«Підготуйся мужньо зустріти спокуси (скорботи; «неможливо не прийти спокусам»), які посилаються на тих, хто творить добрі діла, і потім уже починай їх виконувати. А якщо не будеш підготовлений до зустрічі (приходу) спокус, то утримайся від ділання чеснот» (прп. Ісаак Сирін. Слово 57). Християни (і оголошені) – добродії, тому і завжди перебувають у скорботах, спокусах, випробуваннях, які завжди слідують за добрими ділами! «Будьте мужні», – каже Господь своїм ученикам! «Хто приступає служити Господу, йти за Господом, – нехай підготує душу свою до терпіння скорбот», бо «багатьма скорботами всім нам належить увійти у Царство Боже, стяжати Духа Святого». «Тісні ворота і вузький путь, який веде у Життя Вічне через горнило скорбот, яким і пройшли усі святі услід за Господом Ісусом Христом!». Пильнуйте! Моліться, щоб не піддатися спокусі, щоб не спокуситися (скорботами, гоніннями, випробуваннями… – всім тим, чому належить бути у житті ученика Христового) і не відпасти від Істини та слідування за Господом!
«Душі тих, які надто слабкі, щоб по своїй волі придбати собі життя, скорботами невільними приводить Він (Бог- Любов) до чесноти» (прп. Ісаак Сирін. Слово 91). В останні часи спасаємось тільки (радісно-благодарним) терпінням скорбот (невільних; бо на вільні подвиги ми вже не здатні – через брак духоносних наставників, вільними подвигами плекається гординя-прєлєсть; винятки тільки підтверджують правило!).
«Коли на шляху твоєму знаходиш незмінний мир, тоді бійся, тому що ти далеко перебуваєш від прямої стежки, яку протоптали утруджені стопи святих. Бо поки ти ще на шляху до Царства, ознакою наближення твого до міста Божого нехай буде для тебе наступне: зустрічають тебе сильні (великі) спокуси; і що більше наближаєшся і досягаєш успіху, то більше спокуси, які постають перед тобою (на твоєму шляху), примножуються. А тому, як тільки на своєму шляху відчуєш в душі своїй найбільші і найсильніші спокуси, знай, що в цей час душа твоя дійсно (правдиво) потай вступила на новий вищий ступінь, і примножена їй благодать у тому стані, в якому вона поставлена, тому що відповідно до величі благодаті, такою самою мірою і в скорботу спокус вводить Бог душу (а це все заради смирення – В. А.), і вводить не в мирські спокуси, які бувають з іншими для приборкання пороку і діл явних, не тілесні схвилювання розумій також під спокусами, але спокуси, які пристойні інокам у їхній безмовності. […] Якщо душа в немочі і не має в неї сил для великих спокус, а тому просить, щоб не увійти їй в них, і Бог послухає її, то напевне знай, що якою мірою не має душа достатніх сил для великих спокус, такою ж самою вона нездатна для великих дарувань; і як заборонений до неї доступ великим спокусам (приклад величезних спокус: Авраам, Іов, Пресвята Богородиця, богооставленності преподобних Отців… – В. А.), так забороняються їй і великі дарування, тому що Бог не дає великого дарування без великої спокуси. (Бог є Любов! Бог-Любов хоче кожній людині (кожній іпостасі-особистості) дарувати Самого Себе і все Своє, дати повноту Духа Святого, сповнити всіх повнотою Царства Божого, щоб усі іпостасі були богами по благодаті! Але не може неготового вмістити, тобто не смиренному дати Дари (відповідні смиренню; Бог тільки смиренним дає Благодать). Ми свідчили, що Бог ніколи не похрестить Духом Святим неготового, неоголошеного, не смиренного – а тільки сокрушенного, сповненого благодаріння та милосердя! Бог є любов! Скільки хто може вмістити дарів – стільки і дарує; щедро, не мірою Бог дає Духа Святого, але кожен приймає благодать у міру смирення. А без скорбот ніхто не смириться; щоб було більше смирення (пізнання своєї немочі та Божої Любові до мене), потрібні більші скорботи. Тримай ум во аді і не впадай у відчай. Спокуса богооставленності – це бути на дні ада (ад-пекло – безбожний стан). Так Господь готує Великих до прийняття великої Благодаті – В. А.). Співмірно до спокус визначені Богом і дарування, по Його премудрості, якої не можуть осягнути створені Ним. Наостанок, після жорстоких скорбот, які посилаються на тебе Промислом Божим, пізнає душа твоя, яку прийняла вона честь від величі Божої. Тому що по мірі печалі буває і втіха.
Питання. Як же тоді? Чи спершу спокуса, і потім дарування; або спершу дарування, а за ними вже і спокуса?
Відповідь. Не приходить спокуса, якщо душа не прийме спершу в тайні величі понад міру свою, і Духа благодаті, прийнятого нею перше (Бог дає хрест кожному згідно його сил! Тобто кожній людині Господь дає силу нести свій хрест! Бог-Любов спокушає-випробовує, дає завдання-задачі відповідно до сил і міри кожного – тільки будь мужній, не лякайся, і твердо знай: що якби ти не міг, тобі було б не під силу (розв’язати задачу Промислу Божого, чи перетерпіти скорботу), то Господь би не дав, тож приймай все в любові і мирі… – В. А.). Про це свідчать спокуси Самого Господа, а подібно до цього і спокуси апостолів, яким не було попущено увійти у спокусу, доки не прийняли Утішителя. Хто причащається благ, тому пристойно терпіти і спокуси, тому що скорбота його після блага. Так угодно було благому Богові творити з усіма. І хоч це дійсно так, тобто благодать передує спокусі, однак відчуття спокус, для випробування свободи, неодмінно передувало відчуттю благодаті. Тому що благодать ні в кому ніколи не передує випробуванню спокусами (заради смирення: спочатку смиряється (Господь допомагає смиритися), а потім приймає благодать (Бог смиренним дає благодать), входить у володіння тим, що вже має, що вже дано до спокуси, за допомогою якої смирившись, стаємо здатними увійти у володіння Даром благодаті – В. А.). Благодать (відчутно діє) пришвидшує в умі, але уповільнює у відчуттях, і нам під час цих спокус притаманно вже мати два протилежні і ні в чому не подібні між собою відчуття, тобто радість і страх; радість – тому що ти йдеш шляхом, прокладеним святими, краще сказати – Самим Оживотворителем усіх, як це випливає з розгляду спокус. Страх же ми повинні мати, щоб не з причини гордості терпіти в цій спокусі. А втім, смиренномудрі умудряються благодаттю і можуть все це розрізняти і пізнавати: яка спокуса від плоду гордості і яка – від ударів, завданих Любовʼю. Спокуси при входженні в добре життя і при зростанні його відрізняються від спокус, які попускаються для врозумлення за гординю серця. (Принцип цей діє на всіх рівнях духовного життя, на всьому шляху покаяння (від беззаконня до Закону, від Закону до Благодаті-обоження)! Багатьма скорботами належить усім нам увійти в Царство Боже – В. А.).
Залишити відповідь