Божественно любимий(!), Божественно люби – всіх, всюди і завжди! Бажай усім Щастя (Царства Небесного, Вічного спокою-блаженства!) і роби все, що можеш, щоб любимий (кожна іпостась, кожен образ Божий) досягнув цього Вічного Блаженства!!! Бог є Любов! Я щомиті Божественно любимий, в мене все добре, дуже добре! Залишається (кожній іпостасі-особі) подбати, щоб мені було добре, щоб я сповнився любові Божої, щоб я став Любов’ю (по благодаті Святого Духа)! Тому і сказав Господь: шукайте Царства Божого (= готуйте свої серця-іпостасі, щоб у смиренні прийняти Царство Боже, Яке вже давним-давно подароване вам!), а все інше, необхідне для плоті – додасться вам (точніше, вже дано, і кожної миті дано: ми всі разом і кожен зокрема щомиті (повсякчасно) перебуваємо в Раю – Божественно Любимі Богом-Любов’ю (через усіх і через усе)!)!

Зовні вас все добре – Царство Боже (Яке між вами і вже в християнах є), тому подбайте про внутрішнє, про серце – ревним виконанням заповідей (волінь) Божих увійдіть у стан смирення і сокрушення, перебуваючи в якому будете здатні прийняти Дар Спасіння – Духа Святого, станете храмом Пресвятої Тройці! Тому не бідкайтесь: що їсти, що пити, у що вдягнутися – про це все подбав Отець Бог-Любов. А дбайте про те, як (по)дякувати Богові – ревно виконуйте заповіді Божі – любіть Бога і образ Божий! Суть духовного життя: віра в промисел Божий (= Божу Любов до мене, до всіх і до всього)! (І, звичайно, ніколи не забувайте про розсудливість з порадою!). Тому дбай про внутрішнє (як віддати своє серце- іпостась Богові-Любові) – про зовнішнє подбав Бог!!! Все, що є зовні мене (всі обставини, і все (солодке і гірке, приємне і скорботне, втіха і біль-страждання…), і всі, хто в них («вороги» і друзі…)) – воно завжди найкраще, найдоцільніше для мене (згідно мого духовно-душевно-тілесного стану)!

Один старець, випробовуючи ученика, спитав: навіщо молитися?! Бог є Любов, Любить усіх і кожному дає все, що лиш можна йому дати! Навіщо тоді молитися?! Ученик зніяковів і не знав, що відповісти… Тоді старець продовжив: Бог є абсолютна Любов, а це означає, що Його не можна зробити більш велелюбним чи менш велелюбним, більш милосердним чи менш милосердним… Це людей можна розчулити, схилити на свій бік, як стародавні казали: дари прихиляють і богів. Бог не такий. Бог – Сонце, повнота проміння (світла), спрямована на всіх, а от чи приймаємо ми цю повноту чи ні – залежить від нас. Людина може позакривати вікна (душі-серця) віконницями, запнути їх чорними шторами і сидіти в темряві, і бути при цьому переконаною, що пітьма повсюди. Їй кажуть, що на вулиці сонце, ясний день. А така людина твердить: яке сонце, яке світло?! – тьма непроглядна… Молитва – це щире бажання змінитися: у своєму стремлінні до Бога я прагну уподібнитися Йому, я каюся. Бути у покаянні, каятися – означає змінюватися, робити себе здатним до сприйняття цього Божественного Світла. Ось чому ми молимось, чому мусимо молитися. Ми повинні каятися, памʼятаючи, що маємо не Бога змінювати (що абсолютно неможливо і абсурдно), а самі перемінитися. Суть людського життя полягає передусім у покаянні, у зміненні, у бажанні змінитися. Подвиг молитви – це подвиг покаяння. Я тільки можу більше або менше допускати до себе це Іпостасне Смиренне Велелюбне Світло, входити у спілкування з Богом, або відвертатися від Нього (силою не будеш милою)! Молитва – це переміна (покаяння) нас, яка робить нас здатними сприймати Любов Бога, всі Його Дари, усі Його Блага, тобто робить нас богами по Благодаті, храмом Пресвятої Тройці! Ось чому потрібно молитися (безперестанно; на всякий час у Дусі; ми створені для молитви… – дет. про молитву див. у ІV ч.).

Як тільки ми сказали (благовістили), що Бог є Любов, і ви зрозуміли, збагнули суть цього Євангелія (Бог є Любов: Ісус Христос – Син Бога-Любові…), і увірували в Господа Ісуса Христа, то це означає, що теоретичний курс богослів’я вже завершений! Залишається тільки одне – молитися (= каятися), труди до трудів докладати, ревно виконуючи заповіді Божі (які увиразнюють, розтлумачують, характеризують любов-благодаріння), намагаючись любити, прагнути стати любов’ю, смиритись, і серцем смиренним та сокрушенним, в убогості Д(д)уха прийняти Духа Святого, хреститися Духом Святим, прийняти вогонь Любові Господа Ісуса Христа!

У когось може виникнути резонне запитання: «А навіщо ти тоді продовжуєш викладати усілякі теоретичні помисли-ліки, якщо перед цим тобою вже було сказано про Євангеліє Любові?!» Так, ми вже сказали практично все, але перебуваємо в аптеці, де є різноманітні ліки-помисли (для лікування різних хвороб: єресей, оман, безумій, невідань…) для тих, хто ще не пізнав, що Бог є Любов, хто ще не увірував, що Бог є Любов (і все, що звідси випливає: Ісус Христос – Син Божий, Царство Боже настало…). Тому, якщо Ви увірували, що Бог є Любов, то Вам тут (у нашій убогій соціальній аптеці) робити нічого (стяжайте Духа Святого та йдіть благовістіть Євангеліє Ісуса Христа)! А хто ще вагається, має якісь запитання-нерозуміння – той може обережно, з неупередженим налаштуванням побродити поміж стелажами нашої аптеки…

Вже дві тисячі літ Церква благовістить Євангеліє: Бог є Любов, Царство Боже настало, Дух Святий вже вилитий на всяку плоть, залишається тільки увійти в це Царство Смиренної Любові, прийняти Духа Святого! Нині у світі мільярди хрещених, але в це Євангеліє майже ніхто не вірить.

«Християни» підмінили Істину, Слово Боже «переданнями старців» і чекають, як жиди, другого пришестя Христового, настання Царства Блаженства і вічного шалому. Настало вже Царство Боже (якого ще очікуєте – царства антихриста?!), прийшов уже Христос (якого месії ще чекаєте – антихриста?!)! Але «християни», «православні» кажуть: ми зараз бачимо у світі торжество зла, війни, катастрофи, біди, ріки крові та сліз… значить, Царство Боже ще не настало! І не розуміють, бідненькі, що Царство Боже (Царство Хресної Смиренної Любові) не від світу цього, це абсолютно не те, про що мріють («православні», «християни») люди віку цього! Як колись юдеї, які бігали за Христом тисячами (і ученики в тому числі), мріяли про плотське царство комфортного європейського, в достатку хліба і видовищ, життя, у славі панування над іншими народами, – так само і нинішні   «обрізані-хрещені»,   «православні»   мріють   про

«Славу Содому і Гоморри!», про «Славу нації і смерть ворогам!». Тому і переконані «православні», будучи впевненими, що вони зрячі, що ще не настало Царство Боже, вони ще цього не бачать і не відчувають: ще не мають вчителі по чотири тисячі доларів зарплати та ще не настала остаточна смерть ворогів… Та й Христос ще не прийшов вдруге, аби судити живих і мертвих, щоб сповна воздати північному мордору – ворогам Содому і Гоморри – за всі злодіяння його і прославити тих содомлян, «невинних» жертв агресії («православних» язичників-ідолопоклонників), які вибрали собі антихриста за царя… Тому й називають «православні» Євангеліє Царства Божого, Яке вже настало, – божевіллям, єрессю, очевидною нісенітницею… – Ну ми ж то бачимо, що ще не настало Царство (ми ж ще не царюємо, ще не блаженствуємо) та й Христа ще не видно – коли Він (вдруге) прийде, то це буде відомо всім… А якісь «безумці» (християни), які не бачать очевидного (крові, сліз, страждань, смертей…), стверджують-благовістять, що вже все «звершилося» (див. Ін. 19: 30).

Ми цілу книгу присвятили свідченню Євангелія, що вже настало Царство Боже, – де ми детально свідчили про це, різними способами «довели» істинність цього Євангелія (див. ІІ ч.: «Покайтеся! Віруйте в Євангеліє – Царство Боже настало!»). Але це Євангеліє для «православних» (напр., ПЦУ) – єресь (див. ІІІ ч.)! Церква в Дусі Святому не перестає свідчити-благовістити, що Ісус Христос, Син Божий прийшов до нас (втілився, став Людиною, став «з нами Бог») назавжди!!! Не для того Господь прийшов до нас, щоб короткий час (33 роки) побути з нами і знову залишити нас (сиротами) на тисячоліття (аж до «другого пришестя»)! Чи може Той, Хто когось (людину) невимовно Божественно Любить, і довго шукаючи після великої розлуки-втрати, і нарешті знайшовши, залишити, знову розстатися, піти від нього?! Коли Господь казав апостолам, що «краще для вас, щоб Я пішов (зійшов, вознісся на Хрест), бо якщо Я не піду (то ми не зможемо бути єдине в Дусі Святому – див. Ін. 17: 21-23), то Дух Святий не прийде до вас (Я вас не вознесу до (пізнання) Отця)» (див. Ін. 16: 7). Господь прийшов, щоб повернути нас у дім Отця, в Царство Боже, щоб обожити нас у Самому Собі. «Не залишу вас сиротами; прийду до вас. Ще трохи, і світ уже не побачить Мене; а ви побачите Мене, бо Я живу, і ви будете жити (перебуваючи в Мені Духом Святим і Я у вас). Того дня (коли будете похрещені Духом Святим) дізнаєтесь ви, що Я в Отці Моєму, і ви в Мені, і Я в вас» (див. Ін. 14: 18-20). Господь прийшов не для того, щоб піти, а «пішов» для того, щоб бути у нас повік у Дусі Святому: «ось Я з вами по всі дні на віки віків» (див. Мф. 28: 20). Яке «друге пришестя» може бути для тих, хто живе во Христі («вже не я живу, а живе в мені Христос» – Гал. 2: 20), який може бути страшний суд для тих, хто перебуває у вічній радості («ніщо і ніхто не зможе відлучити нас від любові Божої, що в Христі Ісусі, Господі нашому» – див. Рим. 8: 39), і вже перейшов від смерті у Життя (див. Ін. 5: 24). Але, поки що, свідчення християн «православні», «християни» не приймають, це для них єресь; так само, як і колись вожді, богослови юдейської релігії називали Ісуса Христа єретиком, біснуватим, божевільним і зрештою розіп’яли, думаючи, що тим вони служать Богові. Одні жиди (юдеї) ждуть (чекають) на перший прихід    Христа    (Месії),    а    інші    жиди    («християни», «православні») чекають (ждуть) на другий прихід (друге пришестя) Христа. А Христос давним-давно прийшов (на подив юдейських жидів), і нікуди не ходив (а на короткий час зійшов на Хрест та спустився до ада, щоб наповнити Собою все, всіх воскресити, всіх обожити, всім дарувати Духа Святого і щоб стати до нас якнайближче, з’єднатися з нами іпостасним єдинством-перихорезою), а перебуває з нами (і вже у християнах) повік (на подив «християнських» жидів)!

Коли Господь Ісус Христос Вознісся (= Воскрес, Прославився), то Він не віддалився від нас, а став до нас ще ближчим, ніж був до Хреста-Воскресіння-Вознесіння- П’ятидесятниці! І що дуже важливо зрозуміти: люди (і апостоли в тому числі) увірували в Ісуса Христа (як Господа, Сина Божого) тільки після Хреста-Вознесіння- П’ятидесятниці-Воскресіння! Господь пізнається тільки Духом Святим! Апостоли увірували в Ісуса (православно, істинно, а не національно-політично) як у Христа і Господа (= Бога, онтологічного Сина Божого) тільки після Хреста- Воскресіння (= П’ятидесятниці-Вознесіння-Прославлення), коли вірою прийняли Духа Святого, і в Дусі Святому пізнали Господа Ісуса Христа.

Дехто каже, виправдовуючи своє лінивство, невірство:

«От тоді, коли Господь ходив по землі, творив чудеса, проповідував, тоді було легше увірувати в Нього, стати учеником Христовим; бути би мені в ті часи в Палестині, попросив би Господа зцілити мене чи моїх рідних, близьких…». Навіщо вам Палестина, Єрусалим, Галилея, навіщо вам сумувати за минулим, за часом життя Господа до Воскресіння?! Ви зараз перебуваєте у набагато кращих умовах («краще для вас, щоб Я пішов, і прийшов до вас у Дусі Святому» – див. Ін. 16: 7), ніж ті юрби, тисячі людей, які бігали за Ісусом Христом, шукаючи хліба і видовищ (та й зцілення, звичайно, бо хворенькому не до хліба і не до видовищ, спочатку треба зцілитися, а потім вже і хліб, і видовище: десять очистилися-зцілилися, а повернувся до Бога благодарити тільки один – див. Лк. 17: 17-18). Але як тоді, так і тепер Христос пізнається вірою, і доступ до Христа мають тільки віруючі! Тому ми всі в однакових умовах! Господь з нами (не тільки в Палестині, Єрусалимі, Галилеї чи у якихось «святих» місцях… а вже людством, воскреслим, обоженим всюди є і все наповняє, і з усіма є і про всіх дбає («біля кожного серця (язичника) стоїть і стукає»))!

Господь прийшов на землю (втілився), щоб з’єднатися з нами, обожити нас і бути з нами в єдинстві повіки! Тому все, що описано на євангельських іконах від Втілення до П’ятидесятниці, – це все рух Бога до нас, аж до дверей нашого серця (подальший рух Бога (в наші серця, в серцевину кожної іпостасі) вже залежить від кожного з нас). Живучи во плоті (до Хреста-П’ятидесятниці-Воскресіння), Господь Ісус був близький до людей (але обмежений в просторі-часі), але благодіяв їм зовні них («бо ще не було на них Духа, бо Ісус ще не був прославлений»). А після Вознесіння- П’ятидесятниці-Хреста став якнайближче до кожної людини- іпостасі (не як колись, 2000 літ тому, тільки для мешканців Юдеї та її околиць, а до всіх: у всіх формах існування). Відтоді вже є можливість перихорези, взаємопроникнення Бога в людину і людини в Бога у Ісусі Христі.

Але   жиди   (які   ще   чогось   ждуть:   «християни», «православні»), які не знають ні Писання, ні Сили Божої, стверджують, що в Писанні (на Іконі) написано, що Господь віддалився від учеників, вознісся на Небо, і знову прийде судити живих і мертвих у останній день та ін… Змалюємо цю ситуацію притчею. Гість прийшов на подвір’я (і люди з Ним спілкувалися з будинку через вікно – 33 роки), а потім пішов з подвір’я (став невидимим плотськими очима), щоб увійти в дім – просто вхідні двері з іншого боку будинку (в серці- іпостасі), – тому вже не можна було Його бачити через вікно (плотські відчуття). Тому жиди (які живуть по плоті і заради плоті) роблять висновок, що Він пішов (раз став невидимим для очей (відчуттів) плотських). Господь вже біля вхідних дверей, стоїть і стукає, а жиди виглядають Його на подвір’ї, у воротах, чи десь далеко на горизонті!?

Господь не пішов від нас, а завершив прихід – увійшов (вже у серця віруючі) у Дусі Святому на Небо (а Небо міститься в серці-іпостасі…) і стоїть біля сердець невіруючих (язичників: «християн», «православних»…), готовий увійти і сповнити їх повнотою Блаженства Життя Пресвятої Тройці (див. Одкр. 3: 20)! Отже, так званий відхід («піду від вас») означає: піду як (зовнішній) індивід, щоб прийти в Дусі Святому і стати все у всьому! Піду = ззовні піду, щоб увійти у ваше внутрішнє, щоб увійти у ваші серця, щоб стати з вами єдине у Дусі Святому! Господь став невидимим плотськими очима (як обмежений індивід), вознісся з-перед очей людей, щоб вірою увійти в їхні серця, стати з ними єдине – де вже немає відстані. Все, що ми бачимо плотськими очима (відчуттями), ми бачимо зовні себе – воно об’єктивне. А Господь Ісус Христос – не об’єкт, а Суб’єкт, Іпостась-Особа, яка пізнається тільки у безпосередньому спілкуванні-єднанні, у перихорезі-взаємопроникненні (що стало можливим у Дусі Святому тільки після П’ятидесятниці-Хреста-Воскресіння), в однаковому способі існування (Смиренній Любові). Після Воскресіння Ісус Христос уже не пізнається як індивід (див., напр., Лк. 24: 15-16, 35; Ін. 20: 14-15; 21: 4, 12-14), а тільки (як Господь, як Особа-Іпостась Пресвятої Тройці, як Боголюдина-Господь) вірою Духом Святим, у Таїнстві (Тілесного, Іпостасного, Євхаристійного всецілого ввіряння, віддавання себе Ісусу Христу і всецілого прийняття Його) спілкування-причастя!

Але як колись, у часи служіння Господа до Хреста, тільки віруючі в Ісуса пізнають Його, єднаються з Ним в один Дух, приймають Духа Святого, приймають Силу Його (напр., тільки одна кровоточива доторкнулася («доторком віри») до Господа, хоча тиснули Господа багато хто – див. Лк. 8: 44- 46), так і нині (коли Господь уже всюди є і всі в Ньому), і на віки віків!

Сторінки: 1 2