Або: чи можна робити фото- і відеозйомки таїнства Євхаристії?!30
Сучасність для всіх людей завжди ставить нові завдання, нові невирішені проблеми і запитання, пов’язані з новими відкриттями. Нове відкриття породжує тисячі запитань – область непізнаного збільшується в геометричній прогресії у відповідності з пізнаним. Так само і богослови всіх епох завжди мали безліч проблем, які потрібно вирішити для сьогодення: донести Євангеліє (тлумачення, герменевтика передань Церкви, в яких виражається досвід-відання Боголюдського таїнства, Царства Божого) мовою і культурою сучасників, відповідати на питання сучасності, які виникають у зв’язку з появою нових феноменів, яких не було в минулому (проблеми біоетики: аборти (переривання вагітності), контрацепції, сурогатне материнство, методи пренатальної (передпологової) діагностики, клонування, трансплантації, методи фетальної терапії, евтаназії; проблеми екології, глобалізації і секуляризації та ін.). Звичайно, ці феномени проходять в Церкві рецепцію, дослідивши їх, Церква говорить останнє слово. Богослов має ключ, за допомогою якого він розв’язує всі поставлені перед ним завдання – Священне Передання Церкви. Духовний судить про все, а його ніхто не судить.., ми маємо ум Христів (1 Кор. 2: 15-16). Дух Святий наставляє Церкву на всяку істину (пор. Ін. 16:13).
Можливо настав час зробити ревізію такого феномену, як фото- та відеозйомки31 Літургії та трансляції її на увесь світ. Оскільки всі головні таїнства вкорінені в Євхаристії, то ми матимемо на увазі всі таїнства, коли будемо проводити роздуми про зйомки та трансляції Літургії.
Постараємось науково вирішити це питання, а наука, як ми знаємо, це критика очевидного. Перше, на що потрібно звернути увагу, це те, що всі патріархи благословляють транслювати по телебаченню (нічого не вирізаючи!) різдвяні, пасхальні, ювілейні та присвячені урочистостям богослужіння; до цього переліку потрібно віднести також Літургії, звершені на площах, стадіонах, перед храмами на очах усього світу (християнського і язичницького!). На перший погляд, очевидно, повинні би знятися всі питання, оскільки є повсюдна практика і благословення чиноначалія (ієрархії: патріархів, митрополитів…). Саме на цей очевидний факт спершу звернемо увагу, щоб бути науково послідовними, і щоб ми могли перейти до богословської аргументації.
Відео в Церкві – 15-20 років. Для рецепції явищ, розпізнавання їх користі чи місця в Церкві, такий період є не досить великим. Як приклад, можемо розглянути агапи, вечері любові в ранній Церкві. В ранній Церкві євхаристія звершувалася після так званих вечерей любові, про що ми дізнаємося з апостольських писань. Участь в цих агапах брали, звичайно, і апостоли(!). Церква не одразу відійшла від такої практики, не одразу відділила євхаристію від агап. Апостол Павло вже в першому посланні до коринф’ян (близько 30 років по Вознесінні) критикує практику звершення євхаристії після спільних вечерей любові, де вони наїдались, обпивались, а потім причащалися. Вже в кін. І ст. і на поч. ІІ ст. бачимо, що євхаристія відмежована від агап, про агапи вже не згадується в контексті літургії. Церква як організація росла і росте, і буде рости. В даному випадку, на рецепцію потрібно було близько п’ятдесяти років!32
А зараз постараємось, богословськи аргументуючи, пролити світло на розуміння цього феномену. Почнемо розглядати це питання в руслі літургійного богослів’я. Спочатку розглянемо текст літургії, в контексті якого виокремимо дві фрази, два виголоси священика: Оголошені, вийдіть. Оголошені, вийдіть. Щоб ніхто з оголошених не залишився, тільки вірні; Двері, двері! В премудрості будьмо уважні (див. вище).
Зараз, як ніколи, актуальні слова виголосу до оголошених на літургії, промислом Божим збережені в тексті Літургії. Богословські суперечки, щоб вилучити цю ектенію (молитву) за оголошених із літургії, ні з богословської точки зору (оскільки значення і зміст цієї ектенії незрівнянно глибший, ніж формальна сторона! Розгляд чого не входить в завдання статті), ні з чисто практичної сторони є недоречними – робити цього ні в якому разі не можна. Бо якщо в храмі і немає язичників, невірних, то, якщо йде знімання на камеру літургії, вони присутні через телебачення. Якщо знімати всю літургію від початку до відпусту, то до виголосу – оголошені вийдіть – потрібно додати вислів: «а ті, які дивляться телевізор, вимкніть його або переключіть на інший канал». Тих язичників, що перебувають в храмі, можна вивести, а де гарантія, що ті, які дивляться трансляцію літургії по телебаченню, послухаються і смиренно виконають наказ для своєї ж користі. Тому, щоб бути застрахованим, впевненим, що ніхто не підглядає, потрібен виголос: «Оголошені вийдіть, а ті, що знімають на фото чи відео, – перестаньте, припиніть». Оголошеним не можна ні бути присутніми на літургії вірних, ні бачити її по телебаченню, що рівносильно присутності на літургії. Перед євхаристійним каноном чуємо ще один виголос:
«Двері, двері». Церква ревно пильнувала, щоб не утверджені хрещенням, які не мають духовного бачення, відання, не бачили, що відбувається на євхаристії, щоб вони не пошкодили себе, впавши в оману. Постараємось зрозуміти, наскільки зможемо, таку поведінку Церкви.
Розглянемо інститут оголошених в ранній Церкві і те, як він діяв. Кожного, хто хотів прийняти хрещення, оголошували, вивчали Закон Божий чи катехізис, тобто кажучи сучасною мовою, проходили катехізисні курси. Цей період оголошення тривав інколи декілька років. Спочатку розглядали основні догмати: про Бога Тройцю, Боголюдство Ісуса Христа, вчення про Церкву і аж в самому кінці оголошення говорили прикровенно про таїнства. Про це яскраво свідчать творіння Свт. Кирила Єрусалимського: Передогласительні повчання, 18 огласительних для тих, хто до просвічення (готується до хрещення) і 5 тайноводственних (для тих, хто вже хрещений). Вчитуючись в повчання, бачимо, що не хрещеним давалося спочатку словесне молоко, а тверда їжа – вже після хрещення.
Але виникає природно запитання: чому оголошені не були присутні на літургії вірних, їм би, мабуть, було корисно подивитися, як все відбувається, порядок священнодійств. Це питання є з розряду, знову ж таки, очевидних зі світської точки зору. Нам говорять прихильники зйомок, що трансляція літургії вірних – це педагогіка, навчання, місія! Рання Церква так не вважала. Одним із очевидних аргументів, що це не педагогіка, є те, що під час співу символу віри, який знали оголошені, вивчаючи і розбираючи на «катехізичних курсах оголошення», їх вже в храмі не було, про що свідчить виголос: двері, двері. Інакше втрачається будь-яка логіка.
Тому, щоб добратися до істини, з рівня педагогіки перейдемо на рівень онтології. Спершу дамо відповідь на питання, без вирішення якого не зможемо рухатися далі. А сформулюємо його так: євхаристія – це реальність, чи тільки символ (мається на увазі – зображальний, який вказує на реальність, не будучи сам причасним її)? Літургія – це реальність Царства Божого, яке прийшло в силі, чи все на ній – зображальний, образний символізм? Якщо символізм, то чому Церква це не використала для педагогіки? Те, що рання Церква відчувала, чим вона жила – літургією як Царством Божим, як небом на землі, зараз це бачення нам, як оголошеним, потрібно проповідувати! Як і Христос не стільки вчитель (Ін. 16:13), а передусім спаситель, так і Євхаристія це не символічне повчання і спомин, а реальність, яка являється для тілесних відчуттів в символах. Це єдиний спосіб вказати видимим на реальність невидимого, яке вже в повноті між нами і в нас (Лк. 17:21). Щоб читач зміг краще зрозуміти суть проблеми, я відсилаю його до книги прот. Олександра Шмемана: «Евхаристия. Таинство Царства».
Річ то і полягає в тім, що на таїнства не можна дивитися (тому що ти нічого, крім священнодій, там не побачиш! А суть то не в священнодійстві, а в дарі благодаті Святого Духа, який подається НЕВИДИМО), учасником таїнства можна тільки бути!
Яку небезпеку Церква вбачала в безсоромному спогляданні таїнств? Наприклад, Хліб на дискосі і Вино в чаші після приложення вже не просто хліб і вино, а Тіло і Кров Господа Нашого Ісуса Христа, Хліб і Вино з’єднані з Божеством в іпостасі Господа незлитно, незмінно, нерозлучно і нероздільно. А язичник і номінальний християнин, без благоговіння, безстидно дивиться, торкається своїм скверним поглядом найбільшої святині християн, найсвятішого! Звичайно, після приложення, перетворення дарів, великі святі, милістю Божою, бачили тілесними очима (як і апостоли на Фаворі, і то вибрані, а всі інші довірою прозрівали в Сині Людському Бога) Хліб і Вино сяючими Фаворським нетварним світлом Божества, тобто бачили Істину. Оскільки за літургією не відбувається ніяких спецефектів, які б вражали око оголошених і номінальних християн, то можемо зробити висновок: вони не назидаються, а тільки шкодять собі, спокушаючись, не бачачи реальності. А оскільки ми не вміємо переживати літургію як Царство Боже, то оголошені і номінальні християни роблять висновки, що це тільки згадка Тайної Вечері, як у сектантів, а не реальність Вічного Життя. Так само і в таїнстві хрещення. Покупали чи окропили охрещуваного, а видимих ознак зміни, як у ранній Церкві (говоріння мовами, пророкування: Діян.), на жаль, не видно. Тому є спокуса побачити те, чого немає, спрофанувати таїнство, звести до виключно ритуальних дій, язичницьких містерій. Язичник і номінальний християнин побачать тільки форму і не побачать суті таїнства. Свт. Іоан Золотоустий говорить: «В таїнствах не будемо звертати увагу на тілесну сторону, тому що в таїнстві не відбувається нічого тілесного, а все духовне». Саме від цього зла – бачення того, чого насправді немає – і берегла Церква людей, на досвіді і з Писання пізнавши згубність стану омани, в який входить людина.
Наведемо приклад праматері Єви, яка була введена в самооману – побачила те, чого немає, і що відбулося з нею в результаті перебування в такому стані. Але перш ніж розглядати цей приклад, покажемо, що саме бачення тілесними, плотськими очима (не просвіченими Духом Святим до висоти споглядання) звершення таїнств призводить до омани.
Що ж таке таїнство? Церковне таїнство – це священнодійство, за посередництвом якого віруючому, що приступає до таїнства з вірою, благоговінням, з відчуттям власної недостойності приступити до Святині, подається (посилається) невидимо (для очей!), таємничо дар благодаті Святого Духа. Саме означення таїнств говорить проти відеозйомок і трансляції. Ще якесь пояснення, оправдання можуть мати католики з їх сумнозвісною формулою – ex operе operato, тобто таїнства дійсні і дієві в силу правильно звершеного священнодійства. Той, хто з таким розумінням таїнств дивиться на їх звершення, достеменно знає, що з видимим священнодійством людині точно, без жодних «але», подається дар Святого Духа. Тобто вони, дивлячись на видиме, прозрівають реальність невидимого, внутрішній зміст певним чином тотожний формі. Вони в подвійній омані! А що це так, побачимо з того, що кажуть святі отці щодо дієвості таїнств. Свт. Кирило Єрусалимський говорить: «Якщо лицеміриш, то люди хрестять тебе тепер, а Дух Святий хрестити не буде». Святитель Феофан Затворник: «В таїнствах нічого не відбувається механічно, проти волі Бог не може увійти в душу». Прп. Серафим Саровський: «Буває так, що тут на землі причащаються (євхаристії), а в Господа залишаються не причасними Святині». Бачимо, що може бути таке: люди звершують над тобою священнодійство (тому що таїнство звершує тільки Бог, священик тільки священнодіє), тобто занурюють чи окроплюють в хрещенні, помазують миром в миропомазанні, покладають руки на голову в хіротонії і т.п., а дар Духа Святого тобі не подається! Цю святоотцівську думку можемо підтвердити притчею про сіяча (Мф. 13: 1-9; Лк. 8: 5-15). Зерно однакової якості, але плід приносить тільки тоді, коли падає на добру землю, і то один приносить плід в 30, 60 чи стократ. Все залежить від ґрунту, на який падає зерно, тобто від душі, як вона підготовлена до прийняття Слова, благодаті Святого Духа.
Вже в силу того, що ми не знаємо, чи причастилась людина благодаті чи ні, хоч і правильно було звершене священнодійство, – людина вже стоїть перед спокусою – вона ніколи плотськими очима не побачить правду, реальність, яку бачать тільки святі. Таїнства звершені правильно, і людина, побачивши це, думає, що і на рівні духовному це відбулося, а може виявитись, що все навпаки. І виходить, що людина бачить те, чого насправді немає! Що є найбільшим злом, як ми покажемо нижче.
Коли ми давали традиційне означення таїнств, ми сказали, що благодать подається таємничо, невидимо для ока і незрозуміло для ума. То яка користь транслювати по телебаченню і дивитися на звершення таїнств?!
Хтось скаже, а хіба не підглядають ті, які присутні, наприклад, на звершенні таїнства хрещення, та і на всіх інших таїнствах?
Таїнство не можна споглядати – в ньому можна тільки брати участь. Всі таїнства є церковні, в яких бере участь вся Церква. Хрестять когось одного, а відбувається акт всієї Церкви, всі беруть участь в таїнстві, так що не над одним відбувається таїнство, а всі інші лише глядачі, – в її тілі народився новий член, за правильне зростання якого відповідає вся церква. Немає нецерковних таїнств, тобто таких, які відбуваються в індивідуальному порядку, а не як акт всієї Церкви (в даному випадку парафії). Отже кожне таїнство є Церковним. Тому ті, хто присутні на таїнстві, вони не підглядають, а є учасниками його33.
А оскільки користі від бачення звершення таїнств немає ніякої (це не місія, не проповідь, не навчання – завдання таїнств абсолютно інше; хтось скаже: «а як же хрещення Русі і відвідини Софії, хіба це не місія?» І це розглянемо нижче, хоч відповідь читач може дати і сам, і на цьому етапі) і немає середнього стану, чистилища, як говорить Господь: хто не зі Мною, той проти Мене; і хто не збирає зі Мною, той розкидає (Мф. 12: 30), хто не проти вас, той за вас (Мк. 9: 40), то покажемо, яке зло неочищеними і темними (пор. Лк. 11: 34) очима дивитися, підглядати таїни Божі.
А зараз у руслі святоотцівської думки, у кафоличній свідомості Церкви подивимося на події, які відбулися в раю на зорі історії, і візьмемо для себе великий урок для духовного життя. Гріхопадіння праотців має пряме відношення до цієї теми, як ми побачимо, проаналізувавши та прочитавши перші глави книги Буття в ключі святоотцівського розуміння Біблії.
Єва, спілкуючись з дияволом (це велике зло і початок падіння: спілкуватись не з тим, для кого ти був створений; спілкування з Богом Єва проміняла на спілкування з творінням) і переповідаючи змію заповідь Божу, тричі зробила помилку. Єва безпосередньо заповіді від Бога не чула. Вона чула її від Адама, він їй розповів про неї (оголосив, настановив в основах Закону Божого, провів катехізичні бесіди). І сказала жінка змію: плоди з дерев ми можемо їсти, тільки плодів з дерева, яке посеред раю, сказав Бог, не їжте їх і не доторкайтесь до них, щоб вам не померти (Бут. 3: 2). Перша помилка Єви полягає в тому, що вона не знає топології раю, тому що посеред раю було дерево життя, а не дерево відання (знання) доброго і лукавого (= те, що від Бога і те, що від диявола) (Бут. 2:9). Друга помилка: Єва додає від себе до заповіді Господньої (Бут. 2:17) слова «не доторкайтеся», тим самим показує Бога не як любов, а як тирана. Третя помилка: Єва послаблює пересторогу, попередження, бо не сказав Бог, «щоб вам не померти», а що «смертю помрете» (Бут. 2:17). В інтерпретації Єви заповідь чується як можливість і не померти, з’ївши плід, а Бог сказав, що смертю помрете, тобто що зміниться сама природа ваша, ставши смертною.
Все це вказує на те, що Єва не пройшла ще належним чином оголошення, катехізації. Саме це незнання призвело до падіння і дало змогу дияволу відкрито брехати, зводити наклеп на Бога фразами і словами Писання (пор. Мф. 4: 1-11), у що не утверджена Єва і повірила, як у правду. Аналогія очевидна.
Залишити відповідь