«Не будемо залишати зібрання свого (Євхаристію – В. А.), як у деяких є звичай; але умовляти один одного, і тим більше, чим більше бачите наближення того дня. Бо коли ми, одержавши пі- знання істини, свавільно грішимо, то не зостається більше жертви за гріхи, але якесь страшне очікування суду й лютости вогню, гото- вого пожерти противників. Якщо той, хто зрікся закону Мойсеївого, при двох чи трьох свідках, без милосердя карається смертю, то наскільки тяжчої кари, гадаєте, заслужить той, хто зневажає Сина Божого (зраджує Його, перелюбствує з бісами – В. А.) і не шанує як святиню Кров завіту, якою освячений, і Духа благодаті ображає? Ми знаємо Того, Хто сказав: “У Мене помста, Я відплачу, – гово- рить Господь”. І ще: “Господь буде судити народ Свій”. Страшно впасти в руки Бога Живого!» (Євр. 10: 25-31).

«Один Господь, одна віра, одне хрещення, один Бог і Отець усіх, Який над усіма, і через усіх, і в усіх нас. Кожному ж із нас дана благодать у міру дару Христового» (Еф. 4: 5-7). (Одне хрещення – один Шлюб з Христом, бо один Муж-Господь, – навіть якщо і порвуться Шлюбні (хрещальні) узи «першої Любові» (див. Одкр. 2: 4) християнина з Христом, який піддасться на спокусу сатани і вчинить перелюб із ідолами-бісами, то коли прийде до тями і згадає звідки впав, Кого зрадив, в розкаянні відречеться від сатани і спокус його та згадає Любов Христову до нього і в покаянні повернеться до Чоловіка-Христа, – то вступить не в новий Шлюб (не в шлюб з іншим чоловіком, як буває у віці цьому), а в той самий (в той єдиний): ти і Христос. Покаяння-сповідь – відновлення Шлюбного життя во Христі – це чин Таїнства Хрещення! Хоч тисячу разів відпадай (на практиці є можливим – максимум один раз, як виняток – два; після більшого числа відпадінь в цій формі існування ніхто не виживає!), – а вірність (вірність Христу) одна, невірностей багато, бо багато ідолів, а віра- вірність одна, бо один Господь, оман-примар багато, а Істина одна. Скільки би не було спроб вступити в єдиний Шлюб, в одну віру- відання єдиного Господа – це завжди буде реалізація цієї однієї віри-вірності єдиного Шлюбу (на відпущення гріхів, на зцілення людини в Бозі), в який вступаємо одним хрещенням на вірне життя во Христі, на відпущення гріхів, відрікаємося від блуду-перелюбу із множеством ідолів-бісів та повертаємось до єдиного Господа! Тому невірностей-перелюбів багато, а хрещення-з’єднання з Христом одне, владик-ідолів-бісів багато, а Господь – один! Тому, коли Церква по-відає про «одне…» (хрещення, миропомазання, вінчання…), «один…» (Господь, Шлюб…), «одна…» (Церква, хіротонія…), – то мова йде не про єретичну арифметику кількості та порядкових номерів, а про Кафоличну Істину та Любов! Але мертвець-буквоїд хапається за букву, яку відразу наповнює своєю смертоносною отрутою, якою і вбиває себе! Хто має очі чути, нехай розуміє!).

«Йдіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все, що Я заповів вам» (Мф. 28: 19-20) – спочатку НАВЧАЙТЕ, ЗНАЙОМТЕ З ХРИСТОМ, ЗАКОХУЙТЕ В ХРИСТА, а потім вже ВІНЧАЙТЕ З ХРИСТОМ НА ШЛЮБНЕ ПАРАФІЯЛЬНО-ЄВХАРИСТІЙНЕ ЖИТТЯ В ДУСІ СВЯТОМУ! А після хрещення навчайте зберігати вірність Христу, пильнувати заповідане-передане – Парафію-Євхаристію! Церква за заповіддю (Любові та Істини) обов’язково звершує: огласительне навчання-оголошення до Хрещення-Шлюбу і тайновідні навчання після Хрещення-Євхаристії (битійного відання Царства Божого у Таїнстві Євхаристії – спілкування вірних з Христом у Дусі Святому).

«Хто віру (= довіру) має, і хреститься, спасенний буде, а хто не увірує, буде осуджений» (Мк. 16: 16). Спочатку ДОВІРА-ВІРА (яка може народитися тільки в ОГОЛОШЕННІ-ПОБАЧЕННЯХ з ХРИСТОМ-ЦЕРКВОЮ – «Віра-довіра від слухання, а слухання від слова Божого (тобто ОГОЛОШЕННЯ на ПОБАЧЕННЯХ з Христом-Церквою!)» (Рим. 10: 17)). Церква свідчить, що «хто не увірує (не довіриться Церкві), той буде осуджений», а не: «хто не охреститься – буде осуджений»! Той, хто увірує-довіриться Церкві (та Євангелією Її) – обов’язково охреститься Духом Святим! Не може не охреститися – не вийти заміж за Христа! А хрещення без довіри-віри Церкві – тільки на перелюб і на суд, і в осуд – на погибель! І буває людині гірше після хрещення недостойного, ніж було до хрещення. В недостойному хрещенні біс заклинальними молитвами проганяється з душі охрещуваного, але оскільки Дух Святий не дається, то дім душі залишається порожнім. Згодом прогнаний біс, наблукавшись безводними місцями, повертається в душу із сімома лютішими за себе, та ще й не забуде відречення від нього (диявола) та плювки на нього! (див. Мф., Лк.)

Без віри-довіри – хрещення (найканонічніше, найправильніше) не на відпущення гріхів, а на погибель та оману!

Прп. Марк Подвижник свідчить: «Якщо ти віруєш (= довіряєш Церкві; бо мова йде про оголошених – див. ІІ ч.) і хрестишся, то тут же Дух Святий дається тобі, а невірним (не довіряючим Церкві) і зло-вірним і після чину хрещення не дається Дух Святий». А суть хрещення (якщо взяти аналогію Царства Божого, як сімені чоловіка (сперматозоїда) або зерна) – прийняти Сім’я (зачатися в Шлюбі з

Христом-Церквою) або Зерно – Духа Святого в іпостасі глибини Особистості. Про хрещення пише ап. Іоан: «Кожний, зачатий від Бога, не чинить гріха, тому що сім’я Його (= Дух Святий – В. А.) перебуває в ньому, і він не може грішити, бо зачатий від Бога» (див. 1 Ін. 3: 9). Тому християнин (Христів) тільки той, хто має Духа Святого («а хто Духа Святого не має, той і не Христів, тобто не християнин» – свідчить апостол Павло (див. Рим. 8: 9)), тобто прийняв в утробу сім’я (завдаток-зачаток) Духа Святого і в Шлюбному Парафіяльно-Євхаристійному житті во Христі переходить від сили в силу, від Благодаті Святого Духа до ще більшої Благодаті, уподібнюючись в Дусі Святому Жениху Христу та Богу-Отцю!

Нагадаю, що коли ми наводимо цитати (кличемо у свідки Старших), то ми не доводимо щось, як схоласти-язичники, а тільки хором свідчимо про Істину! Бо єретики, щоб оправдати свої сатанинські єресі, наведуть тисячі і тисячі цитат із Біблії та творінь Святих Отців, які нібито заперечують істинність свідчення Церкви! Тому суть не в цитатах-текстах, які можна наповнити будь-яким змістом (духом: Божим, Істини або диявола, єресей-омани). А головне: що ВИ скажете, повідаючи, виходячи зі свого досвіду- відання в Дусі Святому Бога Отця, Бога Сина, Бога Духа Святого – Царства Божого, Таїнства Церкви-Євхаристії?! І не треба говорити, що ВИ хоч і не відаєте самі Царства Божого, але довіряєте Святим Отцям, бо я щойно навів свідчення святих апостолів та отців (християн!), які навіть по букві (по Духу всі християни проти єресі – духа антихриста!) викривають єресь синагоги сатани УПЦ КП! За яким критерієм ВИ одні цитати берете, а інші не помічаєте? Якщо критерій і суддя – ваш ум (егоїстичний, гріховний), то ВИ єретик, якщо називаєте свої фантазії богослів’ям (див. вище примітку 4), або повний темний невіглас! Якщо ВИ нам це питання поставите, то я відповім: розпізнавайте духів – по плодах їхніх пізнаєте їх (Духовні Духом Святим розпізнають духів ще до плодів, безвідносно до форм проявлення в плодах); а по плоті (а плотський не здатний більше чути-розпізнати – як тільки сказане по плоті на плоди плотські!) ми в наших книжках чітко та доступно про це говоримо-свідчимо! Хто має очі чути, нехай розуміє!

А зараз у світлі сказаного вище (про хрещення, шлюб), повідаємо дещо про УПЦ КП. В цій антихристовій синагозі без побачень (оголошень) незнайомим надають інтимні послуги (за гроші, а бідним інколи безкоштовно). – Як це називається? – Правильно,  проституція, а   храми  (які з  дому  Молитви перетворюються єретиками-сатаністами на вертеп розбійників), де із ордою повій-попів-жерців язичницьких (Ваала, Астарти, Комфортного європейського демократичного життя…) надають інтимні послуги віруючим («в шось там», «світле майбутнє», «щасливу Україну»…) язичникам – блудилища, публічні доми!!! Ні про який Шлюб мова не йде – переспав (требу замовив), заплатив і пішов: дєвочки (повії-попи-жриці) заробили, а клієнти пішли задовільнені та задоволені!!! Жодної відповідальності-вірності (всім на всіх наплювати – кожен сам за себе: повія на роботі, а клієнт прийшов задовільнити свої духовні похоті-нужди-потреби), жодного дискомфорту-хреста – тільки задоволення і свято (празник), насолода і комфорт (требу-замовлення так виконують, щоб ніхто навіть не відчув утоми чи незручності)! В УПЦ КП поняття Парафії-Євхаристії, Шлюбу з Христом не існує (ні словесно, ні практично): одні приходи-блудилища, на яких язичники-споживачі (клієнти, які мають перепустку – свідоцтво про хрещення; без свідоцтва не допускають, а кажуть, що спочатку треба виробити посвідчення – піп це скоро оформлює, а вже потім приходьте – вас обслужать) та повії-попи-жриці взаємно використовують одні одних: повії-жриці за гроші задовольняють попит клієнтів – всі задоволені!

В УПЦ КП не за Христа виходять, не Христовими стають, а Христа беруть собі в раби (а не стають рабами Христовими) – все навпаки. А хто копіює з точністю до навпаки? Сатана, антихрист! Тому УПЦ КП – синагога антихриста (по плодах їхніх…)! В синагозі сатани УПЦ КП немає навчання-оголошення ні до хрещення, ні після хрещення! А тоді, що таке «хрещення» в УПЦ КП? Це магічний обряд, мета якого забезпечити тілесно-душевну безпеку клієнта, який купує це «хрещення», – (плотське) здоров’я, щастя, добробут, достаток усіх благ на многії і благії літа!!! Це не Шлюб з Христом, а угода-договір про співпрацю з антихристом! Про яке християнство може йти мова там, де ніхто і гадки не має стати Христовим, віддати себе Йому, почати спільне життя з Христом в домі Його – в Церкві-Парафії-Євхаристії! Батьки, які хрестять дітей – не Христу їх віддають, не Богу освячують- посвячують, а СОБІ, для СЕБЕ (щоб добре спали, не хворіли, щасливі були, захищені були, щоб «порча» не чіплялась…). Христос якщо і згадується, то тільки як Той, Який до ваших послуг (попи-жерці підписують контракт на виконання Христом-рабом замовлень клієнтів!) – такий собі всемогутній джин-маг (над яким попи-жерці-маги, як вони самі про себе свідчать, щоб тримати в покорі-рабстві темний народ, мають владу заклинати магічними формулами-словами!??), який магічно, з благословення попа- завгоспа, все для вас зробить, захистить, організує вам і вашим дітям «тихе і мирне, комфортне в здоров’ї і достатку, з надлишком насолод, життя»! Де тут: «Гнали Мене – гнатимуть і вас», «зречися себе, візьми хрест свій та йди за Мною», «Настане час, коли всякий, хто вбиватиме вас (Моїх, Христових – християн), буде думати (щиро), що тим він служить Богу»?… Не у воїнство Небесне, не на війну-ворожнечу вступають – не в епіцентр брані з сатаною, а в «тиху гавань мирного сонця та достатку»! Не в живе Тіло, а в мертву купу піщинок егоїстів-ідолопоклонників – синагогу сатани, де кожен сам за себе, кожен живе своїм життям, а не Іншого (Глави та членів Тіла, як у Церкві – Парафії-Євхаристії). Тому чи є хрещенням у Церкву, в Шлюб з Христом те, що звершують (користуючись чинами-формами Таїнств Церкви) єретики УПЦ КП?! По плодах їхніх пізнаєте їх! А єретики, які хулять Духа Святого, які до Церкви не належать, – чи можуть народити когось в Церкву, чи можуть повінчати когось із Христом слуги антихриста?! Хіба хрещення УПЦ КП на відпущення гріхів (тобто на єднання з Христом-Церквою)?!! Хіба «стати» членом синагоги сатани   і причасником духа омани та єресі, духа антихриста – на відпущення гріхів?! (Я розумію ваше здивування та недовіру нашому свідченню: очевидно, що плоди злочинної діяльності УПЦ КП – сатанізм і єресь, плоди духа антихриста, але що УПЦ КП синагога сатани та єресь – не вірю! Це через лукавство та лицемірство! Господь сказав, що по плодах їхніх пізнаєте їх – не може дерево добре поганого плоду родити, і не збирають смокви з будяків! Не забувайте, що сатана являється і діє за формою, як ангел світла – УПЦ КП по формі, як церква Христова, свою смертоносну отруту подає темному народові у формах-посудинах передань Церкви Православної, а по духу – сатанинська синагога сатани! Якби вас цікавила Істина, то ви б не сумнівались, а принаймні перевірили, чи так воно є насправді! А ви наперед навіть таку можливість – що УПЦ КП синагога сатани і єресь – відкидаєте, як нереальну і неможливу! Тому: відкиньте упередженість, лукавство та лицемірство і побачите очевидне, ба навіть більше…).

Отже, хто такий християнин? – Це той, хто вступив у Шлюб з Христом! Не просто «розписався в РАЦСі» з Христом – звершив- купив чин хрещення-миропомазання (підписав папери, отримав посвідчення Христового (свідоцтво про хрещення), і далі живе своїм (а не Христовим) життям), – а той, хто вступив в Парафію- Євхаристію, хто в Тілі Христовому став членом-органом із конкретним служінням, той, хто прийняв Духа Святого – Духа Христового Тіла, Який розподіляє дари-харизми на служіння в Тілі, той, хто, будучи всім єством Христів, кожен день зрікається себе і, несучи хрест свій, бореться до смерті за вірність Чоловікові- Христу!!! Тому не обманюймо себе і не дозволяймо обманювати нас єретикам та лжепророкам, лжеапостолам та лжевчителям, щоб в кінці не почути страшний вирок: «Не знаю вас – відійдіть від мене всі, хто чинить беззаконня та хулить Істину, Духа Святого!».

Якщо така катастрофа, то що робити?! Каятися! Каятися! Каятися! І повертатися, як блудні сини, до Христа! Як язичники, готуватися до вступу в Церкву, до Шлюбу з Христом! А підготовка до Шлюбу – знайомство, побачення-оголошення! Тобто всі (хто більше знає) всіх оголошують, і всі оголошуються, каються в лукавстві, лицемірстві, єресях, хулі на Духа Святого… І знову всі, хто не має Духа Святого, хрестяться в Церкву! Законник-буквоїд (мертвець, бо їсть букву, а буква вбиває) кричить: це неможливо, це неканонічно – вони всі вже хрещені законним попом і правильним чином – вони хрещені, вони християни! А є тільки одне хрещення, і цитує мертвець букву Символу Віри: «Визнаю одне хрещення на відпущення гріхів»… Хапається мертвець за слово «одне хрещення» і не розуміє, що в слові «одне» мова йде не про порядок (перше, друге, третє…), а про якість (ми вище, як на мене, чітко показали, що є і друге, і трете хрещення-покаяння на відпущення гріхів; другий, третій шлюб на відпущення гріхів, хоча один шлюб, одне хрещення…). Тому наголос у цьому сповіданні не на «одне хрещення», а на «відпущенні гріхів». Тобто, одним хрещенням є тільки те хрещення, яке на відпущення гріхів! Тому, звичайно, є одне народження у Вічність Воскресіння (де вже вмерти не можна, бо «всякий, народжений від Бога, не може грішити»), вступ у Шлюб з Христом, у Тіло Христове – Церкву! А хрещення єретиків були недійсні (не на відпущення гріхів, а в суд і в осуд) – і тому хрещеннями (тим «одним хрещенням») не були: ніхто в ніякий Шлюб з Христом не вступав, ніхто і не збирався помирати для блудних зв’язків-стосунків із сатаною та ідолами, ніхто і гадки не мав ставати парафіянином – членом Парафії-Євхаристії! Причинами хрещення зовсім не були: любов до Христа і прагнення Єднання з ним, заради єдинства з Ним, потреба в спасінні! Про це і гадки ніхто не мав! Кожен нехай звершить нелицемірний суд над собою, і дасть собі відповідь-вирок: чи християнин він! Ми засвідчили: хто є християнин, Христів! І ще раз скажу, що суть не в чинах, які звершуються, а в суті-дусі тих чинів! Називайте хрещення «другим хрещенням» і звершуйте його чином хрещення водою та миропомазанням (бо перше було гра-магія, як у мусульман – див. вище; тому треба «перехрещувати» повним чином хрещення); чи сповідь-покаяння: звершуйте цей Шлюб (єднання з Церквою в одне Тіло) чином сповіді-покаяння – ради Бога, головне, щоб це був Шлюб з Христом!

***

А тепер, при нагоді та бажанні, прочитайте всіх старозавітних пророків – тільки з деякими замінами: там, де пише про ізраїльтян (юдеї), читайте – християни, а там, де пише про радісне обітування, що настане з приходом Месії Царство Боже – читайте: прийшов Месія-Христос і Царство Боже – Церква-Євхаристія – настало! Всі викривання злочинів-перелюбів народу Божого, ізраїльтян – актуальні зараз щодо християн, Нового Ізраїля. Як в Старому Завіті тільки залишок-остаток (символічне число цього остатку: сім тисяч, які не схилили коліна свої перед ідолами) був серед обрізаних вірний Завіту з Богом, у Новому Завіті – мале стадо (Церква), остаток-залишок вірних Шлюбу-Завіту з Христом, серед всіх хрещених водою. Але в сто, тисячу разів тяжчі злочини-перелюби християн (хрещених в Новий Завіт), ніж ізраїльтян (обрізаних в Старий Завіт), і незрівнянно більша радість-блаженство тих, хто вже в Царстві Божому (християн, які відають те, що око не бачило, вухо не чуло і що на гадку старозавітних праведників не приходило), ніж тих, хто в радості очікував здійснення обітниці настання Царства Божого. Гріхи-злочини тяжчі, бо відрікаються «християни» від Христа, від принесеної Ним Хресної Жертовної Божественної Любові і йдуть за сатаною, антихристом – за тим, хто ненавидить нас, шукає, як би за кожної нагоди нас погубити! Ми вже нині можемо бути громадянами Неба, Царства Божого, а ми вибираємо землю-плоть, царство сатани; можемо бути тут і зараз священиками, пророками, царями в Царстві Божому, в царственному священстві народу Божого, Христових, а вибираємо рабство сатані, жрецтво та лжепророцтво в дусі омани, в аду-купі егоїстів-самістників, в синагозі сатани!!! В Старому Завіті ад був реальний, а Царство Боже – грядуще (недоступне в безбожному стані)! В Новому Завіті: Царство Боже – подароване, доступне всім, ад і смерть знищені, диявол упразднений (уже безсилий), а ми шукаємо, жадаємо нереального, відкидаючи Істинне! Ось чому тяжкість злочинів (наприклад, принесення своїх дітей в жертву бісам), вчинених християнами, неспівмірна з такими самими злочинами (принесення своїх дітей в жертву бісам) старозавітних людей!!! Тяжкість перелюбу-невірності-зради Новозавітного Ізраїля неспівмірна із перелюбом-зрадою Старозавітного Ізраїля!⁶⁰

Пророки викривають оману плотського обрізання без обрізання серця (= формальне, водне хрещення без Стяжання Духа Святого), без чого перше – тільки формальний знак, форма-пустота без змісту! Хто має очі чути, нехай розуміє, що Дух Святий свідчить про стан церков!

***

Скажемо ще декілька слів про Шлюб як суть хрещення, Парафії-Євхаристії та Щастя – Царства Божого. Тільки в контексті розуміння хрещення, як Шлюбу з Христом (свобідне приєднання до Тіла Свободи) можна зрозуміти відносність часу хрещення: в дитинстві чи в дорослому віці! Церква ніяких строків і часів для Шлюбу з Христом не встановила – Любов-Кохання це сфера свободи, а не механіка необхідності-закону. Насильно когось одружити – тих, які не хочуть бути разом у шлюбі (або один із пари не хоче іншого, шлюбу з ним) – це злочин. Бог завжди Любить нас, дарує Себе нам, хоче бути з нами в Шлюбі! Проблема в нас, у нашому бажанні Бога. Для людини немає альтернативи з ким вступати в Шлюб – тільки з Христом-Істиною; Щастя – це бути Христовим, християнином! Тому християни, бажаючи своїм дітям Щастя, – в дитинстві вінчають (хрестять) їх з Христом! Звичайно, в такому разі є небезпека у зрілому віці відмови дитини у вірності Христу та розлучення-перелюбу («краще було не пізнати, ніж пізнавши, відпасти», різниця між розведеним і нежонатим – див. вище). Тому Церква хрестить (вінчає з Христом – приймає у своє Тіло-Парафію-Євхаристію) тільки тих дітей, батьки яких є членами тієї ж Парафії-Євхаристії, тоді ризик для хрещеного відпасти від Церкви мінімальний. В ідеалі, бажано, щоб вступали в Шлюб у дорослому віці, свідомо зробили вибір бути Христовими, та свідомо ввіритись-довіритись Йому-Церкві. Бо якби таїнство було магією, і якби суть була просто в терапії (прощення гріхів), коли чим швидше почати лікувати хворобу, тим краще, – то Церква приписала би хрестити відразу після народження, як тільки появиться з утроби голова младенця, або принаймні після того, як зав’яжуть пуповину! Але річ якраз у тому, що Церква – це іпостасна особистісна реальність любові та свободи (та відповідальності). Бог є Любов і Свобода – тому єднання з Ним можливе не інакше, як у Свободі та свідомій відповідальній Благодарності. Тому ніякої механіки-магії в Церкві немає! Все, що можна було зробити без нашої свобідної волі, без нашого свідомого: «Так! Я раба (раб) Господня, нехай буде в мені воля Божа», Бог, Який є Любов – давним-давно (ще до створення світу!) зробив! Тепер для нашого Щастя потрібне тільки одне – наша свідома свобідна іпостасна відповідь на освідчення Бога-Любові в Коханні-Еросі до мене (і кожної тварної іпостасної істоти – особистості)! Тому хрещених-заручених з Христом дітей потрібно берегти, як зіницю ока, щоб не було перелюбу-блуду зі світом цим богоненависним, аж поки вони самі свідомо не поновлять Шлюбні, хрещальні обітниці! Царство Боже настало, пекло знищене, смерть умертвлена-подолана, диявол упразднений (безсилий)! Тепер потрібно неквапно, відповідально приймати подароване Щастя, Царство Боже (= Духа Святого); в Шлюбі з Христом стяжати Христа, причаститися Євхаристії Духа Святого, «стати причасником Божого єства». Тому в Церкві немає магії-механіки, і Таїнства(о) – це не таблетки-ліки, які діють під-свідомо, поза- свідомо, тобто без моєї свобідної свідомої згоди. «Сину, дай мені серце твоє – самого себе – твою свободу і любов».

Гріхи вже всі прощені! Все вже зцілене, обожене, воскрешене! Тому і час хрещення не має значення! Має значення – готовність іти за Христом, бути Христовим, тобто стан оголошення – підготовка до таїнства (серце смиренне і сокрушенне в кафоличній свідомості, доступній оголошеному) – причастя Духа Святого, причастя Шлюбного Троїчного Життя в Єдинстві Божественної перихорези-спілкування! Тому час хрещення вже значення не має (запізнитися похреститися вже неможливо – Царство Боже подароване вже кожному назавжди, і завдання, яке стоїть перед кожною свобідною істотою, – стати здатною дорости до володіння Даром, тобто розділити з Богом Його Життя, стати во Христі Сином Божим); значення має підготовка до Таїнства вічного життя – Євхаристії! Тому головна опіка тих, хто хрестить і тих, хто хрестяться, – не як похреститися, а як належним чином підготуватися до таїнства, щоб воно було на прощення гріхів та на життя вічне, а не на суд і в осуд! А якщо б головне було похрестити, а не підготовка-оголошення, то питання часу: коли хрестити (в який час, у скільки днів, місяців, років і т. д.) мало би сенс – і відповідь була б однозначна: чим швидше, тим краще! Але ми бачимо із Богослів’я та із практики Церкви – що час вже значення не має! Значення має одне – належна підготовка до таїнства, тобто оголошення-навчання! Діти все одно в зрілому віці повинні поновити обітниці хрещення (Шлюбу – кохання-вірності Христу)! Християнами (вірними Христу, Христовими) стають не в хрещенні, а у вірному, свобідному слідуванні за Женихом на Голгофу, на Хрест-Воскресіння; несвідомі діти за означенням цього робити не можуть! Щоб багато не говорити про те, коли саме людина стає християнином (зрозуміло, що точно не в чині хрещення), прочитайте ще раз «оазис» (див. с. 128-130) та уважно поміркуйте над усім сказаним вище.

Скажемо декілька слів про Парафію-Євхаристію – що це за спільнота людей, вкажемо на деякі ознаки-характеристики парафіян та в якому напрямку у покаянні рухатися від приходу-купи до парафії-тіла. Парафіяни – це не брати і сестри в земному, природному (кровному) розумінні. Брати і сестри стають з часом чужими (віддаляються один від одного, навіть не погіршуючи стосунків між собою!), тобто в житті кожного з них з’являється істота, рідніша за братів і сестер, і за батька, і за матір – це чоловік або дружина!!! Тенденція земного (кровного) братерства та сестринства – з часом віддалятися одне від одного! (Аналогічна ситуація з образом парафії, як найкращої сім’ї – тенденція з часом дробитися і розходитися; з плином часу члени земної сім’ї віддаляються один від одного: діти від батьків – «залишить чоловік батька свого і матір свою і пристане до дружини своєї…», і діти одне від одного у свої сім’ї). Тому найадекватніший образ парафії – це образ земного шлюбу чоловіка та жінки! Тенденція шлюбу (на відміну від тенденції сімейної (кровної)) – з часом ставати ріднішими, зміцнювати шлюбні узи вірності-відповідальності, аж поки вже не буде двох індивідів (чи багатьох індивідів у випадку Парафії-Євхаристії), а єдине, одна Особистісь у двох Лицях, одна плоть (одне Тіло) – єдині іпостасним єдинством Святої Тройці («Я в Тобі, а Ти в Мені…»). Отже Церква (Парафія-Євхаристія) – це спільнота   людей,   які   з’єднані   попарно   (кожен   з   кожним)⁶¹

шлюбними (іпостасними) узами во Христі! А якщо вживати щодо Церкви аналогію сім’ї (ця аналогія має місце, як і будь-яка інша доречна із правильним використанням-тлумаченням; але вона не така чітка, як аналогія шлюбу, і багато   хто спокушається і неправильно тлумачить: напр., піп – це отець⁶² і т. д.), то потрібно чітко пам’ятати, що Бог-Отець є родитель братів і сестер у Царство

Боже, а не піп-завгосп; брати і сестри рідні не по крові, а по Духу (вони одного Духа Святого), і стосунки членів сім’ї-парафії не кровні-братерські (по природі), а іпостасні в одному Тілі- Євхаристії! В цій аналогії парафії як сім’ї потрібно багато уточнювати і дуже легко заплутатися, в аналогії ж парафії як Шлюбу (Христа і Церкви) таких небезпек та труднощів не виникає! (Ще раз кажу: суть не в аналогіях, якими послуговується проповідник, головне, щоб і той, хто по-відає, і ті, хто слухає, розуміли про що йде мова, та правильно налаштовували своє бажання Істини, вели правильне духовне життя, наближалися до Щастя, а не віддалялися від Царства Божого – Вогню Божественного Еросу Троїчної Смиренної Любові!).

Парафія-Євхаристія – це спільнота вірних Христу, взаємно люблячих один одного (які з’єднані одне з одним Шлюбними по- Дружніми Євхаристійними Іпостасними узами), які, перебуваючи на чужині (у віці цьому), мандрують на Батьківщину, в Царство Небесне. Ідуть стати тим, ким вони вже є щоЄвхаристії. Щоб краще зрозуміти цей образ-аналогію, скажемо декілька слів про Парафію- Євхаристію як про Новозавітний народ Божий (його образ – Старозавітний Ізраїль), який вийшов у хрещенні (Червоне море – купіль хрещальна) із Єгипту (рабства страстям і смерті) та мандрує пустелею віку цього до Землі обітованої (Царства Небесного), і який у дорозі живиться (оживляється) Манною Небесною (Євхаристією); а в пустині віку цього більше нічого їстівного (що дає Життя Вічне) немає (тільки мертве каміння ілюзорних насолод- обіцянок). Образ стосунків-піклування одне про одного в Парафії- Євхаристії – як у спільноті народу ізраїльського, який ішов з Єгипту в Землю Обітовану: старих, розслаблених… несли на ношах, дітей несли на руках, старих, сліпих, калік… вели під руки… – всі про всіх дбали, ні про кого не забували, нікого не покидали, нікого не залишали напризволяще!!! Бо в Землю Обітовану (Царство Боже) можна увійти тільки разом, у стані піклування всіх про всіх, кожного за кожного – як члени одного тіла. Причаститися Євхаристії (Царства Божого) можна тільки разом з усіма парафіянами! Сам-один в Царство Боже (Царство Любовного Еросного Спілкування) ніхто ще не увійшов, і за означенням не може увійти! Всі, хто відлучав себе від спільноти ізраїльського народу, – гинули! Всі, хто нарікав, бунтував, не був послушний пророкам, – гинули! Отже, вийти зі стану народу і йти самому – смерть, залишитися в стані, але не бути покірним волі Божій – смерть! Далі аналогії між спільнотами старозавітного і новозавітного Ізраїля проводьте самі (якщо хочете, то підслухайте на цю тему Святих Отців – вони багато про це говорили). А я скажу наступне:

Якщо ви не є членом такої спільноти-парафії взаємного піклування (во Христі), якщо ви не кормитесь їжею народу Божого – Манною-Євхаристією (як мінімум щонедільним Хлібом насущним), то не обманюйте себе: ви не християнин, ви не парафіянин, не в громаді народу Божого (Христових). Тому після хрещення – вас давно розтерзав лев, який ходить, рикаючи по пустині віку цього, шукаючи кого б пожерти! Сам в пустині віку цього ніхто не виживе! Ви або вже мертві, або ніколи і не були членом народу Божого (не вступали в Шлюб з Христом, не ставали християнином, тобто Христовим) – ніколи з Єгипту страстей і не виходили, і гадки не мали кудись виходити, та розривати, поривати блудні стосунки з ідолами-бісами – похотями очей, плоті та гордості – і не збиралися! Тому ваше формальне хрещення (в суд і в осуд!) – обман і самообман (про це див. вище)!

Якщо ви хрестилися (перейшли Червоне море та вийшли з народом Божим в пустиню), то ви давно вмерли з голоду, якщо не споживаєте регулярно Манни Небесної (Євхаристії), яка спадає принаймні щонеділі (щоВоскресіння) на Парафію-Євхаристію у Таїнстві Царства Божого, а іншої їжі в пустині немає (свинячі стручки віку цього Духовний голод не втамовують, від голодної Духовної смерті не рятують). Церква свідчить, що хто три тижні (без поважної причини! Бо хто на всякий час жадає Бога, то такий, якщо не має змоги вкусити Духа Святого в Євхаристії, причащається Царства Божого – Духа Святого в інший спосіб; але тільки за умови не мати змоги бути в Парафії) не споживає Хліба Небесного (Манни-Євхаристії), – той помирає, відпадає від Тіла Церкви! А той, хто причащається раз на рік чи трохи частіше (говорю зараз по плоті! Що таке причастя ми дет. говорили в ІІ ч.), нехай не обманює себе – він мертвий (завеликий (духовно- смертельний) проміжок між прийомами Їжі)! Мертвого годуй – толку ніякого! Спочатку потрібно воскреснути в Таїнстві Сповіді- Покаяння-Хрещення (а не формальної сповіді звіту-доповіді з вчинених гріхів, яка супроводжується сентиментальними сльозами саможаління), а потім вже приймати Їжу-Євхаристію на Життя Вічне та на прощення гріхів! Але воскресаємо ми тільки в Хрещенні на відпущення гріхів, тобто в Шлюбному єднанні з Христом-Церквою, або другому Хрещенні (Сповіді-Покаянні на відпущення гріхів – повернення в Парафію-Євхаристію: по-Дружнє Євхаристійне життя з Христом!), а не в звіті про гріхи, скоєні від минулорічної сповіді-зізнання-звіту! Кожне таїнство – на прощення гріхів, якщо воно звершується во Христі (в Парафії-Євхаристії) та ради Христа (Шлюбної вірності-вдячності-любові Христу-Жениху)! Всяка інша мотивація звершення таїнств – в суд і в осуд!

Тому, якщо ви не відчуваєте себе Нареченою Христа, Жінкою- Христа, – ви не Христів, тобто не християнин! Якщо ви не член Парафії, тобто не перебуваєте з кожним (!) членом парафії в Шлюбних по-Дружніх стосунках (чи принаймні не рухаєтесь в цьому напрямку – щоб всіх прийняти і полюбити, хоча б як самого себе), – ви не Христів, не християнин! Дайте собі відповідь: чи ви парафіянин – член конкретної помісної спільноти християн?! Якщо так, то спитайте себе: які у вас стосунки не тільки з попом, а і з кожним членом цієї спільноти – чи по-Дружні вони?! Можна ставити і тонші запитання, але я певен, що поки що досить і цих (всі інші «тонші» питання через е-mail). І починайте давати на них відповідь життям-покаянням – якщо будете щирі та нелукаві в пошуку Істини, Господь Своїм любвеобильним промислом все влаштує і приведе вас у стан серця смиренного і сокрушенного, яким зможете прийняти Духа Святого, Царство Боже, Щастя!

Зважаючи на неміч людську, дамо коротеньке слово декільком Свідкам (Боговідцям), які відають Церкву (Парафію-Євхаристію) як Тіло – Цілісне Кафоличне Іпостасне Любовне Буття:

«Вони ж постійно перебували у вченні апостолів, і в єднанні та переломленні хліба (в Євхаристії – В. А.), і в молитвах. Був же у кожній душі страх; і багато чудес і знамень сталося через апостолів у Єрусалимі. Усі ж віруючі були разом і мали все спільне. І продавали майно і всяку власність, і ділили між усіма, зважаючи на потребу кожного. І щодня однодушно перебували у храмі і, переломлюючи по домах хліб, приймали їжу в радості та простоті серця, хвалячи Бога і перебуваючи в любові у всього народу» (Діян. 2: 42-47).

«У людей, що увірували, було одне серце й одна душа; і ніхто нічого з майна свого не називав своїм, а все у них було спільне. Апостоли ж із великою силою свідчили про воскресіння Господа Ісуса Христа; і велика благодать була на всіх них. Не було між ними жодного вбогого; бо всі, хто володів землею або домами, продавали їх, приносили гроші за продане і клали до ніг апостолів; і давалося кожному, хто чого потребував» (Діян. 4: 32-35).

«Я не хвалю вас, що збираєтесь ви не на краще, а на гірше. Бо, по-перше, чую, що, коли ви сходитеся до церкви, між вами бувають розділення, чому почасти і вірю. Бо повинна бути між вами і роз- біжність думок, щоб виявилися серед вас досвідчені. Далі, ви зби- раєтесь разом не так, як для споживання вечері Господньої; бо кожний спішить раніше від інших з’їсти свою їжу, тож один лишає- ться голодний, а інший упивається. Хіба у вас нема домів для того, щоб їсти й пити? Чи зневажаєте Церкву Божу і принижуєте бідних? Що сказати вам? Чи похвалити вас за це? Не похвалю. Бо я від Господа прийняв те, що і вам передав, що Господь Ісус у ту ніч, коли був зраджений, узяв хліб і, віддавши хвалу, переломив і сказав: прийміть, споживайте, це Тіло Моє, яке за вас ламається; це творіть на спомин про Мене. Також і чашу після вечері взяв, промовивши: ця чаша є новий завіт у Моїй Крові, це творіть, коли тільки будете пити, на спомин про Мене. Бо кожного разу, коли ви споживаєте хліб цей і п’єте чашу цю, смерть Господню сповіщаєте, доки Він прийде. Тому-то, хто їстиме хліб цей або питиме чашу Господню недостойно, винний буде супроти Тіла і Крови Господньої. Нехай же випробовує себе людина, і так нехай їсть від хліба цього і п’є від чаші цієї. Бо хто їсть і п’є недостойно, той їсть і п’є на осудження собі, не думаючи про Тіло Господнє. Через це багато з вас немічних і недужих і чимало вмирає. Бо коли б ми судили самі себе, то не були б судимі. Будучи ж судимі, караємось від Господа, щоб не бути засудженими зі світом. Тому, браття мої, коли сходитеся на вечерю, чекайте один одного. А коли хто голодний, то нехай їсть вдома, щоб ви збиралися не на осудження. Інше ж влаштую, коли прийду. Не хочу, браття, щоб ви не знали і про дари Духовні. Знаєте, що коли ви були язичниками, то ходили до ідолів безмовних, ніби вас вели. Тому кажу вам, що ніхто з тих, хто говорить Духом Божим, не скаже анафеми на Ісуса, і ніхто не може назвати Ісуса Господом, як тільки через Духа Святого. Дари різні, а Дух один і той же; і служіння різні, а Господь один і той же; і діяння різні, а Бог один і той же, Який творить усе в усіх. Але кожному дається виявлення Духа на користь. Одному дається Духом слово мудрости, іншому – слово знання, тим же Духом; іншому – віра, тим же Духом; іншому дари зцілення, тим же Духом; іншому – творення чудес, іншому – пророцтво, іншому – розпіз- навання духів, іншому – різні мови, іншому – тлумачення мов. Усе це творить один і той же Дух, наділяючи кожному осібно, як Йому завгодно. Бо, як тіло одне, але має багато членів, усі члени одного тіла, хоч їх багато, утворюють одне тіло, – так і Христос. Бо всі ми одним Духом хрестилися в одне тіло, юдеї чи елліни, раби чи вільні, і всі єдиним Духом напоєні. Бо тіло не з одного члена, а з багатьох. Якщо нога скаже: “Я не належу до тіла, бо я не рука”, то невже через це вона не належить до тіла? І якщо вухо скаже: “Я не належу до тіла, бо я не око”, то невже через це воно не належить до тіла? Якщо все тіло – око, то де слух? Якщо все – слух, то де нюх? Та Бог розмістив члени, кожний з них, у тілі, як було Йому завгодно. А коли б усі були один член, то де було б тіло? Тепер же членів багато, а тіло одне. Не може око сказати руці: “Ти мені не потрібна”; або так само голова ногам: “Ви мені не потрібні”. Навпаки, ті члени тіла, що здаються слабкішими, значно потрібніші, і які нам здаються в тілі непочесними, про тих більше піклуємось; і непочесні наші члени благовидніше покриваються, а благовидні наші не мають у тому потреби. Але Бог так створив тіло, щоб ми про менш довершене більше піклувалися, щоб не було розділення в тілі, але щоб усі члени однаково дбали один про одного. Тому, чи страждає один член, з ним страждають усі чле- ни; чи славиться один член, з ним радіють усі члени. І ви – тіло Христове, а нарізно – члени. І одних Бог настановив у Церкві, по- перше, апостолами, по-друге, пророками, по-третє, вчителями; далі, іншим дав сили чудотворення, також дари зцілення, заступництва, управління і різні мови. Чи всі апостоли? Чи всі пророки? Чи всі вчителі? Чи всі чудотворці? Чи всі мають дари зцілення? Чи всі говорять різними мовами? Чи всі тлумачі? Дбайте про дари більші, і я покажу вам шлях іще кращий. Якщо я говорю мовами людськими й ангельськими, а любови не маю, то я – мідь, що дзвенить, або кімвал, що бриньчить. Якщо маю дар пророцтва, і знаю всі таємниці, і маю всяке пізнання і всю віру, так що й гори можу переставляти, а любови не маю, – то я ніщо. І якщо роздам усе добро моє і віддам тіло моє на спалення, а любови не маю, то нема мені з того ніякої користи.

Любов довготерпить, милосердствує, любов не заздрить, любов не вихваляється, не пишається, не безчинствує, не шукає свого, не гнівається, не замишляє зла, не радіє з неправди, а радіє істині; усе покриває, всьому йме віру, всього сподівається, все тер- пить. Любов ніколи не минає, хоч і пророцтва скінчаться, і мови замовкнуть, і знання зникне. Бо ми частинно знаємо і частинно про- рокуємо; коли ж настане досконале, тоді частинне припиниться. Коли я був дитиною, то як дитина говорив, як дитина міркував, як дитина розумів; а коли став мужем, тоді відкинув дитяче. Тепер ми бачимо ніби у тьмяному дзеркалі, тоді ж віч-на-віч; тепер я знаю частинно, а тоді пізнаю, подібно як і я пізнаний. Нині ж перебувають ці три: віра, надія, любов; але більша з них любов. Досягайте любови!» (1 Кор. 11: 17 – 14: 1).

«Благаю вас, браття: милосердям Божим, представте ваші тіла в жертву живу, святу, благоугодну Богові, для розумного служіння вашого, і не уподібнюйтеся світові цьому, а змінюйтесь оновленням вашого розуму, щоб ви пізнавали, що є воля Божа, блага, угодна і довершена. За даною мені благодаттю, кожному з вас кажу: не думайте про себе більше, ніж треба думати; але думайте скромно, в міру віри, яку Бог приділив кожному. Бо, як в одному тілі маємо багато членів, але не всі члени виконують однакові дії, так багато нас становимо одне тіло у Христі, а окремо один одному є члени. І як, за даною нам благодаттю, маємо різні дарування, то, якщо маєш пророцтво, пророкуй за мірою віри; якщо маєш служіння, перебувай у служінні; якщо учитель, – у навчанні; якщо утішитель, утішай; хто роздає, роздавай у простоті; начальник, начальствуй зі старанністю; хто милосердствує, милосердствуй зі щирістю. Любов нехай буде нелицемірна; ненавидьте зло, прихиляйтеся до добра; будьте братолюбні один до одного з ніжністю; випереджайте один одного шанобливістю; у старанності не лінуйтесь, духом палайте; Господеві служіть; утішайтесь надією; в скорботах будьте терплячі; в молитві постійні; у потребах святих беріть участь; будьте гостинні до подорожніх. Благословляйте гонителів ваших; благословляйте, а не проклинайте. Радуйтеся з тими, хто радується, і плачте з тими, хто плаче. Будьте однодумні між собою; не звеличуйте себе, а наслідуйте смиренних; не будьте зарозумілі; нікому не відплачуйте злом за зло, але дбайте про добро перед усіма людьми. Якщо можливо і залежить від вас, перебувайте в мирі з усіма людьми. Не мстіться за себе, улюблені, а дайте місце гніву Божому. Бо написано: “Мені відомщення, Я віддам”, – говорить Господь. Отже, якщо ворог твій голодний, нагодуй його; якщо хоче напитися, дай напитися йому; бо, роблячи це, ти збереш йому на голову палаюче вугілля. Не бувай переможений злом, а перемагай зло добром» (Рим. 12: 1-21).

«Я, в’язень ради Господа, благаю вас поводитися гідно звання, до якого ви покликані, з усякою смиренномудрістю й лагідністю та довготерпінням, терплячи один одного з любов’ю, прагнучи зберігати єдність духу в союзі миру. Одне тіло й один дух, як ви й покликані в одній надії покликання вашого; один Господь, одна віра, одне хрещення, один Бог і Отець усіх, Який над усіма, і через усіх, і в усіх нас. Кожному ж із нас дана благодать у міру дару Христового… Він настановив одних апостолами, інших пророками, інших євангелістами, інших пастирями та вчителями, на довершення святих, на діло служіння, для створення Тіла Христового, аж доки всі прийдемо до єдности віри й пізнання Сина Божого, в мужа досконалого, до міри зростання в нас повноти Христової; щоб ми не були більше дітьми, які вагаються і захоплюються всяким вітром учення за людським лукавством і підступами хитрого зваблювання, а істинною любов’ю всі зростали в Того, Який є глава Христос, з Якого все тіло, що складається і з’єднується всякими зв’язками, що взаємно скріплюються, при дії в свою чергу кожного члена, одержує приріст для створення самого себе в любові… Тому, відкинувши неправду, говоріть правду кожний ближньому своєму, бо ми члени один одному… Будьте один до одного добрими, милосердними, прощайте один одному, як і Бог у Христі простив вам. Отже, наслідуйте Бога, як діти улюблені, і живіть у любові, як і Христос полюбив нас і віддав Себе за нас у приношення і жертву Богові, на пахощі приємні» (Еф. 4: 1-7, 11-16, 25, 32; 5: 1-2).

«Отже, коли є яке втішення у Христі, коли є яка втіха любови, коли є яке єднання духу, коли є яке милосердя і жалісливість, то доповніть мою радість: майте одні думки, майте ту саму любов, будьте однодушні та однодумні; нічого не робіть з суперництва або чванливости, але в покірності шануйте один одного вищим за себе. Не про себе тільки кожен турбуйся, але кожний і про інших, бо у вас повинні бути ті самі почування, як і в Христі Ісусі» (Флп. 3: 1-5).

«Якщо рука твоя чи нога твоя спокушає тебе, відсічи її і кинь від себе: краще тобі ввійти в життя без руки чи без ноги, ніж, дві руки і дві ноги маючи, бути вкинутим у вогонь вічний. Коли око твоє спокушає тебе, вирви його і кинь від себе: краще тобі з одним оком у життя увійти, аніж з двома очима бути вкинутим у геєну вогненну. Стережіться, щоб ви не зневажили жодного з цих малих: бо кажу вам, що ангели їхні на небесах повсякчас бачать лице Отця Мого Небесного. Бо Син Людський прийшов знайти і спасти за- гибле» (Мф. 18: 8-11).

«Хто спокусить одного з малих цих, віруючих у Мене, тому краще було б, якби повісили йому камінь жорновий на шию і кинули його в море. І якщо спокушає тебе рука твоя, відсічи її; краще тобі калікою ввійти в життя, ніж, дві руки маючи, йти в геєну, в огонь невгасимий, де черв їхній не вмирає і вогонь не вгасає. І якщо нога твоя спокушає тебе, відсічи її; краще тобі кривим увійти в життя, ніж, дві ноги маючи, бути вкинутим у геєну, в огонь невгасимий, де черв їхній не вмирає і вогонь не вгасає. І якщо око твоє спокушає тебе, вирви його: краще тобі з одним оком увійти в Царство Боже, ніж, два ока маючи, бути вкинутим у геєну вогненну, де черв їхній не вмирає і вогонь не вгасає. Бо кожний вогнем осолиться, і всяка жертва сіллю посолиться. Сіль – добра річ; якщо ж сіль не солона буде, чим осолиться? Майте сіль у собі і майте мир між собою» (Мк. 9: 42-50).

Нагадаю, що християни завжди, коли по-відають про Церкву, – по-відають про Євхаристію та Тіло (Церква – це Тіло Христове, Євхаристія – це Тіло Христове, – див. в ІІ ч. про три значення терміну-вказівки «Тіло Христове»: христологічне, еклезіологічне та євхаристійне). Коли мова йде про Тіло, то потрібно не забувати, що контекст цієї мови – Євхаристія, а коли мова йде про Євхаристію, – то контекст цього свідчення – Тіло: зібрання всіх вірних воєдино на Трапезу Царства, на причастя Духа Святого та спілкування в Ньому. Дух Святий розподіляє в Тілі дари на служіння в Тілі, та на проповідь Євангелія язичникам, щоб і вони стали членами Тіла Воскресіння – Церкви. Духовності поза Євхаристією не існує! Дух Святий – Дух Тіла, дихає тільки в членах Тіла (в помазаниках спочиває – в християнах), а в язичниках – тільки як закликаюча (яка викликає кохання) благодать, яка веде язичника до Церкви та готує його ретельним оголошенням до Шлюбу з Христом, до єднання з Богом в Тілі Церкви (Тілі Христовім), і аж тоді, в Шлюбі з Христом, як члена Тіла (причасника Парафії-Євхаристії) сповнить Благодаттю в міру здатності прийняти та вмістити Бога Духа Святого! Отже, Духовність (в Дусі Святому) – тільки в Церкві, в Парафії-Євхаристії, а поза Церквою – духовність тільки плотська, душевна, бісівська! І там, де християни по-відають про дари Духовні, – мова йде про Тіло Церкви, про християн, які в Дусі Святому мають певне служіння! Тому, коли язичники говорять про духовність, – знайте, що це за духовність! Розпізнавайте духів, і не підміняйте Духа Божого духом віку цього! Не обманюйте себе! Отже, Церква, Парафія-Євхаристія – це Тіло Христове, це Євхаристія, це повнота Дарів Духа Святого! Ось норма кожної помісної спільноти Христових (християн). Кожна спільнота має судити про свій стан, звіряючи його з еталоном – Парафією- Євхаристією! (Стан єретичної синагоги сатани УПЦ КП – діаметрально протилежний до стану норми! По плодах їхніх пізнаєте їх!). Всі спільноти хрещених в ім’я Ісуса Христа (Пресвятої Тройці) повинні прагнути уподібнитись нормі, кожен член спільноти-приходу (парафії зараз із прожектором серед білого дня не знайдеш!) повинен, слізно каючись, докладати всіх зусиль, щоб його спільнота стала Тілом Христовим! А не казати, що це колись було і нині не є еталоном, яким ми маємо судити себе!? Тому єретики, замість того, щоб завжди судити себе ідеалом – Тілом-Євхаристією, почали просто ігнорувати свідчення Церкви, або виправдовувати свій сатанинський стан словами: що так було у давнину, а зараз цього бути не може, та й не потрібно; або: коли говориться про Церкву як Тіло, то не потрібно буквально розуміти… Без рук, без ніг, без очей, без вух… – каліка або взагалі розірваний на міні труп бездушний (точніше, купа понівечених органів!) – ось норма церкви, – кажуть єретики УПЦ КП! А з ногами, руками, очима, печінкою, серцем… живе (нехай і хворе, але живе, яке бореться за здоров’я, з-ц(т)ілення) Тіло – це колись було, дуже давно; це випадковість, а не норма, це на початку, в зародку така була Церква, а зараз вона за 2000 років виросла (мільйони, мільярди християн!), в розквіті сил (принаймні УПЦ КП, як стверджують єретики цієї організації) – вони (єретики) навіть і припустити не можуть, що можливо церква постаріла і почала тліти і розвалюватися, або вже майже розпалася на купу мертвих понівечених (калікуватих) членів! Це колись ноги, руки, очі, вуха, печінка, нирки… були разом, в Тілі, а тепер норма – кожен сам за себе: ноги окремо, руки окремо, очі окремо… – все вирване і відсічене, купа понівечених (обезображених) органів, а не членів у Тілі! Для єретиків оце гидотне, потворне видовище – купа понівечених мертвих органів – це норма, ідеал церкви! І не хочуть «християни» покаятися, і звернутися до Спасителя-Зцілителя, щоб Він зцілив-спас їх – воскресив ті мертві органи в таїнстві покаяння- сповіді-хрещення (вступу в Шлюб з Христом) та в Євхаристії (Парафіяльному, Шлюбному житті во Христі) зцілив-зібрав їх в одне живе Тіло Воскресіння, під Главою Христом! Але як каятися, куди рухатися, до якої Норми-Ідеалу, якщо єретики ввели в оману народ Божий: що в нас (насамперед вірних УПЦ КП) все нормально, ми всі в нормі, та ще й на додачу: «з нами правда, з нами Бог і ми переможемо»!? Так, у сатани і антихриста все в нормі, у них все йде за планом – їхня синагога росте і розвивається – тут єретики (УПЦ КП) праві! Хто має очі чути, нехай розуміє!

Сторінки: 1 2