Член Церкви, ким би він не був (яке б служіння в Тілі Церкви не ніс) – єпископом, кліриком чи «мирянином», не може допускати ні тіні помилковості, релятивізму (відносності) чи дволикості у питаннях віри (догматичної вказівки на Істину). Якщо він помічає в якому-небудь куточку землі дві протилежні думки, які оспорюють між собою достоїнство істинного догмату Церкви, то він не має права залишатися в безтурботному стані, шукаючи виправдання власній малодушності в «трансцендентній» і «невимовній» властивості Істини, чи ж перекладати всю відповідальність за єдинство Істини на плечі інших – якогось майбутнього церковного собору, єпископів, чи навіть докторів богослів’я. Член Церкви – «мирянин» чи завгосп (клірик) – ніколи не впаде в єресь, якщо він виконує три умови:

1. Умова збереження місцевої традиції, без якої отримувана ним благодать залишається праздною (недієвою), а сам він залишається марним, ні на що не гідним членом Тіла Церкви.
2. Друга умова – це збереження повної свободи Церкви по відношенню до політичних, етнічних, суспільних та культурних питань; недотримання цієї умови призводить до схизми, тобто до напівіснування, існування подібному до тіні Церкви.
3. Третя умова для синів і дочок Церкви, які покликані захищати Істину (точніше – шлях до пізнання Істини), які зодягнулися во Христа у хрещенні та отримали Дари Святого Духа в миропомазанні, – це умова збереження чистоти серця, висловлюючись словами свт. Василія Великого, тобто абсолютна безпристрасність і відмова від будь-якої пустої (праздної) цікавості; бажання прийняти істинне вчення не заради власної вигоди чи заради створення з її допомогою деякої абсолютної концепції видимого і невидимого світу, але заради єдиної мети – служити в дану епоху (нині, тут і зараз), зважаючи на нужди сьогодення, ділу Церкви – спасінню і обоженню, до якого Вона не перестає закликати світ, завжди узгоджуючи цей шлях до нетварної і вічної благодаті із мінливими умовами історичних епох світу тварного і тимчасового. Без цієї умови будь-яке богослів’я має тенденцію стати філософським гнозисом (знанням), яке штовхає його творців до визнання за догматом Церкви відносного характеру, або ж до заяв, що тільки вони володіють повнотою Одкровення. В обох випадках це єресь, тобто духовна смерть поза Церквою, від якої нехай охоронить і збереже Господь Своїх вірних, які дотримуються цих трьох умов, що убезпечують від будь-якої єретичної спокуси.

Вірні УПЦ КП не дотримуються жодної з цих трьох умов, про що ми аргументовано свідчимо в цьому розділі «демонтажу» єретичних ідолів. Неозброєним оком найпростіша людина в церкві принаймні бачить (може побачити, якщо захоче) повне нехтування в УПЦ КП другої умови, точніше сказати, не просто нехтування, а заохочення порушувати її… Пожар! Біда! Єресь!

Єресь – це хвороба дуже-дуже небезпечна! Це хворобливий стан члена в тілі, коли його потрібно ампутувати, анафематствувати, відлучити від Євхаристії. Око, рука, нога, які перебувають в єресі (у стані відчуження від тіла, в стані гангрени – відпадіння від істини, свідоме відкидання істини, нездатність чути та приймати (жити) істину-Євхаристію), мають бути відсічені від тіла (ради зцілення і ампутованого органу, і тіла), краще без ока, без руки увійти в Царство Боже, ніж усе тіло буде вкинене в пекло єресі, самості, тління, відособлення, егоїзму… А відсічені органи віддаються у волю Божу, на виснаження єретичної плоті, щоб дух- іпостась спасся, зцілився та знову органічно інтегрувався через покаяння в Тіло! Анафема – це терапія, а не вбивство, а оскільки чиниться в Любові, то чиниться з думкою як про спасіння тіла, так і про спасіння хворого органу!

Жодного компромісу із єрессю не може бути. Єресь – це гріх, в якому людина не бажає каятися, а навпаки, виправдовує своє гріховне життя та видає його за нормальне, церковне, православне.

Єресь – це хула на Духа Святого, це спосіб життя діаметрально протилежний по відношенню до Євхаристійного життя Тіла Христового, це відчуження від Тіла. Єресь – це узаконений гріх, це завжди намагання оправдати беззаконня, видати гріховне, безбожне життя за таке, яке згідне із Божими Заповідями, за православне вчення Церкви Христової!? «Так вчить церква» – кажуть єретики, підсумовуючи кожен постулат-догму своєї ідеології, оправдовуючи (замість покаяння!) своє гріховне, богохульне єретичне життя, видаючи свою єресь (життям та словом про це життя, тобто вченням) за кафоличну істину. Єресь – це зведення в абсолют, в статус цілого (кафоличного) якогось фрагмента, сегмента, частини реальності-цілого. Там, де гріх називають гріхом – там неміч людська; там діє закон: перший кинь камінь в грішника, якщо ти без гріха; гріх, який визнають гріхом, раною, хворобою, намагаються (принаймні хочуть) лікувати, принаймні бачать та визнають, що це біда. А там, де гріх не вважається гріхом, а навпаки, видається за правильне, нормальне життя в істині (останньої інстанції, яка не підлягає оскарженню-сумніву), там катастрофа-єресь (хула на Духа Святого). Такий гріх (єресь) ізолює від Церкви (Євхаристії – Життя в Дусі Святому). Бо в гріху, який видається за істину, не каються, а в такому разі його простити (зцілити) неможливо, допоки не буде каяття. Єресь – це содом і гоморра, це узаконений блуд (у всіх аспектах омани (заблудження)).

Як виникає єресь, що є первинним: вчення, а потім неправильне життя чи навпаки – спочатку викривляється життя, а потім вже вибудовується теоретична основа виправдання такого життя як православного? Спочатку спотворюється життя, а потім це життя намагаються оправдати (словесно подати як вчення церкви, як істину). Кожен із земнородних перебуває в омані, але єретик – це той, хто свідомо виступає проти істини, фанатично відстоює своє хибне вчення, яким намагається виправдати своє гріховне життя. Це людина, яка не хоче зректися свого гріховного, безбожного існування (він переконаний, що, вбиваючи християн, він тим самим службу чинить Богові!?), і інших – хто довіряє йому – вводить в оману.

Богослов (християнин) не має права йти на найменший компроміс із єрессю. Тільки-но побачив єресь – тут же викривай. Щодо гріхів, які визнаються гріхами і ніхто не сумнівається, що це гріх, – там інша педагогіка-терапія (часом і терміновістю не обмежена). Приклади можемо навести з історії Візантії…

***

І ще одне: ми дуже часто будемо вживати різкі слова (єретик(и), профффесссор(и),   «богослов(и)»   тощо),   щоб   нагадувати   про «пожар», катастрофу, біду, але аж ніяк не тому, що я образився на тих, хто мене «анафематствував» (попередньо оббрехавши). На тих людей (наших братів) не ображатися (це ознака повного духовного невігластва) треба, а їх (єретиків, сатаністів) жаліти потрібно, співчувати їм, молитися за них – вони ж відпали від Церкви (анафематствували себе), віддалися в рабство сатані. Так-так, УПЦ КП відпала від Церкви (яка є «стовпом і утвердженням Істини» та Любові)! Всі сміються, коли ми про це свідчимо, вважаючи, що Бог нібито там, де більшість! Не бійся, мале стадо! Мале! І чим ближче до кінця історії, тим меншим буде це стадо, аж до: «Коли прийде Син Людський, чи знайде Він віру на землі?». Тому тут сміятися немає причини – УПЦ КП анафематствувала (засвідчила всім, що вона (давно померла) не Церква Христова, а синагога сатани (церква антихриста) та світська (мирська, секуляризована) національна релігійна організація) себе 27.07.2016 р. від Церкви як єресь та синагога сатани! Для прикладу нагадаю: колись римо- католицька церква (РКЦ) анафематствувала Східні Православні Церкви – тим самим засвідчила відпадіння цілої РКЦ (колись православної церкви – найбільшої серед помісних християнських церков!) в єресь! Тому і жодна з теперішніх помісних православних церков не застрахована від долі РКЦ – відпадіння від Церкви в єресь чи виродження в синагогу сатани (що і, на превеликий жаль, спіткало УПЦ КП). Ми говоримо про очевидні факти, але де нині знайдеш людей, які ще хоч трохи відчувають та розуміють Істину та путі Її.

Ще раз повторимо: всі різкі фрази мають одну мету – повідомити народ Божий про єресь, «пожар», біду та спонукати до покаяння хоча б тих, хто ще може хоч трохи чути правду та по совісті реагувати на цю правду (відповідальністю: розкаянням та покаянням). Лукавий все витлумачить за своїм лукавством. Але наші слова їм (лукавим) не адресовані, таким «ревнителям правди» вони протипоказані!

Ми будемо говорити поіменно про деяких наших братів, друзів Христових («ДРУЖЕ, для чого ти прийшов?» (див. Мф. 26: 50)), які впали в єресь, стали на шлях сатани, на шлях богоборства. Оскільки ми називаємо їх поіменно (хоча ті імена стали відомі народу Божому в злочинній діяльності УПЦ КП і без нас – це члени синоду УПЦ КП 27.07.2016 (крім одного «никодима»), рецензенти наших книжечок (І, ІІ), іуди […] та інші співучасники злочинів УПЦ КП), то щоб бува хто не подумав, що ми образились (а такі чутки ходять поміж єретиків УПЦ КП), і нашими устами промовляють образа, злоба, ненависть, помста, тому ми вирішили наперед дещо сказати та одночасно дати відповідь ревнителям «православ’я», які запитують (та звинувачують нас): чому ми пишемо поіменно, і взагалі не так як належить повідомляємо про небезпеку. Завдання наше і, насамперед, обов’язок наш – повідомити церкву (мале стадо) про єретиків та їхню смертоносну (яка діє як чадний газ, і яку майже ніхто не відчуває) єресь-отруту! Щоб церква знала, хто їй «добра бажає». Церква (Святі Духоносці) завжди повідомляла своїх вірних про єретиків, поіменно називаючи їх: Арія, Несторія, Євтихія… Святі відкрито писали хто саме єретик і в чому полягає його єресь, коли виявлялося, що член церкви не просто грішник чи перебуває в омані невідання, а єретик (той, хто не слухає Церкву, не кається, не хоче врозумитися та почути аргументи святих, а наполягає на злі, омані як на істині, тобто зло називає добром, темряву – світлом…), щоб вірні (оголошені) знали вовків у овечій шкурі (розпізнали сатану в образі ангела світла), знали за ким не йти, від кого тікати. Ще раз кажу: мова йде не про «достойну» чи «недостойну» поведінку, не про моральність чи аморальність, не про злочини чи доброчинства (тут можлива і необхідна ікономія, «компроміс» – довготерпіння з метою покаяння грішників чи «доброчинців»), а про єресь (отруту смертоносну), яка має бути викрита миттєво та виведена з організму (нехай буде єретик для вірних як «митар і язичник»). Ніякого компромісу і зволікання з єрессю бути не може! Бог помилував український народ – виявив єретичну організацію УПЦ КП, яка видає себе за Церкву Христову, показав її суть 27.07.2016 р. як єресь та синагогу сатани. Але народ виявився настільки немічний, що вже очевидних, елементарних речей-свідчень не може розпізнати!? По плодах їхніх пізнаєте їх! Чи є в УПЦ КП православні богослови-схоласти (про боговідців питати – марна справа!)?! Жодного! Це ми говоримо тим «богословам» УПЦ КП, які хочуть показати, що вони «щось» і критикують нас: що ми, мовляв, не добре повідомили народ Божий про «пожар» (єресь!), та неправильно зробили, назвавши єретиків- ідеологів поіменно!? Пожар! Біда! Єресь!

Ще поставимо риторичне запитання: чи любить Господь всю злочинну керівну команду УПЦ КП?! Звичайно що любить (і всі, хто хоче бути з Богом, повинні їх любити як Бог!)! Вони завжди для Господа – ДРУЗІ, єдині в цілому світі, неповторні, унікальні особистості, як і Іуда, який зрадив Христа, проте був для Нього завжди ДРУГОМ («Друже, для чого ти прийшов?»). А друг – це те саме, що чоловік для дружини, і дружина для чоловіка в шлюбі – єдині і неповторні! Тому і показує тим іудам їхній духовний (сатанинський) стан («То ти поцілунком Сина Людського видаєш» – див. Лк. 22: 48) та на плоди їхнього служіння богу (тобто дияволу, хоча вони (єретики УПЦ КП) переконані, що служать Христу, і, розпинаючи Христа, думають, що служать Богу!). Бурса КПБА отримала державну акредитацію – cпішить роздавати ордени Христа Спасителя тим, хто спричинився в ділі розіп’яття Христа!? Християнство – це спокуса для юдеїв (релігійних людей) та безумство для еллінів (мирської освіти віку цього). Оскільки «елліни» визнали освіту КПБА, то вона за духом – світська (не побачили в ній вже нічого безумного – все «безумство» християнства вже давно в УПЦ КП вивітрилося, сіль звітріла, залишається одне – викинути її геть, бо вона вже ні на що не придатна)!          каже, що це велике досягнення, прорив (див. Откр. 3: 14-17) – в той час, коли це свідчення повної катастрофи, повної секуляризації, обмирщення церкви! Цим усім Господь вказує вірним УПЦ КП на їхній антихристів дух, на їхню єресь (27.07.2016), на їхній сатанізм (30 мільйонів абортів – вбитих дітей, принесених вірними УПЦ КП, УПЦ МП, … дияволу, сатані; корупція; знищення інституту шлюбу; ставлення до війни тощо)… Цим усім Господь будить заблудлих дітей своїх (Господь від нас ніколи не відвертається!) до покаяння! Тому завдання нашого слова -допомогти (будучи слугами промислу Божого) нашим братам і сестрам покаятися; допомогти їм побачити їхній катастрофічний духовний стан, щоб вони перестали чинити зло, та вказати шлях до Істини, щоб навернулися до Бога Отця, приєдналися до Церкви Христової! Тому не злоба і жадоба помсти керує нами (особливо коли ми вказуємо на реальність єресі, катастрофи та поіменно називаємо вождів-єретиків, характеризуючи їхні дії різкими словесними формами; за таких умов (єресі) не час висловлюватися єлейно-приторними словами типу «ваше вашество»; ще раз наголошую – мова йде про єресь!), як дехто гадає, судячи згідно зі своїми зіпсутими страстями керованим злобою та заздрістю умом!

Оскільки наше слово адресоване тим, хто ще шукає Істину (тобто оголошеним, ще непросвіченим Духом Святим), то ми, зважаючи на неміч читачів, вирішили нагадати, що наше слово – це не помста, не ненависть і не ними породжене. Мета одна – покаяння³⁹ – «Покайтеся! Віруйте в Євангеліє – Царство Боже настало!».

***

Нагадаємо⁴⁰, що завдання нашого слова в цьому розділі – показати катастрофічний стан так званих православних церков (УПЦ КП, УПЦ (МП)), а вже потім вказати на шляхи лікування цих тяжких хвороб. В цій нелегкій (тому що очевидній – все (плоди) видно навіть неозброєним (Духом Святим) оком (хто хоч трохи перебуває в правді, той бачить цю страшну духовну катастрофу), але правду собі сказати ніхто не хоче – тому всі всіх обманюють (і себе в тому числі), видають бажане за дійсне; багато хто вже щиро повірили в цю брехню, і готові вбивати інакомислячих за неї (брехню, бісівську оману, в яку вірить як в істину), щиро вважаючи, що тим вони служать Богові!? Для прикладу візьмемо очільників УПЦ КП, про зло-діяння яких детальніше говоритимемо нижче, а всі інші нехай звіряють свій духовний стан, чи часом і вони не хворіють на такі самі хвороби-омани-злочинства, і чи часом заклик до покаяння братам із УПЦ КП не адресований і їм також) діагностиці скористаємось для початку «доведеною» нами теоремою.

В Україні з 2014 року і донині йде війна (бойові дії тривають в різних місцях лінії розмежування), російська армія окупувала частину території України (півострів Крим і частину Луганської та Донецької областей). Отже, духовний стан церков в Україні можна побачити на прикладі ставлення до війни (і вбивства на війні, та вбивства    взагалі).    УПЦ    КП,    УГКЦ    закликають    гарними, «побожними» словами (по суті) «бити окупанта на всіх фронтах»!?? УПЦ МП закликає не противитися окупанту, і зовсім не тому, що вона дбає про духовний стан українського народу, а через те, що вона працює на окупанта! Тобто молиться, щоб окупант бив українців на всіх фронтах! А тепер для критерію-оцінки візьміть «доведену» нами теорему (що християни не вбивають і не благословляють вбивати!). На тлі істини бачимо сумну картину: один патріарх їде в США просити летальну зброю для українського війська і благословляє військових вбивати (через своїх попів)!? Якби ж то тільки такою (войовничо-мілітаристською) була позиція найстаршого завгоспа (чого можна від завгоспа-попа (єпископа, пресвітера) очікувати та вимагати?!), а то всі (за незначним винятком тих (яких, на превеликий жаль, я не зустрічав), хто істинствує – перебуває в Істині) вірні УПЦ КП одноголосно в унісон підспівують йому! Це позиція та духовний стан не тільки, але і всієї релігійної організації (УПЦ КП), яку він очолює (а це, як вони самі про себе кажуть, немало-небагато близько 15 мільйонів вірних!?)! Що мав би робити та інші релігійні владики-попи в цій складній ситуації промислу Божого?!    Те,    що    має    робити    християнин,    чи    принаймні оголошений-праведник – зменшувати (лікувати) покаянням причину війни-рани: безбожність, аморальність, антихристиянство народу (плоди: 30 мільйонів абортів (значно масштабніший геноцид у порівнянні з усіма геноцидами українського народу, що були в історії!), 50-100 % розлучень шлюбів (інститут шлюбу знищений, істинна суть його втрачена), помисли народу про одне: «хліба і видовищ», як досягти комфортного (на крові вбитих власних дітей заради цього земного «раю») європейського життя і т. д.), і водночас майже всі (крім 2-5 % (10-15 %) населення) називають себе християнами, та й каже, що вони (вбивці, блудники, алкоголіки) – грішники, але християни, а не язичники (як ми педагогічно стверджуємо)!? та інші вожді «духовні» мали хоча б під час війни (плодів своєї злочинної, щонайменше, бездіяльності) покаятися, та почати робити те, що вони не робили 25 років – оголошувати український народ, дбати про його духовний стан, а не про його релігійне, традиційне виконання обрядовості (похрестити, причастити, повінчати, освятити амулети- обереги, чи ще інше щось язичницько-релігійне виконати)! Народ воцерковлювати (а все воцерковлюється тільки в Євхаристії, тільки в парафіяльному Євхаристійному житті!), оголошувати потрібно, а не задовольняти їхні язичницькі по-треби, релігійно-психологічні нужди-треби!!! Але реакція єретика⁴¹та його попів- жерців діаметрально протилежна, вони не тільки не почали каятися та виправляти свої помилки (на які їм вказує Господь – і знаменнями часу (війна, мільйони абортів, сотні тисяч поламаних шлюбів⁴² тощо), і через слово пророче), а стали переслідувати тих, хто   хоч   щось    намагається    робити    у   справі    воцерковлення- оголошення народу Божого!

Ми зараз будемо поіменно⁴³ називати наших братів, які не знають, що (зло) чинять, щоб, через ревні покаянні молитви Церкви за братів наших, привести їх до покаяння та зменшувати зло, до якого вони через невідання ревно спричиняються!

27 липня 2016 року Господь явив велику милість українському народу (знову повторимо, що кожна мить – це велика милість Божа для всіх разом і кожного зокрема!) – чітко вказав на духовний стан УПЦ КП. Вони (синод УПЦ КП та всі вірні, які сказали «Амінь» на ці постанови мовчанням чи підтакуванням), самі цього не усвідомлюючи, зізналися перед усім світом, що вони (УПЦ КП) єретики (по життю та плодах – це і так зрозуміло, вони (плоди злочинної діяльності та бездіяльності УПЦ КП) дуже явні! Але вони підвердили це і на рівні вчення, засудивши православне вчення як єресь та сатанинськими методами (без суду і слідства) засудивши мене як єретика!?)!

Поки людина (організація) мовчить – невідомо про що вона мовчить! Потрібно вивести її на діалог, щоб вона розказала про що вона мовчить. Грішник і єретик – обидва грішать тими самими гріхами, але грішник кається в своїх гріхах (принаймні визнає їх (гріхи) гріхами, злом), а єретик називає своє гріховне (егоїстичне) життя нормою, православ’ям. Тому грішать всі (хтось більше, хтось менше), але не всі єретики. Той, хто захищає гріх, називає це нормальним станом речей – той вже не просто грішник, а єретик, сатаніст, той, хто хулить Духа Святого і інших веде тим шляхом. Єресь – це нецерковне життя, і розпізнається вона з теоретичного виправдання такого життя та подачі його як православ’я, тобто як досвід Церкви. По милості Божій, УПЦ КП заговорила, і засвідчила перед усім світом, що вони єретики (вожді та ідеологи; а ті мільйони вірних УПЦ КП – це простий непросвічений та неоголошений народ, який перебуває в катастрофічній омані- підміні   –   сліпці,   яких   ведуть   сліпці-єретики!   Темнота,   яку «просвічує» (затемнює) ще більша темнота). А зараз випишемо історичні віхи на шляху виявлення цієї страшної духовної катастрофи – єресі УПЦ КП та плодів зло-діяльності цієї організації. Ми в ІІ ч. говорили, що якщо керівники та ідеологи

УПЦ КП нічого робити не будуть (з того, що мені обіцяли), то ми скажемо Церкві, щоб ревно молилася за кожного з них поіменно. На жаль, протягом тривалого часу ніхто палець об палець не вдарив, тому ми шостого квітня 2016 року сказали Церкві. Ми в фейсбуці написали (ми звернулися до вірних УПЦ КП, говорячи про «винуватців звернення» у різких словесних формах; чому саме так ми будили-повідомляли про небезпеку-катастрофу, про це ми говорили в ІІ ч., дещо наводимо (дослівно нагадуємо) і в цьому посиланні⁴⁴ .

Нижче я наводжу фрагмент з нашої книги (ІІ ч., с. 323-328): Риба гниє з голови – кажуть в народі. Який піп, такий і прихід. Не останнім чинником цієї катастрофічної мертвості церковного тіла (коли ж воно воскресне?!), яку ми можемо сьогодні споглядати (хто ще хоч трохи може бачити та відчувати!), є так звані духовні школи, де готують кандидатів у пресвітери (а насправді випускають попів-жерців – «по плодах їхніх…»). Щоб не бути голослівним і наклепником, наведу факти-реалії (а кожен навчальний заклад (ті, хто відповідає за навчальний процес у них – викладачі та адміністрація) нехай подивиться, чи це про нього йде мова чи ні; а те, про що буду писати – це реалії принаймні одного «духовного» закладу, про який буду говорити напевне; я буду тільки радий, якщо є такі заклади, які не потрапляють в поле критики; а ті, кого вона стосується, яких збурив гнів на негідника, що посягає на «святе» – на мертвий спокій та безвідповідальну бездіяльність, – замість злоби та образ нехай задумаються, що в них не так (а плоди явні!) та шукають шляхів оживлення).

Істина не розказується, а показується, проживається, а не розуміється! Істину можна тільки відати, а не раціонально знати поза безпосереднім особистісним спілкуванням!.. В таких схоластичних «духовних» школах жодної спроби вийти на рівень відання не робиться, та й не знають (точніше сказати – не відають, бо в книгах, які читають (Св. Писання), про це пишеться, тому раціонально можуть знати, хоча і це сумнівно), що така можливість відання істини існує! Знали б – пробували б! До діяльності таких закладів та до плодів їхніх підходить епіграф: «Не знаєте ні Писань, ні сили Божої» (Мк. 12: 24; Мф. 22: 29). Тобто не знають православного богослів’я та не відають законів правильного духовного (євхаристійного) життя. Право-мислення та право-життя (духовне життя) – це дві грані фундаменту, на якому будується дім духовний – відання сили Божої, Благодаті Святого Духа! Якщо немає фундаменту, то про який дім духовний може йти мова?! Точно не про дім Духа Святого, а хіба що про вертеп розбійників!

Я зараз буду критикувати, викривати хворобу, одночасно пам’ятаючи правило: критикуй, але пропонуй. Спочатку висміємо без-глуздя, а потім дамо пропозицію, як залікувати рану (чи хоч трохи під-лікувати, бо вилікувати навряд чи вдасться?! Не тому, що хвороба важка, а тому що ніхто не хоче лікуватися, та й що страшніше – не бачить хвороби, і на кожне зауваження-підказку відповідає ненавистю (з досвіду кажу)). Отже, протягом всього періоду навчання в таких «духовних» школах іде мова про Царство Боже, говорять, як там добре, прекрасно, мріють про нього, багато разів на день просять, щоб воно настало («Отче наш, … нехай прийде Царство Твоє»), а увійти в нього, пережити, з-відати його не намагаються, хоча Чаша Царства кожен день пропонується вірним!? Теоретизують, фантазують, а не практикують, тобто не перевіряють те, про що вчать (що Таке Царство Боже, Щастя) – не хочуть, не вміють, не розуміють як і де та коли?! Тоді чого вони вчать та чого вчаться?! Православ’я?! Ні, бо Православ’я гучноголосо проповідує, що Царство Боже настало і що кожної Євхаристії вірні причащаються Його, переживають Його, відають, предвкушають власне есхатологічне воскресіння, Щастя! А тепер судіть самі, які плоди дає така «духовна» школа (часто називають себе «…Православна Академія…», студенти якої причащаються два рази на рік (перед Різдвом та Паскою), і то не добровільно, а за графіком, за планом (тобто «примусово»)?! І що найстрашніше – це вважається (як викладачами (!?), так і студентами) нормою, тобто нормальним «духовним», «церковним» життям!?? Це безумство, безглуздя настільки очевидне, що й говорити годі!).

Отже, духовного життя не існує в тій «духовній» школі! А вчення?! Може хоч вчаться формально православ’я?! І тут мушу засмутити нас! Ні, вони тільки називають те, що вивчають, «православ’ям», а по суті вчать язичництво (релігійність), як бути релігійною людиною, вчаться служити Богові, приносити Йому Жертви (Безкровні чи криваві – значення не має) та чекати Його другого пришестя!?? Пригадаємо те, що ми говорили вище про релігію та Церкву. Релігія – це коли людина служить Богові, молиться до Бога (в розумінні: намагається змінити Його, спонукає Його перестати бути таким, як Він є, та почати бути таким, як вони (релігійні люди) хочуть), приносить Богу жертви тощо, тобто діє людина, а змінюється Бог, акція йде від людини! А в Церкві все навпаки: Бог молиться до людини («Покайтеся!», «Встань, сплячий, воскресни з мертвих!», «Прийдіть до Мене всі» тощо; кожна молитва церкви – це молитва Бога до людини; не Бог має змінюватися, а людина; не Бог має почути молитву, а людина; не Богу, який Любить, потрібні прохання, а нам – дет. про молитву в наступних частинах), Бог служить людині («час правити, служити Господу», див. початок Літургії; Петро на тайній вечері не дозволяв, щоб Бог йому послужив (а сам хотів Богу послужити!??), то почув слова, що якщо Я (Бог Ісус) тобі не послужу, тобто якщо не приймеш служіння від Мене (на словесній іконі це зображено у формі вмивання ніг), то не матимеш частки зі Мною, тобто не будеш Щасливий), Бог приносить Жертву людині («Ти, Христе, Той, Хто приносить Жертву і приноситься, приймає і роздається») тощо, тобто людина змінюється, а не Бог, Бог діє, як акціонер, а не людина (яка тільки і повинна прийняти Дар, відповісти на акцію- дар Бога вдячністю). Релігійні люди вірять (довіряють вчителям певної релігії), що щастя настане за гробом, а тут потрібно ретельно виконувати заповіді та приписи певної релігії, і успадкування щастя у вічності залежить від виконання чи не виконання заповідей та всього, що приписує певне вчення. В Церкві все не так: Царство Боже настало, вже є (а не прийде за гробом!?) і подаровано всім; залишається тільки прийняти Дар (а не заробити, чи випросити…) покаянням («Покайтеся! Віруйте (тобто живіть Євангелієм, Царством, яке настало – В. А.) в Євангеліє – (бо) Царство Боже настало!»). Потрібно вчитися Гостя «обслуговувати», «пригощати», бо Він уже прийшов, уже в Хаті за столом сидить!!! А вони (слухачі «…Православних Академій (семінарій, училищ тощо)…») вчаться (4, 6, 8 років!?), і потім інших вчать, захищають (атеїсти, язичники) «докторські», «кандидатські» дисертації на тему: як краще зустріти Гостя, який обіцяв прийти (чекають Другого пришестя), про страшний суд за гробом… Одним словом, вчаться зустрічати Другий прихід Христа: як прикрашати подвір’я квітами, розстелювати червоні доріжки-килими від воріт до вхідних дверей, вчаться ходити з хоругвами та іншою церковною атрибутикою на зустріч Грядущому, вивчають напам’ять промови при зустрічі з хлібом та сіллю… Абсурд! Гість прийшов, уже в домі, а вони його на вулиці чекають!? (Цей приклад-жарт, на жаль, навіть не аналогія, а тотожність, яка описує стан навчання та «духовного» життя у так званих «Православних Академіях»!). Замість того, щоб вчитись каятися, та тут і зараз жити в Царстві Божому, во Христі, Який прийшов, тобто правильним духовним (тобто Євхаристійним, Парафіяльним) життям, так звані «професори», «доктори» богослів’я не перестають проповідувати язичництво, називаючи свої фантазії «Православ’ям». Якого світла чекати від такої темряви!? (Якщо якомусь «професору», «доктору» богослів’я (язичницького!) законнику-фарисею захочеться подискутувати (щоб я на цього мерця не тратив час; я вже декілька спроб робив! Без-уміє та мертвість повна!?), – хай відразу подивиться на своє євхаристійне життя (чи він причащається – бо якщо він піп, то «причащається» щонеділі, – чи є він парафіянином?! Якщо цей «професор-доктор» – парафіянин, принаймні теоретично знає, про що кажу (хоча й це малоймовірно), то я готовий з таким ревнителем «православ’я» спілкуватися, а інакше – марна трата дорогоцінного часу!).

Щоб повернути академії («духовні» навчальні заклади) в річище православ’я, і щоб вони стали Духовними, тобто Церковними, потрібно докорінно реформувати всю систему духовної освіти: насамперед життя студентів, потім переписати всі підручники (з богослів’я) та змінити методи викладання… Але ті, хто біля керма таких закладів і гадки не мають, що у них щось не так, а якщо і взнають на рівні слухання (про відання говорити не доводиться), нічого робити не будуть (по-перше, нічого не зрозуміють, а по-друге, це ж треба буде щось змінювати, в даному випадку – ВСЕ, а ті злочинці тільки те і роблять, що нічого не роблять, і тим, хто хоче робити, не дають; все, про що говорю – кажу із достовірного свідчення отця (він мені особисто про це розповідав), який намагався в одній із академій донести православ’я до керівництва та викладачів – як горохом (бісером) об стіну (повапнену, побілену)). (Я і сам пробував поділитися з ними Євангелієм, Православ’ям – результат той самий, що і в отця – у відповідь: погрози (накладемо заборону, відлучимо від церкви…), безпідставні «образи» (слабий на голову, язичник, в прєлєсті…). Ви запитуєте: чому я не сказав про це Церкві, за Заповіддю («Якщо згрішить брат твій, піди і викрий його між тобою і ним одним. Якщо послухає тебе, то придбав ти брата твого. Якщо ж тебе не послухає, візьми з собою ще одного або двох, щоб устами двох чи трьох свідків підтвердилося кожне слово. Якщо ж не послухає їх, скажи церкві; якщо ж і церкви не послухає, то нехай він буде тобі як язичник і митар»), чому я поіменно не називаю зло-чинців. Я мав намір вже у цій книзі викрити їх злочини перед усією церквою, але після того, як я їм про це сказав, – вони (ниці, славолюбні…) злякалися, і коли я зажадав зустрічі (бо перед тим, коли я просив зустрітися і з’ясувати (кинути промінь істини, світла) стосунки (мене почали звинувачувати (в тому, що я неправильно вчу) та доносити на мене (зводити наклепи) вищому керівництву – це все таємно, за моєю спиною!? Мені в очі жодного слова ніхто не сказав! А що може сказати злобна, славолюбна істота, крім брехні та наклепів?!) з метою обговорити катастрофічну ситуацію в академії – мені сказали (по телефону), що якщо я прийду (говорити, дискутувати; а я ще зажадав, щоб мені по пунктах вказали, що я неправильно вчу, мої помилки), то викличуть міліцію (і це реакція академіків, докторів «богослів’я» на пропозицію поговорити (подискутувати, бо вони переконані, що у них все гаразд і академія процвітає!?) про Істину – якого світла можна очікувати від такої темряви?!!)!??) – вони погодилися та пообіцяли, що зберуться разом (ректор і проректор), як тільки зможуть, і ми побесідуємо (вони вже неодноразово мене обманювали: обіцяли зібрати круглий стіл (хоча я просив надати мені можливість доповісти на вченій раді – реакція зло-чинців була «феноменальною» (відповідь однозначна – ні!), це треба було бачити), та обговорити болючі питання, про які я писав вище; коли я перед ними лицем до лиця, вони єхидно посміхаються, удавано погоджуються з кожним словом, а потім ігнорують (коли телефоную – не беруть телефон або переривають сигнал виклику, і не передзвонюють; та уникають зустрічі!)! Книга вже передається до друку, а я все ще чекаю, коли вони зберуться! Якщо і цього разу не будуть каятися – розкажемо Церкві!..

Що робити, щоб оживити цю мертвість?! Насамперед, Євхаристію, Таїнство Царства поставити в основу життя навчального «духовного» закладу. Все життя студентів і передусім викладачів має проходити від Євхаристії до Євхаристії. В такому закладі повинен бути грамотний духівник (розсудливий чоловік, який знає православне богослів’я та закони правильного духовного життя), який буде готувати студентів до Євхаристії, тобто який буде їх оголошувати! Так, силою або обов’язком на Євхаристію (в абсолютну область свободи) не заженеш – це зло більше, ніж не причащатися. Але необхідно почути про що ми говоримо: «зло більше», «зло менше»!? А може є шлях, який дасть змогу вибирати не між «злом» і «злом», а між «добром» і «злом». Тому духівник повинен з кожним працювати індивідуально та читати огласительні лекції всім студентам разом. Тих, хто не готовий приступати до Чаші через невір’я (точніше – недовір’я; багато студентів в Бога не вірять, і закінчують навчання, так і не взнавши, що зробити, щоб повірити, як стяжати віру – ними ніхто не займався (!?) (в купі нікому ні до кого діла немає – живи, як хочеш, кожен сам за себе!?) та й вони не здогадувались, що є шлях стяжання віри; хіба той, хто в Бога не вірить, може комусь вказати шлях до стяжання віри?! Розумійте, про кого кажу), чи пороки, чи інші причини – готувати їх до причастя хоч рік, два, працювати з ними – дивитися на їхній духовний стан, життя… Кожен студент повинен зрозуміти, що Євхаристія – це те, на чому не можна бути присутнім як глядач, а тільки як учасник-причасник! Тому всі учасники богослужбових груп (богослужбової практики, на якій практично вивчаються звершення чинів добового кола богослужінь та Літургії-Євхаристії) обов’язково мають причащатися, тобто готуватися до Євхаристії… Зрозуміло, що якщо немає в школі духовного (євхаристійного) життя, то не може в ній бути й православного богослів’я… (бо: Єдиний ключ до розуміння Священного Писання християн – Таїнство Євхаристії!!!). Ми вказали тільки на одну хворобу – відсутність духовного (церковного, євхаристійного) життя. Якщо почати лікувати її, то послабнуть і всі інші!».

Цей запис-звернення прочитали майже всі в КПБА та інших «духовних» школах УПЦ КП! Реакція – нуль емоцій!? […]

У вірних УПЦ КП всі ці слова не викликали жодної реакції (хоча багато попів читало їх). Коли люди почали вимагати рецензії на наші книги І та ІІ (почали ходити до патріархії, де їм пообіцяли дати рецензію на них), то без суду і слідства мене було названо єретиком, а вчення в книгах – «все єресь»

Коли мої парафіяни, слухачі наших лекцій та читачі наших книг зажадали у патріархії рецензій на наші «все єресь», то у відповідь почули: рецензії – для внутрішнього вжитку! Тобто людям відмовилися давати рецензії, які рецензенти надали на суд синоду, та й взагалі відмовилися від будь-яких коментарів! Сказали: читайте на сайті – тобто постанову синоду – там все написано, тобто, що у книгах усе єресь!? Але люди продовжували ходити і просити бодай зустрічі з рецензентами, щоб вони, якщо не письмово, то хоча б усно розповіли про єресі в наших книгах! І цього також не хотіли робити, але оскільки люди часто ходили у патріархію і наполягали, то врешті-решт (хоч не хотіли, нижче зрозуміло буде чому, але будучи вимушені) погодилися організувати зустріч людей з рецензентами, яка відбулася у вересні 2016 р.

Завдання перед народом Божим було просте – витягнути з рецензентів якомога більше інформації щодо нашого єретичного вчення! Дискусія і апологія до завдань нашої делегації не входили – ніхто не повинен був сперечатися, хоч би рецензенти говорили найстрашнішу хулу та єресь! Мало звучати одне-єдине запитання: поясніть, будь ласка, які єресі є в книгах о. Володимира! У ході бесіди рецензенти наговорили компромату на себе і синод більш ніж достатньо для того, щоб стало очевидним, що, в кращому випадку, вони брешуть, а в гіршому – що вони (синод УПЦ КП та рецензенти) єретики! Наприкінці зустрічі рецензенти сказали, що якщо виникнуть ще якісь запитання у людей, то вони готові знову з нами зустрітися. До другої бесіди ми підготували риторичні викривальні запитання, відповіді на які засвідчили єресь, брехню і повну некомпетентність в богослів’ї (на рівні раціо) профффесссорів КПБА («духовної» еліти УПЦ КП).

Скажемо декілька слів про тексти Священного Писання (хоча отець говорив про це в І та ІІ ч., але якби «професори» давали наукову рецензію, то вони б знали про що йде мова!), що навіть по букві не просто Його (Писання) читати. Наприклад, апостол Павло у своїх посланнях використав увесь (багатющий) арсенал епістолярної риторики творів того часу. В них ми знаходимо неймовірно багате стилістичне розмаїття: тут строга дидактика і навчальний дискурс, майже ліричне виливання почуттів і різка відсіч (відповідь), легка іронія і гіркий сарказм, літургічна піднесеність і гімнічна урочистість, лаконічність сентенцій, які стали афоризмами, і розмірена побудова довгих періодів. Тут ми знаходимо хіазми (для прикладу нижче детальніше скажемо про хіазми (хоча б про них коротенько скажемо) в Писанні, розшифруємо це поняття; про інші терміни-поняття, якщо кого цікавлять – в спілкуванні-листуванні), еліпси, плеоназми, різноманітні фігури промови, метафоричне багатство, вірші і ритми, аллітерації і рифми, горгіанські співзвучності і паралелізми… Всього не перерахуєш! Серед фігур мови і стилістичних прийомів особливе місце в посланнях апостола Павла займають діатриби. Діатриби (бесіди) – один з улюблених прийомів античної писемності, починаючи від діалогів Платона. Діатриби у апостола Павла, як правило, – це бесіди з уявним опонентом, які відображали в літературній формі ті реальні диспути, які апостолу доводилося вести в його енергійній і дерзновенній місіонерській діяльності. Діатриби подібні до риторичних запитань та відповідей на них. Наприклад: Рим. 3: 1-20, 27-31; 4: 1-12; 6: 1-4, 15-18; 7: 7-13; 8: 31-39; 1 Кор. 6: 12-20; 7: 1-2; 8: 1-9; 10: 23-24; Гал. 3: 19-25. Якщо цього всього не знати, і тлумачити Писання по-своєму, нав’язавши апостолу Павлу свій стиль, свої емоції, свої дидактичні та педагогічні методи і т. д. або читати буквально, як люблять говорити «професори» КПБА, то Хреста Істині не уникнути! Поясніть мені, бо ніяк не можу второпати – як буквально зрозуміти (як кажуть «профффесссори» К«П»«Б»«А»: «Як пише, так і читати (розуміти)»!!?) жарт, сарказм, іронію, гіперболу, метафору, алегорію, притчу… (напр., «ну красень!?», «оце розквіт сил і процвітання!?», «ви духовні(!??) виправляйте в дусі лагідності» тощо)?!! Як без автора зрозуміти ці натяки-вказівки, ці інтуїції- форми, за допомогою яких він хоче сказати-вказати (на) зовсім нетривіальні істини?!! Це все ми говоримо про світську літературу; а щодо духовної, то тим паче очевидно, що без автора ніяк!!! «Богослови» бурси під назвою КПБА (еліта УПЦ КП!?) не мають потреби (не відчувають її – повна мертвість!) в Авторі Писання, в Дусі Святому, в Євхаристії (Дусі Автора), їм досить «букви» (Писання) – там все пише, і як пише, так буквально і потрібно прочитувати і розуміти!?? Це таке божевілля і примітивізм, що навіть соромно наводити вам, читачам наших книжечок (І, ІІ, ІІІ ч.), приклади-викривання цього без-умства та Бого-вбивчої, Духо- вбивчої єресі (очільників УПЦ КП)! Але для протоколу скажемо (хоч ми вже достатньо сказали): як буквально розуміти термін «Тіло Христове», як говорять профффесссори бурси КПБА, еліта УПЦ КП?! (Ми в ІІ ч. детально говорили про значення (христологічне, еклезіологічне, євхаристійне, та про тотожність їх, бо вказують на одну і ту саму реальність, тільки з різних сторін- аспектів) цього терміну-вказівки і на яку реальність ним вказує Церква). Як буквально зрозуміти вислів: «Ішла дівчина з косою по косі та зустріла чоловіка з косою»?! Що побачив-пережив автор цього слова, що закликає побачити-пережити читача: романтику, сільські будні, епізод фільму жахів, гумореску… Про яку косу мова йде в кожному словосполученні: заплетене волосся, інструмент для косіння трави, піщаний суходіл…, чи «коса» це чиясь кличка…, чи ще якесь специфічне значення автор вкладає в це слово – «коса»?! Або: «Іван вистрілив усліпу… Сліпа впала як підкошена… А підкошену він вполював минулого тижня…» А тепер прочитайте ці речення окремо (можна ускладнити завдання: прочитайте без пробілів між словами та без розділових знаків!) – відчуваєте темноту «богословів» УПЦ КП?! Пробачте, що ми так кепкуємо, з сарказмом та іронією, над профффесссорами КПБА, над організацією (насамперед верхівкою цієї організації) УПЦ КП, але інакше ніяк, бо ці злочинці-єретики несуть відповідальність за духовний стан українського народу!? Якого світла чекати від смертоносної єретичної темряви УПЦ КП (яка багатьма українцями (вірними цієї організації і не тільки – близько половини населення України) сприймаються як світло; в якій же духовній темряві перебуває цей народ?!). Ще зауважу, що ми часто в безпосередній бесіді віч-на-віч перепитуємо один одного, кажучи: ти серйозно говориш чи жартуєш?! І в залежності від того, чи це (промовлені слова) жарт чи правда, настає і відповідне тлумачення одних і тих самих слів, та відповідна реакція-дія на почуте (діаметрально протилежна, як ілюзія та істина)… Якщо перед нами притча, то буде одне тлумачення, а якщо, наприклад, алегорія – абсолютно інше!.. А профффесссори КПБА кажуть, що вони не мають потреби в авторі, щоб розуміти, що автор говорить, там все написано, і як пише, так і треба читати!??? Та всі знають, що буква вбиває! Як виявилося – не всі, це невідомо профффесссорам КПБА! Якого світла чекати від такої темряви?!

Ми попередили Вас, а Ви міркуйте, якщо Вас попи-єретики- безбожники УПЦ КП ще не до кінця зазомбували та Ви ще не безнадійно (для виправлення та покаяння в ІІ ф. і.) просякнуті єрессю секуляризму, розцерковлення. Рецензенти заявили, що їм не потрібен автор, тобто спілкування з о. Володимиром, їм досить книг, щоб засудити людину, назвати єретиком і далі за текстом від 27 липня 2016 року – злодіянь синедріону УПЦ КП! Синедріон, який засудив Христа на смерть, намагався дотримуватися судової процедури – вислухати самого обвинуваченого (Ісуса Христа; «хіба судить наш закон людину, попередньо не вислухавши її, та не пізнавши що ВОНА робить, як ВОНА вчить», а не що про людину кажуть лжесвідки!), винести вирок в Його присутності. А злочинному    синоду    УПЦ    КП    та    «сірим    кардиналам»    ці «формальності» не потрібні – вони цинічно наплювали на мораль, заповіді, канони, правду, традиції… Та що цікаво, о. Володимиру до сьогодні ніхто не повідомив вирок синедріону! Донині немає рецензій на його книги, хоча обіцяли о. Володимиру, що восени 2015 року будуть опубліковані дві рецензії (двох різних рецензентів профффесссорів КПБА чи інших «богословів») – донині (2018 рік) ні публікацій-рецензій (ні в друкованих виданнях, ні в інтернеті), ні взагалі (рецензій) в будь-якій формі! Зрозуміло чому: поки єретик мовчить або читає православні тексти (наприклад Символ Віри без філіокве) – всі думають, що він православний, але як тільки почне коментувати, що він під тим чи іншим словом, догматом розуміє, на що (яку реальність) цим словом вказує Церква, то відразу виявляється його єретичність, єресь, в кращому випадку темнота та невігластво! Тому донині (2018 р.) немає рецензій, в яких вказано, де єресь в книгах і як має бути по-православному, православне розуміння тих чи інших питань Віри, Догматики! Те, що вони наговорили людям (у двох зустрічах) – цього досить, щоб побачити, що УПЦ КП – це єресь, темнота, синагога сатани (і ображатися не треба – вони, тобто синод УПЦ КП та їхня «богословська» еліта КПБА, це засвідчили на увесь світ (тому не о. Володимир «виносить сміття з хати», як його звинувачують бездіяльні попи- злочинці УПЦ КП) своїми ж устами, назвавши православне вчення, викладене в книгах о. Володимира, єрессю (вони стверджують, що там «все єресь»!?) та засудили його, як сатаністи-бандити (без суду і слідства, та навіть без відома обвинувачуваного, тобто о. Володимира; навіть не знайшли часу та можливості йому вирок повідомити!?) та по плодах діяльності в Україні УПЦ КП (за часи діяльності цієї організації УПЦ КП в Україні: мільйони абортів, велика кількість розлучень, що часто майже дорівнює кількості шлюбів (тобто 50-100 %), бездуховність, безбожність, аморальність попів (багато розведених, багато двоєженців, троєженців, алкоголіків…) УПЦ КП, а про стан вірних цієї організації годі й казати, про нього говорить народна мудрість: який піп, такий і прихід!) – ми тільки дали назву цьому катастрофічному стану речей!

[…]

Кожен автор, пишучи книгу, має конкретного адресата (до речі: профффесссорам КПБА книги отця Володимира не адресовані, а навпаки, протипоказані, про це він пише в І та ІІ книгах, зазначаючи для кого ці книги!), кому він хоче щось сказати; має свою мету, яку досягає різноманітними способами (пише текст: прозою, віршем чи: і так, і так; пише в жанрі: казки, міфу, оповідання, роману, есе, притчі, байки тощо; в стилі науковому, науково-популярному тощо; автор має право комбінувати їх (стилі, жанри, форми) як завгодно: це він пише, це його задум, це його бачення!!!))! Отже, казки пишуться з однією метою, аскетична література – з іншою, систематичне (догматичне) богослів’я – ще з іншою, життя святих – ще з іншою, і т. д. І горе, коли ми казки (педагогіку) почнемо читати, як догматичне богослів’я! Із казок будемо виводити догмати, або судити про твердження в казках з точки зору догматичного богослів’я (догматики)!? Горе! Таке горе спіткало рецензентів, які шукають в наших книгах порядок (як вони, рецензенти, цей порядок бачать), «систематичний виклад віровчення», схоластику, щоб не було «абракадабри» тощо. Але о. Володимир не для них, рецензентів («професорів», докторів- буквоїдів), писав (див. адресат в І ч.), тому їм потрібно було не нав’язувати свій стиль і бачення ВЖЕ написаному певним стилем та з певною конкретною метою (але рецензенти цього простого факту-істини второпати не можуть!)! Бідненькі діточки – животики в них заболіли від споживання твердої їжі (словесної); вони привикли пити молоко, розведене водою, а тут їх заставили (злочинці-єретики власть імущі) їсти тверду страву (борщ з м’ясом)! А вони («професори» КПБА) кричать, що на словесній трапезі, яку запропонував о. Володимир, – все єресь: немає сосок, немає слинявчиків, немає молока та води, щоб розбавити його, а є якась «абракадабра», все впереміш (дорослі цю страву називають борщ): картопля, буряк, цибуля, капуста, м’ясо, спецій (іронія, сарказм, гуморески, жарти тощо) різноманітних тьма-тьмуща, та й не в пляшечках із сосками подає, а в якомусь незнайомому для нас посуді (стилі)! – Хто так готує молоко з водою чи ріденьку манку? – здивовано запитують «професори» КПБА, – все має бути систематично, правильно, за правилами годування немовлят, яких мама чомусь не годує грудьми, бо діти капризують і не беруть груди?! (Вони («богослови» та попи УПЦ КП) хочуть, щоб отець Володимир колискову співав, в той час, коли в церкві велика біда і пожежа! Хочуть, щоб він злочинцям панегірики (хвалебні пісні) співав!? Тому слуги сатани і ополчилися на Істину та тих, хто намагається жити нею і, проповідуючи її, захищати інших (і насамперед «профффесссорів» КПБА та вождів УПЦ КП!!! – всіх людей, які в омані єресі та брехні!) від омани та пекельного зла; які думають не тільки про себе, але й про інших (не проти одних – єретиків, заради інших!? В християн так не буває – вони борються за кожну людину і насамперед за ту, яка вже захворіла, заразилася єрессю-злом-отрутою (єретика, єресіарха чи затятого послідовника та пропагандиста смертоносної єресі-отрути), а потім і всіх інших, які можуть заразитися цим злом!!!)! Вони (вожді та ідеологи УПЦ КП) хочуть, щоб усі сиділи тихо (ні їм не говорили правду, ні іншим!?), в той час, коли великий пожар-потоп, а тут хтось почав будити народ криками та закликами до покаяння!?). Автор – кухар- віртуоз, творить свої рецепти, і нікого не силує споживати ним приготовлене (про що о. Володимир попереджає на кожній сторінці своїх книжечок!), а на кожному кроці застерігає, щоб радилися зі своїми «гастроентерологами» (духівниками), чи можна їм таке їсти чи ні!!! Хлоп’ята-молокососи («професори» КПБА), на «упаковці» (на обкладинках та на перших сторінках книжечок) було написано великими літерами, кому вона – ця словесна трапеза – зготована, а кому протипоказана! Але їх заставили псувати (калічити) собі шлуночки (душі свої обманом та наклепом – уподібненням сатані)! Якби вони здогадалися звернутися до о. Володимира за допомогою пережувати «тверду їжу», він би їм у блендері все гарно перемолов, та додав би ще «мезиму» (таблетки, які покращують травлення їжі), щоб їхні шлуночки змогли перетравити хоч трохи з цієї словесної страви! Але вони не захотіли, чи їм не благословили – ми не знаємо, але наслідки самодіяльності рецензентів сумні! Отець дав їм («професорам», «богословам» бурси КПБА – «експертам- дегустаторам» на православ’я словесних страв) скуштувати, продегустувати і його скромну страву-милостиню (І ч.) нужденному українському народу, а в них («богословів» КПБА, УПЦ КП) виявилася алергія на Істину та Правду (хула на Духа Святого)! Бідненькі аж позеленіли в злобі та ненависті! Допоможи їм в покаянні, Господи Боже!!!

Тому, чи є протиріччя в книзі чи немає – це можна взнати тільки в автора (що саме він в кожному конкретному місці книги хотів сказати тим чи іншим словом, фразою)!!! Хоча формально (по букві, безвідносно до контексту; але кожне слово набуває конкретного значення, навантаження в конкретному контексті – за законами формальної логіки та здорового глузду) може здатися, що є! «Жінка в церкві нехай пророкує з покритою головою» і «жінка в церкві хай мовчить»! То ж як – «говорить» чи «мовчить»?! Тому отець Володимир знає, що пише в кожному конкретному контексті, в кожній конкретній заданій системі координат!!! Він, до речі, про це пише в І ч., с. 310-311: «Може скластися враження, що в попередніх розділах ми говорили одне, а зараз діаметрально протилежне. Потрібно не забувати, що в різних системах координат одна і та сама реальність буде описуватися по-різному, та інколи в діаметрально протилежній формі з точки зору однієї якоїсь системи координат… Тому потрібно завжди домовлятися, в якій системі координат ми описуємо реальність, та, звичайно, початок їх. В одній системі координат слово може мати одне значення, а в іншій – діаметрально протилежне! Тому ми повинні бути дуже обережні – щоб десь часом не вийшло непорозумінь…». Тому тільки автор знає, що пише в його книзі (що він хотів сказати, на яку реальність вказував(є)), та ті, які від нього взнали! Отець Володимир в своїх книгах нагадує про це дуже часто!!! Це елементарний факт, якого ви, «професори» КПБА, на превеликий жаль, не знаєте!

Та принагідно, ще раз нагадаю профффесссорам КПБА, що борщ, вінегрет чи олів’є – це не єресь в кулінарії, а вишукані страви, без яких часто не обходяться великі святкування! Це «веліє утішеніє братії!» А ті, які крім молока, розбавленого водою (суха, часто відверто єретична схоластика), нічого більше не їдять, та й не можуть, – кажуть, що все, що не молоко схоластичне, – це єресь!?

Ви часто говорите, що Писання є головним критерієм істини! І без Писання ніяк! Це смішно чути, і навіть якось незручно з цим (єретичним) протестантизмом дискутувати («Соля скріптура» – тільки Писання, – кажуть протестанти), але скажу дещо. Преподобний Силуан Афонський говорить, що якби всі Писання Церкви з якихось причин пропали, то для Церкви це не біда – вона напише Євангеліє знову, бо вона сама є Євангелієм, Євхаристією, Царством Божим; християни знову напишуть ікони (в слові, фарбах, музиці, архітектурі тощо) боговідання (досвід відання Христа Воскреслого)! А ви кажете: тільки Писання, Святі Отці, постанови Соборів!? Наведемо декілька елементарних істин, які ми взнали в отця Володимира, і які, на жаль, заховані за сімома печатями невігластва від «професорів» КПБА:

Для християн авторитетом є не Книги Найсвятіші (не буква найсвятіша!), а Автор (Дух Святий, Дух Істини) цих Книг – Христос Воскреслий, Живий   в   Церкві   на   віки   віків!   Тому о. Володимир говорить про Живу Євхаристійну Парафію, а не про мертвий прихід, де прихожани читають Книги і кожен розуміє їх по-своєму, а в Парафії-Євхаристії парафіянин не книги про Христа читає, а спілкується в Дусі Святому з Живим Христом, Який з нами назавжди! Тому для Церкви (для християн) Священне Писання (Біблія та творіння Святих Отців та Матерів) – це одна із форм передання досвіду Боговідання, оголошення язичників-оголошених та оголошених, але ніякий не авторитет! Авторитет – Істина, Дух (Святий), а не буква Найсвятіша! Але язичники КПБА і гадки не мають, що таке Церква та що таке форма передання досвіду Боговідання! Їм потрібна буква, бо вони можуть не каятися, бути язичниками, сатаністами і «по Писанню» (по букві) оправдовувати свою безбожність, свій антихристиянський дух та спосіб життя – синагогу сатани, і все це видавати за найсвятішу істину в останній інстанції, як найчистіше церковне життя! Священне Писання – Біблія, Творіння Святих Отців та Матерів, Символ віри, постанови та правила Соборів Церкви… – це все БУКВА, яку можна наповнити будь-яким змістом, духом: Святим (Христовим), наповнити букву-форму-посудину Життям – Духом Святим, або гріховним, єретичним, сатанинським, смертю, духом не Христа- Істини, а антихриста, єрессю, сатанізмом!!! Прикладів тьма- тьмуща: всі «християнські» єресі, які були за останні 1600 літ (відколи був сформований канон Священного Писання – 27 книг Нового Завіту) – всі єретики обґрунтовували свої єресі текстами священного Писання Церкви! Тому головне не Писання (Святе чи Найсвятіше), а Дух, який заклав в них Автор – Парафія-Євхаристія!!! Тому тільки Автор знає, що він пише, а Автор – Христос, Жива Парафія-Євхаристія на чолі з Главою Христом в силі Духа Святого!!! Для «професорів» КПБА ДЖЕРЕЛОМ ВЧЕННЯ є не Євхаристія – реальний досвід відання Отця во Христі Духом Святим в Таїнстві Царства Божого, а Писання (словесна вказівка Церкви на свій досвід Боговідання)!!! Для них («професорів» КПБА) авторитет не Христос, явлений Духом Святим, а слова про Христа! Для протестантів – це зрозуміло і природно, в них же немає Євхаристії! А для християн – це божевілля! Замість того, щоб спілкуватися з Автором (пережити досвідом Царство Боже: з-відати Отця Христом в Дусі Святому), вони («професори» КПБА) читають книги Автора (читають про Царство Боже; замість того, щоб споживати Їжу – читають про неї!?), не розуміючи (не відаючи жодної реальності, на яку словом вказує Автор) жодного слова, нав’язують Автору чужі думки, наповнюють слова духом, діаметрально протилежним до Духа (Святого), Яким живе Автор! Святі отці свідчать, і отець Володимир (він для нас ОТЕЦЬ, слухачів його огласительних лекцій, в яких отець намагається народити нас в Істині та Свободі!!! Це на замітку рецензентам-єретикам і всім їхнім однодумцям!) про це свідчить, пишучи, що в християн критерієм істинності вчення є Євхаристія (Дух Святий): «Євхаристія підтверджує наше вчення, і вчення наше узгоджене з Євхаристією», тобто наше вчення- проповідь джерелом має Євхаристію, все Богослів’я (Боговідання) витікає з неї (Євхаристії) та служить їй (бо метою всього сущого є Євхаристія – відання Отця в таїнстві Благодаріння Сина Духом Святим)! В «професорів» КПБА ні слова про Євхаристію як основу Богослів’я, джерело та критерій істинності вчення! Справді, в КПБА, про що ми писали в наших книгах, вчать мертвечину, букву (і навіть рівень схоластики на нулі (точніше в єретичних мінусах!!!)!!! Що ми й бачили вище – професори елементарних речей не розуміють, навіть не знають, що таке існує), а не живуть Євхаристією! Тому всі дисертації (докторські, кандидатські…), «наукові»    (рівень     науковості     в     КПБА     демонструють     її «професори»-рецензенти – інтелектуальна еліта УПЦ КП – якого світла чекати від такої темряви?!!) роботи – це мертвечина! Вони переливають з пустого в порожнє! А все тому, що в УПЦ КП немає Євхаристії, бо ця організація не Церква Христова (по плодах їхніх пізнаєте їх!), а синагога сатани, де кожен сам за себе, так само, як у пеклі – області граничної самості та відособлення. Ця єресь, яку верзуть рецензенти, – це не тільки їхня омана та хула на Духа Святого, а це вчення Синоду УПЦ КП! В цьому дусі (антихриста) готують для «пастирського» (тобто вовчого, щоб остаточно розполошити овець, які не мають пастиря, остаточно зруйнувати будь-які прояви соборності та єдинства в істині та любові) служіння попів-жерців, – а «який піп, такий і прихід», гласить народна мудрість та здоровий глузд, який бачить плоди та розуміє причини їх! «Кожен сам за себе», «спасися сам» – це лозунги, які виражають сатанинську суть УПЦ КП! Богослів’я Церкви – це не умовиводи з текстів Писання (різноманітних форм Передання), а це вираження- свідчення власного (парафіяльного, Євхаристійного) досвіду Боговідання! Єдине джерело і критерій Істини в Церкві – не Писання (чи різноманітні форми Передання; ми коли це кажемо, то ми маємо на увазі також і Писання (передання в філологічному слові), як одну із форм передання вказівки-свідчення на досвід Боговідання), а Євхаристія, Повнота Духа Святого (Жива соборна Парафія-Євхаристія на чолі з Христом в кафоличному Дусі спілкування!). «Євхаристія підтверджує наше вчення, і вчення наше узгоджене з Євхаристією»! Для «професорів» та «інтелігенції» і вождів УПЦ КП – це (взаємозв’язок вчення та Євхаристії) щось зі сфери фантастики або крайньої єресі! Вони опираються на Писане слово (розмірковують над ним, виводять якісь раціональні висновки, як папуги повторюють тексти Писання, Символи віри, Догмати-формули) і не знають, що всі єретики «по-Писанню» вбивали(ють) Істину, Христа прибивають до Хреста!!! Немає в УПЦ КП Євхаристії, Духа Святого, Духа Соборності, Духа Особистісного Спілкування, Духа Любові, Духа Істини – по плодах їхніх пізнаєте їх!!! А плоди явні: безбожність, єресь, сатанізм …, а по плоті: тридцять мільйонів вбитих своїх дітей українцями – батьками-християнами (багатьох з яких (мабуть, більшу половину) хрестили, вінчали, сповідали, причащали … попи-жерці УПЦ КП), тисячі поламаних сімей розводами тих, які вінчалися в попів УПЦ КП… В УПЦ КП нікому до нікого діла немає – кожен сам за себе, ніхто нікого не оголошує, не навчає, ніхто ніким не цікавиться, ніхто ні про кого не дбає – спасися сам…!??

В КПБА профффесссори, як у світському виші, бавляться з текстами – звіряють словесні форми та точність координат наведених «богословом» цитат!? Вони заявляють, щоб зрозуміти про що йде мова в книзі, їм, профффесссорам КПБА, автор не потрібен, тобто вони можуть прочитати книгу без автора!? Щоб розуміти Священне Писання Церкви, їм, «богословам» УПЦ КП, не потрібен Автор (Дух Святий, Христос) – вони розуміють слова Христа, зміст слів (Духа Святого) без Христа, без Духа Святого!? Вони, «богослови» УПЦ КП, говорять, що вони тлумачать тексти Писання іншими текстами Святих Отців, тобто букву тлумачать буквою, а буква, навіть Найсвятіша, – вбиває (хто в суд і осуд причащається Євхаристії – ті багато хворіють, а деякі помирають!!!)!? Щоб розуміти Святих Отців, їм не потрібні Святі Отці!? Тому їм, «богословам» УПЦ КП, для розуміння Писання Церкви потрібна не Євхаристія (спілкування святих во Христі, в Дусі Святому), Христос, Дух Святий, а бібліотека з усіма томами творінь Святих Отців і, звичайно, щоб ніякі «єретики» їх не відволікали від уважного читання книг!? Ця КПБА – звичайна язичницька, безбожна бурса, бо рівень освіченості (затемненості) профффесссорів – нульовий (точніше мінусовий – єретичний, сатанинський), що засвідчили профффесссори-рецензенти КПБА, даючи свої коментарі на брехливі лжесвідчення на синоді 27.07.2016, а методи навчання – язичницькі, «по букві»: одні читають лекції, а інші їх слухають та книжки читають (слова про слова!)! В бурсі після теорії студенти на практиці закріплюють почутий матеріал: цеглу кладуть, штукатурять, гайки крутять…, а в КПБА – тільки говорять, і повторюють завчені словесні форми, за якими немає ніякого досвіду-відання та і гадки про якийсь досвід боговідання, про те, що він існує! Якого світла чекати від такої темряви? Будь-який студент філософського факультету світського вишу, спеціаліст в галузі релігієзнавства, в якого бал вище середнього, «поставить на місце», виявить абсолютне невігластво та неосвіченість (на рівні інтелекту, інформованості, в дискусії з будь-якого богословського питання) будь-якого профффесссора КПБА – інтелектуальної еліти УПЦ КП! Вони, «богослови» УПЦ КП, по-язичницьки мінусові, про духовність говорити не доводиться – по плодах їхніх пізнаємо їх! Господи, помилуй! Ще раз наголосимо, що «богословам» УПЦ КП для розуміння Писання не потрібен Автор-Христос, Дух Святий! Автор Книги їм не потрібен, вони без Автора розуміють, що говорить Автор! Навіть протестанти собі такого не дозволяють! Коли мова доходить до критерію істинного розуміння суті Писання, вони, протестанти, апелюють до Духа Святого! А «богослови» УПЦ КП кажуть, що Писання можна і треба тлумачити Писанням (наприклад, Біблію, тексти Біблійних Книг розуміють текстами творінь Святих Отців) – Букву тлумачити Буквою!? Яке убожество та язичництво! Протестанти, і ті апелюють до Святого Духа, а ці «просвітителі» навіть і не згадують про Святого Духа, про Євхаристію при розумінні Писання, а верзуть щось про якісь інші тексти (букву) Святих Отців, постанови Соборів… Невідомо, що вони, «богослови» УПЦ КП, робили би, коли, як каже отець Силуан Афонський, пропали б усі Писання Церкви (і Біблія, і Творіння Святих Отців)?!

Тóму, хто хоче пізнати Істину, Церква (християни) не книжки рекомендує читати (як рецензенти «професори» КПБА та «еліта» УПЦ КП), а відсилає в громаду-парафію, на оголошення, щоб його оголосили християни (не так словом, як спільним життям на рівні, доступному оголошеному!), а не благословляє на САМО- оголошення (яким живе УПЦ КП). Господь апостолів послав навчати-оголошувати, а не Типографію-видавництво Біблії та Святих Отців заснував, не книги видавав (і знаменно, що жодного свідчення про написані Господом слова немає, тільки в одному місці Писання говориться, що Ісус щось писав на землі…) і розсилав їх, щоб люди читали, а послав живих свідків (та причасників) Царства Божого, яке настало, щоб вони готували (оголошували) людей до прийняття Царства Божого, тобто Духа Святого,   до   хрещення   в   Церкву!   та його злочинне угрупування книги видає – Творіння Святих Отців, – і від гордині та самолюбування ціни собі не складуть (яке велике благо роблять для народу – книги видають, та ще й українською мовою!? Так, це (друк книг) соторядне потрібно робити, але найголовнішого не полишати – оголошення Парафією-Євхаристією), замість того, щоб дбати про найголовніше – живе місіонерське оголошення, і насамперед майбутніх пастирів, як робив апостол Павло, навчаючи- оголошуючи пресвітерів ефеських – три роки день і ніч зі сльозами навчав кожного майбутнього пастиря, з плотського, душевного стану допомагав їм увійти в Духовний! Для вождів та «еліти» УПЦ КП живе спілкування в Таїнстві Соборності, Кафоличності Парафії- Євхаристії – це найбільша єресь, яка лиш існувала в історії Церкви (вони ж «православні» та ще й до того «доктори», «професори» – вони все знають!?). УПЦ КП – синагога сатани, в якій язичники (в кращому випадку православно-говорящі; є між ними декілька таких) вчать язичників приносити жертви Богові! В Церкві все навпаки: Бог служить, а людина та її щастя – предмет служіння Бога-Любові; в Церкві – субота (все) для людини! В академіях, семінаріях УПЦ КП вчать про Царство Боже (!?) (як вони на всі сто відсотків переконані, так само, як ті, які, за пророцтвом Господа Ісуса Христа, вбивають християн (Духоносців), і думають, будучи впевнені на всі сто відсотків, що вони тим самим служать Богові!?), а пережити його не поспішають, не спішать до Євхаристії, актуалізації в Парафії-Євхаристії тут і зараз Царства Божого! Оскільки в них Євхаристія не альфа і омега всього церковного життя, то це свідчить про те, що в УПЦ КП немає Євхаристії, бо якби була, то вони б знали, що вчить Господь Дух Святий по всіх Церквах. Тому вони (УПЦ КП) язичники, а не християни, тому і організовують життя своєї організації не як вчить Дух Святий – в Соборності Євхаристії, а як язичники, де кожен сам за себе, як в пеклі, синагозі сатани, а не як в Царстві Божому – Царстві Кафоличного Іпостасного Життя в Любові та Істині!

«Йдіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все, що Я заповів вам». Господь послав у світ апостолів (а в їхній особі Церкву – всіх християн) навчати, а не просто проповідувати. Проповідь (яка обов’язково повинна супроводжуватися знаменнями-чудесами) – це «реклама», зацікавлення, запрошення до навчання (= оголошення)! Тому головне – не проповідь, а навчання, тобто оголошення! Після проповіді обов’язково має слідувати оголошення-навчання, тобто, кінець проповіді – це початок оголошення-навчання, підготовки до хрещення; завершення цієї школи оголошених – хрещення оголошеного (якого оголосили, навчили, і який здав «іспит» – виявив бажання та ревність бути Христовим, виявив готовність вступити в шлюб з Христом, стати Христовим, як невіста в шлюбі належить чоловікові (вона вже чоловікова)). Тому Господь заповів не тільки проповідувати (це само собою зрозуміло), а насамперед навчати, оголошувати. Проповідь – це не оголошення, це не навчання. Церква не знає колективного оголошення (на відміну від проповіді; так, можна проповідувати і одній людині, допоки вона не захоче   стати   оголошеною,   тобто   навчатися   –   вступити   на «підготовчі курси» до вступу в Школу, або за іншою аналогією: не почне «зустрічатися» з Церквою (Христом), як хлопець із дівчиною, готуючись до шлюбу). Оголошення-навчання – тільки індивідуальне, з кожним оголошеним окремо працює-навчає вчитель – той, кому доручила Церква! Оголошення-навчання – це завжди індивідуальна праця: «Я не пропустив нічого корисного, про що не проповідував би і чого не навчав би вас прилюдно і по домах, проповідуючи юдеям і еллінам покаяння перед Богом і віру в Господа нашого Ісуса Христа… Я не ухилявся сповіщати вам усю волю Божу. А тому пильнуйте, пам’ятаючи, що я три роки день і ніч безперестанно зі сльозами навчав кожного з вас» (Діян. 20: 20- 21, 31); «Ви добре знаєте, як кожного з вас, мов батько дітей своїх, ми просили і переконували та благали діяти достойно Бога, Який покликав вас у Своє Царство і славу» (1 Сол. 2: 11-12); «Старшого не докоряй, але умовляй, як батька; молодших, як братів; старих жінок, як матерів; молодих, як сестер, з усякою чистотою» (1 Тим. 5: 1-2) та ін. «Кожного з вас» – кожного Церква оголошує-навчає індивідуально, і до кожного застосовує свій підхід: до старших чоловіків – один підхід-метод навчання-оголошення, до молодих – інший, до старших жінок – ще інший і т. д. Не на вікові (чи за статтю) групи ділилися оголошені (як у язичників: недільна школа для дітей, юнацтва, дорослих, «тих кому за…» тощо – це не навчання-оголошення, а самообман – кожен чує те, що хоче!), а з кожним осібно, індивідуально працювали (і донині члени малого стада Христового працюють-служать) християни-вчителі! Слово зібранню (двом і більше слухачам) – це реклама, зацікавлення, проповідь («притча», завдання якої відібрати серед слухачів учеників – тих, які хочуть пізнати суть притчі, навчитися тлумачення (сенсу, духа) слова проповіді) – кожен чує те, що хоче (і те, що може) і розуміє по-своєму, наповнюючи слова власним змістом (дет. див. ІІ ч.), а має розуміти по-Церковному (виконувати заповіді Божі, а не свої інтерпретації заповідей Божих). Оголошення-навчання передбачає спільність життя (див. І, ІІ ч.). Ми запропонували в УПЦ КП почати оголошувати-навчати спочатку тих, хто буде відповідати за цей процес на парафіях (точніше приходах, бо в УПЦ КП немає парафій!) – студентів КПБА (багато їх закінчує цю бурсу і в Бога не вірить!). Але для цих єретиків індивідуальне оголошення-навчання, праця з кожним оголошеним осібно (це формування родинних уз, не формальне навчання, а дружня, любовна допомога на шляху до пізнання Істини – це початок створення парафії-родини-сім’ї-шлюбу) – це єресь! Тому вони з ненавистю та злобою ополчилися на наше вчення, точніше – вчення Церкви Христової! В УПЦ КП немає оголошення, навчання! Біда! Пожар! Єресь!

«Ідіть по всьому світу і проповідуйте Євангеліє всьому творінню. Хто увірує (тобто, оголошений, навчений Церквою, довіриться Христу, віддасться Господу Богу – В. А.) і охреститься, буде спасенний» (Мк. 16: 15-16). Проповідуйте всьому творінню, що настало Царство Боже, що Христос Воскрес, що всьому творінню подароване Життя Вічне, на весь світ щедро вилитий Дух Святий…, але хрестіть (занурюйте в це Таїнство Життя Вічного, допускайте до причастя Євхаристії (Церковного, в Дусі Святому, спілкування в глибинах Пресвятої Тройці)) тільки після навчання- оголошення (яке в давній Церкві тривало 1-2 роки, точніше стільки, скільки потрібно, щоб принести шлюбні обітниці Христу, і після хрещення-шлюбу навчайте…)! Метод проповіді – притча, бо говориться на загал, і завдання її полягає в тому, щоб зацікавити слухачів, спонукати їх до навчання-оголошення. Метод оголошення-навчання – аналогія, мовлена кожній людині її мовою (в контексті досвіду конкретної людини, по аналогії), згідно з її досвідом (наприклад, дуже по-дитячому це можна пояснити так: Царство Боже – Царство насолоди і блаженства! Ти цукор куштував? Ні! Може: мед? Так! Ось, як солодкий мед, так незрівнянно більшою мірою солодке єднання з Христом у Дусі Святому і т. д. Кожен має свій досвід «насолоди», тому з кожним потрібно бесідувати осібно, його мовою, в контексті його досвіду, аналогіями йому зрозумілими і здатними викликати в оголошеному бажання звідати Царство Боже, Царство Жертовної Любові; вчителю потрібно «бути всім для всіх»: з релігійними людьми – як релігійна людина, з еллінами – як еллін, з язичниками – як язичник, з простими людьми – як проста людина і т. д.) пояснюються Таїни Царства Божого – розпалюється бажання бути Божим, Христовим. Проповідь без навчання-оголошення – це розсадник і причина єресей, бо Слово Боже подається в такому випадку формально, без Духа, Якого можна прийняти тільки в Церкві, тільки в Євхаристії. Тому церковна проповідь завжди веде до оголошення-навчання, вказує на навчання в Церкві. Слово проповіді Церкви неможливо зрозуміти без особистого оголошення-навчання в Церкві, тому ми і сказали, що проповідь по суті має бути, як притча, суть якої розуміє тільки проповідник, тому, щоб взнати, що саме він хотів сказати, потрібно безпосередньо з ним (проповідником чи тими, хто знає про що говорив проповідник) спілкуватися, та оголоситися- навчитися від нього (чи інших християн, Боговідців-вчителів, до яких відішле апостол-проповідник – той, хто «рекламує»- проповідує). Тому і сказано: проповідуйте і навчайте! В УПЦ КП – проповідують єресь, а навчання (оголошення) зовсім немає! Оголошення-навчання для ідеологів та вождів УПЦ КП – це єресь! Біда! Пожар! Єресь!

Отже, мета книг, на які рецензенти писали брехню і обман, а не рецензію, наступна: закликати вірних церкви до тотального оголошення, відповідальності, розсудливості, соборності!!! А ви автору нав’язуєте стиль та мету свою: викладати систематично вчення (догматичне) Церкви! Він не ставив собі за мету, завдання викласти систематично православне догматичне богослів’я! Якби так, то він точно не порекомендував би язичницькі катехізиси чи догматики! Він би порекомендував і рекомендує «Містичне і Догматичне Богослів’я» В. Лоського, «Догматичне Богослів’я» І. Зізіуласа, «Віра Церкви» Х. Яннараса, Лекції з основного богослів’я та апологетики О. Осіпова та твори інших друзів- порадників! Завдання книг о. Володимира інше!!! БУДИТИ ЛЮДЕЙ ДО ЦЕРКОВНОГО, СОБОРНОГО, ЄВХАРИСТІЙНОГО ЖИТТЯ (сатані та його ставленикам в рясах та мітрах – очільникам УПЦ КП – це дуже не сподобалося!!!)!!! Тому він і сказав, що відповіді не дає, а допомагає поставити запитання (до речі єретики мають відповіді на всі запитання, і лише відповіді і дають, а не піднімають питання, проблеми!!!), що і засвідчив один єретик, кажучи: «Він пише, що, да, логічніше було дати відповіді на запитання, ось, але в тому і заключається його власний метод богословствування, щоб не дать відповіді на запитання в цій книзі, а поставить запитання, і ще більше тим самим ускладнить, згустить туман (тут ще можна якось миритися з цитуванням по пам’яті тексту книги, а от наступна частина, тобто висновок – повна нісенітниця та єресь), щоб людина сама прийшла до розуміння того, що вона повинна робити». (Ми говоримо, що спасіння тільки в церкві, тільки в парафії, а єретик каже, що ми хочемо, щоб людина до чогось добралася сама, без церкви, поза церквою – це повна нісенітниця – ми)…

Затемнює (намагаюся вирвати з рук самозакоханого егоїста книгу та відправити його в Церкву, до живого спілкування!) і мовою апофатичного богослів’я подає так, щоб наш лукавий розум часом не подумав, що він зрозумів до кінця, що він уже володіє істиною, тому він пише так (намагається), щоб до кінця ніхто нічого не зрозумів, щоб не обманув себе, що знає Бога чи щось Боже, не будучи у віданні, у Євхаристії. Але не для того, щоб людина сама знайшла просвіту, а щоб ішла у Церкву (парафію) і разом із живими РЕАЛЬНИМИ людьми (а не з фантазіями та мріями по книжках), реальними пресвітерами-духівниками- порадниками, з реальними братами і сестрами (з їхніми нуждами, радощами, горем, болем, бідами) вростати в Царство Боже, в Євхаристію!!! Відповідь на всі запитання – це Євхаристія – відання Отця, Сина і Духа Святого. Як (педагогічно) автор досягає цього – щоб люди від книжок (мрійливості та мислення себе) ішли до живого (житійного) спілкування, щоб ставати парафіянами, а не прихожанами (у о. Володимира це різні терміни, які вказують на різні реальності!!!) – це вже інше питання педагогічних методів та підходів…

От, наприклад, в нього є абзац (останній на с. 57, ІІ ч.) єретичного змісту і в примітці 9 (с. 58-63) він сам пише, що це текст (цей абзац) єретичного змісту, текст, в якому містяться єретичні думки і далі дає православне вчення! А якщо б він цілу збірку єресей випустив?! І двома словами обмовився про це на початку (в передмові, наприклад). Ото була б пожива «богословам- цитатникам», «викривачам» єресей, яким дали завдання очорнити цього автора, та зробити його в очах світу та церкви єретиком!!! Скільки протиріч, скільки єресей вони б там знайшли. А доповідь (донос) на синоді (синедріоні) тривала би цілий день, мабуть. А потім сказали б гордо: «Там все єресь!» Значить автор – єретик!!!

Заборонити його і книжки його, як єретичні!!! Але якби синод шукав істини, то спитали би в автора, що це все означає, і автор пояснив би, що це збірка єресей, і він також засуджує єресі, як і синод, то все було б добре!!! Але коли синод цікавить не істина, а захист антихристового духа, яким вони дихають, то тоді дії та методи протилежні до церковних (читайте в Євангельських текстах про суд над Христом – за дві тисячі років нічого не змінилося, сатана діє так само примітивно, як і тоді!)!!!

Але ще раз нагадаємо: о. Володимир сказав, що відповідей не дає, а допомагає (намагається) піднімати проблеми церковного життя, ставити запитання та шукати відповіді не в книжках, а в Церкві, в Парафії-Євхаристії! Тому коли автор пише, як стверджує лукавий рецензент, що ми причащаємося то природи, то не природи – він (автор) знає, що пише, він коли це говорить (не так, як подає цей єретик) – має якусь мету, яку ви не знаєте і знати не бажаєте (спитали б автора, якби хотіли знати істину!), бо у вас одна мета: очорнити, оббрехати, зробити єретиком – на замовлення духовного «кремля» та його вождів.

А ви, «богослови» КПБА, ніколи не читали про мову церкви, якою вона звертається до оголошених, останнього періоду оголошення – апофатичне богослів’я, якому передувало катафатичне богослів’я?! В І ч. автор про це пише. (Наприклад, як говорить Церква: Бог є Любов? – Так! Бог є Любов? – Ні! Бог – Світло? – Так! Бог – Світло? – Ні!). Тому: причащаємось природи? – Так! Причащаємось природи? – Ні! Але в єретичні мізки ці прості богословські речі не вміщаються! Тому все залежить від контексту та від того, про що йде мова, в яких координатах (напр., катафатичного чи апофатичного богослів’я: Бог є Любов (катафатика) і Бог не є Любов (апофатика); апофатика це не заперечення катафатичних тверджень, а абсолютно інша природа богословствування, див. І та ІІ ч.). Щоб «професори» КПБА добренько зрозуміли про що мовимо, скажемо наступне: бабай існує?! – Так! – каже мама дитині, яка не хоче слухати батьків! Бабай існує?! – Ні! – каже мама дитині, коли бачить, що вона не має потреби в цьому (ідеї бабая) «мотиваторі» до добрих діл (їсти кашу, слухатися маму і т. д.), і бачить, що дитина вже здатна вмістити більше істини та правди! Але «професори» КПБА, які всі істини черпають з Писання, все одно запитують у матері: то існує бабай чи ні?! Ви визначтеся, будь ласка! Що тут скажеш – залишається тільки похитати головою та із глибоким співчуттям сумувати над рівнем освіти (інтенсивного затемнення) в КПБА! По плодах їхніх пізнаєте їх! Я вже хотів перейти до наступної думки, але подумав, що вони, профффесссори КПБА та еліта УПЦ КП, настільки темні та примітивні, що вони не тільки не дадуть собі ради з катафатичною та апофатичною мовою богослів’я Церкви, а й про бабая не второпають, то вирішив роз’яснити. В один той самий час мама говорить одному синові: «Івасику, бабай існує…», а іншому:

«Васильку, бабая не існує…»!? Івасикові три рочки і кашу цей малий неслухняний їсти не хоче, та й маму слухати не хоче, тому «вихователь-стимулятор» бабай (та його замінники, аналоги) – незамінний помічник у педагогічному (виховному) «господарстві» (= страхом спасайте, зціляйте)! А Василькові, якому вже двадцять, а чомусь такий має страх, що власної тіні боїться (та й бабай з дитинства – найперший ворог), мама каже, що ніякого бабая не існує, це вигадка, тому не треба боятися ні його, ні темноти, в якій він нібито орудує… В один той самий час (поясню для профффесссорів КПБА, які скажуть: як може говорити мама одночасно двом?! Це єресь, такого не буває! Так, мама не два язики має, тому окремо говорить молодшому, щоб старший не чув, і окремо старшому, щоб молодший не чув! А кажучи: «в той самий час» («на одній і тій же сторінці написано», а не те, що навіть в різних розділах! Чи різних книгах автора!) – ми говоримо, що закінчивши виховну бесіду з одним сином, відразу приступила до спілкування з іншим!!!) одному говорить одне, а іншому – абсолютно протилежне!!! Профффесссори КПБА, якщо ви і це ще не второпали, то пробачте, вже діти в дитячому садку розуміють, що кажу! А мудрим ми писали в попередніх книгах, що головне – контекст: хто сказав? кому? коли? для чого? і т. д. Тому без автора та тих, хто вивідали в автора, книги не розуміються (не прочитуються), бо що пише в книзі, знає тільки АВТОР!!! Бідненькі «грамотєї» (книжники) – «профффесссори» КПБА – цього елементарного факту второпати, на превеликий жаль, не здатні!?

Ще нагадаємо елементарні, тривіальні речі: щоб я комусь зміг відповісти на його запитання, я маю знати, про що він мене питає, тобто я маю знати принаймні значення, зміст кожного слова в формулюванні питання, який в них вкладає співрозмовник, що він під тим чи іншим словом розуміє, на яку реальність вказує тим чи іншим словом! Щоб відповісти на питання: чого ми причащаємось в Євхаристії, коли кажемо, що причащаємось Тіла Христового?! Ми причащаємось «природи» чи «не природи»? Потрібно спитати рецензента: що таке природа?! Що він розуміє під цим терміном?! Що таке: причастя, причащатися?! Що таке таїнство?! Що таке Євхаристія?! Що таке Тіло Христове?! На яку реальність він вказує цими термінами, який зміст він вкладає в ці словесні форми-вказівки?! Тому, щоб відповісти цьому рецензенту чи будь-якому профффесссору КПБА, я маю спитати: а про що ті язичники говорять? А потім їхньою мовою вказати їм шлях до покаяння, шлях до стяжання Істини, Духа Святого! Спочатку потрібно домовитися про терміни, а вже потім бесідувати, давати відповіді в спільній площині, а то один говорить одне, а інший чує діаметрально протилежне, і зустрічі не відбувається! Як рецензенти могли зрозуміти книжку без мене, та робити якісь висновки без спілкування зі мною, який єдиний (із людей у ІІ ф. і.) найточніше знає, що там, в моїх книжках, пише, про що саме хотів сказати і говорить автор!!! Доцільніше було б про висновки, чи ви правильно його зрозуміли, в автора спитати, а не в себе, в своєї інтуїції (гріховної, темної, злобної, сатанинської, егоїстичної!)! Шукають безпосереднього спілкування ті, які в любові хочуть пізнати істину, а діти диявола (як, наприклад, очільники УПЦ КП та їхні маріонетки) – наклепники та брехуни, навпаки, всіляко уникають безпосередньої бесіди-спілкування, уникають можливості подивитися в очі тому, кого оббріхують та на кого зводять наклеп!!!

Ще раз нагадаємо, автор сам же сказав, що відповіді не дає!!! А будить, провокує, загострює кути! І каже, що відповідей в книжках немає – тільки в живому спілкуванні-досвіді! Далі, він рекомендує читати (і радить як це робити) багатьох відомих, живих або спочилих, богословів. Він не себе рекомендує і свою «єресь» (соборність, буття як спілкування в Євхаристії, єдинство церковного життя – спільноти-парафії тощо). А ті мужі – теж єретики?! Де ви бачили єретика, який рекомендує читати- спілкуватися з анти-єретиками, який закликає на кожній сторінці до тверезості, відповідальності…

Тому автор знає, що пише! А от чи знають рецензенти, що вони верзуть?! – навряд! Ви, рецензенти, не знаєте, про що ці книги (а намагаєтесь нав’язати автору єресі – муха у всьому бачить нечистоти! Злий у всьому бачить зло!)! Це свідчить, що ви з автором не спілкувалися, та й гадки не мали поспілкуватися – вам це не вигідно, бо у вас завдання оббрехати, очорнити, а не істину явити! Бо якби ви спілкувалися з о. Володимиром, то ви б знали про що він вчить, чому він так чи інакше говорить, чому він не згладив «протиріччя» і не визначився однозначно: то «так» чи «ні», а то в тексті: і «так», і «ні»… – він би вам роз’яснив, що це все означає! Він нікому не відмовляє в пораді, настанові, підказці, просто в увазі!!! Буква вбиває, а Дух животворить! Ви буквоїдством, звірянням своїм злобним умом словесних форм калічите себе та інших! Ви брешете собі та іншим, робите вигляд, що ви розумні, і в той же час елементарних речей не знаєте (див. «все мені дозволено…» з послання до Коринф’ян в інтерпретації рецензентів)…

Можна без кінця і краю говорити про їхній (рецензентів) обман, наклепи, злобу, невігластво, але досить цього малого, щоб переконатися, що вони брехуни в тому, що ми навели (всі троє брешуть, про що самі засвідчили своїми ж устами брехливими!). Раз брешуть – то на зло (бо батько брехні є диявол), а отже, не мають любові! Оскільки брешуть, зводять наклепи, будучи дітьми диявола (по плодах їхніх пізнаєте їх), то не стоять в істині (а в ілюзії та омані)! Отже, немає в цих трьох мужів-рецензентів (та в усіх, хто їм рукоплеще та підспівує їм (мовчанням чи підтакуванням); про замовників злочину […] говорити не доводиться) ні Любові, ні Істини. Значить вони не християни (а діти антихриста, диявола), бо критерій православ’я (християнства) – Любов та Істина!!! У рецензентів (та у всіх єретиків УПЦ КП) немає ні любові (по плодах їхніх …: напр., байдужість – це не ознака любові (покладання душі за друзів, ближніх своїх) – півроку, знаючи правду про «єретика» та небезпеку і зло, яке він чинить, ніхто не поцікавився долею його парафіян – їм плювати на людей, жертв «єресі» о. Володимира. Господь йде шукати одну заблудлу вівцю, а їм плювати на десятки, сотні, та що я кажу: тисячі овець розполошених єретиком!!!). Ніхто ніким не цікавиться і нічого не робить (з о. Володимиром ніхто не спілкувався і його парафіянами – жертвами «єресі» – ніхто й спроби не робив поцікавитися: як вони!??). Святі Отці говорять, що єресь – це страшна отрута! Синедріон УПЦ КП 27 липня 2016 року визнав вчення о. Володимира єретичним, книги його назвав єрессю та заборонив розповсюджувати в будь-якій формі (бояться, щоб хто часом не взнав про сатанізм УПЦ КП та їхню єресь!?)! Добре, а от що робити тим, які отруїлися цією отрутою-єрессю, ніхто не сказав, та й гадки не мав попіклуватися про тих, хто тяжко захворів, отруївшись єрессю о. Володимира!? Про отруту попередили, а от про зцілення від неї не подбали!!! Люди самі почали звертатися до патріарха та його «лікарської» контори, щоб дали ліки, тобто рецензії на вчення о. Володимира, які надали «експерти» (профффесссори КПБА) з православ’я, що доповідали на синедріоні УПЦ КП 27.07.2016 та переконували, оперуючи «фактами», що о. Володимир – єретик, а вчення викладене в книгах (І та ІІ ч.) – суцільна єресь («там, в книгах Андрейківа, усе єресь» – стверджують профффесссори КПБА)! Та коли люди почали просити рецензії (ліки, які мали допомогти, вказуючи, де є єресь у книгах (І та ІІ ч.) та як має бути по-православному,   вихаркати   отруту-єресь,   а   на   місце   цього єретичного вчення-бачення поставити істинне віровчення, православне відання-вказівку на Істину), відповідь патріархії УПЦ КП була шокуючою – «рецензії (Ліки!) для внутрішнього вжитку (тобто для нас – ідеологів та вождів УПЦ КП)!? А не на загал! Вам же сказали, що там усе єресь, що ви ще хочете?!». Люди запитували – що робити тим, хто вже начитався тих єресей!? Дайте хоча б письмові рецензії рецензентів! – Ні!? Тоді люди почали просити, щоб рецензенти хоча б усно провели з ними бесіду! Два місяці просили, ходили, аж поки не набридли їм так, що вони (клерки патріархії УПЦ КП) вимушені були організувати зустріч з рецензентами («лікарями»-профффесссорами КПБА)! А от як ті наймані вбивці істини («профффесссори» КПБА) «лікували» людей – прослухайте самі! До речі, донині ніхто в УПЦ КП ліки від «єресі» В.A. людям не запропонував, у патріархії вони є (на синедріоні рецензенти-наклепники-лжесвідки показували!?), а людям, які слізно просять, ніхто не дає!!? Дуже дивна любов в УПЦ КП: про зло, епідемію попередили, а що робити тим, хто вже заразився, а таких тисячі (!) – та вони нікому не потрібні, тому про них ніхто і не згадав! І тим, хто може заразитися, ніяких ліків не запропонували, і в аптеки (приходи-спільноти) не направили, хоча стверджують, що вони – критерій православ’я і мають ліки від всіх єресей!!? Дивна сатанинська «любов» в УПЦ КП, яка є синагогою сатани – по плодах їхніх пізнаєте їх! Хто має очі чути, нехай розуміє, про що свідчить Дух Святий по Церквах Божих!!!), ні істини (брехня, наклепи несумісні з істиною; той, хто в істині та правді, коли щось не знає напевне (не маючи свідчення Духа Святого та не відаючи по плоті, на досвіді), каже: «я не знаю!». Церква – це стовп і утвердження істини, тому християни (члени Тіла Христового) стоять в Любові та Істині!).

А тепер, принагідно, скажемо декілька слів про Академію («духовну»!? КПБА): дивіться, хто там викладає – ті, які не мають ні Любові, ні в Істині не стоять! Про рівень освіти на рівні раціо можете судити з повного невігластва «професорів», «докторів» (як вони самі себе називають). Горе тому народу, в якого пастирі навчені пасти (наглядати) стадо цими язичниками (в кращому випадку), але плоди показують, що вони єретики (бо відстоюють і подають як істину сатанинський спосіб життя в брехні та наклепах, та кожен сам за себе, в граничній індивідуалізації та відособлення – така спільнота називається «синагога сатани»; детальніше про це буде описано в ІІІ книзі, про що каже о. Володимир). Про правдивість слів о. Володимира, якими він описує в книгах (І та ІІ ч.) стан багатьох духовних навчальних закладів, засвідчили самі «професори», «доктори», «доценти», «кандидати» одного із них, а саме КПБА.

Ще задамо одне запитання, на яке ви не відповіли під час попередньої зустрічі: що таке «Тіло Христове» в Євхаристії і взагалі в Православному Богослів’ї! Отець Володимир про це пише конкретно (ІІ ч., с. 262: три значення терміна «Тіло Христове» – христологічне, еклезіологічне та євхаристійне), а ви що скажете? Бо ви говорили, що це якийсь туман, невизначеність, тому потрібно буквально розуміти цей термін – поясніть, як саме, отець Володимир пояснює, а ви не можете?! Це дивно, ви ж «професори», «доктори», «кандидати»!?

P. S. Хлопці-рецензенти, питання на засипку: «Що робити з книгою, де пише, що Бога немає?!»; а «що робити з автором цієї Книги?». Ви, напевно, будучи «богословами КПБА», скажете: заборонити розповсюджувати книжки в будь-якій формі, а автора, як єретика-атеїста, відлучити від церкви, а якщо був у сані, зняти сан!? Ще спитаю при нагоді, «професорів», чи ви погоджуєтеся з усім, що пише в Біблії?! Якщо так, то ви атеїсти, бо там пише, що Бога немає (див. Пс. 13: 1)! Я вам, хлопці-рецензенти, навіть трохи заздрю – у вас все так просто, та ви маєте відповіді на всі запитання!!? Умудри Вас Господь Бог!

Сторінки: 1 2