Ніколи нікого ні в чому не осуди! Осудження – це найтяжчий, найбезумніший гріх (пристрасть). Всі нехрещені Духом Святим однаково грішні, хворі, мертві, безБожні. Як ти осуджуєш ближнього твого, коли сам тією самою хворобою (гріхом) хворий?! У вас просто симптоми по-різному проявляються, а хвороба (безДуховності, смерті) у вас одна і та сама, і усім нехристиянам потрібен Лікар-Спаситель! (Християни вже нікого не осуджують, не можуть осуджувати! Християни люблять-милують усіх, бо вони прекрасно знають, що їх спас Господь не за добрі діла, не за заслуги (яких у них немає і бути не може), а по милості Своїй; тому вони, будучи в Істині, не вважають себе кращими за інших, а ревно моляться і дбають про те, щоб усі спаслися і прийшли до пізнання Істини, щоб усі пізнали Бога Духом Святим!).

Всі люди (сини віку цього) однаково хворі. Хвороба у всіх людей (нехристиян) одна – безБожність, безДуховність, гріх, смерть, а симптоми цієї хвороби в кожної людини проявляються по-різному, в різних комбінаціях. (Сини віку цього – всі мерці («Залиш мерцям ховати своїх мерців!»). Сумне видовище: мрець мерця осуджує в тому, що він мертвий!? Один помер від грипу, інший – «як живий», а третього на міні розірвало… І осуджують мерці один одного: а той такий, а той сякий, а я не такий (як інші мерці, я – «як живий»): в мене є руки, ноги… не як у того, кого на міні розірвало!? Яка різниця – всі однаково мертві! Всі безБожні, безДуховні, без Життя, мертві. Усім потрібен Спаситель, Зцілитель, Воскреситель, Життяподатель Господь Ісус Христос!!!). У кожного з синів віку цього є всі пристрасті (є хвороба – то потенційно є всі симптоми цієї хвороби-гріха безБожності), просто їхні прояви (по Премудрій Милості Божій) в кожній людині є різними. У когось на першому плані (домінуюча пристрасть-симптом) виявляється владолюбство, в когось – блуд, в іншого – грошолюбство, а ще в когось – алкоголізм… Це все симптоми однієї єдиної хвороби – безБожності-смерті-гордині-егоїзму. Отже, в кожній людині (Старого Завіту, нехристиянині) є всі пристрасті (славолюбство, сластолюбство, сріблолюбство з їхніми «дітьми», «внуками», «пра…внуками»), одна з них головна, інші менш проявлені, а деякі пристрасті ще чекають нагоди (умов) проявити себе. Але всі вони, як зерна, є в серці людини, якісь зерна вже проросли і встигли вирости у великі дерева (які важко викорчувати), а якісь зерна- пристрасті чекають сприятливих умов. Отже, світ цей – це велика лікарня, де перебувають тяжкохворі; всі люди смертельно хворі смертністю-безБожністю! В лікарні хворі не осуджують одне одного, а співчувають, (стражденні) розуміють стражденних (здоровий хворого не розуміє, так само, як ситий голодного); хворі знають, що таке біль, страждання, неміч! Тому в лікарні у хворих можуть бути заздрість, гнів, дратівливість… але не осудження! А якщо в лікарні хворі осуджують одне одного, то це вже не звичайна лікарня, а психіатрична! Так, так, світ цей – це не проста лікарня… Осудження – це найбільше безуміє! А в цьому світі всі люди хронічно хворі на осудження – всі всіх у всьому осуджують, звинувачують! Цей світ – велика божевільня (де люди вільні, відірвані від Бога), люди які не при собі, без-умні. Тому початок покаяння – це привести без-умця до тями, до себе, до свідомості, а далі – довгий путь повернення в дім Отчий (див. притчу про блудного сина – Лк. 15: 11-32). Той, хто осуджує – він ще без- умний, ще не поклав початок покаяння. Ознака того, хто оголошується, кається – це боротьба з осудженням, це пильнування себе, щоб нікого не осудити, і слізне покаяння після того, як когось в чомусь осудить, і смирення-упокорення перед цією людиною!

На цьому можна було б поставити крапку і перейти до наступних ліків-помислів-істин. Але оскільки ця пристрасть найбезумніша, найнебезпечніша, найпагубніша, це хронічна хвороба людства (яке, осуджуючи, ще більше обезуміло, і то до такої міри, що вже найпростіших речей духовного життя не може второпати, збагнути), то поблукаємо трохи пустелею цього помислу-істини, щоб хоча б хтось, хоч трохи збагнув його і почав ним жити (не осуджувати, а любити-милувати). У нас на селі ліки- помисли від осудження – це дуже ходовий товар; наші «бабусі» осуджують усіх і все, так що в них вже виробився імунітет проти традиційних ліків – вже звичні ліки-помисли не допомагають (не розчулюють), тому наш аптекар придумує і готує для них нові. Тому наберіться терпіння (і не осуджуйте нас) – нашим «бабусям» потрібно все розжовувати, бо їм самим додуматися годі (ось що робить безумна пристрасть з розумом-розсудком), обов’язково мають бути цитати з Писання, з повторами-нагадуваннями… Отже, якщо ви на n-ному кілометрі добренько зрозумієте, що осуджувати це повне безумство, це найбільше зло, і зненавидите цей гріх, цю пристрасть – то не осуджуйте! І далі не читайте, а переходьте до інших помислів-істин, бо ще почнете нас осуджувати: скільки можна бубніти одне і те саме… Для наших «бабусь» і того замало! Люди в останні часи стали дуже немічними, тому потребують великої милості! (Ще раз нагадаємо, що завдання боротьби з пристрастями (які, поки є хвороба, гріх-безБожність, подолати- знищити неможливо за означенням) – смирення, пізнання своєї немочі, убогості, каліцтва та великої милості-любові Божої до мене, найбільшого грішника. А смиренного віруючого в Ісуса Христа Господь «оперує», тобто спасає-зціляє – хрестить Духом Святим. Не безгрішних, здорових Господь спасає-зціляє, а смиренних грішників (як приклад – благорозумний розбійник – див. Лк. 23: 40- 43). Ще раз нагадаємо: Закон (з вказівками, що можна робити, а що ні: те (зло, гріхи, пристрасть) не чини, а те (добро, чесноти) роби) даний людині з однією метою – допомогти їй пізнати хворобу свою, тобто смерть свою, що вона мертва, безБожна, і щоб жадала спасіння, Месію, Христа Спасителя. В цьому суть оголошення – щоб людина пізнала себе (свій гріх, смерть, ад-пекло), відчула нужду у спасінні (захотіла нужденно спастися з ада-пекла…) та увірувала у єдиного Спасителя Господа Ісуса Христа, щоб свідомо віддала себе, ввірила себе (в дусі смиренному, упокореному, милосердному) Господу!).

Найнебезпечніша хвороба та, яку не бачать, яку не лікують. Гріх осудження – це безумна, злобна сліпота, бо у чому осуджуєш ближнього, те саме робиш і ти, і навіть ще більше і тяжче грішиш (бо чиниш той самий гріх і до нього ще додаєш тягар гріха осудження!). «Нема тобі виправдання, всякий чоловіче, що судиш іншого; бо тим же судом, яким судиш іншого, осуджуєш себе, чиниш бо те саме й ти, що судиш. А ми знаємо, що воістину є суд Божий на тих, хто чинить таке. Невже думаєш ти, чоловіче, що засуджуючи тих, хто чинить таке, і роблячи те саме, ти втечеш від суду Божого?» (див. Рим. 2: 1-11). Може ти не вбиваєш?! Може не блудиш?! – Ні, я нікого не вбивав! Я ні з ким не блудив! А я тобі скажу – нагоди не було (відповідних умов!)! Як? Що? Не розумію! А ти не чув, що каже Господь: «Ви чули, що було сказано древнім: не вбивай, а хто вб’є, підлягає суду. Я ж кажу вам, що всякий, хто гнівається на брата свого, підлягає суду; а хто скаже на брата свого: «рака» (нічтожество, нікчема), підлягає синедріону (верховному судилищу); а хто скаже: «потвора», підлягає геєні вогненній… Ви чули, що було сказано древнім: не чини перелюбу. А я кажу вам, що всякий, хто погляне на жінку, жадаючи її, вже вчинив перелюб з нею в серці своїм» (див. Мф. 5: 21-28). Отже, хто гнівався – той вбивця (підлягає тому самому суду, що і той, хто вбив, хто реалізував (по милості Божій, за промислом Бога-Любові, Який Любить і вбивцю, і вбитого, дбаючи про спасіння їх обох, і найкраще, найдоцільніше для обидвох чинить: одному потрібно вбити, а другому бути вбитим! Незбагненні путі любовного милосердя-піклування Твого, Господи, про кожну людину, яку Невимовно, Божественно Любиш! Господи, слава Тобі і Благодаріння навіки! Господи, слава Тобі!) свій гнів). А може ти, чоловіче, ніколи нікого не ненавидів (не хотів, щоб якоїсь людини (ворога чи ні, не має значення) не було, тобто щоб вона не існувала, перестала існувати, була знищена, стала ніщо…)?! А може ти у гніві, злобі нікого не обзивав (ставлячись до образу Божого, як до нічтожества, потвори, мерзоти…), не проклинав, не бажав зла?! А за це людина підлягає ще більшому суду (синедріону), ще більшій відповідальності і покаранню (геєні огненній), ніж у випадку з просто вбивством! А чи часом не жадав ти жінки – і тоді ти вже вчинив перелюб, блуд у серці своїм! А ти все бубниш: але я гріх не вчинив, не блудив з цією жінкою. Ще раз кажу – лише тому, що нагоди (можливості) не було згрішити з нею. А якби ти опинився на самоті з цією жінкою, яку ти пожадав і вона також хотіла б зблудити, то невже ти втік би від блуда, як цнотливий Йосиф від єгиптянки (див. Бут. 39: 6-20)?! Отже, ти – блудник, перелюбник, вбивця (і далі за списком усіх пристрастей і гріхів – злодій, обманщик, сріблолюбець, скупий… – усіх симптомів хвороби безБожності, смерті-егоїзму-гордині), а осуджуєш тих, хто вбив, зблудив, вчинив перелюб, вкрав… Всі сини віку цього (нехристияни) – блудники, вбивці, злодії… А чому одна людина реалізовує свої пристрасті в спільному гріху з іншими людьми, а інша, хоч і хоче згрішити, а в неї не виходить, не складаються обставини – це все Тайни Промислу Божого, Милості-Любові Божої до кожної людини! Без волі Божої, Премудрої і Благої, яка все на добро направляє, до Цілі спрямовує, жодна волосинка не пропаде з голови: ні кривдника, ні скривдженого, ні вбивці, ні вбитого, ні тих, хто блудить, ні тих, хто перелюбствує, ні тих, у кого крадуть, ні тих, хто краде… (Грішать усі – окремо чи спільно, але кожен сам свій тягар понесе, за себе кожен буде відповідати, а не за інших!). Господь же дає силу діяти, бажати кожній людині, а людина може або красти, вбивати, блудити… або добро робити. Ми свідчили, що ніхто нікому не може зробити зла: зовні кожної людини (її свободи) – Божественна Любов, Бог Божественно Любить кожну іпостась через усіх і через усе! Тому, слава Богу за все, і за добро, і за гріхопадіння… бо цим усім Господь кожну людину (унікальну і неповторну) веде до покаяння, готує до хрещення Духом Святим! Головне не те, грішиш ти чи не грішиш, а чи смиряєшся ти, чи стаєш більш милосердним, милосерднішим… чи наближаєшся ти до стану, в якому Господь звершує Спасіння, Операцію-Трансплантацію – хрещення Духом Святим! (І не забувайте – маніяк, вбивця, блудник, наркоман, безхатько… кожна людина – це Господь Ісус Христос! – див. Мф. 25: 31-46). Ті, хто вчинили гріх, мають можливість пізнати правду про себе, побачити себе (що вони грішники, тяжкохворі, про що свідчать реалізовані симптоми-пристрасті), пізнати гріх свій, зажадати спасіння, прийти до Христа Спасителя-Зцілителя. Але подвійне горе сліпим фарисеям, лицемірам, гробам побіленим, ілюзорним праведникам, які не мають (точніше, не бачать, не відчувають) потреби у спасінні. Тому митарі, корупціонери-злодії, блудниці, грішники… які каються, йдуть в Царство Боже поперед уявних праведників, моральних еталонів для наслідування (які не мають потреби в покаянні), фарисеїв-лицемірів, які переконані і кажуть, що вони зрячі (див. Ін. 9: 39-41), не такі, як інші люди – грабіжники, корупціонери,   неправедні,    блудники,    перелюбники…    (див. Лк. 18: 9-14). (То що ж, будемо чинити гріхи, щоб пізнати гріх?! Ні! Щоб побачити гріх, відчути біль і пагубу гріха, потрібно перестати грішити, боротися з пристрастю, каятися в гріхах. Хто чинить гріх – він сліпий, і ще більше себе поневолює пристрасті!). Отже, осудження – це найбезумніша, сліпа, цинічна, найнебезпечніша, найсмертоносніша пристрасть-симптом гріха-смерті-гордині- егоїзму. Від одного цього симптому людина може загинути, померти «другою смертю» (див. Одкр. 20: 13-15), тобто не зможе себе не засудити до ада-пекла (дет. див. нижче). Тому оголошеному насамперед потрібно сотворити брань із цим гріхом-пристрастю осудження (перестати осуджувати, намагатися не осуджувати, слізно каятися в кожному гріху осудження), а інакше він не матиме успіху ні в чому!

Блаженна людина, яка пізнала гріх свій, смерть свою, убогість Духа (див. Мф. 5: 3-12). Благо тому, хто пізнав гріх свій, хто смиряється, а смиренним Господь дарує Царство Боже, Духа Святого (бо тільки смиренні, убогі Духом, які жадають спасіння, здатні з’єднатися зі Смиренним Богом, Духом Святим). А кому горе?! «Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри… Безумні і сліпі!.. Вожді сліпі!.. Книжники і фарисеї, сліпі, лицеміри, ви на вигляд здаєтесь людям праведниками, а всередині повні лицемірства і беззаконня… Змії, поріддя єхиднове! Як утечете ви від суду вогню геєнського?» (див. Мф. 23: 13-39). Господь спасає реального грішника, а ілюзорного праведника не може спасти, бо Господь поважає свобідну волю кожної іпостасі. Господь критикує, звертається з грізним словом, викриває не грішників, а ілюзорних праведників – книжників, фарисеїв, лицемірів, безумних і сліпих, які у своїх очах мудрі і зрячі!? «Фарисеї сказали Господу: невже і ми сліпі? Ісус сказав їм: якби ви були сліпі, то не мали б на собі гріха, але як ви говорите, що бачите, то гріх лишається на вас» (див. Ін. 9: 39-41). Лицемірство, фарисейство, безумна сліпота, яка всіх осуджує і засуджує (навіть Бога розпинає на хресті, як останнього злочинця і кощунника-богохульника): це пагубний стан, стан нездатності каятися, прийти до Христа, щоб Господь Зцілив-Спас. Зараз, здається, весь світ потонув у фарисействі, лицемірстві, безумстві і сліпоті! Спішімо, поки є ще час, сотворити брань із цим злом, яке сидить у кожній людині, щоб знищити (чи хоча б трохи послабити) його Божою Благодаттю, яка діє в смиренному подвижнику покаяння, який трудиться милосердям, простотою, щирістю, неосудженням… і (найголовніше) безперестанною молитвою-мольбою-молінням до Того, Хто єдиний може Спасти!

«Коли б ми судили самі себе, то не були б судимі…» (див. 1 Кор. 11: 31). Пізнаючи себе, судячи себе, щиро-правдиво розсуджуючи про самих себе, ми б пізнали неміч свою і просили б милості собі, не осуджували би ближніх; а хто не осуджує (а милує), то і його ніхто не осудить. Бог Любить, Милує, Виправдовує! Кожна людина сама свій тягар (по)несе! Тому пильнуй себе, суди себе, себе випробовуй, пізнавай, чи любиш- милуєш усіх людей; чи є в тобі злоба (на кого б ти не злився: єретика, сатаніста, батька, дружину, сусіда…) – адже це твоя злоба, твій ад-пекло, а ближній тут ні при чім – ти можеш любити- милувати його, а можеш ненавидіти його, злитися на нього (хто б він (твій ближній) не був, хоч сущий диявол, уособлення всього зла, яке «існує»). То що ти будеш робити: любити-милувати чи ненавидіти-злитися?! Щасливий той, хто любить-милує!!! Тому і сказано: любіть-милуйте… ворогів ваших… всіх (людей), всюди і завжди!!! Безумна і сліпа людино, що ж ти робиш? Замість того, щоб любити-милувати (всіх і все, як і Бог завжди Любить-Милує всіх: добрих і злих, праведних і неправедних), ти ненавидиш, лукавиш, осуджуєш, кривдиш… і лицемірно оправдовуєш своє лукавство-злобу (ад-пекло), мовляв, що все це (злишся- злобствуєш…) ти робиш заради користі інших!? Яке сліпе безумство! «Яка користь тобі, людино, коли ти здобудеш весь світ, «спасеш», «викриєш усіх єретиків у єресях», «викриєш всі діла темряви», а душу свою занапастиш (злом, лукавством, осудженням)?!». Люби і милуй! Кайся, оголошуйся, готуй душу свою (свою, а не ближніх; стяжи Дух миру, і (аж тоді) навколо тебе спасуться тисячі, про спасіння яких ти так ревно (будучи сліпим і безумним) «дбаєш») для спасіння від ада-пекла-злоби-лукавства, якими ти повен! Господь миттю може і хоче очистити тебе!

«Всі згрішили і позбавлені слави Божої» (див. Рим. 3: 23), всі тяжко хворі (безБожністю) і тяжко страждають від пристрастей! Тому, кого б ти у цьому світі не зустрів, про кого б не почув – жалій, милуй його, бо ця людина, істота тяжко страждає, будучи пекельно хворою на безБожність! Всі люди потребують милості, все творіння, «яке стогне і мучиться донині» (див. Рим. 8: 22), потребує милості, милосердя! (Тому милуй, кайся, бо страждання у цьому світі існують з твоєї вини, через людину; а ти – людина, яка багато грішить). Отже, наше око має бути милосердним (кого б, щоб б ти не побачив – милуй-люби), наше вухо має бути милосердним (про кого б, про що б ти не почув – милуй-люби), наш дотик, наша думка… все, абсолютно все має бути милосердям. Ти увесь маєш стати милосердям, щоб смиренним, молитовним серцем прийняти Любов Духа Святого!

Жаліти, милувати потрібно і кривдника, злочинця і жертву, скривдженого! Мало не осуджувати – потрібно милувати. Покаяння -це не просто чогось не робити, не грішити (тобто не чинити переступ Закону), а замість гріха вчинити добре діло, замість пристрасті насадити (точніше сказати, насаджувати) відповідну чесноту. Горе теплохладним, «ніяким», які не є ні пристрасними, ні чеснотливими, які ні зло не чинять, ні добро: не осуджують, але і не милують, ні пекельних мук не бояться, ні райських насолод не бажають… (див. Одкр. 3: 14-22). Те, що хтось не грішить, ще ні про що не говорить (труп, мертвий так само вже не грішить, зла не робить нікому, але й добра також). Пильнуйте і моліться, щоб не впасти у спокусу, щоб часом не обманутися що живий, тоді як насправді теплохладний мертвець!

«Не беріть участі в неплідних ділах темряви, але викривайте» (див. Еф. 5: 11). Діла темряви, гріх викривайте, але не ділателей темряви, грішників. Ненавидь зло, гріх і люби-милуй зло-чинця, грішника. Люби-милуй його, і викривай діло темряви, насамперед для користі самого ділателя гріха-зла, щоб він пізнав гріх свій, зло, яке чинить самому собі, щоб перестав себе калічити-мучити і покаявся (став на путь покаяння)! Твоє завдання – не осуджувати, а милувати, жаліти, любити. Пильнуй самого себе: чи ти любиш, чи ти не робиш зла, чи ти милосердний. Бо горе тому, хто руйнує свій дім (грішить: лукавить, гнівається, осуджує, викриває… прикриваючи (та оправдовуючи) все це зло бажанням допомогти ближньому, знищити зло тощо), щоб збудувати дім ближнього!

«Один з розіп’ятих злочинців хулив Його, говорячи: якщо Ти Христос, спаси Себе і нас. Озвався і другий, і докоряв тому, і казав: чи ти не боїшся Бога, коли і сам на те саме засуджений? І ми засуджені справедливо, бо достойне за діла наші одержали; а Він нічого лихого не вчинив. І сказав Ісусові: пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє! І сказав йому Ісус: істинно кажу Тобі: сьогодні ж будеш зі Мною в раю» (див. Лк. 23: 39-43). Ти засуджуєш ближнього во ад, на муки-страждання, тим часом як сам на це засуджений?! Чи не боїшся ти Бога, гніваючись на ближнього, зневажаючи його, осуджуючи його, коли і сам чиниш це саме, хворий тією самою хворобою і страждаєш від цих самих пекельних пристрастей?! В цьому світі ми всі розбійники, грішники, всі засуджені во ад, всі розіп’яті на хрестах! Горе тим (безумним і сліпим), хто осуджує інших. Благо благорозумним розбійникам, смиренним, які знають, що по ділах своїх терплять хрест свій, і які жаліють, милують ближніх своїх (а ближній – це Господь, див. Мф. 25), які також розіп’яті на хрестах і терплять великі скорботи («Багатьма скорботами всім нам належить увійти в Царство Боже» (див. Діян. 14: 22)). Господь Ісус Христос донині вводить у рай всіх благорозумних розбійників! Блаженні грішники: розбійники, терористи, злодії, блудниці… які пізнали за цими симптомами хворобу свою – гріх, безБожність, і смирилися і ввірили себе Спасителеві Господу Ісусу Христу.

Пристрасна людина (яка грішить, догоджає своїм пристрастям, похотям) – вона не при собі, непритямна. Пристрасть, похіть безумна і сліпа. Тому пристрасна людина не бачить себе, не знає себе, не знає правду про себе. Щоб пізнати гріх свій, свою хворобу безБожності, неЩастя потрібно перестати грішити (потурати пристрастям-похотям); і коли людина перестає грішити, аж тоді вона починає бачити гріх свій, ад-пекло своє, що причина її страждань не зовні неї, а в ній самій. Оголошений пізнає, що він щомиті в раю перебуває, в найкращих умовах для щасливого життя, але поки що залишається нещасним. Людина в процесі оголошення пізнає, що проблема не зовні неї (зовні неї (її «Я») Рай, Царство Боже), а в ній самій! Ніхто і ніщо не є причиною того (не винні), що я нещасний і пекельно страждаю; зло не зовні мене (зовні мене – добро, «все добре» – Царство Боже, Бог, Божа Любов-Милосердя- Промисел), а в мені – я мертвий, безБожний, грішний; я в аду, і цей ад в мені, а не зовні мене (мого Я); зовні мене – Бог-Любов, Блаженство. (Ми повторюємо ці прості істини тисячі разів, бо плотський ум не хоче їх приймати, йому це дуже тяжко дається, дуже швидко людина забуває, що «все добре», що Бог є Любов, що вона щомиті в Раю, в найкращих умовах для блаженства, щастя…). Коли оголошений пізнає, що зло, ад-пекло, смерть не зовні нього, а в ньому («Законом (виконанням заповідей Божих, боротьбою з пристрастями, похотями, плеканням чеснот) гріх пізнається», але не лікується ним; гріх (безБожність, безДуховність) лікує тільки Спаситель Господь Ісус Христос!) – тоді йому залишається смиренним і милосердним серцем день і ніч молити Бога про спасіння з ада-пекла («Тримай ум свій во аді, але у відчай не впадай»).

У цьому світі всі нещасні (Щасливі тільки християни, громадяни Царства Божого, Духоносці), і подвійно нещасні ті, які намагаються змінити світ («все добре», Рай, Царство Боже), а не самих себе. Тому вони всіх осуджують, постійно гніваються, дратуються, всім незадоволені, зовні (у світі) їм все не так і все не те. Але досить людині заглянути у своє серце, вдивитися правдиво у саму себе, як їй стане зрозуміло, що причина усіх її нещасть і страждань (пекельних пристрастей) лежить у ній самій (а не зовні неї). А оскільки вона сама себе спасти не може, то настає усвідомлення – «мені потрібен Спаситель!». Аж тут починається християнство… інтенсивна підготовка до хрещення-спасіння.

«Господи, дай бачити мені провини, гріхи мої, і не осуджувати брата (ближнього) мого» (молитва прп. Єфрема Сиріна) – такими словами Церква навчає оголошеного молитися, вказуючи на суть оголошення (покаяння) – пізнати (побачити і збагнути) гріх свій, пекло своє («Ознака правильного оголошення, оздоровлення душі, приходу до тями, до себе – бачення гріхів своїх, свого пекельного стану»). Адже осудження ближніх (це одна з найбезумніших і найсліпіших пристрастей!) – дуже небезпечний симптом хвороби гріха; якщо вчасно не зарадити цій біді (осудженню), то мертвець може померти «другою смертю». Поки я стежу лукавим оком за ближніми («а що там у хохлів»), я не бачу себе (свої недоліки, гріхи, «колоди в оці») і осудженням зрощую в собі сатанинську гординю («я не такий, як інші люди…», я незрівнянно кращий за…) – найбільше безуміє і сліпоту. А смертельна хвороба, якщо її не лікувати (не бачити, не розуміти, вчасно не розпізнати), веде до смерті (мертвець помре другою смертю, якщо не покається і не звернеться молінням до Спасителя-Зцілителя про порятунок). Осудження (фарисейство, лицемірство, безуміє і сліпота, які найбільше критикує Господь: «горе вам…») – найсмертоносніший симптом гордині (який засліплює людину і робить її ще безумнішою), який блокує до себе доступ Лікаря («невже і ми сліпі?»), коли людина не бажає, не бачить потреби в спасінні, в покаянні. Тому і «гріх ваш залишається на вас» (див. Ін. 9: 39-41).

«Коли б ви знали, що значить: милості хочу, а не жертви, то не судили б невинних» (див. Мф. 12: 7).

«Лицеміри приймуть найтяжче осудження. Поглянувши, Ісус побачив багатіїв, які клали дари свої в скарбницю. Побачив також і одну вбогу вдову, яка туди поклала дві лепти, і сказав: істинно говорю вам, що ця вбога вдова більше за всіх поклала; бо всі ті з надміру свого клали в дар Богові, а вона з убогості своєї поклала весь прожиток свій, що мала» (див. Мк. 12: 38-44, Лк. 21: 1-4). Якщо судити формально, то вдова пожертвувала найменше (дві лепти), а перед Богом, для Бога, в очах Божих дала найбільше за всіх. Вона віддала все, що мала; а інші клали у скарбницю мільйони, мільярди з надлишку свого, вони (ці багатії) тільки на дві лепти духовні віддавали себе Богові, а бідна вдова всю себе, все своє життя ввірила Богові (духовна вартість двох лепт вдови – це ціна Царства Божого, яке належить убогим Духом). Тому «не судіть з вигляду, а судіть судом справедливим» (див. Ін. 7: 24), не судіть за кількістю, за зовнішніми ознаками, а за порухом серця, за мотивацією! А серце бачить тільки Бог, Дух Святий! Отже, ніколи нікого не суди (бо якщо будеш осуджувати, то тільки на суд і в осуд собі), а дбай завжди про милосердя-любов до всіх і всього в ім’я Господа Ісуса Христа.

«Не судіть нічого передчасно, аж поки не прийде Господь, Який освітить таємне у темряві і виявить сердечні наміри» (див. 1 Кор. 4: 3-5).

«Хто ти такий, що осуджуєш чужого раба? Перед своїм Господом стоїть він або падає. І буде поставлений, бо Господь має силу поставити його» (див. Рим. 14: 1-13). Як ти можеш когось осуджувати, судити, виносити вирок, коли ти нічого (по суті) про людину не знаєш: ні її минулого, ні теперішніх обставин, ні мотивацій дій та спонукань. Нічого ти не знаєш, а спішиш виносити вирок і засудити людину. Для прикладу, щоб відчути абсурдність осудження (і ознаку злоби та лукавства, безумства і сліпоти того, хто осуджує), розповімо історію про двох дівчат-сиріток (див. Авва Дорофей. Повчання шосте. «Про те, щоб не судити ближнього». (Подібних реальних історій можна навести тисячі)).

В порт одного міста прибув корабель з невільниками, на якому були і маленькі діти – діти-сироти, знедолені, кинуті напризволяще, без батьків… Їх привезли для того, щоб продати. Уявіть собі картину – нещасні діти, які ще не почали жити самостійно, вони ще нічого не знають, нічого ще не навчились. Вони дивляться на тебе і сміються. Можливо, ти зла, лукава людина, злочинець, а вони протягують до тебе свої рученята і хочуть тебе поцілувати – щирі, невинні діти. Маленькі серця, в яких ще нічого не написано, – тільки те, що вони успадкували від своїх предків, яких вони не знають. В їхніх душах ще нічого не написано – в цьому житті, в цьому світі. Коли корабель пристав до берега, із монастиря за містом прийшла благочестива монахиня. Вона знала, що дітей привезли продавати і сказала собі: – Врятую хоча б одне дитя, маленьку дівчинку. Щоб вона не потрапила в погані руки, я заберу її в монастир. Ми виховаємо її, навчимо готувати, вишивати, співати, працювати, а коли вона виросте, нехай вчинить, як захоче: або залишиться з нами в монастирі, або вийде заміж і у неї буде своя власна сім’я. На іншому краю міста якась блудниця, дуже розбещена, взнавши про те, що в порт прибув корабель з дітьми, сказала собі: – Піду я і викуплю собі одну дівчинку. Вона мені потрібна. Я навчу її всім тайнам нашого ремесла, і вона буде заробляти гроші і приносити мені. І монахиня, і блудниця попрямували в порт. Господь бачив усе. Він бачив невинних дітей на кораблі, бачив блудницю, бачив монахиню й інших людей, які мали намір взяти собі по одній дитині, хтось – щоб всиновити, хтось – щоб віддати в притулок. Монахиня заплатила хазяїну корабля гроші і забрала одну з дівчат із собою. А другу дівчинку викупила і забрала блудниця. Діти розсталися.

Йшли роки, діти росли, кожна по-своєму… Дівчинка, яка перебувала в монастирі, виросла скромною, люб’язною і благочестивою. Вона любила працювати і прекрасно співала. Коли люди бачили її, то говорили: Яка прекрасна дівчина! Її лице сяє. Дивишся на неї і радієш. Яка добра душа у цієї дівчини! Яка вона прекрасна! Росла і друга дівчина, яку блудниця взяла і виховала по- своєму, навчивши її жити розбещеним, блудним життям. Її навчили спокушати, промовляти соромітні слова, блудити, перелюбствувати. І коли люди бачили її, то говорили: Тримайтесь подалі від цієї дитини! Вона ще мала, а уже розбещена. Що ж з неї виросте? І всі її зневажали. Тільки Бог, Який все бачить, пам’ятає той ранок, коли багато років тому ці дві невинні дівчинки сестрички-сирітки були забрані проти їхньої волі і поставлені в різні умови, були віддані на різне виховання. Бог пам’ятає цей ранок і те, що відбулося з цими маленькими дівчатками, тому в Патерику і говориться: «Не судіть про людину з легкістю, не сприймайте тільки те, що зараз бачите». Подивіться, що несе в собі кожна людина. Вона несе всю свою історію, своє минуле. Через що пройшла кожна людина, що пережила – цього не знає ніхто, тільки один Бог!

Авва Дорофей підсумовує цю розповідь: «Чи бачите тайну Божу? Чи бачите суд Божий? Хто може пояснити це? Отже, свята монахиня виховала ту малютку в страху Божому, наставляючи її на всяке благе діло, у всіх заповідях Божих. Блудниця ж, взявши ту нещасну, зробила її знаряддям диявола. Бо чому могла та зараза навчити її, як не погубленню душі своєї? Отже, що ми можемо сказати про ту страшну долю? Обидві були малі, обидві продані, не знаючи самі, куди йдуть, і одна опинилася в руках Божих, а друга впала в руки диявола. Чи можна сказати, що Бог однаковою мірою спитає як з однієї, так і з другої? Як це можливо? Якщо обидві впадуть у блуд чи в інший гріх, чи можна сказати, що обидві вони будуть піддані однаковому суду, хоч і обидві впали в один і той самий гріх? Чи можливо це? Одна знала про суд, про Царство Боже, день і ніч повчалася в словах Божих, друга ж, нещасна, ніколи не бачила і не чула нічого доброго, навпаки, завжди все скверне, все диявольське: хіба можливо, щоб обидві були судимі одним судом?

…Отже, що ми хочемо від нашого ближнього? Чого хочемо від чужого тягаря? Нам є про що піклуватися, браття і сестри! Кожний нехай пильнує себе і свої гріхи. Одному Богу належить влада оправдовувати і осуджувати, оскільки Він єдиний знає і душевне влаштування кожного і силу, і спосіб виховання і дарування, і статуру і здібності; і відповідно до цього усього судить кожного, як Він (Милосердна Любов!) Сам Єдиний знає. Бо інакше судить Бог діла єпископа і інакше правителя світського, інакше судить діла ігумена і інакше ученика, інакше старого і інакше юного, інакше хворого і інакше здорового. І хто може знати всі суди ці? Тільки Єдиний Бог-Любов, Який сотворив усіх і усе, і Який усе відає, промишляє про всіх і всіх веде до спасіння».

У притчі про таланти (див. Мф. 25: 14-30) розповідається про те, що кожна людина, яка приходить у світ, отримує свої таланти (хтось – п’ять талантів, хтось – два таланти, хтось – один талант, а хтось – 0,000001 таланта) – кожна за спроможністю її. І ті, хто подвоять подаровані таланти, увійдуть у радість Господа свого, тобто одержать у дар Царство Боже, стануть богами за Благодаттю, стануть кафоличними особистостями. Головне: подвоїти таланти, а хто скільки подвоїв (× 2) – значення не має (хтось п’ять подвоїв, хтось два, хтось 0,000001 таланта – але всі одержали в дар все Царство Боже, по динарію (див. Мф. 20: 1-16), тобто зарплату правдивого подвижника – ціну Царства Божого). Хтось отримав 50 талантів і набув інші 50 (50 × 2 = 100), а хтось отримав 0,0000001 таланта і подвоїв цей дар (0,0000001 × 2 = 0,0000002). За Божественною    математикою:     50 × 2 = 0,0000001 × 2,     тобто 100 = 0,0000002. Головне, не скільки тобі дано, а скільки ти потрудився і приніс плодів. (Горе лукавим і лінивим (які безперестанно оправдовують себе, шукають винних у своїх нещастях, всіх звинувачують, вважають себе обділеними, що їм чогось не додали, їх чимось обділили тощо). Лінивство можна покрити смиренням, і якщо лінивий нікого не осуджує, не звинувачує, і просить прощення – буде спасенний, помилуваний, за одне лише неосудження: не судіть і не судимі будете; одного смирення, без діл, досить, щоб людина спаслася, і однієї гордині з усіма «добрими» ділами і подвигами достатньо, щоб людина загинула, померла «другою смертю». А лукавим, лицемірам, безумним і сліпим, які всіх і вся осуджують, звинувачують, зневажають, – велике горе, бо якщо не прийдуть до тями і не покаються, то загинуть «другою смертю», будуть вкинені до зовнішньої темряви, в геєну вогненну, на вічні муки). Отже, той, хто подвоїв маленьке (вірний в малому), затратив максимум зусиль для цього, хоча кількісно зміни й непомітні (хіба що під мікроскопом), буде спасенний. Що таке 0,0000001 у порівнянні зі 100 талантами – це нескінченно мале, яким зазвичай нехтують, чого не помічають. А тепер подивимось на ситуацію, коли одна людина отримала 100 талантів, а інша – 0,0000001 таланта. Та, що отримала 100, набула 25, а та, що отримала 0,0000001, набула ще стільки ж, тобто подвоїла вихідний дар. Хто з них більше набув?! 0,0000001 ˃ 25! Але безумні і сліпі цього не розуміють і не бачать, і не перестають осуджувати та зневажати невинних! Так само, як дві лепти вдовиці набагато більше за мільйони багатіїв (вона пожертвувала більше за всіх: в очах Божих вона найбагатша, а в очах безумних і сліпих – найбідніша)! Тому, в духовному житті головне не кількість, а якість! Наприклад, хтось отримав у спадок борги і скоротив їх наполовину, хоч він зараз фактично ще в «мінусах», але рухається в «плюси»; а хтось отримав процвітаючу фірму, та через нездарне керування прибуток зменшився вдвічі, і хоча він зараз ще в «плюсах», але рухається в «мінуси». А безумний і сліпий, який судить з вигляду, за формою, а не по суті, за духом, осуджує того, хто має борги (хоча йде в плюси), і хвалить того, хто має якийсь прибуток (хоча стрімко прямує в мінуси). Людина фактично може бути в гріхах, грішить, але ревність, зусилля не бути ще грішнішою – титанічні! Хтось нікого не вбив (напр., «добряк» за вдачею, або теплохладний розслаблений), а хтось – позбавив життя десятьох людей, а міг вбити 1000, але боровся зі своїми пристрастями, боровся із собою! (В катівнях НКВД, в совєтських, фашистських таборах, в яких знищили, закатували, розстріляли, спалили мільйони людей, ці цифри «вбити 1000 людей» реальні, а не гіперболізовані, заради виразності прикладу). Хто з них більший грішник?! Ми не знаємо, скільки зусиль доклала людина, щоб бути такою, якою вона є, а не грішнішою (а вона могла б, якби не боролася з собою, зі своїми похотями- пристрастями, бути в тисячу разів гіршою, злобнішою). Нерідко людина, аби бути такою, яка вона є, має докладати титанічних зусиль і трудитися над собою до кривавого поту (міг вбити сто людей, а вбив тільки двох, а інших помилував!). Але безумні і сліпі сини віку цього спішать осуджувати і зневажати тих, за кого вони в тисячу разів гірші. Той, кого вони осуджують, подвоїв свої таланти (був вірний у малесенькому: додав 0,000001 таланта, тому поставлений над усім Царством Божим). А ти, маючи п’ять талантів (які отримав як дар! Це не твоя заслуга!), примножив їх лише на третину, або й взагалі закопав у землю (і хвалишся, що маєш п’ять талантів, і що ти не такий, як ті, хто має (0,000001 × 2 =) 0,000002 таланта). То хто більший? Цей увійшов у радість Господа свого, а ти де будеш?! Як раб лукавий (безумний і сліпий, який інших осуджує і зневажає) і лінивий будеш викинений геть, у пітьму непроглядну!

Не суди, не осуджуй, а милуй і смиряйся, і уникнеш подвійної пастки – гордині і відчаю! «Не нарікайте (не осуджуйте, не зневажайте: «я кращий», «я б так не вчинив», «та скільки ж можна» тощо), браття, один на одного, щоб і ви не були осуджені» (див. Як. 5: 9). Терпімо гріхи-недоліки ближніх («носімо тягарі один одного») з помислом, що вони кращі за нас, хоч грішать, тяжко грішать (напр., вбивають (маніяки, педофіли, терористи), ґвалтують, осуджують, блудять, перелюбствують, грішать содомськими гріхами…), але щоб бути такими (грішниками), вони більше боряться зі злом, ніж я, щоб бути таким, яким я є! Тому молімося за всіх: Господи, помилуй брата (сестру), допоможи йому (їй, їм) в боротьбі з гріхом, який борить і поборює його (її, їх), і його молитвами помилуй мене грішного! В кого ми просимо милостині – в багатших чи бідніших за нас? Тому раз просимо молитов (милості) – то вони кращі-багатші за нас, незважаючи на їхню гріховність. Перша частина молитви – це милосердя до грішників, страждальців віку цього, а друга – смирення, упокорення перед ними як вищими за себе (смирення – це бути в стані: я гірший за всіх, я останній, я під усім творінням тощо).

Покажемо абсурдність (безумство і сліпоту) осудження на такому прикладі: паралізований, розслаблений, який прикутий до ліжка, осуджує боксера, що пропустив удар і опинився ненадовго на підлозі рингу (у нокдауні) у бою за звання абсолютного чемпіона світу в суперважкій ваговій категорії!? (Це тільки нокдаун, він підніметься і буде битися далі, і навіть переможе! Хто ти, що судиш чужого раба… він буде поставлений, встане після (гріхо)падіння і переможе! А ти пильнуй себе, як ти стоїш, точніше, лежиш на ліжку розслаблений гріхопадіннями своїми). Каліка осуджує здорового, сильнішого за себе, який спіткнувся! Господи, помилуй брата мого, допоможи йому встати, перемогти гріх, пристрасть і його молитвами спаси мене грішного! (Той, який падає, грішить (у стані нокдауну) – сильніший за мене. Тому, молитвами (або: заради нього) цього падаючого, грішника (вбивці, педофіла, содоміта, злодія, блудника…) спаси, помилуй мене, Господи! Помочі просимо в сильніших, багатших! Кожна людина сильніша, багатша, святіша за тебе).

(Християнство – це любов-милосердя до всіх і всього, і смирення перед усіма (я нижчий, останній, слуга-раб усім, я для всіх, я під усім творінням, всі вищі за мене); це жадання-горіння- ревність служити всім (любити всіх) в ім’я Господа Ісуса Христа на славу Бога Отця, щоб усі були спасенні, стали славою Божою, сповнилися повноти Духа Святого! Любов-Милосердя і Смирення! Смиренна Любов!).

Гріх осудження – це страшний цинізм, найлукавіша безумна і сліпа злоба. Щоб відчути тяжкість його, розкажемо притчу. Йде старенька бабуся (чи каліка, сліпий, інвалід, грішник…) і, спіткнувшись, впала (гріх – це падіння, гріхопадіння, зранення, покалічення себе). А ти, замість того, щоб допомогти їй піднятися, підбігаєш до неї і щосили б’єш її палицею (каменем) по голові!?? Саме таким страшним цинізмом є гріх осудження. Гріх – це падіння, згрішити – це завдати собі рани, покалічити себе, вкинути себе у вогонь страждання («пристрасть» від слова страждати). А той, хто впав (згрішив, чи падає-грішить), чого потребує, чого безмовно (самим фактом гріхопадіння) просить?! Милості, допомоги, підтримки, молитви, віри, надії, любові… А ми не тільки не допомагаємо, а ще до наявних ран, болю, страждань додаємо нових – кидаємо каміння у стражденного (гріх – страждання, пристрасть)! (Ах ти впала, ти поранила себе?! То на тобі ще палицею, каменем по голові; додамо тобі ще ран!?). В осудженні проявляється сатанинський дух, яким заражені сини віку цього! Осуджує, звинувачує прокурор – диявол, сатана! Милує, прощає, жаліє, спасає, лікує Захисник – Христос, Дух Святий, Бог!

Господи, помилуй брата (того, хто грішить), і його молитвами спаси, помилуй мене грішного! Ніколи нікого ні в чому не осуди – всіх милуй і перед усіма смиряйся. Завжди будь (намагайся бути) нижчим за всіх (під усім творінням): молитвами його (її) спаси мене, найбільшого грішника (що є гріхи ближнього (скалки) у порівнянні з моїми гріхами (колодами)?!). «Не судіть і не судимі будете, прощайте і вас простять, милуйте і вас помилують!». Осудження – діло сатани, лукавого (прокурора). Бог не суддя, Бог – Адвокат, Паракліт, Утішитель, Захисник, Спаситель! А диявол – наклепник, обвинувач, губитель, вбивця. Прокурор вимагає, домагається, дбає, щоб підсудний (навіть і невинний!) отримав максимальний строк і найтяжче покарання! А адвокат, захисник підсудного просить, навіть для очевидного злочинця, милості, зменшення строку, полегшення покарання! Будьмо адвокатами ближніх, захищаймо всіх, шукаймо для всіх пом’якшуючі обставини…³⁷ щоб оправдати, захистити грішника (звичайно, ненавидячи гріх, зло). Гріх, зло оправдати не можна, захищаємо, оправдовуємо грішника, а не гріх, злочинця, а не зло! Ненавидь зло, а люби, милуй, жалій, оправдовуй злочинця, грішника! (А сам грішник не повинен оправдовуватися, а смирятися і просити прощення, милості!).

Сторінки: 1 2