***
«Ви чули, що було сказано древнім: око за око, зуб за зуб. А Я кажу вам: не противтеся злому, якщо хто вдарить тебе в праву щоку, то підстав йому ліву». В праву щоку насправді вдаряти незручно (правою рукою); тому це розуміти можна так: якщо хтось буде на тебе зводити наклеп чи безвинно чим-небудь докучати, переслідувати, чинити зло (невинного тяжче засудити, скривдити, покарати (ніж винного) – «незручно вдаряти-карати», бо потрібно фабрикувати справу, брехати, обманювати, лжесвідчити тощо) – це і буде удар в праву щоку (правого, невинного – лівою, несправедливою, не-правою рукою). Не нарікай, а перетерпи цей удар терпеливо, підставивши при цьому ліву щоку, тобто згадавши свої неправі, «ліві», гріховні діла (б’ють то не щоку (праву чи ліву), а «тебе», грішника, боржника…). І якщо, можливо (заради немочі плоті кажемо: «можливо»), ти тепер і не винен, то в минулому багато грішив; і тим переконаєшся і визнаєш, що ти достойний покарання-лікування, що ця скорбота не випадкова, не чужа, а твоя, і тобі Богом подарована на спасіння-зцілення (від гріха (гордині егоїзму) чи певного симптому гріха (тобто гріхів), тобто заради вгамування якоїсь розпаленої пристрасті)!
Отже приймай усяке лікування від Господа (Бога Любові, Який Божественно щомиті Любить тебе), зокрема гіркі, болючі (від егоїзму-гордині) ліки (різноманітні скорботи і «несправедливості»); не забувай, що ти грішний, неоплатний боржник, невиліковно (людськими силами- засобами) хворий (смертю-безБожництвом). Тому і підказує Милосердний Господь, як смиренно, лагідно перенести цілющі «несправедливості», – хоч твій егоїзм-гординя кричить про несправедливість до тебе, про твою невинуватість (водночас коли ми кожен перед кожним у всьому винуваті!). Господь підказує (сліпому егоїсту): підстав ліву щоку, тобто згадай свої гріхи (хоч ти зараз ніби і невинуватий, за собою жодної провини не відчуваєш – а вчора, а рік тому?…)! Благорозумний розбійник того дня, як його розіп’яли, також нікого не вбивав, не катував, не грабував, не осиротив… був, як інші «добрі», моральні люди, але на хресті визнав свої гріхи і сказав: «по ділам моїм я нині терплю ці муки і приймаю таку ганебну, страшну хресну смерть» (див. Лк. 23)! «Я вартий гіршого (різноманітних тяжчих несправедливостей, скорбот)», «по ділам моїм» – ось необхідний мінімум для подвижника-оголошеного, а далі він має прославити Бога за Його Любов, бо те, що відбувається (скорботи, несправедливості…) – це не «за щось», а «для чогось»: для спасіння, лікування, заради Щастя-Блаженства (смирення, яким і приймаємо Христа, Духа Святого)! Слава Тобі, Боже! Слава Тобі, Боже! Слава Тобі, Боже! Тому ніколи не допитуйся: за що?! чому?! (якщо ми в земній медицині нічого до пуття не розуміємо, то про Небесну, Духовну годі й говорити і втомлювати Лікаря-Спасителя запитаннями! Господь відкриває Свої тайни і путі Духоносцям, тим, хто може вмістити (див. Ін. 16: 12), а оголошений, маючи поки що плотський розум, і так нічого Духовного не второпає. Це вже потім, з точки зору вічності і відання доцільності всіх скорбот, несправедливостей, він у Дусі Святому прославить Бога: «праведний (милосердний) єси Господи у всьому, що Ти вчинив нам» (див. Одкр. 15: 3)). Не оправдовуйся, нікого не звинувачуй, не суди, не осуджуй, а будь вдячний, тобто люби ворогів, бо вони твої найбільші благодійники! Без благої волі Бога-Любові тобі ніхто не те що навіть жодного злого слова не скаже, а навіть і волосинка з голови твоєї не пропаде, якщо це некорисно тобі!
***
Один пророк на запитання про те, як це праведники, знаючи, що вони живуть по заповідях Божих, не величаються своєю праведністю, відповів: «Вони не знають, який їх чекає кінець. Тому спасіння наше повинно звершуватися між страхом і надією. Ніхто за жодних обставин не повинен впадати у відчай, але не потрібно й надіятися надміру». (Спасіння звершується на царському шляху покаяння – між (зі) страхом і надією. З надією: бо Бог є Татусь-Любов і вже Все (Царство Боже) мені поДарував і Воно (тобто Все, абсолютно Все Благо-Добро-Блаженство) моє на віки віків, назавжди(!); зі страхом: бо Царство Боже вже тут і зараз моє, а я ще не в Ньому (хоча я вже можу бути в Ньому, у Блаженстві, насолоджуватися Благами Царства Божого), Татусь мене тут і зараз Божественно Любить через усіх і через усе (вже нічого додати не можна до цієї Любові), а я нещасний, самотній, убогий-порожній, безБожний… – значить, якщо я не буду трудитися, каятися, то я так – маючи Все (будучи всім обДарованим, Божественно Любимим Татусем Вседержителем), буду (можу бути, якщо не покаюсь – не прийму (смиренням-євхаристією-радістю) поДарунок, Божу Любов, Бога і все Боже) цілу вічність у пеклі самості- егоїзму…).
Залишити відповідь