«Наповнюйтеся Духом, повчаючи самі себе псалмами та славословленнями і піснеспівами духовними, співаючи і прославляючи в серцях ваших Господа, дякуючи завжди за все Богові і Отцеві, в ім’я Господа нашого Ісуса Христа, підкоряючись один одному в страху Божому. Жiнки, корiться своїм чоловiкам, як Господевi, бо чоловiк є голова жiнки, як i Христос глава Церкви, i Вiн же Спаситель тiла. Але як Церква пiдкоряється Христу, так i жiнки своїм чоловiкам у всьому. Чоловiки, любiть своїх жiнок, як i Христос полюбив Церкву i вiддав Себе за неї, щоб освятити її, очистивши водяною купiллю через слова; щоб поставити її перед Собою славною Церквою, яка не має плями‚ чи вади, чи чогось подiбного, але щоб вона була свята i непорочна. Так повиннi чоловiки любити своїх жiнок, як свої тiла: хто любить свою жiнку, любить самого себе. Бо нiхто нiколи не мав ненависти до своєї плотi, а годує i грiє її, як i Господь Церкву, бо ми члени тiла Його, вiд плотi Його i вiд кісток Його. Тому залишить чоловiк батька свого i матiр i пристане до жiнки своєї‚ i будуть двоє однаплоть. Тайна ця велика, – я говорю про Христа i про Церкву⁵⁹. Отже, кожен iз вас нехай любить свою жiнку, як самого себе; а жiнка нехай боїться свого чоловiка» (Еф. 5: 18-33).

«Бо я турбуюся про вас ревністю Божою; тому що я заручив вас єдиному мужу, щоб представити Христу вас чистою дівою» (2 Кор. 11: 2).

«Алилуя! Воцарився Господь Бог Вседержитель. Радіймо і веселімось, і воздаймо Йому славу; бо настав шлюб Агнця, і жона Його приготувала себе. І дано було їй одягнутися у висон чистий і світлий, висон же є праведність святих… Блаженні, покликані на шлюбну вечерю Агнця» (Одкр. 19: 6в – 9а).

«І Дух і наречена говорять: прийди! І той, хто чув, нехай скаже: прийди! Хто спраглий, нехай приходить, і хто бажає, нехай бере воду життя задарма» (Одкр. 22: 17).

Ніхто не є Щасливий – тільки Бог і ті, хто є причасником Його, ті, хто стали богом по благодаті. Щасливий тільки Бог та боги (Божі), які обожені Духом Святим, які во Христі стали спадкоємцями Царства Божого – Любові Отця – Життя Пресвятої Тройці, ті, які пізнали Отця в таїнстві Шлюбного єдинства Євхаристії (Я в Тобі, а Ти в Мені, Ми в них, і вони в Нас єдині Божественним єдинством любовної перихорези). Любов-Кохання- Ерос не терпить фрагментарності, частковості… Тому до приходу Христа Спасителя (Зцілителя) Щастя було немислиме (люди навіть не знали, що Бог є Любов, і що Щастя – це Любити і бути Любимим! – інакше прийняли б Сина Отчого, Хрест Христів. Світ цей прирік себе на нещастя – відкинувши Хрест Христів, хресний путь до воскресіння… В цьому світі щастя не було і не буде, Щастя в Церкві, в Царстві Божому, тому той, хто хоче бути Щасливим, має стати християнином – Христовим).

Царство Боже – Царство Любові-Еросу – було дароване (прокладено Путь та Двері до Нього) на П’ятидесятницю, коли Господь звів на землю Вогонь Духа Святого – Вогонь Божественної Любові-Еросу. Віднині ми вже тут і зараз можемо бути Щасливі (ми були Любимі Божественно (Богом) завжди! щомиті!), тобто можемо Любити Божественно в Дусі Святому («Любов вливається в серця наші Духом Святим; і це не від нас – це Божий Дар!»). Християнин – це той, хто щомиті згорає вогнем Любові-Еросу до Бога та вогнем Милосердя до творіння, яке поки що «мучиться і страждає, очікуючи одкровення синів Божих» («А що означає серце милуюче? Горіння серця за всяке творіння: за людей, птахів, тварин, духів (бісів) і за все створене. І від пам’яті про них, і від споглядання їх очі його проливають сльози. Від великої і кріпкої милості, яка охопила серце, і від великого терпіння умаляється серце його – і не може ні зносити, ні чути, ні бачити ніякої шкоди чи малої печалі, які бувають в тварному світі. Через це і за нерозумних, і за ворогів істини, і за тих, хто чинить йому зло, він на всякий час приносить молитву, щоб вони були збережені і помилувані, і подібно до цього – і за природу гадів, з причини великої своєї милості, яка рухається в серці його безмірно, з причини того, що людина створена за подобою Божою» – див. прп. Ісаак Сирін. Аскетичні творіння. Слово 81; Слова подвижницькі. Слово 48). «З того дізнаються, що ви Мої (Ісуса Христа) ученики (християни, Христові; тобто ученики Любові, Божественної Любові – причасники Іпостасного Особистісного Буття Пресвятої Тройці), якщо будете мати любов між собою». І як наслідок – реакція язичників на християн у світі цьому перелюбному, сластолюбному, нелюбовному, егоїстичному (кожен сам за себе): «Дивіться, як вони (християни) люблять одне одного (і всіх)!».

Отже, щастя – це кохати і бути коханим, любити і бути любимим – це бути в шлюбі (єдинстві) з коханим-жаданим! Тому бути Щасливим, тобто християнином – це бути в Шлюбі-Єдинстві з

Христом-Богом – «Найпрекраснішим з усіх синів людських», це бути Христовим (повністю взаємно належати Йому, як Він Перший всеціло віддав Себе кожному з нас!), бути вірним Йому в Шлюбі з Ним! Заміжня жінка – вона вже не має свого життя, вона вже не сама по собі – вона чоловікова, за-мужем, належить чоловікові, добровільно-свобідно у взаємній любові віддалася мужеві (чоловікові), відповіла на його любовне освідчення в коханні- вірності: Так! Я віддаю себе тобі і приймаю тебе, як господаря мого… Так само християнин приймає освідчення Христа (на Хресті) в Любові-Еросі до людини («Бог явив Свою Любов до нас, коли постраждав за нас, тоді, коли ми були ворогами Його!», «Так Бог полюбив світ (= нас), що віддав Сина Свого Єдинородного (Улюбленого)…»), і каже: «Так! Я раба Господня…». Шлюб між чоловіком і жінкою починається з того часу, коли вони обидвоє пообіцяють взаємно вірність один одному (і засвідчать це (вірність) перед свідками). Відтоді жінка вже чоловікова, носить прізвище чоловікове… Аналогічно людина стає християнином (приймає «прізвище» Мужа-Христа, забуваючи дівоче прізвище – язичник) після Шлюбу з Христом – обіцяння Христу-Богу вірності, і спільне Шлюбно-Еротичне Парафіяльно-Тілесне-Євхаристійне життя після звершення реєстрації Шлюбу з Христом в чині реєстрації Шлюбу – в двоєдиному Таїнстві Хрещення-Миропомазання! Після реєстрації Шлюбу з Христом – перший шлюбний есхатологічний Воскресіння День Восьмий (аналогія: першої шлюбної ночі чоловіка і жінки) в Таїнстві Інтиму-Еросу єднання в одну Плоть-Тіло Христа і нареченої (щойно охрещеної іпостасі) – Свята Євхаристія (актуалізація Тіла Воскресіння – Єдинства-ЖИТТЯ Пресвятої Тройці – в таїнстві спілкування вірних Христу (християн) в Дусі Святому). А далі, після «медового» Пасхального Світлого Тижня, починається «буденне» християнське життя стяжання повноти Духа Святого – слідування за Женихом, несучи свій хрест в подружній вірності Христу-Жениху!

Перед тим як вступити в шлюб, молодята протягом тривалого часу (побачень) придивляються одне до одного та звіряють свої сили: чи зможуть вони ощасливити Іншого, зберегти вірність одкровенню-коханню, чи зможуть вони назавжди довіритись один одному! Тобто, від миті одкровення краси Іншого, від закоханості до шлюбу триває відповідальний період побачень-зустрічей – пізнання себе та одне одного (наскільки це можливо до шлюбу). Аналогічно між першою благодаттю-одкровенням Істини і Шлюбом (Хрещенням-Миропомазанням) триває довгий період побачень-оголошення, де оголошений за допомогою Церкви звіряє свої сили та готовність бути вірним Христу (яка прямо пропорційна пізнанню немочі своєї) аж до смерті (Христос Свої сили бути вірним звірив на Голгофі! Тому ім’я Христа – Вірний!). В цьому світі Христос розіп’ятий і Христових (християн) чекає така сама доля: гнали Мене – гнатимуть і вас! Тому Церква тривалий час (інколи роками) готує людину до Шлюбу-Хрещення- Миропомазання!

Реєстрація шлюбу в РАЦСі (чи навіть у попа-жерця в чині вінчання) – це вступ у шлюбні стосунки, це можливість стати єдине з коханим (коханою). Мета шлюбу (життя в одній плоті) – єдинство: щоб усі були єдине, як «Ти, Отче, в Мені, а Я в Тобі…» – це ж і є Щастя: Любов-Єдинство, мета, для якої створене все суще. Аналогічно Хрещення-Миропомазання – це тільки початок Шлюбу і можливість у Парафії-Євхаристії (житті во Христі: з Христом в Шлюбі-Парафії-Євхаристії) стати богом по благодаті, стати Христом во Христі! Це те саме, що вступити в Школу (Іпостасного життя) – це тільки можливість здобути освіту (стяжати Духа Святого – про-світитися повнотою благодаті Божественного Життя Пресвятої Тройці). Якщо правильно не працювати, будувати стосунки (в шлюбі), навчатися (в школі), лікуватися (в лікарні), то користі, навіть якщо і правильне було починання (вступ – навіть з належною підготовкою – у шлюб, у школу, в лікарню…), не буде, а навпаки: буде тільки шкода та збитки («Хто не збирає з Христом (во Христі), той розкидає, втрачає, марнує, “йде в мінуси”»). Хрещення-Миропомазання – це можливість стати християнином, це початок християнства (Шлюбного Парафіяльного Євхаристійного життя з Христом). Пообіцяти вірність одне одному – це зовсім не означає зберегти її. Щоб реалізувати своє обіцяння вірності потрібен подвиг розіп’яття плоті своєї (егоїстичного способу існування) із пристрастями і похотями (очей, плоті та гордині), потрібно розіп’ясти в собі «світ цей» і себе для світу Хрестом Христовим! А то розпишуться-«повінчаються» (= похрестяться) і вже думають, що досягли мети!? Плюнули на сатану (див. чин Хрещення) і вже думають, що подолали його і розірвали всі блудні зв’язки, які були до шлюбу-хрещення, похрестилися у Святій Воді і вже думають, що досягли обоження!? Не обманюйте себе! Важко темному народу не обманутися, коли єретики попи-жерці УПЦ КП хором переконують його в наступному: над ким був звершений чин Таїнства Хрещення-Миропомазання, той вже християнин (незважаючи навіть на мотивацію та мету, з якою купують послугу- требу хрещення)!?

Скажемо декілька слів про початок Шлюбного Парафіяльного Євхаристійного життя во Христі (за-Мужем, за Христом) – про двоєдине таїнство Хрещення-Миропомазання! Церква ніколи нікого не хрестить (не приймає в Шлюбне Парафіяльно- Євхаристійне життя) без належної підготовки-оголошення (без тривалого періоду побачень для взаємного пізнання)! З якої би причини людина не прийшла до спільноти-парафії і не просила хрещення (Шлюбу): чудо, одкровення, осяяння, в стані емоційного збудження від того, що взнала, що Бог є… тощо. Ну, закохався! Кохання ж від людини не залежить (кохається (= насолоджується) дуже легко і спрагло! На відміну від любові (= хрестоносіння- саморозіп’яття-самозречення) до ворога, яким стає кохана (коханий), коли не виправдовує моїх егоїстичних сподівань – «вороги чоловікові домашні його!») – це дар-одкровення! А вступити в шлюб – це зважений, тверезий, відповідальний, свідомий крок! Тому Церква допомагає оголошеному перейти зі стану емоцій-переживань-захоплень-романтики у стан смиренної відповідальної та твердої довіри-рішучості померти для блудного життя за стихіями віку цього і жити з Христом, для Христа, во

Христі, стати членом Тіла Його – Парафії-Євхаристії! У полоні емоцій, в стані афекту можна зважитись на будь-який подвиг – навіть вступити в шлюб чи навіть померти, рятуючи когось!? На одноразову смерть   –   можна зважитись (особливо коли   ти   в «ненормальному» стані!), а от кожного дня помирати (в шлюбному житті!) – ні емоції, ні афекти не допоможуть! Кохання-одкровення – це дар, який не залежить від людини (людина самотужки не може викликати в собі кохання – захотіти і покохати), а в шлюб потрібно вступати заради любові – повсякчасного розіп’яття-самозречення себе заради щастя коханого (коханої). Кохання минає (стан перебування в чуді-одкровенні, стан збудження, ейфорії проходить), залишається пам’ять і вірність пережитому, або зрада кохання-одкровення в пошуку насолод. Тому в шлюб може вступити тільки той, хто вірний, і силує себе любити (бажає щастя, і робить все, що може, щоб коханий, Інший був щасливий) тоді, коли вже не кохається-любиться (само по собі), а, навпаки, розчарування (після кохання-зачарування): ах, ти такий, така, а я і не знав, не знала…; коли ненавидиться (егоїстичне страсне єство ненавидить ворога), тобто любить крізь не любиться – іпостасно аскетично визначає (силує, спрямовує) свою страсну гріховну нелюбовну егоїстичну плоть до любові до Іншого. В стані готовності-вірності помирати кожен день за Христа (ось випускний іспит школи оголошених, ось плід побачень-оголошень) – Церква хрестить-приймає в Своє Тіло нового члена, вступає в Шлюб з оголошеним («нареченою», невістою-іпостассю) в таїнстві Хрещення-Миропомазання – відтоді оголошений вже Христів, належить Христу, і живе волею та ритмом життя Тіла Христового (в Якому він став органічним членом) – Парафії-Євхаристії.

Християни – це хрещені Духом Святим, а не (тільки) водою. Хрещення водою – це формальний чин констатації факту Шлюбу з Христом, Церквою. Чин може бути звершений, а Шлюбу ніякого може не бути. Скільки фактів земних шлюбів чоловіка і жінки, коли в   РАЦСі   всі   папери   підписані   і   в   попа-жерця   купили   чин «попівських парадів та церемоній» (чин вінчання), а ніякого шлюбу немає і не було; що виявляється через «місяць» (в когось швидше, в когось трохи пізніше) – коли знову біжать по папери (про розлучення, анулювання шлюбу) до РАЦСу і в патріархії та єпископські приймальні по так зване «церковне розлучення»!?? Тому потрібно чітко розрізняти чин Таїнства і Таїнство – це різні реальності (як необхідність-закон і свобода), і остання від першої абсолютно не залежить. Чин може бути звершений бездоганно- канонічно, а Таїнства (дарування Духа Святого) не буде! А є: що чин ніхто і не думає звершувати, а Таїнство Господь звершує – дає здатним вмістити Царство Боже, стати членом Тіла Христового – Духа Святого (див. в Діян. хрещення Корнилія сотника з його домом). Чин Таїнства – це якнайкраща можливість актуалізувати для учасників цього чину (членів парафіяльної євхаристійної спільноти – бо всі Таїнства звершуються в контексті Євхаристії – парафією та для парафії; мета кожного Таїнства – Таїнство Таїнств – Євхаристія, Царство Боже) таїнство спасіння, досягнення Царства Божого, воскресіння во Христі! Тому чин – це можливість, а не магія! Люди тебе хрестять (над тобою звершують чин Хрещення- миропомазання), а Дух Святий, якщо лицеміриш і лукавиш (тобто не здатний прийняти Його), не хрестить! Споживаєш Хліб і Вино, а не Духа Святого, якщо недостойно причащаєшся!

Чин Хрещення-Миропомазання – це реєстрація Шлюбу з Христом. Чин Сповіді-Покаяння – це поновлення Шлюбу з Христом після розлучення (розриву Шлюбних Євхаристійних стосунків). Чини різні, а суть та сама – тілесне єдинство з Богом (життя в тілесному єднанні з Христом в Таїнстві Церкви – Євхаристії). Шлюб не залежить від чину реєстрації, а суть реєстрації (чину) – засвідчити реальність (звичайно, якщо вона є?!) шлюбного єднання двох в одну плоть. Хрещення-Миропомазання і Сповідь-Покаяння – це два різні чини одного і того самого Таїнства – відновлення шлюбного єдинства з Богом (вступ у Церкву, в членство у громаді святих)! Тому після хрещення сповідь-покаяння (як поновлення розірваного шлюбного єднання з Христом) може бути одна (максимум дві). Так само, як чин вінчання (Таїнства

Шлюбу) для молодят, які вступають у шлюб вперше – один, а для другого шлюбу (після розриву шлюбних уз першого шлюбу) – чин вінчання-реєстрації (шлюбу) інший (з покаянним змістом молитов – інакше бути не може), хоча таїнство одне і те ж! Третій шлюб – це вже повна катастрофа; він припустимий, але чину церковної реєстрації йому вже немає. Про наступні церква (ікономічно і місійно) мову не веде. Шлюб завжди шлюб – хоч сотий! Але каліка – той, який вступає в третій шлюб (про вдівців ми зараз мову не ведемо!), вже ні на що нездатний, то що вже говорити про сотий! Ще раз повторимо: чин Таїнства і Таїнство – це різні речі!

«Визнаю одне хрещення (Шлюб з Христом) на відпущення гріхів!» Коли людина відпадає від Церкви, від Євхаристії, вона знову стає язичником, в якого з Христом «нічого» спільного немає, повертається до блудного-перелюбного животіння із коханцями- бісами, з якими блудодіяла до шлюбу з Христом! Тому, коли людина приходить до тями (як блудний син, див. Лк. 15: 11-32), кається і повертається до Церкви, то знову звершується Таїнство Хрещення-Миропомазання (Шлюбу), відновлення єдинства у взаємному прощенні-прийнятті: Богом (Церквою) людини і людиною Церкви (Бога). Але про це (відновлення Шлюбних Парафіяльно-Євхаристійних уз спільного життя з Церквою во Христі) засвідчуємо іншим чином (покаяння-сповіді), хоча відбувається Таїнство Шлюбу – Хрещення-Миропомазання (друге Хрещення – сльозами)! Церква Православна визнає один (єдиний) шлюб на відпущення гріхів (Що Бог з’єднав (законами шлюбних уз), того людина нехай не розлучає – двоє назавжди будуть єдине, одне ц(т)іло…). Інакше і бути не може (мета ж усього створеного – Єдинство!)! А другий шлюб після поразки першого (єдиного, про що свідчить Церква, та свідчення Її ніхто не приймає!) – це шлюб?! Так, шлюб! Навіть чин Церковної реєстрації цього шлюбу є (Чин вінчання другошлюбних). Так само і з тими, хто овдовів, вони можуть вступати в другий шлюб. Третій шлюб – це крайній виняток. А далі (четвертий, п’ятий…) вже говорити не доводиться (про тих, хто вступає в третій шлюб, один мудрий муж жартома-серйозно сказав: попа-жерця, який звершив чин вінчання (реєстрацію) третього шлюбу – заборонити в служінні завгоспа, а «молодят» – стерилізувати! Отак жартома цей Духоносець висловив ставлення Церкви до третього шлюбу і далі за ліком (ще раз наголошую: шлюб завжди є шлюб, хоч і тисячний за порядком (якщо молодята вступають у шлюб, а не в блудне співіснування «сожитєльство»)!)). То один шлюб, єдиний?! – Так! А другий шлюб – це шлюб?! Шлюб, якщо це дійсно шлюб, а не наступна романтична пригода-історія! Отже, одне хрещення (чин- реєстрація)?! Таїнство – ОДНЕ-ЄДИНЕ! А чинів цього Таїнства може бути декілька: тому є і друге хрещення (Шлюб), і, як виняток, третє хрещення (Шлюб). (Для чоловіка і жінки наступні шлюби – це шлюби з іншими чоловіками і жінками, або, що трапляється дуже рідко, коли чоловік із жінкою розірвуть шлюб, але згодом простять одне одного і знову вступлять у шлюб; а у випадку зі Шлюбом з Христом всі наступні Шлюби – це відновлення розірваних Шлюбних уз із Христом-Церквою). Суть чинів- реєстрації вступання в Шлюб з Христом та сама в першому, другому, третьому випадках – у водному хрещенні та наступних двох сльозами покаяння-сповіді (чи якимось іншим чином, який Церква буде вважати доцільним – адже суть не в формі-чині!) – це все чини одного і того ж Таїнства – реєстрація (Шлюбних уз чи відновлення розірваних Шлюбних уз) вступу в Шлюбне життя з Христом, Парафією-Тілом Христовим, в єдино-тілесно- парафіяльно-євхаристійне життя з Христом (і во Христі з Отцем та Духом Святим). В хрещенні ми стаємо членами Парафії-Євхаристії, а в сповіді-покаянні знову, після відпадіння від Церкви, від Тіла Христового, стаємо членами Парафії-Євхаристії, стаємо причасниками Боголюдської Реальності Царства Божого! Хреститися – це стати членом Парафії-Тіла. Стати Щасливим, тобто християнином – помазаником Духа Святого (а мета людського життя – Щастя – стяжати Духа Святого!), можна тільки будучи парафіянином, бо тільки членам Тіла Христового – тим, хто перебуває в Шлюбі з Христом – подається Дух Христа, Дух Святий; бути причасником Щастя (Царства Божого) – це бути причасником Євхаристії (зібрання та спілкування Народу Божого в Тілесній Повноті Духа Святого, актуалізації членства в Тілі Церкви – Шлюбу з Христом, життя во Христі). Сповідь-Покаяння – це відновлення членства в Євхаристійній Парафії (друге хрещення, а не якась тяганина з гріхами, та очищення їх!)!

А зараз ускладнимо нашу мову – предмет мови (хоча те, що ми вище сказали між іншим – прості очевидності, для єретиків- профффесссорів УПЦ КП – тайна «запечатана за сімома печатями», непідйомний вантаж-тягар). Ми вище говорили про шлюб, та відновлення стану (перебування в шлюбі) шлюбних уз із дружиною (дружиною першого шлюбу) чи другий шлюб з іншою жінкою (чоловіком), про хрещення (вступ в Шлюб), та відновлення Шлюбних уз  – друге хрещення… (Є два стани – шлюбних уз і безшлюбний, холостий. Тому ми і кажемо, що шлюб – це стан, в якому перебуває людина, тому і сотий шлюб є шлюб, вступ у шлюбні узи є стан шлюбний на відміну від холостого (безшлюбного), в якому перебуває людина після розірвання 99-го шлюбу та до початку сотого! Так само: бути християнином – бути в Шлюбі з Христом, бути членом Парафії-Євхаристії, належати Христу; і бути язичником – вільним (боже-вільним, вільним від Бога) від Шлюбних обов’язків-вірності Христу-Богу: чи до оголошення-побачення-заручення (підготовки до Хрещення- Шлюбу) та Шлюбу з Христом-Церквою, чи на період від часу відпадіння від Церкви (зрада-перелюб із сатаною, антихристом) до покаяння-відновлення Шлюбних уз із Церквою (другого хрещення в Шлюбне Парафіяльно-Євхаристійне життя з Христом)).

А зараз скажемо, що є таке (і майже таке і зараз є в цьому роді грішному і перелюбному, помисли якого суть плоть!), що хрещення-шлюб не дійсні. Тому другий, і третій (і сотий)… шлюб- хрещення насправді може бути – Першим! І Єдиним! Шлюб – це стан взаємної вірності, взаємної відповідальності-піклування (бути в шлюбі – це бути в стані вірності Іншому, та відповідальності- піклування про Іншого)! А якщо про ніяку відповідальність- вірність мова не йде, а відбувається якась фінансова афера, якась романтична пригода тощо – то ніякого шлюбу за означенням немає, і реєстрація-вінчання «шлюбу» – це не свідчення-засвідчення того, що двоє (наречений і наречена; оголошений і Христос-Церква) стали на путь руху до абсолютного єдинства в одному тілі-плоті, освідчились у вірності одне одному! (Чи може бути катастрофа на цьому путі? Так, шлюбні узи можуть розірватись, тому Церква, Яка є Тілом Любові, знаючи неміч людську та милосердно дбаючи про спасіння всіх людей, благословляє-дозволяє другий, третій шанс – рухаючись до щастя, вступити на шлюбний путь-подорож (з людиною, з якою зазнав катастрофи, чи з іншою людиною – другом-попутником до Щастя) до стяжання Любові, на шлюбному путі вірності-відповідальності до єдинства! Бо суть-мета шлюбу не партнер-попутник, ціль-плід правильного шлюбного життя – жертовна безумовна Божественна Любов (Щасливий – той, хто Любить; ми всі Божественно Любимі ще до створення світу!). Тому друга спроба стати на путь Шлюбних уз взаємної вірності- відповідальності – насправді є першою, це перший шлюб (він тому перший і єдиний – на зцілення, на відпущення гріхів; бо перший був не на зцілення і не на відпущення гріхів! Тому справжній шлюб відповідальності-вірності, хоч був би і сотим за ліком, – він є Перший, Єдиний на відпущення гріхів, на зцілення, на Щастя). Трапляється, що і друга спроба – така сама безвідповідальна, невірна, блудно-перелюбна, як і перша гра-афера-імітація-обман! Тоді третя спроба – може бути першим, єдиним шлюбом (тим єдиним (першим чи наступним за порядком після трагедії- розірвання), в який вірить-відає Церква, який на відпущення гріхів -на Щастя).

Шлюб (земний) – це природне єднання двох протилежних природ-статей (чоловіка і жінки) в одну плоть, а Шлюб (Небесний, Царства Божого) – це іпостасне єднання Іпостасей-Особистостей в Кафоличному Іпостасному Тілі-Євхаристії Церкви. Тому ми і сказали, що шлюб чоловіка (жінки) може бути з різними жінками (чоловіками): шлюб Івана з Олею – шлюб, шлюб того самого Івана з Юлею (після розводу-катастрофи з Олею) – шлюб (земний шлюб – природна статева реальність-необхідність)! А Бог один, Церква одна – тому спасительний (на відпущення гріхів) істинний Шлюб- Хрещення тільки з Христом-Церквою, а після катастрофи- перелюбу-відпадіння від Євхаристії є тільки один варіант (на відміну від земного шлюбу, – де мільйони жінок, – вибирай будь- яку!) – повернення в Церкву, відновлення розірваних Шлюбних- Хрещальних уз та поновлення обітниць вірності-відповідальності; іншого Шлюбу бути не може – альтернативи Христу-Богу (Який Єдиний) немає! Жінок багато, і безумний чоловік може думати, що з іншою буде рай… А іншого такого, як Бог – немає, хіба що диявол-сатана, який видає себе за Бога. Тому всі, хто йдуть від Бога-Церкви (розривають невірністю-перелюбом Шлюбні Хрещальні узи), роблять спробу йти до Щастя з бісами, не Богу служать, не Йому приносять жертви, а бісам, з бісами-ідолами перелюбствують, зраджуючи Бога! Так, це звучить страшно, але ще страшніше чути, що, наприклад, в Україні мільйони таких перелюбників (єретична синагога сатани УПЦ КП – перша межи ними; по плодах їхніх…). Духовні шлюби два: з Христом або з анти-Христом, з Богом або з дияволом, з Церквою Христовою Тілом-Євхаристією або з синагогою сатани, купою відчужених один від одного егоїстів-самістників-ідолопоклонників!!! Всі, хто зраджує Христа, – перелюбствують з антихристом, сатаною! Христос – завжди Вірний, і завжди чекає на повернення-покаяння своєї перелюбної дружини!!!

А зараз, щоб Вас трохи підбадьорити, закличемо у свідки істинності свідчення-пророцтва зо двох-трьох свідків – Старших, які раніше за нас увірували та стали Христовими. Скажемо устами свідків Істини про випадки, коли, незважаючи на звершення чину- обряду хрещення-шлюбу, саме таїнство все-таки не здійснювалося, і таким чином це хрещення слід розцінювати не як друге, тобто перехрещення, а як перше і єдине (про те, що такі випадки в принципі можуть бути і були, свідчать історія церкви і Святі Отці).

Так, св. Григорій Ниський пише: «…необхідно, думаю, звертати увагу і на те, що занедбують і чим нехтують багато хто з тих, хто приступає до благодаті Хрещення, які вважають себе, вводячи самих себе в оману, відродженими, хоча насправді такими не стають… Якщо ж хрещальна купіль послужила тілу, а душа не скинула з себе пристрасних нечистот, навпаки, життя після тайнодійства подібне до життя до тайнодійства, то хоча сміливо (дерзновенно) буде сказати, проте скажу і не відмовлюся, що для таких вода залишається водою, тому що в народжуваному нітрохи не виявляється дар Святого Духа, коли не тільки мерзенна дратівливість, пристрасть любостяжательності, розпусні і непристойні думки-помисли, гордовитість, заздрість, гординя служать наругою-глумом над образом Божим, але у нього і прибутки неправди залишаються, і перелюбством придбана дружина навіть після цього продовжує служити його сладострастній похітливості… Що говорили про нього до хрещення, те саме говорять і тепер, тими ж називають іменами – користолюбцем, ласим на чуже, тим, хто радіє людській біді!» (Св. Григорій Ниський. Велике огласительне слово, 40: «Без чого Хрещення марне»).

Про ту саму небезпеку попереджав оголошених (тих, хто готується до Шлюбу з Христом – Хрещення-Миропомазання) і свт. Кирило Єрусалимський: «Якщо лицеміриш (в тому числі і чиниш за традицією – як усі…), то: Вода тебе прийме, але Дух не прийме (= Люди тебе хрестять, а Дух   Святий   хрестити   не   буде)» (Свт. Кирило Єрусалимський. Повчання огласительні і тайновідні. М.: 1991. с. 5).

Випадки «другого хрещення» відомі в історії церкви. За часів Константинопольського патріарха Луки Хризоверга (1156-1169) відбулося наступне. «Був звичай просвічувати святим хрещенням хлопчиків-мусульман, взятих у полон під час воєн з невірними. Але за правління патріарха Луки виникло з цього приводу таке питання: чи потрібно їх хрестити, коли, за словами осіб магометанської релігії, вони вже були хрещені на батьківщині? На соборі було проведено розслідування: що то за хрещення, яке приймали іноді магометани? Виявилося, що дійсно в деяких місцях магометани хрестили своїх дітей у православних священиків – в тому забобонному переконанні, що таким чином їхні діти будуть позбавлені демонських напастей і не стануть пахнути по-собачому. Провівши це розслідування-дослідження, собор постановив: хрещення, яке здійснюють мусульмани над своїми дітьми, вважати не таїнством, а чарами і певного роду лікуванням, і визначив хрестити знову полонених магометанських хлопчиків» (Лєбедєв О. П. Історичні нариси стану Візантійсько-східної церкви від кінця XI до середини XV століття. СПб.: Алетейя, 1998. с. 145).

Показовим є такий коментар на цю подію відомого каноніста проф. протопр. Миколи Афанасьєва: «Якби канонічна дійсність збігалася з благодатною, то правильність форми хрещення завжди б тягла за собою визнання дійсності таїнства хрещення. Тим часом, Церква може визнати не тільки неправильно звершене таїнство хрещення благодатно дійсним, але може оголосити благодатно недійсним правильно звершене хрещення (= чин хрещення)» (Протопр. Микола Афанасьєв. Вступ до Церкви. М.: Паломник, 1993. с. 126).

Прп. Симеон Новий Богослов говорить: «Хрещені в дитинстві (немовлятами), але які потім не живуть по-християнськи (шлюбним життям з Христом в Парафії-Євхаристії – шлюбною вірністю Христу – В. А.), підпадають набагато більшому осудженню, ніж нехрещені, як такі, які осквернили святий Твій одяг, Господи».

Апостол Павло говорить: «Краще було не пізнати Господа, ніж пізнавши, відпасти»!

Яка різниця між розведеним і нежонатим (тим, хто ніколи не був у шлюбі, нікому не зраджував-перелюбствував)?! – Велика! Перший – перелюбник – уже каліка!!! Так само міркуймо про так званих формальних «християн» та язичників: перші відпали від Церкви, зрадили Христа-Щастядавця-Життєдавця (і з ким зрадили?! Тільки вдумайтеся – з бісами, сатаною, антихристом- людиновбивцею), а язичники нехрещені не зраджували Христа (хоча також блудять (чинять розпусту) з бісами)! Перелюб – гріх тяжчий від гріха-каліцтва блуду! Отже, нехрещені язичники в кращих умовах за хрещених язичників (розведених з Христом- Церквою перелюбників); «християни» гірше язичників! А яку спокусу-зло чинять «християни» проти Христа-Церкви: не тільки не прославляють Христа, а навпаки, є причиною великої спокуси для тих язичників, хто шукає Істини-Христа, та причиною хули імені Господнього (тобто Самого Бога)! «Бо якщо, позбавившись скверни світу через пізнання Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа, вони знов заплутуються в ній і перемагаються нею, то останнє буває для них гірше за перше. Краще було б їм не пізнати дороги правди, ніж, пізнавши її, повернутися назад від переданої їм святої заповіді. Але з ними трапляється за правдивим прислів’ям: “пес повертається до своєї блювотини” і “помита свиня йде валятися в багно”» (2 Пет. 2: 20-22).

«Я хочу нагадати вам, котрі вже знають про це, що Господь, визволивши народ із землі Єгипетської, потім вигубив тих, що не вірували (були спасенними, будучи хрещені в морі і Хмарі, але не були вірні, тому і не спасли їх ні хрещення, ні паска – В. А.)» (Юд. 5).

«Бо, як написано, “через вас (формальних християн – перелюбників із бісами та ідолами віку цього – В. А.) ім’я Боже ганьблять язичники”. Обрізання (хрещення – вступ в Шлюб з Христом – В. А.) корисне, коли виконуєш закон (живеш за-Мужем, виконуєш волю Чоловіка, Мужа-Христа, любиш Христа, тобто виконуєш заповіді Божі: любиш (намагаєшся з усіх сил – всім єством) Бога і ближнього, як Христос – В. А.); а коли ти порушник закону (перелюбствуєш, зраджуєш Христа – В. А.), то обрізання твоє стало необрізанням (тобто: Шлюб твій не є дійсний, а в суд і в осуд – В. А.). Отже, коли необрізаний дотримується постанови закону, то його необрізання чи не зарахується йому за обрізання? І необрізаний із природи, який виконує закон, чи не осудить тебе, порушника закону з Писанням і обрізанням? Бо не той юдей (Христів, християнин), хто має такий вигляд (видає себе за християнина, виконуючи, по традиції чи егоїстичній блудній нужді, релігійні обряди-чини: по хреститися(ти), по вінчатися, по сповідатися, причаститися, освятити, благословити тощо – В. А.), і не те обрізання, що зовні, на тілі (над ким звершений чин водного хрещення – В. А.); але той юдей (християнин – В. А.), хто в душі такий, і те обрізання (хрещення-миропомазання – В. А.), яке в серці, за духом (в Дусі Святому – В. А.), а не за буквою (за формою-чином таїнства без дарування-причастя Духа Святого – В. А.): йому і похвала не від людей, але від Бога» (Рим. 2: 24-29). «Тому ті, що живуть за плоттю, Богові догодити не можуть. Але ви не за плоттю живете, а за духом, якщо тільки Дух Божий живе у вас. Коли ж хто Духа Христового не має, той і не Його (не Христів, не християнин! – В. А.). А коли Христос у вас, то тіло мертве для гріха, але дух живий для праведности. Якщо ж Дух Того, Хто воскресив із мертвих Ісуса, живе у вас, то Той, Хто воскресив Христа з мертвих, оживить і ваші смертні тіла Духом Своїм, який живе в вас. Отже, браття, ми не боржники плоті, щоб жити за плоттю; бо коли живете за плоттю, то помрете («залиш мерцям ховати своїх мерців» – В. А.), а коли духом умертвляєте діла плотські, то живі будете. Бо всі, кого Дух Божий водить, є Божі сини (християни, які в Єдинородному Сині – сини Отця – В. А.). Тому що ви не прийняли духа рабства знову на страх, але прийняли Духа усиновлення, Яким кличемо: “Авва, Отче!” Цей самий Дух свідчить духові нашому, що   ми   –   діти   Божі» (Рим. 8: 8-16).

«Не всі ті ізраїльтяни, які від Ізраїля; і не всі діти Авраама, які від плоті його (не всі ті, що хрестилися в церкву, є християнами, тобто членами Церкви, дітьми Отця Небесного, які перебувають у Шлюбних узах із Єдинородним Сином; християни – діти Бога Отця: тому, що вони вийшли за-Муж за Христа, Сина Отця. На землі (звідки беремо аналогії-образи для проповіді Євангелія): зять стає сином для тестя і тещі, а невістка – донькою для свекра та свекрухи – В. А.)» (Рим. 9: 6б-7а).

«“Хоча б синів Ізраїлевих було числом як піску морського, тільки останок спасеться”. “Коли б Господь Саваоф не залишив нам потомства, то ми стали б як Содом і були б подібні до Гоморри” (все, що було сказано про синів Ізраїлевих, пророчо стосується хрещених водою – В. А.)» (див. Рим. 9: 27-29).

«Не хочу, браття, щоб ви не знали, що отці наші всі були під хмарою і всі пройшли крізь море; і всі хрестилися у Мойсея в хмарі і в морі; і всі споживали ту саму духовну їжу; і всі пили те саме духовне питво, бо пили від духовного грядущого каменя; камінь же був Христос. Та не до багатьох із них благоволив Бог, тому вони загинули в пустелі. А це було за приклад для нас, щоб ми не були похітливі до лихого, як були похітливі вони. Не будьте також ідо- лопоклонниками, як деякі з них, про яких написано: “Люди сіли їсти й пити і встали, щоб грати”. Не станемо чинити блуду, як деякі з них блудодіяли, і загинуло їх одного дня двадцять три тисячі. Не будемо спокушати Христа, як деякі з них спокушали, і загинули від змій. Не нарікайте, як деякі з них нарікали, і загинули від всегубителя. Усе це сталося з ними як приклади, а написано для повчання нам, які досягли останніх віків. Тому, хто думає, що він стоїть, нехай бережеться, щоб не впасти» (1 Кор. 10: 1-12).

«Перевіряйте самих себе, чи у вірі ви; самих себе досліджуйте. Чи ви не знаєте самих себе, що Ісус Христос у вас? Хіба тільки ви не ті, ким повинні бути (тобто не Христові, не християни, не Духоносці – В. А.)» (2 Кор. 13: 5).

«В Ньому ви і обрізані нерукотворним обрізанням, стягненням гріховної плоті, обрізанням Христовим; бувши поховані з ним у хрещенні, в Ньому ви і співвоскресли вірою в силу Бога, Який воскресив Його з мертвих, і вас, що були мертві в гріхах і в необрізанні плоті вашої, оживив разом із Ним, простивши нам усі гріхи» (Кол. 2: 11-13).

«Христос, – як Син у домі Його (Бога Отця – В. А.); а дім Його – ми, якщо тільки сміливість і надію, якою хвалимося, твердо збережемо до кінця. Тому, як говорить Дух Святий: “Нині, коли почуєте голос Його, не зробіть жорстокими сердець ваших, як під час нарікань, у день спокуси в пустелі, де спокушали Мене батьки ваші, випробовували Мене і бачили діла Мої сорок років. Тому Я розгнівався на той рід і сказав: Постійно вони блудять серцем, не пізнали вони шляхів Моїх; тому Я поклявся в гніві Моїм, що вони не ввійдуть до спокою Мого”. Глядіть, браття, щоб не було в кого з вас серця лукавого і невірного, аби вам не відступити від Бога Живого… Бо ми зробилися причасниками Христа, якщо тільки розпочате життя твердо збережемо до кінця… Тому біймося, щоб, коли ще лишається обітниця увійти до спокою Його, хтось із вас не запізнився» (Євр. 3: 6-12, 14; 4: 1).

«Бо неможливо – тих, що один раз просвітилися, і прийняли дар небесний, і стали причасниками Духа Святого, і скуштували доброго слова Божого, і сили майбутнього віку, і відпали, знову обновляти покаянням, коли вони знову розпинають у собі Сина Божого і зневажають Його. Земля, що п’є дощ, який часто падає на неї, та вирощує рослину, корисну тим, для кого вона обробляється, дістає благословення від Бога; а та, на якій ростуть терня й будяки, негідна і близька до прокляття,   кінець   якого   –   спалення» (Євр. 6: 4-8).

Сторінки: 1 2