Коли апостол Павло проповідував в Афінах серед ареопагу про воскресіння з мертвих Ісуса Христа, то афіняни, почувши про воскресіння мертвих, одні глузували, а інші говорили: «Про це послухаємо тебе іншим разом». На час проповіді апостола Павла, в елліністичному світі вже викристалізувалося дуалістичне вчення про людину (в різних варіантах). Умовно кажучи , грецький дуалізм можна охарактеризувати висловом «σώμα σήμα» (со́ ма сі́ ма), тобто «тіло – гріб, гробниця». Гріб чого? – Гріб душі. Тіло і душа мислилися як дві різні субстанції. Душа вічна, і батьківщина її – світ ідеальний. Тіло – тимчасове, матеріальне і є джерелом страждань і страстей душі. З такої точки зору, безглуздою і навіть кощунственною (блюзнірською) є сама думка про тілесне воскресіння, що й було продемонстровано апостолу Павлу (не тільки в Афінах, а й частково в Коринфі). Основна причина, чому греки не могли зрозуміти апостола Павла, полягає в тому, що вони говорили різними «антропологічними мовами» (антропологія – вчення про людину). (Це непорозуміння з часів апостола Павла не припинилося – воно триває донині. Язичницька філософія, яка імпонує мисленню плотського ума, мало-помалу майже витіснила з християнства Біблійне вчення про людину: язичники говорять про душу і тіло (або: дух, душу та тіло) як різні субстанції, тобто аналізують (розщеплюють на складові: душу і тіло, які можна відділити одне від одного та мислити як окремі реальності) природу; а християни говорять про іпостась, особистість та природу в її цілісності, не ділячи (навіть мисленно) її на складові (або про природу: як сутність і енергію, які невіддільні і немислимі одне без іншого). Церква ніколи не говорить про безсмертну душу (в розумінні субстанції, складової людської природи) – це язичницькі мотиви в філософії на релігійні теми). Одні і ті самі слова позначають різні поняття, вказують на різні реальності (див. І ч. про «домовленість про терміни»). Рух думки відбувається в різних «системах координат» – біблійно-християнській та елліністично- язичницькій (дет. див. І ч.).

Зараз ситуація не набагато краща, ніж в Афінах двохтисячолітньої давності (мабуть, ще гірша, бо мова йде про тих, хто називає себе християнами), бо і зараз люди не розуміють Євангеліє – про що Церква благовістить, яку Велику Радість звіщає. Постараємося разом почути, зрозуміти (попередньо домовившись про терміни, поняття) Євангеліє, яке благовістить Церква, про що Вона говорить, коли проповідує «воскресіння мертвих», «воскресіння в тілі», «тілесне воскресіння». Ми бачимо, що для розуміння мови Церкви потрібно уточнити, вияснити розуміння (з’ясувати значення) трьох термінів (що під цими термінами розуміє Церква): «смерть» (ми детально говорили в попередньому розділі – повторюватися не будемо), «тіло» та «воскресіння».

Подивимося, що розуміє Церква під словом «тіло». (Після попереднього розділу ми повинні вже розуміти, що мабуть не те, зовсім не те значення, яке вкладає світ ХХІ століття). Господь Ісус Христос називається Церквою Спасителем за те, що спас нас. Господь прийняв у втіленні у свою Божественну Іпостась всю людську природу (Отці, полемізуючи з єретиками, говорили: «Що не прийняте (Богом в Свою Іпостась – В.А.) – те не зцілене, не спасенне (не обожене)»). Отже, Господь спас, обожив, воскресив всю людську природу (як сказали б язичники: «душу» і «тіло»), всю людину. Слово Σωτήρ (Спаситель) того самого кореня, що й слово σώς – що з грецької означає «цілий», «здоровий», та слово σώμα – тіло (спільний корінь «σω» – «ціл»: т(ц)іл-о, ціл-ий, з-ціл-яти, ціл-існість, Ціл-итель). Отже, σώς (со́с) – «цілий», «здоровий», σώμα (со́ма) – «тіло» («ціло» як кажуть білоруси), «цілісність», σωτηρία (сотері́ я) – «зцілення», «набуття тіла, цілісності», «спасіння», Σωτήρ (Соті́ р) – «Цілитель», «Спаситель». (На українську мову ці спільнокореневі слова перекладають різнокореневими: спасіння, тіло, здоров’я – тому, якщо хочемо зрозуміти Євангеліє, без пояснень, без наведення мостів не обійтися). В інших мовах прослідковується та сама картина. В латинській мові: sanare (цілити, зціляти; звідси: санаторій – місце, де зціляють, лікують; санація – зцілення) – sanus (здорова людина) – sanctus (спасенний, святий); спільний корінь «san», спасіння і зцілення в латинській мові одна і та ж дія. В німецькій мові: heilen (лікувати, зціляти) – Heil (зцілення, спасіння) – Heiland (Спаситель) – heilig (святий, спасенний); корінь «heil», отже цілісність і спасіння – це одне і те ж. Англійською: whole (цілий) – holy (святий, спасенний, щастя)… Отже, «спасати» – це «зціляти, надавати цілісності, відновлювати цілісність».

Оскільки, Господь спасає не «тіло» (в розумінні субстанції, як складової природи за вченням язичників), а людину в її цілісності, то процес спасіння не стосується якоїсь окремої «складової» природи. Отже, σώμα – «тіло» (цілісність) не несе поняття матеріальності.

Про що тоді говорить Церква, коли вживає слово «тіло»? Наприклад,    в    посланнях    апостола    Павла    «тіло»    означає «людина», «індивідум», тобто тіло – це людина в її об’єктивній дійсності, тобто людина як об’єкт. В такій перспективі маємо: «моє тіло»=я, «його тіло»=він. (Аналогічно: «моя душа»=я, «душі ваші»=ви. Душа, як і тіло, вказує не на субстанцію, а означає силу натурального життя, саме життя і людину як істоту, яка має відчуття та волю). Людина і тіло – це одне і те ж. Цікаво, що таке поняття «тіла» відображено не тільки в грецькій мові, але, наприклад, в англійській: anybody (хто-небудь, важлива особа), everybody (кожний, всі вони), somebody (якась людина, милий, мила), де body – це тіло.

Отже, σώμα (тіло) – це людина як ціле (цілісна особистість), неділиме. (Як синонім можна вказати грецьке άτομος, латинське individuum. Σώμα є ά-τομος (не-ділиме), заперечення будь-кого – τομη (ділення), в тому числі дихо- чи трихотомії (філософське вчення про субстанціональну дво-складовість природи людини: душа+тіло чи три-складовість: дух+душа+тіло). Отже, σώμα=άτομος=individuum=неділиме=ціле). Тіло – те, що не ділиться. (Всі предмети поділяються на дві групи: тіла і не тіла. Тілом називається те, що не можна розділити на декілька тіл. Напр., ноутбук є тіло – його не можна розламати і отримати два ноутбуки; окуляри – тіло, бо їх не можна розібрати і отримати дві пари окулярів; купа піску – не є тілом, бо її можна розділити на декілька куп піску (купа ділиться на купи); калюжа – не є тілом, бо з цієї води можна зробити декілька калюж). Але в реальності цього світу («шкіряних риз») людина «подільна»: вона хворіє, страждає, старіє (тліє, тління), розкладається в смерті (в кожній смерті-народженні з І в ІІ, з ІІ в ІІІ ф. існування). Тобто, вона не володіє справжнім σώμα (цілісністю, тілом), справжнім тілом, цілісністю. «Цілення» (зцілення), відновлення цілого-тіла називається σωτηρία. Σωτηρία означає: я стаю σώς, стаю цілим, здоровим. Це слово σωτηρία перекладається як «спасіння», хоч фактично означає «зцілення» (набуття цілісності, істинного тіла). Відповідно слово Σωτήρ (Спаситель) фактично означає – «Цілитель».

(Зауважимо, що в традиції Церкви труп ніколи не називали тілом. Це не богословською мовою ми говоримо на похороні: «винос тіла о такій-то годині», але грецькою труп це πτώμα (пто́ма), а σώμα (тіло) – це людина. Отже, коли мова йде про тіло, то атоми і молекули тут ні при чому).

При нагоді, дуже важливо вказати на специфічне значення слова «тіло» в словах Господа Ісуса Христа , промовлених на Тайній Вечері: «Це є Тіло Моє». (Зауважимо, що в апостола Іоана в тому контексті вживається слово σάρξ (са́ркс) – «плоть». Але словник Іоана відрізняється від словника ап. Павла та інших Євангелістів (тобто вони різними словами вказують на одну і ту саму реальність, досвід), і у нього (Іоана) «плоть» означає те ж саме, що, наприклад, у Павла «тіло»). Через нерозуміння Церкви – скільки буває зла! Всім відомо, до яких мерзенних наслідків інколи приводить факт зміни (чи підміни) семантики (значення) цього слова, коли «тіло» розуміють односторонньо, як матеріальну плоть, майже як труп. Люди просто відходять від причастя і від Церкви, аргументуючи свій відхід тим, що не можуть пити крові та їсти м’яса сирого (як колись ученики відійшли від Спасителя, коли Він їм говорив про Євхаристію; вони, не розуміючи про що мовить Господь, казали: «Жорстоке це слово! Хто може це слухати»; хоча Господь говорив: «Дух оживляє; плоть аніскільки не допомагає», даючи знати, що не про м’язи і жили йде мова, а про Його Іпостась, Духа Святого, але вони не хотіли вслухатися, перепитати – чи правильно вони розуміють. Так буває і нині – відходять, так і не пізнавши суті, та не потрудившись, щоб пізнати істину).

А зараз дещо скажемо про слово «воскресіння». Грецькою Ἀναστασία (Анастасі́ я) «воскресіння» (повернена до життя), походить від ἀνάστασις (ана́ стасіс) «підйом, вставання; воздвиження»; етимологія слова: з ἀνά (ана́ ) «вгорі, вгору, назад» + στάσις (ста́ сіс) «розстановка, встановлювання», від ἵστημι (і́ стімі) «ставити, розставляти; зводити; стояти». Отже, воскресіння, воскрешати, воскресати означає: вставання, пробудження, повернення до життя, ставати живим, переходити із мертвого стану, бездушного (нежиттєвого) в живий стан (душевний), оживання, набирання сил, сповнення сил; антонім до слова воскресіння – смерть, а до «воскресати» – помирати (напр., природа навесні оживає – воскресає із зимової смерті; встати від сну – воскреснути з мертвих, де смерть – образ біологічної смерті; коли до розслабленого (живого «мерця») чи того, хто втомився від важкої праці, після відпочинку повертаються сили – це також воскресіння; реанімація – це також воскресіння…).

Отже, слово воскресіння означало (до вкладання в нього християнами свого специфічного змісту та початку використання його як ікони, яка вказує на духовну реальність) – повернення до життя (тобто назад, до втраченої форми існування), до біологічної форми, яка була перервана чи втрачена. Напр., процес оживання природи навесні після зимової смерті позначали словом воскресіння; воскресіння людей (повернення з ІІІ ф. існування назад в ІІ ф.), тобто реанімація: Воскресіння (реанімація) юнака Ілією, дитини Єлисеєм, людини дотиком до кісток Єлисея, дочки Яіра, сина вдови, Лазаря чотириденного Ісусом Христом, Тавіфи Петром, Євтиха Павлом – ці та інші реанімації (біологічні процеси «шкіряних риз») називали словом «воскресіння». Коли Церква говорить про Воскресіння Ісуса Христа (і наше в Ньому), то в устах Її це слово (воскресіння) – це словесна ікона («матерія» якої – біологічна реальність), яка вказує на абсолютно іншу реальність: за допомогою тварного вказуємо на нетварне, за допомогою земного – на Небесне, Духовне, Божественне (аналогічно, як у випадку із поняттям «смерть» – див. вище). Тому Воскресіння Господа – це не біологічний (атомно-молекулярний) процес, який є тільки іконою, вказівкою на Воскресіння; а використовуючи, за аналогією, біологічну смерть і воскресіння (реанімацію), Церква вказує на духовну реальність, позначаючи через слово «смерть» – відпадіння від Бога, розрив єдинства… а через «воскресіння» – відновлення єдинства, цілісності боголюдського (де Бог і людина – єдине Ціле) організму (тобто Церкви). Тому Воскресіння в Церковному розумінні не залежить від біологічної форми існування (а Церква використовує її процеси тільки як найкращу аналогію і не більше), це абсолютно іншо-природний процес.

Отже, Христос Воскрес із мертвих тілесно – про що це Євангеліє? Ми вже, сказавши про значення (яке вкладає Церква) кожного слова: «Воскресіння», «смерть», «тіло» – сказали все, уважний читач висновки може зробити сам. Але оскільки я знайшов у отця в його записничках цікаві (на мій погляд) думки, які стосуються тілесного Воскресіння з мертвих, то я, з вашого дозволу, ними з вами поділюся.

Господь наш Ісус Христос називається Спасителем, бо Він спас нас (від гріха, прокляття і смерті). Спасти, як ми бачили вище, це те саме, що і зцілити (спасіння – це процес тілесний, «в тілі», тобто цілісне, комплексне лікування всього єства). Воскресіння Господа – це завершення та звершення спасіння. Отже, спасіння це те саме, що і воскресіння. Господь – освячення наше, освятив нас (освятити – означає зробити Божим, віддати на служіння Богу, вознести на жертовник; Христос освятив нас в абсолютному кінцевому розумінні – вже нічого до цього додати не можна, бо «Во Христі вся (виділення – В.А.) повнота Божества перебуває тілесно»; це означає, що немає вже не освяченого, не Божого, профанного, (буденного), яке би протиставлялося сакральному, священному. Тому всі чини освячення і таїнства, які звершує (краще сказати священнодіє, створює умови для найкращого сприйняття одкровення Реальності, прийняття Духа Святого; бо таїнства звершує тільки Господь Ісус та Дух Святий) Церква релігійними громадами на чолі із пресвітером, – це не освячення у власному розумінні, бо вже все освячене, обожене євхаристійно у Христі, а явлення, одкровення того Освячення, яке звершилося у Христі). Одну і ту саму дію, яку звершив Господь, позначають різними словами: спасіння=воскресіння=зцілення=викуплення=освячення=обоженн я=усиновлення… Одна проста Божественна дія, якою Господь нас поставив, возніс у божественне достоїнство, увів у Життя Пресвятої Тройці, позначається багатьма різними словами (які в земному досвіді означають різні реальності), по-перше, щоб уникнути спокуси зрозуміти Таїнство, «вичерпати» бездонну глибину Премудрості Божої (що рівносильно гордині, погибелі – бути як Бог), по-друге, щоб хоч якось дати зрозуміти оголошеним (християнам – які живуть Духом Святим, живуть в Таїнстві – слова, які говорять «про…», не потрібні), що відбувається в Таїнстві Спасіння, Обоження. Оскільки ми намагаємося в цьому розділі зрозуміти суть Воскресіння, то для кращого розуміння візьмемо синонімічний ряд: воскресіння=спасіння=зцілення.

Воскресіння – це не повернення або відновлення біологічного життя, – це перехід від безбожної, пекельної форми існування до Божественного Життя. Воно стосується не атомів, молекул (природи) по суті, «що вони є», а способу їх буття – «як вони є». Тому, у якій природі воскреснемо (нас Господь Воскресив, але ми ще не воскресли, не увійшли у володіння…) значення немає, головне, що в Тілі (з великої «Т» – бо все наше єство вже Євхаристія, Тіло і Кров Христові), Цілісності, як Особистість, яка Любов’ю (Божественною, Духа Святого) цілісно (кафолично) обіймає все Суще. Тіло – Цілісність, яка охоплює: для Христа – всю реальність – і Божественну, і тварну, а для тварних істот (іпостасей) – це воіпостазувати, оволодіти, охопити, вмістити в собі всю тварну та по благодаті всю Божественну реальність. Воскреснути в тілі – це увійти в цілісне, кафоличне життя, це стати Іпостассю, відбутися як Особистість.

Ви скажете: Христос же був Особистістю, то як Він став Особистістю, якщо він ніколи не переставав бути Богом?! Ми в ділі спасіння не проходимо шлях Христа: Він, будучи Богом, став людиною, а ми, будучи людьми, стаємо богами по благодаті. Тому наше входження в повноту буття відрізняється від Христового. Христос, будучи Цілісною Особистістю, не мав потреби зцілятися (будучи Цілісним, не мав потреби в набутті цілісності). Христос воскрешає, зціляє тварну природу, яка в людських іпостасях була відірвана від Божественного модусу буття, та набула егоїстичної, похітливої, хворобливої, пекельної форми існування. Тому Христос, втілившись (відновив цілісність всієї реальності Божественної та тварної), – примирює (задає одинаковий ритм буття – як Любов) всім Своїм викупним подвигом дві реальності: Божественну і тварну, і з них двох (розірваних гріхом і смертю) в Самому Собі робить одне, іпостасно з’єднавши незлитно, незмінно, нероздільно та нерозлучно. (Зцілити, зробити щось цілим – привести до єдності, єдинства, яке означає примирення, узгодження – єдину мету, ціль, єдине життя). Тому Воскресіння Христове стосується єства, а не Іпостасі Його («У гробі тілом (тіло= весь Христос, а не якась субстанція; у гробі увесь), у пеклі душею (душа= весь Христос, а не якась субстанція; у пеклі увесь), як Бог, в Раю з розбійником (в Раю увесь) і на престолі був Ти, Христе, з Отцем і Духом все наповняючи, Неописанний» – Христос повнота, що наповнює все). А тварні істоти йдуть до цілісності (воскресіння) навпаки. Тобто, природа вже зцілена, обожена, воскресла – тепер (вже 2000 літ і далі) завдання кожної іпостасі – воскреснути, дійти, вирости до «повної міри росту Христового», до кафоличної (цілісної, всеохопної) свідомості, до одкровення в нас повноти Божественного Життя. Природа обожена – обожується іпостась, воскресає, встає (зводиться) в повний зріст, «досягає» повноліття Христового і стає одним із Тройці (по благодаті).

Тому коли Церква говорить про Воскресіння – Вона не говорить про жили, м’язи, молекули, атоми (до речі, науковці стверджують, що кожні сім років наша індивідуальність стає абсолютно іншою, тобто, всі наші клітини оновлюються: одні відмирають, а інші народжуються – а ми цього навіть не відчуваємо (і не знали б, якби нам не розказали) та й уваги не звертаємо – живемо собі, грішимо, робимо добро, радіємо, плачемо…). Тому (оскільки вже все єство обожене, воскресле) перед кожним із нас, в якій би ми формі (І, ІІ, чи ІІІ) існування не були – відкриті двері до воскресіння. («Хто вірує (відає – В.А.) в Мене (Ісуса Христа) і живе (вірний віданню) – той смерті не побачить вовік… а перейшов від смерті (безбожного існування – В.А.) в Життя (Вічне, Воскресіння, став на незворотний шлях обоження – В.А.)»).

Церква – Тіло (Цілісність) Христове, Повнота Боголюдської реальності. Воскреснути – це стати іпостассю Церкви, увійти в повноту життя, кафоличну свідомість Церкви. Дух Святий свідчить, що одна тварна іпостась вже стала іпостассю Церкви, тобто воскресла – це Пресвята Богородиця. В Церкви вже (поки що) дві іпостасі – Син Божий Ісус Христос і Пресвята Богородиця Марія. Тому завдання кожної іпостасі – прийняти Тіло (Цілісність) Христове (що Церква по-особливому актуалізовує на Євхаристії). «Прийміть, споживайте – це є Тіло Моє (Цілісне Моє Життя, це Я увесь)», станьте причасниками, учасниками Воскресіння (= Цілісності) Мого. (Тому Церква і співає після причастя Тіла (= Зціленої всієї Реальності) і Крові (= Життя Святої Тройці) Христових: «Воскресіння Христове бачивши, поклонімось…»). Заклик Церкви: «Тіло Христове прийміте», це не просто підійдіть до чаші з Дарами та спожийте Святиню, Яку вам дадуть, – це: воскресніть із мертвих, станьте причасниками (та учасниками) Воскресіння, воіпостазуйте зцілену Боголюдську реальність, станьте іпостассю Церкви!!!

Тому Церква і говорить, що суть духовного життя – засвоїти, зробити своїм Євхаристію: Тіло і Кров Христові. Тому ми в центрі наших убогих трудів поставили Євхаристію, це Альфа і Омега всього духовного життя християнина і язичника, який хоче жити, бо «ніхто не приходить до Отця, як тільки через Сина».

Воскреснути (оскільки все вже в Іпостасі Сина Божого в Церкві існує як Любов) – це Любити, стати любов’ю, це бути в Істині та стати істиною, відбутися кафоличною особистістю! А ми замість того, щоб шукати як воскреснути тут і зараз (як стяжати Любов! як любити) – дискутуємо (спираючись не на досвід Церкви, а на свої фантазії (які називаємо мудрим словом – «філософія»): «а я так думаю», «а так пише…», «мені так здається»…): воскреснуть (тобто ще не воскресли!???) в яких тілах (в розумінні матерії, субстанції), якого хімічного складу, в якому віці…, але в одному ці фантазери погоджуються між собою (це спільна омана для них усіх) – це (воскресіння) все відбудеться після смерті, за гробом!??? Тому ті мрійники нещасні і тут (в ІІ ф.), і там (в ІІІ ф.) убогі на життя! В устах церкви Тіло (ціло) – цілісність, кафоличність, а не тіло і кров: м’ясо, жили, лімфа… Тому тільки той, хто Любить – той і бачить воскресіння Христове і своє в Ньому!

Коли Церква говорить про наше (на відміну від Христового) воскресіння, то смисловий наголос лежить не на природі (яка вже воскресла, зцілена), а на іпостасі, яка виростає до кафоличного, цілісного відання всього сущого. Воскреснути – це бути у спілкуванні з Богом і святими в єдиному Тілі (Церкві).

Воскресіння як реанімація в «шкіряних ризах» – це повернення в ІІ ф. існування із ІІІ ф. А Воскресіння (у специфічному християнському розумінні) – це перехід із стану в стан: з пекельного, безбожного стану до Райського, Божественного в Дусі Святому. Воскресіння не стосується форм існування (І, ІІ, ІІІ), а знищує пекло, оДухотворює єство. Повертає не тільки в Райський стан (вихідний стан, з якого ми впали, відпали), а дарує творінню повноту обоження! Тому після Воскресіння Христового «шкіряні ризи» вже існують в Райському стані обоження, на відміну від пекельного, безбожного стану, в якому перебувало людство до Боговтілення.

«Христос Воскрес із мертвих, смертю смерть подолав» і «вже ні один у гробі», «пекло знищене» і вже Дух Святий відкриває нашу неповторність, унікальність та вселенськість нашої іпостасі, нашого «Я». Не про перемогу над біологічною смертю (як ми говорили в попередньому розділі – її не потрібно долати – вона благо для творіння і сама припиниться у свій час, коли буде нове Небо і Земля) співає Церква у Пасхальну ніч (і щонеділі цілий рік), а над смертю як наслідком безбожності, над пеклом існування поза Богом! Отже, воскресли всі (єством), але поки що ще не всі прийшли у свідомість власного воскресіння (зцілення) у Христі!

Воскресіння – це не реанімація, не повернення в цю форму існування, – це входження в життя Боже. Христос почав воскресати (як вода закипає не відразу, а поступово: 10, 20, ..90, 100 градусів) від зачаття (Благовіщення) (точніше сказати – відбувалося поступове явлення воскресіння в тварному світі, яке звершилось у Боговтіленні). Тобто, процес воскресіння відбувався з наростанням в кожній формі існування (І, ІІ,…). Христос був людською природою, Богом в кожній формі існування, тобто людська природа існувала Божественним (в іпостасі Слова) модусом буття. Воскреснути – це бути як Бог.

Воскресіння Христове завершилося у Велику П’ятницю на Хресті, коли Господь, переживши останню форму відчуженості від Бога (богооставленість: «Боже Мій, Боже Мій, навіщо Ти мене покинув»), вигукнув: «Звершилось». А явлення Воскресіння людям відбулося через три дні (точніше, на третій день). Воскресіння звершилось («закипіла вода») у П’ятницю (точніше на Благовіщення = Боговтілення), явилося у Неділю, «Воскресеніє», а подароване на П’ятидесятницю (Оці три віхи – це етапи духовного життя: перший для всіх уже пройшов Христос – Воскресіння звершилось для всіх, другий – це зустріч із Воскреслим Христом, що є початком християнства, третій – це стяжання Благодаті Духа Святого).

Є мужі, які говорять, що Христос Воскресив нас у втіленні (на Благовіщення, коли «Слово стало Плоттю (= Тілом – В.А.)» – людство, яке вже існувало у Христі Божественним модусом буття, – воскресло; звідси і можливість Предтечі сповнитися Духом Святим в утробі матері), а все наступне: народження, хрещення, преображення, страждання, хрест, сходження в пекло – це було Богоявлення (так міркувати – їжа тверда, тому ми тільки згадали, що таке є; більш детально – в індивідуальному порядку, щоб не втомлювати тих, кому це не потрібно). Але можна міркувати і так (як в цьому абзаці), і так, як вище ми міркували – нас все одно цікавить результат (в даному випадку). Не важливо, коли і як привезли до помираючих з голоду Хліб і Воду Життя. Трапеза вже готова, запрошені – всі! Голодний?! – Бери і їж! Спраглий?! – Бери і пий! А ми замість того, щоб іти Шляхом, – дискутуємо (навіть до смертельної ненависті та злоби): коли і як Його (цей Шлях) проклали!?

Дехто з читачів І ч. мене почали звинувачувати в непослідовності, через те, що я сказав, що Пресвята Богородиця воскресла на П’ятидесятницю, тобто ще до успіння; і аргументують свою позицію, опираючись на різного роду катехізиси, які говорять, що воскресіння настане після смерті. Ми вище вже все сказали і спростували безпідставність катехізичних тверджень. Але повторимо ще раз. Коли Церква стверджує, що на П’ятидесятницю (одна і та сама Благодать Духа Святого для Богородиці була обожуючою, завершенням, тоді як для апостолів – освячуючою, тобто початком обоження, закваскою, яка мала заквасити все тісто) Пресвята Богородиця воскресла (а це, як свідчить Церква, відбулося, коли Богородиця єством була ще в ІІ ф. існування), то ніякого протиріччя тут немає. (Якщо у вашу теорію не вміщається факт, то Церква не винна. У православному вченні всі факти органічно зв’язані та узгоджені). Вона вже іпостасно жила повноту Божественного життя (по благодаті), хоча ще повинна була єством перейти останню метаморфозу, якою «скинула» з себе «шкіряні ризи»! А що можна в будь-якій формі існування бути Богом (або богом по благодаті, якщо мова йде не про Ісуса Христа – Іпостась Логоса, Сина Божого) – це ми бачимо у Боговтіленні. В утробі Пресвятої Богородиці Ісус Христос був Богом?! – Так, і Йому утробна форма існування не була перепоною. А коли ми кажемо, що був Богом, то наголос робимо на людську природу, зодягнену у «шкіряні ризи». Тобто людською природою в кожній формі існування Господь був Богом, Божественно іпостазував людське єство. (Тому ми і говоримо, що не важливо «чим», а головне «як, яким способом»; Адам в Раю духовну природу визначив у смерть, тлінну форму буття, надав їй безбожного існування. А Христос тлінній, смертній, «безбожній» природі надав спосіб Божественного життя; Христос «гріховною», «скаліченою» природою Любив, а Адам чистою, духовною – грішив). Так, Ісус страждав, голодував, плакав…, але ні на мить не переставав бути Богом, жити повноту буття    (голодуючим,    страждаючим,    скатованим    і    навіть «мертвим» єством) і був Щасливим.

Зауважимо, що в умовах «шкіряних риз» – смерть- народження з ІІ ф. в ІІІ ф. – це природний процес (процес, який відбувається в природі, а не в іпостасі; тому дії в природі – це символи, образи, якими Церква вказує на Воскресіння – дії над- природні, над природою, іпостасні), який на Щастя Іпостасі не впливає, якщо вона в Дусі Святому і живе не природою, а над- природним життям, тобто іншими іпостасями. Як той, хто здоровий (= Любить і Кохає), не думає про природу («тіло» і «душу»), а просто нестямно кохає, так і той, хто воскрес, живе Любов’ю Божою і не звертає уваги (бо живе не природою, не в природні процеси занурений, а іпостасним спілкуванням із Іншими Іпостасями) на природні процеси здорового (воскреслого) єства.

Всі інші іпостасі в ІІ ф. не досягають повноти (продовжують зростати до повного росту Христового в ІІІ ф.) – тому переживають дискомфорт від перебування в ІІ ф., де вони, навчаючись іпостасного буття, мусять пильнувати єство, яке по милості Божій, для спасіння людей, мінливе та підступне («шкіряні ризи» – це школа іпостасного буття – див. І ч.). Тому шлях до воскресіння прокладений, можна вже воскреснути в ІІ ф., хоча ще потрібно пройти єством метаморфозу переходу з ІІ ф. в ІІІ ф… Спішімо бути Щасливими…

Церква, коли богословствує про людську природу, ніколи не говорить про душу і тіло як різні субстанції, як складові (які в принципі, за вченням язичників, можуть мислитися та існувати окремо, що нібито і відбувається в смерті!?) людської природи – а тільки як про іпостась, особистість та про людську природу. А коли ніби говорить про тіло окремо, про душу окремо, розділення (відділення) душі від тіла, то ми повинні розуміти, що Церква цитує язичників (неоголошених), звертаючись до них їхньою понятійною мовою; благовістить їм (язичникам) Євангеліє в категоріях зрозумілих та звичних для них («для всіх був усім, щоб спасти хоч деяких» – див. І ч.). Для Церкви не існує «псів» і «свиней», перед якими не можна кидати бісер, які не мають права входити «за завісу», які не можуть чути повноти одкровення про Царство Боже! Церква кожній людині спішить звістити «всю волю Божу»! Але кожному зрозумілою йому (адресатові) мовою. Тому формально Церква ніби говорить про душу і тіло в розумінні   окремих   (різних)   субстанцій,   але,   якщо   уважно вслухатися, яку суть Вона вкладає у ці слова (словесні форми: «тіло» і «душа»), то стає зрозумілим, що ні про які субстанції і мови немає («тіло» – це цілісність всього єства, а «душа» – це життя, – і обидва ці слова вказують на «Я», іпостась – див. вище). Апостол Павло, наприклад, у своїх посланнях цитує єретичні вислови опонентів, з якими веде дискусію (полеміку). Багато хто цього не знає, і беруть ці єретичні вислови та цитують їх як вираження позиції, відання апостола Павла!? Візьмемо для прикладу Перше послання апостола Павла до Коринф’ян, в якому є фрагменти, які апостол будує у вигляді діалогу: вислів, теза опонентів (в даному уривку – коринфські так звані ліберали, які хибно розуміли свободу у Христі, про яку багато говорив апостол – див., наприклад, послання до Галатів, яке екзегети називають – «Євангеліє Свободи») – антитеза апостола, яка спростовує хибні думки коринф’ян:

• Все мені дозволено! («ліберали»)
  • Та не все корисно. (ап. Павло)
  • Все мені дозволено! («ліберали»)
  • Та ніщо не повинно володіти мною. (ап. Павло)
  • Їжа для черева, і черево для їжі, але Бог знищить одне і друге. («ліберали»)
  • Тіло ж не для блуду, а для Господа, і Господь для тіла. Бог воскресив Господа, воскресить і нас силою Своєю. Хіба не знаєте, що тіла ваші є члени Христові? Отож, узявши члени Христові, чи зроблю їх членами блудниці? Зовсім ні! Хіба не знаєте, що той, хто з’єднується з блудницею, стає одним тілом з нею? Бо сказано: «Обидва будуть одна плоть». А хто з’єднується з Господом, той є один дух з Господом. Уникайте блудодіяння! (ап. Павло)
  • Всякий гріх, що його чинить людина, є поза тілом! («ліберали»)
  • А блудник проти власного тіла грішить. Хіба не знаєте, що тіла ваші є храм Святого Духа, Який живе у вас і Якого ви маєте від Бога, і ви не свої? Бо ви куплені дорогою ціною. Отже,прославляйте Бога в тілах ваших і в душах ваших, які є Божі! (ап. Павло)

Зверніть увагу на велику небезпеку для духовного життя людини, яка прийме єретичні тези «лібералів» за вчення Церкви, яке нібито проповідує апостол Павло! Зверніть також увагу на мови (терміни), якими послуговуються опоненти: коринф’яни вживають слово «тіло» в розумінні субстанції (як гріб душі – див. вище), а апостол Павло – в розумінні іпостасі, цілісної особистості (тіло = я, він, вона). Якщо вас це питання (чи тлумачення цього послання) цікавить детальніше – поспілкуйтеся із архімандритом Януарієм (або листуванням через e-mail). Тому, будьмо уважні, щоб не приписати Церкві (на власну ж погибель) того вчення (а в даному випадку вчення про Людину), з яким вона бореться, яке відкидає як єретичне!

І ще зауважте, що в відомих класичних перекладах на українську та російську мови розглянутий нами фрагмент послання подається як слова апостола Павла, але аж ніяк – як діалог, як подали ми. Така ситуація зумовлена тим, що оригінальний текст, який написаний давньогрецькою мовою, не містить між словами ні пробілів, ні розділових знаків. Як перекладач зрозумів думку – так і розставив розділові знаки. Тому має велике значення хто перекладає текст, як перекладач мислить (по-Церковному, чи по-язичницьки). Бо кожен переклад тексту – це тлумачення (герменевтика). Приклад написання тексту в оригіналі (для розуміння наведемо українською мовою): «всеменідозволенотаневсекорисновсеменідозволенотаніщонепов инномноюволодіти…» (або: стратитинеможнапомилувати). А ми знаємо, що таке кома не в тому місці поставлена: «стратити, не можна помилувати» і «стратити не можна, помилувати». Не там покладеш кому, і зміст речення змінюється на протилежний! Отака велика відповідальність – перекладати Священне Писання! Ми не повинні осуджувати перекладачів, які допускали помилки або неточності (як ми щойно бачили), а дякувати їм за їхню титанічну працю для нас. Досконалого перекладу не існує – тому потрібно використовувати всі доступні. Зараз завдяки великим досягненням сучасної Біблеїстики (наука, яка займається вивченням Біблії: текстологія, ісагогіка, екзегетика тощо – див. І ч.) ми вміємо набагато глибше, точніше читати Священне Писання (ми зараз говоримо про плоть Писання), ніж, наприклад, люди 100 років тому, не кажучи вже про час, коли здійснювався Синодальний переклад Біблії на російську мову (завдяки новітнім відкриттям в археології, текстології, використанню комп’ютерних технологій тощо).

Людина ціла – коли вона в Бозі, Дусі Святому, тобто є Іпостассю Церкви – повноти Боголюдської реальності. До Боговтілення цілісність була неможливою. А коли Бог втілився – іпостасно з’єднав (возз’єднав назавжди; воскресив, зцілив усю реальність; «Я є Воскресіння і Життя» – говорить Господь, тому де Христос, там і Воскресіння, і хто перебуває у спілкуванні з Христом – перебуває у Воскресінні, тобто Воскрес) дві природи: Божественну і Людську, – тоді Людина постала як цілісна істота у всій повноті та славі. Смерть (яка є наслідком гріха – це невиліковна, своїми людськими силами, хвороба) – це розлука, розділення! Гріх – розділяє: людину з Богом, людину з людиною та людину саму в собі (руйнує, ділить неділиме Тіло, Цілісність). Смерть гріховна, підсилена смертю-народженням (з ІІ ф. в ІІІ ф.), – остаточна (до часу!) розлука з людьми і Богом. Тут (в ІІ ф.) ми відділені один від одного (ми, гріховно усвідомлюючи себе та дивлячись одне на одного, бачимо іншу індивідуальність (в розумінні об’єкта) – не себе іншого, другого Я, а іншу істоту…), але ми розмовляємо один з одним, нас щось об’єднує: погляди, ідеї, релігії, родинні зв’язки, стосунки тощо і зі смертю (переходом з ІІ ф. в ІІІ ф.) це все обривається. Така сумна картина була до Воскресіння, тобто до Боговтілення. (При нагоді можемо відповісти на запитання: «Чому Господь реанімував (до речі, всі реаніматологи – це «чудотворці», воскресителі (в розумінні язичницькому) людей; в реанімаційній палаті у випадку клінічної смерті (припинення на певний час існування в ІІ ф. та перехід в ІІІ ф.) та при поверненні до біологічного життя (в ІІ ф.) відбувається те саме, що відбулося біля гробу чотириденного Лазаря, чи в кімнаті (= «реанімаційна»), де сталося воскресіння- реанімація дочки Яіра, та інших (випадках) воскресіннях- реанімаціях, описаних в Біблії та в історії Церкви. Реанімація після смерті-переходу (клінічної чи у випадку з Лазарем) яка триває 4 хв. чи 4 дні – це одна і та сама дія по суті! Воскресіння Христове (для якого воскресіння-реанімації є тільки іконами) – це єдина унікальна подія, яка відбулася для всіх і всього – раз і назавжди!) Лазаря (з ІІІ ф. в ІІ ф.)»? – Тому, що Любив його, і оскільки ще не було Духа Святого на творінні, то в ІІ ф. було краще, ніж в ІІІ ф. Бо інакше Він би Лазаря не повернув, якби там було краще для нього, – Бог не грається в ігри та демонстрацію сили – Він Любить! Чому всіх померлих тоді не повернув, якщо Він Любить усіх?! – З тієї самої причини, з якої не всіх зцілив! Не кажучи вже про віру (а Лазар до смерті-народження спілкувався з Господом!), яка є необхідною умовою зцілення («Через невір’я жодного чуда не вчинив (не «міг» – В.А.) Христос…» дет. в І ч.), скажу, що не для того Він прийшов, щоб займатися реанімаціями… Муки в ІІІ ф. важчі, ніж в ІІ ф. Отже, воскресіння-реанімація Лазаря – це ікона Воскресіння Христового, повернення («реанімація») до Божественного, Райського, Духоносного Життя (з однією різницею – з цього стану вже не можна відпасти, випасти – бо не ми тримаємось Бога, а Бог, Іпостасно з’єднавши із Собою, тримає нас, звичайно, не без дозволу Людини: «Я раба Господня, нехай буде мені за словом твоїм…»).

Покайтеся! Віруйте в Євангеліє – Царство Боже настало!

«Христос Воскрес із мертвих, смертю смерть подолав» і всім нещасним (безбожним) Щастя дарував! Отже, Щастя у вас і навколо вас, а ви нещасні!? Чому?! – Бо не хочете бути щасливими! Як той, хто заплющив очі і каже, що нічого не бачить! В Старому Завіті було «темно»: ті, хто відкривав покаянням, праведним життям «очі» (= праведники), бачили темряву, пекельний, безбожний свій стан. В Новому Завіті той, хто відкриває покаянням «очі», бачить «Світло» (Христа: «Я є Світло»), бо: «Нині (вже 2000 літ, як почався цей Восьмий, Невечірній День – В.А.) все наповнилося світлом (Духом Святим – В.А.), небо і земля, і глибини підземнії (преісподня, пекло – В.А.); нехай святкує все творіння Христове Воскресіння – в Нім бо ми стверджуємось (стаємо богами по Благодаті)». А ми щільно зажмурили очі та позатуляли вуха, щоб не бачити і не чути, і не зрозуміти (бо якщо зрозуміємо – то совість наша нам спокою не дасть, відчувши Блаженне Життя) Євангелія про Реальність, бо нам добре жити в нашій ілюзії, ілюзорному світі, який ми створили для себе у своїй хворобливій уяві! Ілюзія, якою ми дорожимо, – мрії при закритих очах, нам «добре» перебувати в ній, тому всяке Живе, Реальне слово, яке може порушити наш «спокій» та «комфорт», ми відкидаємо з відразою та ненавистю. Ми замерзаємо, вже почався незворотний процес замерзання – нам уже «добре», ми кажемо: «аби не гірше…», а тут якась Церква кричить мені під вуха про якесь Євангеліє, не дає спокійно «насолоджуватись» (= помирати справжньою смертю) життям!?? (Відчуйте іронію в цих словах – і подивіться на своє ставлення до Євангелія!). Тому, щоб побачити Воскресіння Христове і наше в Ньому, нам самим потрібно тільки відкрити очі, захотіти побачити та почути (= блаженні голодні і спраглі Правди, тобто Христа, бо Христос вже стукає в двері їхніх сердець, вже біля дверей…). Так, ця зустріч із Христом нам буде «дорого» коштувати, її ціна – увесь ілюзорний світ, в якому ми живемо та цінуємо понад усе (ми настільки ототожнили себе із ілюзією, що процес покаяння – це померти для себе ілюзорного, для свого ілюзорного світу, з яким я став єдине ціле: «Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе (ілюзорного – В.А.) і всього свого (ілюзорного – В.А.)…, нехай візьме хрест свій (справжню реальність, яка при виході з ілюзії стає від незвички та абсолютної відмінності – мукою, хрестом – В.А.) та за Мною йде… Хто хоче душу (своє ілюзорне життя, ілюзорний світ – В.А.) свою зберегти, той погубить її (занапастить своє Я, іпостась- В.А.), а хто погубить душу свою (зречеться ілюзорного світу, в якому    живе)    за    Мене    (заради    Христа,    а    не    іншого, «комфортнішого», ілюзорного світу – В.А.), той спасе її (зцілиться, відбудеться як кафолична, божественна особистість – В.А.)»)!

Ви запитуєте: як таке може бути, що ми вже воскресли, обожені, а цього не відчуваємо, не бачимо, не чуємо? Тобто Церква говорить, що ми вже здорові, зцілені, спасенні, а ми кажемо, що ми цього не відчуваємо. І тільки спираючись на свій «досвід» (не бачив, не чув, не відчував, не переживав), стверджуємо, що такого бути не може. Ми вище говорили про очі, які ми заплющуємо, та вуха, які затуляємо, щоб не бачити і не чути – а потім жаліємося: я не бачив, не чув… Скажемо дещо про відчуття – що ми себе не усвідомлюємо, не відчуваємо здоровими! В якому стані людина себе не усвідомлює, і чи існує такий стан?! – Звичайно, що існує! Людина, яка втратила свідомість (нехай через перевтому, чи нестачу кисню…) – в неї всі органи здорові, а вона цього не усвідомлює. Людина, яка перебуває під наркозом (загальним), так само себе не відчуває, хоча все в неї може бути гаразд. А той, хто спить, хіба не так само не знає себе, хоча здоровий він та все у його житті йде якнайкраще!? І той, хто замерзає на морозі – так само неадекватно реагує на реальність. Отже, той, хто втратив свідомість, перебуває під наркозом чи спить – ніщо про себе не знає, хоч він і здоровий. Недаремно сон називають образом смерті: спить здоровий, але оскільки він спить – він мертвий до життя. Отже, це реально – бути здоровим, щасливим і не знати про це (не усвідомлювати це). Оскільки, як благовістить Церква, ми вже воскресли, зцілені, спасенні, то нам залишається тільки прийти до тями, до усвідомлення того, ким кожен із нас є у Христі! «Встань, сплячий, – вигукує апостол, – воскресни з мертвих (сам, бо тебе вже об’єктивно воскресили, реанімували до Божественного Життя – В.А.) і освітить тебе Христос».

А чи можна бути об’єктивно щасливим (мати те, що хочеш) і не знати цього?! – Прикладів безліч! Наприклад, Христос Воскрес, вже жони-мироносиці йдуть із цим Євангелієм до апостолів, а вони (апостоли) в ту саму мить (в цей час) у страху, відчаї, безвиході, непоправному горі перебувають. Реальність одна – Христос Воскрес, а вони не знають істинної реальності, а перебувають в іншій, ілюзорній, у якій Христос мертвий, і живуть згідно цієї реальності. Отже, реальність одна, а хтось, знаючи іншу (ілюзорну) і живучи згідно з тим знанням, чи краще сказати незнанням, може не витримати горя і вчинити собі зло (безпідставно – бо реальність інша, ніж він собі надумав; він щасливий, але через незнання мислить себе нещасним). Так само і в нашому житті: Христос Воскрес (що означає, що ми воскресли, стали Щасливі), а ми через незнання правди про себе (наше божественне достоїнство, Усиновлення) та про Реальність (Царство Боже), в якій перебуваємо, – сумуємо, робимо собі зло, і доходимо навіть до крайньої межі відчаю, безнадії – самогубства. Чому?! – Тільки тому, що не знаємо реальність Воскресіння та не хочемо прийняти цей Дар!

Євангеліє, оця Блага (Щаслива, про Щастя) Звістка про Воскресіння Христове і наше в Ньому, яку благовістить Церква, – це Радість Велика для всіх людей, та передусім для тих, хто перебуває у відчаї, безвиході! На жаль, зараз Воскресіння Христове не проповідується, «християни» зробили з Церкви релігію, яка знає, що буде воскресіння в останній день, відсилаючи кожного в далеке майбутнє, – тоді настане Щастя, Царство Боже, а нині: труд і скорботи, розплата за гріхи… І не чують вже самі «християни» слів Євангелія Христового: «Я є Воскресіння і Життя… І кожен, хто живе і вірує в Мене, не помре повік». Не вірою в Христа живуть «християни», а ідеологією, раціональним знанням (в переліку тих постулатів, які потрібно прийняти та твердити: настане останній день…). Це все відбувається через нездатність почути Благовістя Церкви, підійти до нього без упереджень, язичницьких штампів (які легко вдається нав’язувати Церкві, бо Вона благовістить мовою епохи, в якій несе служіння пробудження людей до Життя), бо форми спілкування ті самі, але зміст діаметрально протилежний. Церква говорить одне, а ми чуємо абсолютно інше! Чому? – Бо не хочемо почути Церкву, не хочемо перепитати, про що мова, коли відчуваємо, що ми щось (чи нічого) не розуміємо! «А як це може бути?» – спитай Церкву, і Вона тобі особисто пояснить і роз’яснить предмет непорозуміння, розвіє всі міфи, пред- розсудки, роз’яснить, розтлумачить, про що говориться в Писанні, та покаже, що немає там ніяких протиріч – просто про одну і ту саму реальність говориться по-різному… Але ми нині втратили культуру спілкування, не вміємо і не хочемо чути один одного!

Церква говорить, що ми спасенні, що ми багаті, щасливі, все вже нам подаровано: Царство, Тепло, Їжу, Щастя, а ми продовжуємо жити в злиднях, голодні, холодні, нещасні… Тому що не знаємо, не оголошені, не навчені («неуки та неутверджені» – див. І ч.), не просвічені Словом Євангелія. Нам дали Книгу (Біблію), але не сказали по суті, що це таке, і ми не вміємо прочитати її, щоб зрозуміти реальність. Дали в руки і сказали:

«Читай!», не пояснивши як (мабуть, самі не знають, що з Нею робити)! І виходить: Людина має чек на 100000… грн., а голодує, бомжує, перебуває у відчаї і думає про самогубство від тих злиднів, в той самий час, коли вона – мільярдер, тільки про це не знає! Євангеліє Церкви – це і є «чек» на суму всієї Боголюдської Реальності («спадковий заповіт», боргове зобов’язання Бога- Любові щодо людей), який Господь через апостолів вручив як подарунок кожній людині: «Ідіть навчайте всі народи (= вручайте «чеки» та пояснюйте, що за них вони можуть придбати – В.А.), хрестячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все,  що Я заповів вам (і тих,  які захочуть обміняти «чек» на Боголюдську Реальність, навчайте їх «зберігати все», володіти всім, що придбали… – В.А.); і ось Я з вами по всі дні, до кінця віку». Зараз все менше і менше місіонерів, які розуміють, що це за «чек», що на нього можна придбати і коли (в більшості випадків, через невідання, говорять, що після смерті, за гробом… можна купити Царство Боже, якщо не подорожчає та встигнемо!?). Донині люди перебувають в темряві (притому, що все вже сповнилося Світлом!) та «не знають, що роблять»!

«Сліпий сліпого поведе…»

Христос Воскрес – а ученики в страху та невтішному горі і безвиході перебувають, їм жони-мироносиці благовістять, а вони не довіряють і слухати не хочуть (те, що їм здається нісенітницею), ба навіть лінуються перевірити, чи так воно насправді, як жони повідають. Так само і ми – Церква благовістить про Царство Боже (Христа Воскреслого та наше воскресіння), яке вже між нами та всередині нас, про Вічне Життя, Щастя, подароване нам – а ми недовіряємо (хоч жодних підстав недовіряти Церкві немає: вчення без протиріч, об’єктивних аргументів – безліч, свідків – «хмара» (сонми), плоди – святі – у всіх часах та епохах, умовах, чинах та званнях) та не хочемо перевірити, і залишаємось нещасними, спустошеними, перебуваємо у відчаї, живемо смертю… Від нас вимагається одне – розчути Євангеліє, зрозуміти про що мова та перевірити, чи так воно насправді! Потрібно довіритись Церкві (звичайно не безпідставно, а знати, чому я комусь довіряю) і перевірити – трохи потрудившись! Як тільки ми чуємо слово труд – відразу відходимо, бо хочемо Щастя даром! І насправді Царство Боже, Щастя – це Дар, який заробляти, заслуговувати не потрібно, бо вже все звершилося – подарунок вже біля ваших дверей, від нас вимагається лише «труд» відкрити двері нашого будинку (серця) та прийняти Дар. (Завдання Церкви (з її таїнствами, чинами освячення та обрядами) в цьому світі і полягає в тому, щоб через церкву-організацію (із її ієрархічною структурою, яка створена для Євхаристійного служіння Церкви) допомогти(!) нам засвоїти цей Дар (стати органічною частиною цього Дару обоження)). «Ось, стою при дверях і стукаю; якщо хто почує голос Мій і відчинить двері, увійду до нього, і буду вечеряти з ним, і він зі Мною». Христос є Царство Боже, Воскресіння і Життя – хто впустить Його в своє серце, зробить Його змістом (суттю) своєї іпостасі вже тут і зараз (в якій би він формі існування не впустив Бога у своє життя), перейде в Щасливе, Вічне Життя, якому не буде кінця!

P.S. Той, хто займається програмуванням, знає, що якщо в програмі є помилка – вона працювати не буде (всі підпрограми можуть бути бездоганними, але якщо програма, яка написана на тисячі сторінок, містить помилку (принаймні одну) – вона не працюватиме; і при запуску її користувач отримує повідомлення: error! помилка!). Аналогічно, якщо у вченні є протиріччя, прогалини, невизначеності, темні місця – така релігія чи філософія не «працює» (не веде до спасіння, повноти); як підпрограми в програмуванні можна використовувати окремо – і буде якийсь правильний, локальний результат, так само і окремі положення, вчення, вірування релігій та філософій дають на практиці певний позитивний (локальний) результат, але повноти можна досягнути тільки тоді, коли все вчення задіяне та є дієвим. А таким воно буде лише тоді, коли в ньому не буде протиріч та помилок. Таке вчення (відання) існує і воно єдине – ним володіє (і за допомогою нього благовістить всім народам Істину Ісуса Христа) Православна Церква, яка знає (відає) Отця в Сині Духом Святим, яка «йде» до Отця через Сина за співдіянням Духа Святого. За таким вченням («програмою», яка внаслідок запуску в житті кожної людини дає результат – обоження, спасіння) вводяться вхідні дані: грішна, тлінна, егоїстична, пристрасна істота, а в підсумку (результат) отримуємо – бога по Благодаті, одного (одну) із Пресвятої Тройці – повноцінного учасника Божественного Життя. Про те, що «Програма» Православ’я працює бездоганно, що вона дієва та безпомильна, свідчать результати її «запуску», плоди – Пресвята Богородиця, яка пройшла всі етапи духовного росту та досягла досконалості.

Тому кожен місіонер (благовісник) спершу повинен показати, що в його вченні (яке зазвичай вважається ним найповнішим, яке охоплює максимум фактів та пояснює максимум явищ, і при всьому тому не має логічних протиріч) немає протиріч (теорія і практика, об’єктивні факти, які підтверджують теорію, Слово – єдине ціле) – тільки тоді йому можна довіряти. Православний місіонер повинен допомогти людині, якій він благовістить, розібратися з «протиріччями» в Православ’ї (звичайно, якщо ця людина щиро хоче пізнати Істину), відповісти на всі запитання, «спокуси», які виникають в ході процесу «довіри» (див. нижче), – підвести людину до дверей Раю, Церкви, а далі людина повинна сама (в громаді, у спілкуванні з Іншими) йти, на власному досвіді пересвідчуватися в істинності Євангелія.

При нагоді зауважимо та дещо пригадаємо з І ч. Отже, якщо все, що говорить Православна Церква, це правда, а зокрема те, що ми вже всі спасенні, обожені, воскресли із мертвих, що все творіння вже о-Духотворене (стало духовним храмом Духа Святого), приложене в Боголюдське Тіло, все вже існує в Іпостасі Сина Божого Божественним модусом, тобто «як Бог» – то стає зрозумілим, чому Церква виступає категорично проти механічного, безвідповідального, без належної підготовки (= оголошення) звершення Таїнств. Таїнства, стверджує Церква, пояснюючи, що Вона робить, – це не магічні дії, які є самодостатніми при правильному дотриманні всіх деталей процедури: все вичитати та все, що прописано, зробити. Церква таке безвідповідальне ставлення до Таїнств тих, хто священнодіє, і тих, над ким звершується Таїнство, розцінює як злочин, зло (інколи непоправне в ІІ ф. існування). Ми в І ч. говорили, що Таїнства звершує Бог, а людина тільки священнодіє (пресвітер чи єпископ), і після того, як ми ще ретельніше вслухалися в Слово Церкви та почули що Вона Благовістить – що ми вже спасенні, все творіння (= природа, а іпостасі ще ростуть до повної міри росту Христового) вже обожене, воскресло, доведене до досконалості, то ми можемо уточнити думку: Таїнство Спасіння не тільки звершує Бог, а вже звершив! Тобто, Таїнство Спасіння вже звершене раз і назавжди, тобто до природи людської (= весь всесвіт) вже нічого додати не можна – вона обожена, воскресла і сидить у Христі праворуч Отця (тобто, має Божественне достоїнство)! А що ж тоді відбувається в тому, що Церква називає Таїнствами (в множині)? Оскільки природі людській вже нічого додати не можна, то Таїнства спрямовані не на природу, а на іпостась, образ Божий, який росте до подоби Божої. Отже, в Таїнствах відбувається одкровення Обоженої Реальності, явлення того, що є насправді, долучення іпостасі до Боголюдської Реальності, причастя іпостасі до Божественного життя, яким у Христі існує Людська природа! Тому ми і бачимо, що у всіх Таїнствах задіяна «матерія, природа» – через обожену природу, яка існує Божественно, яку являє Церква учаснику Таїнства, і іпостась вчиться бути як Бог. (Спочатку Божественна Іпостась Логоса зцілила, обожила людську природу, а тепер людські іпостасі, спираючись в Дусі Святому (Який сходить на нас і на «матерію» Таїнства: води хрещення, хліб і вино Євхаристії, олію миропомазання тощо; «Зішли Духа Твого Святого на нас і на предложені Дари ці» – молиться Церква до Отця на Літургії- Євхаристії, знаючи, що тільки Духом Святим можна розпізнати, зустріти і засвоїти Христа) на обожену, зцілену, воскреслу природу і самі обожуються; тому Таїнства обоження іпостасі звершуються за посередництвом обоженої природи). Отже, все що чинить Церква, має одну мету – явити Реальність, вчить людей бути тим, чим вони є у Христі – богами по Благодаті!

Отже, якщо це все, що каже Церква про Реальність (що вся природа вже не тільки освячена, а – обожена, воскресла, вже є Воскреслим Тілом Христовим, яке «сидить», перебуває у Славі Духа Святого праворуч Отця), то яка безглуздість звершувати Таїнства без оголошення, без навчання («ідіть навчіть всі народи… (виділено – В.А.)», а після навчання, коли вони, відрікшись від диявола і слуг його та зрікшись ілюзорного світу, в якому жили, стануть готові увійти в Реальність – хрестіть їх в Життя Пресвятої Тройці…), без належної підготовки, тільки за традицією, бо так годиться, такий звичай (всі хрестяться, то і я хрещусь та й дітей своїх хрещу – не будуть же не хрещені, та й кажуть, що хворіти не будуть і все в них (в цьому світі) добре буде… – та інші безглузді мотиви, які з хрещенням нічого спільного не мають, якщо не є його абсолютною протилежністю:

«Гнали Мене, гнатимуть і вас», «Все те (прикрості і скорботи – В.А.) робитимуть вам за Ім’я Моє»…, зовсім не те пропонує Христос, що думають (якщо думають?! Якщо на щось сподіваються?!) отримати нещасні охрещувані, або ті, які принесли хрестити дитя), або, що ще безглуздіше, – «щоб встигнути!» (особливо, коли постає питання похрестити немовлятко, яке при смерті). Кожне Таїнство – це одкровення, явлення того, що вже є (обоження наше во Христі), а не додавання чогось – вже нічого додати до Діла Спасіння, звершеного Христом, не можна! Вже не можна не встигнути! А от від нас залежить, як ми підготуємось (і підготуємо! – це стосується священиків, які часто стають злочинцями, звершують чини Таїнств без оголошення, підготовки того, над ким звершується Таїнство; звершити (безвідповідально допустити до участі в Таїнствах) Таїнство над непідготовленою людиною – це великий злочин (часто непоправний в ІІ ф.) проти цієї людини та Церкви) – чи буде воно нам на явлення (Богоявленням), одкровенням Істинної Реальності, чи ще більше утвердить в істинності нашого ілюзорного світу, язичництва, чи посіє зневіру до Церкви та Її Євангелія і Таїнств як причастя Благовіщеної Реальності.

Безвідповідальне звершення Таїнств – злочин проти всього людства і зокрема для учасників Таїнства, інколи в ІІ ф. існування непоправний. А кому до цього діло є?! – «Головне похрестити», «головне повінчати», «головне причастити»…, а чи є довіра (яка можлива тільки після комплексного оголошення) чи немає, чи є розуміння (хоч часткове – в кожного у свою міру) того, що відбувається в Таїнстві і навіщо воно потрібне, та яка відповідальність лягає на учасника Таїнства Церкви (= бути чадом Божим!) – нікому (майже нікому) діла до того немає, нікого це не цікавить. І вже майже ніхто не чує застережень Церкви: «Хто бере участь в таїнствах недостойно, безвідповідально – в суд і в осуд собі приймає їх, чинить собі зло… Багато хто хворіє, а деякі і помирають через недбалість та безвідповідальне ставлення до Святині». «Бог милостивий – помилує!» – говорять безвідповідальні мрійники! Як ми бачили та дізналися із Благовістя – вже помилував! А ми як були нещасними, так і залишаємося (ба! Ще в більший відчай впадаємо). Настав уже час відповідальність з Бога (до речі – Він завжди відповідальний за всі Свої вчинки і слова!) перекласти на себе. Стати більш відповідальним та не робити нічого (особливо в духовному житті, що стосується Вічності) навпомацки, не знаючи результату: вийде – добре, а не вийде – ну так і буде!? Це не по-християнськи!

Чини Таїнств можна звершувати тільки над оголошеними (а немовлят хрестити тільки тих, батьки яких віруючі та живуть Церковним Євхаристійним (в конкретній громаді, маючи конкретні обов’язки, «функції» в Тілі) життям; а хрестити всіх інших діток, батьки яких не оголошені, – це великий злочин проти тих дітей і не тільки!..)! Спочатку потрібно підготовити ум (донести хоч якесь розуміння), підготовити серце (допомогти народитися хоч якомусь смиренню, благоговінню перед Святинею) і аж тоді показувати (являти) реальність. А то, наприклад, приведи непідготовленого в картинну галерею і покажи йому класику – шедеври мистецтва. Якщо він не підготовлений, не навчений символічної мови (не оголошений) – то не тільки нічого не побачить і не зрозуміє, а ще щось гірше може статися – почне хулити та насміхатися… і тим самим загородить собі шлях до високого мистецтва, до благородства (бо раз хулить та насміхається – то навіщо воно йому?!). Так само в Таїнствах – не підготовлений не тільки не прийме Духа Святого, а хулити буде Таїнства (що, мовляв, я все виконав, як мені сказали, – а воно не діє, не дає того результату, на який я сподівався: освятив магазин, щоб бізнес добре йшов та щоб не було крадіжок, а тут , на́ тобі, – і бізнес пішов на спад та ще й обікрали; або: похрестили дитя, щоб не хворіло – а тут, на́ тобі, – з лікарні не «вилазимо»; або: причастився, щоб стало легше – а тут, на́ тобі, – не те, що я очікував… – а гроші за освячення, хрещення, сповідь… заплатив, а результату ніякого, тільки гірше стало… ах, то ті попи-бариги, обманщики, а казали перед виконанням «замовлення», що «все добре буде»! Або замовник, покупець не зрозумів, про яке добро піп торочить, або, як і є в більшості випадків, піп не знає, що торочить, і від чого та «таблетка» чи ті «духовні послуги», які він продає, вибачте, заговорився: надає, подає… І з такого базару виходить одне зло гірше іншого! Але кому я це кажу, ті, хто читає ці сторінки, і без мене знають про це, а тим, кому це потрібно чути, до них не достукаєшся, вони «твердиня православ’я», і всіх викривачів їхнього зла звинувачують в модернізмі (новаторстві) та єресі!

«Через вас («християн», і в тому числі безвідповідальних попів) ім’я Боже хулиться у язичників»). І буває слово Господнє в дії:

«Не кидайте бісер перед свиньми, щоб вони не потоптали його, та, обернувшись, не пороздирали б і вас». Коли Господь говорить про свиней, Він звичайно не вважає нікого свинею, а тільки цитує пророка, кажучи, як потрібно хрестити, долучати язичників (для єврея нечиста тварина – свиня, пес=язичник) до Церкви. Не звершуйте Таїнств над «свинями» (не оголошеними), бо буде, що свиня розтерзає того, хто висипав у миску перед свинею бісер (щоб вона їла), а не зерно (тобто того (розтерзає), хто обманув її: замість того, що їсть свиня, насипав те, що неїстівне для неї – якийсь Дорогоцінний Бісер…). Тобто, те, на що вона (людина не оголошена) сподівалася: комфорт, достаток, соціальний та Божественний захист і покров бізнесу, здоров’я, земного господства (владарювання) та благоденства – одним словом всього того, про що мріє плотська людина, яка живе в координатній площині віку цього з її безбожними цінностями, а тут їй «свиню підсунули»: «Гнали Мене, гнатимуть і вас», «настане час, коли кожен, хто вбиватиме вас, буде думати, що тим він служить Богові», «хто хоче благочестиво жити – буде гнаний», «зненавидять вас люди за ім’я Моє»… Тому, неоголошена людина розтерзає тих, хто її обманув. (Прикладів безліч – читач сам їх може навести. Всі єресі, розколи – це є наслідки кидання бісеру перед… Особливо остання єресь секуляризму,     обмирщення,     обезДуховлення,     безбожності «християн», які «суть тільки плоть», християнського язичництва – це все наслідки «кидання бісеру» – звершення (магічно, як у язичників) Таїнств без оголошення, без навчання). Що зробили з Христом юдеї, коли зрозуміли, що Він не той, на кого вони чекають, не те царство їм пропонує, про яке вони мріють, і не те щастя дарує, за яким вони сумують… У Вербну неділю, коли Господь як Цар в’їжджав на осляті в Єрусалим, всі вітали Його як переможця, полководця, який нарешті визволить Ізраїль із римського рабства та встановить всесвітнє панування ізраїльського народу. Але зрозумівши, що вони обманулися, – у ярості (розлюченості) розіп’яли Його… (Та сама темна «маса», яка кричала (вигукувала): «Осанна», «прозрівши», «прийшовши до тями», через декілька днів вже кричала: «Розіпни, розіпни Його…»). Не дозволяймо теперішнім «юдеям» (який живе в кожному із нас) через невідання («Не знають, що роблять») розпинати Тіло Христове – Церкву!

Не вважайте нікого свинею, псом (як старозавітні юдеї) – говоріть правду, проповідуйте Православ’я (тобто, Христа православно). Не вважайте нікого нижчим за себе, не говоріть ні з ким зверхньо, маючи його за ідіота, темного, який нічого не розуміє, не діліть інформацію на загальну та таємну, доступну тільки посвяченим… До кожної людини можна донести Євангеліє: грамотним і неграмотним, простим і вченим… всім, мовою кожного; якщо Любиш, можна донести (скільки це потрібно для спасіння – для правильного духовного життя во Христі) найглибші та найтонші християнські істини-догмати (про Святу Тройцю, Боговтілення, Спасіння, Страшний Суд тощо).

Найлегше сказати: вони темні, їм цього не зрозуміти. Наслідки такої «місіонерської» діяльності – безбожність «християн».

«Навіщо мені богослів’я, розуміння догматів Церкви – часто запитують самі себе студенти духовної академії, – на селі бабкам цього не потрібно, кому буду розказувати?!» Тобто, для них богослів’я – це не карта, по якій потрібно орієнтуватися в духовному житті, а це те, що можна розказати за чашечкою чаю, про що можна поговорити, але до життя ніякого стосунку не має!? Яка катастрофа і убогість! Господи, помилуй! Якого світла чекати від такої темряви?! Як ми вище говорили: одні читають лекції, щоб вичитати, а інші – слухають, щоб слухати, а, по суті, для чого цей процес навчання – ні перші, ні другі не знають!? Тому такий і результат: замість Православ’я (правильне духовне життя та відання) маємо язичництво із магічними ритуалами (таїнства) та обрядами (чини освячення), яке називає себе православ’ям!

Сторінки: 1 2