Подумай, людино, чи варто читати цю книжечку! Будьте уважні, щоб не пошкодити собі здоров’я, не заразитись шкідливими ідеями! Все пізнається на відстані невдачі! Що таке здоров’я – знає тільки хворий, той, хто втратив здоров’я. А як пізнати, що таке здоров’я (нормальний стан) тому, хто народився хворий і ніколи не відав нормального стану (Адам був у Раю і випав з нього, тому і плакав за ним та бажав повернутися в нього! А як бути тим, хто народився на чужині?!)?! Це стати здоровим! Але як хворому захотіти стати здоровим, нормальним, коли він не знає, що це таке?! Він повинен звідати свій ненормальний стан (це відання одночасно буде свідчити, що нормальний стан існує) і захотіти стати нормальним, якщо таке можливо! Християни вже понад дві тисячі років благовістять Євангеліє, що зцілення звершилося, що норма людини (Боголюдина Ісус Христос, міра росту Христового) подарована кожному (тобто, кожен, хто хоче бути нормальним (= Щасливим), може вирости до цієї міри цілісності, бо вона вже звершилася для всього і для всіх – залишається прийняти Дар Обоження, Царства Божого). Тому завдання цієї книжечки теоретично (на рівні інформації, слухання; за допомогою слухових образів) показати прірву, яка відділяє язичників (релігійних людей та «атеїстів») від нормального стану християн (Церковних людей, тих, які стали на незворотний шлях обоження (прийняття, освоєння Дару Воскресіння)), і тим самим хоч в декого викликати бажання стати нормальним, тобто Щасливим! Щоб прірва була чітка і людськими силами нездоланна, я багато критикую (але щоб бути правдивим, я дотримуюся правила: критикуй – але пропонуй; тому кожну рану і недолік, які я оголюю, я показую, як лікувати (методи та шляхи зцілення, знаючи наперед, що вони нікому непотрібні (я безпосередньо намагався донести це до тих, хто в церкві має владу: реакція була вражаюча – одні ігнорували, інші єхидно посміхалися та підтакували, наперед знаючи, що нічого вони робити не будуть, а деякі навіть казали, що якщо я буду пхати носа, де не треба (тобто говорити правду), то відлучать від церкви) – бо ніхто нічого робити не хоче; попи (архієреї, ієреї…) самі   себе   пасуть)),   викриваю,   оголюю   рани   так   званих «християн» (які християни за назвою (та свідоцтвом про хрещення чи навіть саном архієрея, ієрея…), а по суті – язичники і гірше язичників), багато нападаю на попів (на тих, хто в церкві має владу, і нічого не робить, а тим, хто хоче робити, не дають та палиці в колеса вставляють через злобу і заздрість!), показую, що те, що часто афішують як православ’я, – це язичництво чистої води та багато іншого провокуючого та викривального. Мета одна (оскільки життя можливе тільки в границях, в чітких межах, то щоб християнство ожило, стало животворчим, його потрібно окреслити, огородити (відгородити) від єресей (і насамперед, від єресі секуляризації – розмивання границь церкви, коли церковні форми наповнюються мирським змістом)), чітко виділити («жирним шрифтом», щоб добре було видно) лінією контури, межі (догмати церкви), які з часом почали бліднути, а в деяких місцях і зовсім щезли і через це вже не виконують свою функцію. (Яка шкода від цього?! Це можна побачити на прикладі війни Росії проти України в 2014-2015 роках, коли понад 400 кілометрів державного кордону не були контрольовані українськими прикордонниками, внаслідок чого російські війська могли безперешкодно перетинати кордон і видавати себе за воїнів так званих ДНР і ЛНР; і це все тому, що офіційно вони кордон не перетинали – українські митники та прикордонники не ставили військовим бандитам терористичної країни під назвою Росія штампи в паспорт про перетин кордону (а не пійманий, не злодій – як кажуть у народі!); а скільки сліз пролито від московської «гуманітарної» допомоги («Градів», танків, ракет, мін, патронів, «живої сили» тощо) – один Бог знає! І це все тому, що немає контрольованого кордону – хто хоче, той і переходить, і переносить, і провозить що хоче (зброю, боєприпаси…)). Тому необхідно чітко сказати, що є Церква, а що не є, що є Церковне, а що язичництво чистої води, тобто оживити догмати (ороси, межі) Церкви, зробити їх животворчими (бо життя можливе тільки в чітких межах! Тобто в тілі, в цілісності; та зауважимо, що там, де є незагоєна рана (розірвана межа, контур), там є небезпека життю…), діяльними, щоб вони стояли на кордонах Церкви зі світом цим (похіть плоті, похіть очей і гордість житейська), були діяльною охороною життя від єресі і щоб кожен міг по відношенню до догматів (до межі, кордону) визначити своє місцезнаходження: я в Церкві (в області (царині), яку обмежують догмати Церкви), чи ні. Це дуже важливо – знати правду про своє місцезнаходження («Адаме, де ти?!»). Бо багато зараз розвелося чи «нахрестилося» (формальним хрещенням без оголошення) мрійників, які стверджують, що вони християни, що вони в Церкві, тоді як вони ніякого відношення до Церкви не мають. (Я педагогічно гіперболізую, абсолютизую для того, щоб чітко була зрозуміла моя думка – що саме я хочу сказати та щоб уникнути двозначності).

Те, що за Ісусом Христом ходив Юда Іскаріот (якого, до речі, обрав сам Господь та посилав на служіння благовісника!) і звався апостолом, не означає, що Ісус не Істина, не Бог! Так само і тепер, коли за Ісусом ходять (точніше сказати: пригрілися біля церкви) одинадцять іуд, а один тільки вірний (цей образ поданий у символічних відсотках (пропорції) – одного ж не можна розділити на мільярди частинок і сказати, що тільки одна із тих мільярдних частинок вірна!?), то це (аналогічно) не означає, що

Церква не є Істиною (як Тіло Істини) та Православ’я не є одкровенням цієї тайни та найповнішою вказівкою (вектором) на Шлях стяжання Її. Тому, показуючи катастрофічний стан церковного тіла (одинадцять іуд, точніше, 11,99999… з дванадцяти!), я тільки розчищаю перед тими, хто шукає Істину (Щастя), завали фарисейства, лицемірства, «показухи», аморальності тих, які називають себе християнами (насправді не маючи ніякого стосунку до Церкви), єретичного (часто неприкровенно-язичницького) вчення, яке рекламується та подається як найчистіше православ’я… Краще я про це розкажу оголошеному, ніж він це побачить без місіонера та, спокусившись, відійде від вірного шляху стяжання Щастя! Я це (катастрофічне становище тіла (яке перетворюється на купу) церкви) бачу і знаю про це та про ще гірше, про що соромно не тільки говорити, але й думати, і водночас залишаюся в Православній Церкві та вірі! (Зауважимо, що сьогоднішній іуда – не єретик, це просто аморальна, цинічна, користолюбна людина, яка не вірить в Христа, хоча про Нього інколи може щось правильне сказати, цитуючи формально чужі слова! Тому в православній церкві – ми про іуд говоримо (фарисеї, садукеї, книжники, архієреї), хоча, якщо копнути тих мертвеців – то кожен з них мислить єретично! Назвати їх єретиками не можна, бо єретик це той, хто наполягає на своєму хибному вченні; мертвий і розслаблений не мислить, тому і не наполягає на своєму, а тільки повторює загальні фрази, що він вірить як Православна Церква, а почнеш питати по суті, що саме проповідує Церква, такий професор, доктор богослів’я (зустрічав таких і не одного!??) не має що сказати (цитувати як папуга може, а сам від себе нічого сказати не здатний – бо нічого не відає!?).

Завдання книжечки вивести з омани народ Божий: показати «православним», що вони не православні, хрещеним формальним хрещенням (без оголошення та свідомого поновлення обітниць хрещення через покаяння в зрілому віці), що вони не християни³, «вірним» певного патріархату (прихожанам, а не парафіянам), що вони не в Церкві… Завдання книжечки показати – що відають православні християни, точніше, що проповідують (суть Євангелія) християни, а чи реальність насправді така, на яку вони вказують Словом, чи видумки це все (що вони, християни, проповідують) – перевіряти Вам (звичайно, якщо воно Вас зацікавить)! Завдання книжечки – не переконувати, а спонукати до роздумів, до мислення, посіяти сумнів, який має дати плоди – бажання пізнати істину (тобто, а як воно (реальність) є насправді, що є Істина, де вона та як її пізнати?!). Завдання, яке поставив перед собою упорядник, людськими силами виконати неможливо. Але упорядник приступив до праці, чуючи слова, що «все можливо в укріпляючому мене Христі» та «людям це неможливо, але не Богові; Йому все можливо». Тому, ховаючись за спину Бога, дерзаю на труд пророчий. Хтось скаже: «гордєц, вискочка… каже, що він пророк?! – та це ж зі сфери супергордині!». Мене якраз найменше хвилює, що скаже «хтось».

Головне – що скаже Бог і совість моя!⁴

 Отже, з цього коротенького опису, про що буде йти мова в цих бесідах та якого вони характеру та інтенсивності, зрозуміло, що ця книжечка протипоказана: фарисеям, садукеям, законникам, книжникам («бого́словам», краще сказати пусто-словам, які називають себе «богословами» та в придачу докторами, кандидатами, професорами богослів’я, які максимум на що здатні – це форми словесні звіряти та як папуги повторювати їх; які ні на йоту, зерно гірчичне не відають того, що є Церква, бо якби було не так – плоди були б інші), первосвященикам-архієреям (попам-злочинцям (всіх санів, починаючи від папи, патріарха і аж до ієрея без префікса «прото»), які своїм безумством, безвідповідальністю та владолюбством нищать церкву) та й всім, хто вже знайшов «істину», тобто хто впевнений, що він християнин, і в той же час не відчуває в собі Духа Святого (не відає, що є Дух Святий)… Ця книжечка (бесіди з упорядником) буде корисною тільки тим, хто шукає істину, хоче бути Щасливим, хто хоче правдиво жити та, що найголовніше, – неупереджений в своїх поглядах та налаштований вислухати співрозмовника до кінця і навіть декілька разів перепитати: чи правильно я зрозумів автора? Чи саме це він мав на увазі, коли говорив ті чи інші слова?! Інакше буде тільки шкода та збитки (буква, форма вбиває, а суть, дух, іпостась животворить)! Тому звіряйте свої сили та бажання пізнати Істину, і якщо готові продовжувати бесіду, встрявати в дискусії, полеміки (чи просто бути мудрим слухачем та робити (принаймні намагатися) правильні неупереджені висновки), то можемо бесідувати далі… Нехай у Любові, Милосерді та Мирі збереже наші серця Господь наш Ісус Христос!

Сторінки: 1 2