…Чому, якщо Христос говорить, що дасть Духа віруючим в Нього, то немає ніякого сумніву, що ті, які не мають Духа, не є віруючими в Нього…

…Якщо ж хто стане говорити, що кожен з нас, віруючих, отримав і має Духа, хоча не усвідомлює і не відчуває того, такий богохульствує, так як робить брехливим Христа, який сказав: буде в ньому джерелом води, що тече в життя вічне, – і ще: у віруючого в Мене… від утроби його потечуть річки води живої (Ін. 7, 38). Отже, якщо джерело б’є, то напевно річка, що витікає із цього джерела і протікає, видимою буває для тих, що мають очі. Але якщо і це (будемо говорити в тоні тих, які так мудрують) відбувається в нас, а ми нічого такого не відчуваємо і не усвідомлюємо в собі, то явно, що ми зовсім не будемо відчувати і життя вічного, яке буває наслідком того, і не побачимо світла Духа Святого, але перебуватимемо мертві, сліпі, нечутливі і в майбутньому житті, як перебуваємо в теперішньому. Таким чином вийде, що надія наша марна і біг наш – даремний, якщо ми все ще в смерті, тобто залишаємося мертві духом і не сприймаємо почуття вічного життя. Але не так є в істині, не так. Але що я говорив не раз, скажу і ще, і не перестану говорити: світло Отець, світло Син, світло Дух Святий; три ці єдине Світло, позачасове, нероздільне, незлитне, вічне, несотворенне, …, невидиме, оскільки є і мислиться сущим поза і понад усім, – якого жодна людина не могла ніколи побачити раніш очищення і не могла отримати перш, ніж побачить.  Бо спершу належить побачити його, і потім багатьма подвигами стяжати (здобути), так як багато бачили, але не стяжали… Спочатку багаторазово находить божественне просвітлення і осяяння на тих, які каються з теплотою серця, але скоро і відходить. І якщо вони віддадуть себе цілком у подвиги навіть до смерті, і шукатимуть (стяжатимуть) цього просвічення з болем сердечним, і представлять себе Христу Господу достойними, чистими, непорочними в усіх ділах, то знову отримають його, і воно прийде знову до них більш досконалим. Якщо ж вони полінуються і не захочуть вкинути себе у великі труди з причини життєлюбства та спокоюлюбства свого, то бувають недостойні такого дару і не входять в життя вічне (не сприймуть початків його) зараз, поки ще в тілі знаходяться; не увійшовши ж тепер – вочевидь, не зможуть цього і по смерті, в іншому житті (допоки не покаються – В.А.).

…святий, коли увійшов у подвиги мучеництва і почав переносити муки в боротьбі своїй, тоді пізнав самого себе, що він є храм Божий, і став бачити розумними очима своєї душі, що Дух Божий відчутно мешкає в ньому.

Тож і ми всі, браття мої, повинні зневажити теперішнє, як і мученики, тому що нікому неможливо отримати нетлінне, якщо він не порахує в гній тлінне, ні здобути вічне, якщо він приліплений до тимчасового; ніхто також з поневолених в серці якою-небудь пристрастю, хоча б то найменшою, не може мати живучим в собі Христа благодаттю Святого Духа, бо Бог Світло є…

Я голодував на повернення твоє і покаяння, але ти не дав Мені скуштувати цього і задовольнити жадання Моє, тобто не розкаявся у злих своїх гріхах. Був Я нагий від доброчесних діянь твоїх, і ти не одягнув Мене ними. Був Я в тісній, нечистій і темній в’язниці твого серця, ти не захотів відвідати Мене і вивести Мене на світло. Ти бачив, як Я лежав у хворобі твого власного лінивства і бездіяльності, і не прийшов послужити Мені добрими ділами своїми. Відійди ж від Мене…

…Ось що скаже Господь, ось що говорить Він і тепер тим, які кажуть, що мають в собі Духа Святого, тільки Він прихований і закритий темрявою пристрастей їхніх і не зриться розумними очима душі їх. До тих же, які кажуть, що знають Христа, але не бачать світла Божества Його, говорить Христос: якщо ви пізнали Мене, то, звичайно, пізнали як Світло, бо Я є воістину Світло для світу. Але горе тим, які кажуть: коли прийде день Господній? – і не подвизаються осягнути його тут, в цьому житті, бо пришестя Господнє і прийшло, і приходить завжди у вірних, і присуще у всіх бажаючих. І якщо Христос є Світло для світу, і обіцяв Своїм Апостолам бути з нами до кінця віку, то як Сущий з нами має прийти? Ні, не має Він прийти до нас, тому що ми не сини темряви і ночі, щоб прийшло до нас світло, але сини світла і дня Господнього. Тому і поки живемо в теперішньому житті, перебуваємо з Господом, і коли помремо, будемо жити через Нього і з Ним, як говорить божественний Павло (Рим. 14, 8).

І святий Григорій Богослов²⁶ говорить: «що для чуттєвих сонце, то для мисленних (духовних) Бог. Він є і майбутній вік, і невечірний день, і царство небесне, і шлюбний чертог, і земля лагідних, і божественний рай, і Цар, і Послужитель, як Сам сказав: блаженні раби ті, яких, прийшовши, Господь знайде пильнуючими. Амінь кажу вам, що підпережеться і посадить їх і, приступивши, послужить їм» (Лк. 12, 37). Всім цим, і ще багато більшим цього, – чого і полічити нікому не можна, – буває Христос для віруючих у Нього, – не в майбутньому тільки житті, але насамперед в цьому, а потім в майбутньому, тільки тут меншою мірою, а там повною. Втім, вірні звідси ще бачать ясно майбутні блага і приймають завдатки (зачатки) їх. Як не думають вони, що отримують тут всі обітниці, так знову не такою живлять себе надією, що мають отримати їх всі тільки там, а тут, в цьому житті, бувають позбавлені і зовсім не причасні до майбутніх благ. Але позаяк Бог в премудрості домобудівництва спасіння визначив за посередництвом Своєї смерті та Воскресіння дарувати нам царство нетлінне і вічне життя, то ще звідси, без сумніву, сподобляємось ми бути причасниками майбутніх благ…

Але якщо праведні не бувають причасниками вічних благ і не отримують благодаті Божої ще тут, перебуваючи ще у цьому житті, то Христос тільки пророк є, а не Бог, і все, про що каже Євангеліє, не є дар благодаті, а тільки пророцтво про майбутні дарування; рівним чином і Апостоли отримали пророцтво, а не здійснення пророцтв: і самі вони нічого не отримали, і іншим нічого не дали. На жаль! Яка нечутливість і яка сліпота у тих, котрі тримаються такої думки! Бо якщо так є, як вони кажуть, то звідси випливає, що віра наша – лише самі слова, за якими немає жодного відповідного діла. Але якщо Божа благодать, спасительна для всіх людей, з’явилася тільки словом, а не ділом, і якщо ми станемо думати, що таїнство нашої віри є саме таким, то хто ж тоді буде нещаднішим за нас? Якщо світло для світу є Христос і Бог, а ми будемо вірити, що жодна людина ніколи не бачила Його, то хто інший буде більш невіруючим, ніж ми? Якщо Христос є світло, а ми говоримо, що не відчуваємо Його, коли зодягаємось в Нього, то чим ми будемо відрізнятися від мертвих? Якщо Він є виноградна лоза, а ми – гілки, і, проте ж, не усвідомлюємо єднання, яке маємо з Ним, то явно, що ми бездушні і безплідні, – сухі поліна, гожі тільки для вічного вогню. Якщо, за божественним словом, ті, які їдять плоть Господа і п’ють кров Його, мають життя вічне, а ми, коли причащаємося, не відчуваємо, щоб при цьому було у нас що- небудь понад те, що буває від звичайної їжі, і не усвідомлюємо, що отримуємо інше життя, то очевидно, що ми причащаємося тільки хліба, а не Бога. Бо якщо Христос є Бог і людина, то і святе тіло Його не є тіло тільки, але тіло і Бог нероздільно і незлитно, і оскільки тіло, тобто оскільки воно є під видом хліба, – бачиться тілесними очима, а по Божеству не бачиться тілесними очима, але бачиться мисленими очима душі, тобто розумом… Отже, якщо ми думаємо, що все це буває в нас без того, щоб ми розуміли і відчували почуттям душі нашої, то хто зможе, як належить, оплакати нечутливість нашу? Воістину ніхто… блаженні ті, які прийняли Христа, що прийшов, як світло, у них, колишніх мешканців темряви, тому що вони стали синами світла і невечірнього дня. Блаженні ті, які зодягнулися у світло Його в теперішньому житті, тому що зодягнулися вже в шлюбне вбрання і не будуть зв’язані по руках і ногах і вкинуті у вогонь вічний. Блаженні ті, які, будучи ще в тілі, побачили Христа. Тричі блаженні ті, які побачили Його і поклонилися Йому мисленно і духовно, тому що повік-віку (ніколи – В.А.) не побачать вони смерті. Блаженні ті, які щоденно вкушають Христа з таким спогляданням та віданням, як пророк Ісайя – палаюче вугілля, тому що вони очистяться від усякої скверни душевної і тілесної. Блаженні ті, які повсякчасно очима ума приймають невимовне світло, тому що вони як удень благообразно будуть ходити і весь час життя проживуть в духовній радості (ликуванні). Блаженні ті, які ще тут пізнали світло Господнє, як Його Самого, тому що в майбутньому житті вони предстануть перед лицем Його з дерзновенням. Блаженні ті, які завжди перебувають в світлі Господньому, бо вони і в цьому житті є, і в майбутньому житті будуть завжди братами і співспадкоємцями Його… Блаженні ті, які від усієї душі силують себе ввійти у світло (Христове), знехтувавши всім іншим, тому що вони, якщо і не встигнуть, перебуваючи ще в цьому житті, увійти в це світло, відійдуть звідси з благими сподіваннями і ввійдуть в нього, в міру свого духовного росту… Блаженні ті, які бачать, що вбрання душ їхніх є світлосяйним, як Христос, тому що вони повсякчасно будуть переповнюватися невимовною радістю і, дивуючись тому і захоплюючись, будуть проливати найсолодші сльози, усвідомлюючи, що стали вже синами і співучасниками воскресіння.

Сторінки: 1 2