А зараз скажемо декілька слів про шлюб чоловіка та жінки – визначимо одне з невідомих (X або Y), про які ми говорили вище. І не забуваймо, що сенс усіх наших слів (усіх страв цієї словесної трапези) – Щастя всіх і всього!

Багато хто запитує: чому Бог сотворив світ? І люди, не почувши конкретної відповіді, відходять засмучені. Але відповіді на це запитання не існує, тому що воно некоректне (типу: скільки грамів у метрі)! Той, хто ставить питання «чому?», намагається знайти відповідь: що є причиною тієї чи іншої дії-реакції; що (чи хто) є спонукою до певних дій, тобто бажає взнати зовнішню мотивацію дій. Оскільки «зовні» Бога, Який є Любов і Свобода, до створення світу нічого не існувало (Бог творить із абсолютного небуття), то мотивація створення світу захована в Таїні Божественної Любові та Свободи! Ми можемо і повинні, будучи розумними створіннями, ставити запитання: для чого існує все? з якою метою? куди все рухається? І відповідь на ці запитання дає Церква в Євангелії: для Щастя, для Життя Вічного, для обоження, щоб все було в Бозі, і Бог був у всьому! Творіння і ми самі для себе є даність, але ми знаємо з одкровення Господнього в Дусі Святому – Хто нас і все сотворив (Бог Любов!), знаємо з якою метою (щоб ми стали богами по Благодаті) та путь до цієї мети (обоження, Щастя), яким Бог Любов веде все творіння своїм Велелюбним промислом.⁶³

Ми на початку таку розлогу примітку написали, щоб дещо нагадати, а головне – сказати устами отців, що для Спасіння (на даний час – після гріхопадіння – немислимо говорити про Щастя поза контекстом Спасіння!), для Щастя потрібно ТРУДИТИСЯ, та що найголовніше – ПРАВИЛЬНО, ПРАВОСЛАВНО («змагатися законно»); а також з метою підбадьорити вас, щоб ви мали змогу (бодай по плоті) відчути, що ми перебуваємо в контексті святоотцівського Духу Боговідання. Та заради викривання єресей – бо багато зараз розвелося єретиків (в останні, передпотопні Вогнем, дні) – слуг антихриста!

Ми говоримо про Щастя, але у віці цьому немислимо говорити про Щастя поза контекстом Спасіння. Тому скажемо декілька слів про сам термін «спасіння». Зауважимо, що мова йде про поняття, яке кожному «християнину» відоме, з яким він так звикся, що воно перестало звучати для нього у всій повноті свого змісту (смислу). Тому необхідно з усією силою наголосити, що християнство – це Таїнство Спасіння! А це означає не просто «покращення» життя, поміч в житейських негараздах, розкриття абстрактних норм і принципів поведінки, а власне спасіння. Спасіння передбачає погибель. Про порятунок, про спасіння, а не про втішення і утішительні слова молить, благає людина, яка тоне, чи людина, будинок якої охоплений полум’ям, чи людина, яка летить у безодню. До речі, і саме відчуття погибелі, і переживання християнства як спасіння ніби вивітрилось за багато віків християнства, і хоча нині «християни» (хрещені язичники, неоголошені неуки) за традицією і повторюють слова «Спаситель», «спасіння» та молитву «спаси нас», однак внутрішньо, підсвідомо переживають (якщо взагалі щось переживають!) їх по-іншому, не так, як переживали (і переживають зараз) християни на початках.

В самому християнстві відбулася підміна слів, чи краще сказати, не слів – слова ж то залишились по формі-букві тими самими, – а змісту слів, духу, їх звучання. Відбулася ця підміна тому, що ми перестали відчувати себе істотами, які дійсно гинуть, істотами, чиє життя невблаганно прямує (стремиться) до безглуздого розпаду, і яке поглинається злом, пустопорожністю (безсмисленістю), безцільністю, жахом помирання і смерті, тваринною боротьбою за існування, страшною похіттю влади, війною всіх проти всіх, брехнею та лукавством, які отруюють самі джерела життя, сірістю та приреченістю всіх на погибель (до смерті), – тобто всім тим, чим намагається, і, на превеликий жаль, успішно, заглушити, приховати катастрофічну реальність віку цього, богоборчого і боговбивчого, сучасна так звана «цивілізація». Це все сучасна людина навчилася ніби не помічати, бо інакше стає дуже страшно жити. Все це сучасна людина (яку єретики-сатаністи переконали, що: «з нами правда; з нами Бог; ми переможемо», «ми християни», «все в нормі»…) навчилась заговорювати суєтою повсякденного життя («турботи віку цього, багатство та життєві насолоди заглушують слово пророче (заклик до покаяння)!»). Ні, не випадково все гучніше гримить шумна (яка заглушує) музика, прискорюється ритм життя, стрімко зростає кількість новин, якими притлумлюють людей віку цього день за днем. Сьогоднішнє людство боїться зупинитися, боїться задуматися, боїться залишитись на самоті з собою і побачити погибель, страх, ненависть, зло як саме життя, на яке воно приречене. Саме такі відчуття, спосіб (образ) життя зображені на Євангельських іконах. Христос приходить до людей, які «сидять у пітьмі» і «тіні смертній». Ось перше означення в Євангелії людської долі. Радість різдвяної ночі відразу ж затьмарена. Ірод хоче вбити Младенця і заради цього вбиває тисячі младенців, і ось, пише євангеліст, «голос у Рамі чути, плач і ридання, Рахиль плаче за дітьми своїми і не хоче втішитися, бо їх немає…».

Виключно про любов, тільки про прощення проповідує Христос. Звідки ж ця ненависть, яка згущується навколо Нього і приводить Його – безпорадно, невблаганно – на хрест? У центрі Євангелія: цей жах зради, страшної злоби, – і поту, який падає на землю, як кров. Людину, яка в передсмертній муці, агонії «почав жахатися і сумувати», яка волає з хреста: «Боже мій! Боже Мій! Навіщо Ти Мене покинув?», – зраджує зі страху перед натовпом Пилат, знущаються, б’ють, опльовують римські солдати, знущаються фарисеї, вигукує народ: розіпни, розіпни Його! – ось в Євангелії образ світу цього. Досить на хвильку задуматися, щоб побачити, що все це завжди було, завжди є, що в світі царює і життям управляє погибель. І якщо не повернутися (тотальним покаянням) власне до цього відчуття, якщо не почати з нього, то не залишиться смислу в християнстві, і йому по суті нічого буде сказати людям віку цього. Тому, тільки виявляючи глибину і жах погибелі (в цьому і полягає перша складова оголошення), християнство розкриває себе, чи точніше, Христа, Його вчення і Його заклик до покаяння (слідувати за Ним, з’єднатися з Ним в Шлюбному, Євхаристійному, Парафіяльному житті) – як спасіння. Спасіння не від чогось – того чи іншого, а спасіння самого життя, так безнадійно відірваного від свого власного змісту, від Бога, від Світла, від Неба, від Істини, від Свободи, від Любові, від Вічності, і яке в цьому відриві стало страшним і зловонним (злосмрадним) кишінням людей, однаково приречених на безглузду погибель. Все це і сповідує Церква (християни), коли по-відає про свою віру- відання в Символі віри простими і вічними словами: «Для нас, людей, і для нашого спасіння». Заради нас: для мене, для тебе, для кожного окремо і всіх разом; для нашого спасіння. Кожного разу, промовляючи це сповідання, ми по-відаємо про наше знання погибелі.

Багато хто (єретики різних мастей та толків) воліє видалити, знищити цей зв’язок: спасіння від погибелі; спасіння, тому що погибель. Багато хто (єретики, діти лукавого, слуги антихриста…) хоче ніби «знешкодити» («вивітрити сіль, зробити її несолоною») християнство, зробити його придатком до життя, побутом, архаїкою (древністю), добрим звичаєм-традицією (як приклад можна навести єретиків (УПЦ КП), єресь та дух антихриста-сатани яких викриваємо в цій книжечці-пророцтві). Але як не можна забрати з Євангелія хрест і розп’яття, так не вдасться єретикам (слугам антихриста) прибрати з християнства цього співвідношення погибелі і спасіння; звичайно за умови, якщо в людях, які шукають Щастя-Істини, залишиться хоч капелька правдивості та щирості (хоча прогнози щодо стану людства вельми сумні на горизонті історії (нині! Хто має очі чути, нехай розуміє та розпізнає дух часу та знамення і плоди його!): люди стануть плоттю, і віри у них Син Божий не знайде)! Всяка справжня зустріч з Христом розкриває мені, насамперед, темряву і погибельну беззмістовність (безсмисленність) мого життя; це суд наді мною: коли у світлі Ідеалу Людини, Норми, Краси я бачу хто я є: потвора і нікчема (нічтожество)! Я бачу Христа, і тому, що я бачу Його, я усвідомлюю, що те життя, яким я живу, – не те, не справжнє, не Істинне життя, а життя, просякнуте погибеллю, засуджене на погибель. І віра моя в Нього, у Христа, починається з того, що якимось таємничим і незбагненним, а втім, самоочевидним для мене чином я усвідомлюю, що тільки Він, Христос, може спасти мене, що тільки у Нього, тільки в Ньому спасіння моє, і ближніх, і всіх, і всього (я входжу в стан віри-довіри: «самі себе і один одного, і все життя наше Христу Богові віддамо»).

Зараз на хвильку перервемо слово про Спасіння, Щастя, і скажемо, чому ми почали говорити про ті очевидні речі. Ви повинні розуміти, що все, про що ми по-відаємо в цій (ІІІ) частині Вступу до Боговідання Православної Церкви, – це викриття єресі УПЦ КП (як синагоги сатани) та єретиків-сатаністів (= еретиків УПЦ КП), контекст кожного слова – це полеміка з єретиками, та викриття єресей! Після того, як нами було засвідчено, що УПЦ КП – це синагога сатани (збіговисько сатаністів), єресь антихристова, то деякі богослови (схоластичні пусто-слови) з цього збіговиська, не маючи чим нам заперечити (крім як: не добре подав, не так повідомив про Пожар – про це безумство ми говорили вище), замість покаяння та відречення від єресі і осудження єретиків (з єрессю компромісу бути не може!) почали оправдовувати свою пасивність (і невтручання в конфлікт!?) та мовчання про єресь і подальше лицемірство перед єретиками-сатаністами, випускаючи іншу хулу-єресь (ті, які, здавалося б, були наші, – казали, що все правильно ми кажемо, – виявилися ще гіршими єретиками, ніж ті, яких ми викривали): мовляв, ніяких єресей зараз немає (цікаво: за що сповідники, мученики кров проливали?!), це все ілюзія, все нормально, все вже звершилося дві тисячі літ тому назад, все вже спасенне, вже страждань, болю немає – це все ілюзія… А це все ці лукаві (ми кажемо: члени синоду УПЦ КП, рецензенти і всі, хто каже амінь на їхню єретичну хулу, – це єретики, а ідеологія УПЦ КП – це єресь! Вони, оці лукавці, кажуть: все правду сказав! Але єресі не існує!? Та ми ж про єресь сказали, то як її не існує, якщо ви кажете, що ми праві?! Отаке лукавство єретиків УПЦ КП) єретики говорять, щоб їх не гнали за Христа-Істину!

Ці єресі (єретиків УПЦ КП) такі примітивні, що навіть не хочеться дискутувати, наводити якісь аргументи, але заради подвійно темного народу (якщо «просвітителі» – темрява єретична, то яка ж тоді темрява ті, яких ці «просвітителі» затемнюють!) скажемо декілька слів. Християнство (Щастя) починається там, де є нужда во Христі, СПАСИТЕЛІ! Щасливий – це той, хто спасся, тобто це спасенний (Спасителем), який прийняв своє спасіння. Так, Царство Боже настало! Але приймає Царство Боже тільки той, хто перебуває в стані «нужди у спасінні», «хто гине, перебуває в погибелі». Щоб прийняти Царство Боже (Щастя), увійти в Нього, потрібно потрудитися до кривавого поту («дай кров – прийми Дух»), щоб увійти у стан бачення гріхів своїх, як піску морського, бути в стані: «Тримай ум во аді, але у відчай не впадай». Такий прокладений Богом путь (у ІІ ф. і.) входження в стан Богоприїмного смирення, набуття кафоличної свідомості іпостассю – путь обоження, прийняття Спадку, Царства Божого, Духа Святого. А єретики кажуть: все вже звершилося, вже нічого робити не треба, ніякої брані вести не треба!? Це все ілюзія, цей світ – це ілюзія; хвороби, біди, єресі… – це все ілюзія, і все, що відбувається тут, ніякого значення для Щастя (Спасіння) не має (так єретики УПЦ КП виправдовують своє сатанинське – кожен сам за себе – життя (точніше: животіння))!?

Так, Царство Боже настало, але сказано: силуйте себе увійти вузькими воротами (в Царство, яке настало і всім подаровано!)… Великими скорботами належить нам увійти в Царство Боже (так, у те, яке вже настало і всім подароване!)… Хто витерпить до кінця, той спасенний (оЩасливлений) буде (Щастям, яке йому давним- давно, ще до його народження, «приходу» з небуття в буття, подароване; щедро вилив Господь Духа Святого на всяку плоть, на все творіння, але втамовує Ним (Духом Святим) спрагу життя вічного тільки той, хто стяжав серце смиренне і сокрушенне, стяжав (аскезою розіп’яття плоті своєї зі страстями і по-хотями) убогість, спрагу і жадання Духа Святого). Так, Щастя настало! Так, Воно (Царство Боже) наше на віки віків! Нам подароване спасіння- зцілення, єдинство Бога і Людини во Христі! Але, щоб увійти у володіння НАШИМ, Даром, нам встановлено, визначено (Любвеобильним (Велелюбним) промислом Божим) вести брань із бісами; відвоювати у них (Силою Божою та нашим безсиллям- смиренням) відвойоване для нас Христом Царство Боже: «Наша (Христових, християн – В. А.) боротьба не проти крові та плоті, а проти начальства, проти влади, проти світоправителів темряви віку цього, проти духів злоби піднебесних» (див. Еф. 6: 10-17)!

Так, Бог спас нас, во Христі посадив нас праворуч Отця! Так! Але те, що Тато спас дітей (вилікував від смертельно-пекельно небезпечної хвороби онтологічного безбожництва), зовсім не означає, що вони вже не будуть ходити в школу (чи навчатися вдома з репетиторами та вчителями), вчитися, трудитися («доглядати» та «охороняти» сад Едемський – серця свої), здавати іспити; це зовсім не означає, що Тато вже не буде карати неслухняних (непослушних), яких спас!.. («Кого Я люблю, тих викриваю і караю» (див. Одкр. 3: 19); «Ви ще не до крови стояли, проти гріха змагаючись, і забули втішення, яке пропонується вам, як синам: “Сину мій, не нехтуй покаранням Господнім і не сумуй, коли Він викриває тебе, бо Господь, кого любить, того карає; б’є кожного сина, якого приймає”. Якщо ви терпите кару, то Бог поводиться з вами, як із синами. Бо хіба є який син, якого не карав би батько? Коли залишаєтеся без покарання, для всіх загального, то ви діти незаконні, а не сини» (див. Євр. 12: 4-8)). А єретики кажуть: оскільки Тато спас, то вже все звершилось, ми готові (не вчившись, не трудившись, без кафоличної мудрості Боговмістимого смирення!?) бути спадкоємцями Спадку (Царства Божого) Отця, готові володіти Ним!? І не розуміють єретики, що мова йде не про Спадок (Який наш ще до створення світу, від нас нікуди не пропадав! У процесі навчання-виховання, щоб дорости до усиновлення та здати іспит із «управління-володіння» Царством Божим, тобто стяжати Богоприїмне СМИРЕННЯ, а в Ньому, як Дар, Любов, сталася катастрофа – гріхопадіння-каліцтво; каліку вилікували, і він повинен далі продовжувати навчання! Чи з самого початку (бо кажуть, що у нього з головою проблема була: Бога- Любов боявся і таке інше), чи з рівня, на якому сталася катастрофа, значення немає! Після реабілітації: навчання, труд… – звичайне виховання-навчання-підготовка дітей до дорослого Божественного Життя в Божественній Іпостасній Кафоличній Любові)! А єретики кажуть: оскільки з лікарні виписали, з діагнозом «здоровий», то все нічого більше не потрібно робити (а про брань (Еф. 6) вони, єретики, навіть і не здогадуються)! Яке божевілля та омана!

Мільярдери віку цього, виховуючи своїх дітей, навчають їх різним наукам, щоб вони прийняли спадок і уміло керували- володіли ним. Вони навіть не дають їм кишенькових грошей на дозвілля, а дають їм роботу – щоб вони самі заробили, та навчилися цінувати труд. Бо що легко отримується, те не цінується і легко втрачається! Прийняти, отримати спадок легко – важко втримати його, володіти ним! Подивіться, як Батько із притчі про блудного сина виховував своїх дітей (навіть козляти не давав із численних стад своїх, щоб старший син повеселився з друзями своїми!)! То тим незрівнянно більше належить навчатися (оголошуватися Церквою) та докладати аскетичних зусиль дітям Отця Небесного, щоб набути кафоличної іпостасної свідомості, щоб прийняти усиновлення та спадок Бога Отця – Життя Вічне, повноту Духа Святого! Неможливо багатому (для якого настало Царство Боже, і яке йому і всім подароване!) увійти в Царство Боже (в яке входять тільки убогі Духом, спраглі Царства Божого). Багато потрібно потрудитися (покаянними аскетичними трудами до кривавого поту), щоб «зубожіти» на Духа Святого! Так, Царство Боже настало, яке заповів і подарував усім і кожному Отець Бог! Але, «хто не народиться водою і Духом, не може увійти в Царство Боже» (див. Ін. 3: 5)! Тому і сказано про тісні ворота та вузький, хресний путь, якими входимо у володіння Нашим (що від народження наше – Бог Тройця). Тому те, що ми спасенні (Царство Боже настало), – це радісне Євангеліє, але це лише половина справи (те, що мав зробити Бог, щоб ми були Щасливі), а тепер залишається слово за нами – прийняти Дар – Духа Святого (щедро вилитого на все творіння), увійти у володіння Спадком-Даром (купленим для нас дорогою ціною – Кров’ю Сина Божого!): великими скорботами належить нам увійти в Царство Боже; хто витерпить до кінця, той спасеться (прийме Духа Святого); зречися себе, візьми хрест свій та йди за Мною (Христом) на Голгофу, щоб зі Мною розіп’ястися, померти хресною смертю (аскези самозречення чи мученицької, сповідницької крови), щоб воскреснути разом зі Мною! Блудники, ідолослужителі, злодії, єретики… (грішники, які не каються, які хулять Духа Святого) Царства Божого не успадкують! – яке настало, і яке їм належить, їхнє, однак наслідувати, володіти ним не можуть, допоки не покаються!

Єретики УПЦ КП кажуть, що Бог нам подарував Царство Боже, спас нас – то все, вже можна спокійно жити і нічого не робити!? Та щоб втримати, прийняти Спадок, потрібна МУДРІСТЬ, КАФОЛИЧНА МУДРІСТЬ, СМИРЕННА – свідомість, яка стяжається аскетичними трудами до кривавого поту! Якщо земна наука – це тяжкий і небезпечний (можна з глузду з’їхати, перевчившись або силуючись збагнути те, що не під силу твоєму розумові) труд, то що вже говорити про науку із наук – правильне духовне життя. У нас одна наука – (оголошення), покаяння (зміна ума), в процесі якої ми маємо пізнати неміч свою: що без Бога ми – ніщо, а Бог для нас – все. Тобто стяжати Богоприїмне смирення, яке тотожне стану того, хто гине і просить з надією спасіння. Щоб прийняти дар спасіння, потрібно передусім увійти в стан нужди у спасінні! А в нього входимо ревним виконанням приписів-завдань Вчителя – ревним виконанням заповідей Божих (у процесі цього навчання пізнаємо свій погибельний стан – нічого доброго не робимо – і нужду у Спасителеві)! А без смирення ми відразу загинемо (в гордині бісівській), прийнявши Царство Боже! Тому, поки ми не смирились – ніхто нам не довірить наше (!) – Царство Боже, яке подароване нам! Тому ще раз повторимо: настало Царство Боже, Воно подароване кожному, але входимо в Нього наукою аскези самозречення в послуху Церкві, і аж доки не здамо іспит на Богоприїмне смирення, доти нам ніхто не довірить наше (наш спадок) – Духа Святого! Тому завдання правильного парафіяльно-євхаристійного (Духовного) життя – стяжати Богоприїмне смирення (дет. про це див. у наступних частинах).

А єретики кажуть: Бог любить вас, все вже за вас зробив (постраждав на хресті, зіслав Духа Святого), вже нічого робити не потрібно – тільки живи, насолоджуйся, радуйся, благодари… Але у Життя входять лише тісними ворітьми, хресним путем аскези та мучеництва, щоб прийняти Духа, потрібно дати кров… А благодарність справжня, істинна, чиста – благодарність за спасіння, тобто я маю пережити моє спасіння Христом з ада погибелі; тому закон духовного життя – тримай ум во аді, але у відчай не впадай! Я маю пізнати себе, як погибаючого і пережити спасіння Духом Святим і аж тоді залишається тільки за все благо-дарити та завжди радіти! А до аскези подвигу пізнання погибелі своєї (ревним виконанням заповідей Божих, а не своїх інтерпретацій заповідей Господніх), гріхів своїх Христовбивчих, ця радість і благодаріння – егоїстичне сластолюбство, сладострастя (як фарисей дякував (благодарив) і радів, що він не такий, як інші. А митар знав, хто він – той, хто гине, і має нужду в милості).

Єретики УПЦ КП вивергають хулу: ніяких трудів, постів більше не потрібно, ніякої боротьби, війни, брані духовної вже не може бути – всі спасенні, чого перейматися?; болю, хвороб, мук немає – це все ілюзія, перейматися нічим – у всіх все нормально! Досить прокинутися, вийти з ілюзії і все! Що все? Ну, нехай: вийшов зі сп’яніння, наркотичного кайфу, гріховного дурману – і що, все? Враз з’явилися знання, мудрість, досвід, навики, готовність володіти спадком?!! Блудний син до тями прийшов (вийшов з ілюзії) і повернувся в дім Отчий, і що, йому Батько дав відразу спадок – володіти майном? Ні! А одягнув його в старий одяг, який той скинув, коли пішов жити в ілюзії (примар-міражів- насолод віку цього), в гріху (кинув студент університет – і коли вирішує повернутися, то Отець-Ректор цього Кафоличного Університету Іпостасного Буття поновлює його на курс, з якого той пішов, або навіть направляє на навчання з першого курсу, з самого початку, якщо все забув, що вивчав; аналогічна ситуація з академвідпусткою через хворобу – каліцтво-гріхопадіння, божевілля – життя без Бога у віці цьому…). Вийти з ілюзії (дурману гріха) – це тільки спастись, повернутися в дім Отчий (хреститися в Церкву, повернутися до навчального процесу в Школі Іпостасного Життя)! А вдома все йде за Премудрим планом Отця (наука- педагогіка йде за планом, затвердженим на Вченій Педагогічній Отцівській раді Пресвятої Тройці): поглиблене навчання Божественних наук іпостасного життя, брань з бісами (див. Еф. 6), скорботи («у світі зазнаєте скорбот, але мужайтеся!»), спокуси («неможливо не прийти спокусам»)… – всю цю Божественну науку іпостасного буття має засвоїти кожен син і донька, всі етапи духовного життя має пройти кожен спадкоємець Отця Небесного, і здати на право володіння спадком випускний екзамен на Смиренну Божественну Кафоличну Всеохопну Безумовну ЛЮБОВ! (Як відбувається становлення особистості в ІІІ ф. і. (тобто за гробом), як там відбувається навчальний процес – це тайна, захована в Глибинах Велелюбної (Любвеобильної) Премудрості Божої, яка всіх і всюди веде до Досконалості; наприклад, як відбувається одкровення подоби Божої в образі Божому – в тих іпостасях, які прожили в утробі матері (у формі існування заплідненого ембріона, якому не пощастило жити в утробі… якого вбили!) декілька місяців, чи днів, чи навіть хвилин і з І ф. і. (утробної) відразу перейшли в ІІІ ф. і. (загробну); чи дітей в ІІ ф. і., які спочили (перейшли в ІІІ ф. і.) в невинному (до відповідальному) стані… – це все Таїна Любові Божої). Принагідно нагадаємо, що ми говорили про хрещення – це вступ у школу, це тільки можливість і початок навчання (а якщо не навчатися, або ще гірше: втекти зі школи – то яка користь – тільки зло, в суд і в осуд!). А то похрестилися – повернулися від блудного служіння бісам, ідолам, страстям у дім Отчий (в Церкву) і відразу знову втекли у світ цей до бісів- мучителів, викравши з дому благословення!? Яка користь від такого хрещення?! Тільки в суд і в осуд! Тому ми і сказали, що хрещень-сповідей-покаянь (повернень) може бути небагато: одне, максимум два – більше блудний син подорожей з країни далекої в дім Отчий не витримає!

«Неможливо не прийти спокусам» – це Отець визначив для духовного росту дітей! Отці по-відають, що якби не було бісів (брані з бісам (див. Еф. 6), яку по Милості Своїй і за Премудрістю Своєю благословляє Бог Любов), спокус, скорбот – то ніхто б не спасся (не стяжав би смирення!). Це все Божественна педагогіка – підготовка, виховання дітей (в школі іпостасного буття) для дорослого – Вічного – життя, наука бути богом по Благодаті, бо тільки бог може Любити Божественно (Духом Святим), бути повноцінним учасником-причасником Вічного Щасливого Життя – Життя Пресвятої Тройці в Божественній Смиренній Любові! А єретики кажуть: Бог нас любить! У тому, що Бог нас Любить, ніхто зі здравомислячих людей не сумнівається! Питання в тому: чи ми любимо Бога?! «Бог любить вас! Алилуя!» – кричать єретики! І не здогадуються, бідненькі, що справжнє «Алилуя» співається тільки устами Любові-Вірності до Бога, до Христа, яка засвідчена сповідницьким, мученицьким, ревним виконанням волі Божої; істинні співці «Алилуя» – це тайнознавці Хреста і Гробу, причасники Воскресіння!

Скажемо ще декілька слів про ілюзію (болю, страждань…), про яку говорять єретики, оправдовуючи своє сатанинське, антихристиянське животіння (мені соромно про такі очевидні речі говорити, але ради простого, щирого народу будемо говорити і про такі реальності)! Єретики УПЦ КП стверджують, що болю немає, мук немає, страждань немає… – це все ілюзія (біль, муки…). Якщо болю немає, страждань немає (люди не страждають, а їм здається, що вони страждають, їх не болить – це їм здається, що їх болить…), як хулять єретики УПЦ КП (наступники єретиків докетистів- монофізитів, ілюзіоністів-буддистів), то справді, тоді і єресей (катастроф) немає… Тоді спокійно можна жити своїм життям (кожен сам за себе – у всіх все добре, всі перебувають у нормі, всі вже досягли міри росту Христового, вони просто цього не знають, ще перебувають у різноманітних ілюзіях болю, страждань, проблем…). Єретики кажуть, що болю немає, то значить Христос не страждав, Велика П’ятниця, Голгофська хресна Жертва – це гарна гра, драма-вистава! Це все ілюзія!? Але так прямо сучасні єретики-ілюзіоністи не можуть сказати, вони кажуть, що після страждань Христових вже більше страждань, болю немає!? Щоб багато не говорити про цю хулу єретиків УПЦ КП, я покличу у свідки апостола Павла! Цей Святий муж говорить: «Нині я радію в стражданнях моїх за вас і поповнюю нестачу у плоті моїй скорбот Христових за Тіло Його, яке є Церква» (див. Кол. 1: 24). Ви тільки вдумайтеся, чим цей Духоносець, Істинноносець хвалиться: «А коли хто сміє хвалитися чим-небудь, то (кажу з нерозуму) смію і я. Вони євреї? І я. Ізраїльтяни? І я. Сім’я Авраамове? І я. Христові служителі? У нерозумі говорю – я більше. Я значно більше був у трудах, безмірно в ранах, більше у в’язницях і багаторазово при смерті. Від юдеїв п’ять разів дано було мені по сорок ударів без одного; три рази мене били палицями, один раз побивали камінням; три рази розбивався зі мною корабель, ніч і день пробув я у безодні морській; багато разів був я у подорожах, у небезпеках на річках, у небезпеках від розбійників, у небезпеках від єдиноплемінників, у небезпеках від язичників, у небезпеках у місті, у небезпеках в пустелі, у небезпеках на морі, у небезпеках між лжебратами, в труді й у виснаженні, часто без сну, в голоді і спразі, часто в постах, на холоді і в наготі. Крім зовнішнього, налягають на мене щоденні клопоти, турбота про всі церкви. Хто знемагає, з ким і я не знемагав би? Хто спокушається, за кого б я не палав би? Якщо треба мені хвалитися, то буду хвалитися неміччю моєю» (2 Кор. 11: 21-30). Навіщо хвалитися, та ще й ілюзією, багатьма ілюзіями (болю немає, страждань немає – як хулять єретики УПЦ КП)?! Не знав бідненький апостол, що все це ілюзія, не пощастило йому жити в часи єретиків УПЦ КП, вони б йому благовістили євангеліє антихриста: кожен сам за себе – у всіх все добре; немає потреби знемагати з тими, хто знемагає (це все ілюзія), немає потреби палати за тими, хто спокушається різноманітними єресями (єресей немає – це все ілюзія, живи своїм життям, рано чи пізно всі все зрозуміють…), навіщо боротися з єресями – це все ілюзія, навіщо хвилюватися від небезпек – їх немає, це все ілюзія, навіщо переживати з приводу болю, страждань, мук – це все ілюзія і т. д. Отже, для Церкви біль, страждання – це не ілюзія! Апостол Павло, будучи в Дусі Святому (на третьому небі, в раю – див. 2 Кор. 12), молився, благаючи Бога, щоб відступився від нього ангел сатани, який пригнічував його, щоб забрана була від нього хвороба, колючка-жало у плоті, яка спричиняла йому нестерпний біль! Чи про ілюзію просив Павло, будучи в Істині Духа Святого?! Хіба в ілюзії був Павло, коли терпів (відчував) невимовний біль, скорботи, біди, негаразди, небезпеки?! Єретики збожеволіли у своєму лукавстві та хулі на Духа Святого і вже очевидних речей не помічають! Єретики УПЦ КП, які живуть за сатанинським, синагогальним уставом (кожен сам за себе), придумали єретичне вчення, яким пояснюють своє животіння в смерті: болю немає, люди не страждають (це все ілюзія); і тому стає зрозумілою поведінка єретиків, їхня життєва позиція – вони послідовні у своїй хулі на Духа Святого! Між цими єретиками (для яких все, що в ІІ ф. і., це ілюзія: болю немає, страждань немає…) за означенням не може появитися муж із «серцем милуючим» (див. вище – прп. Ісаак Сирін), та й взагалі милосердя немислиме (милувати немає кого – у всіх все в нормі), і, як наслідок, – немислима Любов, яка в цьому віці є як МИЛОСЕРДЯ («будьте милосердні, як Отець ваш Небесний милосердний!»).

Сторінки: 1 2