Три речі викрадають у нас Щастя: смуток за минулим, тривога перед майбутнім та невдячність за теперішнє! Минулого вже нема, майбутнє ще не настало, а є тільки теперішнє! З минулого в теперішньому присутні наслідки (дій у минулому), з майбутнього – відповідальність (перед тим, що гряде)! Тому, щоб досягнути Щастя, потрібно вкоренитися в теперішньому вдячністю та відповідальністю. Вдячністю, бо «нині» і все, що в ньому («нині») – це Божий дар (слава Богу за все! «За все дякуйте!»). Відповідальністю – за предків та перед нащадками: за те, що передали нам наші предки: і за зло (родові гріхи, страсті, які треба зціляти – дет. див. у І ч.), і за добро (родові чесноти, які, відповідно, потрібно примножувати); не відрікатися від них, добро примножувати, а помилки, зло виправляти та жити так, щоб нащадки отримали світ – як духовний, так і екологічний стан вселенної в якнайкращому стані! Отже, все, що б ми не робили: чи оцінювали минуле, чи дивились в майбутнє – повинно служити щастю кожного і всіх! Оскільки все, що б не робила свобідна істота, вона робить з думкою, що тим ділом вона наближається до щастя, робить собі добро, тому і автор цих скромних трудів, намагаючись бути у вдячності та відповідальності, взявши привід від нагоди спілкуватися з Вами, намагається сказати про те, що потрібне кожному для досягнення щастя тут і зараз.

Ще раз нагадаємо – три речі викрадають у нас Щастя: смуток за минулим, тривога перед майбутнім та невдячність за теперішнє! Погодитись з істинністю цієї фрази-твердження можуть усі тверезомислячі істоти, тому що вона логічно правильна – розум не має претензій до цього твердження. А сказати по суті, тобто всім своїм єством (а не тільки раціональним умом) можуть тільки християни! Бо тільки християни Щасливі! Чому тільки християни?! Давайте поміркуємо разом. Отже, щоб бути Щасливим, потрібно «бути тут і зараз»! А «Є», а не «буває» (змінюється), тільки Той, Хто Є – Сущий, Який про себе говорить: Я є Той, Хто Я є! Отже, Сущий – тільки Бог-Тройця, Особистість!!! Тобто, Щасливий, Блаженний тільки той, хто є, хто є богом, тобто хто з Богом став єдине, обожився, хто став іпостассю Церкви, Тіла Христового, тобто спільноти іпостасних істот; той, хто всіх іпостасно, в таїнстві спілкування (перихорези, взаємопроникнення) вміщує в собі і сам перебуває у всіх. «Щоб усі були єдине: як Я в Тобі, а Ти в Мені, Ми в них і вони в Нас…» – це Щастя, Царство Боже, мета, до якої Бог веде все творіння! А ця мета досягається в Церкві, в Таїнстві Тіла Христового, в Євхаристії! А християни – це і є ті свобідні іпостасні істоти, які живуть парафіяльним життям, життям Тіла Церкви, Євхаристією! Ознаки Щастя – це стан відповідальності та вдячності! Подивимось, чи ці властивості притаманні християнам, тобто чи вони відповідальні та вдячні?! Виявляється, що тільки християни і є істинно та абсолютно до кінця відповідальні за ВСЕ і за ВСІХ, та вдячні за ВСЕ і за ВСІХ! Про відповідальність християни говорять: що ми кожен перед кожним у всьому винуваті; ми кожен перед кожним за все і в усьому відповідальні! Чому так, чому вони так говорять? Тому що вони (християни – В.А.) стверджують, що відають людство (та й увесь тварний світ) як єдине ціле, єдиний живий організм, в якому ближній мій, інший – це я («Люби ближнього, як самого себе»), це моє життя! Моя радість – радість усіх і всього, моє горе – горе всіх, мій біль – біль усіх, мій гріх – тягар, який лягає на плечі усіх, рана, причина страждання всіх і всього… і навпаки: все, що є в ближнього – це моє! Про вдячність християни говорять: що вони відають Бога-Любов, Який щомиті (ЗАВЖДИ) піклується про своє творіння та веде його до Щастя, обоження! Кожна мить і все, що в ній – це Божий

Дар. Оскільки Бог є Любов, то кожне Його діяння-енергія (всі вони іпостасні) – це Дар (Благо-дать). Той, хто є Любов’ю, має єдину мотивацію своїх дій – Любов, що означає: робити все для досягнення Щастя, блаженства всіх і кожного зокрема, повноти буття: радості, насолоди, свободи, істини… Чи правда це чи ні – це інше питання, та перевіряти його кожному (але ті, хто прийняли свідчення християн, довірились їм та перевірили, чи справді Ісус є Христос Син Бога Живого – ствердили, що Бог є істинний, і все, що говорять християни – істина)! Але дві тисячі літ християни незмовкно благовістять Євангеліє – Щастя, Царство Боже, Царство Любові, Воскресіння, Життя настало!!! (див. додаток вище).

Отже, щоб бути Щасливим, потрібно бути відповідальним за ВСІХ і за ВСЕ, та вдячним за ВСІХ і за ВСЕ!!! А це можливе (це під силу тільки християнам, тільки вони одягнені силою з Неба, силою Духа Святого можуть носити такі помисли, бути в такому стані!), як стверджують християни, тільки в Церкві, в Тілі Христовому, в Таїнстві іпостасного вічного життя в Троїчній Любові! Отже, виходить, що тільки християни можуть бути Щасливі, і якщо все, що вони стверджують, про що вони свідчать (а саме: Царство Боже настало!), є істина, то вони вже Щасливі (ба навіть більше: приречені на Щастя)!

Отже, теоретично Щастя досягається тільки відповідальністю та вдячністю, іншого шляху в Рай не існує! Причина нещастя свобідних істот якраз і криється в тому, що вони хочуть досягти щастя, йдучи іншим шляхом!? Те, чого не існує (ілюзія), ми хочемо мати; в тому, що не існує (або смутком в минулому, або тривогою в майбутньому, або мрійливістю, яка створює ілюзорний світ, на місці реальності, данності, яка одна є тут і зараз) – ми примудряємося «жити», а реальний світ, який є тут і зараз, відкидаємо, не приймаємо!? Всім, хто хоче бути Щасливим (а цього хочуть всі), потрібно передусім зрозуміти просту річ: реальність, в якій ти тут і зараз перебуваєш (в кожну мить), – це данність, тобто вона є незалежно від того, хочеш ти цього чи не хочеш!!! Втекти можна тільки в ілюзорний світ минулого, чи майбутнього або вимріяти паралельний ілюзорний світ (хочу, щоб реальність зараз була інакшою; або переконувати себе, що реальність⁶⁹ не така, як є; або як страус запхати голову у пісок безвідповідальності та казати собі, що небезпеки немає!?). Але Щасливий той, хто приймає данність як Дар, а не як фатум, долю, яку не можна обійти, а лише, зціпивши зуби, терпіти (це пекло необхідності, а щастя можливе тільки в області свободи)! А прийняти данність як Дар (розпізнати за данністю Дар), можуть тільки християни, які відають, що Бог, Який все сотворив з нічого і донині творить (кожну мить реальності: «Усе через Нього (Сина Божого Ісуса Христа – В.А.) і для Нього створене… Все Ним стоїть», «все Ти створив, і з волі Твоєї існує та створене все»), є Любов і тільки Любов!!! Бог – Отець (Батько, Татусь), Брат, Друг, Лікар, Вчитель, Утішитель… – Любов! Отже, приймаємо данність, починаємо бути тут і зараз – відповідальністю та вдячністю! З минулим і майбутнім даємо собі раду відповідальністю, а теперішнє (реальність) приймаємо вдячністю. Все, абсолютно все, що є зараз (війни, лихоліття, всіляке зло – це наслідки минулих гріхів, страстей, тобто ліки, якими Бог лікує людство в цілому і кожного зокрема, приводить до тями, будить від гріховного сну, до Життя Вічного) – потрібно прийняти! Від себе не втечеш!

Отже, теоретично Щастя досягається: звільненням (бо необхідна складова Щастя – це свобода) себе від уз минулого і майбутнього відповідальністю та прийняттям реальності (що передбачає обняти, вмістити в собі все, щоб зовні мене нічого не було (це, до речі, умова свободи – див. вище), щоб не було нейтральних об’єктів, а все було введене в таїнство спілкування, іпостасного буття, стало Ликом, Іпостасним) – вдячністю. А практично реалізувати цю теорію в своєму житті (тобто стати Щасливим) можливо тільки во Христі, в Церкві, в Євхаристії!

***

Дещо скажемо для роздумів стосовно відповідальності. Часто із уст «християн» можна почути «благочестиві», «в дусі смирення» сказані фрази: «На все воля Божа!», «Так мало бути!»,

«Якщо не буде на те волі Божої, то нічого і не відбудеться (діло, яке ми задумали, не здійсниться)», «Якщо буде воля Божа, то воно обов’язково здійсниться» тощо. Ці та подібні до них вислови якраз і свідчать про безвідповідальність тих, хто їх промовляє. Розглянемо ці два твердження. Почнемо по порядку. Отже, чи на все воля Божа? Відповідь на це питання не тривіальна, тобто і «так!», і «ні!» одночасно істинні! На все воля Божа? – Ні! На все воля Божа? – Так! То «так» чи «ні»? – І «так», і «ні»! Все залежить від того, що ми розуміємо під словом воля (на яку реальність воно вказує) та в якому контексті ми його вживаємо, тобто про що йде мова.

Отже, словом «воля» Церква вказує на реальність – бажання, хотіння, прагнення. Кожна особистісна істота має дві волі: волю іпостасі (волю вибираючу, гномічну) та волю природи (дет. див. у І ч.)! В Бозі воля єства, Божественні енергії воіпостазовані (тобто, воля іпостасі і воля єства Божественного тотожні). В людини в падшому стані (стані шкіряних риз) є розрив, антагонізм між волями іпостасі та єства: два закони (бажання, волі) є в мені, закон ума (іпостасі) та закон плоті (воля природи в стані гріхопадіння), умом (іпостасним началом) хочу робити добре, а бажання (сили, хотіння) добра в плоті не знаходжу; роблю не те, що хочу (волю) умом, а те, що не хочу (умом) роблю, тобто реалізовую (проти волі іпостасі, ума) волю природи, яка у злі лежить і зла бажає, волить на зло (егоїстичний стан, кінець якого самість, якщо не зцілятися, точніше не дозволити Зцілителеві (Спасителеві Христу) о-Щасливити себе)… Про цей плачевний стан падшої тварної іпостасної істоти пише один християнин, бідкаючись: хто визволить мене від цього тіла смерти, бо розумом моїм служу законові Божому, а тілом – законові гріха (див. Рим. 7).

Отже, із самого означення («волі») бачимо, що твердження «на все воля Божа» не витримує елементарної критики. Тому запитувати потрібно: на що є воля Божа (бажання, хотіння; чого хоче Бог), а на що немає волі Божої? Тож, не на все воля Божа, далеко не на все воля Божа!

Не на все воля Божа, бо крім волі Божої є воля людська та воля падших ангелів, які у злі перебувають (ангели світлі намагаються жити волею Божою та виконувати її, тобто свою волю узгоджують з Божою). Тому не на все воля Божа, не на все, що відбувається, є Боже Благословення. Кожна мить реальності твориться трьома волями: Божою, людською та ангельською. Саме ці три волі і визначають реальність, якою вона є в кожну мить⁷⁰. Воля Божа кожної миті насамперед наступна: берегти суверенітет свобідної істоти – оберігати можливість самовизначення, іпостасно бажати (воля іпостасі недоторканна! Самореалізуватися не завжди виходить, наприклад, я хочу комусь щось зробити, але фізично цього зробити не можу; бажання (як добра, так і зла) Бог приймає як діла – див. Мф. 5, 21 і далі).

Отже, воля Божа полягає в тому, щоб була свобідною наша воля. Але наша воля зазвичай не збігається з волею Божою, ми часто хочемо противного волі Божій (наші бажання діаметрально протилежні), тому Церква, нагадуючи нам про наше викривлене бажання, навчає нас молитися: «Отче наш, нехай буде воля Твоя», «Нехай всі волі, всі бажання стануть єдине». Воля Божа є в тому, щоб ми бажали, волили, а от чого бажати, що волити, тут, на жаль, рідко в нас є воля Божа, божественне бажання Любові.

Чи ми можемо знати: що хоче Бог, а чого не хоче?! Можемо і знаємо! Знаємо, бо Бог став людиною, і свою волю (ерос, бажання) явив нам у Сині і через Сина (в іпостасі Логоса)! Християни – члени Тіла Христового, співтрапезники Євхаристійної Тайної Вечері Царства Божого Духом Святим відають волю Божу! Тому знаємо, що хоче Бог! І можемо вже, будучи в Єдинородному Сині єдинородними синами (кожен у свою міру богоподібного смирення), відати Божественний ерос! Отже, воля Божа: щоб усі люди спаслися і прийшли до пізнання істини! Щоб усі були Щасливі (завжди)! Але бачимо, що люди та падші духи суб’єктивно нещасні (Об’єктивно, за свідченням християн, вже всі Щасливі – це реалізована воля Божа: Царство Боже (Щастя) настало; воно у вас і навколо вас, але ще не всі в ньому – це вже компетенція волі (бажання) кожного)…

Бог хоче, щоб було зло? – Ні, бо не творив його! Бог плаче, коли бачить смерть (див. Ін. 11). Воля Божа була, щоб Денниця впав, Адам згрішив?! – Так! Бо коли Господь творив світ, знав наперед усі шляхи тварних істот: що сатана впаде, Адам відпаде тощо. Знав, що буде вартувати творінню безбожне життя, які муки доведеться перетерпіти, аж поки все не обожиться! Тому можна сказати, що воля Божа є на все, що відбувається у світі, бо знав Бог про все, що буде перш ніж сталося і благословив бути світу (а отже, все, що в ньому)! Коли Бог, навчаючи людину та ведучи світ до обоження, дозволив відпасти світу в людині (та ангелах) від себе, знав наперед, як відновити єдинство (і відновив, назавжди іпостасно з’єднавши в собі два світи – тварний і нетварний)! (Будьте уважні: ми в наших скромних роздумах, за браком місця (щоб детально висвітлити цю тему, потрібно цілий окремий том) переходимо від догматики до педагогіки і навпаки; тому з контексту і книги загалом, і певного фрагменту розумійте, про що мова – догматика чи педагогіка). Тому, Господь хоче, щоб ми, як образ Його, були свобідні, тому і береже наш суверенітет (насамперед по відношенню до Себе – Творця). Але волі Божої немає на те, щоб творіння страждало, мучилось, розпадалось! Як батько не хоче, щоб його дитина страждала, але сам веде її до зубного лікаря, який буде робити дитині боляче! Так само і Бог не хоче, щоб творіння страждало, але для його щастя, для лікування болю, смерті вдається до методів: смертю смерть подолав, болем біль подолав (див. І ч.)!

Тому, неправильно ми говоримо, коли кажемо, що коли ми щось робимо і якщо не буде на те волі Божої, то Господь не допустить реалізуватися нашій злій волі!? Господь (максимум) може попереджати, підказувати, обмежувати обставинами, але ні в якому разі не торкається нашої волі (свободи)! Бог хотів, щоб Іуда повісився?! – Ні! Ісус спасав його до кінця! Тобто, Бог не хотів, щоб Іуда повісився, а він повісився! Самогубство є не тому, що Господь того хоче, а тому, що Бог поважає людину, її суверенітет! Тому коли хтось комусь робить «добро» (тобто зло, а вважає, що робить добро), а інший хоче цього «добра», то не думайте, що якщо немає Божої волі на те, то «добро» не подіє (не буде зла; див. у І ч. «Добрі діла»). Єва зробила Адаму «добро», допомогла йому миттєво «обожитись», а він прийняв це «добро». І хоч в невіданні діяли, давали та приймали отруту (хоч думали, що добро роблять один одному), Бог не зловив за «руку» Єву та й не знешкодив дію отрути непослуху… І почалася історія болісного народження дітей (у тяжких муках) та скорботного, у поті чола, споживання хліба…, зла в різних формах: хвороби, скорботи, війни, лихоліття, катастрофи… і що найстрашніше – безбожне життя в пеклі.

Скажемо декілька слів про вислів: «так мало статися»! Тут ситуація аналогічна, як у випадку з «на все воля Божа»! Так сталося, але (часто) так не мало бути! Ми не ставимо під сумнів промисел Божий (який щомиті створює найкращі умови для самореалізації свобідних істот; який завжди все творить для блага творіння, помилки виправляє та направляє до Цілі (Цілісності), Щастя), а спонукаємо до відповідальності (бо від нас залежить одкровення Царства Божого в нас: будемо відповідальні – це настане швидше (багато людей стали Щасливими, вкушали Щастя уже в ІІ ф.), будемо безвідповідальні – відтермінуємо одкровення Життя Вічного в нас на невизначений строк, тобто поки не покаємось)! Наприклад, так мало статися, що в алкоголіка цирроз печінки і його повезли робити операцію! Так сталося, але так не мало бути, не потрібно було нищити своє здоров’я, щоб потім лікуватися! (Добре, що так сталося (що зробили операцію, наклали гіпс, загасили пожежу тощо), але так бути не мало! Не потрібно було калічити себе, робити собі зло, щоб потім лікуватися, зцілятися (спасатися)). На екзамені поставили двійку – значить так мало бути! Так сталося, але так не мало бути, а мало бути: ти мав вивчити матеріал на відмінно (чи настільки, наскільки дозволяють розумові здібності), а не цілий семестр на пари не ходити, жодного разу підручник не відкривати…, а потім себе тішити (та виправдовувати), що так сталося, бо так мало бути! Не мало так бути!!!

І ще скажемо дещо про пророцтво. У Писанні часто можна зустріти слова, які за формою вводять читача (не християнина) в оману. З вислову «Це сталося, щоб збулося Писання…» можна зробити висновки, що все йде за якимось сценарієм, написаним кимось – тобто, що є доля, фатум (так має бути). Пророцтво це завжди погляд з майбутнього в минуле, а не з минулого в майбутнє (а краще сказати: з вічності – в час, в історію). Отже, не тому так сталося (з Ісусом Христом, який саме так, як написано у пророків і в псалмах та у всьому Писанні, увійшов у Славу Свою), бо так було написано в Писанні, а тому так написано, що так сталося! Христос – Агнець, заколений до створення світу…

Ми щойно, говорячи про волю Божу, «грамами намагались розповісти про метри», і то сказали тільки «два слова», тоді як для того, щоб хоч трохи стала зрозумілою суть справи, потрібно сказати – «сто два слова» (тобто помістити ці роздуми в контекст таїнства промислу Божого – ми детальніше про промисел говорили в І ч. та й нижче ще раз дещо повторимо; та обов’язково розглядати це питання в контексті Воскресіння Христового та всього світу в Ньому, в контексті Царства Божого, яке настало; ми про все це говорили – а ви потрудіться, якщо вас це цікавить, розглянути питання волі Божої в контексті промислу Божого та Воскресіння Христового).

А нам потрібно пам’ятати, що оскільки Бог є Ерос, Любовне Бажання, то Він хоче, щоб усі були Щасливі.

***

Християни стверджують, що вони вже (в ІІ ф.) Щасливі (кожен у свою міру богоподібного смирення, аж поки кожен не досягне Щастя, тобто повного росту міри Христової, поки не стане кожен одним із Тройці, богом по Благодаті)! Але подивимось, чи часом християни не беруть на кпи (кпини) своїх співрозмовників?! Чи справді вони Щасливі, та мають об’єктивні аргументи, які підтверджують їхнє Щастя! Ми чули, що Щасливий тільки той, хто відповідальний «за всіх і за все» та хто вдячний «за всіх і за все» (і, як наслідок, радіє за всіх і за все, тобто все є джерелом радості; бо раз дякую – значить радію; дякую за все – радію завжди). Це критерій, за яким можемо перевірити: чи правду говорять християни, чи обманюють? Якщо на безвідповідальності не можна впіймати християн та викрити їх як безвідповідальних (про що ми коротенько говорили вище), то на вдячності за все (та, як наслідок, постійній радості), викрити християн в брехні, на перший погляд, проблем не виникає!? Щоб звинуватити християн в обмані, досить поставити їм риторичне запитання, на яке, як вважають язичники, відповідь очевидна та однозначна: хіба можна дякувати за смерть найдорожчих (по плоті кажу) людей, за війни (і все, що супроводжує це зло – ріки крові та сліз!!!), катастрофи, хвороби, скорботи, біль, сльози, страждання («невинних» дітей, жінок, немічних старих…), одним словом за зло, яке терпить творіння, та, звичайно, повсякчасно радіти від споглядання реальності, що є природнім наслідком вдячності (оскільки дякуєш, тому й радієш; вдячність без радості – не є вдячністю, а пустослів’я або самообман)?! Але християни, ніби безумці, які відірвані від реальності, не перестають благовістити: ЗАВЖДИ радійте, за ВСЕ дякуйте! Але якщо відійти від упереджень та язичницьких пред-розсудків (забобонів) та почути аргументи християн, то стає зрозумілим, що якщо реальність речей така, як вони відають (а саме: що ми вже спасенні, воскреслі, обожені, о-Щасливлені (див. вище), та що Господь щомиті (кожна мить і все, що в ній – це Божий Дар нам) промишляє (піклується) про кожне своє створіння, готуючи його до прийняття Царства Божого, яке вже наше та належить усім і кожному), то вони не можуть не дякувати за ВСЕ, не можуть не радіти ЗАВЖДИ! (Ми вже вище, в принципі, все сказали, але ще дещо скажемо про промисел Божий). Послухаємо, що говорять християни, відповідаючи на це риторичне запитання, яке зухвало ставлять язичники, і як вони ставляться до зла (зауважимо, що зло і гріх – це різні реальності; гріх – це завжди зло, а зло – це не завжди гріх; наприклад, лікувати зуб (чи робити операцію) – це зло (бо під час лікування лікар пошкоджує здорові тканини організму (зуба, шкіри, інших органів), але не гріх!).

Один християнин, який в Церкві ніс (та несе) апостольське служіння, пише про себе: «Я значно більше (за інших християн, які несли та несуть в Церкві апостольське служіння – В.А.) був (у ІІ ф. – В.А.) у трудах, безмiрно в ранах, бiльше у в’язницях i багаторазово при смертi. Вiд юдеїв п’ять разiв дано було менi по сорок ударiв без одного; три рази мене били палицями, один раз побивали камiнням; три рази розбивався зi мною корабель, нiч i день пробув я у безоднi морськiй; багато разiв був я у подорожах, у небезпеках на рiчках, у небезпеках вiд розбiйникiв, у небезпеках вiд єдиноплемiнникiв, у небезпеках вiд язичникiв, у небезпеках у мiстi, у небезпеках в пустелi, у небезпеках на морi, у небезпеках мiж лжебратами, в трудi й у виснаженнi, часто без сну, в голодi i спразi, часто в постах, на холодi i в наготi. Крiм зовнішнього‚ налягають на мене щоденні клопоти, турбота про всi церкви. Хто знемагає, з ким i я не знемагав би? Хто спокушається, за кого б я не палав би? Якщо треба менi хвалитися, то буду хвалитися немiччю моєю. Бог i Отець Господа нашого Iсуса Христа, благословенний повiк, знає, що я кажу правду… Hе корисно хвалитися менi, бо я прийду до видiнь i одкровень Господнiх. Знаю чоловiка у Христi, який чотирнадцять рокiв тому (чи в тiлi – не знаю, чи без тiла – не знаю‚ Бог вiдає) узятий був до третього неба. I знаю про такого чоловiка (не знаю – в тiлi чи без тiла‚ Бог вiдає), що вiн був узятий в рай i чув невимовнi слова, яких людинi не можна переказати. Таким чоловiком можу хвалитись; собою ж не похвалюся, хiба тiльки немочами моїми. А коли я захочу хвалитися, не буду безумний, бо скажу iстину; але я утримуюсь, щоб нiхто не подумав про мене бiльше, нiж скiльки в менi бачить або чує вiд мене. А щоб я не звеличувався надзвичайнiстю одкровень, дано менi жало у плоть, ангел сатани, пригнiчувати мене, щоб я не величався. Тричi благав я Господа про те, щоб вiн вiдступився вiд мене. Але Господь сказав менi: “Досить для тебе благодатi Моєї, бо сила Моя виявляється в немочi”. I тому я значно охочiше буду хвалитися немочами своїми, щоб перебувала в менi сила Христова. Тому я себе почуваю добре в немочах, у кривдах, у нестатках, у гонiннях, в утисках за Христа, бо, коли я немiчний, тодi сильний…» (виділено мною, В.А.). В іншому місці говориться про цього мужа (який колись, до віри (до зустрічі з Воскреслим Христом та хрещення Духом Святим у Тіло Його – Церкву) гнав Церкву Божу, вбивав християн): «Та для того я й помилуваний, щоб Iсус Христос на менi першому показав усе довготерпiння, як приклад для тих, якi будуть вiрувати в Hього, для життя вічного». Інший християнин, який також ніс (та продовжує нести) апостольське служіння благовісника, підбадьорюючи та наставляючи християн, говорить: «Вiзьмiть за приклад, браття мої, тяжкi страждання i довготерпiння пророкiв, якi говорили iм’ям Господнiм (тобто, були друзями Божими, з якими Бог ділився своїми думками; були близькі до Бога, співробітники Його – і «нагорода»: замість всіх почестей та насолод – тяжкі страждання!? – В.А.). Ось ми ублажаємо тих, якi терпiли. Ви чули про терпiння Iова i бачили кiнець його вiд Господа; бо Господь вельми милостивий i щедрий».

Виявляється, що християни знають про зло, біль не з чуток, а на «власній шкірі» відчувають його (будучи найздоровішими та найтверезішими), і то так, як ніхто інший! Християни не мазохісти (радіють, коли їм зле, дискомфортно, боляче тощо), як може скластися перше враження від прочитання цих вказівок словесних ікон. Християни просто щось знають, відають! Що саме? По-перше, що Бог є Любов, і тільки Любов та що все вже об’єктивно воскресло, все вже перебуває в Іпостасі Сина Божого в глибинах (в лоні) Святої Тройці; по-друге, Бог не перестає щомиті піклуватися про творіння своє, допомагаючи йому (всім свобідним іпостасним істотам) прийняти Дар Духа Святого, Дар Усиновлення. Про Дар Воскресіння ми сказали достатньо (більше, за потреби, спілкуванням електронною поштою), скажемо дещо про промисел Божий.

В дев’ятій главі Євангелія згідно зі свідченням апостола Іоана Богослова ми споглядаємо подію зцілення сліпого від народження. У цьому фрагменті Євангельської ікони зображена суть промислу Божого. Ученики Христові, будучи ще язичниками (не просвіченими Духом Святим), запитали в Ісуса: Учителю, хто згрішив – він чи батьки його, що сліпим народився?

Тобто, вони спитали: ЗА ЩО? (Релігійна людина іншої альтернативи не має, крім тотальної необхідності, тотальної несвободи (тобто те, що відбувається зараз, причиною має минуле; все перебуває під законом детермінізму), на відміну від християн, які відають таїнство абсолютної свободи, таїнство особистості, таїнство іпостасного життя в Любові, що в основі всього, причиною всього сущого є абсолютна свобода, Любов, тобто Особистість – Отець). Ісус відповів: ні він не згрішив, ні батьки його, а це для того, щоб відкрилася на ньому слава Божа… Тобто, Господь відповів: НІ ЗА ЩО (ні за «добро», ні за «зло»), а ДЛЯ ТОГО, щоб людина досягла Щастя, Обоження! Тобто, все, що стається з нами, має одну мету – Слава Божа в нас, наше Щастя. Тобто, все, що стається з нами, має причину не в минулому (за що?), а в майбутньому (для чого?) (дет. див. в І ч.). У Бога (Який є Любов, і тільки Любов!) немає «за щось» (відплата за гріхи чи винагорода за «добрі» діла). У Бога є тільки «для чогось». Бог є Любов, як стверджують християни (спираючись на свій досвід-відання, ба навіть і на здоровий глузд!), а це означає, що Він є суцільна жертва, абсолютна самовіддача, самозречення, смирення. Господь є абсолютний Дар (Благодать – Благий Дар – Обожуючий Дар). А дар дається не за щось, а щоб ощасливити одержувача, адресата. Бог є Любов, а це означає, що кожна Його енергія, дія є Любов! Отже, мета промислу Божого (безперестанної опіки та турботи про любимих – про все творіння (і демонів у тому числі!)) – це, щоб явилася слава Божа на любимому (– всьому існуючому), тобто, щоб творіння стяжало Благодать Духа Святого – обожилося (стало богом по Благодаті). Які щасливі християни, бо вони знають: все, що стається в моєму житті, – це від Бога, Його Любов щедро вилита на мене (за посередництвом якого хреста – не має значення; чи через людей «добрих» чи «злих»; через «друзів» чи «ворогів»; через ангелів світлих чи демонів (як у випадку з праведним Іовом); хрестом прийшла і приходить радість всьому світові!). (При нагоді скажемо – нехай закриються уста всіх, хто осуджує ближніх своїх («це тобі за гріхи твої чи предків твоїх» тощо), і суд усім, хто осуджує – сліпонароджений, який був незрячим не за щось: це було не покарання, не відплата, і навіть не наслідок гріха, а це для того, щоб явилася слава Божа!). За що роблять операцію?! Не «за що», а «для чого»! Для того, щоб хворенький зцілився, був щасливий!⁷¹

 За ЩО нас Бог сотворив?! Ні за Що, бо нас ще не було, ми ще нічого не вчинили: ні доброго, ні злого!!! За ЩО нас Бог сотворив?! Питання неправильне! Правильно запитувати не за що, а для чого! І так кожна мить (та все, що в ній) Богом дана (ПОДАРОВАНА) не за щось, а для чогось! Для обоження, Щастя! За що гіпс наклали (чи накладають) на руку?! За що зробили (чи ще роблять) операцію?! За що дають гіркі ліки, роблять болючі ін’єкції, вправляють кістки на своє місце болісними вправами?! За що дають домашнє завдання, самостійні, контрольні роботи під час навчання?! За що вчитель вимагає від учнів засвоєння матеріалу та розуміння?! За що?! Ні за ЩО!!! (Ах, ти руку зламав! То на тобі гіпс за це!?? Ах, в тебе гострий апендицит! На тобі операцію за це!? Зуб у тебе заболів! На тобі пломбу за це!? – Ні, не так міркують мудрі, тверезо мислячі люди!). А для ЧОГО?! – Щоб рука, зуб тощо були здорові, щоб ти щасливий був!!!

А тепер у світлі відання Таїнства промислу Божого подивимось на скорботи, хвороби, біль (одним словом зло). (Не забуваймо, що Бог не хоче, щоб творіння страждало, тобто, щоб було зло і одночасно насилає його, благословляє бути злу, чинить зло; аналогічно як батько, який не хоче, щоб дитина страждала, але сам веде дитину до лікаря, який буде чинити біль та страждання дитині; а уявіть собі, що батько одночасно і зубний лікар, тобто сам своїми руками спричиняє біль своїй дитині, якій не бажає зла, і тут же робить зло своїми руками (хіба батько хоче, щоб нищилися здорові тканини зуба? – Ні, але сам в процесі лікування хворого зуба змушений, видаляючи уражені карієсом ділянки, псувати (зачіпати) також і здорові тканини (так само під час кожної операції з видалення хворих ділянок неминуче вражаються здорові – оце є один із принципів невинних страждань (ми про це ще будемо говорити в наступних частинах). Бажаючи щастя своїй дитині – по-іншому не можна, тільки: болем біль подолав! Тому Бог, не бажаючи зла, чинить зло (не гріх, а зло!)! Прочитайте уважно пролог книги Іова (гл. 1-2) та зрозумійте, хто є причиною страждань Іова – диявол, чи хтось Інший?! Для кращого розуміння наведу приклад: хто вбивця – той, хто дав наказ, дозвіл вбити, чи той, хто виконав наказ, тобто реалізував волю начальника, господа(ря)?! Або, хто чинить зло, біль – скальпель чи хірург, бормашина чи стоматолог?! Хто винен (відповідальний за те, що сталося), хто стоїть за тим болісним, скорботним процесом лікування?! Хіба справжній Вчитель, Який бажає, щоб усі учні знали «на відмінно» предмет, який Він викладає (без знання цього предмета в житті собі ради не дадуть, щастя не досягнуть), не спонукає до навчання різноманітними способами: і заохоченням, і залякуванням, і навіть покараннями (особливо лінивих учнів)?! Далі самі потрудіться, православно міркуючи…). Послухаймо, що кажуть старозавітні мужі-пророки: «Я утворюю світло і творю пітьму, роблю мир і роблю зло (κακά – зло, біди, лиха); Я, Господь, роблю усе це» (Ісайя 45, 7), «Чи буває в місті зло (κακία – зло, біда, лихо), яке не Господь сотворив би?» (Амос 3, 6), «Горює по своєму добру жителька Марофи, бо зійшло зло (κακά – зло, біда) від Господа до воріт Єрусалиму» (Михей 1, 12)⁷² та не забувайте:

«Кого Я люблю, того викриваю і караю того. Отже, будь ревним і покайся» (Одкровення 3, 19). Отже, всі скорботи, хвороби… – це ліки (або якщо взяти іншу систему координат (та спроектувати на неї реальність) – завдання, яке потрібно розв’язати, навчальний процес – «наука не без бука»)!

Отже, “зло” від Бога; залишається дати відповідь на питання: навіщо воно, чому не можна без нього, якщо навіть Бог його не хоче?! (Чи можна без зла залікувати наслідки зла?! Чи можна без болю вилікувати біль?! Бог зла не творив! Зло – це наше «творіння», а лікуються наслідки зла – злом! (Можна знеболити процес операції (напр., з уколом лікувати чи видаляти зуб) – локально біль не відчувається, але глобально шкода здоров’ю більша, ніж при лікуванні без знеболювального (де це можливо)). Болем біль подолав, смертю смерть подолав – див. дет. в І ч.). Ми вже, в принципі і по формі, відповідь і на це питання дали. Тільки ще раз прочитаю свідчення Павла (2 Кор. гл. 11-12), але не за формою, а по суті. До тих скорбот, які терпів щоденно (катування: палицями, нагайками, камінням; небезпеки і біди на морі, в дорогах, від своїх, чужих…   крім зовнішнього, налягали на нього щоденні клопоти, турбота про церкви: знемагання з тими, хто знемагає, палання за тими, хто спокушається; зовнішні скорботи у порівнянні з внутрішніми – приємний масаж…), Бог дав йому ще головний біль, тяжку хворобу (жало у плоть, ангела (колючку) сатани)! Хіба того, що терпів Павло щоденно, було замало, що Бог дав йому ще цю хворобу?! Хвороба була така важка, що, будучи на «третьому небі», в раю, Павло пам’ятав про неї і благав Господа, щоб Він зцілив Його (вдумайтеся, просить про зцілення той(!), який мертвих воскрешав, тінь якого оздоровляла тяжкохворих, чий одяг клали на хворих і ті вставали з постелі хвороби здоровими…); та й здоров’я він просив не для того, щоб більше грішити, потураючи своїм страстям, а для того, щоб проповідувати Євангеліє! І Бог врозумив Павла, давши йому знати, що бути здоровим йому не корисно! Чому? Та тому, що Павло гордий, грішний чоловік, і щоб він не загинув, пізнавши таїнства Царства, щоб не забув, що він нічто-жество (ніщо без Бога), щоб не забув, що Благодать Святого Духа – це не його заслуги чи чесноти, а Дар, Милість Божа! Тому Бог питає: ти хочеш бути здоровим, сильним своєю силою, чи хочеш бути немічним, але сильним силою Божою?! Сила Моя, Дух Святий діє тільки в тих, хто не надіється на свої сили (тобто, хто смирився, пізнавши своє абсолютне безсилля) – «сила Моя виявляється в немочі». Тому, якщо ти хочеш бути здоровим (і гордим; бо Ісус Христос був здоровий і смиренний), то не будеш мати благодать Духа Святого, ти (не витримаєш Її) не втримаєш Її! Отже, хвороба або благодать! Досить тобі благодаті Моєї, а ти ще хочеш і здоров’я. Сила Моя (Божа) звершується в немочі (в безсиллі, абсолютній не надії на себе). Тому Павло, зрозумівши суть (та необхідність) скорбот, хвалився немочами та бідами своїми, бо за їх посередництвом була в ньому Благодать Духа Святого! Або здоров’я (комфорт по плоті), або Благодать?! Вибирай! Тому досить тобі благодаті, бо сила Моя звершується в немочі. Будеш здоровий (та гордий!) – гордість, пиха підросте (будеш звеличуватися надзвичайністю одкровень), а благодать втече! Всім, хто хоче сидіти з правого та лівого боку з Христом в Царстві Божому, потрібно хреститися (= зануритися з головою) в чашу скорбот (див. Мф. 20, 21-23; Мк. 10, 37-39) заради зцілення від гордості (егоїзму), якою всі просякнуті (і апостол Павло не виняток). Всі, хто приходить до Господа, – повинні підготувати себе до великих скорбот!!! Щоб Духа Святого втримати – потрібно смиритися (тобто бути праведником, тим, хто знає правду про себе – хто він без Бога та хто він в Бозі)! Адже мета людського життя – стяжати Духа Святого, а не здоровим чи «щасливим» бути, тому і потрібні скорботи, щоб людина не гордилася Славою Духа Святого, а пам’ятала, що вона нічто- жество без Бога, і Божа Благодать – це Дар… (дет. про стяжання Духа Святого в наступних частинах).

«Завжди радійте!» Це законна (яка має своє місце по праву) заповідь, бо вона є наслідком заповіді – «За все (і завжди! бо якщо дякувати за все, то це означає і завжди – В.А.) дякуйте!» Дякуємо за те, що отримали даром! А що ми маємо, що не отримали б від Бога?! Простір, час, Рай, Бог і зрештою ти сам є Божий Дар (див. 1 Кор. 4). Кожна мить твого буття (існування) – це Божий Дар (все ним стоїть, рухається і живе, все стоїть Словом Божим в іпостасі Логоса, Сина Божого). Все, абсолютно все, що ти «маєш», чим «володієш» і «ким ти є» – Божий дар та дар Інших (а що все є даром, а не необхідністю – це ми знаємо з того відання, що Бог є Особистість, абсолютна свобода, тобто Любов, а Любов це абсолютний дар, кожна енергія єства Бога – іпостасна Любов, іпостасний Дар (Благодать), кенотична самовіддача, самопожертва…). Бог є Любов – це означає, що все тобі подаровано, для твого Щастя (без кредитів, застав, боргових етичних зобов’язань (на кшталт: будеш робити те-то, заробиш ось-це), без умов; закон заповідей був даний заради явлення гріха, щоб, виконуючи заповіді Божі, людина пізнала своє безсилля, без-Божність, ніщо-жність (нічто-жество, що ми без Бога – ніщо!), стала праведником (тим, хто знає правду про себе) та смиренням (стан праведності, стан, в якому перебуває той, хто відає правду про себе та надіється на милість Божу) змогла прийняти Дар (Духа Святого)). «Бог дає нам усе щедро для НАСОЛОДИ» (див. 1 Тим. 6:17). Дарування Дару – це Таїнство промислу Божого (Бог щомиті оберігає нашу свободу, та, направляючи, ведучи кожного до Щастя, допомагає виправляти наші помилки…).

Як можна радіти, коли в мене хвороби, гоніння, біди…? Дуже просто, кажуть християни (що це взагалі можливо дивись приклад життя апостола Павла 2 Кор. 11-12). Як це може бути?! Щоб пояснити, намалюємо картинку. Якщо ти в операційній, де тобі робить операцію Хірург (в даному випадку Хірург-Вчитель- Зцілитель – такий фахівець, що всі, хто потрапляють в Його вправні руки, стають здоровими, зціленими. Тобто, дорога після операційної в палату (чертоги Райські), а не в морг!), професіонал; так, в тебе настільки важка ситуація, що не можна повністю знеболити (наркозом…) – але хіба ти не радієш та не дякуєш Богові (чи долі, чи богам, якщо ти язичник) за те, що ти не на вулиці помираєш від болю та ран, а перебуваєш в безпеці, спасенний (твоє зцілення – питання часу! ти в надійних руках, а не кинутий напризволяще)… Всі скорботи, хвороби, гоніння, негаразди (навіть – гріхопадіння – прояви симптомів гріха без- Божності) – це милість Божа, Дар Божий – цілющі ліки для хворого на егоїзм, самість, гордість, і то такі ліки, які він ніколи сам не зміг би купити, або це операція, яку оцей бідака ніколи не зміг би собі дозволити – він приречений на смерть – і тут радісна Новина, Євангеліє: знайшовся (краще сказати, що знайшов хворого!) Благодійник, Спонсор і сплатив за операцію («катівню») та (болісне) лікування!!! Хіба це не радість для того, хто хотів Жити! Так, ще треба потерпіти важку операцію та болісний курс лікування («Царство Боже силою береться», «Кого люблю, того караю»), але весь процес лікування (незважаючи на крики від болю, сльози тощо) чим буде пронизаний?! – Радістю, повсякчасною радістю!!! Так, як той, у кого болить зуб (або якись інший орган чи система), – що б він не робив, завжди відчуває біль, який є фоном (контекстом) всіх справ, відчуттів. Так само радість для християнина є фоном усіх відчуттів, справ, діл. Завжди радійте! Так, ця заповідь реалізується (живеться) тільки тими, хто Христів, хто має Дух Христів, хто є членом євхаристійної спільноти-парафії, тими, хто бореться за Радість Христову проти похоті плоті, похоті очей та гордості житейської, які (вірним) перешкоджають бути вірними Христу…

Той, хто не радіє – той не християнин! Це один із критеріїв, за яким можна впізнати учнів Христових. Так, мотивація для радості буває різна. Справжня радість – це радість в Дусі Святому, радість, яка ґрунтується на віданні Царства Божого, яке вже настало, радість, яка лежить в основі покаянних трудів, стяжання, прийняття, освоєння Дару Усиновлення, Обоження, радість, яка є джерелом (лежить в основі) радіснотворного плачу покаяння, спричиненого віданням насолоди Раю, яку поки що немає ще сили втримати, і тому мус залишити цей стан, але з присмаком райської насолоди Духа Святого на іпостасних устах серця… Але є багато мрійників, які моралістично прочитали в Біблії, що потрібно завжди радіти,⁷³ і які витискають радість із себе, в якій егоїстично (спираючись на себе та свої фантазії) перебувають через самонавіювання, що вони вже спасенні, що вони вже в Раю – хоча Євхаристії не причащаються. Вони мріють та, обманюючи себе, переконують себе (та вважають), що вони в Царстві Божому (принаймні переконані, що після смерті місце в Раю їм гарантовано, в той час, коли жодних підстав, які б ґрунтувалися на досвіді-віданні Царства Небесного в Дусі Святому, для цього немає, – тобто завдатку не прийняли!?)… Наркомани також радіють, коли дози наркотичних речовин вчасно потрапляють в організм… Мрійники різного роду, коли живуть в своїх ілюзорних фантастичних світах, які шукають насолоди і в ній радості, чи навпаки, – радіють такою ж ілюзорною, безпідставною радістю… Ми не про таку (мінливу, буваючу, тимчасову) радість кажемо. Ми говоримо про Істину; християни (православні) шукають не насолоди, не радості, а Христа, Істину і як наслідок єднання з Христом у Євхаристії (причасті Духа Святого, Божого єства) отримують і радість, і насолоду! Християни шукають Істину, а не насолоду, те, що є, а не те, що буває (минає)! (Коли кажу «шукають», то тільки тому, що вже знайшли; поки що втримати не можуть, не можуть встояти на висоті достоїнства богосинівства). Хоч в пекло – лиш би не втратити Христа, Істину!

Сторінки: 1 2