(Продовження. Початок в кінці ІІ ч.)⁶

[…] Християнство – це Євхаристія, це Царство Боже⁷, це Благодаріння, це Радість, тому неможливо бути християнином і не радіти (= благодарити). Радість = благодаріння (Євхаристія)! Радість і благодаріння – це дві грані однієї реальності-стану, вони немислимі одне без одного: не існує благодаріння без радості або радості без благодаріння, а якщо не так, то це несправжня радість, не істинне благодаріння.

Християнство починається з радості – з Євангелія, з Радісної- Благої Звістки про Ісуса Христа, із закоханості-нужди в Господі Ісусі Христі. Є два випадки початку цієї радості: 1) або людина «випадково», не шукаючи Перлину-Скарб (= Царство Боже, тобто Господа Ісуса Христа), натрапить на Неї (напр., святитель Антоній Сурожський, апостол Павло – обидва мали намір покласти край християнству (один (Антоній) – в особистому житті, для себе; інший    (Павло)    –    для    всього    народу    намагався    знищити «назорейську єресь»), про яке вони чули та про яке (про Христа та Його Церкву) створили хибне уявлення-упередження – і натрапили на Христа, Дорогоцінну Перлину-Скарб); 2) або людина, ревно шукаючи Її (Істину, Бога, сенс життя тощо), врешті-решт знаходить жадане (точніше, Бог являє себе тому (знаходить того), хто шукає Його). Про ці два випадки говорить Господь в притчах, в яких дає оголошеним дещо зрозуміти про Царство Боже, умови прийняття Його, та про духовні закони, які діють на цьому шляху входження в Євхаристію (Царство Боже). «Царство Небесне подібне до скарбу, захованого на полі, який знайшов чоловік і приховав, і на радощах іде і продає все, що має, і купує поле те. Ще Царство Небесне подібне до купця, який шукає добрі перли, і, знайшовши одну коштовну перлину, іде й продає усе, що має, і купує її» (Мф. 13: 44- 45; також див. в ІІІ ч. примітку 70). В обох випадках ці щасливчики (блаженні) на радощах ідуть і продають все, що мають (стають «убогими Духом», «як діти», яких є Царство Боже; багатому («своїм», «собою», егоїсту) неможливо увійти в Царство Боже), і «купують» цей Скарб-Перлину – Христа (= всеціло в Євхаристії віддаємо себе Христу, як і Христос Себе віддав нам). Коли людина знаходить Скарб (вкусить і пізнає, наскільки це можливо оголошеному, який Благий Господь, а не просто чує про Скарб – про Ісуса Христа) – ось початок християнства, вступ у школу оголошених, який знаменується радістю («Я благовіщу вам радість велику!» (Лк. 2: 10)). І далі людина – на радощах, в радості – діє з рішучим налаштуванням «продати все», чим багата (знаючи, будучи оголошеною Церквою, що неможливо багатому увійти в Царство Боже – Царство Любові та Смирення, Царство «убогих Духом», тих, які нічого не мають свого, а те, чим вони є і що мають, – це Дар Любові Інших…), щоб зубожіти від усього свого (викинути всіх божків-ідолів – егоїзм-гординю і всіх чад його), спустошити себе від усього свого (вивільнити «місце» в собі, щоб вмістити всього Бога), щоб стати здатною духом сокрушенним і серцем смиренним та благодарним прийняти-вмістити Дар- Перлину Христа, увійти у володінням спадком Отця Небесного, тобто увійти в Радість повну, Радість Блаженного Божественного Іпостасного Життя Пресвятої Тройці!!! Християнство починається з радості (за якою слідує оголошення…), яка зростає (!) до Радості повної – відання Отця, Сина і Духа Святого! Християнство – це безперервний ріст Радості («Завжди радійте! За все благодаріть!»,

«Радійте! І знову кажу: радійте!»)!

Якщо ми оголошені, то перед тим як щось (тобто якесь добре діло – для спасіння, для Христа; а оголошений – це вже раб Христів, і все намагається робити для Господа Ісуса, якому добровільно віддав себе у рабство) робити, ми маємо відчути радість, увійти в радість, зрадіти!!! Хто знайшов Перлину, той на радощах іде і продає все, що має (спустошує себе від усього, що має і чим є, як від непотребу, як від нечистот (скібала – див. в ІІ ч.) – це путь слідування за Господом, путь кенозису, само- спустошення, само-розіп’яття, і всі подвиги на цьому путі звершує в радості!!!), і купує убогістю-смиренням Царство Боже, замінює старі міхи на нові, щоб вмістити та зберегти Нове Вино – Благодать Святого Духа. Всі подвиги оголошений звершує в радості! А де немає радості – там нерозуміння, омана, там немає православної віри-довіри (а все, що ми чинимо без віри-довіри, – це гріх, який калічить нас, а не веде до зцілення-спасіння), що Царство Боже настало, що Христос Воскрес і подарував нам Своє Тіло, Євхаристію, Самого Себе! (Напр., піст-подвиг ради Господа Ісуса Христа у стані суму, безрадісності – абсурд! Діло (= виконання заповіді Божої, волі Божої), яке чиниться заради Христа (Царства Божого) з сумом, без радості, – абсурд, нерозуміння, омана, язичницька, магічна торгівельна релігійність!).

Ми повинні все робити для Христа (раз ми християни чи оголошені – належимо Христу, як і Христос нам, і живемо не для себе, а для Христа, як і Господь прийшов послужити нам і спасти нас!), а тому завжди маємо бути в радості: «Завжди радійте! За все благо даріть!» – ми ж робимо-служимо для Любимого, Який так нас полюбив, що всього Себе (Добро-Зцілення) віддав нам, а все наше (зло-гріх) прийняв від нас! А що наше взяв, коли ми не маємо нічого свого? А наше тільки зло, гріх, хула – ад! Тобто, нам Господь подарував Рай-Насолоду, а в нас взяв ад-страждання! Як можна без радості служити Господу Ісусу Христу (Отцеві, Який послав Сина Свого Улюбленого спасти нас, Духові Святому, Який дає силу Любимого Любити!), тобто таїнству мого спасіння, дозволяти Господу служити мені, спасати мене («мити мені ноги», «одягати мене у весільний одяг»)?! Слава Тобі, Боже! Слава Тобі, Боже! Слава Тобі, Боже, за все навіки!

Отже, християнин (і оголошений) все звершує в радості, тобто всі труди з «продажу всього», спустошення себе від усього, що є перепоною для наслідування Царства Божого; в радості бореться зі страстями, бісами, помислами; в радості бере на себе (з розсудливістю і порадою!!!) і звершує всі можливі подвиги і труди (заради руйнування ідолів страстей гордині-егоїзму, та стяжання Богоприїмного смирення – «убогості Духа»); в радості приймає у цьому ділі спасіння (= прийняття Царства Божого, набуття Тіла Христового, обоження) поміч – милість Божу – скорботи, хвороби, страждання, біди, різноманітні випробування; все в радості та благодарінні терпить, знаючи, що «великими скорботами всім нам належить увійти у Царство Боже». (В останні часи ми – ліниві, розслаблені, інертні – тільки цією милістю Божою і спасаємось: з благодарінням приймати зовнішній хрест, бо на подвиги, без шкоди (впадання в гординю), ми вже непридатні). Хто називає себе християнином (чи оголошеним) і не перебуває в радості- благодарінні – той перебуває в омані і служить не Христу, а анти- Христу (бо шукає втіхи земної, плотської, а не Духа Святого!)!

Християнство починається з радості, і з часом, за умови правильного духовного життя, ця радість тільки зростає, аж поки не досягне повноти безкінечної. Якщо радості немає – значить людина потрапила не в християнство, а в релігію чи сатанат, який видає себе за Православну Церкву.

Ти сумуєш, бо грішний, бо грішиш – прийшов Спаситель Господь Ісус Христос і зцілив нас, і дарує зцілення всім, хто приходить до Нього! Ти сумуєш, бо раб страстей-похотей – прийшов Визволитель і всім подарував Свободу, і дає силу (Духа Святого) бути свобідними всім, хто ввіряє себе Йому! Ти сумуєш, бо бідний, нещасний, знедолений – настало для всіх Царство Боже, і вже тут і зараз живуть Ним (Царством Божим, Духом Святим) ті, які зреклися себе, взяли свої хрести і в радості йдуть за Христом!.. Віруючи (православно) в Христа, не можна не радіти (незалежно де ти – оголошений чи вже в Шлюбі з Христом). Чи можна виходити заміж за коханого і сумувати, і не радіти?! Закохані ще до весілля радіють, а після шлюбу – то й поготів! (Ось ознака істинного путі в Царство Боже, ось ознака християнина чи оголошеного Православною Церквою – повсякчасна радість за Христа, во Христі). «Не ви Мене обрали, а Я вас обрав!». Християнин (наречена Христа, дружина Христа) – це той, кого обрав Христос і дав завдаток Духа Святого. Обрання від нас не залежить – це Божий Дар (все добре (і добрі помисли, і добрі бажання) в нашому житті – це Божий Дар)! Яка це радість – мене (крайнє нічтожество, мерзенну гріховну потвору) обрав Господь (Найпрекрасніший з усіх Синів Людських, Найжаданіший)! Освідчився мені в коханні- любові (на Хресті!), покликав мене заміж, взяв мене Собі за дружину! Яка це радість! Господь завжди вірний, хоч я часто зраджую Йому. Тому скажіть мені, як може не радіти оголошений християнами (який в радості віддав себе в рабство Христу, щоб нести труди і подвиги з підготовки до хрещення в Тіло Христове)? Щодо християн таке питання соромно навіть ставити, настільки очевидною є відповідь на нього (принаймні для тих, хто хоч трохи збагнув те, про що ми вище повідали).

Все робіть для Христа (ви ж Христові!). А той, хто робить- служить (= благодарить) для Христа, заради Христа (Який так нас полюбив і так нам послужив і донині служить!), не може не радіти. Боротьба зі страстями, бісами, помислами в радість – бо заради Господа! Терпіння хвороб, бід, скорбот, гонінь, страждань – в радості, бо заради Господа Ісуса Христа (Який стільки за нас постраждав, що і помислити неможливо!). Апостоли, мученики, всі святі радувалися, страждаючи, терплячи невимовні муки за Христа, за Ім’я Його!

Добрим ділом є тільки те діло, яке звершене для Христа (во Христі, і Христом, Духом Святим). Добрим ділом є діло, яке дає плід смирення, тобто після якого людина смиряється (а смиренному Бог дає Благодать!). А дає плід смирення тільки діло, звершене для Христа. Тому оголошений повинен дбати, якщо хоче, щоб його діло було добре (для Христа; а він ще не може звершувати добрі діла – бо ще не сповнений, не хрещений силою Духа Святого), то перед початком його повинен понудити себе увійти в радість, зрадіти, і в радості служити Господу – звершувати (докладати всіх зусиль) добре діло. А такому Господу (Ісусу Христу) можна тільки в радості, благодарності (Пасхальній, Євхаристійній) служити! Якщо ти щось робиш без радості, то робиш це без віри (а все, що без віри- довіри Христу чиниш, – гріх), і нічого доброго не вийде (так, зрештою Господь все направить на добро, але користі іпостасі, яка чинить щось без віри, без радості, не буде).

Так, на шляху до радості повної, до обоження в христових (які завжди радіють) буває печаль, смуток (стається гріх, падіння), але це все розчинене радістю – це стани радісно-печалля. Цей смуток, печаль у християн не егоїстичний – це завжди печаль по Бозі, за Богом, за Ісусом Христом, а хто пам’ятає про Бога-Любов, про Ісуса Христа в будь-якому житейському контексті (в добрі чи злі, в раю чи в аду, у гріху і падінні чи подвизі вставання і слідування за Господом), той «згадав Господа, і зраділо серце його!». А ми в Церкві знаємо-відаємо, Який наш Господь (Безумовна, Жертовна, Смиренна, Абсолютна, Незмінна Любов)!

Якщо я не радію(?) – то я не християнин, я навіть не оголошений! Маєте радість чи ні – ось вам критерій перевірки чи ви оголошені (православно)! Про яке християнство може йти мова, якщо нас потрібно оголошувати заповідями: «Радійте!», «Дякуйте- Благодаріть!». Тут християнством, причастям Євхаристії, Царства Божого (радістю і миром в Дусі Святому) і не пахне! Пильнуйте, щоб вас хтось не обманув, що ви християнин, коли ви запитуєте: а чому радіти?! За що дякувати?! Коли для вас все погано, погано, погано… Пильнуйте! Бо сумне видовище – православний (християнин), на якому лиця немає, який завжди всім незадоволений, на все нарікає, всіх осуджує, всюди бачить погане, зло, темряву (і це тоді, коли Бог-Любов для всіх і кожного щомиті робить-промишляє «добро зіло», «дуже добре», все і всіх веде- направляє до Цілі, до Щастя, до Себе; і навіть все зло спрямовує для добра-спасіння як злочинця-кривдника, так і для скривдженого – «О, глибино багатства, і премудрості, і розуму Божого! Які незбагненні суди Його і недослідимі путі Його!… Все від Нього, Ним і для Нього, Йому слава повіки, амінь!» (див. Рим. 11 та в ІІ ч. с. 156-158 про милосердя («серце милуюче») та зло в світі і радість на тлі всього цього зла-бід-скорбот-сліз-горя)).

Мета людського життя – стяжання Духа Святого! А Бог дає благодать Духа Святого тільки смиренним, а гордим противиться, точніше, горді відштовхують, не приймають Благодать, хулять Духа Святого, а смиренні віддають себе Богові: «Я раба Господня, нехай буде в мені Воля Божа, Слово Боже»! Тому мета людського життя – смиритися, стяжати Богоприїмне смирення, щоб прийняти Духа Святого (Царство Боже, яке настало, вже тут і зараз між нами і в нас є), Який вже щедро, не мірою вилитий на всяку плоть, на все творіння! Але щоб смиритись, потрібно багато в радості- благодарінні потрудитись ревним виконанням Заповідей Божих, Волі Божої (ревне виконання Заповідей Божих навчає людину її немочі, нічтожності, безсилля, паралічу, нездатності нічого доброго робити; людина природно входить у стан «убогі Духом», «будьте як діти», які цілковито залежать від інших, і дають себе обдаровувати, а таких є (вже нині (тут і зараз), в цьому житті (в ІІ ф. і.), а не колись буде – десь там, за гробом) Царство Боже). Потрібно багато в радості-благодарінні перетерпіти («Багатьма скорботами належить всім нам увійти в Царство Боже»; «ми страждаємо доти, доки не смиримося, а якщо є смирення, то і страждання не потрібне»), щоб смиритись, щоб увійти в радості-благодарінні у спокій Царства Божого. Береш хоча б одну заповідь Божу (а суть- зміст усіх заповідей Божих – любов) і через православне її виконання (точніше, намагання її виконати – полюбити) підтягуються всі пласти духовного життя і людина пізнає себе, що вона сама нічого доброго (найменшого) зробити не може, і вона природно входить у стан ненадії на себе (свої розум, силу, навик тощо) і віддає себе Богові («Тримай ум во аді, але у відчай не впадай, а надійся на Бога, увіряй, віддавай себе Христу Богу»), тобто стає смиренною, «убогою Духом»…, а що буває далі («те, що око егоїста, гордого не бачило, вухо не чуло і що на гадку язичнику не спадало»), про те нехай повідають ті, хто смирився належним чином, і вже мають своїм наставником-вчителем смирення Духа Святого!

Принагідно покажемо на прикладі заповіді «За все благо даріть! Завжди радійте», як виконання цієї заповіді зрощує (і дає) плід смирення в душі оголошеного. Чи може не радіти той, хто безмежно вдячний комусь і йому випала нагода щось зробити для нього?! Бути вдячним (= бути в радості) – це бути в стані готовності і бажання принести радість тому, кому вдячний, послужити йому, зробити для нього те, що йому подобається! Сказати «дякую» (засвідчити, що ти прийняв дар, увійшов у стан вдячності) – це те саме, що сказати (всім єством бажати): «що я можу для тебе зробити?», і почувши волю дародавця, з радістю виконати її! Що для нас зробив Христос?! Ми в ІІІ ч. писали, що Христос – це Донор, який, віддавши нам Своє Тіло, помер за нас, тих, які потрапили в страшну катастрофу-аварію і помирали вічною смертю!.. Як ми маємо бути Господу вдячні за спасіння? Вдячний Христу мав би спитати Господа: що я можу для Тебе зробити, що Тобі подобається? Дозволь нам хоч щось зробити для тебе, для нас це буде велика радість! Господь сказав нам, що Йому подобається, що Він хоче – щоб ми виконували Його заповіді (напр.: щоб ми любили одне одного, щоб ми милували одне одного…). Господь сказав: все, що ви зробили ближньому, – Мені зробили. Кожна людина – це Христос («Хто бачив брата свого, той бачив Бога свого!»)! Безхатько, каліка, серійний вбивця, психічно хвора людина, єретик, сатаніст, подорожній, сепаратист, окупант… – це Христос! Полюби Христа в кожній людині, послужи Христу, оскільки ти вдячний Йому (адже ти заявляєш, що дякуєш Христу!), а бути вдячним, благо дарити – це з радістю служити!!! Тому той, хто почне не тільки язиком говорити «Господи, Господи!» (Слава Тобі, Дякую Тобі… та інші слова безглузді (див. Мф. 7: 20-22, Лк. 6: 46)), але і ділом благо дарити, служінням в радості, – невдовзі (дуже швидко) пізнає свою невдячність, відчує безрадісність в служінні, гнів, роздратування, неприязнь і зрештою ненависть до Христа. А все починалося так гарно: «Дякую Тобі, Боже…» (Лк.: митар і фарисей), а закінчилося: «Розіпни Його!» (Лк.: фарисей). Саме цей стан ада пізнає той оголошений, хто православно виконує, під наглядом Церкви (християн), заповіді Божі (хоча б одну – яку не візьми, всі вони про одне, про Любов!)! Швиденько людина (православно оголошена) пізнає свою невдячність, неміч (Господь стільки для мене зробив і донині робить, все, що я маю і чим я є, – це все Божий Дар, а я не тільки не благодарю, а навпаки: хулю, проклинаю, нарікаю, нічим не задоволений…) – смиряється, всеціло віддає, в абсолютній довірі ввіряє себе Спасителеві, Господу Ісусу Христу, Який Духом Святим вводить людину в Царство Боже – в Таїнство Життя Пресвятої Тройці! Християни перебувають в постійній радості, в повсякчасному благодарінні Богові Отцеві через Господа Ісуса Христа в Дусі Святому; все, що вони роблять, – роблять кожне діло для Господа Ісуса Христа, з вдячності Господу, тому перебувають в безперестанній радості! Для них велика радість – зробити щось для Господа, виконати будь- яку волю Божу, все в своєму житті вони перетворюють на Євхаристію, намагаються кожної миті послужити Господу у всьому і всім, в особі кожної людини! Суть Церкви – Євхаристія! (Нагадаю, що коли ми говоримо про радість, мова йде не про емоції чи сентиментальність – тут все іпостасне, тобто стан всього єства (розум, воля, почуття, вся психосоматика людини перебуває в цьому стані), а про готовність класти душу свою за кожну людину, страждати за Христа в радості, благо дарити – це служити, терпіти ради Любимого в радості-насолоді – див. ІІ ч.).

***

Бог творить завжди «дуже добре», «добро зіло» (див. Бут. 1: 31), і все, що є (тут і зараз – вся «данність»), – це «дуже добре» для всіх і всього одночасно! Щомиті Бог всіх вводить у Рай (найкращі умови, які лише можуть бути створеними для кожного, для його самореалізації та руху до цілі життя, до Щастя!)! Я завжди (об’єктивно) в Раю! У мене все завжди дуже добре («добро зіло»), і що би не трапилося в майбутньому – це Божий Дар, Божа Любов- Промисел-Піклування – все буде добре, дуже добре (і для мене, і для всіх і всього)! Бог донині творить (Ін.) – для всіх і всього – «добро зіло»! Слава-Благодаріння-Хваління Богу-Любові за всіх і за все! Завжди радійте! За все благодаріть! Завжди пам’ятай, що «все добре» саме так, як воно відбувається! Все, що йде до тебе ззовні (поза твоєю свободою), що відбувається без тебе (твоєї свободи), – це (все, що є) завжди для тебе, це найкраще для тебе, найкращий подарунок – Божа Любов-Даріння-Благодать-Піклування! Все було добре (якнайкраще, кращого бути не могло, бо Бог є Любов!), все є добре (бо Бог є Любов!) і завжди все буде добре, дуже добре (це не самонавіювання, не хворобливе побажання, породжене невизначеністю-незнанням (всяке може бути!? А якщо Бог передумає, або ми Його своїми зрадами-гріхами розгніваємо, наведемо гнів і ненависть на нас, чи щось піде не так – всяке може бути!?), а надія-впевненість Церкви (кожного християнина, який є Церквою), яка витікає з віри-відання Бога Отця як Любов Вічну і Незмінну – Бог є Любов! Надія-впевненість (очікування того, що вже звершилося, рух назустріч вже здійсненому – див. І ч.) християн – Царство Боже вже настало, вже всім подароване! А не колись настане чи колись буде подароване! Вже нам дано владу – Духа Святого – бути дітьми Божими, бути блаженними богами за Благодаттю)! Це «все» – абсолютне, бо Бог є Любов!!! Те, що мені (суб’єктивно) зараз здається великим злом, катастрофою, тобто все «дуже погано», «нічого доброго» (хоча все і завжди (об’єктивно) – «дуже добре», «добро зіло»!), свого часу, коли я зрозумію, яку велику Милість-Любов подарував мені (нічого доброго недостойному нічтожеству!) Господь Бог Ісус Христос в цьому (як я, гордий егоїст невдячний, бачу) «дуже поганому», «нічого доброго», «все пропало»… – саме воно стане тим, за що я (який нарікав-проклинав-злився-ненавидів; ми ненавидимо хрест, а тільки Хрестом приходить радість всьому світові і кожному) найбільше буду дякувати-благодарити, саме це (Божа Любов саме так, в дарі хреста, проявлена, добровільним носінням якого входимо в Радість Господа свого, в повноту Радості і Божественного Блаженства, тобто в єднання з Господом Ісусом Христом, Жаданим усіх бажань- еросів, а во Христі з Отцем і Духом Святим і з усіма свобідними іпостасями) стане джерелом великої радості і славослів’я- благодаріння! (Кожен сам хай наведе приклади зі свого життя, хай подивиться на своє життя – хіба це не водіння Боже, не чудеса за чудесами, хіба ми ніколи не казали: як добре, що трапилось саме так, як трапилося, а не так, як ми хотіли-домагалися (руйнування наших планів і мрій); щоб задати тон, наведемо декілька прикладів по плоті (для нас, егоїстів) радості язичників: запізнився (через те що: застряг у автомобільному заторі, у ліфті, потрапив у лікарню) на літак, який розбився і всі пасажири загинули, на автобус, який потрапив у аварію, на роботу, де стався теракт, а якби не… (те, що ми проклинаємо-ненавидимо, з чого хочемо вирватися – зійти з хреста (вирватися з ліфта, який застряг, зі стокілометрової автомобільної «пробки», з карети швидкої допомоги, з інвалідного візка, позбутися «колючки сатани, жала в плоті» (2 Кор. 11) – якоїсь хвороби тощо), але тільки по милості Божій нам не вдається досягнути того (гріховного, егоїстичного, шкідливого для нас тощо), що надумали, до чого прагнемо), то я там мав би бути і загинути).

Прикладів «все добре» в житті кожного сила-силенна (кожна мить буття!), і кожен хоч трохи уважний до свого життя одразу, не задумуючись, не порпаючись у своїй пам’яті, може навести десяток чудесних «все добре» (тобто преображених у світлі істини з «все погано» у «все дуже добре», «все якнайкраще»), а ми наведемо приклад Промислу-Піклування Бога-Любові притчею, в якій кожен може побачити себе.

В одного царя був вірний раб. Цар і раб разом ходили у всіх справах царя, і раб у всьому цареві допомагав. Цей раб весь час говорив: «Все буде добре, все добре». «Що буде добре?», – запитували його інші. Була похмура погода, а раб говорив: «Добре, дуже добре». – «Дивись же: хмарно і моросить, зимно і сиро!» – «Добре, дуже добре». На другий день світило сонце. Раб за своє: «І сьогодні все добре». І ось одного разу, коли вони пішли на полювання, щось трапилось із луком, який тримав раб, і той зненацька сам вистрілив, відрізавши випущеною стрілою царю палець. – «Що ти зі мною зробив, – закричав цар, – ой, ой, мені боляче, боляче!» А раб повертається до нього і без страху знову говорить: «Все буде добре!» – «Як же все добре, безумцю, ти усвідомлюєш, що ти таке говориш? Раз ʺвсе добреʺ, то підеш у тюрму-темницю за те, що ти зробив мені, там ти взнаєш, що означає ʺвсе добреʺ». Цар запроторив раба до в’язниці, а сам так і залишився без пальця. Однак він продовжував полювати, тому що це була його слабкість, пристрасть. Одного разу, вистежуючи звірину, цар далеко відійшов від інших, не зчувся, як забрів у лісові нетрі (глибше, ніж зазвичай) і там його упіймали тубільці, які зазвичай полонених чужинців приносили в жертву їхнім богам, а наостанок ще й з’їдали їх. Тому що ті тубільці були людожерами. Так вони вели його, а по дорозі співали і святкували з криками і вигуками: «ми спіймали царя, зараз уб’ємо його і з’їмо». А цар тим часом зажурено думав: «Дивися, що мене очікує. Всі мої піддані бояться мене, а ці людожери з’їдять живим, і я не знаю, як мені врятуватись». І коли вони вели його, хтось із тубільців помітив, що у царя немає пальця, йому бракує мізинця. Тубілець закричав: «Ох, ох, тепер ми не зможемо звершити жертвоприношення і з’їсти царя, тому що він порочний, має фізичну ваду-пошкодження-порчу». Так повелів їм їхній «бог», так говорить їхнє передання, що приносити «богові» у жертву і з’їдати можна тільки людину без пороку, без вади. А цар не мав одного пальця. «Ох, ох, – говорить тубілець, – як шкода. Гаразд, давай, іди звідси. Ти недостойний того, щоб ми тебе з’їли». І цар пішов, перехрестився і подякував Богу, кажучи: «Я спасся, я живий! Мене врятувало те, що в мене не було пальця!». Він підбадьорився від цього і дуже-дуже зрадів. І першим ділом згадав про свого раба, якого вкинув до в’язниці. Цар тут же віддав наказ негайно звільнити його. Раба покликали до царя, який, хвилюючись, йому сказав: «Прости мене, мій рабе, за те, що я зробив тобі. Я спричинив тобі такі страждання, завдав стільки прикрощів, через мене ти опинився у темниці». Раб повернувся до нього і знову промовив: «Все добре, все добре, мій царю! Не переймайся!» – «Ти так страждав, перебуваючи у темниці, і говориш ″все добре″?!» – «Але, мій царю, поміркуй, якби я не був у темниці, а був би з тобою в лісі на полюванні, кого би тоді з’їли тубільці? Вони з’їли би мене! У тебе не було одного пальця, і це врятувало тебе! А у мене ж то є всі пальці, і я би не спасся!». І тут цар зрозумів, що насправді все добре так, як воно відбувається… (А тепер у світлі свого життя-царювання, нехай кожен побачить в цьому цареві самого себе! «А хто мій раб?», – спитаєте ви. Кожен з нас має Вірного Раба – це Господь Ісус Христос, який безперестанно вірно служить нам («Я прийшов не для того, щоб Мені служили, а щоб послужити кожному, і віддати душу Свою за кожного»), про все для нас дбає (їжу, одяг, здоров’я… абсолютно про все, що потрібно для тимчасового життя і для спасіння- обоження – для життя вічного); ми Його б’ємо, розпинаємо, зневажаємо, ненавидимо… а Він Вірний нам і безумовно Любить нас, Піклується-Промишляє про нас!!! Причиною всілякої радості людини-царя є Раб-Слуга – Господь Ісус Христос, Який про все для нас дбає, знає, що відбувається і Премудро-Любовно допускає статися всьому тому, що трапляється в житті кожного; все служить нам на спасіння, через усе і усіх Господь Ісус Христос служить нам, одягає нас у весільний одяг, щоб ми були здатні їсти і пити з Ним у Його Царстві)⁸.

В світі немає нічого безсмисленного, безцільного – за всім стоїть «план» (Божий), все рухається (свідомо чи несвідомо – настане мить, коли Бог буде все у всьому і для всього) до цілі, все має якусь мету і причину (і ця причина не в минулому, а в майбутньому – все, що відбувається, стається не за щось чи чомусь (в розумінні: як наслідок минулого, як покарання за минуле, розплата за діла-вчинки…), а для чогось, кудись (яке, звичайно, враховує вихідні дані теперішнього, які є синергійними (співдією Бога і людини – Дарування і прийняття дару, відповіді на Божу любов) наслідками минулого) – Бог всі наші дії-плоди направляє на добро, до цілі, для досягнення мети – стяжання Духа Святого, обоження). Якщо людина пильнує за собою і є уважною до того, що відбувається в її житті, то вона відчує в якийсь момент, що для всього існував свій «план» (= «чому повинно відбутися те чи інше»). Все (весь «план» в найдрібніших деталях та найтонших нюансах) людина зможе пізнати тільки з вічності, коли буде пройдений шлях і досягнута мета (коли скаже: «праведний Ти, Господи, у всьому, що вчинив нам!» (Одкр. 19: 2а, Дан. 3: 27)), але дещо (грубе і велике) вона і зараз вже може збагнути, дивлячись ніби крізь затемнене скло. Наприклад, «план», який стояв за хворобою чи за смертю твого родича, коханої людини, дитини; чи чому ти повинен був втратити роботу саме в цьому році. Для всього є свій мудрий «план», якому кожна людина, в простоті серця, має довіряти. Переважно в таких ситуаціях, коли відбуваються непередбачувані події, одна людина втрачає розум, інша ні в що не вірить і не знає, що робити в житті. Людина заходить у страшний тупик, безвихідь. Але ж вихід, звісно, є: віддати себе Любові, Промислу і Турботі Бога. І тоді все сприятиме добру, все обернеться на добро. Кожна людина в своєму житті повинна навчитися говорити: «Все буде добре». «Але зараз же недобре», – чує людина всередині себе голос. «Все буде добре». «І те, що зараз погано? І це буде добре?». «Так, і це також. Все буде добре. Почекай, потерпи і пересвідчишся сам. Ти побачиш, як зміняться події. Потрібне терпіння («хто витерпить до кінця, той спасеться; хто пройде весь курс лікування – зцілиться!»). І зрештою із гіркого і болючого вийде щось солодке і приємне. Треба вчитися довіряти Богові і все, що від нас не залежить (серцем милостивим і смиренним), віддавати у волю Божу! «Самі себе, і один одного, і все життя наше Христу Богові віддамо!» на звершення Таїнства Любові-Євхаристії до Бога і до ближнього в Бозі Божественною Любов’ю Духа Святого. Ти люби (виконуй заповіді Божі, волю Божу з граничною розсудливістю та порадою), а про все інше не турбуйся – це діло Боже; шукай Царства Божого (Господа Ісуса Христа, Духа Святого), а все інше додасться тобі Богом (точніше, тобі буде не потрібне).

Отже, кожна ситуація і все, що в ній, – «дуже добре» для всіх і кожного зокрема (і для царя, і для раба, і для тубільців, які менше гріха на душу взяли, – на одну людину менше вбили, не принісши її в жертву бісам!). Тому слава Богу за всіх і за все, за Його Любов- Милість до всіх і всього!!! І як тут не радіти-благодарити, як не пориватися з усіх сил служінням, виконанням волі Даро-давця порадувати Його, полюбити Його взаємно, на Дар відповісти Благо- Дар-інням, на Любов відповісти взаємністю! Ось суть християнства – Євхаристія-Благодаріння – Любити (Богом, Духом Святим) Отця, Сина, Духа Святого, причащатися повноти Любові (повноти Духа Святого). Слава Тобі, Боже! Слава Тобі, Боже! Слава Тобі, Боже!

Бог є Любов! Тому кожна Його дія-енергія – Любов. Світ – це любов Божа. Тому все, що творить Бог, – це є Подарунок (безкорисливий Дар)! Все, абсолютно все – «добро зіло» – це Божий Подарунок (освідчення в Любові) кожній тварній істоті. Три речі викрадають у нас щастя: смуток за минулим, тривога перед майбутнім та невдячність за теперішнє (див. ІІ ч.)! Все, чим я є і що я маю, – весь всесвіт – це Божий Щедрий По-Дар-унок мені! А чому ж тоді ми не радіємо, чому ми нещасні?! Ми сприймаємо все (напр., іншу людину: чоловіка, дружину, друга, дітей, батьків) не як дар, подарунок нам у нашому житті, а як власне надбання, як «своє», як особисту власність («наше», «моє», «я маю право» тощо). В житті ти щасливий тільки тоді, коли відчуваєш, що у тебе є дари (= що ти любимий). Коли тобі роблять подарунки, радість тримає тебе у піднесеному настрої (кожна мить – це Дар, і все, що в ній, – незчисленні дари, найдоцільніші і найпотрібніші, найнеобхідніші для мене тут і зараз – Любов-Піклування Бога-Любові). А ми не радіємо іншому (чоловікові, дружині, дітям… і взагалі всьому: сонцю, погоді, землі, дощу, їжі, сну… всьому-всьому) як дарові, тому що не навчились говорити Богові «дякую» (благо дарю, Евхарістó), не навчилися дивитися з вдячністю на людину (і на все), яка біля нас (на ближнього (Лк. 10: 25-37)), не навчилися предстояти перед Богом з благоговінням і промовляти: «Який Ти Благий, Господи, дякую Тобі! Благодарю Тебе! Як Ти премудро з невимовною Любов’ю, Ласкою, Ніжністю все твориш! Я цього не заслуговую!    Дякую    Тобі!    Господи,    Ти    мені    (невірному, нічтожеству) дав це, дав і те! Слава Тобі, Боже! Слава Тобі, Боже! Слава Тобі, Боже!»

Для тих, хто пізнав, що Бог є Любов, для християн, суть їхнього життя – Євхаристія, Благодаріння-Служіння Богу, вираження у всьому любові до Бога. Для християнина життя – Господь Ісус Христос («вже не я живу, живе в мені Христос»). Все, що я роблю, – я «повинен» робити для Христа (Жаданого; метою і суттю всіх бажань свідомих і несвідомих є Господь Ісус Христос; кожна людина бажає собі кращого, щастя – Ісус Христос є Жаданий усіх бажань!). Ким би ти не був (одружений, монах), що б ти не робив – все потрібно робити для Христа, для Бога. За допомогою того, що ми робимо, ми Його хочемо знайти, Йому все присвячуємо у вдячності (Євхаристії) за все відоме і невідоме, за все, що Господь подарував нам, щоб ми збагнули Любов Божу – прийняли в себе, своє серце, свою іпостась Бога Тройцю, щоб стали храмом повноти Духа Святого!

Якщо ти щось робиш для Бога, то не приліпляєшся ні до чого того, що ти робиш (до будь-якого служіння). Я звершую будь-яке діло ради Христа, тому для мене головне не служіння-діло, а Той, ради Кого я служу, для Кого я це роблю! Якщо Ти, Господи, хочеш, щоб я робив те чи інше діло-служіння, я буду його нести (з радістю!) ради Тебе. Моя радість – це не діло заради діла (добрі діла заради добрих діл, добро заради добра – це все язичники роблять, в них багато таких «добрих» діл!), але діло ради того, що Ти цього хочеш. (Добрим ділом є лише те діло, яке звершене ради Господа Ісуса Христа, в Господі, а не тому що діло саме собою є добрим; діла самі собою є нейтральні, а добрими чи ні вони стають насамперед від їхніх мотивацій та плодів! Добрим ділом є діло, звершене ради Господа і яке дає плід смирення в серці і, як наслідок, плодоносить плодами Духа Святого!). Через діло- служіння я являю любов до Господа (Який сказав: любить Мене Той, хто виконує заповіді Мої! Хто виконує волю Мою, а не просто слухає про заповіді!)! Тому якщо я знаю, що Господь хоче, щоб я Любив Його через інше служіння (щоб я відмовився від того, яке мені подобається і ніс інше служіння), то я буду любити Його так (в радості виконуючи нове служіння, хоч би воно і не подобалося мені по плоті). Для християнина головне – Любити Ісуса Христа, незалежно від того, як Його Любити! («Я не шукаю волі Своєї».

«Як Господу вгодно, так і сталося. Нехай буде ім’я Господнє благословенне! Слава Тобі, Боже, слава Тобі!»). Тому треба вміти (вчитися) відмовитися від своїх устремлінь, зректися (зрікатися) своєї волі (якщо складаються обставини не так, як нам хочеться) і мирно, во славу Божу з благодарінням приймати реальності, як вони склалися…

Сторінки: 1 2