе – поки ми не пізнали свого ада (а іншого, крім нього, для нас не існує), доти нам ніхто Духа Святого не давав (ми не християни) і дати не може, бо Любить! Гордому-егоїсту не можна дати Дари – він не зможе Їх прийняти, бо він гордий, невдячний; тільки смиренна іпостась, яка пізнала своє пекло, і жадає спасіння Духом Святим, – тільки вона приймає Таїни Божі як Дар, у Таїнстві всецілого віддавання себе Христу!

Від себе не втечеш (в Рим, в Єрусалим, в Рай…) і не сховаєшся (під рясою, мітрою, моральною, етичною, релігійною фарисейською маскою чи за гарними словами («богослів’ям», філософією, риторикою)) – з ада спасає тільки Христос! Не обманюйте себе: єдиний Спаситель – Ісус Христос, Який дарує Духа Святого! Самоспасіння (філософіями, аскезами, медитаціями, релігіями, жертвами, молитвами, заклинаннями…) – це обманювати себе, вводити себе в оману-прєлєсть, відтерміновувати настання Царства Божого (Духа Святого, Який уже вилитий на всяку плоть! Настало Царство Боже – Воно між нами є: вже є у християнах і буде у всіх, хто прийме Його! «Прийміть тут і зараз Духа Святого!») у вашому серці!

Якщо ви ревнителі добра, то вам ніхто ніколи не заподіє зла! Бо злочинець у цьому світі – один! – це кожен сам собі (бо зовні кожного – океан Божественної Любові, Царство Боже, Добро; все, що йде до мене – Благо-Дар; всі для мене (по Милості Божій) – Добродії!!!). І якщо я, тобто той один (злочинець), роблю добро, то хто мені заподіє зло? Для мене тоді в цілому світі всі – абсолютно всі (і диявол з його адом-легіоном бісів, і антихрист та слуги його: єретики, сатаністи…) – Добродії! (Для злого (лукавого) – все зле і всі злі! Для доброго (милосердного) – все добре і всі добродії). Бо був один злочинець (я!) і той покаявся! Для християн вже немає страху перед смертю, адом, злом, злочинцями, бісами… для них вже все Добро (зло було в них, але в хрещенні Духом Святим воно було знищене), всі Добродії (по Милості Божій), але вони ревно моляться, щоб усі люди (і біси) стали Добрими в самих собі, визволилися із своїх адів, пекельних станів, щоб усі воскресли з мертвих, обожились, прийняли Духа Святого, стали християнами! Моляться святі (християни) за кожну іпостась (за всіх добродіїв – за кожну людину: за тих, хто намагається робити добро і за тих, хто жадає зла, насамперед за злочинців, єретиків, сатаністів… які дуже тяжко страждають у своїх пеклах-адах – їм найбільше потрібна поміч), яка мучиться в аду (особливо за тих людей, які вже у ІІІ ф. і., – там муки ада по-особливому тяжкі, пекельні), щоб вони покаялися, щоб по Милості Божій їхні смиренні волання з ада власної самості-егоїзму були «почуті» Богом і щоб вони прийняли смиренним серцем (іпостассю) Духа Святого, Зцілилися, Воскресли! Слава Тобі, Боже! Слава Тобі, Боже! Слава Тобі, Боже Милосердний, що навчаєш нас Духом Святим Божественно Любити і жадати спасіння всім і всьому! Господи, Слава Тобі!

Зло ніхто нікому зробити не зможе! Тільки сам собі! Бог є Любов! Злочинець, чинячи зло іншим (точніше, намагається вчинити зло іншому), робить зло тільки сам собі, примножує своє пекло! Тому ніхто не винен у моїх стражданнях і взагалі в стражданнях інших людей! (Хто має очі чути, нехай розуміє!). Навпаки: ми кожен перед кожним у всьому винуваті! – А в чому наша провина (якщо ми нікому зла не заподіяли та й не можемо!)? Ми винні тільки в тому, що не милували, не любили стражденних в аду (кожен у своєму, власному)! – Що завинили? Любов! Добрі діла, повні Духа Святого! Ми будемо суджені (на Страшному Суді Любові) не за те, що ми зробили (це все було всім, по Милості Божій (Який все на Добро направляє), на Добро-Благо), а за те, чого ми не зробили, за те Добре, яке ми не зробили (а ми створені на добрі діла!)! Покаяння – це стяжання Святого Духа (забіг до Царства Божого, війна за Царство Боже, розграбування (див. Лк. 16: 16) Царства Божого «біднотою», «убогими Духом»), а не жаління за минулим («оглядання назад») і скруха за вчинені діла (злочини, гріхи проти інших: образи, кривди, сльози, біль, кров, вбивства, грабунки, блуд тощо), які по Милості Божій були для усіх добром, на Добро!!! Ми заборгували всім Добро, Духа Святого («Творіння з нетерпінням чекає одкровення синів Божих, Духоносців!») – ніколи не пізно робити Добро всім – бо у Бога всі живі!!! Тому спішімо робити Добро (Духом Святим), віддаваймо борги (тим, кому винні, кого «скривдили», кому «зробили» зло), а для початку, щоб ми могли робити Добро – стяжаймо Духа Святого, станьмо членами Тіла Христового, які єдині творять Добро (Люблять) Духом Святим во ім’я Ісуса Христа!!! Тому в радості і з надією на Бога, Який є Любов, спішіть у школу оголошених, просіть, щоб християни вас оголосили, підготовили до Операції, до Хрещення-Шлюбу з Христом Духом Святим!

Не терзай себе за те, що ти нібито колись когось скривдив, образив, комусь зло зробив – це неможливо!!! Бог є Любов (кожен сам себе кривдить, сам собі робить зло – зовні мене Любов і Благо, Промисел Божий)! Ти нічого нікому не винен, крім любові! (Тому не намагайся повернутися в минуле (якого вже немає!) і, подумки перенісшись у той час, не силкуйся не вчинити гріх, який ти тоді вчинив (тільки собі і проти себе!), не старайся не зробити зло, яке ти зробив (тільки собі!), – а в теперішньому (реальному) тут і зараз смирись (прийми свій ад, тримай ум во аді: «достойне по ділах моїх приймаю пекло моє», але у відчай не впадай: «пом’яни мене, Господи, Любове Невимовна, у Царстві Твоїм!») і Люби, шукай Любові, борися за Любов! Ось істинне, православне покаяння!!!). Ти всім заборгував Любов! То спіши віддавати борги всім, кого скривдив, тобто не Любив, недоЛюбив – вчетверо! Ніколи не пізно Любити усіх – не в минулому, а тут і зараз – у Бога всі живі! Ти нікому зла зробити не міг і не зможеш (Бог є Любов!), бо якщо чинитимеш зло, то тільки сам собі заподієш муку – подвоїш, примножиш капітал зла, ще більше розпалиш пекельні пристрасті! Тому ти заборгував усім і самому собі тільки одне – Любов! А Любов – це Бог, Дух Святий! Тому стяжай Духа Святого (Любов) і Люби – віддавай борги, провини (а не згризай, не терзай себе за гріхи проти ближніх! Ти їм (ближнім, іншим) не заподіяв зла, але заборгував їм Любов! То віддавай кожному і собі вчетверо – сугубу Любов Духа Святого!). Ми будемо суджені не за те (зло чи «добро»), що ми зробили (це так чи так Добро в кінцевому результаті), а за те, чого ми не зробили (не Любили). «Все, що ви не зробили одному з малих цих (нужденних – кожній людині, ближнім), Мені не зробили!» (див. про Суд Божий у Мф. 25). Господь ніколи не питає: ким ти був, що і кому ти робив – а ким ти є зараз: Любиш чи не Любиш? Хочеш Любити чи ні? Покаяння: забувати минуле – те, що позаду, і пориватися в Грядуще Царство Боже, яке настало і гряде в моє серце! Тому не сумувати треба, не гризти себе, не у відчай впадати (ой, о-йо-йо-й, що я наробив: скільки я нагрішив, навбивав, наблудив, накрав, скривдив, осиротив, зробив вдовами… ти, по Милості Божій, калічив тільки себе!), а бігти до Христа, Спасителя, Який єдиний заповнить наш ад (ад – порожнеча, темрява, безодня (які ми збільшуємо, чинячи зло), яку може заповнити, упразднити тільки Бог, Океан Божої Любові, Божественного Буття!) – Світлом, Істиною, Любов’ю, Буттям! (Приклад покаяння: благорозумний розбійник, який «першим» увійшов у Рай, а скільки він зла заподіяв (вбивав, грабував, обездолював…) у минулому, сам засвідчив, що «достойне за діла свої приймає», тобто він вартий тієї важкої хресної смерті (див. Лк. 23: 39-43)! Покаяння – смирення і довіра-самовіддача Христу).

Язичники кажуть: хочеш змінити світ – починай з себе! А в Церкві ми по-відаємо і свідчимо з точністю до навпаки (не дивуйтеся: слова можуть бути ті самі, а дух діаметрально протилежний)! Зовні тебе Царство Боже – залишається тобі змінити (тільки) себе (ти не перший злочинець – а останній і єдиний!), покаятися і впустити Його (Духа Святого) в себе, стати Добрим! Хочеш жити у світі, де немає злочинців, зла, а є тільки Добро?! Покайся! Ти той останній злочинець, який цей світ (в собі) перетворює на ад (для себе). Стяжи Дух Миру (прийми Духа Святого) і все навколо тебе умиротвориться!!! Про зовнішнє (світ і всіх у ньому) подбав Господь – Спас, оБожив! А ти подбай про себе – прийми Спасіння, Духа Святого! Про які революції, перевороти, путчі, священні війни, хрестові походи, варфоломіївські ночі, релігійні війни «за віру православну», «католицьку»… може йти мова у християн?! Чи оголошених?!

Всі люди для мене – Добродії (Божественна Любов до мене!)! Тому: «Любіть ворогів ваших!», бо вороги ваші – це ваші найбільші добродії у світі цьому («друзі» ваші обманюють вас, вводять вас компліментами, похвалами в оману; а «вороги» кажуть і показують, що ми злочинці, нічтожества, пекельні боговбивці, які варті гіршого: ще більших ганінь і поругань!), які діяльно дбають про спасіння ваше – гонять вас у Царство Боже! Будьте вдячні: благословляйте, а не проклинайте добродіїв ваших («ворогів» ваших), моліться за них (щоб були спасенні з ада), добро робіть їм («ворогам» вашим) – на добро, яке чинять вам «вороги» ваші (по невіданню вони намагаються робити вам зло, але по Милості Божій виходить Божественне Благо-Добро), віддячуйте не злом, а Добром, Любов’ю, дякуючи Богові Отцеві в ім’я Ісуса Христа (Ким і є для мене кожен ближній; кожна людина – це Образ Божий, це Господь Ісус Христос! Христос преображає кожну злу енергію на Божественне Благо мені! Іпостасну неповторність іншого Господь зберігає, а преображає тільки зло на добро для всіх!)! Любіть «ворогів» (ворог, справжній, без лапок, у цьому світі тільки один – це я сам собі!) ваших: тих, хто гонить вас, ненавидить, проклинає, вбиває, обкрадає… ці добродії женуть вас, поперед себе, в Царство Боже, зі світу цього, який у злі лежить, вони не дозволяють вам заснути, задрімати в чаді турбот, багатства та насолоди віку цього! Любіть «ворогів» ваших, будьте вдячні вашим найбільшим доброчинцям! Та й зрештою, це вам потрібно (будьте добротними «егоїстами», які вміють православно, правильно любити себе), а не їм; вони («вороги» ваші) Божественно Любимі – ви нічого до цієї Любові їм додати не можете! А от свій ад преобразити – це у вашій владі: смиренним і сокрушенним духом дати Богові ваше серце преобразити Любов’ю, Духом Святим! («Вороги» мої – найбільші благодійники мої у світі цьому, гонителі мої (які женуть мене в Рай зі світу цього!) – «спасителі» мої (але це ми пізнаємо потім – як і цар без пальця з притчі про «Все добре!»)! Тому довіряйте Церкві!

Любіть ворогів ваших, адже ви насправді чимало заборгували їм – як таким, які найбільше трудяться для вашого спасіння в Царстві Божому!).

Царство Боже – це Царство спілкування-єдинства в Любові, в Дусі Святому, тому, якщо хтось когось не любить (не намагається любити – не оголошений) – він нікого не любить, і до Тіла Христового, до Церкви стосунку не має (хіба що як потенційний абітурієнт в школу оголошених у невідомому майбутньому – поки добряче в пеклі не припече!). У християн і оголошених немає ворогів!!! Отже, «ворогів» (і ворога – самого себе (Образ Божий, Христа) – також) потрібно Любити, з якого боку не поглянь: вони і члени мої – це я сам; вони і благодійники мої, найбільші в світі цьому; вони («вороги») і найбільше потребують милості (вони тяжко страждають у власному аду-пеклі); їх невимовно Любить Бог, Господь Ісус Христос, Дух Святий, тому, будучи членом Тіла Христового (чи готуючись до членства у Небесному «ЄС» – Царстві Божому, єдинстві-союзі («ЄС») всіх християн, повних Духа Святого, Божественної Любові), я не можу їх не Любити (чи якщо оголошений: не намагатися з усіх сил любити ворогів: аскетично, смиренно, покаянно-благодарно молитися за них, благословляти їх, робити їм добро) – це необхідна умова членства у Небесному ЄС: або Любов, або Смирення, яким приймаємо Любов, Духа Святого! (Надійний критерій перевірки на християнство чи оголошення – це любов до ворогів(!): молитва за їхнє спасіння (з ада-зла), благословення їх, а не злослів’я-погрози-прокльони, і добрі діла: ворога напоїти, нагодувати, одягнути, підставити плече, допомогти в нужді, врятувати від смерті… і кінець безкінечний добро-ділання ближньому, другові (кожній людині) – душу свою покласти за нього (зазнаючи смерті від нього!)! Християнин – Любить «ворогів», а оголошений – силує себе з усіх сил любити «ворогів», і смиряється, відаючи неміч свою, не-любовність, і просить у всіх прощення і милості!). Тому: Любіть ворогів ваших!!!

***

Ми дуже нестійкі: щойно плакали і ридали, а ось вже сміємось і веселимось!? Щойно говорили про смерть, про страшний Суд і тут же спішимо поласувати смачненьким та розказувати і слухати анекдоти про попів!? Тому ще і ще скажемо (нагадаємо) про страх Божий… Содомляни були здорові, благоденствували, а вирок їм уже був винесений – погибель у вогні пекельному, та Бог довготерпів, «зволікав» з реалізацією присуду (як у притчі з безплідною смоківницею: не зрубав, залишив ще на один рік – може принесе плоди смиренного покаяння), чекаючи на покаяння… Немає ніякого причинно-наслідкового зв’язку: гріхи – покарання! Страждаєш, хворієш, каліка, біди сиплються на тебе одна за другою – значить за гріхи твої, або гріхи-злочини батьків твоїх, предків твоїх; або навпаки: здоровий, щастить у всьому, успішний, багатий і багатієш, добре йдуть справи, бізнес – значить праведний, угодний Богу, Бог щедро благословляє-винагороджує праведників своїх… Це все (цей закон: гріхи – покарання) жидівські («обрізаних», «хрещених» жидів), язичницькі єресі! Щоб спростувати цю єресь, досить навести приклади: багатостраждальний старозавітний Іов, сліпонароджений (див. Ін. 9), сам Господь наш Ісус Христос і всі християни у світі цьому («Гнали Мене, то гнатимуть і вас – Моїх, Христових!», «в цьому світі зазнаєте скорбот, але мужайтеся – Я переміг світ, який вас і Мене ненавидить!», «великими скорботами, хворобами, бідами, довготерпінням всім нам належить увійти в Царство Боже»; для прикладу ще прочитайте про довготерпіння апостола Павла: 2 Кор. 11: 23-30, 12: 7-10).

Так, всі страждання в «світі цьому», який у злі лежить, це наслідок гріха – відпадіння від Бога! І взагалі існування «світу цього» і того, що в ньому (всілякого «зла», «добра» і законів існування «шкіряних риз»), – це наслідок гріха, без-Божності! Коли ми говоримо про гріхи (про симптоми гріха-хвороби без-Божності, про переступ Закону, Заповідей Божих), то ми говоримо про те, що відбувається у «світі цьому», як Господь спасає людей зі «світу цього», як у «світі цьому» готує (оголошує) людей до спасіння (до Хрещення Духом Святим у Церкву) зі «світу цього» та входження в Царство Боже, в Церкву Христову, у Тіло Воскресіння повне Духа Святого! В «цьому світі» – всі грішники, егоїсти, індивіди-осколки, без-Божники за означенням, за фактом відірваності світу цього від Бога (Іпостасного Добра, Особистісного Божественного Життя, Іпостасного способу існування) у зло (у злі перебуває). Заповіді Божі у «світі цьому» були дані заради переступів, щоб виявити гріх, щоб люди пізнали гріх, щоб стали грішниками, щоб почали грішити! В цьому світі всі безперестанно грішать, всі грішники, просто одні намагаються дотримуватися Заповідей Божих, а інші – ні, або навіть не чули про Закон Мойсея, про Заповіді Божі, і живуть по совісті чи проти совісті, нехтуючи голос совісті! Але і ті, хто не переступають закон (не грішать), і ті, які живуть без Закону, – всі грішні, без-Божні – всі мають нужду у спасінні! За Ноя не було Заповідей Мойсея, а всі загинули (крім восьми душ), і в Содомі і Гоморрі не чули про Закон (не переступали заповідей Закону – не грішили) – а загинули, засуджені Богом! Одні у цьому світі грішать (переступають закон) і «здорові», «щасливі», «багаті» і ще більше «багатіють», «сильні», «відомі» «славні»… а інші намагаються не грішити, жити за заповідями Божими, і хворіють, страждають, бідують, бідні, голодні… (Це все Тайни Промислу Божого – Божественне Особистісне піклування про кожну унікальну іпостась – про кожну людину). Страждання і благоденство у світі цьому – абсолютно нічого не говорять про угодність (праведність) чи неугодність Богові (хоча достеменно знаємо про християн: християни у цьому світі – гнані!!!)! «Думаєте, що ті, які постраждали, були винні більше за всіх, що живуть на землі? Ні, кажу вам; але, якщо не покаєтеся, усі так само загинете» (див. Лк. 13: 1-9). Бог будить до покаяння всіх: війнами, бідами, катастрофами, терактами, епідеміями, хворобами… премудро допускаючи всіляке зло! У «світі цьому» всі однаково грішні (без- Божні), тому в цьому світі спасіння немає, спасіння в Царстві Божому, во Христі! Це антихрист у «цьому світі» обіцяє спасіння, благоденство, щастя… але це обман, який викриється у смерті, коли людина предстане на суд Божий! Чи встоїть вона на Суді Божому, на Суді Божої Хресної Смиренної Любові?! Чи зможе сказати всім єством Богові: так! Я хочу Любити! Даруй мені Любов, Силу Любити Тебе, Господи, і всіх, і все! Царство Боже не від «світу цього» (суть якого похіть плоті, похіть очей і гордість житейська – ідолопоклонство егоїстичним страстям-похотям). Тому спасіння не у «цьому світі», а із «цього світу» в Царство Боже! Що відбувається тут – багатий чи бідний, хворий чи здоровий – це за великим рахунком значення не має. Головне – вистояти на Суді Божому, щоб не піти у вічні муки пекла. Християни на суд не приходять – вони вже оправдані Христом, вони вже сказали Христу: «так!», вже прийняли во Христі Духа Святого, вже давно померли і перейшли від смерті в Життя Вічне! В смерті (переході з ІІ ф. і. в ІІІ ф. і.) закінчується підготовка до іспиту, відповіді на Суді Любові! Чи готуєшся ти до екзамену?! Кінець «світу цього» для кожного настане у смерті; і «світу цьому» буде кінець у Парусії, коли явиться усім Христос, Тіло Христове, Слава Христова, християни! Християни будуть судити «світ цей»; вони і в «світі цьому» – суд «світові цьому»! Хто має очі чути, нехай розуміє! Тому не обманюймо себе благоденством грішників, єретиків, без-Божників, зло-чинців («вони будуть мати успіх у злому»), не обманюй себе, що      ти      «хрещений»,      «православний»,      «автокефальний», «з томосом та ліцензіями», що вас мільйони, і за вами правда… а пильнуй себе: чи прийняв ти Духа Святого, чи позаду вже Страшний Суд, чи ти вже битійно згадуєш Другий Прихід Христа (в Дусі Святому), і щоЄвхаристії празнуєш своє Воскресіння та життя во Христі, чи ти ще ждеш на Христа (антихриста), як жиди…

Ще раз повторимо: Бог не карає за кожний переступ Закону тут же (інакше не спаслась би ніяка плоть! Не було б ніякої свободи)! Так, за всі злочини потрібно буде відповісти (за кожне пусте слово!) – на Суді Божому, Божої Любові! А зараз Бог довготерпить, чекаючи (Будучи Любов’ю) і не бажаючи смерті грішника, хоче, щоб усі покаялися і навернулися до Ісуса Христа і в Ісусі Христі Духом Святим пізнали Отця! Не обманюймо себе, бачачи, що сірка і вогонь з неба не падають, що земля не розверзається під тими, хто тяжко грішить! Бог є Любов! Ми стали безпечними, вважаємо, що все гаразд, що з нами Бог, ми угодні Богові – як думали старозавітні багачі (фарисеї, первосвященники, книжники): ми багаті, у нас добре йде храмовий бізнес, мільйони паломників… – суцільна Божа благодать і благословення!? Жиди кажуть: багатий, здоровий, успішний – Богом благословенний; праведник, бідний, хворий, каліка, нещасний – проклятий Богом, грішник!? А Бог каже: горе вам багаті, ситі, які веселяться і торжествують (уповаючи на власну праведність, на свої заслуги, добрі діла)… «неможливо багатому увійти в Царство Боже»!

«Праведники», «християни», «православні» розіп’яли Бога, вбили Сина Божого! Пильнуймо! Пильнуймо: чи прийняли ми Духа Святого, чи християни ми? Якщо ні, то поки є час – кладімо початок покаяння-оголошення!

«Зважайте на себе, щоб ваші серця не обтяжувались об’їданням та пияцтвом і житейськими турботами, і щоб той день не постиг вас несподівано, бо він як сіть, прийде на усе, що живе на поверхні всієї землі. Отже, пильнуйте повсякчас і моліться, щоб ви сподобилися уникнути всього того, що має бути, і стати перед Сином Людським» (див. Лк. 21: 5-36). «Про часи і строки, браття, нема потреби вам писати, бо ви самі достовірно знаєте, що день Господній так прийде, як злодій уночі. Бо коли говоритимуть: ʺмир і безпекаʺ, тоді несподівано прийде на них погибель… і не уникнуть. Але ви, браття не в темряві, щоб день застав вас, як злодій… Отже, не будемо спати, як і інші, а пильнуймо і будьмо тверезі» (див. 1 Сол. 5: 1-8). Хіба ці слова Божі (та інші заклики- попередження-застереження в Писанні) – це жарти, гуморески?! Чи найсерйозніше, повне Любові і ніжного Піклування про нас, Слово Боже?! Пильнуймо, як слухаємо! Як довіряємо Христу!

***

Православно оголошений знає, що ад-пекло в ньому, а зовні тільки Добро, Любов! Намагаючись Любити-Благодарити (= виконувати волю Божу, Заповіді Божі) – пізнає, звідує свій ад, смиряється і… А що далі? – Те, що око не бачило, і вухо не чуло, і що язичнику і оголошеному на гадку не спадало (див. 1 Кор. 2: 9- 11). Тому не питайте мене, «а що далі?» (це пізнається тільки Духом Святим), а ставайте оголошеними, подвизайтесь, готуйтесь «розграбовувати» богоприїмним смиренням Царство Боже – вкусіть і пізнайте-звідайте Духом Святим, Який Милостивий Велелюбний Господь Ісус Христос, Дух Святий, Отець Небесний!

Коли оголошений зрозуміє, збагне, звідає, що йому ніхто нічого не винен, а навпаки – він всім усе заборгував, він усім боржник неоплатного боргу (Любов ніколи не можна віддати: полюбив – розплатився – і забув (це продажна «любов», це блуд, перелюб, содом і гоморра); Любов – це назавжди – неоплатний борг, який ніколи не можна віддати, вічний борг)! (До речі: якщо ви маєте боржників (і не намагаєтесь простити їм «борги») – вам ще хтось щось винен – про яке оголошення може йти мова! Про християнство я мовчу!). Що оголошений заборгував? Самого себе – він раб усіх, він слуга усім добром (пригадайте: благо-дарити = добром служити)! І тут виникає проблема! Яка? А віддавати борги нічим!!! Я ніщо – в мені лише одна темрява та пустота бездонна – ад-пекло! І тоді починається нужденне благання про милість (див. притчу про боржника, що заборгував десять тисяч талантів) – з глибини ада, «убогості Духа-Любові», пекельної-пустоти-темряви, егоїстичного-самістного спустошення! І Бог смиренним (убогим, які нічого свого не мають, які всім все простили, і їм ніхто нічого не винен) прощає борг, дарує оголошеному, смиренному Царство Боже, дарує йому Любов, щоб зміг віддавати борги і Богу (Любити Бога всім єством повним Духа Святого), і ближньому (Любити Духом Святим ближнього як Христа)! Слава, Господи, Милосердю Твоєму! Господи, Слава Тобі!

Бідний, «убогий Духом» раб просить Господа помилувати його – дарувати йому Любов (Духа Святого), щоб він зміг віддати вічний борг Господарю (= Любов до Бога) і ближнім своїм (= Любов до ближніх)!

Оголошення Церкви полягає в наступному: допомогти людині стати онтологічним боржником Бога і ближніх – кожної людини (і кожного ангела: світлого і темного, біса, диявола). А борг – це Любов (Милосердя)! І оголошений, який у процесі оголошення (пізнанні самого себе) пізнав пекло своє, ад свій (пустоту і темряву, нічтожність свою і водночас неоплатний борг свій; з ада ніхто не вийде, поки не віддасть борг – до останньої копійки – поки не полюбить! А Любові в нього немає – Любов тільки в Бозі, Любов – це Божий Дар! Залишається уповати, надіятись тільки на Бога, на Божу Милість-Любов, на Милосердя!), – тримає ум свій во аді (смиренно чекає милості Божої, відаючи свою нічтожність, пустоту і темряву, в якій перебуває по ділах своїх, знаючи, що він вартий гіршого), але не впадає у відчай, а навчений Церквою (християнами, які пройшли і відають цей путь спасіння з ада), мужньо терпить-приймає свій ад, і надіється на Бога, просить Милості у Бога (Який Премудро, Люблячи нас невимовно, не спішить витягнути нас із цієї пекельної печі, щоб ми стали хлібом добре спеченим – придатним для Євхаристії, для Обоження), Який во Христі простив нам гріхи (борги) наші і дав нам Духа Святого, а в Дусі Святому силу Любити, бути Дітьми Божими!!!

Так коли ж Господь звершить Хрещення (Духом Святим) над оголошеним, коли Господь Бог визволить його із ада-пекла і дасть Духа Святого??? Не ваше діло знати часи і строки, які Господь встановив у Премудрій, Невимовній Любові-Милосерді до кожної іпостасі (людини і ангела)!!! Ти тримай ум свій во аді, і терпи (довготерпи) в молитвах, ревно виконуючи всі Заповіді Божі (бо тільки той, хто витерпить до кінця, буде стійкий і мужній у вірності Христу (буде готовий перетерпіти за Христа, ім’я Христове будь- які муки і найстрашнішу смерть), – буде спасенний – прийме Духа Святого!)! А Бог, Який невимовно Любить тебе і бажає-жадає тобі спасіння, знає, коли і як усиновити тебе! Тому, не проси визволити тебе від пекла, чи забрати твої страждання і біль, а проси сили терпіти, стійкості і мужності бути вірним Христу, благодарити- радіти і радувати Господа Ісуса Христа – хай буде воля Твоя, Господи! Хто витерпить до кінця – буде спасенний-обожений! Ні на мить не будеш в аду – а стільки, скільки необхідно для твого спасіння, для смирення – «Смиренний, нині будеш зі Мною в Раю!». Коли, Господи? Потерпи, Я теж хочу, незрівнянно більше ніж ти, щоб ти був там, де Я – потерпи, довірся Мені – нині, і будеш зі Мною в Царстві Моїм! Потерпи у вірності Мені в радості- благодарінні!

Як оголошений Церквою Духа Святого пізнає свою убогість, стає смиренним?! Християни (Христові, Духоносці, хрещені Духом Святим!) вчать оголошеного Любити Бога і ближнього (= виконувати заповіді Божі, суть яких – Любов: до Бога і до ближнього); і намагаючись з усіх сил Любити (бути вірним у малому: виконувати всі Заповіді Божі, які дає Церква, християни, а не які він сам вичитав у Писанні і наповнив своїм егоїстичним, язичницьким змістом-розумінням!), оголошений (син «віку цього», який готується до народження звище від Духа Святого в Царство Боже) пізнає свою без-Божність, без-Духовність, мертвість, нездатність і безсилля Любити, тобто робити Добро (нічого доброго не може зробити(!) і вже не знає за собою ніякого доброго діла – тільки борги-борги-борги), стає смиренним, «убогим Духом» (не теоретично – бо так кажуть попи чи Отці пишуть, а практично, битійно, онтологічно: «нічого доброго не можу зробити» – я намагаюсь усіма силами виконати Заповідь Божу, і нічого доброго не виходить, а тільки зло; хотів як найкраще, а вийшло як завжди – дуже зле!). (Це означає тримати ум во аді). Але Церква, показуючи оголошеному його ад (допомагаючи пізнати свій ад), тримає його за руку, щоб він не впадав у відчай (тому ніякого самолікування, самооголошення – бо результат буде плачевний: або відчай, або прєлєсть-омана, кінець якої також відчай!), а надіявся на Господа Ісуса Христа, Який спасає смиренних (у Свій час – миттєво!) і дає тільки їм (убогим Духом) сугубу, не мірою, Благодать Воскресіння і Життя Вічного!

Отже, смиренним оголошеним (які, як діти, надіються тільки на милість, вони ні на що не розраховують (на жодні заслуги, зарплати, зобов’язання), нічого не вартують, нічого доброго не зробили, які дають себе обдарувати, довірливо віддаються (ні за що не чіпляючись, ні на що не надіючись – вони убогі, нічого свого не мають: все продали, роздали, всіх простили – тільки на Бога, на Ісуса Христа)) Бог во Христі дає Духа Святого – усиновлює творіння Своє – свобідну смиренну іпостась, і робить її (християнином) учасником-причасником Царства Божого – Божественного Троїчного Іпостасного Вічного Життя!

***

Без послуху (самозречення та прийняття Хреста благої волі Іншого і слідування за Господом) – нічого Доброго немає і бути не може. Добро – це спілкування-молитва у Добрі, а без послуху ніякого спілкування бути не може (людина непослушна ніколи не пізнає в цьому житті свого пекла-ада, не смириться, і не зможе по благодаті вийти за межі себе, свого егоїзму). Тому Церква вчить оголошеного спочатку слухати, навчає послуху. Послух має бути на всіх рівнях – тіла, душі, духу. Починається наука послуху з тіла, тілесних вправ-діл: подай, принеси, йди геть… – діла (не гріховні!) мають виконуватися беззаперечно. Сказали – хочеш чи не хочеш, як раб виконав, без розсудливості (коли вже розсудив, що діло не зле). Цей процес добровільного рабства мало-помалу смиряє і робить людину здатною перейти на інший рівень послуху – розуміння-чуття слова-смислу, а потім, свого часу, слухання в ісихії Духа Святого! Якщо тому, хто не вміє слухати, почати викладати науки – буде лише одна трата часу і подвійна шкода-омана (один будує – інший руйнує-марнує, яка користь – тільки безглуздий труд! «Залиште їх!»). Найперша наука – навчитися вчитися, тобто слухати, бути послушним, а вже потім послушника оголошувати- вчити!

Зараз в церквах немає і гадки про якесь навчання-оголошення когось! А ті, хто щось хочуть робити, – спішать швиденько вчити! Кого? Глухого, сліпого, який нічого не розуміє, бо не може розуміти! А ти спішиш щось «благовістити»! Не спіши вчити, а спіши вивчати абітурієнта, а вже потім, після плідної дослідницької діагностичної праці, починай оголошувати послушника! Тому

Церква спочатку вивчає оголошених і вчить їх послуху, бути послушними (це початок, середина і кінець безкінечний молитви- спілкування), а вже потім послушника вчать молитися – ревно виконувати заповіді Божі, тобто готують до Таїнства спілкування з Богом і образом Божим, яке у свій час звершить Господь Духом Святим. Отці в монастирях послушникам спочатку не молитовник дають в руки чи Писання, а відсилають на працю в поле у послух- рабство агроному, чи на ферму, чи в ліс на заготівлю дров, чи на сінокіс – там вчитися просто слухати, виконувати не хитрі фізичні роботи. Людина поступово вчиться мовчати і слухати, що їй кажуть, слухати іншого… Слухати, на жаль, майже ніхто не вміє (і майже ніхто не вчиться), як і читати – толку від тих мільйонів «прекрасних», «православних» слів, проповідей, закликів?! Тільки росте гординя того, хто говорить-пише, і омана обох: і того, хто повідає, і того, хто слухає-читає і думає, що набуває!

Навчання послуху, слухання передує оголошенню! Це ще не оголошення – це підготовка до оголошення – підготовка до підготовки до Операції-Хрещення Тілесної Трансплантації, до Шлюбу з Христом! А зараз ніхто не дбає про оголошення, тим більше про науку послуху. А послух – це ще навіть не оголошення! Господи, помилуй! Як «християни» заблукали: ніхто навіть не починає готуватися до оголошення, не те що оголошуватися, ніхто не починає готуватися до покаяння (покаяння = Оголошення → Хрещення → Євхаристія; а оголошенню передує навчання послуху, здатності чути-вчитися, бути послушним – це нульовий рівень, і його зараз з прожектором серед «християн» не знайдеш). Щоб сліпому щось показати – потрібно подбати про те, щоб він міг хоч трохи бачити; щоб глухому щось розповісти – потрібно подбати, щоб він міг хоч трохи чути… Перш ніж щось комусь донести (думку, бачення), дати, потрібно подбати, щоб він міг прийняти дар (щоб хоч трохи було спілкування). Тому перед оголошенням Церква насамперед дбає про те, щоб людина змогла слухати (хоча б трохи для початку, а по мірі зростання послуху розвивається і атрофований, втрачений слух тілесний, потім душевний, а згодом духовний), щоб уміла слухати, навчилася бути послушною – тобто готує до оголошення! А інакше буде суцільна омана!

Народжений довірою послух зрощує довіру, яка переходить від сили в силу, аж поки не звершиться у вірі-віданні. Довіра (див. ІІ ч.) – передбачає послух-перевірку ділом. Мати Божа – абсолютний послух-довіра Богові, і саме ця смиренна покора стала умовою Боговтілення, облагодатствування, сповнення Духа Святого (Слави Божої – спасаючої, обожуючої енергії-дії Божої).

«Я раба Господня – нехай буде в мені всеціло воля Божа!». Ось чого ми покликані навчитися в оголошенні – смиренної абсолютної покори-довіри Богові! Наставниця всіх послушників Мати Божа – найпокірніша, найсмиренніша з усіх людей і ангелів («Тобою радується, Благодатна, все творіння, ангельський собор і людський рід!», «Мати Божа Пресвята Богородиця чесніша від херувимів, і незрівнянно славніша від серафимів»). Досконалий послух – рабство, цілковита самовіддача Господу Ісусу Христу!

***

Для тих, хто любить колекціонувати цитати з Писання, випишемо декілька слів-свідчень апостолів про уважне, відповідальне слухання слова Божого і обов’язкове виконання волі Божої. «Чому ж ви Мене кличете: Господи! Господи! – а не робите того, що Я кажу? Не кожен, хто говорить Мені: Господи! Господи! – увійде в Царство Небесне, а той, хто виконує волю Отця Мого Небесного… Всякий, хто приходить до Мене та слухає слова Мої і виконує їх… А хто слухає і не виконує… руйнування дому того було велике» (див. Мф. 7: 21-27, Лк. 6: 46-49). «Блаженні ті, що слухають слово Боже і виконують його» (див. Лк. 8: 21, 11: 28).

«Як покликати Того, в Кого не увірували? Як вірувати в Того, про Кого не чули? Як чути без проповідника? І як проповідувати, коли не будуть послані?… Але не всі послухались благовістування… Отже, віра від слухання, а слухання від слова Божого» (див. Рим. 10: 14-21). «Мати Божа (і Церква) зберігала(є) всі слова Сина Божого в серці своїм» (див. Лк. 2: 51). «Зерно – це слово Боже… Те зерно, що впало при дорозі, на каміння, в терня, – це ті, що слухають слово Боже, але потім приходить диявол і забирає слово з їхнього серця, або, як тільки почують слово, з радістю приймають, але не маючи кореня, дочасно вірують, а під час спокуси відпадають, або слухають слово, але відходять, і заглушені турботами, багатством та життєвими насолодами, не дають плоду. А те, що впало в добру землю, – це ті, які добрим і щирим серцем почуте слово бережуть і приносять плід у терпінні… Хто має вуха слухати, нехай слухає» (див. Мф. 13: 1-23; Лк. 8: 4-15, 21). «Браття мої улюблені, кожна людина нехай буде скорою на слухання, повільною на слова… Будьте виконавцями слова, а не тільки слухачами, які самих себе обманюють… Віра без діл мертва… Небагато хто ставайте учителями, знаючи, що ми підпадемо під більший осуд, бо всі ми багато грішимо» (див. послання ап. Якова).

«Пильнуйте, як слухаєте!»… Далі самі виписуйте цитати «на тему…» православного слухання-ділання, і пам’ятайте: ні діло без послуху, ні послух без діла; а разом: віра православна і діло по вірі- довірі на Славу Божу!

Сторінки: 1 2