Суть усіх подвигів, діл – стяжати Духа Святого, Любов. Осудження (зневаження, відкинення ближнього, не прощення, не милування його) – це рух в протилежний бік від цілі, мети, суть якої – щоб усі були єдине, а це і є Любов, огортання-обіймання- вміщення в собі всіх і все, серце милуюче всіх і все, серце скорботне за спасіння, щастя всіх і всього (і диявола в тому числі; «всіх і все» – абсолютне). Єдиний, хто має право судити інших (грішників) – це безгрішний, тобто Бог! (Всі, хто стяжали Духа Святого, стали такими по милості, а не своїми силами чи знаннями; це ті, які пізнали, що вони ніщо, найбільші грішники, гірші за всіх!). Але Бог нікого не судить, Він – Любов, Він – Спаситель, Він – Милостивий Утішитель! (Бог не є правосудним чи справедливим:

ми згрішили, а Він Сина Свого Улюбленого віддав на Хрест, щоб ми (грішники, доброненависники, боговбивці) були спасенні; ті, які достойні ада і всіляких пекельних мук, вводяться в Рай насолоди, ба більше, в саме Царство Боже! Де тут справедливість, де правосуддя?!). Тому осуджує, звинувачує, засуджує тільки один – прокурор (диявол по-грецьки) – сатана, наклепник, людиноненависник, лукавий обманщик і ті, які служать сатані (які є духа сатани). Тому знаймо, що коли ми осуджуємо інших, якого ми тоді духа (святі навіть диявола не осуджують, а жаліють це нещасне створіння, і моляться, щоб духи, які в злі перебувають, були спасенні). Осудження походить від гордині, плекає і зрощує її. А головне – стяжати смирення, здатність прийняти Духа Святого. Бог тільки смиренним дає Благодать. «Коли б ви знали, що значить: милості хочу, а не жертви, то не осуджували б невинних». Ті, хто осуджують, судять, спираючись на закон, правила, на те, що зовні них, – тому завжди грішать, а милість – це Любов, це Сам Бог («Будьте милосердні, як Отець ваш Небесний милосердний»). Закон (символ якого – (сліпа) феміда із зав’язаними очима(!) і терезами в руках) – сліпий, а зряча тільки Любов-Милосердя! Хто має очі чути, нехай розуміє!

Якийсь явний грішник (блудник, вбивця, злодій…) може бути більшим за чудотворця, того, хто має дари Духа Святого (зцілення, прозорливості, мови…)! Той, хто подвоїв вихідні дані, тобто таланти (хто все, що мав віддав Богові, хто доклав творчих зусиль, щоб подвоїти таланти, які отримав від Бога) – той і великий, той і смиренний! Тому перші бувають останніми, а останні першими! Не судіть з вигляду, за кількістю: «дві лепти» (все маленьке) неспівмірно більші за «величезні надлишки». Кому багато дано, з того багато (× 2, подвійно) спитається, і кому мало дано – так само подвоєне мале спитається! Всі ті, хто подвоїли вихідні таланти, рівні перед Богом, і входять в радість Господа Ісуса Христа, входять у володіння всім Царством Божим. Кожна іпостась має подвоїти свої таланти (себе і все своє віддати Богові) – досягти обоження.

Не осуди – головна і найперша заповідь аскета-подвижника, оголошеного. В чому кого осудиш, в тому сам побудеш! Мета подвигу – отримати прощення. Не простить Отець Небесний тим, хто не прощає, не милує, хто осуджує, зневажає! Тому, якщо осуджуєш, зневажаєш ближніх, подвизайся скільки хочеш, хоч виверни себе навиворіт – нічого доброго в тебе не вийде, тільки в суд і в осуд.

Де немає смирення – там осудження. Чому в сім’ях немає миру? Чоловік осуджує жінку, жінка – чоловіка! (Замість того, щоб бути (милосердними) адвокатами одне одному, чоловік і жінка стають (немилосердними, жорстокими) суддями одне одному!?). То звідки візьметься мир?! Немає милосердя і смирення! Всі винні, і насамперед Бог, бо Він стоїть за цим усім, що зовні мене: це Він сотворив і дав Єву, це Він сотворив змія… У всьому винен Бог!? Осуджуємо-засуджуємо-звинувачуємо усіх і все! Звідки буде мир?! В чому кого осудиш, в тому сам побудеш! В ті самі гріхи, в яких осуджуєш ближнього, або ще тяжчі, неодмінно, за законом духовним, впадеш (якщо не покаєшся, не смиришся, не помилуєш)! Тому той, хто став на путь оголошення-покаяння, повинен пильнувати насамперед, щоб нікого ні в чому не осудити, щоб у нього до всіх було милосердя і перед усіма смирення (я нижчий, гірший за кожну людину, кожний ближній вищий за мене). А інакше ніщо жодної користі не принесе, ніякі труди і подвиги. Любов і Смирення! Мета всіх подвигів – Любов (Милосердя) і Смирення! Ознакою того, що оголошений правильно подвизається, готується до хрещення Духом Святим, є входження його у стан, коли він боїться осудити (будь-кого і в будь-чому) – має страх Божий. А той, хто не пильнує себе (особливо в осудженні, судженні), той путі істини ще не пізнав, той ще блукає широкими дорогами безумія, егоїзму, сліпоти духовної та невідання законів Духовного життя!

Мета життя людини – стяжання Духа Святого. Дух Святий – Утішитель, Адвокат, Милосердя, Смирення… і тому той, хто хоче стяжати Духа Святого, має дбати про ці Божественні чесноти. За найменший порух-помисел осудження Дух Святий полишав подвижників (тих, хто був причасний Його) на багато років (термін залежить від стяжання Богоприїмного смирення), аж поки граничним упокоренням, самоумаленням, серцем смиренним і сокрушенним, спасительною, богоугодною свідомістю-помислом (я – ніщо, найбільший грішник, під усім творінням, черв’як, а не людина, порох і попіл тощо) знову не приймали Духа Святого! (Така Божественна педагогіка). Інакше бути не може, бо той, хто осуджує іншого, стає на бік диявола-прокурора. Що спільного між Адвокатом-Утішителем і прокурором, між світлом і темрявою, між Богом і сатаною? Так Господь врозумляє тих, хто допускає в себе дух осудження («падінню, – говорять Отці, – завжди передує гордість, звеличення себе, вивищення над іншими, зневага, осудження ближніх»). А що ж тоді чекає на нас, які тільки тим і зайняті, що осуджуємо всіх направо і наліво; всі наші бесіди- розмови побудовані на осудженні інших (не вірите? Попильнуйте за собою хоч трошки, і самі переконаєтесь в істинності нашого свідчення). Про яке стяжання Духа Святого ми дбаємо при цьому? По-перше, навіть не здогадуємося, що мета нашого життя, існування – це стяжання Духа Святого, а по-друге, тільки те і робимо, що є противне Духові Святому, хулимо Духа Святого! Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас, грішних (лукавих і лінивих) рабів Твоїх!

«Хто ти, що осуджуєш чужого раба? А ти чого осуджуєш брата твого? Або й ти, чого зневажаєш брата твого? Усі ми станемо перед судом Христовим… Отже, кожен з нас дасть за себе відповідь Богові (як ти любиш-милуєш? Страшний Суд – екзамен- іспит на любов-милосердя! Пильнуй себе, щоб ти був готовий здати іспит; на іспиті (Страшному Суді) ти сам за себе будеш відповідати: що вивчив, які навики здобув – милувати, жаліти, співчувати, співстраждати… чи ненавидіти, осуджувати, зневажати, гидувати…). Не будемо ж більше судити один одного, а краще думайте про те, щоб не давати ближньому приводу до спотикання або спокуси (любіть-милуйте одне одного)» (див. Рим. 14: 10-13).

На Страшному Суді кожна людина пізнає свої гріхи і нікого вже не осудить; як і фарисеї докорені совістю, згадавши свої гріхи, вийшли геть і не осудили цю нещасну жінку, спійману на перелюбі, яку хотіли побити камінням (див. Ін 8: 1-11). Господь також нікого ніколи не осуджує: «і Я не осуджую тебе»; залишається грішнику не осудити себе, простити себе, помилувати себе і виконати заповідь Божу: іди, і віднині більше не гріши; іди в Життя Вічне, іди до обоження Духом Святим, не живи без Духа Святого, а живи для стяжання Духа Святого!

«Хто буде звинувачувати обраних Божих? Бог виправдовує їх. Хто осуджує? Христос Ісус помер, але і воскрес: Він і праворуч Бога, Він і піклується за нас» (див. Рим. 8: 31-39). Головне – не осудити самого себе!

«Не судіть, то і вас не судитимуть; не осуджуйте, то і вас не осудять; прощайте, то і вас прощатимуть (милуйте, то і вас помилують)» (див. Лк. 6: 37).

Не суди – і тебе ніхто ніколи не осудить! Бо в цьому світі суддя один (єдиний) – це ти!³⁸ Бог є Любов! Бог не суддя, і не судить нікого! Бог або підсудний (розіп’ятий), або Адвокат- Захисник-Заступник-Паракліт-Утішитель! Диявол – не суддя, диявол – прокурор, наклепник, обманщик, обвинувач!

Простіть – і вас простять! Бог є Любов – ще до створення світу всім усе простив – щомиті, повсякчасно Любить усіх Божественно, Любовно все приймає, тримає у Своїх Отцівських обіймає, ведучи все і всіх до обоження в Сині Духом Святим! Якщо ви не будете прощати, то і вас не простять! Хто не простить? Ти сам себе не простиш!!! Бог тебе простив, а ти себе не простиш за все, що чинив злого! Найважче простити самого себе! Особливо тоді, коли ти збагнеш, що для тебе всі (і друзі і вороги, і ближні і дальні – всі, абсолютно всі іпостасі) були благодійниками (Бог є Любов, Любить тебе Божественно (промишляє про тебе) через усіх і через усе), всі служили тобі, творили тобі благо (по Милості Бога, Який все на добро кожному направляє і подає-допускає), а ти їм за добро-благо відплачував злом, ненавистю! І як зможеш простити себе… тоді, коли ти не вмієш прощати, коли ти ніколи не прощав?! Ось ад- пекло – муки совісті! Якщо ви будете прощати ближніх і Бога від серця, то зможете і себе простити! «Суд без милості тому, хто не творив милостині!». Хто не милував – він себе не простить, не помилує, а осудить і засудить на ад-пекло, не схоче увійти на Євхаристійну Вечерю, хоча Бог кличе всіх у Царство Боже, а він не захоче, як старший брат блудного сина (див. Лк. 15: 28).

Милуйте і помилувані будете! (Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть!). Любіть і любимі будете! Потрібно упразднити свій ад-пекло, бо зовні – Царство Боже! «Виходьте вірні (з власного ада-пекла) до воскресіння» милосердям і смиренням! Господи, помилуй брата (сестру), який грішить (страждає, мучиться), і його молитвами спаси, помилуй мене грішного (я гірший за всіх, найбільший грішник)! Ось найкоротший путь до Царства Божого! (Милосердя без смирення плекає гординю – оскільки я милую, то я більший за того, кого милую (пригадайте фарисея (з притчі про митаря і фарисея), який милостиню давав і плекав цією чеснотою погибель собі – диявольську гординю; осуджував, зневажав людей: митарів, блудників, убивць…). Тому немає добродітелі без смирення! Смирення – це суть добротності всякого діла, всякої чесноти! (Без смирення немає добра, не можна нічого доброго зробити). Бо і суть усіх діл – стяжати смирення! Тому завжди треба повергати себе перед ближнім своїм, упокорювати себе (свій гордий помисел), вважати себе нижчим за ближнього, гіршим, останнім! Добрі діла без смирення плекають гординю, і людина, якщо не стане на путь Істини, Православ’я, стане святим сатаною – буде мати всі чесноти, але запечатані вони будуть не смиренням, а гординею! Тому милую всіх і водночас смиряюсь перед усіма! Тому: Господи, помилуй брата (грішника: маніяка, терориста, педофіла, блудника-перелюбника, циніка…) і (найголовніше – упокоритися перед цим грішником) його молитвами (бо він кращий за мене, ближчий до Бога, ніж я, цей грішник має більше дерзновення перед Богом, ніж я; і це не лукавство, чи самообман – пригадайте, що 0,0000001 таланта (подвоєного) > 25 талантів (які є тільки четвертою частиною від вихідного дару – 100 талантів)) помилуй мене грішного!).

Адвокат завжди шукає милості, послаблення, заступається за злочинця (навіть маніяка, терориста – явного для всіх злочинця, який і сам зізнався у своїх злочинах. Уподібнюймось Адвокату, Богу Спасителю, Паракліту-Утішителю! Щоб на Суді стати собі адвокатом, а не суддею чи прокурором! Хто осуджує, звинувачує?! Прокурор-диявол! Якщо ми станемо нездатними осуджувати, судити – бути прокурором чи суддею, а станемо милостивими адвокатами всіх людей (і диявола і бісів у тому числі), то коли постане питання: що робити з нами (зі мною), я, маючи навик милувати (захищати, оправдовувати, утішати) всіх (бажати всім Щастя – пізнати Бога в Ісусі Христі Духом Святим, щоб усі успадкували Царство Боже), зможу помилувати і себе, простити себе і засудити себе на Життя Вічне, на Царство Боже, на Любов до Бога і образу Божого (до кожної тварної іпостасі).

Бог увесь суд віддав Синові і всім дітям Божим. (Господь Ісус Христос, Син Божий нікого не судить – всіх Милує-Любить, спасає, вимолює!). Єдинородний Син Божий Ісус Христос засудив себе на вірність, послух Отцеві, на Царство Боже! А на що засудять себе решта дітей (всі люди, сини віку цього), це вже від них залежить – вони судді самі собі, і в їхній владі (яку дав їм Отець) судити: засудити Христа (Бога) на смерть, розіп’ясти, вигнати зі свого життя, або розіп’ястися з Христом і впустити Христа Бога (Царство Боже) в своє серце! Бог нікого не судить! Бог є Любов! Ось чому Суд Божий страшний! Бо суддя на Ньому – я сам собі! А як важко засудити себе до Раю (точніше, до Царства Божого), до Щастя, путь до якого – Хрест Христів, і як легко і жаданно (пристрасно) засудити себе в ад-пекло! Пильнуймо, повсякчас молімось, щоб не увійти у спокусу!

Суд Божий – Страшний, бо суддя на ньому я (кожен сам собі)! Бог є Любов, тому нікого не судить, а Любить-Милує, Спасає, тому Бог або підсудний (розіп’ятий), або Адвокат, Утішитель, Заступник, Захисник-Спаситель, а дияволу владу судити ніхто не давав, він тільки прокурор-наклепник (він сам вибрав це «служіння»). Хтось скаже: якщо я суддя самому собі – то це прекрасно: я присуджу собі все найкраще, засуджу себе на Вічне Блаженство!? А я спитаю такого мрійника: а чому ти нині, вже тут і зараз не засудив себе на Царство Боже (яке вже настало!), на Радість, Свободу, Любов у Дусі Святому, а мучишся, страждаєш в аду-пеклі самості-егоїзму- гордині (від різноманітних пристрастей)?! Царство Боже настало (Дух Святий вже во Христі вилитий на всяку плоть) і хто хоче, той тут і зараз входить у нього, через хрест Христів, шляхом слідування за Христом, несучи свій хрест! Замість того, щоб засуджувати себе у Царство Боже, люди засуджують себе й інших во ад-пекло гордині-егоїзму, темряви, смутку, нарікання, претензій, гніву, злоби… Якщо не покаємось, то ми на Страшному Суді Божому засудимо себе до ада-пекла, і Бог не випросить нас у нас самих! Пильнуйте і моліться, щоб не увійти у спокусу!

Гріх осудження (і як наслідок: зневаження, приниження, ставлення до людини, як до мерзоти, гидоти, нічтожества) настільки тяжчий за будь-який інший гріх, що Сам Господь Ісус

Христос сказав: «Лицеміре, вийми перше колоду з ока свого, і тоді побачиш (милосердним, простим, світлим оком любові-милосердя- смирення), як вийняти скалку (пилинку) з ока брата твого» (див. Лк. 6: 42); і гріх ближнього (будь-який: вбивство, педофілія, гомосексуалізм, блуд… осудження (ми вміємо осуджувати тих, хто осуджує, за те, що вони осуджують – це повне безуміє!)) уподібнив скалці (пилинці), а осудження – колоді. (Гріх осудження тяжчий за будь-який гріх, бо той, хто осуджує, обов’язково впаде (якщо не покається) в той самий гріх, за який осудив-зневажив ближнього (за законом духовним: в чому кого осудиш, в тому сам побудеш), або в ще тяжчий гріх впадеш (тобто грішить так само, як і той, кого осудив), але до того самого гріха, в якому осудив ближнього, ще додається гріх осудження-зневаження-лицемірства-лукавства, за один лише який (без інших гріхів) людині велике горе (див. Мф. 23). Ближній згрішив, а той, хто осудив, крім того, що згрішив тим самим гріхом, додав ще й гріх лукавства-лицемірства-безумія- сліпоти!). Осудження перевершує будь-який інший гріх. Немає нічого тяжчого, немає нічого гіршого від осудження (за яким завжди слідують: зневага, приниження, гидування, мати людину за ніщо, ставитись до неї, як до потвори, мерзоти, нечистоти) ближнього. Ніщо настільки не прогнівляє Бога, ніщо так не оголює людину і не призводить до богооставленності, ніщо так не віддаляє людину від Бога, як осудження, злослів’я, зневага, приниження ближніх (а кожен ближній, і особливо один «з малих цих» – це Христос – див. Мф. 25). «Носіть тягарі один одного!». «Любов покриває безліч гріхів!».

Осудження завжди йде після суду. Тому, щоб не осуджувати, потрібно не судити (нікого і ніщо, ні про кого і ні про що)! Навіть не брати участь у суді. («Блажен муж, що не йде на раду нечестивих (суддів, які всіх і все осуджують), і на путь грішників (лукавих лицемірів, які осуджують людей, заявляючи, що вони «не такі, як інші люди) не стає» (див. Пс. 1)). А якщо не можеш не судити (не бути присутнім на суді, там, де судять, осуджують), уникнути суду (залишити це зібрання, дійство), виносити судження (з приводу когось, чогось), то будь на ньому в ролі адвоката (миротворця)!

Не осуджуй! А щоб не осуджувати – не суди, не пхай носа туди, куди не просять! Добре чи зле, недобре зробила людина? – не суди ні людей, ні їхні вчинки (якщо це не твоє служіння). Розсуджуй (будь свідомим) безперестанно, але нікого і ніщо не суди, не будь суддею нічого і нікого, а тільки адвокатом (захисником-утішителем), якщо не можеш уникнути участі в суді! Судити про щось і про когось (він вбив, він вкрав, він зрадив…) – це ще не осудження (він вбивця, блудник, негідник, злочинець тощо). Але той (грішник), хто судить (спішить судити), неодмінно впаде в осудження! Розсудливість (усвідомлення реальності, бачення всього і всіх у світлі Істини, Правди, Любові-Милосердя) – це найбільша чеснота. Без розсудливості не існує жодної чесноти. (Розсудливість – найбільша чеснота, а осудження – найбільший гріх! Пильнуйте, як небезпечно ходите!). Але розсуджувати (бути миротворцем, нести істинний мир в любові-милосерді) і судити та осуджувати – це вказівки на різні реальності-дії-стани (хоча мають спільний корінь-суть – «суд, судити»). Роз-судити – це помирити, примирити, з’єднати (в істині і добрі, в любові-милосерді) ворогуючі сторони; о-судити – це роз’єднати, розділити, поділити, відкинути… Біймося судити, пильнуймо самих себе, судімо про себе, а не про ближніх, себе засуджуймо до ада-пекла, а не ближніх (за яких помер Господь Ісус Христос, щоб спасти, визволити їх від ада і смерті). А якщо ти не судиш-осуджуєш ближніх, то і тебе ніхто не судитиме і не осудить! Пильнуймо, щоб нікого не осудити і повсякчас будьмо розсудливі!

Буква вбиває, а дух, суть животворить! Не судіть з вигляду, «не за обличчя судіть, а за серце» (Григорій Сковорода). А серце бачить тільки Бог! А ти віруй в людину (образ Божий). Хто бачив ближнього свого, той бачив Бога свого! (Мій ближній – мій брат, мій Бог!). Саме такими бачать людей святі, будучи в Дусі Святому.

«Радосте моя» – говорив кожній людині прп. Серафим Саровський. Але безумні і сліпі лицеміри з лукавими очима «бачать» тільки зло («неіснуюче», минуще),  а добра не бачать,  промислу Божого  не бачать. А в кожній людині – яку невимовно Любить Богом – стільки добра, що зло, яким хворе єство людське, це те саме, що крапля води (= зло) у порівнянні з океаном (= добро). Але безумні і сліпі не бачать добра. Не може бачити добро «лукаве око», воно все сприймає як зло, все бачить злим. Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога і образ Божий в кожній іпостасі. Тому нікого не суди, не осуджуй, а милуй, жалій, люби – і ніколи не помилишся, бо кожна людина потребує милості. Необхідно повсякчасно пильнувати, щоб наше око було завжди просте, щире, милосердне, і не забувати, що за видимим (очевидним), минущим, за формою, буквою стоїть невидиме: суть, дух, іпостась, незмінне, вічне…

Нікого не суди, не осуджуй – ти нічого не знаєш про минуле цієї людини (напр., див. вище історію про двох дівчат-сиріт), а воно було точно не медовим, раз людина зараз перебуває в такому пристрасному стані, грішить-страждає. З цих помислів (жаління, співчуття, співстраждання) бери силу для щирої молитви: Господи, помилуй його (її, їх), і його молитвами (або: заради нього) помилуй мене грішного! (Милосердя без смирення плекає гординю! Тому обов’язково смиряйся, силуй себе смиритися перед кожною людиною, кидайся в ноги тому, в кого просиш молитов). Ці ліки (милосердя і смирення) не мають протипоказань, тільки потрібно не займатися самолікуванням. Немає чесноти без розсудливості, без поради (суть духовного життя – віра в промисел Божий, розсудливість з порадою). Ці помисли-діла-ліки потрібно вживати як при боротьбі з пристрастями осудження, гніву, дратівливості, жорстокості, немилосердя, злоби… так і для профілактики запалення пристрастей (симптомів гріха-безбожності-егоїзму- гордині). Не забуваймо найголовнішого – вгамовує пристрасті і лікує хворобу тільки Лікар-Спаситель-Зцілитель Господь Ісус Христос, а наше діло – ревно, щиро, православно (за законами духовного життя) боротися з пристрастями (симптомами хвороби гріха), щоб стяжати смирення, яке є тією єдиною необхідною умовою прийняття Євхаристії, Тіла Христового, хрещення Духом Святим!

Ви запитуєте, як святі могли (щиро, не обманюючи ні себе, ні інших) вважати себе гіршими за явних грішників (маніяків, вбивць, педофілів, «голубих», блудників, злодіїв, корупціонерів, сатаністів…)?! Все дуже просто. Я знаю, що брат грішить (блудить, вбиває, краде, заздрить, ненавидить… називайте будь-які гріхи, пристрасті), я знаю також (насамперед), що я в Дусі Святому, що я християнин (бачу в собі плоди Духа Святого: любов, радість, мир, доброта… маю, для служіння, разноманітні дари Духа Святого: відання Таїн Божих (пророцтво), вчительство, прозорливість, чудотворіння, зцілення…), і я знаю достовірно (в Дусі Святому), що я гірший за цього грішника (вбивцю, маніяка, педофіла, перелюбника…)!!! (Для святих ближній – це Бог: хто бачив брата свого, той бачив Бога свого, а перед Богом (живим образом Божим) як не впокоритися, не смиритися?!). Святі – смиренні, які знають правду про себе: як багато мені дано, і як мало я приношу плодів!? Пригадайте, що ми говорили про таланти, які потрібно подвоїти, і що за небесною математикою більший той, хто доклав більше зусиль (напр., 0,0000001 таланта (які є 50 % від вихідних талантів) 25 талантів (які є 25 % від вихідних талантів), тобто один примножив вихідні таланти на 50 %, а інший тільки на 25 %). Ось так святі щиро, істинно (в Дусі Святому, навчені Духом Святим) вважають себе, бачать себе гіршими за всіх, під усім творінням! Ознака святості – смирення – бачити себе під усім творінням, бути останнім, бути рабом усім (це бути кафоличною іпостассю, яка все тримає, тому є під усім – як фундамент (під-ставка = іпо-стасіс), який під усією будівлею і всю її тримає… Все тримає Господь Ісус Христос, а святий єдине з Христом…). А путь до святості, до хрещення Духом Святим – милосердя і смирення: аскетично милую, жалію, співчуваю, співстраждаю, люблю кожну людину (= бажаю їй щастя і роблю все, що можу, щоб вона досягнула його), і аж надто силую себе любити-милувати ворогів своїх, і смиряюсь, упокоряюсь, умаляюсь перед кожною людиною, падаю під ноги їй – і це все заради Господа Ісуса Христа на славу Бога Отця! І найбільший ворог (перепона) на путі покаяння, на шляху до хрещення Духом Святим (на шляху до Щастя, Царства Божого) – це осудження (це матір і водночас дитя жорстокості, немилосердя, цинізму, злоби, гордині (самозвеличення: я не такий, як інші люди, або як цей грішник, мерзотник, нічтожество…)). Осудження – ознака того, що людина рухається в протилежному напрямку по відношенню до Щастя (уподібнюється прокурору-дияволу, а не Адвокату-Утішителю; сатані, а не Богові), перебуває в стані богоборства, хули на Духа Святого (противлення Духові Святому, засуджує тих, кого захищає Дух Святий, засуджує до ада-пекла тих, кого спасає, оправдовує Христос…).

***

Щоб побачити гріх, хворобу безбожності-смерті, потрібно приборкати симптоми її (найперше сліпоту і безуміє; пристрасті сліпі і, будучи задовільнені, породжують ще більшу сліпоту; пристрасті безумні і якщо їх задовільняти, потурати їм, то вони призводять до ще більшого безумія, одержимості, рабства) – прийти до тями, до себе, до свідомості (до усвідомлення: хто я, де я, в якому я стані, яким я маю бути, Хто є нормою для мене тощо), а далі – покаяння-оголошення, підготовка до операції (хрещення Духом Святим). Спасає-лікує-зціляє від гріха (та від пристрастей – симптомів гріха) тільки Христос, і тільки тих, хто захотів («хто хоче…») бути здоровим, зціленим (обоженим, єдиним з Богом в Дусі Святому) і всього себе віддав, увірив Христу Богові, Якого в процесі підготовки до хрещення (боротьби з пристрастями) пізнав як Всепереможну Любов-Милосердя. Як плекається смирення (усвідомлення власного безсилля, немочі, убогості Духа) і довіра до Бога, до Господа Ісуса Христа? Оголошений, намагаючись виконати заповідь Божу (Любити Бога і образ Божий), бореться з якоюсь пристрастю – в нього своїми силами нічого не виходить, він волає до Бога, до Господа Ісуса Христа про милість-спасіння, і Господь спасає… І так людина поступово, мало-помалу пізнає свою неміч, безсилля (не можу перемогти найменшої страсті, найменшої спокуси) і велику Любов Божу, допомогу, спасіння від пристрастей у молитві до милосердного Бога. І цей процес, педагогіка приходу до тями (пізнання немочі своєї та зростання довіри до Бога, до Господа Ісуса Христа) завершується всецілою смиренною довірливою віддачею себе Христу Богові, Який і хрестить Духом Святим.

Людина приходить до Отця тільки через Сина. Пізнаємо Отця, єднаємось з Богом Отцем тільки в Сині Отця, Господі Ісусі Христі Духом Святим. «Вони (лукаві лицеміри, безумні і сліпі…), дивлячись, не бачать (сліпі, хоча переконані, що вони зрячі!?), і, слухаючи, не чують, і не розуміють (безумні, хоча вважають себе вчителями і знавцями таїн Божих!?); і збувається над ними пророцтво Ісаї, яке говорить: слухом почуєте – і не зрозумієте, і очима дивитись будете – і не побачите. Бо згрубіло серце людей цих, і вухами туго чують, і очі свої стулили, щоб не побачити очима, і не почути вухами, і серцем не зрозуміти, і не навернутися, щоб Я (Господь Ісус Христос, єдиний Спаситель-Зцілитель) зцілив їх» (див. Мф. 13: 13-15). А до Сина приходять тільки ті, хто пізнав гріх свій (побачив і збагнув свій пагубний, пекельний стан), нужду у Спасителеві! (Ви мене здивовано запитуєте: невже ти зараз знову будеш говорити те саме, що ти говорив у попередньому абзаці?! Обов’язково, тому що це принципіальні речі, без розуміння яких неможливо знайти вузький шлях істинного покаяння та тісні ворота самозречення і віддачі себе Христу (див. Мф. 7: 13-14, Лк. 13: 23- 24)). В процесі підготовки до хрещення – втихомирення пристрастей (симптомів хвороби гріха-безБожності-егоїзму- гордині) людина пізнає свою неміч (нічого не можу доброго зробити, навіть найменшої пристрасті подолати…) і велике Милосердя Боже, поміч, спасіння Господа Ісуса Христа. Господь вгамовує бурю пристрастей – тільки Він єдиний! Оголошений молить-благає, волає-голосить до Христа день і ніч зі сльозами, і Господь, Який все на добро направляє, Який добре знає, скільки кому потрібно потерпіти в пекельному вогні пристрастей (щоб добре смиритися), не забариться спасти обранців своїх (див. Лк. 18: 1-8). Процес підготовки до хрещення (пізнання немочі своєї і спасіння від Бога) зображений на євангельській іконі у фрагменті втихомирення бурі на морі (див. Мк. 4: 35-41). Ученики боролися за життя під час бурі на морі і в цій боротьбі пізнали безсилля своє («Наставнику, гинемо») і велику милість Божу, всесильність Господа, Який втихомирює бурю (пристрастей) одним словом («і настала велика тиша, мир…»). Отак людина, борячись (поки Господь «спить», не втручається, не допомагає) пізнає неміч свою, безсилля своє і Спасителя свого – Ісуса Христа, Який не бариться і на молитву (денно-нічну) відповідає спасінням (утихомирює пристрасті). І так смирення і довіра до Господа Ісуса Христа ростуть, аж поки не виростуть у всецілу віддачу себе Богові – аж тоді Бог хрестить Духом Святим. Вгамування пристрастей – це не мета, а засіб, необхідна умова для звершення Хрещення. Втихомирені пристрасті – це ще не християнство, а тільки підготовка до операції-трансплантації (Хрещення Духом Святим). Християнство – це прийняти в утробу серця-іпостасі Вогонь П’ятидесятниці! Операцію ніхто не звершує, поки у пацієнта не будуть нормальні показники температури, тиску, аналізи крові тощо (тобто приведені до «норми» симптоми хвороби). Так само операцію Хрещення Господь звершує тільки тоді, коли всі пристрасті у нормі. Пристрасті – це викривлені природні енергії- сили людського єства, які діють протиприродно, тобто безумно, сліпо, егоїстично. Наприклад, гнів: замість того, щоб гніватись на зло, ненавидіти зло, людина почала ненавидіти людину. Пристрасті не знищують цілком, а приводять до норми, так само, як температуру із 40 градусів збивають не до нуля, а до 36,6. (Гнів знищити неможливо – це було б рівносильним знищити людське єство (енергією, властивістю якого є гнів та інші хотіння, які в гріху стали по-хотями, егоїстичними хотіннями-бажаннями), а його ж потрібно зцілити, зробити доцільним). Безпристрасна людина – це не людина, в якої немає бажань-хотінь, а в якої вони (сили-енергії- бажання-воління) нормальні, доцільні (гріх – це не влучити в ціль), тобто любовні, смиренні, свобідні, милосердні, а не егоїстичні, сліпі, безумні (несвідомі, безрозсудні, неіпостасні). Безпристрасна людина – це здорова людина, нормальна (так само, коли кажуть про когось: в нього немає температури, тобто вона нормальна, 36,6). Людина сама не може не тільки зцілитися від хвороби гріха, а навіть привести до норми найменшу пристрасть (симптом цієї хвороби) – цю милість звершує у оголошеному тільки Господь, зважаючи на його смиренні денно-нічні волання-моління про спасіння. Отже, оголошення-покаяння – це боротьба, подвиг виконання заповідей Божих і безперестанна молитва-голосіння про спасіння, помилування: «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного!». Боротьба, подвиг – щоб пізнати неміч, смиритися, а молитва – щоб отримати спасіння як Дар, Благодать! На превеликий жаль, зараз мало хто розуміє ці прості істини віри Православної, а більшість «християн» блукають в безумії та сліпоті, лукавстві та лицемірстві по широких шляхах різноманітних ересей, оман, лжевчень, байдужості, безвідповідальності… Господи, нехай всі люди пізнають Тебе і путь до Тебе Духом Твоїм Святим!

Сторінки: 1 2