Отже, ми як члени одного універсального Тіла (і як Церкви, і як Всесвіту – всього тварного світу) повинні дбати про любов до всіх і до кожного, піклуватися про всіх і кожного! І коли в сім’ї-тілі хтось тяжко захворів (єресь – це дуже тяжка хвороба, смертельно небезпечна), то потрібно принаймні повідомити хворим братам, що вони хворі (допомогти їм пізнати це – свій богоборчий пекельний стан), та попередити інших, незаражених цією інфекцією-вірусом, щоб запобігли захворюванню профілактичним лікуванням (зміцненням Духовного імунітету), чи вакцинацією-щепленням – коли оголошується єретичне вчення (вводиться у вуха слухачів та доноситься до свідомості їхньої суть єретичного вчення), та допомагається кожному оголошеному (щепленому) побороти в собі єресь (теоретично і життєво) Кафоличною Істиною! Таку вакцинацію-профілактику-лікування Церква завжди проводить, коли в тіло церкви потрапляє інфекція-вірус єресі… Це, про що ми говоримо на сторінках цієї книжечки, – діагноз, свідчення тяжкої хвороби (епідемія) тіла церкви: більшість братів і сестер наших, невимовно любимих дітей Отця нашого Небесного захворіли на єресь; вказуємо на очевидні симптоми цієї смертельно-небезпечної хвороби, та вказуємо як лікувати цю (майже невиліковну – бо майже ніхто її не бачить, незважаючи на наявність найочевидніших симптомів, а ті, хто ніби усвідомлює катастрофу (так звані «зрячі»:
«невже і ми сліпі?!» – казали Христу засліплені злобою і заздрістю фарисеї – духовна еліта того часу) – нічого робити не хочуть!) хворобу.
Якщо ближній2 мій (кожна людина) – це мій брат (сестра), то Бог – Отець мій. Якщо комусь ближній (хоч одна людина, в якому стані вона б не перебувала: сатаніст, єретик, вбивця-терорист…) йому не брат, то такій людині Бог не Отець, а батько такої людини
– диявол. «Діти Божі і діти диявола (хрещені (обрізані) чи нехрещені! – В. А.) пізнаються так: усякий, хто не творить правди, не є від Бога, як і той, хто не любить брата свого… Ми знаємо, що ми перейшли зі смерті в життя, бо любимо братів; той, хто не любить брата, перебуває в смерті. Усякий, хто ненавидить брата свого, є людиновбивця…» (1 Ін. 3: 10, 14-15).
Ми повторюємо одну і ту саму думку-помисел, щоб читач утвердився в дусі милосердя, неосудження, співстраждання, без яких читання цієї книжечки буде на шкоду і озлоблення! Тому ми повторюємо ще раз і ще раз (знаючи, що плотський ум не хоче запам’ятовувати це Євангеліє): Бог є Любов і ті, хто Божі, Христові (християни), мають даром Духа Святого серця милуючі (або принаймні борються, виконуючи всю правду Божу, всю волю Божу, сповіщену оголошеним в Заповідях Божих, за стяжання серця смиренного і сокрушенного – яке за благодаттю Духа Святого виточує воду милосердя-любові!), які охоплюють усіх і кожного!!! Ще раз кажу: горе тому, хто ненавидить хоча б одну людину (яку невимовно любить Отець, за спасіння якої Отець віддав Сина Свого Улюбленого на Хрест…), в якому стані омани і хули вона не перебувала б. Горе їй (допоки не покається!)!3
Завдання цих застережень, інструкцій полягає в тому, щоб Ви або відклали цю книжечку і не читали її (як нудну, чи як шкідливу для Вас…), або читаючи її, принаймні не завдали шкоди своєму духовно-душевно-тілесному здоров’ю. Не шукайте в нашому слові протиріч (як чинять діти, обманені дияволом та засліплені страстями своїми), а шукайте дух-зміст-суть – як автор-упорядник наповнив слова, що він цим усім хотів сказати, куди закликати, від чого застерегти. І не забувайте: ми часто переходимо від догматики до педагогіки, від педагогіки до догматики! Якщо Ви все ж таки відважитеся читати цю книжечку, і виникатимуть у Вас якісь запитання (а вони не можуть не виникати!), то спитайте в мене (який єдиний знає про що йде мова в цій книзі!!!) – пишіть мені на e-mail, або спитайте в того, хто дав Вам цю книгу почитати (він уже в мене вивідав суть написаної вказівки, або може вже і звідав реальність, на яку вказуємо словом цієї книжечки!). Якщо ні першого, ні другого Ви не в змозі зробити (тобто ця книга потрапила до Вас «випадково» і немає можливості поспілкуватися з автором чи зі співавторами – долучитися до традиції-передання суті-духу, якими автор наповнив слова-вказівки-заклики книги), – перестаньте її читати! А якщо будете читати самочинно (поза живим спілкуванням з носіями традиції відання суті сказаного- написаного тут), то Ви вже автор цієї книжечки (суті, Вами зрозумілого), і прочитуєте самого себе; Ви наповнили-нав’язали словам цієї книги своє розуміння-зміст-стан-дух і можете самі себе поранити, вчинити собі зло своїми злом-невіглаством, та ще й звинуватити мене у всьому цьому!!!
Лукавий скаже, що ці наші інструкції, застереження – це такий хитрий план, метод, щоб увести в оману читачів, та повести за собою в секту, єресь чи ще кудись (в кожного лукавця-невігласа своя фантазія). Як приклад-ілюстрацію послухайте слова одного із слуг єретичного синедріону, рецензента наших книжечок:
«Єретична хула… ч. 2», хв. 28:54 – 29:19 […]. Пильнуйте! Спасайте душі свої, а не губіть їх, читаючи різного роду підозрілу літературу (книги), слухаючи лжевчителів (єресі), лжепророків!!! Пильнуйте, моліться, щоб не увійти в спокусу!
Ми живемо в останні часи (в есхатоні Царства Божого, яке вже настало і, мабуть, в есхатоні земної історії). В поведінці та образі думок-помислів трьох отроків, описаних в книзі пророка
Даниїла, дано нам взірець і приклад (насамперед аскетичного; бо хто водиться Духом Святим, їм не потрібне це наставляння- нагадування) образу думок-помислів та поведінки, особливо для слухачів-читачів пророцтва, сповіщеного в цій книжечці (наголос на «ми», а не «інші», «вони»!): «Благословенний Ти, Господи Боже отців наших, хвальне і прославлене ім’я Твоє повіки. Бо праведний Ти в усьому, що вчинив з нами, і всі діла Твої істинні й путі Твої праві, і всі суди Твої істинні. Ти звершив істинні суди в усьому, що навів на нас і на святе місто отців наших Єрусалим (Київ – другий Єрусалим!? – В. А.), тому що за істиною і за судом навів Ти все це на нас за гріхи наші. Бо згрішили ми, і вчинили беззаконно, відступили від Тебе, і в усьому згрішили. Заповідей Твоїх не слухали і не дотримувалися їх, і не жили, як Ти повелів нам, щоб благо нам було. І все, що Ти навів на нас, і все, що Ти вчинив із нами, вчинив за істинним судом. І віддав нас до рук ворогів беззаконних, найненависніших відступників, і царю неправо- судному і найлютішому на всій землі… Ми принижені, Господи, більше за всі народи, і принижені нині на всій землі за гріхи наші, і немає у нас у даний час ні князя, ні пророка, ні вождя, ні всепалення, ні жертви, ні приношення, ні фіміаму, ні місця, щоб нам принести жертву Тобі і знайти милість Твою. Але із сокрушенним серцем і смиренним духом нехай будемо прийняті… І нині ми йдемо за Тобою всім серцем і боїмося Тебе і шукаємо лиця Твого» (Дан. 3: 26-32, 37-39, 41).
«І повернув я лице моє до Господа Бога з молитвою і благанням, у посту і веретищі і попелі. І молився я Господу Богу моєму, і сповідувався і сказав: “Молю Тебе, Господи Боже великий і дивний, що зберігаєш завіт і милість до тих, які люблять Тебе і виконують повеління Твої! Згрішили ми, чинили беззаконно, діяли нечестиво, були впертими і відступили від заповідей Твоїх і від постанов Твоїх; і не слухали рабів Твоїх, пророків, які ім’ям Твоїм говорили царям нашим, і вельможам нашим, і батькам нашим, і всьому народу країни… Господи! у нас на лицях сором, у царів наших, у князів наших і у батьків наших, тому що ми згрішили перед Тобою… Як написано у законі Мойсея, так вся ця біда осягла нас; але ми не благали Господа Бога нашого, щоб нам навернутися від беззаконь наших і зрозуміти істину Твою… Прихили, Боже мій, вухо Твоє і почуй, відкрий очі Твої і споглянь… бо ми приносимо моління наші перед Тобою, уповаючи не на праведність нашу, але на Твоє велике милосердя”». (Дан. 9: 3-6, 8, 13, 18).
Більше слів застережливих щодо читання цієї книжечки примножувати не будемо (це буде одне і те саме, тільки різними словесними формами; хто цими не врозумився-смирився – додаткові слова йому не допоможуть), а скажемо те, що зобов’язані сказати:
Залишити відповідь