Єретики навіть і не здогадуються про існування християнського виміру у всьому, що стосується страждання. Таїнство страждання – одне з найбільших таїнств Віри. Христос не відміняє страждання як таке, Він наповнює його новим змістом, Він переможно заявляє: «Якщо ти страждаєш, то страждаєш разом зі Мною, тому що Я страждав разом з тобою». Він не каже: «Ти не страждаєш, це все, знаєш, ілюзія». Це нелегко зрозуміти, однак в цьому таїнстві страждання захований закон набуття кафоличної свідомості Богоподібною особистістю, закон духовного одкровення образу Божого до повноти подоби Христу, Сину Божому. Ми зараз лише побіжно нагадали про цей закон, заради викриття цієї примітивної єресі УПЦ КП, а детальніше про нього будемо бесідувати в наступних частинах, по-відаючи про закони духовного життя (про навчально-виховну програму Духовного Аскетичного Життя – виховання-навчання улюблених дітей Божих, затверджену ПреМудрим Богом Отцем) – одкровення Богоподібної Особистості, стяжання Духа Святого!

Не всякому духові вірте (довіряйте)! Розпізнавайте духів, чи від Бога вони! Сатана (по милості Божій, Любвеобильного Отця нашого!!!) не зміг перешкодити звершити наше спасіння – Господь воцарився, і по всій землі Слава Його, настало Царство Боже! Тому зараз всі його (безсилі; бо Господь упразднив диявола, зробив його імпотентом, безсилим!) зусилля (по превеликій милості Бога Любові) спрямовані на те, щоб не допустити дітям увійти у спасіння, подароване їм Отцем у Сині Духом Святим, відтермінувати якомога надовше воцаріння дітей Божих, досягнення ними духовного повноліття, усиновлення, коли Отець довірить їм їхнє від створення світу – Царство Боже, відтермінувати входження в повноту Любові Духа Святого, Життя Пресвятої Тройці! Тому наша брань (по Милості Отця, Бога Любові!) не проти плоті і крові, а проти духів злоби піднебесних! Той, хто не воює, не веде аскетичного, подвижницького життя в постах і молитвах, в понудженні себе до всякого доброго діла (виконання заповідей Божих, сповіщених-оголошених Церквою, а не своїх фантазій-тлумачень словесних форм заповідей Божих!), хто кожен день не бере хреста свого… – той обманений бісами (по Милості Божій!), які переконали його, ввели в оману-прєлєсть, різноманітні єресі: що все вже звершилось – їж, пий, веселися, на віки віків маєш добра, а біди, муки, болі, страждання, горе… – це все ілюзія, примари, міражі!? Хто не докладає зусиль в духовному житті: не терпить в молитвах, постах, аскетичних подвигах (що таке правильна молитва, піст, подвиг аскетичний – детальніше в наступних частинах) з РОЗСУДЛИВІСТЮ та ПОРАДОЮ Церкви, – той обманений бісами, єретиками, слугами сатани, антихриста. Закон духовного життя, по-віданий Святими Отцями, Духом Святим: дай кров (розіпни Хрестом Христовим світ (похотей- страстей-ідолів) в собі і себе для світу) – прийми Духа, Царство Боже (увійди у володіння своїм, заповіданим тобі Отцем ще до створення світу!)! Хто пливе за течією часу та в дусі віку цього анти-христового, – той мертвий і, в аду перебуваючи, пливе в безодню ада, тобто віддаляється від стану прийняття Царства Божого, Щастя; той відтерміновує своє усиновлення на невизначений час (допоки не покається і не почне боротися- навчатися). Адже купити Любов неможливо, кожен син чи дочка Божа має здати випускний екзамен (на Смиренну Кафоличну Любов) на відмінно; відкупитися, дати хабара Вчителеві- Професорові не вдасться – кожен сам за себе відповідь дасть (Любиш? чи: не Любиш?), шпаргалки не врятують і ніхто не підкаже! Тому не зволікаймо з навчанням – весь курс і етапи Духовного Життя має пройти кожен, і здати іспит на відмінно! Хто має очі чути, нехай розуміє! (Про духовну брань, аскетичне життя та науку (з розсудливістю та порадою Церкви, в Церкві, Парафії- Євхаристії!) стяжання Богоприїмного Смирення див. в наступних частинах).

Нагадаємо, що Щастя – це Любити і бути Любимим! Спастися – це означає стати Щасливим, стяжати Любов, прийняти Духа Святого, стати по Благодаті одним із Тройці, обожитися! Отже, ніщо тварне, субстанційне не може бути метою, а тільки засобом (Метою є Особистість, Іпостась, Любов, Свобода!). Тому шлюб – це не мета, а засіб. Шлюб – це таїнство, де двоє (чоловік і жінка! А не геї чи лесбійки!) рухаються пліч-о-пліч в однодумності, однодушності, в одній плоті до щастя (християни – до Щастя, до Царства Божого!)! Попередньо (вступаючи в шлюб-путь) пообіцявши вірність одне одному, служити одне одному, жити одне для одного на цьому путі до щ(Щ)астя, б(Б)лаженства! Мета людського життя – стяжання Духа Святого (обожитись), стати Щасливим («власником» Царства Божого – царем, священиком та пророком Царства Божого). А вмістити Духа Святого (Царство Боже) здатні тільки смиренні («смиренному Бог дає Благодать»). Тому спасіння (прийняття Життя Вічного) полягає в стяжанні смирення правильним подвижницьким, сповідницьким, аскетичним, розсудливим (з порадою), творчим життям. Правильне життя в шлюбі (як і взагалі все правильне, за правильністю Божественною, за правилом, нормою Божою, за задумом, заповіддю Божою) дає плід смирення в душах-серцях по-дружжя. Правильне життя в монашестві дає плід смирення (монахам). Загалом кажучи, правильне, ревне виконання заповідей Божих (а не своїх інтерпретацій, тлумачень похітливим плотським, лукавим умом заповідей Божих; тому ми і наголошуємо: правильне (за правилом Божим, за нормою, яку дає Бог Духом Святим в Церкві)) навчає людину пізнати її неміч, викликає нужду в спасінні («бідна я людина: добро, якого хочу, не роблю, а зло, якого не хочу, – роблю!» – див. Рим. 7), і як наслідок, людина смиряється, позбавляється самонадіяності – стає здатною в праведності (серцем смиренним і сокрушенним) прийняти Духа Святого, прийняти в серце Божественну Любов (= Щастя)! Шлюб, монашество (з їхніми правилами-метою, бо все, що стає метою без Бога, самоціллю, а не засобом, який служить єднанню з Богом, – це ідол), а засіб, вузький путь, який веде до тісних воріт самозречення, самоспустошення від усього «свого», якими входимо в Царство Свободи і Любові – в Церкву.

Завдання шлюбу – не «цьомки-бомки», він не для законного блуду досхочу (взаємне використання одне одного у своїх похітливих цілях), а це путь, яким потрібно прийти до Богоприїмного смирення (= Любов)! І якщо подружжя буде правильно іти цим шляхом (докладати зусиль, щоб ощасливити друга, допровадити (довести) його до щастя, зробити його щасливим), то вони зрозуміють, що допровадити друга свого (чоловіка чи жінку) до Щастя немає сил (а навпаки: я тягар по-друзі (дружині), другу (чоловікові) своєму, мене потрібно нести, терпіти… – прорве егоїзм, і дасть про себе знати у всій ницості та підлості ада). І тут вони готові чути Євангеліє про Спасителя, Який дарує Щастя (Він є Щастя, Христос є Царство Боже) і дає силу увійти в Нього – дарує Духа Святого. Церква вінчає тільки смиренних, які втратили надію на свої сили і свою «любов» (егоїстичне сластолюбне використання іншого у своїх цілях), які уповають тільки на Христа, Бога. Вінчати можна тільки ті подружні пари, які оголошені Церквою (5-15 років спільного правильного шлюбного життя під пильним наглядом Церкви)! Чи принаймні ті пари, які йдуть до Христа, – Він сенс і мета життя кожного з них (і чоловіка, і жінки)! Тобто Церква вінчає (та й взагалі Парафія- Євхаристія звершує всі Таїнства ТІЛЬКИ для (своїх) парафіян, тобто християн) тільки своїх парафіян! А всі інші вінчання (не во Христі, і не заради єднання з Христом) – це кощунство (блюзнірство)    і    хула    на    Бога    (наблудилися,    нагулялися «голубчики»… і попи-жерці (напр., єретики УПЦ КП) запечатують цей блуд – «содом і гоморру» – вінцями мученицькими (вінчають їх вінцями як свідків і проповідників Воскресіння Христового!?), для яких Христос Син Божий – лжемесія, які розпинають і будуть розпинати Ісуса Христа – і цих убивць Христа єретики (УПЦ КП) благословляють іменем Христа! Ось релігія антихриста і тайна беззаконня в дії!).

Отже, мета шлюбу – Христос, Царство Боже; а члени однієї плоті – по-дружжя, чоловік і жінка – попутники, со-путники одне одному до Щастя (стяжання Духа Святого)! Вступаючи в шлюб, вибираємо собі попутника, що обов’язково передбачає спільність Цілі, Мети, Сенсу Життя, образу Щастя! Тому християни можуть брати шлюб тільки в Господі, тільки з християнами (спільна і єдина мета – Христос!)! Шлюб християнина з інославними (єретиками різного ступеня віддаленості від Істини), язичниками (мусульманами, юдеями, індусами…) чи атеїстами – це абсурд і безумство (цілі різні, щастя різні – несумісні! А шлюб – це рух до спільної цілі)! (Апостол дозволив тим, хто став християнином, будучи в шлюбі з язичником, не розводитися, якщо це можливо; але хто вже в Церкві – тим шлюб брати тільки в Господі – із християнами!)⁶⁴.

Отже, мета життя – стяжати Любов (= Щастя). Відповідно, мета шлюбу, засобу для досягнення мети – стяжати Любов, навчитися Любити (= прийняти Любов)! А любов немислима без смирення, точніше, любов – це плід смирення (дарується смиренним)! Схематично духовний ріст подружжя в шлюбі можна описати наступним чином. Чоловік і жінка мають стяжати смирення і любов, які увінчуються Богом Любов’ю Духа Святого. В шлюб вступають два закінчені егоїсти, але в чоловіка за означенням (за чоловічістю) більше любові (акції, давання), ніж смирення, а у жінки більше смирення за означенням (за жіночістю), ніж любові. (Чоловік за природою дає сім’я, проявляє акцію, пропонує, а жінка за природою приймає, смиренно чекає, покірно приносить плід посіяного чоловіком сімені – народжує, дає життя – як земля; повертає вдячно чоловікові зрощений нею плід ним посіяного; чоловік смиренно приймає вдячний плід жінки і знову дарує-сіє…). Давати = любов, приймати = смирення. Чоловік дає (любов’ю) – жінка приймає (смиренням), жінка приносить плід посіяного і віддає (любов’ю) чоловікові, який приймає (смиренням) – коло замикається: любов (ч) – смирення (ж) – любов (ж) – смирення (ч) – любов (ч)… Отже, в шлюбному житті чоловік і жінка, кожен з них мають стати смиренною любов’ю (у чоловіка і жінки любов і смирення мають вирівнятися-злитися). Цей цикл потрібно запустити (правильно та природно): жінка має прийняти від чоловіка (якому відповідально віддала себе в шлюбі) все, що би він не подав та як би не подав (недосконало) – нехай смиренням і благодарінням прийме і все, що може із цього сімені-дару зростити, принести плід та віддати-подарувати його взаємністю і благодарністю чоловікові, який (за умови покори та смирення у жінки) прийме плід свого «сімені» зі смиренням та вдячністю, та буде спонуканий давати більше і краще (вдячність і смирення того, хто приймає дар, спонукає дародавця давати в стократ більше!), що жінка смиренням і покорою має прийняти і зрощений плід подарувати чоловікові… Все, здавалося б, так просто – смирись, і за короткий час будеш у раю, але… Катастрофа шлюбів – у чоловіків немає любові (= відповідальності, рішучості, ініціативи, акції…), а в жінок – смирення (покори, послуху…)! Нині чоловіки і жінки зреклися своєї природи – чоловічості і жіночості. Жіночість – смиренно приймати сім’я-логос і давати йому життя, а чоловічість – давати сім’я, бути главою тіла-природи. Жінка – синонім смирення, природи-землі (земля смиренно приймає все, що в неї вкидають, і усьому, що може дати плід, – дає життя, а все інше переробляє на добрива чи розкладає, стліває) за означенням жіночості (та, яка приймає, а не дає; та, яка не проявляє ініціативи, акції, а смиренно чекає; норма жіночості – Мати Божа – див. нижче). Якщо земля (жінка) проявляє ініціативу, то це означає зрушення тектонічних плит, виверження вулкану, землетрус, цунамі… – це катастрофа, масштаби якої залежать від інтенсивності та тривалості ініціативи! Зараз «смиренна жінка» (= жінка жіноча) – звучить   абсурдно!?   У   «прогресивному»   суспільстві   поняття «смиренна, покірна жінка» звучить як якась насмішка над жінкою!? Цей фемінізм сатанинський до кінця знищить (якщо вже не знищив!) інститут шлюбу! Сьогодні в шлюбі, сім’ї вже жінка «голова», «госпожа» – вона командує, дає розпорядження, наказує чоловікові,    дає     «сім’я-логос»,    яке    чоловік    має    втілити, «завагітніти», дати життя, виконати, як раб, ідеї-фантазії жінки!? Все уверх дном (догори дригом) – все протиприродно! Катастрофа (зміна природи)! Про який шлюб ви хочете вести мову?! Про яке щастя?!

Горе тій жінці, чоловік якої «смириться» швидше за неї (яка смирила свого чоловіка, взяла його під ноги, стала госпожею його…), горе їй, і горе йому – горе їм обом, бо вони в аду, і не вийдуть звідти, доки не опам’ятаються і не покаються: жінка не смириться і не почне коритися своєму чоловікові, а він не візьме на себе відповідальність! Чому ми говоримо спершу про жінку, а вже потім про чоловіка? Тому що, якщо жінка смиренна, то навіть останній лайдак, остання тряпка (ганчірка) біля неї стане чоловіком, відповідальним мужем (так, пройдуть роки, десятиліття – Царство Боже силою береться, і хто витерпить до кінця – спасеться!). А якщо жінка не смиренна, то їй ніхто не догодить – претензії, незадоволеність усім, самооправдання навіть найвідповідальнішого чоловіка зроблять відчайдушним невдахою… Зараз жінки навіть у сні не можуть припустити, що вони повинні смирятися! Вони мають право, вони рівні з чоловіками – вони не за-мужем, вони стоять як мінімум «поруч з» (а не «за») чоловіком (чи точніше: чоловік стоїть поруч з нею – вона головна, вона в центрі), як рівний демократичний бізнес-партнер! Зараз шлюбів (майже) немає, бо шлюб – це єднання чоловіка і жінки в одну плоть на шляху до щастя! А чоловіків немає (одні тряпки безвідповідальні або циніки- деспоти), і жінок немає (одні горді феміністки або повії-блудниці)! Тому маємо сумну картину сучасного содому і гоморри, мешканці яких навіть не підозрюють, що суд їм вже уготований, вогонь вже готовий вилитися на цю безбожну заземлену плоть, – але Бог поки що відтерміновує цей суд, довготерпить, очікуючи (з вірою в людину) на покаяння людей, щоб якомога більше людей спаслося (в цій (ІІ) формі існування)!

Навіщо жінка чоловікові, а чоловік жінці?! Щоб мати за кого розіп’ястися! Щоб мати за кого померти – кожен день помирати! Щоб вчитися – все приймати (не для себе, а для того, хто дає, для Іншого(ших)), все віддавати (не ради себе, а для тих, кому віддаєшся) та не бути («помирати», упраздняти себе ради Інших, а не ради себе) (див. І ч.). До Життя Пресвятої Тройці (а це мета всього сущого – Щастя) долучаються, причащаються (цього таїнства перихорезного Іпостасного Єдинства) тільки ті, які стяжали серце смиренне і сокрушенне в школі іпостасного буття Парафії-Євхаристії (Шлюбного Євхаристійного життя з кожним членом Парафії-Євхаристії), в якій допоміжним, факультативним (за бажанням), позаурочним гуртком є шлюб чоловіка і жінки (або старець – послушник в монашестві). (Шлюб – це школа любові. Хто полюбить хоча б одну людину – полюбить увесь світ, бо полюбивши когось – ти увійшов у стан любові (прийняв від Бога Любов), який є безумовним! Тобто, ти або любиш, або не любиш, або живий, або мертвий. Вступаємо в шлюб не для того, щоб нас любили, а щоб любити, і пізнати (намагаючись з усіх сил любити), що немає в нас любові – ми бідні, убогі на любов, а тим більше на Любов Духа Святого! А смиренному Бог дарує Любов!).

Чоловіки, як Христос, повинні давати-пропонувати і смиренно чекати взаємності: «Ось стою біля дверей і стукаю, хто почує і відчинить – прийме дар-пропозицію, увійду до нього і буду вечеряти з ним!» Потрібно бути ініціативним і бути готовим почути відмову чи ігнорування, або навіть ненависть (бо часто вороги людині – домашні її): любіть ворогів ваших (бажайте їм щастя, і робіть все, що від вас залежить, щоб любимі досягли його (щастя)) – благословляйте, моліться, добро робіть, незважаючи чи всупереч ненависті і злу на вашу адресу! Навіщо жінка чоловікові, а чоловік жінці в шлюбі?! Щоб одне одного оЩасливлюючи, самі стали Щасливими! Тому перед тим як вступати в шлюб (вирушати з кимось до Щастя), хлопець і дівчина мають відповідально зважити свої сили – чи зможуть вони зробити одне одного (свого попутника) щасливим, чи зможу я свою дружину допровадити до Царства Божого (чи зможу розіп’ястися за неї, померти за неї – від неї! – більшої за цю любов немає!). Чи зможу витримати, витерпіти всі її (його) недоліки, все, що дратує мене в ній (ньому), чи зможу на цьому хресті витерпіти до кінця (чи часом не стану невірним і захочу зійти з хреста, а з хреста не сходять – з нього знімають! А тільки той, хто витерпить до кінця, буде спасенний, тобто стяжає Любов як дар Божий! Тому потрібно відповідально вибирати собі такого попутника, якого зможемо витерпіти, полюбити до кінця! Немає більшої любові за ту, коли хто душу свою покладе за ВОРОГІВ своїх!

Скажемо декілька слів про сучасні «шлюби» та про катастрофу руйнувань-розлучень цих «шлюбів». Всі хлопці і дівчата (молодята різного віку і статусу соціального) вступають у шлюб з однією метою – щоб їх любили, щоб отримувати якомога більше любові від партнера, принаймні не менше ніж дають- люблять!!! А в ідеалі – щоб мене любили на 100 %. Одним словом, всі шукають любові до себе, всі мріють, що вони будуть любимі! І навіть не здогадуються, бідненькі, що ще задовго до шлюбу вони любимі так, що до цієї любові вже ніхто ніщо додати не може!!! Сам Бог мене Любить Божественно; так, так і матеріально, тілесно – бо все, що ти маєш (і кохана дружина, від якої ти хочеш любові, – це Божий дар тобі!) і чим ти є духовно-душевно-тілесно, – це Божий Дар тобі, Божа Любов, вилита на тебе!!! Отже шукати, вимагати, добиватися любові до себе – це абсурд, омана! Шукати любові (до себе) немає потреби – бо ми щомиті любимі Любов’ю Божественною, до якої додати вже ніхто нічого не може. Щомиті своїм Любвеобильним (Велелюбним) промислом Бог нас вводить у Рай. Для Щастя (Любити і бути Любимим) залишається виконати необхідну умову – любити (бо достатня умова вже реалізована на хресті в Ісусі Христі та П’ятидесятниці Духа Святого – в Євхаристії). Щасливий не той, кого люблять, а той, хто любить (бо вже всі Любимі!). Вся боротьба за одне – любити, навчитися любити, точніше стяжати любов, прийняти Духа Святого, яким вливається в серця наші Божа Любов! Отже, шлюб даний не для того, щоб ти був любимий (ти Божественно Любимий до шлюбу – завжди, бо Бог є Любов!), а щоб стяжати любов, щоб любити!!! І хто буде себе силувати любити – він смириться, пізнає неміч свою, нелюбовність свою, ад свій, втратить будь-яку надію на свої сили, зрозуміє, що в ньому любові немає, – той прийме Любов від Бога, який єдиний Любить, є Любов! Отже, хочеш Любові до себе, хочеш відчути Її, і пізнати, як невимовно, безмежно, Божественно ти щомиті любимий?! Смирись! Прийми смиренним серцем Любов Божу, і Євхаристією, силою Духа Святого (Вогню, Яким в серце вливається Любов Божа) зможеш відповісти взаємністю на Любов, якою ти Любимий, – Божественно (в Дусі Святому) на Божественну Любов. І станеш Щасливим, тобто богом по Благодаті, причасником Божого єства – Життя Пресвятої Тройці (Любити і бути Любимим).

Чому ламаються шлюби, чому ці школи не дають випускників – щасливих?! Тому що використовують шлюб не за призначенням, а навпаки: замість того, щоб любити, вчитися любити – вони (подружжя) хочуть любові, вимагають, вибивають, убивають, катують одне одного заради любові до себе!? Замість того, щоб стяжати смирення, смиритися – спішать смирити одне одного, захопити владу і панувати над шлюбним супутником! Отже, шлюб використовують з точністю до навпаки по відношенню до задумки Творця! Тому і ламаються шлюб за шлюбом, а в них і неповторні людські долі, які течія часу несе у безодню – розлучення за розлученням! А ті шлюби, які ніби формально не розпалися, – це гроби, де поховані мерці, які втомилися вибивати любов з іншого, і просто доживають – їм немає куди йти… Мало є шлюбів, де чоловік і чоловікова (жінка) кожен день беруть свій хрест (аскетичного самозречення та пильнування в Істині) та, служачи в смиренні одне одному, крок за кроком ідуть до Христа! Та й звідки їм взятися в цьому роді – перелюбному і невірному! Еталон шлюбу втрачений – Парафій-Євхаристій немає, і немає пророка, який би цьому темному народу, якого водять сліпі сліпці (єретики різного ґатунку), підказав Істину: і про Церкву (Шлюб з Христом в Парафії- Євхаристії), і про шлюб чоловіка і жінки (образ Церкви)!

Шлюб – це інструмент-засіб віку цього, тут є «моє»: моя жінка, мій чоловік, мої діти… В Царстві Божому – немає «мого»: моя жінка – тут (в ІІ ф. і.) моя жінка, а в Царстві Божому вона вже не моя, а «моя» так само, як і кожної іпостасі! В Церкві, Царстві

Божому немає вже ні чоловічої статі, ні жіночої, ні юдея, ні елліна… В цьому віці виходять заміж, одружуються, а у віці майбутньому немає шлюбів (ніхто не жениться і не виходить заміж) – всі перебувають в іпостасному, перихорезному єдинстві, як ангели Божі! Шлюб – це засіб-путь віку цього, щоб за допомогою правильного використання шлюбних уз чоловік і жінка стяжали смиренну любов, стали кафоличними особистостями, увійшли в Царство Боже! А язичники, бідні, бідкаються: чи будуть і там, за гробом, разом, чи побачать своїх рідних і т. д. Випускники шлюбу – це ті, які люблять всіх людей так само, як свою жінку (чоловіка). Бо той, хто полюбив хоча б одну людину, в ній полюбив увесь світ, так само, як Отець в Єдинородному, Улюбленому (унікальною Отцівською Любов’ю) Сині Любить увесь світ!

Любові до себе шукає хлопець, і дівчина не дурна – хоче, щоб її любили! Тобто, жадають, добиваються, мріють про те, що вже мають із надлишком (і хлопець, і дівчина вже Несамовито Любимі, Сам Бог їх Любить і Ублажає, оЩасливлює щомиті – створює для кожного райські блаженні умови! – щомиті кожна людина перебуває в раю, який їй Дарується – див. промисел Божий)! А те, що їм насправді потрібно, на що вони по-справжньому у-Богі, бідні, пусті – Любов, – не Люблять; а Любов – це дар Божий (вона не від нас – це дар з Небес, дар Духа Святого, точніше – сам Дух Святий), який приймається на хресті аскези самозречення серцем смиренним та сокрушенним! А хреста якраз ніхто і не хоче – вони його (хресний путь до стяжання смирення, і як наслідок, Любові) ненавидять!? Те, що єдине на потребу, що єдине потрібно жадати – сили, мужності, розсудливості, терпіння на путі самозречення та хрестоносіння, йдучи слідом за Істиною-Христом, щоб стяжати Любов (чого єдиного нам бракує для Щастя!), – ненавидять, відкидають з огидою, як божевілля, абсурд, як перепону на шляху до щастя; а те, що є ад, путь в ад, – жадають всім своїм похітливим єством! Отже, подружжя мріє про ад, і прагне йти (і йде!) путем сладострасного задоволення своїх смертоносних похотей, які вони називають словом «любов»; жадають ада – комфортного задоволення своїх страстей, ствердження себе в егоїзмі та самості! Хрест молодята швидко скидають… – розлучення, і пошук наступної жертви, яка мені створить «рай» – ад…, але і інший – егоїст і сластолюбець (який теж не дурень – прийшов брати, а не давати, приймати ублажання, а не ублажати!) швидко розчарує… – розлучення, і знову пошук (якщо є ще щось живе, яке хоче, по- хоче?!) чергової жертви… І не розуміють, бідненькі, що не там шукають щастя! А хто їм – темненьким язичникам – підкаже? Єретики УПЦ КП не знають, де щастя, що таке шлюб, що таке Церква… та якби і знали, то все одно нікому б не підказали та не допомогли збагнути путь до щастя – їм (еклезіологічним (і не тільки!) сучасним єретикам) на всіх наплювати: кожен сам за себе!

Ще раз (сотий раз!) повторимо, що мета людського життя – «навчитися» (= прийняти Любов смиренним і сокрушенним, благодарним серцем) Любити (бо достатня умова Щастя вже виконана – ми вже Любимі в абсолютній повноті: до цієї Любові додати вже нічого не можна – ми завжди Любимі Божественно), тобто Божественно відповісти взаємністю на Божественну Любов, якою ми щомиті Любимі! Але Любити Бога так, як бог можливо тільки в Бозі, во Христі, в Церкві Духа Святого, в якій причасники Євхаристії (= християни) Люблять Бога Божественно, Духом Святим! А щоб прийняти дар Божої Любові (Любити Божественно), потрібно стяжати серце смиренне і сокрушенне, яке єдине здатне прийняти та вмістити Смиренного Духа Святого, Смиренного Сина, Смиренного Отця! Любов завжди смиренна! Хто має очі чути, нехай розуміє!

За браком місця ми сказали про шлюб тільки в загальних рисах-характеристиках (хоча, я переконаний, на перший раз досить для роздумів та покаяння), та й не хотіли вдаватися в деталі, а при нагоді в наступних частинах зупинимось детальніше на цій важливій для спасіння темі (про шлюб).

Сторінки: 1 2