Я вже йшов закривати двері аптеки і тут побачив кошик з ліками, не розкладеними ще на полички. Тому вирішив затриматись на хвильку і розкласти їх на свої місця та занести в каталог, щоб завтра вже не повертатися до цього. Ану, подивимось, що тут у нас?

***

Скажемо ще декілька слів про оголошення, хрещення. Про Таїнства зручно повідати аналогіями з біологічних процесів навколишнього світу. Уподібнимо хрещення прищепленню при вирощуванні плодового саду. Як це відбувається? Якщо ми візьмемо насінину зі смачного солодкого яблука і посіємо її в землю, то у нас виросте дика яблуня з неїстівними плодами. Щоб отримати культурну рослину, необхідно привити до цього дикого дерева прищепу садової яблуні. При цьому потрібно враховувати багато різноманітних нюансів: яким чином прищеплюється саме цей сорт, коли це потрібно робити, як видалити дикі гілки, як потрібно обв’язати і залікувати місце прищеплювання, як поливати саджанці, як удобрювати ґрунт і т. ін. Християнство і є цією благодатною прищепою: воно прививається до дикого дерева впалої людської природи, і, будучи правильно зрощеною, переформовує його в дерево культурне, яке приносить свого часу прекрасні плоди Духа Святого. Очевидно, що попередньою, необхідною умовою цього процесу є наявність дерева (підщепи). Християнство розраховано на зрілих, розсудливих, відповідальних і свобідних особистостей – воно для тих, хто свідомо, відповідально, добровільно ХОЧЕ слідувати за Христом, зрікається себе і, беручи свій хрест, у радості смиренно йде (силує себе йти) за Нареченим, Спасителем, Тим, Хто його так Божественно Возлюбив… Для того, щоб люди змогли сприйняти, засвоїти прищеплення християнства (Святого Духа) потрібно, щоб у людини вже були зазначені вище якості (розсудливість, відповідальність…) та «спорідненість культур», щоб відбулося таїнство з’єднання за законом духовним, за яким «подібне єднається з подібним» (тобто оголошений вже має мати аскетичну любов, довготерпіння, милосердя, лагідність… смирення, тобто аскетичні чесноти, які подібні до чеснот Божественних, – плодів Духа Святого). Пригадайте притчі-аналогії про зерно, закваску, сім’я зачаття як про початок та ріст Царства Божого (див. Мф. 13: 31-33, 1 Ін. 3: 9). Зерно засівається в готову, оброблену, підготовлену землю; закваска вкидається в підготовлене борошно; прищепа прищеплюється до зрілого, підготовленого дерева; сім’я зачаття вкладається в утробу зрілої особистості (заміжньої душі), яка свідомо, любовно, добровільно вийшла заміж, і в шлюбі віддалася всеціло своєму Жениху (а мати інтимні стосунки і завагітніти поза шлюбом – це блуд! Бог не може блудити! Бог єднається в один Дух тільки з тими, хто добровільно, свідомо, відповідально, свобідно, любовно віддає себе Йому, всім єством каже Богові: «Так!»). Отже, хрещення Духом Святим Господь звершує тільки над оголошеними, підготовленими, свідомими, розсудливими, свобідними, зрілими особистостями! Ні про яке хрещення немовлят, дітей мови не може бути!

Ось ми свідчимо (аргументовано(!!!), з різних сторін: по Писанню, по плодах, історично, логічно, словом здорового глузду тощо)   про   ці   очевидні   речі   (оголошення,   хрещення),   але «християни», «православні» (безумні і сліпі, лукаві лицеміри), які впевнені у своїй правоті і правильності всього «православного» (різноманітних передань старців: вчень, традицій, чинів, обрядів…), навіть не намагаються тебе вислухати, але наперед (упереджено) ставлять на тобі клеймо «єретик», «протестант» і, щоб не бути «голослівними», дістають (ті, які не знають ні Писання, ні Сили Божої!?) якусь заяложену підбірку цитат, які, як вони («православні») вважають, розбивають в пух і прах все, що зазіхає на їхні «святині-традиції-устої» (= передання їхніх старців)! Ось ми говорили, що ні про яке хрещення дітей, немовлят мови не може бути. «Православні» не можуть навести жодної цитати з Писання, де було б сказано про хрещення дітей. В Писанні таких цитат немає і бути не може!!! Зате, навпаки, є прямі вказівки на те, що хрестилися тільки дорослі (які, слухаючи слово Боже, увірували):

«Коли ж повірили Филипові, який благовістив про Царство Боже та про ім’я Ісуса Христа, то хрестились і чоловіки і жінки» (див. Діян. 8: 12). (Сказано (8: 9-13), що Симона волхва слухали всі – від найменшого (діти) аж до найбільшого, а хрестилися тільки дорослі! Тобто діти («від найменшого») згадуються, коли ведеться мова про волхвування Симона і віри в нього, що «він – велика сила», а от про те, що діти увірували в Ісуса Христа і хрестилися, не сказано нічого, хоча це було б набагато важливіше уточнити, повісти про це. Але Лука – правдивий історик і не міг написати про те, чого не було, тобто що хрестили немовлят і дітей). Чую, як хтось там вже бубнить слова заїждженої пластинки (платівки, диска): а сказано ж у Писанні: «охрестився сам і всі домашні його», апостол Павло говорить: «Хрестив же я і Стефанів дім»?! Неважко спростувати і ці дитячі аргументи-фантазії. Розглянемо (дуже коротенько, зважаючи на очевидність питання) декілька місць з Писання, де мовиться про «весь дім» в контексті хрещення.

«Корнилій побожний і богобоязний, з усім домом своїм (немовлята і діти не можуть бути ні побожні, ні богобоязні – тому мова йде про дорослих)… Пошли людей і поклич Симона, він скаже тобі слова, якими (увірувавши в Ісуса Христа; віра ж від слухання, оголошення) спасешся ти і весь твій дім… Корнилій же очікував їх, скликавши своїх родичів та близьких друзів… Коли Петро ще продовжував цю промову, Дух Святий зійшов на всіх, хто слухав слово (не просто слухав, а увірував, тобто збагнув суть слова – діти і немовлята не могли слухати і розуміти! А дорослі, родичі і близькі друзі – так!)… Петро сказав: ʺХто може заборонити хреститись водою тим, що, як і ми, одержали Святого Духа?ʺ І звелів їм (всім (дорослим, бо тільки дорослий може увірувати), хто увірував і прийняв Духа Святого) хреститися в ім’я Ісуса Христа» (див. Діян. 10).

«ʺГосподарі мої, що мені робити, щоб спастися?ʺ Вони (апостоли) ж сказали: ʺВіруй у Господа Ісуса Христа і спасешся ти і весь дім твійʺ (Те саме, що кажуть Отці: Стяжи Дух Миру, Духа Святого і навколо тебе спасуться тисячі! А не тільки весь дім твій! А коли саме спасуться, похрестяться, це вже інше питання – коли кожен увірує в Ісуса Христа, тоді і спасеться! Тому діткам потрібно підрости!). І проповідали слово Господнє йому і всім, хто був у домі його (як можна немовлятам і дітям проповідувати слово Боже?!). І, взявши їх тієї ж години ночі, він обмив їхні рани і негайно охрестився сам і всі домашні його. І, привівши їх у свій дім, запропонував трапезу і радів з усім домом своїм, що увірував у Бога» (див. Діян. 16: 30-34).

«Начальник синагоги увірував у Господа разом з усім домом своїм, і багато з коринф’ян, слухаючи, увірували і охрестилися» (Діян. 18: 8). Отже, у всіх випадках, де мовиться про хрещення, наголошується не на хрещенні, а на вірі-довірі («увірував, увірували»), яка є наслідком навчання у вірі-довірі (спочатку апостоли «проповідували слово Господнє», а вже потім тих, хто увірували, хрестили). Про те саме говориться в словах: «Хрестив же я і Стефанів дім» (1 Кор. 1: 16), тобто всіх дорослих у домі Стефана, які увірували в Господа Ісуса Христа!

Тільки не починайте розказувати мені казочки: мовляв, обрізання в Старому Завіті – це те саме, що хрещення в Новому Завіті, а обрізували ж то всіх (чоловічої статі) в домі (і народжених у домі, і куплених за срібло) (див. Бут. 17: 9-14), тому і хрестити дітей, немовлят не тільки можна, але й потрібно… Ми вже детально говорили про два Завіти: Старий (по плоті, рабства і закону) і Новий (по Духу, свободи та істини), і яка різниця між ними.

І ще: коли ви розмірковуєте про «увесь дім», про те, що могло означати це словосполучення в ті давні часи, коли писалися книги Нового Завіту, врахуйте наступний факт-традицію: «Ще скажу: доки спадкоємець – дитина, він нічим не відрізняється від раба, хоч і є господарем усього, а перебуває під опікунами і домоправителями до визначеного батьком строку» (див. Гал. 4: 1- 7). Отже, коли дитина досягала повноліття (строк настання якого також визначав батько, окремо у кожному конкретному випадку), аж тоді відбувалося усиновлення, а доти дитина нічим не відрізнялася від раба… Тобто дитина – спадкоємець усього, і тому їхнє – дітей – є Царство Боже, але вступлять у володіння Ним вони тільки тоді, коли досягнуть (подвигом, трудом покаяння- оголошення) повноліття, тобто, стануть здатними свідомою вірою- довірою в Ісуса Христа прийняти-засвоїти серцем смиренним і милосердним Духа Святого, Духа усиновлення.

Отже, в домі хрестилися тільки ті, хто увірували в Ісуса Христа!!! Не просто мали невинний стан, чесноти – а віру-довіру в Ісуса Христа! А чому ж тоді апостоли не сказали нічого про хрещення дітей, про те, що їх не хрестили (напр., що «хрестився весь дім, крім дітей», або: «хрестилися тільки ті, які увірували»), тобто немає чіткості, бракує слова «тільки»?! Ми вже довели, що в Писанні, навіть по букві все чітко і однозначно сказано (але щоб ці очевидні речі побачити, прочитати, збагнути, потрібно бути неупередженим, правдивим, і свобідним від конфесійних збочень, інерцій, «передань старців»). А не згадували вони окремо про хрещення дітей тому, що абсурдність цього була для всіх очевидною, всі це розуміли (і розуміли аж до VIII-IX століття; а потім чомусь втратили розум-іння…). Це те саме, що сказати: «у домі Стефана всі захистили докторські дисертації» – зрозуміло, що немовлята і діти сюди не входять, тому і немає потреби наголошувати: «всі, крім дітей»; або сказати: «в цьому домі всі вже одружені-заміжні», очевидно, що і тут немає потреби зазначати – «крім дітей і немовлят»! Всі знають, що немовлята не одружуються- ну це ж очевидно для всіх, само собою зрозуміло (доводити нікому не потрібно). А хрещення – це і є захистити «Докторську Дисертацію зі стяжання богоприїмного смирення» в школі оголошених, це і є вступити в Шлюб з Христом, зачати(ся) від Духа Святого! Тому в часи апостольські про жодне хрещення дітей мови не могло бути (на той час це був повний абсурд), але пройшли століття, і це (похрестити дітей) вже стало великою чеснотою, добрим ділом!? Пильнуйте! Бог все допускає! Господь попереджав про різноманітні єресі, лжевчення, дух омани… Пильнуйте! Бо, наприклад, те, що для апостола Павла було «скібала», для теперішніх «християн», «православних» – це велика святиня, ознака православ’я, і так сучасні «християни» вірують і вчать (якщо ще взагалі хтось когось чомусь вчить!?) своїх послідовників!?

І не забувайте: головне, про що ми кричимо на увесь голос – необхідність оголошення, підготовки, навчання, послуху-слухання слова Божого і покаяння, без чого ніякого хрещення Духом Святим бути не може! Бог є Любов! Тільки не розказуйте, що попи вас похрестять – я про це прекрасно знаю не з чуток! Пильнуйте! Пізнайте Істину – і станете вільними від пут єресей, оман, фантазій, конфесійних упереджень, «передань старців»…

***

Церква (парафія) – це спільнота людей, об’єднаних (з’єднаних) навколо Христа, во Христі, тобто всі вони зібрані зі світу цього в ім’я Господа Ісуса Христа! Християн об’єднує, споріднює тільки Христос, Дух Святий! Коли ми писали про Парафію-Євхаристію (в ІІ ч.) і наголошували на необхідності членства в ній, то завданням нашого слова було показати, хто є християнин (щоб «християн» закликати до покаяння, давши їм очевидний критерій перевірки: чи я парафіянин, чи живу Євхаристійно, парафіяльно); християнин не може не бути парафіянином – кафоличною, соборною іпостассю (християнин – Церква, Тіло Христове, тому перебуває в тілесних (іпостасних) стосунках з усіма християнами, членами єдиного Тіла Особистісного Спілкування в Дусі Святому). Але не кожен парафіянин, член громади, яка чаює й імітує тіло (сім’ю, родину), реалізовує спільні соціальні проєкти, у якій допомагають одне одному тощо – християнин! В єретиків, сектантів звичною практикою є спільні чаювання, трапези, взаємопоміч (та що вже казати: навіть в язичницьких організаціях, клубах, рухах, партіях все це є) – і це їх від омани, єресі не спасає! Тому ознака християнина – це любов до Ісуса Христа, життя во Христі, в Дусі Святому! А ми по плоті написали для «християн»: якщо ти не учасник-причасник Євхаристійних зібрань хрещених, то ти не християнин. Але не кожен «причасник», учасник чину Євхаристії є християнином, далеко не кожен! По плодах їхніх пізнаєте їх! Тому головне – не парафія («любителів чаювань та теплих бесід») і членство в ній, а стяжання Духа Святого, членство в Тілі Христовому, причастя Тіла Воскресіння! Я не сховаюсь на Страшному Суді ні за кого і ні за що: ні за громаду, парафію, церкву, ні за чоловіка, жінку, дітей, попів, старців, святих… – Я сам предстану на Суд Божий, Я сам за себе дам відповідь: чи люблю Я Ісуса Христа (а не моя парафія, чи мій піп чи ще хтось, за спину кого ти безумно, безвідповідально ховався все життя)?! Чи люблю Я?! Чи в Дусі Святому Я?! Чи жадаю Я Духа Святого, Істини, Милосердя, Прощення?! Саме Я, Я, а не хтось інший чи інші! Я маю бути Щасливий, а не інші замість мене! Тому головне, про що потрібно дбати всім (і пресвітерам, і прихожанам-парафіянам) – це оголошення (слухання слова Божого і ревне виконання волі Божої), а не різноманітні язичницькі методи згуртування людей: чаювання, частування, трапези, бесіди, спільні соціальні, гуманітарні, культурні, національні… проєкти – нічого Тілесного, Євхаристійного не вийде, ніякої однодумної, односердечної парафії не вийде, тільки купа піску (індивідів-егоїстів), яка тримається видимо купи земними цінностями(ідолами)-вигодами, а не Христом, Істиною, Любов’ю Духа Святого! Щоб стати християнином, потрібно бути не парафіянином-прихожанином, а оголошеним! Пильнуйте! Бо тісні ті ворота, і вузький той шлях, що веде до Царства Божого…

***

Смирення – основа («блаженні убогі Духом») і найважливіший критерій духовного життя оголошеного (і християнина). Святі отці про смирення (в аскетичному аспекті) повідають: «Смирення і без подвигів багато гріхів робить простительними (які можуть бути прощеними); без смирення ж і подвиги марні, ба більше, навіть є причиною великих бід, зла. Що сіль для будь-якої їжі, то смирення для всілякої чесноти».

«Блаженна людина, яка пізнає неміч свою, тому що відання цього стає для неї основою (фундаментом), коренем і початком всілякого доброго вдосконалення» (прп. Ісаак Сирін). «Смирення… має першість серед чеснот» (прп. Варсонофій Великий). «Хоч багато є видів діянь-впливів Його (Духа Святого) і багато знамень сили Його, найперше з усього і найнеобхідніше є смирення, оскільки воно є початок і основа» (прп. Симеон Новий Богослов, слово 3).

«Убогий духом не буде осуджувати іншого, чи озлоблятися на нього, чи заздрити йому, чи кривдити його. Він сам себе, і тільки себе у всьому осуджує» (св. Іоан Кронштадський). А яким чином набувається ця блаженна убогість Духа (смирення) прп. Симеон Новий Богослов говорить коротко і ясно: «Строге, ревне виконання заповідей Божих навчає людей пізнанню своєї немочі».

***

«Не зв’язуй себе жодними молитовними правилами, це спричинить (породить) тільки розлад і зневіру (униніє, сум). Живи свобідно і легко пам’яттю Божою, і в цьому буде тобі захист, і поміч, і все життя: «Господи, помилуй! Господи, благослови! Господи, прости! Господи! Слава Тобі!». Ось як багато тобі молитов відразу і на всі випадки життя» (Іоан Крестьянкін).

***

Суть молитви не в словах молитви, а в дусі (бажанні), яким ми наповнюємо ці слова: це або смирення і ввірення (віддача) себе (і всіх, і все) Богові, або спроба своїми силами змінити Бога і обставини – вирватись, зійти з Хреста!

Молитва – це саме життя (во Христі), а слова (тексти молитов) – це тільки православний камертон, яким подвижник молитви (життя в Бозі, в ім’я Ісуса Христа) користується за потреби відновити тональність (чи висоту) смиренної повсякчасної радості та вдячності за все Богові, тональність добро-ділання, виконання волі Божої, заповідей Божих та віддачі себе всього Христу Богові (і: «Нехай буде воля Твоя; не як хочу я, а як угодно Тобі, Господи!»).

Сторінки: 1 2