Кожна свобідна істота завжди бажає собі добра, кращого, бажає того, що люди називають (напр., українською мовою) «щастя». Кожна дія свобідної істоти чиниться в ім’я цього «щастя». А що таке «щастя», в чому полягає ця повнота блаженства, якої прагне свобідна істота? А зараз зупиніться і не читайте далі; а спершу, перед тим як продовжити читати, дайте собі відповідь: що для Вас означає щастя? Коли в своєму житті Ви були щасливі (хоч на мить переживали те, чого прагнете досягти назавжди)? Чого Ви прагнете досягти, як звершення всіх мрій та сподівань (підкажу: Ви не можете шукати і бажати того, чого не знаєте-відаєте битійно хоч на мить, – того, чого не переживали-відали! Якщо ми чимось хоч раз насолоджувалися (напр., щось смачне їли, пили, нюхали, чи переживали сексуальне, наркотичне задоволення… – одним словом, все, що дає насолоду: похіть плоті, очей і гордість житейська), то ми цього шукаємо знову і знову, шукаємо нагоду і можливість ще раз причаститися реальності чи увійти в певний стан, що дає насолоду, яку ми вже звідали)?
Якщо Ви не можете згадати, коли Ви були щасливі (коли Ви були в стані, коли Вам нічого не бракувало, Ви були в «повноті» життя…), то я Вам нагадаю: тоді, коли Ви були закохані, переживали досвід кохання!!! Це могло бути в 10, 15, 27, 33, 48, 60, 90 … 190 … років, чи трохи раніше, чи трохи пізніше – коли Ви були осінені тінню Раю, коли Вам було подаровано пережити кохання!
Ми пізнаємо кохання лише на відстані невдачі. До невдачі пізнання не існує: пізнання завжди настає лише після того, як скуштуєш плід. У кожному коханні оживає знову смак Раю і смак втрати раю. Ми пізнаємо кохання лише тоді, коли стаємо вигнанцями з повноти життя, яку воно дарує. Закоханий переживає повноту життя. Закоханим нічого не потрібно, нічогісінько, тільки «так» взаємності Іншого (коханого, коханої). А після «так» і поготів нічого не потрібно – він щасливий, він має все! Коханому нічого не потрібно, тільки «так» взаємності. За найменшої ознаки взаємності виникає безмірність радості. Виникає смак повноти життя, який дарує п’янке блаженство. Тоді погляд, усмішка Іншого (коханого, коханої) приносить закоханому цілий світ. Вибух одкровення, у якому розкривається преображення життя, і місцем цього одкровення стає Інший (коханий). Усе є дивним, усе є новим. Взаємність кохання була першим почуттям Адама і Єви в перший день творіння.
У погляді коханого (коханої) я вперше відчуваю, що є людське око. У ніжності читаю незнайому мову дотиків. Кожний найменший жест, найнепомітніший порух тіла, кожна ледь помітна усмішка є словом, з яким знайомишся вперше і яке має неймовірно захопливе значення. Все, до чого ми дотикаємося разом, кожна гарна річ, на яку ми дивимося разом, усе, що куштуємо, стає в той момент новим і нетлінним. Уже нема об’єктів, бо все стає присутністю, відданістю, все налаштоване на мене, існує лише для мене. Усе стає святом. Усе набуває обрисів і стає існуючим, оскільки існує Інший (Коханий(а)). Найнезначніше і найбанальніше стає неочікуваним дарунком.
Коли зроджується кохання, зроджується життя. Здивовані, ми відчуваємо, як убозтво існування перетворюється на негадане багатство життя. Буденні хвилини рутини змінюються досвідом свята, тому що буденність тепер одягається у взаємність зв’язку. Тепер немає ані часу з його минулим і майбутнім, ані простору – сама лише безпосередня присутність. Коханий стає лицем світу, у всьому ми бачимо його лик…
Першим знаком взаємності, що його дарує нам Інший (Коханий), ми одягаємо все наше природне прагнення до життя. Без володіння і без міри. Живемо лише для Іншого і завдяки Іншому. Віддаємо все й усе ставимо на кін. Усяку гарантію, усяку надійність. Свої обов’язки, своє добре ім’я, свою силу і репутацію.
Свої плани та сподівання. Готові на все, і навіть на смерть – заради коханого (це стан повноти, блаженства – щастя).56
Дар кохання – це є світло, яким Господь просвічує кожну людину, яка приходить у світ, щоб вона знала-відала, що їй потрібно шукати (у чому полягає сенс життя – щастя – в Любові: любити і бути любимим, тобто бути причасником взаємної любові – Пресвятої Тройці). (Кохання – це Дар, і тільки Дар! Його (кохання) не можна ні купити, ні самотужки викликати в собі, ні випросити, вимолити, заробити… – це чудо одкровення- преображення, подароване Богом!). Кожна людина переживає кохання тією чи іншою мірою інтенсивності («повноти», «шаленості»), але це завжди найкраще, найблаженніше з усього, що кожна людина переживає-відає у своєму житті!!! Якщо правдиво, щиро подивитися на своє життя і все, що в ньому було, – то це справді так! (Усі, кому я допомагав-підказував дати собі відповідь про щастя, правдиво зізналися, що були щасливі тоді, коли кохали!). Жодна насолода не йде в порівняння з блаженством, яке людина переживає в коханні (коли кохає). Отже, ми були блаженні (щасливі; точніше, зважаючи на неміч людську, скажемо: найщасливіші), коли були закохані (всі інші «блаженства» від різноманітних насолод на порядки нижчі за блаженство, дароване коханням)! Придивіться уважніше до свого життя і побачите це (Ви жили тоді – коли кохали). Саме того стану щастя-кохання (свідомо чи несвідомо) прагнуть люди, коли шукають різноманітних насолод в сексі, їжі, напоях, наркотиках, різноманітних видовищах… у всьому, що дає задоволення (похоті плоті, очей та гордості житейської), тобто вони думають, що щастя – це задоволення- насолода. Але це фатальна помилка, бо задоволення-насолода це не мета, а наслідок перебування в меті. (Той, хто досягнув «мети» (задовільнив свої похоті-страсті) – пережив «насолоду», знає, що це не те, що він шукав-жадав, щастя пережита «насолода» не дала, не отримано ніякої омріяної повноти блаженства, а навпаки, лише спустошення і стократні страждання настають після егоїстичної «насолоди»; кожна реалізована наша воля та пережита егоїстична (як самоціль) насолода стверджує нас в егоїзмі-смерті, і віддаляє нас від любові-життя, від щастя (детальніше про цей закон духовного життя йтиметься в наступних частинах, коли говоритимемо про закони духовного (Євхаристійного) життя)).
А зараз знову зупиніться і в світлі (чи напівтемряві, чи в мороці) сказаного вище про щастя-кохання ще раз дайте собі відповідь: що для Вас є щастя; коли Ви були щасливі? (Ще раз скажу: ми переживали-відчували (переживаємо) щастя, коли були закохані, нехай це було до відмови («ні») коханого, нехай не було взаємності ні на мить, або тільки на мить – і в цьому стані закоханості (від входження в тінь Раю і до випадіння-розчарування з цієї тіні щастя) закоханому нічого не треба (ні грошей, ні слави, ні насолоди, ні… ні…), а тільки одного «так» взаємності!!!). Якщо щастя для Вас – це не взаємне кохання, а існує щось блаженніше за це (стан кохання), то далі не читайте, бо далі ми будемо вести мову про Євангеліє (Царство взаємної Божественної Любові (= Щастя) настало, воно подароване кожному, кожен вже може во Христі Любити Божественним Еросом Духа Святого та Богоприїмним Смиренням приймати взаємну «несамовиту» Божу Любов!) для тих, хто шукає Щастя – Вічного і Всеохопного Кохання, тобто Любові!
Ми щасливі, коли кохаємо та кохані навзаєм! Кохання – це тінь Любові, Царства Божого! Якщо тінь (кохання) Любові така прекрасна, солодка, блаженна повнотою, то яка ж тоді Реальність (Царство Боже)?! Кохання минає, а Любов ніколи не минає! Отже, Щастя – це Любити і бути Любимим! Бог є Любов, тому Щастя – це бути причасником взаємної Божественної Любові Пресвятої Тройці! Щастя (Любити і бути Любимим) – це бути богом по благодаті, одним із Тройці, де кожна Іпостась Божественно Любить і Божественно Любима!
Бог сотворив світ Любов’ю і для Любові (для Щастя). Але іпостась тварного світу (людина) зробила промах (гріх – не попала в ціль Щастя, обоження за благодаттю – стала на путь самообоження, тобто смерті), тобто попала в небуття, існування в смерті егоїзму та самості. Бо Ціль – Бог, а поза Богом (Життям і Щастям) – смерть і ад (нещастя)! Людина випала з Раю, по траєкторії падіння від особистості (яка любить Інших і живе для Них і в Них) до індивіда (замкненого у собі егоїста, який відчужений від таїнства спілкування, який «любить» тільки себе та «живе» для себе і собою) (дет. про гріхопадіння див. в І ч.). Вигнавши себе з Раю (спілкування з Богом і в Бозі зі всім світом), людина стала нещасною (нездатною ні євхаристійно любити, ні смиренно приймати любов), покаліченою (внаслідок гріхопадіння) істотою! Від випадіння з Раю і до втілення Бога во Христі Ісусі люди були об’єктивно нещасними (неспроможними ні Любити, ні приймати Любов; Божа Любов, Божа Благодать – це ад для тих, хто нездатний смиренно прийняти, вмістити Її!). Дві тисячі літ тому (і на віки віків) у вселенній прозвучало Євангеліє: Царство Боже настало, тобто Щастя настало – це означає, що ми вже можемо Любити і приймати (вмістити) Любов, маємо силу бути дітьми Божими, тобто дітьми Любові, бо Отець є Любов, і діти Отця це ті, які є Любов’ю-Особистістю. В Дусі Святому ми стаємо свобідними, та, як наслідок, здатними Любити Божественно – бути причасниками-учасниками Божественної взаємно-жертовної Любові Святої Тройці. Любимі (Божественно – самим Богом) ми були (і є, і будемо завжди – бо Любов ніколи не минає!!!) завжди, а от прийняти цю (Вічну і Всеохопну) Любов та відповісти взаємністю (тобто Любити) не мали сил, та й розуміння втратили, що таке Щастя (іпостасне особистісне Життя в Любовному перихорезному спілкуванні-єдинстві з Іншими Іпостасями (Божественними і тварними), де Інший є змістом і сенсом мого Життя-Буття). Бо до одкровення Отця в Сині Духом Святим людство не знало (і навіть не здогадувалось!), що Бог є Любов!
Залишити відповідь