Спокуси друзів Божих, тобто смиренномудрих. Спокуси, яких зазнає душа від духовного жезла для її успіху та зростання і якими вона повчається, випробовується і уводиться у подвиг, є наступні: лінивство, тяжкість у тілі, розслаблення членів, безнадійність, схвилювання помислів, тимчасове припинення надії (богооставленність), затьмарення помислів, брак людської допомоги, нестача необхідного для тіла і т. ін. Від цих спокус людина набуває душу одиноку і беззахисну, серце змертвіле і смирення. І з цього дізнається, чи вона почала жадати Створителя. Промислитель розподіляє спокуси відповідно до сил і потреб тих, хто приймає їх. В нас співрозчиняються втіха й поразка, світло і темрява, боротьба і поміч, коротко кажучи, тіснота і просторість, і це ознака того, що людина з Божою допомогою досягає успіху (зростає благодаттю)» (прп. Ісаак Сирін. Слово 78).
«Дуже багато людей хочуть сподобитися Царства Божого без трудів, без подвигів, без пролиття поту; але це – неможливо!» (прп. Макарій Великий. Сл. 5: 13). А в останні часи подвиги, труди, пролиття поту (і кривавого поту), на які вже люди не здатні (винятки тільки підтверджують правило), замінюють невільні скорботи. Св. Отці ХІХ – ХХІ ст. говорять, що в нас час люди спасаються виключно терпінням скорбот (звичайно, з вдячністю за все, вірністю в малому та безперестанним покаянням). І це все потрібне заради стяжання смирення…
«У скорботах («багатьма скорботами»), у стражданнях, у терпінні, у вірі(довірі) сховані обітниці (спадок Царства Божого), і слава, і влаштування небесних благ, як плід захований у пшеничному зерні, яке кидають у землю…». Царство Боже подароване всім, даром, Любов’ю, але в упаковці, обгортці скорбот, страждань, терпінь, подвигів, браней, спокус, пролиття сліз, поту, крови. Господь так обгорнув Дар Царства Божого не тому, що Він заздрісний чи скупий, а так вчинив Бог-Любов, щоб ми, потрудившись, добренько смирилися; та й все, що легко дістається, не цінується та й має властивість розбещувати… Бог-Любов Любить нас, все робить і влаштовує, допускає-попускає для нашого Щастя-Блага, якнайкраще, найдоцільніше; тому і просить, молить, благає, навчає нас Духом Святим: «багатьма скорботами належить нам увійти в Царство Боже» (Діян. 14: 22), «Терпінням вашим спасайте душі ваші» (Лк. 21: 19), «У світі зазнаєте скорботи, але мужайтесь: Я переміг світ» (Ін. 16: 33)…
«Хрещенням (скорбот), яким Я хрещусь – будете (всі Мої ученики – християни) хреститися і чашу (скорбот), яку Я п’ю – (всі Мої) вип’єте!» (Мф. 20: 23). Всі святі звершили (і звершують донині, і звершуватимуть до кінця віку цього) путь земного життя в різноманітних і лютих стражданнях, скорботах!
Залишити відповідь