Те, що Бог (= Щастя) є Любов, знають-відають і пропо- від(а)ують тільки християни (атеїсти і релігійні люди про це і гадки не мають: для «еллінів» (мудреців віку цього) це безуміє, а для «юдеїв» (релігійних людей: юдеїв, мусульман, індусів…) це спокуса)! Словом «Бог» (його відповідником у кожній мові) людство вказує на ідеал, повноту, красу, досконалість – це те (Той у християнстві), чому (Кому) намагаються уподібнитись (про що мріють) люди. Бог з його атрибутами-характеристиками-чеснотами – це образ реальності-стану, причасником-власником якої мріє- жадає бути людина (бути щасливим – це бути богом, або як бог(и)). Отже, бути Щасливим – це бути християнином! Тільки християни Щасливі – бо знають-відають Істинного-Бога, Який є Любов- Особистість! Щастя – це бути Богом (Бог – Блаженний, Щасливий, точніше Щастя), тобто Любити Божественно, стати одним із Тройці, стати причасником Божественного Троїчного Життя- Любові), стати з Богом єдине («Я в Тобі, а Ти в Мені, Ми в них (тварних іпостасях), а вони в Нас – щоб усі були єдине»; ось про яке Щастя молиться Бог, якого бажає (Божественним Еросом) нам Бог-Любов, і зробив (і донині робить, і не перестане робити, допоки все не стане Любов’ю – Бог буде все у всьому) все, щоб ми досягли Щастя (стали Щасливими): «Так Бог-Любов полюбив світ, що віддав Сина Свого Улюбленого (Єдинородного), щоб всіх спасти – увести в Щастя, дарувати всім Життя Вічне, тобто вічну можливість відати-кохати Отця в Сині Духом Святим).

Що таке Любов (точніше Хто є Любов; Любов не «що», а «Хто») знають-відають тільки християни, а людям Старого Завіту (релігійним та атеїстам) відома (максимум!) тільки тінь Нового Завіту, тінь Любові, тінь Царства Божого (Раю) – кохання (світло, яким Господь просвічує кожну людину, яка приходить у світ, щоб вона знала-відала, для чого вона створена – для Любові, для Щастя!)! (Вас дратує наше «тільки» (напр.: «тільки християни знають-відають…»)? Воно від нерозуміння та незнання, і якщо Ви незгодні з нашим «тільки», то потрудіться ознайомитися з нашими аргументами-поясненнями – ми про це вже аргументовано говорили (див. І, ІІ ч.), і якщо у вас є якісь сильні контраргументи, то ми допоможемо Вам збагнути їх слабкість та безпідставність через е-mail).

«Бог є Любов» = «Отець є Любов» (див. 1 Ін., з контексту якого чітко видно, що Бог = Отець). А Отця (Любов) пізнаємо тільки в Євхаристії, в Церкві, во Христі Духом Святим («Ніхто не знає Отця, тільки Син, і ті, кому Син відкриває Духом Святим»;

«Любов вилилась в наші (членів Парафії-Євхаристії) серця Духом Святим»; Духом Святим ми долучаємось до Щастя = до повноти взаємної Любові = до Тіла Церкви (де всі люблять всіх взаємною жертовною смиренною Любов’ю Духа Святого). Тому ми і кажемо, що Щасливі тільки християни – члени Тіла Христового, Парафії- Євхаристії, бо Дух Святий, Дух Христів дається тільки Христовим (християнам), тим, хто вступив з Христом в Шлюбне, Парафіяльно- Євхаристійне єднання-життя. А хто не Христів, не член Парафії- Євхаристії, той і не має (і не може мати! Бо Дух Тіла дарується тільки членам Тіла! Поза Парафією-Євхаристією, поза Шлюбом з Христом Дух Святий не Дається!) Духа Святого, той ще нещасний! Тому ми і кажемо, що світ цей не знає Любові (Що чи Хто є Любов). Тільки тінь Любові – це максимум, що світ може вмістити, перебуваючи в безбожному стані. Але цього досить, щоб закликати (спонукати) людину шукати Бога, бо якщо тінь така жадана, то яка ж тоді Блаженна, Щаслива Реальність, яка відкидає цю тінь! Але божевільний, лукавий світ не розуміє дари-заклики кохання (та як наслідок, відання кохання, що є Щастя), а підміняє його (кохання, яке кличе до Любові, до повноти Буття-Життя в єдинстві з Богом) шуканням егоїстичних насолод!?

Про любов зараз говорять усі – і релігійні люди, і атеїсти, а знають-відають Істинну Любов (Отця) тільки християни! Те, про що говорять сини віку цього, нічого спільного з Істинною Любов’ю не має (хіба що словесні форми, які світ повторює за християнами: напр., «Бог є Любов», та похідні від них). Язичники говорять про егоїзм та подолання його, кажуть, що блаженніше давати, ніж приймати; щасливий той, хто любить і т. д. і т. п.⁵⁷ Егоїст егоїстично говорить про подолання егоїзму, або ще кумедніше: егоїст егоїстично бореться проти егоїзму (див. цей сарказм в ІІ ч.)!? Смішно! Але цей (божевільний у своїй мудрості) світ говорить про це цілком серйозно!

Сини світу цього, коли говорять про любов, то тим словом вони вказують на вподобання та насолоду: я тебе люблю = ти мені подобаєшся = ти мені приносиш задоволення-насолоду; як у пісеньці: – Я люблю тільки себе (в оригіналі: тебе), моя мила кохана…; я люблю моркву, я люблю музику, спорт…). В устах Церкви (християн) Любов не має нічого спільного з емоціями, страстями вподобань та егоїстичної насолоди (для себе), а мова йде про Іпостась, про Особистість (= Любов), у цьому світі про Хрест (Особистість реалізується в абсолютному самозреченні (розіп’ятті світу (похоті плоті, очей і гордині) в собі, і себе для світу); про смерть (Любов смертю долає смерть): хто хоче йти за Христом (бути Щасливим, Любити) нехай зречеться себе, візьме хрест свій та йде в Щастя… нехай погубить душу свою за Христа і Євангеліє… нехай покладе душу свою за друзів своїх… – ось опис Любові і путі в Любов-Щастя, ось про що говорять християни, коли говорять про Любов. Не насолода сладострасна веде до Любові, а безперестанна аскеза Хреста, аж поки не вмреш на хресті (для світу цього з його ідолами-похотями) і не воскреснеш, не стяжаєш Божественну Любов («Хто вірує в Мене (Христа) і перебуває в Євхаристійному єдинстві зі Мною, той смерти не побачить повік, а перейшов від смерти до Життя Вічного, яке полягає в тому, щоб знати-відати Отця і Сина і Духа Святого» (Воскреснути з мертвих – стати   Любов’ю,   тобто   Особистістю-Іпостассю-Свободою    – див. ІІ ч.)).

Всі люди поділяються на дві групи: ті, що знають-відають Бога (= християни, члени Тіла Христового (Тіла Взаємної Любові) – члени Церкви (з великої «Ц»)) і ті, що не знають Бога (тобто язичники, ті, які не є членами Церкви: «християни» (лапки обов’язкові; це ті, над якими злочинно був звершений чин хрещення, які не прийняли Духа Святого, Духа Шлюбного Парафіяльно-Євхаристійного життя во Христі), мусульмани, індуси, буддисти, атеїсти, сатаністи, байдужисти…). І знають- відають, що таке Істинна Любов (тобто Бога Отця) тільки Христові (= християни), яким відкриває Духом Святим Христос!!! Вас знову дратує наше «тільки» – потерпіть нас, такі ми є безкомпромісні, коли мова йде про Істину та єресь (жодного послаблення, двозначності, відносності чи компромісу з єрессю бути не може!) – ми про це вже говорили (див. також в І, ІІ ч.).

Тінь Любові – Кохання – знають-відають усі! А Любов (Реальність, яка «відкидає» цю тінь-кохання) відають тільки християни (Христові)! Любов – це не природна категорія (не емоції, не переживання, не насолода…), це Іпостась Отця (Отець). (Любов – це не природа (не сутність і не енергія сутності), а Особа- Іпостась. В Бозі все Любов, бо все іпостазоване Любов’ю-Отцем, тобто і Сутність, і Енергія-Благодать). Тому Люблять Блаженною, Щасливою Любов’ю (кожен у свою міру Богоподібного, Богоприїмного Смирення) тільки ті, які пізнали-звідали Істину і перебувають у Христі, – вірні цій Любові, Якою ми Любимі повсякчасно. Тому знайте: коли говорять про любов язичники (не християни, тобто не Духоносці), то вони говорять (послуговуючись словесними формами-словами: любов, смирення, прощення…) зовсім не про те, про що говорять (до чого закликають причаститися, ким стати), послуговуючись тими самими словами- формами, християни! Слова одні і ті самі, а зміст-відання (вказівка- напрямок) – діаметрально протилежні (те, що високе, цінне, жадане в людей віку цього – це мерзенне перед Богом, і навпаки!). (Не забувайте, що слово – це форма, буква, посудина, яку можна наповнити будь-яким змістом! Язичники, єретики беруть Писання Церкви і наповнюють своїм безбожним, сатанинським змістом, і кричать на весь світ, що вони християни!?). Розпізнавайте духів, а не захоплюйтеся гарними, вишуканими, красномовними словами- формами! Що (Хто) таке Любов знають-відають тільки ті, які пізнали тайну Хреста, Гробу і Воскресіння – тайну неописанного кенозису-смирення Бога, втіленого во Христі Ісусі, та славу Життя Вічного, в Тілі Воскресіння – Парафії-Євхаристії!⁵⁸

Хтось каже: ти сто разів повторюєш одні і ті самі слова, речення?! Мені неважко – я тисячі разів буду повторювати одне і те ж (що вважаю надзвичайно важливим у духовному парафіяльно- євхаристійному житті), щоб по плоті зробити все, що можу, щоб Вас розбудити, щоб створити умови, за яких Ви будете мати змогу прокинутися від сну гріховного (про повтори ми вже говорили).

Ми хочемо Щастя не на мить, а назавжди, прагнемо Щастя, яке не минає! А вічне тільки одне – Любов (= Бог)! Любов – це Істина (те, що (Хто) є в основі всього сущого, є первинною онтологічною реальністю, підвалиною і причиною буття всього сущого (що є); те, що є на віки віків). Путь до Істини-Любові (до Щастя) – путь праведності, правди (жадання правди), ненависть до всякого    лукавства,    лицемірства,    двоєдушності,    «подвійних стандартів»… (насамперед у своїй душі!). Ось путь у світі цьому (путь старозавітної праведності, яким повинні йти сини віку цього (а це, до речі, максимум на що здатні сини віку цього), щоб увійти в стан богоприїмного смирення, яке і є перепусткою у Щастя – Царство Боже, тобто Церкву) – вказівка, як жити на землі (в Старому Завіті праведності-вірності Закону Божому, совісті для язичників не Біблійної традиції), щоб увійти в Щастя-Церкву, стати щасливим, блаженним – тобто християнином! Отже, говорити про Щастя = говорити про Церкву Христову! Бути Щасливим – це бути членом Церкви (Тіла Божественної Іпостасної Любові) – бути християнином! Нещасливий, нещасний християнин – це абсурд, логічне протиріччя (напр., як: нещасливе щастя; неіснуюче буття, тобто явне не є). (Отже, якщо хто нещасний (щось йому бракує земного – того, що належить світу цьому з його цінностями та жаданнями-мріями, того, що шукають, чого прагнуть досягти сини віку цього) – він точно не християнин! А якщо хтось стверджує, що він щасливий, то критерій перевірки істинності цього щастя – чи є цей «щасливий» членом Тіла Христового – Парафії-Євхаристії!). Церква Христова – Любов і Свобода, і вся педагогіка (дітоводіння синів, аж поки не набудуть міри росту Христового – Кафоличної Цілісності) Церкви: догмати, правила, чини, інституції (гіпс- ієрархія…)… – служить Любові і Свободі, росту в Любові і Свободі кожної іпостасі, яка в Шлюбі-Хрещенні-Миропомазанні стала членом Цілісного Іпостасного Життя (Тіла Церкви – Парафії- Євхаристії).

Сторінки: 1 2