Отже, чому немає радості від почутого Благовістя Церкви? Перша причина: ми не розуміємо, на рівні теорії, словесної інформації – про що говорить Церква. Напр., якщо дати дворічній дитині купюру номіналом 500 грн., то вона (незважаючи на те, що хоче морозива, а мама каже, що не має за що купити) цю купюру може подерти, викинути – тобто вона для неї має таку саму цінність, як і інші папірці з картинками. Або про те, що я виграв в лотерею, мені повідомлять іноземною мовою, якої я не знаю – ніякої цінності та значення для мене це повідомлення не матиме (хіба що я звернуся, будучи розсудливим, до людей знаючих цю іноземну мову, які зрозумілою мені мовою розтлумачать про що тут йдеться). Тому в трьох наступних розділах, постараємося розчути та зрозуміти (хоч трохи) Церковну Радість.
Друга причина – це наша психосоматична нездатність бажати – нам нічого не потрібно: ні Рай нас не вабить, ні пекло не лякає. Це наша мертвість, теплохладність, нечутливість, розслабленість на всіх рівнях буття, одним словом – «живі» мерці. Мертвий нічого не хоче, йому ніщо не потрібне, його ніщо не радує, він не відчуває болю. Тому блаженний убогий (той, який хоче того, чого немає, ще щось хоче…), голодний, спраглий, гнаний… – це ознака, що ще людина жива і буде Жити, бо Життя із гробу засяяло. Тому після теоретичних розділів скажемо дещо про повернення мерців до життя, про реанімацію від смерті нечутливості до життя спраги та бажання Повноти Буття – Щастя.
Ознака християнина – ликуюча, торжествуюча радість, мир, довготерпіння, доброта, лагідність… Якщо у Вас цього немає, то просіть Церкву оголосити Вас, підготувити Вас до покаяння (поновити обітниці хрещення) та допомогти увійти в радість Господа Свого.
Отже, сказати: «Царство Боже настало – ви вже об’єктивно Щасливі, від вас тепер вимагається лише одне, щоб бути Щасливим – захотіти Жити Повноту Буття», це те саме, що сказати: «Бог є Любов (любить нас – бажає нам Щастя, та робить все від Нього залежне, щоб ми були Щасливі), смерть (останній ворог цілісності) знищена, і ми стали здоровими, цілісними, тобто воскресли». Якщо ми можемо говорити про ці «події» (знищення смерті та наше воскресіння) в минулому часі (як такі, що вже звершилися, відбулися), тоді Щастя вже доступне кожному, а якщо в категоріях майбутнього часу (смерть колись буде знищена та ми колись воскреснемо), то ми знову (або: поки що) перебуваємо в Старому Завіті, завіті обіцянки, сподівання на майбутнє (а не надії на минуле, звершене; надії як актуалізації того, що вже відбулося, тобто нашого воскресіння. – див. І ч.) – ми поки що нещасливі, а обіцянка, що колись будемо – це не є «радість повна»!?
Але Церква Христова сміливо, не боячись здатися в очах світу безумною та спокусливою, благовістить, що Царство Боже настало, воно вже між нами та в нас (від нас «вимагається» одне – увійти в Нього, прийняти Його). Якщо так, то Церква благовістить, що: Бог є Любов, смерть знищена та воскресіння даровано. Вслухаймося у це вічне «Радуйтеся!», яким Церква звертається до кожного із нас…
Залишити відповідь