Мета життя кожної людини (і ангела), з якою вони і були створені Богом-Любов’ю – успадкувати життя вічне (Царство Боже), стяжати Духа Святого, обожитися, стати богом по Благодаті (тобто володіти всім тим (всіма характеристиками, блаженствами), чим володіє Бог по Своїй природі, крім тотожності з Його природою! Головне – спосіб існування, «як», а не «чим», «що іпостазувати»; тварні іпостасі в обоженні стають Любов’ю по Благодаті, Кафоличною особистістю – до цього вже нічого не додаси та й потреби немає!)! «Це ж є життя вічне, щоб пізнали (звідали, стали єдине нерозлучно і незмінно) Тебе, Єдиного Істинного Бога, і Того, Кого Ти послав, Ісуса Христа… Щоб усі були єдине: як Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі, так і вони нехай будуть у Нас єдине… щоб усі були єдине, як і ми єдине: Я в них, і Ти в Мені; щоб вони були звершені (досягнули досконалості, повноти Буття-Блаженства) в єдності (Особистісного Іпостасного Буття як спілкування-перихорези – Життя Пресвятої Тройці)!» (див. Ін. 17). Мета всього сущого – молитва, все створено для молитви в Дусі Святому!
Отже, ми створені для молитви – для спілкування з Богом, і в Бозі, в Дусі Святому з усіма іншими Іпостасями (щоб мати все спільне зі всіма Іпостасями: тварними і Нетварними)! Молитва = спілкування (від слова: спільне, спільність), спілкуватися = мати (щось) спільне. З Богом (і одне з одним) ми повинні мати все(!) спільне («Все Моє – Твоє, а Твоє – Моє!») – ми (кожна тварна іпостась – людина і ангел) покликані до обоження, до участі в Таїнстві (Євхаристії Тіла Христового: «хто їсть Мене, той у Мені перебуває, а Я в ньому») абсолютного єдинства всієї реальності- істини – «Щоб усі були єдине: все Моє – Твоє, а Твоє – Моє; Я в Тобі, а Ти в Мені; Ми в них, а вони в Нас!». У нас (тварних іпостасей, «Я») спільне з Богом має бути все Божество по благодаті, а в Бога з нами – все наше єство (яке вже перебуває в Бозі, в Ісусі Христі, в іпостасі Сина Отчого). Бог з людиною вже все має спільне – Бог став людиною, Син Божий, Друга Іпостась Святої Тройці втілилась, все людське належить Богу, причасне Йому (Бог во Христі засвоїв, зробив органічно, природно, іпостасно своєю нашу тварну природу!). В Бога-Любові з кожною людиною все спільне, Бог-Любов має спільність з нами у всьому (крім гріха)! Бог досконало молиться – всього Себе віддав нам, щоб ми всього Його мали в собі, і всіх нас прийняв, щоб ми були повністю в Ньому. Пресвята Богородиця – істинна молитвенниця – вже воскресла, увійшла в стан досконалої молитви-спілкування-єдинства з Богом: всеціло прийняла Бога і всю себе віддала Богові! Зростати в молитві – це уподібнюватися Богові, ставати преподобним Богові у всьому (бо за законом духовним: подібне єднається з подібним, а молитва – спілкування-єднання).
Молитва – причастя Духа Святого, це спілкування (мати спільне, спільність з Богом і Святими) в Дусі Святому. Умови причастя Духа Святого (стяжання Духа Святого) = умови правильної молитви, за яких молитва є справжньою, тобто є спілкуванням, спільністю-причастям Духа Святого (або правильно аскетично веде до стяжання Духа Святого, до благодатної молитви в Дусі Святому). Молитва – це суть духовного життя. Суть подвигу оголошення, всієї духовної брані – правильно аскетично молитися (силувати себе уподібнюватися Богові, Ісусу Христу в думках, словах, почуттях, ділах, воліннях-бажаннях – ревно виконувати всі заповіді Божі, суть яких – Любов до Бога і образу Божого, бути милосердним, набувати серце милуюче всіх і все), щоб стати здатним свого часу до молитви в Дусі Святому (до хрещення Духом Святим)! Ціль життя людини – стати християнином, хреститися Духом Святим, стяжати Духа Святого – досконала молитва- спілкування-перихореза: «я в Бозі, і Бог у мені; я – обитель-храм Пресвятої Тройці і всіх Святих».
Життя – це молитва, спілкування з Богом (жити = молитися).
Єва в раю перестала молитися (спілкуватися з Богом) і вступила в бесіду з сатаною, з бісівськими гріховними помислами (про самообоження), і, обманена дияволом, згрішила (стала ділом на путь егоїзму), втратила благодать Божу (яка повертається тільки покаянням – але Адам і Єва не покаялися, а самооправдовувалися та звинувачували у своєму гріху інших – Єва: змій мене спокусив, а Адам: жінка винна, вона мені дала і я їв…); Адам також перервав молитву (спілкування з Богом, в Дусі Святому), бо вступив у спілкування з жінкою не в Бозі, не в Дусі Святому (бо до покаяння Єви це було неможливо, тому що благодать повертається тільки покаянням, серцем смиренним і сокрушенним), а у гріху, у її грішному стані, розділив з нею гріх («їв (став на путь егоїстичного самообоження) від забороненого плоду, який дала йому Єва») – і обоє втратили благодать Святого Духа («побачили себе нагими»), померли, стали безбожниками. Адам і Єва мали не переривати молитви, не звертати уваги на сторонні помисли, або спитати у Бога про цей сторонній помисел, про цю перепону молитві, яка появилася в Раю по милості Божій (заради педагогіки та духовного росту людини). Людина в раю контрольну роботу «провалила» – почалась історія спасіння… Отже, Адам перестав молитися, згрішив і помер. Вчинити гріх – це і є перервати молитву, припинити спілкування з Богом, і як наслідок – смерть. Безмолитвеність = безбожність = смерть. Життя – це молитва- спілкування з Богом, Боговідання! Смерть – це безмолитвеність, розрив спілкування з Богом, втрата Духа Святого!
Коли ми грішимо – ми розриваємо спільність з Богом. Бог не може грішити, розділити з нами гріх, щоб гріх був спільним (ділом) між людиною і Богом. Гріх перериває наше спілкування з Богом. В Старому Завіті була онтологічна прірва між Богом і людиною, і «спілкування» було тільки зовнішнє – через прірву, на дистанції відчуження, через посередників… Гріх відриває нас від Бога, адже Бог не може грішити! Але Бог лікує рани гріховні – приймає покаяння! В покаянні відновлюється спілкування: Лікар має доступ до хворого (гріхом), звичайно, з його доброї, свідомої, свобідної волі: «Господи, прийди і спаси мене, якими знаєш шляхами, нехай буде наді мною і в мені воля Твоя!». Спілкування відновлено!
Молитва (спілкування, спільність із Богом, причастя Його) має різні ступені, які розміщені між протилежними станами людини: самістю, теплохладною байдужістю, мертвістю (нічого спільного не маю, і не хочу мати) та коли у людини з Богом усе спільне («Я в Тобі, а Ти в Мені», «вже не я живу, а живе в мені Христос, а я живу во Христі, в Дусі Святому»). Молитва – індикатор духовного життя.
(Не забувайте, що ви знаходитесь в аптеці, а не в місці, де ідеологічно промивають мізки та формують системи стадної свідомості, стадний зазомбований рабський світогляд! Оголошення – це особистісне, безпосереднє спілкування оголошеного з тим, хто його оголошує («духівник», друг- порадник…)!!! Саме там, у процесі безпосереднього оголошення- навчання формується православна свідомість (свобідна, знаюча- відаюча, істинна), системне, цілісне (ціломудренне) бачення всієї реальності, всього сущого (тварного і Нетварного)! А в нашій аптеці ми тільки пропонуємо ліки-помисли, складові системи православного світобачення, але аж ніяк не систему. Тому ми і не систематизуємо нічого (на наших поличках-розділах «гармидер», ніякого порядку-послідовності – ні тематичної, ні буквальної), щоб часом не ввести хворого (нерозсудливістю, безвідповідальністю- корупцією, осудженням, без-умством…) відвідувача (читача) в оману, не дати йому приводу до спокуси (звинувачувати нас в єресі) та самоомани, що він уже щось знає, тоді коли він ще найменшого поняття не має про таїнство оголошення, про підготовку-навчання до Таїнства Просвічення, хрещення Духом Святим! Пильнуйте! Не забувайтеся! Ваш «лікар» знає (повинен знати) «від чого» і «для чого» той чи інший помисел, і як та в якій дозі його носити (саме вам, згідно вашого духовно-душевно- тілесного стану)! На прикре телефонуйте до нашого старенького сільського «лікаря»).
Словом «молитва» Церква вказує на мету людського життя (обоження, абсолютне спілкування з Богом і всіма тварними іпостасями: щоб усі були єдине єдинством перихорези-спілкування Лиць Пресвятої Тройці – «Я в Тобі, а Ти в Мені, Ми в них, а вони в Нас», «хто Мене (Тіло і Кров Ісуса Христа) споживає, той у Мені перебуває, а Я (Син Божий, а во Христі Пресвята Тройця і всі святі) -в ньому») і на засіб для досягнення цієї мети (спілкування з Богом в Дусі Святому, в Тілі Христовому, в досконалому причасті Євхаристії), тобто як одну із заповідей, яку оголошений повинен виконувати (намагатися виконувати) в процесі покаяння-підготовки до хрещення Духом Святим: «Моліться, щоб не увійти у спокусу», «Пильнуйте і моліться», «Моліться ж так: Отче наш, що єси на небесах, нехай…»… Далі ми будемо трохи говорити про молитву як заповідь (тобто про словесне спілкування з Богом, про словесні молитви (чини, обряди, молитвослів’я): прохальні, подячні, покаянні…). Ми сказали про молитву як мету (обоження, пізнання Отця, єдинство-перихореза всього сущого), щоб правильно, доцільно виконувати заповідь молитися, щоб розуміти, яка молитва є правильна і веде до цілі (вводить оголошеного в стан здатності прийняти Духа Святого, здатності хреститися Духом Святим – тобто стяжати серце смиренне і сокрушенне, увійти у стан бачення гріха (незліченної кількості гріхів-симптомів – як піску морського) свого, погибелі-мертвості своєї, без-Божності, відчуження від Бога і жадання спасіння в надії на Ісуса Христа, Спасителя-Зцілителя, на Духа Святого, Якого Господь щедро подає віруючим у Нього)!
Не забувайте, що завдання всіх заповідей (і молитви також) полягає не в тому, щоб дати ревнителю закону (тому, хто ревно виконує заповіді, Закон) спасіння, досягнення Цілі (Бог дає Духа Святого, хрестить Духом Святим не тоді, коли звершуються чини- молитвослів’я, а тільки тоді, коли людина здатна прийняти Бога в серці своїм, прийняти Духа Святого, а чини (молитви) Таїнств – це формальності, якими засвідчується, що Таїнство дарування Духа Святого звершилося! Дар, Благодать не можна випросити, вимолити, а тільки смиренно, вдячно прийняти смиренним і сокрушенним серцем! Тому, як тільки Господь знаходить таке серце (смиренну іпостась), відразу дарує йому Дар – Духа Святого! Таїнства – Дарування Благодаті Духа Святого – звершує ТІЛЬКИ Бог, коли і як хоче, а людина має дбати, щоб бути здатною у свій час (про який знає ТІЛЬКИ Бог) прийняти Дар (Царство Боже, Духа Святого, Молитву Благодатну, спілкування з Богом в Дусі Святому) – Який вже щедро, не мірою всім подарований, вилитий (як води океану) на всяку плоть! Слава Тобі, Боже наш! Слава Тобі, Боже! Слава Тобі, Боже, навіки!), цілісності, а у тому, щоб привести оголошеного до тями, до себе, щоб він пізнав, у якому катастрофічному, пекельному стані він перебуває, і щоб зажадав (серцем смиренним і сокрушенним), заХОТІВ Христа Спасителя («хто ХОЧЕ (сам, свідомо, свобідно, добровільно!) йти за Мною… тільки той стане християнином, прийме Духа Святого серцем смиренним, духом упокореним»). У великій омані перебуває той, хто думає виконанням заповідей (своїми силами) стяжати Благодатні Дари Духа Святого, такий «молитвенник», горе- подвижник свої психічно-нервові (психо-соматичні) стани починає сприймати, (і бути в цьому переконаним), як Благодать Божу, а галюцинації, мрії, образи і бісівські впливи та явлення у вигляді ангелів світла – як одкровення Божі, видіння, переживання таїн Царства Божого!? Зазвичай кінець такої прєлєсті, омани – божевілля, психічні розлади, знищення розуму, розсудку, хула на Духа Святого, ненависть до Істини, в крайніх формах прєлєсть завершується самогубством! Ми нагадуємо про ці прості, очевидні факти, щоб ми були обережні, пильні, розсудливі! Бо немає такої речі чи заповіді, якими не можна було б покалічити чи навіть умертвити себе, погубити душу свою, використати на свою погибель! Тому і свідчать всі духоносці, що найбільша чеснота – це розсудливість! Тому ми і наголошуємо, що Благодать Святого Духа дається не за якісь заслуги, подвиги, зусилля, методики (наприклад, благодатна молитва ума в серці у Дусі Святому, коли ум поєднується з серцем (відбувається зцілення єства) в Дусі Святому), а тільки дарується (а не купується, заробляється, випрошується), і тільки тим, які можуть Його (Духа Святого) прийняти – тільки смиренним і сокрушенним серцем, оголошеним, які увійшли у цей стан (бачення гріхів своїх, немочі своєї, пекельної погибелі своєї і невимовної Божественної Любові до себе – нічтожества, злочинця, неоплатного боржника) православним виконанням всіх заповідей Божих (між якими і заповідь молитися, часто молитися, безперестанно молитися!)!
Хрещені язичники («християни») пишуть і говорять (у своїх єретичних катехізисах, схоластичних, єретичних «богослівʼях»), що молитва – це розмова з Богом, молитися – це розмовляти з Богом. А християнське означення молитви наступне: молитва – це спілкування з Богом! Ми зараз говоримо не про слова, а про суть. Розмова і спілкування (розмовляти і спілкуватися) – це різні речі. Розмова може бути і без спілкування, можна розмовляти і нічого спільного не мати із співрозмовниками. Можна розмовляти годинами (навіть все життя прожити в «шлюбі» і нічого спільного не мати зі своїм чоловіком чи зі своєю дружиною! Так ніколи і не почути одне одного, не зрозуміти, не пізнати одне одного) і не чути співрозмовника, нічого спільного (спілкування) не мати з ним, так і не зустрітися, не почати спілкуватися. («Не всякий, хто каже Мені: Господи, Господи – угодний Мені, а тільки той, хто виконує волю Мою, заповіді Мої», «Устами шанують Мене, а серце їхнє далеко від Мене; марно трудяться, лицемірно, лукаво молячись напоказ, заради похвали людської чи ганебної грошової, сріблолюбної користі – Я ніколи не знав вас, нічого спільного не мав з вами; відійдіть від Мене всі, хто чинить беззаконня», «мерзенні Мені ваші євхаристії («дякую Тобі, Боже…»), ваші жертви, ваші молитвослів’я – ваші руки повні крови, ненависті, вбивства, лукавства, злоби, гордині, осудження, зневаги»). Отже, можна розмовляти (напр., чоловік із дружиною) і нічого спільного не мати! Ви запитуєте: де приклади? Тисячі навколо нас і в нас самих! Тому не всяка молитва (формальні чини богослужінь, Таїнств, молитвослів’їв…) є молитвою, тобто спілкуванням (причастям Духа Святого), чи рухом до молитви-спілкування в Дусі Святому! Пильнуйте, як молитесь, як вчитесь молитися, тобто як оголошуєтеся Церквою!
Розмова стає спілкуванням тільки тоді, коли співрозмовники чують (розуміють) одне одного – тоді є принаймні теоретична спільність; якщо відчувають ті помисли однаково – то вже є і сердечна спільність; а якщо і діють згідно помислу і відчуття його – то це вже цілісна спільність. Тому в молитві-розмові з Богом, щоб вона стала молитвою-спілкуванням, має бути увага (послух Богу), благоговіння і покаяння. Щонайменше увага – чути (розуміти), що ти говориш, читаєш, слухаєш; далі благоговіння: хто ти є і Кому говориш, до Кого звертаєшся, перед Ким (пред)стоїш; і зрештою покаяння: що хоче від тебе Бог (що Бог каже тобі зробити, як бути). Розмова (монолог з молитовником, служебником, чиновником, требником… у руках) – це тільки можливість спілкування з Богом, можливість молитви, а не сама молитва-спілкування. Молитвослів’я робить молитвою увага, слухання, розуміння, спільність… в розумі, серці-почутті, волі-дії! Головне – почути… себе… збагнути волю Божу і з благоговінням виконати її!
Ми говорили, що кожну заповідь Божу православний оголошений звершує (повинен звершувати) в послуху, убогості та ціломудреності. Оголошення – це навчання молитися, це опанування мистецтва правильної молитви, мистецтва покаяння – руху до Цілі, цілісності, до Воскресіння – набуття Т(Ц)іла Христового, в Якому все ціле, зцілене і єдине (розум, воля і почуття єдині!). Отже, основні складові правильної, доцільної молитви – увага-послух (чути і розуміти слова молитви, які промовляються), благоговіння-убогість (смирення, усвідомлення перед Ким ти стоїш, ходиш, існуєш, в Кому перебуваєш, до Кого звертаєшся, промовляєш, з Ким хочеш мати спілкування…) та покаяння- ціломудреність (благо-даріння, благо-служіння, добро-ділання – ревне виконання волі Божої, всіх заповідей Божих). Тому слова молитви – це почута і прийнята до виконання воля Божа (те, що хоче Бог, чим я можу Йому послужити, порадувати, висловити вдячність за всі дари і благодіяння, якими мене обдаровує Бог- Любов щомиті мого існування, яке також є дар Еросу-Любові Бога Отця!), яка тут же, негайно з благоговінням (усвідомленням того, хто ти (неоплатний боржник, грішник, нічтожество…) і перед Ким предстоїш, кому служиш (точніше: від Кого приймаєш служіння, Хто умиває тобі ноги), для Кого робиш добре діло – для Того, Хто так тебе (якого немає за що любити, який вартий тільки вічно мучитися в пеклі…) возлюбив, що за тебе хресні муки і сходження в ад богооставленості перетерпів, Хто Сина Свого Улюбленого віддав на муки хресні і смерть… Благоговіння – це смирення, вдячність, трепет, страх Божий… як би не образити таку до мене грішного, нікчемного, нічтожества Триіпостасну Любов) виконується (перед Богом, для Бога, для Любові)!!!
Молитва – це любов до Бога, а любить Бога той, хто виконує волю Його. «Хто має заповіді Мої і дотримується їх, той любить Мене; а хто любить Мене, того полюбить Отець Мій, і Ми прийдемо до нього і оселю створимо в нього. Тоді дізнаються ті, хто любить Мене, що Я в Отці Моєму, і ви в Мені, і Я у вас» (див. Ін. 14). «Не кожен, хто каже мені: Господи, Господи! – увійде в Царство Небесне, стяжає Духа Святого, увійде у спілкування з Богом, а тільки той, хто виконує всі заповіді Божі, всю волю Божу!». «Наближаються до Мене люди устами своїми, а серце їхнє далеко від Мене. І марно шанують Мене, виконуючи заповіді людські» і т. ін. Все Писання свідчить про те, що молитва – це виконання заповідей Божих, волі Божої, ходіння перед Богом, життя в ім’я Ісуса Христа – «Все, що ви робите, словом чи ділом, усе робіть в ім’я Господа Ісуса Христа, дякуючи через Нього Богові і Отцеві» – що, звичайно, потребує для оголошених: уваги, пам’яті Божої, послуху, слухання-розуміння та благоговійного страху Божого. Де немає хоча б однієї складової: чи послуху (уваги, розуміння (волі Божої) – що промовляю, помишляю, усвідомлення того, що маю виконати, як маю діяти-чинити, відчувати, щоб бути угодним Богові, виконати саме волю Божу, а не свою чи диявола), чи благоговіння (смиренного страху Божого, трепетного предстояння перед Святинею, Богом, Хресною Любов’ю), чи покаяння (добрих діл, дій згідно зі словом Божим, виконання заповідей Божих), – то там немає ніякої молитви, а пустослів’я, магічні заклинання, язичницькі мантри, мріяння… – це все в суд і в осуд, в оману… кінець яких: «Я не знаю вас і ніколи не знав (ви ніколи не молилися!): відійдіть від Мене всі, хто чинить беззаконня». «Не кожен, хто говорить Мені: Господи! Господи! (промовляє (слухає і каже: Амінь! на всі почуті слова молитов) різноманітні православні молитви, канони, акафісти, тропарі, гімни, псалми, відправляє (чи бере участь у церковних службах-молитвах) різноманітні богослужіння, молебні, чини Таїнств…) – увійде в Царство Небесне, а той, хто виконує волю Отця Мого Небесного. Багато хто скаже Мені того дня (на Страшному Суді Божественної Любові-Милосердя): Господи! Господи! Чи не Твоїм ім’ям ми пророкували, і чи не Твоїм ім’ям бісів виганяли, і чи не Твоїм ім’ям багато чудес творили? І тоді скажу їм: Я ніколи не знав вас, відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня» (див. Мф. 7: 21-23). Ви тільки вдумайтесь: чудотворці (багато чудес творили іменем Господнім!), прозорливці (пророкували іменем Господнім), екзорцисти (бісів виганяли іменем Господнім) – і це все вони звершували(ють), читаючи різноманітні молитви (іменем Господнім), а Господь каже цим обманеним бісами і що в прєлєсті перебувають людям: Я ніколи не знав вас, ви ніколи не молилися Мені, не спілкувалися зі Мною (знати-відати – це бути єдине, бути у спілкуванні). Отже, це були не молитви (не спілкування з Богом- Особистістю, не покаянне, смиренне віддавання самих себе, всіх і всього Христу Богові), а магічні заклинання, мантри… будь-що, але не молитва християнська (християн) чи правильна, якою моляться оголошені!
Принагідно скажемо декілька застережливих слів про чудеса, знамення, «молитви» безперестанні… Іоан Хреститель, який був «найбільший серед народжених жонами» (Мф. 11: 11, Лк. 7: 28) жодного чуда-знамення не сотворив, а Юда, коли він був ще апостолом, творив, звісно, великі чудеса: бісів виганяв, хворих зціляв, прокаженних очищав, мертвих воскрешав (Мф. 10: 1-4). Всілякі ворожки, «бабки», цілителі, маги, екстрасенси… обкладені іконами, читаючи «Отче наш» та інші молитви з «іменем Господнім», творять чудеса, зціляють, пророкують, прозрівають, бісів гонять, повелівають бісам (але Господь говорить: «не радійте тому, що духи, біси коряться вам» – Лк. 10: 20). Але ті ворожки, екстрасенси до Церкви, до Тіла Христового жодного стосунку не мають – вони не є ні християнами (в Дусі Святому, в Христі Ісусі), ні оголошеними! Не забувайте, що антихрист створить (і вже творить; і протягом всієї історії Церкви не переставав(ли) творити) великі знамення і чудеса: «Його (антихриста) ж пришестя, за дією сатани, буде з усякою силою і знаменнями та чудесами неправдивими, і з усякою оманою неправди» (див. 2 Сол. 2: 9-11); «Ви чули, що прийде антихрист – і тепер з’явилося багато антихристів» (див. 1 Ін. 2: 18). «Пильнуйте, бережіться, щоб ніхто не спокусив вас, бо багато хто прийде під іменем Моїм (в ім’я Моє, від імені Мого) і говоритиме, що це Я (що вони від Мене прийшли, Мною послані, і озброєні від Мене чудесами і знаменнями – тимчасом як Я не посилав їх, та й не знаю їх, вони не апостоли (тобто уповноважені і послані Ісусом Христом), а лжеапостоли, лжепророки, антихристи); і багатьох спокусять (особливо тих, які не знають ні Писання, ні Сили Божої, ні законів духовного життя)… Встануть лжехристи, лжеапостоли і лжепророки і дадуть знамення і чудеса, щоб спокусити, якщо можливо, і обраних. Ви ж бережіться. Ось, Я наперед сказав вам усе» (див. Мк. 13: 5-23).
Отже, ми бачимо, що людина може безперестанно «молитися», читати молитви (мати безперестанну Ісусову молитву, тобто безперервно її промовляти (як мантру – без уваги, благоговіння і покаяння, а заради насолоди, сладострастія) – і вдень, і вночі) і творити чудеса, зцілення, пророкувати, бісів виганяти і жодного стосунку не мати до Істини, Церкви, Тіла Христового, а бути сином погибелі, дитям пекла, якому уготований вирок: не знаю вас, та й ніколи не знав вас, відійдіть від Мене… Але ж мета людського життя – стяжати Духа Святого (а не чудеса творити, бісів виганяти, пророкувати чи будь-які інші служіння нести), з’єднатися з Богом Отцем во Ісусі Христі, в причасті Євхаристії Тіла Христового! А щоб досягнути Цілі, обоження, єднання з Богом в одне Тіло Христове, потрібна віра православна та правильне духовне життя, тобто молитва-життя за цією вірою православною (носіння помислів-істин православних, християнських) – безперестанне покаяння, ревне виконання всіх заповідей Божих – це все робить оголошеного смиренним, тобто здатним хреститися Духом Святим! Ми говорили-свідчили, що в цьому світі Бог все допускає і допустить (крім єдиного – щоб неоголошений, не смиренний хрестився Духом Святим, тобто став Христовим, християнином). Тому знамення, творення чудес і пророцтва бувають і через недостойних людей, як це було, наприклад, з Валаамом (Чис. 22: 28) чи чаклункою (1 Цар. 28: 7-25). Коли апостоли зустрілися з якоюсь невіруючою людиною, яка іменем Христовим виганяла бісів, і заборонили їй, і сказали про це Христу, то Господь промовив: «Не забороняйте, бо хто не проти вас, той за вас» (Лк. 9: 49-50, Мк. 9: 38-40); але Господь говорить також, що це не головне, це не велике, і не цінне, оскільки його можуть звершувати (як і інші чудеса і знамення) і невіруючі (навіть вороги Істини, Христа можуть творити великі знамення і чудеса), а головне – виконувати заповіді Божі, бо саме це робить людину (смиренною, яка пізнає свою неміч, безбожність, гріх(и), пекельний стан і жадає спасіння від Ісуса Христа, Спасителя; Бог тільки смиренним дає благодать Духа Святого, Самого Себе, а гордим (чудотворцям, прозорливцям, гонителям бісів…) противиться, не має нічого спільного з ними) здатною прийняти Духа Святого, досягнути Цілі життя! Тому і сказав Господь чудотворцям- апостолам (до речі, вони тоді ще були не християнами, не хрещеними Духом Святим): «Не радійте тому, що духи вам коряться, а радійте тому, що імена ваші записані на небесах» (див. Лк. 10: 20). Господь сказав: радійте тому, що ви християни (в даному контексті, точніше сказати: православні оголошені), віруєте в Ісуса Христа, любите Його – тобто ревно виконуєте все, що Господь заповів вам, всі заповіді Божі, що ви перебуваєте в Новому Завіті з Богом – ось предмет істинної радості, радості вічної, яку ніхто не відбере від вас. А творити чудеса, знамення, бісів виганяти, воскрешати мертвих… – це не велике, це може звершувати і не християнин, а істинно, смиренно любити (Бога і ближнього) – ось, що велике: ЛЮБИТИ (а це передбачає бути нижчим за все творіння, бачити себе найбільшим грішником, бути останнім, всім слугою). «Якщо я говорю мовами людськими і ангельськими, творю безперестанно молитви, маю дар пророцтва, і знаю всі таємниці, і маю всяке пізнання і всю віру, що можу творити всілякі знамення і чудеса (бісів виганяти, хворих зціляти, мертвих воскрешати… гори переставляти), і роздам усе добро моє і віддам тіло моє на спалення (на мучеництво), а любові не маю, то я ніщо і немає мені з того всього чудесного, чудотворного, героїчного ніякої користі, а тільки в суд і в осуд» (див. 1 Кор. 13). ЛЮБОВ вливається в серця наші Духом Святим, а Дух Святий вливається тільки в серця смиренні і сокрушенні, які стають такими внаслідок ревного виконання всіх заповідей Божих. Юда Іскаріот був чудотворцем, апостолом – і загинув. Бо дари даються на служіння (див. 1 Кор. 12) – як апостолу Юді Іскаріоту (який загинув, нічого не зрозумівши), а вже хто як служить: чи смиряється, чи загорджується, звеличується і принижує, зневажає інших (а Бог гордим противиться!), як було, зокрема, в коринфській церкві, у посланні до якої апостол попереджає їх про погибель, якщо ці чудотворці, «духоносці» не покаються і не почнуть готуватися до хрещення Духом Святим (див. 1 Кор. 10-11).
Хіба потрібно готуватися до хрещення Духом Святим тому, хто вже має дари Духовні?! Ми вже про це говорили: є два різні перебування в Дусі Святому – старозавітне і новозавітне. Чудотворцями були і язичники, і брат наш Юда, який зрадив Христа, впав у відчай і вбив себе! Головне – не дари духовні мати (пророцтва, зцілення, чудотворіння…), а бути християнином, бути Духоносцем, Христовим – ЛЮБИТИ БОГА І ОБРАЗ БОЖИЙ! Тому багато тих, хто жодного чуда не створив, спаслися, а багато чудотворців загинуло! Пильнуйте, стережіться, щоб не спокуситися і не зійти з путі Істинної, Православної, яка веде в Життя Вічне, до пізнання Отця в Сині Духом Святим! Тому потрібно бути пильним, особливо в останні ці дні (що ближче до кінця історії, до Парусії, то більше пороків, спокус; любов холоне, єресі множаться, кількість лжепророків, лжевчителів, лжеапостолів, антихристів збільшується), і знати ці прості факти (Господь нас всіх попередив і нині свідчить в християнах Духом Святим про те, що вороги Істини творитимуть знамення і чудеса) для того, щоб, ставши одного разу свідком знамення або чуда, яке звершується (по милості Божій, за промислом Божим, за незбагненними судами Божими і піклуванням про кожну душу живу) чи єретиками, чи язичниками, чи невіруючими, не похитнулася в тобі (оголошеному) православна віра (довіра) через побачені знамення і чудеса. Все, що йде до мене зовні, є проявом Божої Любові і піклування про мене, педагогіка і виховання мене, тому, буває, що Бог творить знамення і чудо (допускає бісівські спокуси і явлення у вигляді ангелів світла, щоб випробувати, загартувати подвижника; згадайте Іова багатостраждального, який потерпів від бісів, був випробуваний Господом – див. Іов. 1-2), випробовуючи мене. Буває, що віра того, хто приступає (з вірою в Господа) творить знамення («по вірі вашій буде вам»), а не достоїнство чи святість того, хто творить чудо, через кого твориться чудо чи пророцтво… Одним словом, чудеса, знамення, пророцтва самі собою ні про що не говорять – випробовуйте духів (критерій перевірки (кому довіряти) для оголошених – це Істина (віра православна, православний кафоличний світогляд, вказівка на Істину, на Ціль без протиріч) і Любов (Смирення, служіння, покора, відповідальність…); якщо чогось немає – або Істини, або Любові – довіряти не можна: перед вами – цей чудотворець, прозорливець, екзорцист, дивна людина… – не християнин і не оголошений православною Церквою, християнами! – див. в ІІ ч.). А скільки зараз в рясах, у мітрах, обвішаних санами, науковими ступенями… єретиків, чудотворців, прозорливців, екзорцистів…, які перебувають в сатанинській омані, прєлєсті, які, будучи язичниками, видають себе за християн (антихристи; які ще навіть не стали оголошеними, не почали готуватися до хрещення Духом Святим), апостольських приємників (лжеапостоли), отців, вчителів (лжевчителі), наставників, пророків, проповідників істини (лжепророки) – ми детально про це свідчили в ІІІ ч.
Коли оголошений бореться за молитву, щоб вона була правильна (увага, благоговіння, покаяння – тобто все, що в умі (помислах), це саме на язиці, це саме в серці (відповідні помислу- смислу-слову молитви почуття), це саме в діях, ділах (виконую те, що кажу, живу так, як мислю, за переконанням, за вірою-довірою, які сповідую в словах молитви)), то це вже молитва, яка свого часу стане за даром Божим у хрещення Духом Святим Молитвою! Бог дає молитву (Духа Святого) тому оголошеному, хто правильно молиться, тобто хто з благоговінням у страху Божому, у послуху зі смиренням виконує волю Божу, заповіді Божі і безперестанно кається у гріхах своїх (у порушенні заповідей Божих та в невиконанні їх)! Молитва – це наука із наук, мистецтво із мистецтв! Пильнуйте, будьте обережні, щоб не впасти в оману самочинним оголошенням!
Молитися – це носити помисли. Носити помисел – жити ним умом, серцем і волею, тобто розумом, умом розуміти його, пам’ятати його, серцем відчувати його (мати почуття, відповідні помислу) і діяти згідно з цим помислом. Наприклад, візьмемо такий помисел: ближній – це Христос! Пам’ятаю про це завжди(!), чи принаймні якомога частіше (виконуючи заповідь «часто моліться, безперестанно моліться» – все по силах, з розсудливістю, з порадою друга-порадника, зі смиренням, щоб не пошкодитися, не впасти в оману, з розуму не зійти, не загинути від безрозсудливості та гордої самочинності) перебуваю у благоговінні, смиренні перед кожною людиною, як перед Христом, і дію по відношенню до ближнього, як до Господа, до Бога (виконую волю Божу! Істину! Добро чиню – для Христа, во Христі!). Чи багато тих, хто здатен носити цей помисел?! Одиниці на покоління! Не просто роздумувати про щось (чи навіть писати докторську дисертацію на якусь богословську тему, напр.: «Ближній – це Христос!») чи пам’ятати про щось (напр., що ближній – це Христос!), а жити ціломудренно (розум, воля, почуття мають бути єдині, про єдине – мислю (помишляю), відчуваю, дію згідно певного молитовного помислу-смислу-істини), молитовно (кожна мить мого життя – це свідоме, уважне, свобідне, відповідальне спілкування з Богом, з Особистістю, з Лицями- Іпостасями Святої Тройці: прийняття Дару і Благо-даріння Богу за Дар-Любов)! Тому якщо людина візьме помисел не своєї міри, або почне носити його без міри, безрозсудливо, самочинно (без поради), то вона, якщо не схаменеться і не припинить цього смертоносного починання, загине, з розуму зійде, поламає душу свою, впаде в бісівську оману, хулу на Духа Святого, вб’є себе! Пильнуйте! Ніякого самолікування, безрозсудливого, самочинного подвижництва!
(Ще раз нагадаємо, що ми навмисне не систематизуємо помисли, не подаємо «завершених теорій», щоб часом відвідувач- читач, побувавши в нашій аптеці, не сказав сам собі: «я все зрозумів», «я знаю!» – бо це смерть для нього, велика омана. Тому не шукайте систем лікування (формування цілісного православного світогляду, кафоличної свідомості) в аптеках-книжках – їх там немає і бути не може. Систему знає (повинен знати) той, хто вас оголошує (ваш особистий «лікар», ваш особистий друг-порадник). Ви з ним радьтеся про всякий помисел, ви йому показуйте ліки- помисли, які у вас є чи які вам порадили, нав’язали, запропонували, а він (ваш персональний «лікар», друг-порадник) знає (повинен знати), що з ними робити, для чого вони, чи від чого вони. А якщо і він не знає, то шукайте того, хто знає… наш аптечний лікар точно зможе вам допомогти, тому можете з ним зв’язатися чи записатися на прийом (але не гайте часу – звертайтесь за порадою, бо цей сільський лікар на час написання нашого аптечного довідника помислів Боговідання вже був далеко не дитина, то, зволікаючи, ви можете його і не застати в ІІ ф. і.). Тому не зволікайте з покаянням, а ревно шукайте Істину, Сенс Життя – Ісуса Христа, і Господь знайде вас! І наставить вас – спочатку через людей, а потім і Духом Святим – на всяку Істину! Не гайте часу, бо дні лукаві! Умудри вас Господь Бог!).
Оскільки мета, ціль життя людини – це Молитва («Щоб усі були єдине в Триіпостасному Бозі у спілкуванні-перихорезі одне з одним, за принципом іпостасного буття: Я в Тобі, а Ти в Мені»), то критерій духовного росту, підготовки до хрещення Духом Святим – це успіх у молитві, у понудженні себе до молитви, у плодах правильної молитви! Наука оголошення – навчання молитви – бути у спілкуванні з Богом всюди і завжди, у всьому і через усе, щомиті приймати Дари (всю реальність і все, що в ній) і Благо-дарити! Молитва = Любов! Молитися = Любити! Бог є Любов! Тому мета життя – уподібнитися Богові у Любові, з’єднатися з Богом, стати Любов’ю во Христі Духом Святим!
Основа, фундамент молитви – увага, благоговіння, покаяння (= послух, убогість, ціломудреність)! Молитва – це любов, любовне спілкування люблячих одна одну Особистостей-Іпостасей. Молитися Богу-Любові означає намагатися мати спільність із Богом, тобто з Любов’ю, намагатися любити Бога. А любить Бога той, хто виконує Його заповіді, Його волю! Тому молитися – це виконувати волю Божу, всі заповіді Божі (бо Той, Хто сказав: «не вбий!», сказав також: «не осуджуй!». Тому, якщо ти не вбиваєш, а осудиш того, хто вбив – ти злочинець перед Богом!): ціломудренно, смиренномудренно, всім єством, всіма силами! Все і завжди робіть на славу Бога Отця в ім’я Господа Ісуса Христа в надії стяжання Духа Святого, єднання з Богом Отцем в Ісусі Христі Духом Святим! Тому молитва – це не тільки розмова, говоріння, а всеціле життя во Христі, намагання мати спільність з Христом у всьому. Молитва – це не тільки: «Господи! Господи!» акафістами, молитвами, канонами, богослужіннями, чинопослідуваннями Таїнств, освячень, посвячень…, а життя згідно з цим «Господи! Господи!», тобто виконання всіх заповідей Божих, всякої волі Божої! Молитва, яка не стає життям, – не є молитвою! Молитва, яка не є вираженням покаяння, – не є молитвою!
Вже десятки сторінок перегорнено від початку розділу, а ти все торочиш: Любов! Заповіді Божі! Любов! Заповіді Божі!
Любов!… А про молитву не говориш нічого. Ми вже це (Любов! Виконання всіх заповідей Божих) чули! – Я знаю, що ви вже це чули, але мене цікавить: чи ви це збагнули, чи зрозуміли хоча б краєчком ума – що саме в цьому сказаному всеспасительне і доцільне?! Якщо ви збагнете суть духовного життя (насамперед оголошення) – виконання всіх заповідей Божих (суть яких любов до Бога і до ближнього), то далі ви вже самі зможете продовжити цей розділ і дати відповіді на виклики часу і духовні спокуси, омани, єресі, хули, підміни…
Оскільки мета існування людини – іпостасне всеціле єдинство, взаємопроникнення, спілкування («все Моє – Твоє, а Твоє – Моє; Я в Тобі, а Ти в Мені»), то суть молитви – прийняти всеціло Бога (і все Боже) та віддати всеціло себе (і все своє) Богові! «Єдність віри і причастя Святого Духа виблагавши, самих себе, і один одного, і все життя наше Христу Богові віддамо». Ось суть усіх аскетичних зусиль оголошених, суть усіх монологів (молитов) перед Богом: як особистих, так і церковних, колективних – розум, волю, почуття, діяння… все віддати Богові, все наповнити Богом, Духом Святим! Молитви (духовного життя) не можна навчитися по книжках – це практика-діяльність, тому тільки діяльно в процесі навчання- оголошення вчимося молитися (всім єством, а не тільки язиком, промовляючи: «Господи! Господи!») життям по вірі православній, за заповідями Божими! Тому ми говоримо про принципи, про суть, а не про формальності, не про «як» (яке («як») для кожної людини унікальне, індивідуальне)! Якщо ви зрозумієте суть: «що», «хто» – то свою форму, своє «як» ви підберете, знайдете з часом, з практикою. Духовне життя (особистісне, молитовне спілкування особистостей-іпостасей) – свідоме, відповідальне, розсудливе, що насамперед передбачає відання суті речей, відання віри православної! Оголошений має усвідомлювати кожен свій крок, кожну дію, знати «що» я роблю, «навіщо» я роблю, і навіщо це чи інше «потрібно» робити! Тоді (за умови розуміння суті, знання того, якого я маю досягнути результату) форма розуміється сама собою, і творчо пристосовується до моєї унікальності, умов мого життя, стану здоров’я, служіння-праці тощо. Головне – не просто щось робити (за традицією, по трафарету, типікону: вичитувати молитви, правила, канони, акафісти, ходити на спільні богослужіння, брати участь у чинах Таїнств тощо), а досягнути результату (єднання з Богом, причастя Духа Святого)! В кожній справі спочатку йде теорія, а вже потім практика, досягнення цілі. Найголовніше в духовному, молитовному житті – збагнути, зрозуміти суть діла: що від мене вимагається, чого я маю досягнути, що таке молитва і навіщо вона (навіщо молитися), а вже потім можна говорити про те, як молитися, про практику (але говорити про це детально ми не маємо наміру – цього вас буде вчити ваш друг-порадник, той, хто вас оголошує). Отже, про практику «як» приймати ліки-помисли, як лікуватися – радьтеся з вашими лікарями («духовними» порадниками), або дзвоніть до нашого аптечного лікаря.
А зараз скажемо декілька слів про монологи оголошених (молитви оголошених) перед Богом. Молитва – це розмова- спілкування, діалог з Богом у Дусі Святому. Зрозуміло, що моляться (спілкуються з Богом в Дусі Святому) тільки християни. А оголошені лише звертаються (не безпосередньо, тобто між Богом і оголошеним є «відстань» у розумінні відмінності способів існування: оголошений ще гордий, егоїстичний…, а Господь смиренний, лагідний. До Корнилія прийшов ангел і сповістив відповідь від Бога на його молитви-монологи до Бога, а аж потім оголошений Корнилій прийняв Духа Святого, хрестився в Тіло Христове, і во Христі вже його молитви стали діалогом з Богом в Дусі Святому! – див. Діян. 10) до Бога (в монологах), припадають до Нього, благають Його, виражають словом, почуттям, ділом вдячність, покаяння, бажання бути єдине з Богом, увійти з Ним у спілкування, дружбу, поклоняються Богові… Отже, оголошені не можуть спілкуватися з Богом (безпосередньо, в Дусі Святому), але їм дана заповідь молитися (це одна із заповідей Божих) – ходити перед Богом, бути в присутності Божій, предстояти перед Богом, мати пам’ять Божу, звертатися до Бога, молити (благати) Бога, розмовляти з Ним, відкривати Богові всі свої бажання, просити, дякувати тощо. Хтось скаже: а що ж Бог – чому Він мовчить? Чому Бог оголошеному нічого не каже? Чому мусить тільки оголошений щось говорити, чому насправді виходить монолог? Відповідь дуже проста: Господь в Ісусі Христі, втіленому Слові, повному Духа Святого, вже все сказав і все звершив (і донині говорить і творить – Любовно промишляючи-піклуючись про кожну іпостась)!!! Монолог оголошеного – це спроба хоч щось, хоч якось відповісти Господу, Іпостасній Божественній Любові за все, що Бог подарував і щомиті дарує кожній людині (весь тварний світ, все, що зовні мого «Я», моєї свідомості-свободи – це все Дар Любові Бога-Любові мені, це слово Любові-Кохання, промовлене Богом до мене, це освідчення в Любові Бога до мене: «Так Бог Отець возлюбив мене (кожну людину), що віддав Сина Свого за мене на хрест, на страшні муки, приниження…, щоб спасти мене, щоб я прийняв Духа Святого, обожився, щоб я став богом по благодаті!»). Тому монолог (молитва) оголошеного – це спроба дякувати Богові, виразити, висловити вдячність Богові, спроба відповісти взаємністю-любов’ю на Божу Любов! Тому і чує оголошений відповідь від Бога через християн (пророків Божих у цьому світі) на свою молитву вдячності – «Любить Мене (Бога) той, хто виконує заповіді Мої!».
«Ми не знаємо про що молитися (чого бажати), – каже апостол, і тут же в радості додає, – Дух Святий заступається за нас, навчає нас молитися, молиться-бажає в нас». Тим паче оголошені – вони не знають про що молитися, що просити в Бога, як предстояти перед Ним, що угодно Господеві! Тому Церква (християни) навчає оголошених молитися – дає їм молитви (слова, чини…) для їхніх монологів, суть яких покаяння і благодаріння. Церква дає оголошеному молитви – навчає оголошеного, що йому «казати» (всім життям, всіма силами єства) Богові; щоб оголошений з увагою, благоговінням, з метою покаяння слухав, що він промовляє (про що молиться) Богові, і виконував це, жив цими молитвами! Отже, молитва – це дорожня карта покаяння (путь до хрещення Духом Святим), це програма дій, обов’язків, перелік завдань-діл, які я маю виконати («на славу Бога Отця в ім’я Ісуса Христа!»). Тому молитва оголошеного (яка звершується перед Богом) – це монолог адресований не Богу, не Бог має її вислуховувати, а сам оголошений, бо мовлена ним молитва адресована йому, він її має почути і виконати (для Бога, в ім’я Ісуса Христа)! А люди, замість того щоб жити (діяти) за молитвами, розказують їх («Господи! Господи!..») Богові годинами!? А ці карти, плани, перелік дій- заповідей призначені не для Бога, а для нас! Адресат молитви – це ми, а не Бог (Який все знає і Любить нас!), в молитвах, які дає Церква (напр., «Отче наш»), мені говориться, чого я маю бажати, що маю робити (напр., «всіх простити – від серця, щиро, щоб прийняти прощення від Бога»), як жити («бачити провини свої, і не осуджувати ближнього свого; бути милосердним до всіх і смирятися перед усіма»), чого шукати («ціломудрості, смиренномудрості, терпіння, любові» – див. великопісна молитва Єфрема Сиріна), з чим боротися («лінивством-праздністю- пустотою, відчаєм-безнадійністю, владолюбством, пустомовством») тощо. А молитви язичників – хрещених («християн») і нехрещених (які не знають, що Бог є Любов, Особистість, Свобода, Кафолична Свідомість) – зводяться до вказівок Богу, ультиматумів, погроз, шантажів, магічних заклинань «тайнозвершувальними формулами», «чинами Таїнств»… одним словом, до намагання змінити Бога, а не самим змінитися: «нехай буде воля моя, а не Твоя, Господи!»? Все догори дригом! І не розуміють, бідненькі, що Бога треба слухати, а не Богу щось підказувати, розказувати, доводити – Бог є Любов, ніколи нам не заподіє зла, скільки б ми не просили Його (виконати нашу волю: щоб Він став таким, як ми хочемо, щоб Він був таким чи таким…).
Отже, всі слова молитов – це нагадування (хто є Бог, хто є я, що для мене звершив і чинить Бог, що маю чинити я тощо), камертон (налаштування свого бажання на єдине на потребу – життя-служіння Христу, для Христа, в ім’я Ісуса Христа… поривання-горіння у вдячності та радості на добрі діла (які завжди дають плід смирення)), карта (духовного життя, маршруту до Царства Божого, до уподібнення Христу, єднання з Господом Ісусом Христом у Дусі Святому; саме молитва (якість, ревність) показує оголошеному його стан, місцезнаходження на путі до Царства Божого) – тому часто потрібно прибігати до молитви, щоб не захолонути, не заблукати, не впасти у спокусу…
«Не кожен, хто каже Мені: Господи! Господи! – увійде в Царство Боже, а тільки той, хто виконує волю Божу». Тому всі словесні молитви – це нагадування мені про повсякчасне виконання волі Божої (пізнавання її, а потім і виконання її). Головне – не просто щось робити (виконувати свою волю!?), а виконувати волю Божу, заповіді Божі, а не людські встановлення, різноманітні передання старців! Тому і трудимось молитовно спочатку пізнати волю Божу про мене тут і зараз…
«У молитві не говоріть зайвого, як язичники», не намагайтесь заклинати магічно Бога, заговорювати Його, розказувати Богу про Нього, щоб задобрити, схилити на виконання своєї волі, своїх по- хотей-примх тощо. Бог Люблячий Отець знає всі наші нужди і прохання ще до того, як ми відкриємо уста чи помислимо про них! Тому суть усіх молитов – віддати себе Богові (в довірі та вдячності): самі себе, один одного і все життя наше Христу Богові віддамо!
Мета всіх молитов (прохальних, подячних, славослівних, сугубих…) – віддати себе у волю Божу! Саме цього навчає Церква оголошених наприкінці кожної молитви: самі себе, один одного і все життя наше (з усім, що наповнює його) Христу Богові віддамо; не як я хочу, Господи, а як Ти, як Тобі вгодно – нехай буде воля Твоя! Молитва – це віддача себе Богові (зречення самого себе, своєї волі) і прийняття волі Божої! Тому молитва є молитвою тільки тоді, коли молитвенник увійшов (трудиться, щоб увійти) у стан смиренної віддачі себе і всіх своїх «проблем», «нужд», «страхів», «переживань»… всього свого – Богові! А все інше (що не має своєю метою увійти в стан: нехай буде воля Твоя, Господи! Я зрікаюся своєї волі і всього свого, а жадаю (хочу жадати, труджусь, подвизаюсь, щоб це бажання змогло за даром Благодаті зродитись у мені) тільки Твоєї волі, тільки Тебе, Господи, щоб Ти жив і царював у мені!) – це язичницьке, єретичне багатослів’я, магія, чародійства, заклинання, мантри, спроби змінити Бога, нав’язування Богові своїх планів та спонукання Його реалізувати їх… тобто язичницьке (магічне) використання Бога (як безликої, несвідомої, не свобідної сили) у своїх (егоїстичних, гріховних, безбожних) цілях! Для християн єдина мета, ціль, цінність – Ісус Христос! Тому Бога (Особистість, Іпостасну Свободу і Любов, Істину і Смирення) не можна використовувати, та й неможливо, якщо і захочеш! Богу можна (і потрібно) в смиренній любовній довірі віддатися – самі себе… Христу Богові віддамо! Молитва – це (часта, дуже часта, яка поривається до повсякчасності) радісна, смиренна, покаянна, довірлива віддача себе (і всього свого) Богові!
Бог є Любов, тому знає про всі наші потреби, щедро дарує щомиті все необхідне для нашого Щастя, для покаяння, для руху до цілі, до обоження (ми, по милості Божій, за промислом- піклуванням Божим, щомиті в раю, в найкращих умовах для нашої самореалізації на спасіння, на добро – знаємо про це чи ні, молимось Богу чи ні, пам’ятаємо про Бога чи ні, віруємо в існування Бога Творця чи є безумними атеїстами – Бог нас Любить і Любовно (безумовно – всіх і завжди) безперестанно піклується про нас!!!). Тому в Бога нічого просити не треба – більше, ніж ти маєш, Бог тобі додати не може (Бог є Любов!), Бог кожній людині щомиті дає всю Свою Любов!!! А навіщо тоді існують прохальні молитви, моління?! Всі молитви (і прохальні в тому числі) потрібні нам, а не Богу! Щоб ми прийшли до тями, усвідомили хто ми є, хто є Бог, звідки все, що ми маємо і що воно означає, для чого це все (весь світ)! Тому просити потрібно в Того, Хто вже давно все з надлишком подарував (безкорисливо, назавжди, а не просто дав, щоб згодом забрати, або для того, щоб зробити мене своїм рабом, щоб купити мене і потім використовувати у своїх цілях), щоб смиритися, тобто, щоб за даністю (тому, хто недостойний цієї даності – останньому грішнику, боржнику неоплатного боргу, рабу недостойному) розпізнати Дар, Любов! Тому всі молитви (подячні, благальні, славослівні…) – для смирення, для усвідомлення- пізнання того, що в мене одна-єдина нужда – віддати себе Богові, і в цьому акті самовіддачі прийняти Бога в себе, стяжати Духа Святого! Смиренного, убогого Духом є Царство Боже, він приймає Дар (усиновлення во Христі), давно подарований (уготований від створення світу, і щомиті Любовно пропонований)! Молитовні слова («молитви») потрібні, щоб підтримати стан смиренної (в дусі сокрушенному, покаянному) віддачі себе у благодарінні (добро– діланні, виконанні заповідей Божих) Господу!
Почуття до Бога і без слів є молитвою. Слово підтримує та інколи поглиблює почуття (смирення, покаяння, радості, благодаріння…). Молитва (оголошених, які вже готуються до просвічення, а не для оголошених-початківців) – це умовне стояння в серці перед Богом з прославленням, благодарінням, проханням і сокрушенним покаянням. Основа цієї молитви – благоговійний страх Божий, з якого походить і віра про Бога і в Бога, і віддавання себе Богові, і уповання, і пригорнення до Бога у почутті любові із забуттям усього створеного…
Молитва – це пам’ять про Бога, це відчуття Його присутності: завжди, всюди і в усьому. Молитва має стати життям (слово (смисл- помисел Істини) має стати свідомим ділом-любов’ю, свідомим станом всього мого єства: розум, воля, почуття… – все має бути сповнене Істиною). Життя (все, що в ньому – всі порухи мого єства і всіх сил його) має стати молитвою (спілкуванням з Богом, спільна справа з Богом, виконання волі Божої, реалізація Його планів- задумів; повсякчасне покаяння – рух до Христа, уподібнення Христу, повсякчасна віддача себе Богові (у дусі смиренному і благодарному) в усіх обставинах і у всьому!!!). Церква дає заповідь:
«безперестанно моліться!». Але своїми силами заповідь ніхто виконати не може (жодну заповідь жоден оголошений не може виконати за означенням! Заповідь для того і дається, щоб, намагаючись виконати її, людина пізнала неміч свою, безсилля своє, гріх свій – і, як наслідок, смирилася, і прийняла Дар Духа Святого, спасіння). Тому і молитися так, як заповідає Церква (а не вичитувати молитви без уваги, благоговіння і без покаяння – з такими «молитвами» проблем немає, так може «молитися» і язичник, і атеїст, і будь-хто; вичитувати бездумно тексти, мантри – це діло нехитре, інколи й вкрай небезпечне, бо несе ревнителям таких «молитов», які доходять до «безперестанних молитов», плоди прєлєсті, психічно-нервових станів насолоди, галюцинацій, видінь, екстазів… та інші катастрофічні «благодатні», «надприродні» стани (які – стани прєлєсті, бісівської омани – «християнські» подвижники «молитви» (неправильної, язичницької, вичитки мантр, магічних заклинань – а не свідоме, уважне, послушне, благоговійне, покаянне спілкування-предстояння перед Живим Богом, Особистістю-Свідомістю-Свободою-Любов’ю) називають станами «благодатними», «в Дусі Святому», «благодатними переживаннями», «дарами благодаті Духа Святого». Не забувайте: ті, хто в прєлєсті, єретики можуть творити чудеса, знамення, пророкувати – див. вище), які закінчуються безумієм, знищенням розсудку, різними психічними розладами, патологіями, самогубствами…), ніхто не може (а тільки християни Духом Святим)! Тому оголошений має намагатися виконувати заповідь «молитися Богові», вчитися молитися, часто приступати до молитви, часто поставляти себе перед Богом, часто звертатися до Бога, часто згадувати про Бога, часто каятися перед Богом – і це все оголошений звершує під наглядом того, хто його оголошує; і оголошений, і той, хто оголошує чинять все з великою розсудливістю та частою порадою! Немає чесноти без розсудливості! Початківець-оголошений має молитися (правильно – з увагою, благоговінням та покаянням; молиться уважно (слухає, розуміє кожне слово молитви), з благоговінням (страхом Божим, смиренним трепетом предстояння перед Богом) з метою покаяння, виконання заповідей Божих, волі Божої) короткими (в розумінні часу предстояння перед Богом, а не за кількістю слів, які треба промовити) молитвами, але якомога частіше. В кожного оголошеного своя міра, свої здібності, тому для кожного оголошеного свої: «короткі» (часова тривалість) і «якомога частіше» (інтервал між молитвами) – це все визначається розсудливістю та порадою, багатьма порадами з другом- порадником! Головне в молитві не кількість (слів: обіцянок, прохань, подяк…), а якість – увага (пильнування, чути що промовляю, розуміти що промовляю, ум занурювати в слова- помисли молитви) + благоговіння (трепетне, у страху Божому предстояння перед Богом Отцем, Вседержителем, Творцем, Промислителем, Хресною Любов’ю, Істиною, Особистістю-Лицем- Свідомістю…) + покаяння (щоб слово стало життям – виконання волі Божої, заповідей Божих, добрих діл, про які говориш у молитві; щоб слово стало ділом, звершеним у почутті благоговіння, благодаріння, смирення…). Тому для початківців молитви коротенькі і за змістом-словом… (приклади про це в наступних частинах, коли будемо бесідувати про конкретні молитви; якщо ж у вас є запитання: звертайтеся до нашого аптечного лікаря (старця чи то младо-старика, у нашому селі ніхто не знає хто він – головне, що він знає своє діло-служіння, та й бабусі не скаржаться…), кажуть, він знається на дозах і мірах, але памʼятайте: що би він вам не порадив – все звіряйте з інструкціями, Конституцією, з порадами інших визнаних Лікарів – Святих Отців!). Тому навчання правильної, спасительної, доцільної молитви – це наука з наук, мистецтво з мистецтв (це і є суть оголошення), яка свого часу стане молитвою в хрещенні Духом Святим, коли Господь дасть молитву (в Дусі Святому) тому, хто правильно (аскетично) молиться, тобто оголошується! Тому плід (правильних) молитов і милостиней (див. Діян. 10) – хрещення Духом Святим, єднання з Ісусом Христом, а во Христі – з Богом Отцем! Правильна молитва швиденько допроваджує оголошеного (православного подвижника істинної молитви) до хрещальної купелі, до хрещення Духом Святим – швиденько вводить у належний стан смирення і сокрушення, відання немочі своєї, бачення гріхів своїх та уповання на Бога- Любов, на Ісуса Христа! (Молитися – це найважче діло на землі, бо воно потребує всю людину! А той, хто пробував уважно молитися (ум тримати у словах молитви), добре знає на скільки секунд вистачає його уваги: «то не міг ти і п’яти секунд попильнувати у розмові-спілкуванні зі Мною, Богом вашим, Спасителем вашим, Благодійником вашим?!» – див. Мф. 26: 37-45. І як тут не смиритися: тільки промовив «Отче», а на слові «наш» вже розсіявся, забувся, замріявся… а промовити з увагою «нехай буде воля Твоя» для початківця майже нереально…). І не забувайте – ми створені для молитви! Значить молитва (свідоме спілкування з Богом) має бути найпершою заповіддю, яку ми повинні виконувати безперестанно, – саму чи в поєднанні з виконанням інших заповідей, добрих діл («Будьте вдячні! Все, що ви робите, словом чи ділом, усе робіть в ім’я Господа Ісуса Христа, дякуючи через Нього Богові й Отцеві» (див. Кол. 3: 12-17); «За все дякуйте! Завжди радійте! Безперестанно моліться!» (див. 1 Сол. 5: 16-18). Молитися – все робити (з вдячністю та радістю) перед Богом, для Бога, заради спілкування з Богом, щоб усе було на славу Бога, Господа Ісуса Христа, Духа Святого)! Мета всього – покаяння, єднання з Богом, молитва Духом Святим! Пильнуйте і безперестанно моліться!29 Терпіть у молитвах! Господь не 29Безперестанно молитися (з увагою-пильнуванням, благоговінням та покаянням – свідомо, іпостасно проживати слова-істини (віру православну, яка діє любов’ю) молитви всім єством, всіма силами) і безперестанно молитвословити, промовляти слова молитви – це абсолютно різні речі! Можна молитвословити і не молитися (папуга може безперестанно промовляти слова молитви «Отче наш» чи «Ісусову молитву», чи інші слова молитов чи Писання), а можна і без слів, без молитвослів’я молитися (напр., ісихія, мовчання в Бозі)! Одного разу один мрійник (який перебував в омані, прєлєсті) прийшов до старця (християнина) і хвалився, що він має безперестанну молитву. А старець відповів цій обманеній дитині: немає в тебе ніякої молитви, а ти тільки привик до слів молитви, як інші до матюків (які самі собою повторюються). Цього безперестанного промовляння слів молитви можна досягнути за короткий час (за тиждень-два), а стяжання істинної молитви здобувається роками за умови правильного духовного життя! Ось плоди омани від мантр «Ісусовими молитвами» чи іншими короткими молитвами! Бурмотіти молитви – це діло нехитре, а навіть солодке, дає мрійнику нервово-психічні задоволення (такі самі, як від наркотиків), вводить в транси, екстази… які ці обманені подвижники вважають за благодатні стани, дари Духа Святого, за ознаки того, що вони угодні Богові (тоді, коли насправді вони перебувають у пагубному стані: «не знаю вас, відійдіть від Мене!»). А молитися – це кров проливати, це мучеництво! Мета молитви – не насолода чи благодатні переживання, чи дари (зцілення, прозорливості…), а ПОКАЯННЯ – любов до Бога, виконання ВСІХ заповідей Божих! А шукання насолод духовних, переживань і дарів – це не ознака любові (одна із головних характеристик якої – самозречення: любов не шукає свого, для себе!), а ознака омани, єресі, гордині, прєлєсті, і кінець такого путі – погибель, хула на Духа Святого, нездатність прийняти Духа Святого. (Бо той, хто в омані перебуває – він свої нервово-психічні стани, сладострасні переживання, екстази називає благодатними дарами Божими, перебуванням у Дусі Святому, а коли йому кажуть: покайся, відречися від сатани, вийди з омани і прийми істину, то він починає хулити Духа Святого, будучи переконаним, що він не має потреби в покаянні, що він у Дусі Святому, що він в істині, що він православний (див. Ін. 16: 2)). Мета людського життя – стяжати Духа Святого, спастись, а не отримати дари Духовні (які даються на служіння, але не гарантують спасіння: Юда Іскаріот мав дари від Бога: хворих зціляти, бісів виганяти, мертвих воскрешати, благовістити Євангеліє Царства Божого… і загинув; тим, що хвалилися, що біси їм коряться (див. Лк. 10: 20), Господь сказав, що це не причина для радості (багато екзорцистів загинули, напр., Юда Іскаріот), істинна радість – стяжати Любов, Царство Небесне; коринф’ян-чудотворців, обдарованих різними дарами Духа Святого, апостол Павло застерігав, закликаючи їх до покаяння, що якщо ті чудотворці не покаються – загинуть (див. 1 Кор.)! Бо дари даються на служіння, і їх можна вжити на власну погибель, загордитися, почати зневажати, принижувати інших … (що і було в коринфській церкві: «Через це (гординю…) багато з вас (чудотворців, духовної «еліти», власників дарів духовних) немічні і недужі, і чимало вмирає» – див. 1 Кор. 11: 30), і зрештою впасти в бісівську оману (як і Люцифер, сатана впав з неба через гордість, самозвеличення дарами Божими). Тому і говорить апостол Павло про Любов як найбільший і найголовніший дар – ціль життя людини! Не просто мати дари Духа Святого, а стяжати Самого Духа Святого, а для цього потрібно стяжати граничне смирення, стати найбільшим грішником, останнім, гіршим за все творіння. Саме цього навчає всіх, у кого хоче вселитися, Дух Святий (всі Духоносці, християни про це свідчать, візьміть для прикладу апостола Павла – він про забариться прийти до вас і з’єднати з Собою Духом Святим на віки віків!
Оголошений має привчати себе бути не один (не на самоті) – завжди з ним має бути Господь (точніше, він завжди (якомога частіше) має бути з Богом, Який завжди весь з нами і для нас є Любов’ю і Милосердям, бо ми Богом живемо, в Бозі і для Бога!): якщо він один – то їх двоє: Господь і він; якщо оголошений в компанії з кимось – то їх троє: Господь і їх двоє і т. д. Для оголошеного Господь має стати повсякчасним співрозмовником. (Господь Ісус Христос для нас – все! Все Ним стоїть, все від Нього, в Ньому і для Нього!). Господь має стати оголошеному Другом (ми ж для Господа Бога – друзі, любимі, кохані!!!), з Яким потрібно розмовляти (для початку монологами) про все, радитись про все, все Йому розповідати… До цього приходимо не враз, на це йдуть роки (правильного духовного життя; православного оголошення), але мета аскетичних огласительних трудів-подвигів полягає в досягненні саме цього – повсякчасного ходіння перед Богом, постійної пам’яті Божої, відчуття присутності Божої, повсякчасного спілкування з Богом у всьому і через усе: «кожне слово і діло звершувати як Євхаристію-Благодаріння в ім’я Ісуса Христа на славу Бога Отця».
Отже, оголошений повинен завжди (якомога частіше) розмовляти (спілкуватися, молитися) з Господом! Все дуже просто. Наприклад, можна сказати: сьогодні гарна погода! Це проста констатація факту. А досить до цього твердження додати одне слово (з увагою і благоговінням заради покаяння-благодаріння): Господи!30 І це твердження стає молитвою! «Господи! Сьогодні гарна погода!» – це вже молитва (якщо з увагою, благоговінням та покаянням, тобто заради благодаріння (і за погоду, і за негоду…), добро-ділання, благо-служіння)! Кожне слово, кожен вислів можна (і треба) перетворити на молитву – і це робиться дуже просто: додаємо (свідомо! відповідально! уважно! смиренно! благоговійно!) слово «Господи!». (Напр.: «Яка краса!» – «Господи! Яка краса!»; «дощить» – «Господи, дощить»; «я запізнився на літак» – «Господи, я запізнився на літак» і т. ін. Відчуваєте, як кожне слово, фраза оживають в діалозі з Богом, наповнюються життям, світлом, надією, радістю?! Тоді все звершується в ім’я Господа Ісуса Христа на славу Бога Отця). І треба пам’ятати, що не всякий, хто каже:
«Господи! Господи!» (навіть після кожної букви, після кожного звуку), угодний Богові, молиться Богові, а тільки той, хто виконує всі заповіді Божі і безперестанно кається! Атеїсти (які не вірять у Бога, в загробне життя тощо) також часто кажуть: «Боже мій», «Господи»… – але це пусті слова в їхніх устах (як матюки; як вигуки: «ох», «ах», «господи»…). Не про це ми говоримо! А про те, щоб свідомо, уважно, з благоговінням обговорювати з Богом (Який є Любов) усі свої справи, задуми, тривоги, хвилювання, обурення… Все розглядати у світлі віри православної (Конституції), у світлі Істини заради Любові. (Віра православна – Любов; бути православним віруючим – діяти любов’ю – любити Бога і образ Божий, тобто все Боже). Все велике починається з малого (вірний в малому – досягне великого), тому, щоб стяжати аскетичну правильну молитву, починаємо з коротеньких молитовних (з увагою, благоговінням, заради покаяння, виконання волі Божої) предстоянь перед Богом і якомога частіших (через 10 годин, 5 год., 1 год., 30 хв., 10 хв., …). Не забувайте: розсудливість, порада, розсудливість, порада, розсудливість…
Оголошений повинен (намагатися) все робити з Богом (перед Богом, в Бозі): дивитися, споглядати, слухати, читати, гуляти, служити, виконувати роботу, їсти, пити, кохати… – все робити ціломудренно, з Богом, в Бозі, для Бога, на славу Божу (во Христі, для Христа, благодаттю Господа Ісуса Христа); робити все те, що подобається Йому, чинити так, як подобається Йому (Другові, Коханому, Любимому) і з Його дозволу, благословення! А до цього доходимо (по милості Божій), коли силуємо себе, понуджуємо себе мати Бога (ім’я Боже) в розумі своєму, у благоговійному предстоянні перед Ним (перед Особистістю-Любов’ю, Творцем, Вседержителем – Тим, Хто всюди є і все наповнює!) та постійному намаганні бути угодним Йому – виконанням усіх заповідей Божих і безперестанним покаянням!
У Бозі все (і Сутність, і Енергія-Благодать) Іпостасне, Особистісне – все Свідомість, все Світло, все Свобода, все Істина! В Бозі немає нічого несвідомого, неособистісного, неіпостасного, несвобідного, такого, що було б інстинктивним, саме собою. В кожному найменшому прояві, дії, енергії – весь Бог-Особистість! Тому з’єднатися з Особистісним Богом-Любов’ю можна тільки свідомо (свобідно, відповідально, добровільно)! Молитися – мати спілкування, спільне з Богом (Свідомістю, Любов’ю, Свободою, Істиною) – мати однаковий спосіб існування, бути іпостасно подібним Богові (подібне єднається-спілкується з подібним!). Де немає свідомості, уваги, розуміння – там немає ніякої молитви (спільності зі Свідомим, Істинним, Відповідальним, Люблячим Особистісним Триіпостасним Богом)! Отже, з Богом єднається, молиться та частина людського єства, яка вже є свідомою (бо тільки свідоме може з’єднатися зі Свідомим, а в Бозі все свідоме, немає жодного поруху-дії несвідомої – все Іпостасне, Любовне, Особистісне!)! Тому молитва починається з ума, усвідомлення («віра (відання, молитва) від слухання» (дет. див. про «віру, довіру, вірність» в ІІ ч.); молитва починається з розуміння, усвідомлення, з яких формується відповідальна довіра, яка перевіряється діянням за переконанням; перевірка звершується понудженням єства, а спонукає людина себе до дії переконанням, свідомою, відповідальною довірою Євангелію, Вірі Православній, Конституції). Спочатку благодать поєднується (синергійно співдіє) з умом, свідомістю (серцевиною іпостасі; Свідоме Божество може поєднатися тільки зі свідомим, іпостасним). (На практиці це означає, що молитвенник (оголошений) намагається ум заключати в слова молитви, молитися розумно, уважно, усвідомлюючи кожне слово, яке він (відповідально) промовляє-звершує!). А далі крок за кроком з допомогою Божої Благодаті ум-свідомість пронизує все єство людське, кожну клітинку, кожну силу, енергію! Далі молитвенник (оголошений) веде боротьбу за кожну силу, кожну енергію, кожен атом-молекулу психо-соматичного свого єства. За законом духовним: з чим (за що) не боремось – те не зціляється, не обожується, не єднається з Богом (подібне єднається з подібним; тому для того, щоб з’єднатися зі Свідомим Іпостасним Свобідним Богом (в Якому природа-сутність визначається Іпостассю, а не навпаки; основа, причина всього сущого – Особистість, Іпостась, Отець, а не Божественна сутність!), необхідно, щоб і в людині первинним у всьому була іпостась, свідомість, свобода (це і стається в хрещенні Духом Святим), щоб людина (іпостась, Я, свідомість) визначала своє єство, а не визначалася інстинктами, пристрастями своєї природи! Щоб людське єство було обожене, вступило у спілкування зі Свобідним Божеством (Благодаттю), потрібно його добровільно, свідомо віддати Богові; а щоб добровільно щось віддати, потрібно спочатку взяти, отримати владу, приборкати, зробити своїм, послушним мені, а вже потім своє, яке не противиться волі іпостасі, добровільно віддати Богові! Молитва-спілкування – це взаємна (Бога і людини) добровільна, свідома, свобідна самовіддача та прийняття Іншого!). Тому ученик молитви веде боротьбу зі своїми пристрастями, з гріхом, зі злом, приборкує своє егоїстичне, сластолюбне, гріховне єство. Безперестанно перебуває в покаянні (уподібненні Богові, Ісусу Христу), у виконанні всіх заповідей Божих (і безперестанно кається в гріхах, тобто в тому, що порушив заповідь Божу чи не виконав її – згрішив проти Любові, не проявив Любов!). (Вище ми говорили про оману, прєлєсть, в яку впадають подвижники, які тільки «займаються» молитвою, молитвослів’ям (вичитуванням молитов, безперестанним повторюванням молитов «Ісусових» чи якихось інших словесних форм), а не дбають про покаяння – виконання всіх заповідей Божих (що єдине дає плід смирення, пізнання своєї немочі, гріха та великої Милості Божої до себе, останнього нічтожества; а тільки смиренним Бог дає Благодать Духа Святого, хрестить Духом Святим!)! І не знають ці мрійники, що молитва (молитвослів’я, монологи оголошеного) має тільки одне завдання – покаяння, тобто ревне, правильне, свідоме виконання всіх заповідей Божих! А вони (ті, хто в омані), вводячи себе «молитвослів’ями» в транси, нервово-психічні сладострасні автоеротичні стани, переконані, що досягнули мети, великої благодаті, тимчасом як вони ще навіть не починали каятися! Ми вже говорили про подібну оману: це коли люди називають себе християнами, тоді як вони ще навіть не починали оголошуватися, ба більше, навіть гадки не мають про оголошення, про необхідність правильної підготовки до хрещення, без чого ніякого хрещення (Духом Святим) бути не може!). Тому у святих (Духоносців) ніяких під-свідомих, над- свідомих, темних глибин немає, у них все силою Духа Святого (Свідомого, Істинного Світла) стає свідомим, світлом, свобідним, іпостасним, особистісним!
Отже, поєднатися зі Свідомим Істинним Богом-Любов’ю (в Якому все (сутність і енергії, тобто вся природа) Свідоме, Особистісне, Іпостасне) може тільки те, що свідоме, добровільне, свобідне, смиренне! Тому там, де немає уваги, послуху, розуміння, усвідомлення (істинного, православного), щирості, простоти – там немає ніякої молитви (хоч би читалися «неусипні псалтирі», безперервні Ісусові молитви, звершувались би Євхаристії, меси, різноманітні чини богослужінь)! Ознака правильної молитви – покаяння, боротьба з пристрастями: духовна боротьба за те, щоб усі сили душі і тіла змогли поєднатися з Духом Святим, щоб стали свідомо смиренні, щоб освятилися Духом Святим і почали хотіти- бажати іпостасно, любовно, особистісно! Ще раз і ще раз повторимо: молитва – увага (свідомість, розуміння, усвідомлення, послух), благоговіння та покаяння! Тому Церква вчить не вичитувати молитви, не вистоювати богослужіння, а уважно вслухатися, вчитуватися у слова молитов («співайте-моліться розумно!», «п’ять слів розумом сказати, а не тисячі духом, щоб церква назидалася!»), які виражають (повинні виражати) віру Православну, волю Божу, заповіді Божі, слово Боже, – з благоговінням та з метою покаяння!!! Тому не обманюймо себе, що ми молимось чи помолились (вичитуючи акафісти, канони, молитовні правила або вистоюючи довгі всенічні, літургії чи інші богослужіння), а пильнуймо, як молимось (чи є увага, благоговіння, покаяння), чи є плоди (покаяння, смирення, надія…)! Можна всі служби відправити, всі молитви, псалми вичитати… і так ніколи і не помолитися (навіть не почати вчитися молитися, не почати оголошуватися, готуватися до хрещення), і почути на страшному Суді Божому: «Я ніколи не знав вас, не спілкувався з вами, не мав доступу до ваших сердець, бо устами ви шанували мене, а серце ваше було далеко від Мене, вороже до Мене, повне лукавства, лицемірства, неправди, беззаконня!». Пильнуймо, як молимось, не обманюймо себе!
Ми говорили, що оголошення – це навчання молитися, і що оголошенню передує наука послуху: тільки послушника вчать молитися, а допоки людина непослушна, норовлива, свавільна – вона правильно, спасительно (плодом чого є смирення) молитися не буде! Тому Церква, перед тим як почати процес оголошення, насамперед навчає «абітурієнта» (в школу оголошених) послуху, уваги, слухання! А ми вже показали, що увага – це найперша складова молитви, без уваги, слухання ніякої молитви немає! А зараз у світлі необхідності послуху скажемо декілька слів про катастрофу безмолитвеності, в якій перебуває людство ХХІ ст. Молитва – це спілкування, а нині якраз гостро постала проблема невміння спілкуватися людей між собою, і причина цього невміння, нездатності – непослух (ніхто нікого не хоче слухати), безвідповідальність (корупція), пустослів’я… Спілкування означає мати щось спільне з тим, з ким спілкуєшся (тобто в ньому і в тобі є щось (думка, розуміння, почуття, переживання, досвід…) одне і те саме). Наприклад, я з кимось розмовляю (словом), і щоб між нами було спілкування, потрібно, щоб ми почули (зрозуміли) одне одного. Тоді те, що належить моєму співрозмовнику, стане моїм (якщо я його почув і правильно його зрозумів), і тому спільним для нас обох, а те, що належить мені, стане власністю мого співрозмовника (якщо він мене почув і правильно мене зрозумів), і, вочевидь, спільним для нас обох. Отже, без послуху, без намагання почути, збагнути, зрозуміти співрозмовника немає ніякого спілкування (молитви). Послух – це основа і необхідна умова спілкування (молитви). Щоб бути в спілкуванні (молитві), я безперестанно маю бути послушний (в ідеалі всім єством), уважний, пильний, неупереджений! І ще скажемо: те, щоб моє стало спільністю для нас обох (трьох, чотирьох… мільйонів…), залежить не тільки від мене (моя справа – запропонувати, подати, донести якомога досконаліше), а й від співрозмовників, від їхнього бажання, вміння, здібностей, хотіння почути і прийняти! Мої співрозмовники можуть мене не почути, можуть навіть не бажати чути, або чути упереджено, лукаво, безвідповідально, і тому в цьому напрямку – від мене до них – спілкування може і не бути (від мене воно не залежить)! Але я достеменно знаю, що спілкування в напрямку від них до мене цілковито залежить від мене, від моєї здатності прийняти те, що є у ближнього і зробити його своїм, спільним для нас обох: я маю почути ближнього, докласти всіх зусиль, щоб почути, зрозуміти, збагнути саме те, що належить йому – і це все, мною почуте і прийняте, буде спільним для нас, тобто я буду мати спілкування, спільність зі співрозмовниками, я буду збагачуватися, пізнавати.
Отже, спілкування (чи я буду мати щось спільне зі своїми співрозмовниками, «спілкувальниками») залежить тільки від мене, від того наскільки я послушний, уважний, неупереджений, розсудливий! А чи приймуть мене мої співрозмовники, чи почують, зрозуміють мене мої спілкувальники (ті, хто хочуть спілкуватися зі мною) – це вже їхні турботи, їхня відповідальність (це від мене не залежить – моє діло якомога краще себе і своє запропонувати, віддати). Стає спільним тільки те, що ти прийняв, почув, збагнув, а не те, що ти сказав, дав іншим (бо вони можуть не почути, не сприйняти ні тебе, ні твоє; а ти можеш увійти в оману, вважаючи, що ви поспілкувалися, почулися, тимчасом як кожен залишився глухим у своєму світі самості-егоїзму). Сучасна культура – глуха: людей вчать правильно, виховано, ввічливо, грамотно говорити, висловлювати свої думки (себе рекламувати, подавати, представляти), але не вчать найголовнішого (без чого немислиме ніяке спілкування) – послуху (слухати, чути, розуміти, бачити, сприймати Іншого). Отже, основа, суть молитви (спілкування з Богом) – уважне слухання (послух), а не говоріння! Бог вже давно прийняв тебе, почув тебе, зрозумів тебе (знає Бог тебе і про тебе більше за тебе, тому: що ти можеш Богові дати (чого Він не має), розказати (чого Він не знає), чи може намагаєшся викликати у Бозі якісь почуття чи певну реакцію-дію (тим часом як Бог є абсолютна Свобода і Любов до тебе, абсолютне піклування про тебе)?! Чи може ти хочеш щось Богові про Бога розповісти, щось таке, чого Бог не знає про Себе?! Все, що ми знаємо про Бога – це те, що сам Господь волить нам привідкрити! Тому Богові ні про себе, ні про Бога розповідати не потрібно, а тільки слухати Бога: що Бог говорить (повідає) про мене, що Бог говорить (повідає, відкриває) про Себе!). Отже, аби відбулося спілкування, співрозмовники мають почути (прийняти) одне одного! Бог знає все про тебе, почув і безперестанно чує тебе, всього тебе прийняв (во Христі Ісусі) – все має спільне з тобою, крім гріха (Бог гріх ніколи не прийме, гріховну волю-бажання ніколи не виконає, гордому Бог противиться, відштовхує його від Себе! З гордим жодного спілкування бути не може, Бог спілкується (дає свою Благодать, Самого Себе) тільки зі смиренними!). Тобі залишається почути, збагнути, пізнати, прийняти Бога (актом абсолютної, всецілої самовіддачі Богові). Тому суть молитви – чути, слухати (вслухатися всім єством, всіма силами, приймати) Бога, а не говорити (Тому, Хто є Істина, Любов і Всевідання), просити (в Того, Хто абсолютно все вже дав, подарував і подає, і додати вже нічого більше не може!), доказувати, розказувати, підказувати… Богу. (Тому всі слова молитов, які я читаю, промовляю, якими молюся, – маю чути я, вони мені адресовані, вони для мене, а не для Бога! Маю змінитися я, а не Святий Абсолютний Істинний Бог-Любов! Маю почути (Бога і про Бога, себе і про себе) я, а не Бог (Який все відає – і про Себе, і про мене)!). Тому завдання молитвенника – замовкнути і слухати, бути послушним! Істинна молитва – це ісихія – послушне мовчання перед Богом, в Бозі, в Боговіданні! Кожна молитва повинна завершуватися мовчанням, вести до мовчання (всецілого самозречення, зречення своєї волі та віддачі себе і всього свого, і всіх Христу Богові: «Нехай буде воля Твоя, а не моя! Не як я хочу, а як Ти, як Тобі угодно!»). Безперестанно молитися – це слухати (бачити) Бога у всьому, бо через все суще зовні мого Я (мене, моєї свободи-свідомості) зі мною говорить (словами-логосами-смислами всіх речей і всіх подій) Бог, мене кличе (освідчується в Любові до мене) Коханий, Любимий Господь Бог! Суть молитви – почути Бога, зробити спільним і для мене, і для Бога – Боже: Божу волю, Божі думки-задуми, Божі бажання, Божі почуття – Божу Благодать. Досконала молитва – ісихія-мовчання, коли вже не я живу, а живе в мені Христос, а я живу Христом в Дусі Святому! Щоб почути Бога (Святих, ближніх, Інших) потрібно перестати слухати себе, щоб вмістити Іншого, треба зректися себе, спустошити себе від себе!
Принагідно скажемо декілька слів про «вертепи розбійників» (в яких промишляють попи-жерці). Але перед тим як вести мову про сучасний катастрофічний стан «православних» церков (синагог жидівських) та їхніх храмів (вертепів, печер розбійників), скажемо декілька слів про одну подію, яка відбулася 2000 літ тому, – очищення храму Сином Божим Ісусом Христом. Про цю подію нам іконічно повідають всі чотири євангелісти:
«Ісус, увійшовши до храму, почав виганяти тих, що продавали і купували в храмі; і столи міняйл, і лави тих, що продавали голубів, поперекидав. І не дозволяв, щоб хто переніс через храм будь-яку річ. І вчив їх кажучи: чи не написано: дім Мій є дім молитви, а ви зробили його вертепом розбійників. І навчав щодня в храмі. А первосвященники і книжники та старійшини народні шукали, як погубити Його, і не знаходили, що б зробити з Ним, бо всі люди трималися Його і слухали Його» (див. Мк. 11: 15- 18, Лк. 19: 45-48, Мф. 21: 12-13, Ін. 2: 13-16).
Залишити відповідь