Перед тим як розпочати бесіду (ІІІ ч.), мушу нагадати, констатуючи сумний факт, – більшості з нас притаманна дуже низька культура спілкування (ми зовсім не вміємо слухати одне одного, вслухатися в те, що мовиться (і мною, і моїми співрозмовниками); не чуємо ні себе, ні інших). Замість того, щоб добиратися до суті сказаного (що саме хоче автор слова мені донести, куди мене кличе, до чого закликає мене причаститися, що пережити, звідати…), ми (упереджено) чіпляємося за слова (словесні форми), які миттєво наповнюємо своїм власним змістом (і не здогадуємося, що за посередництвом цих словесних форм (які ми так немилосердно ґвалтуємо) автор мені хотів щось сказати), внаслідок чого приписуємо авторові слова таке, про що він і гадки не мав! Тому, допоки я не взнаю, що саме хотів автор (цим усім написаним) сказати (а не: що мені здається; я так думаю, що автор хотів сказати… (стверджує, що…) – це все мої фантазії, здогади!), я не маю права робити якісь висновки стосовно того, який зміст автор вклав у ці слова, чи тим паче звинувачувати його в єресі (дет. див. І та ІІ ч.)!!! А це можливо ТІЛЬКИ в безпосередньому спілкуванні з автором чи з тими, хто з ним спілкувався та знають достеменно, про що автор говорить (на що вказує, куди кличе…), або (що незрівнянно краще) ще й мають такий самий досвід відання реальності, про яку йде мова в устах автора!
Деякі читачі мене звинувачують в єресі: бо ми сказали, що християни нікого не вбивають і не благословляють вбивати; та що ми стверджуємо, що стан православних церков катастрофічний (смертельно небезпечний)! І тут же наводять «беззаперечні» аргументи, які, на їхню думку, розбивають вщент нашу «єресь»: захисна війна України проти Росії, яка ведеться з благословення і за підтримки православних церков (УПЦ КП, …) та інших християнських конфесій, і воюють (вбивають ворогів-окупантів) християни (вірні УПЦ КП, …) та інші аргументи (стосовно вбивства та благословення на вбивство), деякі з яких ми розглянемо нижче детально; а щодо стану церков, то як приклад наводять процвітаючу та таку, якій все більше і більше українців довіряють – УПЦ КП! Отже, мені вказують на УПЦ КП як на церкву в розквіті сил, яка кількісно зростає, а я, ніби не помічаючи очевидних речей, кажу, що в церкві велика біда і все загниває, відмирає!? Ми в попередніх бесідах (І, ІІ ч.) натякали, що в УПЦ КП не все в належному стані. Ми критикували РПЦ та УПЦ (МП), а про УПЦ КП говорили прикровенно (притчами, натяками), а в цій частині скажемо прямо, тому що мовчати вже не можна (ніякого компромісу з єрессю бути не може; до речі, УПЦ КП – це по суті те саме, що і РПЦ (плоть від плоті, кров від крові; різняться вони тільки тим, що одна організація ратує за український, європейський «мір», а інша – за «рускій мір»; а з погляду Церкви Христової (Церкви Духа Святого) – це два однакові мерці, дві сатанинські організації (по плодах їхніх пізнаєте їх!)), тільки обгортка різна. А справді, яка різниця між тим, кого на міні розірвало, і тим, хто «як живий»?! Ніякої, обидва мертві! – детальніше про У«ПЦ» КП нижче).
Тому в наступних розділах ми наведемо богословські (схоластичні – для оголошених; бо ті, хто в Дусі Святому, тобто християни, не мають потреби в слові (оголошення людиною), а навчені Богом!) аргументи істинності цього пророцтва (УПЦ КП – це синагога сатани, еклезіологічна єресь) та свідчення Духа Святого (Духа Істини та Любові) з приводу інших спірних питань, щоб допомогти неукам і не утвердженим почути та зрозуміти (на рівні інформації, вказівки – про що говориться, на Кого вказується Євангелієм, що Церква каже робити, щоб прийняти Духа Святого, Царство Небесне, Щастя) Благовістя (Євангеліє) Церкви.
І не забувайте: в серйозній книзі є одна головна думка (і дві- три допоміжні), наскрізна для всієї книги (автор береться за перо, щоб насамперед її донести до слухачів-читачів), а все інше в книзі – декорація, яка служить увиразненню цієї думки-істини, розгляду предмету (головної ідеї, думки) з різних сторін!!! Пізнавайте головну думку і все почуте співвідносьте з нею (бо все служить вираженню її, і правильно розуміється тільки в контексті її (головної ідеї книги5)!
А тим, хто хоче полемізувати чи заперечувати істинність нашого пророцтва-свідчення, скажемо наступне:
Що ТИ відаєш, що ТИ скажеш, виражаючи (закликаючи співрозмовника пережити звідану тобою Реальність) СВОЄ відання Бога (Істини, Любові)?! Ти говориш чи судиш про Царство Боже, Церкву та інші теми, які стосуються Життя Вічного, Щастя, – від свідчення в тобі Духа Святого (в Дусі Святому) чи тільки говориш від свого ума, цитуючи слова інших авторів та підганяючи їх під своє (свого ума) безумство?! На що ти опираєшся (що ти відаєш?!), стверджуючи щось? На Духа Святого чи на щось інше; на свій досвід-відання чи на досвід інших («апостол Павло сказав…», «преподобний Антоній сказав…» тощо)?! Якщо ти від себе не можеш нічого сказати (нічого не відаєш), то що тоді означають ті тисячі і тисячі слів твого «богослів’я» (фантазій на тему: Бог, Церква, стяжання Духа Святого, духовне життя…)?! У свідки чого (якого пережитого ТОБОЮ досвіду-відання Царства Божого) ти кличеш авторів, яких цитуєш, на досвід яких посилаєшся?! Що ТИ скажеш з приводу того чи іншого питання?! Де дόвід істинності ТВОГО свідчення?! Що є критерієм істинності ТВОГО свідчення? Ти сам (ТВІЙ розум) чи Дух Святий; маєш свідчення істинності в самому собі, тобто в Дусі Святому, чи зовні себе – через відчуття (слух, зір, дотик, смак, нюх), і останній суддя – ТВІЙ гріховний (без-умний, перевернутий) розум?! (дет. див. про свідчення та цитування в І та ІІ ч).
Там, де демонструється жонглювання цитатами (тобто, коли цей «циркач», клоун перебуває у стані: «я не маю що сказати!» (тобто: «я нічого не відаю»); про цей стан пустоти прочитайте історію6 про одного «богослова» (єпископа), якому старець- Духоносець допоміг пізнати свою пустоту, допоміг увійти в стан правди про себе, і одним з аспектів цієї гіркої (і водночас спасительної (щоб до цього стану відкритості та смирення дійти, потрібно багато потрудитися в послуху Духоносцям у виконанні Заповідей Божих та багато перетерпіти скорбот, якими Господь руйнує твердині нашого егоїзму та самості)) правди було те, що він не має що сказати (про Царство Боже, Церкву, бо не є християнином, Духоносцем, не відає Духа Святого, а в Дусі – Христа та в Христі – Отця, тобто є язичником, в даному випадку вже оголошеним, який готується до хрещення в Царство Боже (Церкву) Духом Святим), – там схоластика, тобто плотський розум втручається в сферу йому недоступну та породжує фантазії (а не свідчення), які за наявності самохвальства, марнославства та гордині переростають в єресі, хулу на Духа Святого (дет. про єресь нижче).
Дух Святий свідчить про катастрофічний стан церков! А те, що ми будемо говорити – це тільки вираження в слові свідчення Духа Святого! Мета цього свідчення (пророцтва) одна – покаяння та щастя тих, кому адресоване пророцтво! Прагнення одне – словом істини (свідченням Духа Святого) захистити братів і сестер від омани та великих бід (як наслідку перебування в омані бісівській). Ми захищаємо не Церкву, не Істину, а людей від омани – Істиною та Церквою! Це все (свідчення Істини, пророцтво) заради всіх людей, а найперше тих, хто перебуває в омані, думаючи, що він у Церкві, з Богом – в той самий час, коли йому готується вирок: «не знаю тебе!». Важко почути пророцтво (Істину) тому, хто в гордині (самовпевненості, самозвеличенні, марнославстві та осудженні) думає, що він служить Богові, що він угодний Йому – тому шукає такий «святоша» (святий сатана) як би вбити (і при нагоді вбиває, будучи переконаним, що тим він служить Богові (див. Ін. 16: 2)) того, хто проповідує Істину (пророка).
Тому тих, хто спішить заперечувати нам чи звинуватити в єресі (пробачте, що ми повторюємо думку декілька разів – це один із основоположних принципів спілкування, за допомогою якого я домагаюся, щоб ми добренько зрозуміли про що йде мова та не випускали його з ума, бесідуючи про Царство Боже, Церкву…), я насамперед запитую: що ТИ (маючи свідчення (відання) в самому собі, а не в зовнішніх раціональних думках-цитатах) сам можеш сказати (по-відати), що ТИ відаєш (а не що інші говорять, що вони відають)? Якщо ніщо не відаєш, то що тоді означає цитата святого в твоїх устах (у свідки чого, тобою пережитого (з-віданого), ти кличеш інших). А якщо щось говориш від себе (і це називаєш богослів’ям), то питаю: хто є джерелом по-відання – ти сам чи Дух Святий свідчить в тобі, чи ти просто мудруєш своїм умом?! Якщо мудруєш своїм умом (говориш від свого ума) і називаєш це богослів’ям (словом Божим; Дух Святий відає глибини Божі, будучи сам Богом, і ті, хто в Дусі Святому, по благодаті відають Таїни Царства Божого), то ти – єретик, аріанин7, або у великій, яка межує з єрессю, омані (прєлєсті) перебуваєш.
Залишити відповідь