Тому даремно сподіватися, що наші аргументи (чи роз’яснення) хтось буде з вами слухати – вони чують тільки себе та свого господа – диявола, антихриста! Залишмо їх, це сліпі мерці! А для вас – читачів, свідків цієї дискусії-полеміки, скажемо декілька слів (це ж прості очевидні речі), точніше, нагадаємо, бо ми вже в ІІІ ч. детально говорили-свідчили про те, що «перебування в Дусі Святому» в Старому і Новому Завітах – це два абсолютно різні онтологічні стани! В Старому Завіті всі пророки були в Дусі Святому, але не були християнами, вони навіть гадки не мали, що таке християнство: «око не бачило, вухо не чуло, і на серце людині (навіть найбільшому старозавітному пророку, який перебував у Дусі Святому) не приходило те, що приготував Бог тим, хто любить Його. Християнам (тим, хто вступив із Богом у Новий Завіт во Христі) Бог відкрив це Духом Святим» (див. 1 Кор. 2: 9-10)! Іоан Хреститель став християнином вже за гробом, після розіп’яття Сина Божого, Воскресіння, П’ятидесятниці!!! «З народжених жінками немає жодного пророка, більшого за Іоана Хрестителя, але найменший у Царстві Божому більший за нього!» (див. Лк. 7: 28). Отже, бути в Дусі Святому (у Старому Завіті, в якому і був Іоан Хреститель в ІІ ф. і., бо християнином став уже в ІІІ ф. і.) зовсім не означає бути християнином (в Дусі Святому в Новому Завіті, Шлюбі з Христом): Іоан Хреститель в Дусі Святому, але не християнин!!! Християнином став Іоан Хреститель (як і всі старозавітні праведники), коли свідомо увірував в Господа Ісуса Христа, і прийняв Духа Святого, став членом Тіла Христового, Новозавітної Церкви! Донині (і до кінця історії, світу цього; в ІІ ф. і.) в Новий Завіт (в Церкву Духа Святого, в Тіло Христове) вступають тільки праведники Старого Завіту (смиренні, тобто ті, які знають правду про себе – я нічтожество, яке в аду-пеклі перебуває, і правду про Бога, Який так полюбив і любить нас (про Божу Невимовну Любов), що послав у світ (на спасительну Хресну Жертву) Сина Свого, щоб усі спаслися Ним, віруючи в Нього, в Ісуса Христа), які СВІДОМО і ДОБРОВІЛЬНО віддають, ввіряють себе Господу Ісусу Христу, Спасителю і Богу! Дух Святий дихає, де хоче (і в младенцях в утробі матері (в І ф. і.), і в новонароджених дітях, і в пророках, і у всіх (у ІІ ф. і.), на кого хоче дихнути, і в ІІІ ф. і.), і всіх надихає шукати Христа, готує до того, щоб прийняти Христа, увірувати у Христа, свідомо віддатися Христу (див. в Діян. 10 історію хрещення Корнилія сотника)! І тим, хто вірує в Христа, дарується Дух Святий як Друга Божественна Природа по благодаті (християнин – двоприродна істота; в одній тварній іпостасі, після хрещення Духом Святим, вже є дві природи: тварна і Нетварна (по благодаті), людська (тварна) і Божественне Єство по Благодаті; язичник – має тільки людське єство, а християнин – Тіло Христове, обожене людське єство, тварну Воскреслу природу і Божественну по Благодаті, які незмінно, незлитно, нерозлучно і нероздільно з’єднані в одній іпостасі! Во Христі, в Божественній Іпостасі Сина Божого, з’єднані дві природи – тварна і Нетварна; Ісус Христос – абсолютна людина і абсолютний Бог по природі, а християни – люди і боги по Благодаті!). Язичник (не християнин) – одноприродна істота (на яку або Дихає Дух Святий, або не дихає; яка перебуває в Дусі Святому (як пророки старозавітні) чи ні), а християнин – двоприродна істота (в якій тварна і Нетварна (по Благодаті) природи незлитно і нероздільно з’єднані); християнин – досконала людина і бог по благодаті, а не християнин (старозавітна людина: праведник, пророк, язичник, сатаніст, єретик…) – просто людина (в Дусі Святому чи не в Дусі Святому); християнин не просто в Дусі Святому перебуває, він весь стає Духовний, Духоносний, Благодатний, Дух Святий для християнина не просто гість, Який повіває час від часу, а його Природа, Дух Святий в Християнах – Вода, яка виходить з їхніх сердець і тече в Життя Вічне!!! В Старому Завіті пророки були в Дусі Святому, але Дух Святий не був у них («з вами є (зовні вас) і у вас буде (після Хреста, Воскресіння, П’ятидесятниці)» див. Ін. 14: 17), Дух Святий був для них (старозавітних праведників, пророків) чужим, зовнішнім, як гість, який приходив і йшов, як вітер, а в Новому Завіті, в християнах Дух Святий – це їхня друга природа (по Благодаті), Дух Святий мій, рідний мені, як моя людська природа від народження, так само Дух Святий – це моя друга природа, яку я отримую в другому Духовному Народженні, в Хрещенні Духом Святим, в Зачатті від Бога, я вже бог по природі (причасник Божого єства за благодаттю, як причасник людського єства за природою), я не просто в Дусі Святому, я Духовний, Дух Святий – моя природа (по Благодаті)!!! (Зачатий від Бога вже не грішить, він вже не може грішити, бо сім’я Його перебуває в ньому – див. 1 Ін. 3: 9). Християнин (особистість, яка іпостазує дві природи незлитно і нероздільно з’єднані, двоприродна іпостась) завжди відчуває в собі дві природи, дві волі, два хотіння – християнин завжди перебуває в Дусі Святому (в Другій, Духовній своїй природі, так само як у своїй людській природі), обожується, Дух Святий заквашує все єство людське, Дух Святий обожує тварну Іпостась, навчає тварну іпостась (християнина) жити згідно зі своєю Божественною Природою (по Благодаті), бути богом, аж поки все не обожиться, поки не виросте іпостась у міру росту Христового. А в Старому Завіті людина була чужа Духу Святому, вона була в Дусі Святому (але Дух Святий не був у ній!) і залишалася плотською, гріховною, без-Божною, Дух Святий був для неї як зовнішнє тепло, світло, зовнішня, чужа сила (перестала діяти на мене ця Сила – і мені стало холодно, темно, самотньо…), а в християнах, які вже не плотські, не гріховні, не без-Божні, а Святі, Духовні, оБожені, в яких Дух Святий діє не зовні, а в серці їхньому, в яких Тепло, Світло, Благодать, Відання, Сила, Любов… сповнює їх зсередини (як енергії їхнього єства! А не щось зовнішнє!), вони (християни) є джерелом Благодаті (по Благодаті), вони є Світлом, Радістю, Життям (яке мають, по Благодаті, в самих собі, як своє єство) за власною Божественною Природою (за Благодаттю)!!!

Відчуваєте онтологічну різницю, мої любі, між Старим і Новим завітом – хоч трохи?! Коли ти не просто теплий (нагрітий, зігрітий ззовні, бо за своєю природою – егоїстичною, яка відірвана від Бога, – ти холодний), у світлі, о-світлений, про-світлений (за природою темний – освітлений ззовні), а сама твоя природа – Тепло, Світло, Радість, Мир, Насолода… Ти не просто (тимчасово, кимось ззовні) нагрітий, освітлений, втішений… а ти сам – Тепло, Світло, Радість, Мир… за «необхідністю», по природі Духа Святого (за Благодаттю), ти не можеш не Світитися, не Радіти, не бути Щасливим… (Перед хрещенням ти (християнин) свобідно, свідомо віддав себе в рабство Господу Ісусу Христу, в рабство Любові, Радості, Свободи, Насолоди, «необхідності» обоження…)! Хто має очі чути, нехай розуміє, а хто відає те, про що свідчимо, нехай разом з нами прославляє Милостивого Бога-Любов, Який дав нам владу бути дітьми Божими, богами по Благодаті!!! Слава Тобі, Боже! Слава Тобі, Боже! Слава Тобі, Боже! Пресвятая Тройце, Боже наш, слава Тобі навіки!

Іоан Хреститель – це муж Старого Завіту! Старий Завіт (і все, що в ньому) – це тінь реальності Нового Завіту (абсолютно Нового, Небувалого, Унікального – око не бачило, вухо не чуло і на гадку не спадало найбільшому старозавітному пророку, «Боговидцю», «тайнознавцю»!)! Відчуваєте різницю: грітися, втішатися тінню (грядущого Царства Божого) і не просто бути в реальності Царства Божого, а стати Царством Божим (по Благодаті), стати єдине з цією Реальністю (стати цією Реальністю), яка відкидає цю тінь (Старий Завіт)?! Християнство починається з Боговтілення (на Благовіщення), зі свідомого, свобідного, добровільного «Так!» (свідомої, свобідної, добровільної відповіді людини на освідчення Бога в Любові і пропозицію спасти-зцілити та вийти заМуж) Пресвятої Богородиці, і донині християнство в кожній людині починається зі свідомого, свобідного, добровільного «Так! Я раб(а) Господа Ісуса Христа навіки!» кожної тварної іпостасі!!! А Дух Святий віє донині у цьому світі, в Старому Завіті (який буде до кінця віку – «жодна йоти чи риска з Закону не перейде, допоки стоїть світ цей!») – на всіх і у всіх, кого Він готує до Хрещення, до операції, кого готує стати богом (по Благодаті), тобто християнином! Отже, словосполученням «бути в Дусі Святому» в залежності від контексту (Старий чи Новий Завіт) Церква вказує на два онтологічно різні стани, які різняться між собою, як Небо і земля, Царство Боже і світ цей, Дух Святий і плоть, яка у злі лежить…

А єретики стверджують, що Старий і Новий Завіти – це одне і те саме (що старозавітні праведники відали Бога так само, як християни, що у Старому Завіті було православне Богослів’я, Боговідання – та інша хула єретична – див. ІІІ ч.). Єретики не відчувають ніяких змін після «хрещення» – перетнув кордон між Старим і Новим Завітами і навіть не помітив, не відчув жодних змін (по плодах їхніх пізнаєте їх)! (Мертвий не відчуває змін… Залиш мерцям-єретикам «хрестити» своїх мерців). Це (перетнути кордон і не помітити, не побачити змін) можливе лише тоді, коли дві сусідні країни (царства), два братських народи в мирі та любові живуть, і там немає митниць і блокпостів, протитанкових ровів та 10-метрового заввишки паркану з колючого дроту… Але не у випадку з двома ворогуючими і воюючими між собою, не на життя, а на смерть, царствами: Царством Божим, Церквою і царством кесаря, віку цього, царством антихриста… Чи можна несвідомо заблукати в Царство Боже з царства гріха і смерті, тоді, коли між цими царствами йде непримиренна війна: сатана нікого добровільно не випускає (з окупації вириваємось тільки з жорстокими боями з окупантом за підтримки Небесної Авіації!!!), а в Царство Боже нікого без свідомого, свобідного, добровільного

«Так!» Ісусу Христу не беруть, не впускають (не хрестять Духом Святим)?! Єретики та їм подібні різноманітні автокефальні язичники стверджують, що можна стати християнином і навіть цього не помітити і не відчути!? (У світі цьому сонну дитину можна провести контрабандою в іншу країну (можна підкупити митників чи обманути); але не зі світу цього в Царство Боже, де потрібно пройти дві митниці-перевірки: окупанта- сатани, якого не підкупиш і не обманеш) і Бога-Любові, Який Любить, і не готових (які в дружбі з окупантом, двоєдушні, хочуть мати подвійне громадянство, хочуть двом господарям (Христу і антихристу) служити, які хочуть в Царстві Божому тільки пенсію і субсидію отримувати, а жити в страстях і гріху на окупованих територіях, і прославляти окупантів) померти за Христа, заради Христа, заради Царства Божого – Сам відправляє назад, скільки би разів ті не намагалися нелегально (без віри в Ісуса Христа) пройти кордон (чин Таїнства – це спроба прорватися в Царство Боже, але якщо з Царства Божого запиту не було, Дух Святий не сповіщав християн про вас (значить, ви ще не готові прийняти Духа Святого), то ніякого Таїнства не звершиться – хоч сто разів хрестіться, обрізуйтесь, причащайтесь…)!

Я пригадав випадок: колись у ХХІ ст. (у 2014-2019 рр.) російська армія «заблукала» на Донбасі, їхали російські військові на стрільби на військовий полігон в Росії, а «випадково» потрапили в Україну (перетнули кордон (українсько-російський) і навіть не помітили цього – мабуть, дуже велика «братня любов» між українцями і росіянами!?) і почали розстрілювати українські села і міста… російські військові були переконані, що це навчання… а коли зрозуміли, що це війна… то говорили, що їх там немає, потім – що вони заблукали… згодом знову переконували світ, що їх там нема… – в цьому світі може бути  будь-що, але не в ситуації з Царством Божим, кордон з Яким без необхідних документів (сертифікат про закінчення школи оголошених, і на «відмінно» зданий іспит – віра в Ісуса Христа) ніхто не перетне і в Ньому не заблукає, хіба що в солодких снах (омани, єресі, прєлєсті, божевілля, безумства…). Без бою, без війни вийти з окупації на свободу неможливо – тільки в солодких мріях-снах! Вас, мої любі, аферисти (єретики різних мастей: з томосом і без …, і їм подібні канонічні автокефалісти…) обманули, що ви вже християни (оскільки вас уже в дитинстві похрестили чи щойно звершили чин хрещення без оголошення), що ви вже в Царстві Божому, ви вже перетнули кордон… а далі – гайда, самі рухайтеся від кордону вглиб Царства Божого… а насправді ці слуги сатани (єретики …) відвезли вас у ліс (єретичної омани і хули бісівської), вглиб царства антихриста і, запевнивши, що оце вже Царство Боже, – залишили вас самих (кожен сам за себе, спасися сам) і втекли, прощаючись словами: гроші (за треби) наші, а тепер проблеми ваші: далі «кожен сам за себе», «спасися сам»!? Та в Царстві Божому навіть поняття «сам» не існує, не те що хтось може бути самотнім, – але вас, бідненьких, ніхто не вчив (ніякого оголошення-навчання!) розпізнавати духів, аферистів, єретиків, антихристів… тому донині вовки хапають і розполошують вас по різних горах єресей, омани, язичництва… Пильнуйте, стережіться, пильнуйте на всякий час і безперестанно моліться, щоб не увійти у спокусу і вийти з омани, в якій перебуваєте; моліться, щоб Господь Духом Святим просвітив вашу темряву! Пильнуйте і моліться повсякчасно!

Отже, Дух Святий готував людство до прийняття Христа, «говорив через пророків», надихав їх, відкриваючи людям волю Божу, наставляв людей з роду в рід, аж поки не народилася та, яка змогла свобідно, свідомо, добровільно сказати всім єством Богові:

«Так! Я раба Господня, нехай буде в мені вся воля Божа!!!». Людина прийняла в утробу сім’я Духа Святого – зачала Бога; Пресвята Богородиця добровільно, свідомо, всеціло віддалася Богові, створила необхідні умови з’єднання Бога і людини навіки! Донині Дух Святий дихає у світі цьому, готує людей до хрещення Духом Святим, до зачаття від Бога, до оБоження! Веде людей до Христа, а во Христі дарується невідійманий скарб як зерно, сім’я, закваска… – Царство Боже, яке росте (переходить від сили в силу) і обожує тварну іпостась! Донині Дух Святий дихає і голос Його чуєш! Хто має очі чути, нехай розуміє! Але нині зі слухом у людей великі проблеми (самі себе не чують, один одного не чують, ненавидять істину, не жадають істини, а навпаки: в них, через добровільне перебування в омані, брехні, виробилася алергія на істину – як будуть чути Духа Святого, Духа Істини, як відчуватимуть Його віяння?! Хулять Духа Святого, замість того, щоб прислухатися до голосу і віяння Його!?). Християни відають, що таке віяння Духа Святого, були в Дусі Святому в старозавітному стані, до хрещення, і що таке бути в Дусі Святому в Новому Завіті з Богом, коли Дух Святий – це твоя природа, а не щось зовнішнє по відношенню   до   тебе   (як   було   до   хрещення)!   Але   про   це говоритимемо докладніше   потім,   колись   –   в   енній   частині «Вступу…». А зараз наше слово про найголовніше в ділі спасіння – про початок покаяння, про оголошення!

Отже, дитина ніколи не може бути християнином! Дитина може бути в Дусі Святому (напр., як Іоан Хреститель), але християнином стане тільки тоді, коли свідомо, свобідно, добровільно скаже Христу: «Так! Я раб(а) Господній, нехай буде в мені вся воля Божа!». Пресвята Богородиця найбільше з усіх людей Старого Завіту була в Дусі Святому, від свого зачаття і до Благовіщення готувалася Духом Святим до зачаття Сина Божого, до Боговтілення! Але коли Мати Божа зачала Сина Божого: в 2 роки, в 4 роки? Тільки тоді, коли змогла свобідно, свідомо, добровільно сказати Богові: «Так! Я раба Господня, нехай буде в мені (і наді мною) вся воля Божа!». Хрещення – це зачаття Духом Святим Сина Божого в серці своїм («Кожний, зачатий від Бога…» – див. 1 Ін. 3: 9). А «православні» всі хрестять немовлят і самі хрещені, коли були немовлятами – це найгірша практика серед усіх конфесій (найкраща форма в протестантів – там «хрестять» дорослих, у римо-католиків конфірмація звершується над свідомими отроками 11-13 років (після чого йде перше причастя), а в православних – повна катастрофа: немовлят після чину хрещення вважають християнами, а про оголошення – обов’язкове свідоме поновлення обітниць хрещення – мову ніхто з «православних» не веде, тому православні церкви вироджуються в синагоги сатани, про одну таку багатомільйонну синагогу (нині з томосом) ми свідчили в ІІІ ч.; та й ті, хто дали Томос єретикам, – така сама синагога, лише з приставкою «Вселенська»! «По плодах їхніх пізнаєте їх!». Ось сумний, катастрофічний стан сучасного християнства! Господи, помилуй!). Тому не обманюйте себе, хрещені в дитинстві, що ви християни (з різними санами і титулами, і ступенями), а спішіть готуватися до хрещення, починайте оголошуватися!!! Не говоріть в собі: я хрещений ще немовлям, я вже патріарх, я вже митрополит, я вже єпископ, а я вже доктор богослів’я… а ти кажеш: готуйтеся до хрещення!? Я знаю, що ви «хрещені» ще з дитинства, що ви єпископи, доктори, але чините похоті батька вашого диявола – по плодах їхніх пізнаєте їх! Не обманюйте себе: хто Духа Святого не має, той (ким би він себе не називав і не вважав) не Христів, не християнин!!!

Продовжимо наше блукання пустелею рабства-послуху, оголошення. Щоб людина досягла чогось великого (по плоті кажу) в духовному житті – вона передусім має бути послушником, має бути в безумовному послуху (в доброму, законному, доцільному – тут без розсудливості і поради ніяк): хворого (який готується до операції) – лікареві, учня – вчителеві, солдата – інструктору, спортсмена – наставнику-тренеру… А інакше: іспит провалений, після операції – в морг, після першого бою – цинковий гріб з написом «вантаж 200». Не будемо такі безумні – в духовному житті все набагато (незрівнянно) відповідальніше і небезпечніше – тут вічна ганьба, вічна смерть, вічні муки, вічна погибель…

Не ставайте рабами людей!!! Я стаю добровільно рабом- послушником лікареві заради свого здоров’я, щоб стати здоровим (і якщо він змушує мене робити те, що руйнує моє здоров’я – анафема йому!), солдат, воїн складає присягу не командиру чи головнокомандувачу, а народу, і злочинні накази він зобов’язаний не виконувати. Так само в церкві: оголошений стає рабом Христовим, присягає на вірність Христу, заради Христа віддає себе у послух-оголошення християнам, і якщо чує щось противне волі Божій, заповідям Божим, коли йому наказують зробити щось гріховне – тут же викриває єресь!!!

Не ставайте рабами людей!!! Але поки я не стану рабом- послушником (з розсудливістю і порадою!!!) людей (вчителя, лікаря, інструктора, командира, наставника…), доти нічого путнього з мене не вийде (винятки ми до уваги не беремо – різних вундеркіндів, «святих від утроби матері своєї» – вони тільки підтверджують правило-закон життя), хіба що: невдаха, безхатько, наркоман, алкоголік, психопат, каліка… одним словом – нещасна істота! Отже, успіху досягають послушники, добрі ученики!

Ми наголос робимо не на рабстві, а на розсудливості з порадою, бо рабство – це вже наслідок розсудливого, з порадою(!), вибору. Для розсудливості і поради існують допоміжні засоби, наприклад, є інструкція до ліків, в якій зазначені показання і протипоказання, сумісність з іншими ліками та особливості застосування (будьте відповідальні – звіряйте, що вам каже лікар (якого ви так само розсудливо з порадою вибрали!) і що регламентує інструкція до ліків, які він вам призначив (лікар може помилитися, чогось не врахувати тощо) – перепитуйте, уточнюйте, думайте – адже мова йде про ваше здоров’я, лікар помилиться, а ви помрете чи тяжко покалічите себе!); є конституція, устав, статут… – вивчайте, звіряйте накази-прикази з тими нормативними, керівними документами, за якими повинні діяти всі: і ті, хто наказують, віддають накази, і ті, хто повинні виконувати ці накази- прикази-розпорядження!

В Церкві є Священне Писання – Новий Завіт – книги-слова Святих Апостолів, написаних Духом Святим і в Дусі Святому, де чітко зображено суть християнства – Любов до Бога і до образу Божого, поклоніння Богу в Дусі та Істині, служіння Богу і образу Його Духом Святим та Смиренною Любов’ю Духа Святого (а все релігійне – храмове благочестя і все, що стосується його – до християнства стосунку не має; хіба що до процесу оголошення, і то це соторядне і в оголошенні) – це Конституція Церкви, а творіння святих отців – це тлумачення Конституції, розшифрування Її! Отже, маєте книги Нового Завіту (свідчення святих апостолів) і творіння святих отців, де описані ознаки-плоди життя в Дусі Святому, путь- оголошення до стяжання Духа Святого, ознаки-характеристики життя християн і оголошених! Читайте, досліджуйте, вивчайте ці Нормативні Документи (Конституцію, Кодекси Законів Духовного Життя) і всі «накази» людей (старців (стариків чи младо-старців), попів різного ступеня тяжкості, та й всіх, хто спішить «вчити», «спасати») звіряйте – чи узгоджуються вони з Конституцією Церкви, з волею Божою, чи ні!!! Але знайте: хто хоче, не бувши рабом, стати про-рабом, той обманув себе; хто хоче, не бувши рабом лікаря, стати здоровим – той обманув себе! Дослідіть  но Писання! Воно свідчить про Істину, про Ісуса Христа!

Стаю рабом Лікаря, щоб звільнитися з рабства хвороби- каліцтва-паралічу (= гріха та симптомів гріха – страстей, мук) і стати свобідним. Рабством долається рабство (як: смертю – смерть! болем – біль! – див. в І ч.). Ми або добровільно віддаємо себе в рабство Іпостасній Свободі-Любові-Смиренню, або невільно перебуваємо в рабстві гріха, егоїзму-смерті-страждання-тління! А диявол-рабовласник-людиноненависник навчає людей, обманених ілюзією свободи (рабства своїх похотей-страстей – роблю, що хочу, тобто що хоче моє егоїстичне, яке в злі перебуває, єство!? А «я» вже себе не усвідомлює – цілковито злилося зі своїми природними похотями-страстями), боятися рабства (Христу, і взагалі слова «раб», обмежень, слів з часткою «не»: не вбивай, не блуди, не кради, не заздри, не… – а я хочу! я свобідний: блудити, вбивати, красти, ненавидіти… Бідненький, це не «ти» хочеш, а гріх, що живе у твоєму єстві, рабом якого ти став, і то таким рабом, який втратив усвідомлення самого себе, безвідносно до своєї природи! Отака омана бісівська – яка повстає на Євангеліє Церкви про Особистість, про Істинну Свободу в Любові та Самозреченні) і переконує, що вони (без-умні раби егоїзму-гордині) свобідні!?

Церква – це насамперед Лікарня, а вже потім – Шлюбний Чертог! Кому Христос не Спаситель (Лікар, Зцілитель), тóму Він ніколи не стане Женихом (допоки той не покається)! Спочатку зцілення, а потім Любов! Любити можна тільки Духом Святим, а Він дається тільки смиренно-мудрим, ціло-мудрим, мужнім, стійким, вірним, що своєю чергою є плодом послуху-рабства- оголошення! Господь Бог Ісус Христос для нас – усе (Жених, Друг, Брат…), але передусім – Спаситель, Зцілитель!

А зараз дещо скажемо про оголошення  і його місце в ділі спасіння, використовуючи аналогію рабства, наймитства і синівства. Господь Ісус Христос будує в кожній душі Царство Боже. Я, взнавши, що Господь спас мене і все мені подарував, з любові-вдячності хочу Йому послужити в Його будівництві, допомогти Йому. Господь запитує: що ти вмієш робити? Можеш бути управителем усім процесом будівництва (над усім домом)? Чи може прорабом якогось фронту робіт?! А може вмієш щось руками робити: класти цеглу, штукатурити, монтувати сантехніку чи електрику…? – Нічого не вмію! То будеш підсобником – подай, принеси, відійди: не заважай! І я з радістю в Господі Ісусі Христі віддаю себе ради Господа у рабське служіння християнам (святим), в їхнє розпорядження (така воля Божа)! Господь каже (якщо любиш Мене і хочеш Мені послужити, благодарити): йди в парафію (в робочу групу, бригаду), а там тобі скажуть, що робити – будь для всіх християн рабом-слугою (а свого часу станеш про-рабом, а згодом і управителем, сином, який над усім домом – Царством Божим)! Ось початок спасіння, початок християнства. Все в радості – навіть найнижча робота – бо все заради Ісуса Христа, все в любові до Ісуса Христа! І прораб звершує служіння ради Ісуса Христа, і син також у радості трудиться в побудові Царства Божого в кожній душі ради Ісуса Христа. Всі, хто скільки може і як може, несуть служіння – на славу Бога Отця в ім’я Господа Ісуса Христа. Один п’ять динаріїв подвоює, інший – два, хтось – один, а хтось – 0,000001 динарія… але всі, котрі подвоїли таланти (трудячись творчо, щиро, нелукаво зі смиренням та повсякчасним покаянням), увійшли (і входять донині) в радість Господа свого, стяжають повноту Духа Святого, усе Царство Боже! Але все починається з того, що ми в радості-благодарінні віддаємо себе Ісусу Христу в рабство (не людям: попам, старцям, духівникам… а Ісусу Христу! Не ставайте рабами людей!). А Господь відправляє нас у будівельну бригаду (в парафію, на оголошення), де ми маємо в ім’я Ісуса Христа бути в послуху кожному (християнину) в цій бригаді (зректися своєї волі і нехай буде в мені воля ближнього- парафіянина, яка угодна Господу Ісусу Христу). Це дуже важливо – послужити іншим (парафіянам, духівнику – наставнику, другу- пораднику) в ім’я Ісуса Христа, ради Ісуса Христа, а не чинити за своєю волею (своєї волі можна зректися тільки в рабстві-послуху).

«Я раб(!) лукавий і лінивий, але хочу стати Божим, Христовим», – то і борись із лукавством та лінивством (егоїзмом і гординею) послухом (з граничною розсудливістю) і смиренням (упованням на милість Божу, а не надією на себе).

Все людство можна умовно поділити на групи-стани: раб лукавий і лінивий (у справі подвоєння таланту шукання-жадання Бога, сенсу життя, Істини), добрий і вірний раб, найманець і син. Раб лукавий і лінивий до християнства стосунку не має (він навіть не оголошений – послушник-ученик, який готується до Шлюбу з Христом, до хрещення Духом Святим). Раб добрий і вірний (який щиро шукає Бога, сенсу життя, ціль життя) – це вже оголошений, який готується до хрещення-єднання з Істиною-Христом (свідомо чи несвідомо: кожен, хто щиро шукає Істину, відповіді на онтологічні питання буття всього сущого, – така людина шукає Христа, і таку щиру людину знайде Христос, явиться їй і відправить її в Церкву на підготовку-оголошення до хрещення, єднання з Христом у Дусі Святому – див. про Корнилія сотника в Діян. 10). Найманець – це той, хто в процесі оголошення пережив віяння Духа Святого (предвкушав, наскільки це можливо у Старому Завіті, до Хрещення, який милостивий Господь, і з усіх сил трудиться, щоб не втратити Царство Боже), а син – це вже християнство, це вже область пізнання Христа Духом Святим. Тому путь спасіння для кожної людини схематично можна зобразити наступним чином: раб лукавий і лінивий – добрий і вірний раб (Христів: свідомо через оголошення християнами чи через совість – закон написаний в серцях людей та милосердя, що веде до свідомого оголошення в Церкві) – наймит (переддвер’я хрещення) – синівство-обоження (стан, коли вже ніщо не може відлучити від любові Божої). Нехай кожна людина спитає себе і пізнає: хто вона? Якщо ви читаєте цю книжку (блукаєте очима по стелажах нашої убогої сільської аптеки), то у вас вибір невеликий: раб лукавий і лінивий або раб, який щодня ревно бореться з лукавством (з самооправданням, осудженням, немилосердям, непрощенням тощо) та лінивством (вірністю в малому), будучи в послуху Христу через людей – друзів-порадників. Про наймитство і синівство зараз мову вести – марна справа! Головне питання – чий ти раб: лукавий раб самого себе, своїх страстей-ідолів-мамони-плоті, чи той, хто намагається стати рабом (ще не раб, не оголошений, а тільки хоче ним стати!) Христовим, і в цьому рабстві-послуху-оголошенні готуватися до хрещення Духом Святим, до Шлюбу з Христом!

Оскільки християнство це не філософія, не ідеологія, не якась методика чи практика-аскеза самовдосконалення, а це життя во Христі, в Дусі Святому (віра-довіра, яка діє Любов’ю Духа Святого), то оголошення – це не курс лекцій з катехізису, не навчання інтелектуальних схоластичних істин-догм (Реальність все одно не така – там (в Бозі) все не так і все не те: око не бачило, вухо не чуло і на гадку не приходило нехристиянину, що є Церква- Євхаристія, Царство Боже), а підготовка людини до віддачі себе Ісусу Христу – Спасителеві-Зцілителеві, Богу-Любові! Тому суть оголошення (де, звичайно, має місце і слово-теорія, суть якого розказати, як оголошений має думати і як правильно виконувати заповіді Божі, щоб пізнати правду про себе – пізнати свою погибель, нічтожество, гріх-каліцтво) – викликати нужду у Христі.

Що може пізнати паралізований? Що таке здоров’я? Тіло – це тайна, в яку потрібно увірувати. А що паралізований реально може пізнати – то це каліцтво своє, параліч до всього доброго (нічого доброго не роблю і не можу(!) робити!)! Ось суть оголошення – увійти в стан праведності – пізнання правди про себе битійно, досвідно, а не тільки теорією-словом (ти каліка, ти грішник, ти хворий…). Слова без досвіду – це пусті звуки, пустослів’я. Що таке здоров’я-тіло людина Старого Завіту не знає – це є Царство Боже, Церква-Євхаристія, Тіло Христове (це відання доступне тільки християнам, які відають Христа Духом Святим), а єдине знання, яке доступне досвіду людей віку цього, – це пізнати гріх, смерть, безбожність! Тому паралізований спочатку ревним виконанням заповідей здорового Життя (яке є одкровенням, свідченням від Бога), точніше, намаганням (рабським, а не: «хочу» чи «не хочу»!) виконати заповіді Божі (які є характеристикою здорової людини) пізнає свій параліч, гріх, безбожність і лише тоді зажадає спасіння, зцілення. Тільки тоді витерпить до кінця всі болючі зціляючі процедури підготовки до хрещення Духом Святим (великими скорботами всім нам належить увійти в Царство Боже). Лише той, хто має нужду в Спасителеві, – тільки той прийме Духа Святого і стане християнином. Ісус Христос для рабів лукавих і лінивих насамперед Господь, а не Брат, Друг! Ми для Бога завжди сини (недостойні, але сини), але для нас Христос насамперед Господь, а ми раби недостойні! А той, хто, не будучи рабом Христовим, мріє про дружбу, братерство, – обманув себе, обманений єретиками, бісами, антихристом. Спочатку раб лукавий і лінивий має стати щирим і ревним рабом. Тільки раб (той, хто смиренно віддав себе в рабство Лікареві-Спасителеві) буде зцілений, а не той, хто займається самолікуванням – фантазіями-мріями про щастя, обоження, любов…

Щоб зерно-сім’я Духа Святого впало в землю (серця) і принесло плід у стократ, потрібно, щоб серце людини (оголошеного) було очищене від каміння, терня, будяків (щоб кам’яне серце сокрушилося, зм’якшилося, розрихлилось, і щоб не озлоблялося, не черствіло, не ставало закам’яніло нечутливим через об’їдання, пияцтво, суєтні, пусті турботи житейські), і було розоране, розрихлене та удобрене подвигами самозречення, сльозами покаяння та терпінням скорбот зі смиренним радісним благодарінням! А очищати своє серце від бруду і нечистот може тільки раб (якого не питають: хоче він чи не хоче це робити – вигрібати нечистоти, гидоти, мерзоти… Виривати будяки і колючий терен – це важка, кривава робота!). Бо наймит скаже: я цю (важку, криваву (покаяння до кривавого поту), неприємну) роботу (очищати своє серце, сокрушати кам’яну дорогу (кам’яне серце), викидати розбите каміння геть, викорчовувати задавнені пристрасті… удобрювати ґрунт чеснотами, зрошувати, зволожувати сльозами покаяння тощо) робити не буду, я краще буду мріяти, богословствувати (займатися схоластикою – фантазіями про обоження, про фаворське світло…), а оголошуватися, тобто готувати своє серце (кам’яне, лукаве, ліниве…) до Посівної (Хрещення Духом Святим): боротися зі страстями, удобрювати ґрунт чеснотами… – не хочу, і не буду! Найманець сам вибирає, що йому до вподоби, він може сьогодні, якщо немає роботи, яка йому до вподоби чи зручна, і не виходити на роботу – він найманець, сам собі пан: хоче – йде на роботу, не хоче – не йде! А раба ніхто не питає: що він хоче – йому кажуть що робити, і він мусить робити! Тому той, хто лікує себе сам, чи зможе він вибрати, призначити собі гіркі ліки, болючі процедури… і чи витримає їх, якщо буде триматися своєї волі – тимчасом як диявол пропонує йому легкий, безболісний, комфортний широкий шлях до «спасіння» (погибелі)?! Звісно, що найманець вибере легкий, комфортний шлях (який веде у погибель), і ніколи не встоїть на тісному Хресному путі зречення своєї волі, саморозіп’яття, який веде у Життя Вічне! Тому оголошення – це (добровільне!) рабство-послух. А раб не розмірковує, не теоретизує, не філософствує, а работає (від слова раб) – виконує заповіді Божі, волю Божу (сокрушає серце, оцю кам’яну брилу, яка тяжіє у грудях, розчищає ґрунт, удобрює… готує до посівної, до Хрещення) – і пізнає битійно свою неміч (смиряється), готується до операції-трансплантації пересадки Тіла Христового (Іпостасного Тіла Кафоличного Особистісного Спілкування-Перихорези) замість своєї гріховної, егоїстичної, самістної плоті! Оголошення – це рабський труд, ділання, а не слухання катехізичних схоластичних лекцій (де сліпі сліпці сліпцям розказують про кольори; або мерці мерцям повідають про життя; або одними невідомими (Х) говорять про інші невідомі (Y): що таке Х? – це Y, а що таке Y? – це Х!?). Теоретична частина оголошення полягає в тому, щоб оголошеному, рабу-послушнику розказати, що він має робити і як думати, а не що схоластично знати (пусті формули, теорії, наприклад: «Свята Тройця – це…», які потрібно переказати, тобто схоластичні пусті знання («догм») заради знань). А що робиться зараз у так званих православних церквах?! Там навіть у теорії немає оголошення: не те, щоб рабством-послухом (Христу) хтось когось готував до Хрещення, до Шлюбу, а навіть і словом (навіть схоластично) ніхто нікому нічого не розказує- навчає-оголошує!?? Про яке християнство в православних церквах, де немає оголошення, може йти мова?! По плодах їхніх пізнаєте їх! Бог все допускає! Пильнуйте, зважайте на себе! Пізнавайте останні часи по катастрофічному стану церков, по «любові» між «християнами» (перша ознака християн, учеників Христових – це любов між собою, тобто перебування в Дусі Святому, а плоди Духа Святого: любов, радість, благодаріння, мир, доброта, лагідність…): напр., православні «християни» однієї «православної» імперії вбивають православних «християн» іншої «православної» імперії (див. Болгаро-Візантійські війни; і це божевілля продовжується протягом всієї історії, і до наших днів ХХІ ст.).

Що робити?! Починати всім готуватися до Хрещення, оголошуватись та оголошувати – тобто, як раби, виконувати волю Господа Ісуса Христа, всі заповіді (а не вибірково): і не свої інтерпретації, а так, як вчить Церква Христова, як вчать святі апостоли і святі отці, пізнавати волю Божу, віру Православну (щиро, а не лукаво, конфесійно, ідеологічно, не підганяючи факти під ситуацію, як мені зручно, а пізнавати Істину яка вона є, і не Істину змінювати під себе, а змінюватися самому, щоб уподібнитися Христу), шукати щиро Істину, зректися лукавства – і Господь помилує нас!!!

Оголошення – це не богословствувати про фаворське світло, обоження, духовні стани… (те, що є досвідом-віданням тільки християн!), а робити діла любові, милосердя та каятися у гріхах своїх (боротися зі страстями), бачення яких, при правильному оголошенні (житті), повинне збільшуватися («як піску морського»). Тому оголошення (підготовка до Хрещення Духом Святим) в Церкві триває роками (аж поки Дух Святий не сповістить християн (Церкву) про готовність оголошеного до операції – хреститися Духом Святим) – допоки людина не стяжає серця смиренного і сокрушенного, не увійде у стан убогості Духа, а не тільки інтелектуально-теоретично, абстрактно-філософськи згодиться з якоюсь світоглядною системою (ви так віруєте – то я так само, як і ви, вірую; де поставити свій підпис, які ще документи підписати?.. як ви, так і я!? Це – суєвір’я, пусто-вір’я, марно-вір’я! Головне – що ти відаєш, у що ти віруєш, який твій досвід?! А ховатися за інших (так само, як ви…), за громаду, за церкву – це самообман!). Але це не мій досвід, це не зі мною сталося, це не я пережив! (До марновір’я належить віра, що ґрунтується на чудесах (а не на Істині і переконанні) – нестійка, інтелектуальна, бо чудеса зовнішні і відбуваються не зі мною, з моїм «Я»! Єдине істинне чудо – це покаяння, пізнання себе, правди про себе… Інтелектуальне знання- теорія (в тому числі і про чудо, свідком якого я був) нестійке, скороминуще – розвернувся і забув про що говорили (а у випадку з чудом, дивом: може це мені здалося, це не так уже й важливо тощо), а хворобу, біль, які пізнав (адські муки – тримай ум во аді), забути неможливо (напр., зубний біль, як його забудеш?) – це тло усіх справ і стимул боротьби за спасіння-зцілення).

Завдання оголошення – не навчити(ся) схоластики (говорити про Бога), писати «богословські» дисертації, здобути науковий ступінь доктора богослів’я, а битійно пізнати гріх, каліцтво, паралізованість свою робити добро, тобто ад-пекло… і Любов Божу до себе (я такий нікчемний, мерзенний грішник… і скільки мені Дано, Подаровано Богом, і Сам Бог за мене на Хрест зійшов, страшні муки перетерпів, щоб мене(!?) спасти!). Чи може розслаблений (від утроби матері своєї) написати дисертацію на кафедрі важкої атлетики у спортивному інституті!? Може! Той, який навіть пальцем не здатний ворухнути, просторікує про важку атлетику (і на цілу дисертацію напросторікував – добре попрацювавши з текстами з відповідної проблематики), і ціни собі не може скласти, який він… доктор «спортивних, важкоатлетичних наук» (той, який до спорту, до важкої атлетики жодного стосунку не має… хіба що до змагання: хто довше пролежить на одному місці і не ворухне пальцями!). Тому суть оголошення – не теоретична катехізація (начитка лекцій), а практика – виконання ВСІХ заповідей Божих! Теоретична («лекційна») частина (1 %) оголошення полягає в навчанні оголошеного: знати всі заповіді Божі (їх аж дві: Любити Бога і образ Божий!) та правильно розуміти їх, а практична (99 % всього навчального-огласительного процесу) – Церква «наказує» (добровільному) рабу-послушнику виконувати цю заповідь Любові! (Наказує, а не просто рекомендує щось робити; виконувати все (всі заповіді Божі), а не щось на вибір. Якщо паралізованому (рабу, який хворіє на лукавство і лінивство) сказати: ти можеш займатися роздумами про сенс життя, прочитати акафіст, проспівати псалми, написати богословський трактат або дисертацію, чи сходити в магазин за продуктами, скопати город, полагодити дах, що протікає, чи хоча б сходити по нужді в туалет… то він вибере мріяти, розсуждати, і добре буде розсуждати – навіть на докторську дисертацію нарозсуждає-накомпілює… і ціни собі ніяк не складе, який він супер-нормальний чоловік, достойний нагород земних і небесних!?  А мета оголошення – щоб людина прийшла до тями, пізнала правду про себе, свою нічтожність, гріх, катастрофу… і в дусі упокореному, смиренному та сокрушенному серці віддала себе Ісусу Христу, Сину Божому, Спасителеві (про Якого і свідчить Церква (християни – зцілені, спасенні Христом) оголошеному, Кого єдиного проповідує! Необхідна умова зцілення – віра (довіра) в Господа Ісуса Христа). Тому не на вибір даються заповіді Божі (напр., ти можеш: не заздрити, не красти, не осуджувати, давати милостиню, втішати, досліджувати Писання… а ти повинен: і не заздрити, і не красти, і… все одночасно! А не: я краду, але я не заздрю – ти повинен і не красти, і не заздрити!), а їх усі має виконувати оголошений, і не як він сам зрозумів їх, а так, як тлумачить-навчає Церква, тобто християни Духом Святим! Тому теорія-катехізація – це роз’яснення заповідей Божих, щоб оголошений виконував їх правильно, православно! Тоді ревне (намагання) виконання заповідей Божих навчить (оголосить) оголошеного звідати свій параліч, свою мертвість. І коли він зажадає воскресіння (спасіння-зцілення), тоді і Церква, сповіщена Духом Святим про готовність оголошеного до Таїнства Воскресіння, здійснює чин Хрещення, під час якого Бог звершує Таїнство: Хрестить у смерть Христову і Воскресіння Христове! Ось що таке оголошення в Церкві. Зараз навіть вчення про оголошення немає (окремі мужі кричать про найголовніше в ділі спасіння, а поліціянти, які звершили в церкві переворот, і захопили господство, владичество (єпископи – владики!?) у свої антихристові руки, про цей порядок навіть не здогадуються; а якщо хтось в церкві і здогадується та починає про це вести мову – його швидко заставляють замовкнути; бо там, де йде просвічення-оголошення- навчання народу Божого, там відразу ставиться під сумнів владичество владиченьок (попів різного рангу), натомість темною сірою масою легко владарювати, ніхто зайвих запитань не задає, ба більше, навіть не здогадується про існування насущних питань, не кажучи вже про необхідність пошуку відповідей на них).

Ми наголошуємо, що потрібно виконувати (намагатися виконувати) всі заповіді Божі, бо вибіркове (до того ще й з неправильним, егоїстичним, єретичним розумінням) виконання закону (заповідей) зрощує не праведника (перед Богом), а лукавого фарисея (праведника у своїх очах), лицеміра, законника, який тягарі непомірні накладає на людей, а сам і пальцем не ворухне… Ось до чого призводить неправильне оголошення (самооголошення, самолікування, самоспасіння). Замість смирення зрощує гординю, праведність у власних очах і, як наслідок, богоборчість, хулу на Духа Святого, розіп’яття Христа! Чому зараз в православних церквах така біда – все потопає у фарисействі, лукавстві, лицемірстві, ідолопоклонстві? Бо цих дітей Божих (обманених дияволом і власним лукавством – не забувайте: це все по Милості Божій, Бог є Любов! Пильнуйте!) ніхто ніколи не оголошував! Вони самі себе назвали християнами, патріархами, отцями, вчителями, наставниками, священниками… вони ніколи не питали про все це (божевілля, язичництво, єресі, магізм, сатанізм… які відбуваються в церквах) Бога, вони навіть і не здогадуються, що в Церкві є дві волі: Бога і людини, і що треба про все радитися з Богом, і робити так, як каже Дух Святий! Давним-давно християни вже не чують не те що голосу і віяння Духа Святого (а навіщо їм («християнам», ідолопоклонникам) Дух Святий?! У них є попи-жерці, а в попів- жерців є книги (магічних чинів-формул, якими жерці заклинають Бога(!?), Який (ЯХВЕ – Еммануїл, З нами Бог, абсолютна присутність, але й абсолютна Свобода, Яким не можна маніпулювати, Якого не можна використовувати (на свою власну ж погибель!) – Бог є Любов! Але попи кажуть, що вони знають ім’я Бога і можуть тепер володіти Богом, звершувати в Його ім’я все, що захочуть: хрестити, вінчати, рукопокладати, причащати, освячувати всіх і все… і за що, зазвичай, платять!??) не може не виконати волю попа-жерця!?), що містять заклинання на всі випадки життя, на всіляку по-требу (Требники-Служебники)), а навіть і слів про Духа Святого, про те, що сенс людського життя – стяжання Святого Духа!!!

Для оголошеного Ісус Христос має стати насамперед Лікарем- Зцілителем-Спасителем (хвороба людськими силами не долається, невиліковна, смертельно (вічною смертю в аду-пеклі) небезпечна). А оскільки Господь Ісус Христос єдиний Спаситель (іншого немає і не буде!), то оголошений вибирає Його собі за Господа, а сам стає добровільно рабом Ісуса Христа, ввіряє, віддає себе повністю, всеціло в руки Лікаря-Спасителя, в послух-рабство: «Господи, всього себе віддаю Тобі, якими знаєш методами-шляхами- заповідями-методиками-ліками спаси-зціли мене! Все, що скажеш, Господи, виконаю, все, що призначиш – зроблю, всі ліки – гіркі, болючі, пекучі, всі процедури-операції (скорботи, біди, хвороби, випробування…) – все перенесу мужньо, стійко, з радісним благодарінням!».

У процесі лікування (підготовки до хрещення-шлюбу) – рабства-послуху Христу-Спасителеві – пацієнт (раб добрий і вірний) отримує силу закохатися у Лікаря (це відбувається не із спогляданням), і відтоді Господь не тільки Лікар-Спаситель, а вже і Друг (це вже духовний стан найманця), а згодом і Жених (Брат) – відбувається усиновлення во Христі Отцеві Небесному, обоження. А в «християн» все догори дригом: Ісус Христос одразу Брат, Друг!? Це означає почати з кінця духовний путь – повна омана і невігластво!²³ (Все добре починається з початку і вчасно! Як можна будувати дах, не заклавши навіть фундамент, або зводити шостий поверх, коли немає ще й першого?! Такий будинок – мрія-фантазія – точно впаде і руйнування його буде дуже велике! Пильнуйте, як будуєте дім вашого спасіння!). «Вже не називаю вас рабами, а друзями, братами» – це Господь сказав ученикам своїм (християнам, вірним Йому), а не язичникам! Язичник, щоб стати другом, має спочатку почути всю волю Божу («Я сказав вам усе, що прийняв від Отця»), оголоситися (і Словом Божим, і вірністю Христу, яка полягає у виконанні усіх заповідей Божих, аж до смерті включно! Апостоли до хрещення Духом Святим оголошувалися Господом три роки (від покликання йти за Господом аж до Голгофи) і сорок днів (після Воскресіння до Вознесіння), і ходили за Господом, куди б він не пішов!!! Без оголошення (віри в Ісуса Христа!) ніхто ніколи не стане християнином!!!), з раба лукавого і лінивого стати добрим і вірним рабом Ісуса Христа! Тому Ісус Христос спочатку Спаситель! Для кого Господь Ісус Христос не Спаситель, для того Він ніколи не стане Другом, Братом! Не обманюймо себе! Ми для Бога завжди сини (недостойні, блудні, але сини), але ми (блудні, недостойні) спочатку маємо не на шию лізти цілуватися до Бога як сини, а служити як раби недостойні, а Господь знає, як і коли (у свій час і строк) нас із рабів недостойних усиновити! Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас грішних і недостойних рабів Твоїх!

Оголошення – це не теоретичне вивчення догматичного богослів’я, катехізису, вивчення напам’ять «цитат на тему…»! Ми часто нагадуємо про істоту (сатана, диявол), яка знає все Писання (Біблію і Творіння Святих Отців в оригіналах) напам’ять, всі богословські системи, всі єресі… і залишається бісом, ворогом Божим, антихристом! Або доктор богослів’я, який в Христа не вірить (таких язичників-атеїстів, «християн»: докторів, професорів, академіків – цілі богословські без-Духовні бурси-академії (навіть визнані, ліцензовані язичниками «Содому і Єгипту»); про одну таку бурсу    (без-Духовну    академію)    синагоги    сатани    (теперішніх) ми свідчили в ІІІ ч.). Атеїст (релігієзнавець), доктор богослів’я, не вірить у Христа, хоча може годинами читати лекції, говорити про Пресвяту Тройцю, про Ісуса Христа, про заповіді, про догмати, про єресі, про святих – і навіть все по букві може бути православно (це ми так сказали із запасом; до    речі,    в    єретиків         (з томосом і ліцензіями) професори, доктори – єретична темрява невігластва: див. ІІІ ч.), тобто вся теорія («богослів’я») побудована логічно правильно, без протиріч: кожне твердження виведене із текстів Писання (Біблії і Творінь Святих Отців) і узгоджене з усім Писанням (тут нічого особистого з Богом, Христом – лише грамотна наукова обробка текстів: Джерел (Писання) та літератури (богословських праць: монографій, дисертацій, статей релігієзнавців, богословів, філософів…))! Диявол знає все вчення (не Суть-Дух, а букви-форми Передання) Православної церкви напам’ять, знає формально всі Писання в оригіналах до букви-йоти, знає всі молитви напам’ять, всі чини богослужінь… він суперправославний, супердоктор- академік богословських наук – може все переказати, всіх огласити словом-теорією… і залишається дияволом, сатаною, ворогом Церкви і Христа!!! Ще раз кажу: оголошення – це не теорія- філософія-богословствування, а практичне пізнання своєї немочі- погибелі-катастрофи-безбожності (та Любові Божої до грішника (оголошеного), який отримує поміч, спасіння Господа, у боротьбі зі страстями, симптомами гріха)! Ісус Христос – Спаситель, а не філософ-теоретик-письменник. Церква – це Лікарня, а не філософсько-богословська школа (бурса-академія), де профффесссори розсуждають про Бога, про принципи битія, вирішують споконвічні філософські та богословські проблеми. Церква – це життя в Бозі, в Дусі Святому, це Боговідання, це Євхаристія, а не говоріння про Бога! Християнство – це Господь Ісус Христос – Лікар-Спаситель-Господь-Друг-Жених! Іншої спасительної, до-цільної послідовності духовного життя не існує. А хто незаконно змагається, не за правилами біжить на духовному поприщі-змаганні, не одержить вінка (кубок), буде дискваліфікований! Не обманюймо себе, що ми вже біля фінішу, біля раю, що медал ь і кубок вже в наших руках, а поки є ще час біжімо на старт і починаймо спочатку – починаймо оголошуватися, класти початок покаяння (що і робили всі святі, тобто християни, які перетнули лінію фінішу, увійшли в Царство Боже), ставаймо рабами-оголошеними, а Ісус Христос нехай буде для нас Лікар- Спаситель-Господь! А далі, якщо збережемо вірність Христу, все буде йти добре! Не обманюймо себе санами (я патріарх, я папа, я блаженнійший, святійший, я єпископ, я отець, я вчитель, я…), ступенями і гонорами (доктор, академік, професор, кандидат… богослов)… – це все не має жодного стосунку до християнства (де високе – бути рабом, слугою всім, бути останнім, і у смиренній істинній любові служити всім!), а спішімо до старту, починаймо готуватися до Хрещення, ставаймо рабами Ісуса Христа, оголошеними! Використовуймо час, бо дні лукаві! Бог є Любов, чекає на покаяння всіх своїх дітей! Не обманюйте (попи і профффесссори, «богослови») ні себе, ні тих, хто вам – сліпцям- мерцям (язичникам, які називають себе християнами – це подвійна омана-сліпота!) – сліпо, безрозсудно довіряє!

Скажемо декілька слів про порядок підготовки до Хрещення. Дух Святий відсилає (веде) людину в Церкву на оголошення. Під час оголошення Дух Святий хрестить оголошеного, який в процесі оголошення (підготовки до Хрещення) став здатний (вірою (довірою) в Ісуса Христа, серцем смиренним і сокрушенним) прийняти Духа Святого. А чин Таїнства (хрещення водою…) – це видача свідоцтва про хрещення Духом Святим (зачаття від Бога Духом Святим), засвідчення перед Церквою про народження в Тіло Христове нового члена, причасника Євхаристії! Як приклад, ілюстрацію можемо навести хрещення Духом Святим сотника Корнилія, описаного в книзі Діянь Духа Святого (Діянь святих апостолів у Дусі Святому) у десятій главі. Дух Святий, знайшовши Корнилія («побожного і богобоязного, з усім домом своїм, який чинив багато милостині народу і завжди молився Богові» (див. Діян. 10: 2)) здатним стати християнином, увірувати в Ісуса Христа («Молитви твої і милостині твої згадалися перед Богом» (див. Діян. 10: 4)), відправив, направив його в Церкву на оголошення («Петро скаже тобі слова (Корнилій уже праведний і богобоязкий (10: 2, 22) – ділами він уже оголошений законом Старого Завіту, старозавітними заповідями Божими – він смиренний і милосердний, – залишається почути Євангеліє про Господа Ісуса Христа, увірувати у Спасителя), якими спасешся ти і весь дім твій» (див. 10: 5-6)). Дух Святий, Який послав Корнилія в Церкву, сповістив Церкву про Корнилія («Дух Святий сказав Петру: ось три чоловіки шукають тебе; встань, зійди та йди з ними, нітрохи не вагаючись; бо Я послав їх» (див. 10: 20)). Зверніть увагу на умову вступу в школу оголошених (ми говорили вище про це в розділі про слухання – оголошенню передує навчання слуханню і послуху):

«Ми всі стоїмо перед Богом, щоб вислухати (= виконати) все, що повелів тобі Бог (готовність виконати всю волю Божу: Я раба Господня! Нехай буде в мені вся воля Божа!)» (див. 10: 33). Далі Петро оголошує Корнилія (і всіх оголошених в домі його), проповідуючи про Ісуса Христа, Якого Бог Духом Святим і силою помазав, і Він творив добро і зціляв усіх, поневолених дияволом; і врешті Його вбили, повісивши на дереві. Його Бог воскресив на третій день, чому ми (християни) свідки, які їли і пили з Ним (на Євхаристії) після воскресіння Його з мертвих. І Він повелів нам проповідувати людям і свідчити, що Він є призначений від Бога Суддя живих і мертвих. Про Нього всі пророки свідчать, що всякий, хто увірує в Нього, одержить відпущення гріхів іменем Його (див. 10: 34-43). Під час оголошення, в процесі оголошення, «Коли Петро ще продовжував цю промову, Дух Святий зійшов на всіх, хто слухав слово», всі оголошені були Богом похрещені Духом Святим, тобто стали християнами! І Петру залишилось тільки засвідчити це (що Корнилій і свідомі оголошені стали християнами – членами Тіла Христового) перед Церквою формальним чином – водним хрещенням: «Тоді Петро сказав: Хто може заборонити хреститися водою тим (які вже християни(!), вже хрещені Духом Святим!), що як і ми, одержали Духа Святого?». Далі були виконані формальності (видача свідоцтв про хрещення; заради порядку в церкві (людській організації, складовій Тіла) потрібно дотримуватися чинів, формальностей! Чого апостоли дотримувалися і заповідали ученикам: все нехай буде по чину): «І звелів їм хреститися (водою, тим, хто вже хрещений Духом Святим!) в ім’я Ісуса Христа». В історії хрещення Корнилія, євангеліст Лука зобразив весь путь від язичництва до християнства. Від беззаконння і безсовісності людина покаянням переходить до життя за законом, за заповідями Божими і по совісті – й стає праведною перед Богом, смиренною і милосердною, яка має страх Божий (богобоязна), а далі: від закону заповідей до Християнства, життя в Дусі Святому. Оголошення Церкви включає ці два етапи покаяння: від беззаконня до закону, від закону до Благодаті! В даному випадку (Діян. 10) оголошений вже був праведний (перший етап пройдений), залишився другий етап (перехід від праведності до святості, до християнства) – віра в Ісуса Христа і всеціла віддача себе Христу! Отже, в процесі оголошення Церкви (Петро проповідував про спасіння від  гріха, смерті, тління, з ада  (який пізнає оголошений на першому етапі – коли гріх стає вельми грішним, завдяки життю за заповідями Божими), во Христі Ісусі; вірою-довірою Христу смиренний (праведник, той, хто знає правду про себе і Любов Божу до себе і всього світу: «Так Бог возлюбив світ, що віддав Сина Свого…») приймає Духа Святого; той, який пізнав ад свій, свою убогість Духа, ввіряє себе, віддає себе Ісусу Христу Спасителеві, про Якого чує Євангеліє, як про Єдиного Спасителя-Лікаря) Дух Святий зійшов на оголошеного (Корнилія) і на оголошену челядь його. А потім ті, хто оголошували (Петро і ті, хто з ним), засвідчили чином водного хрещення перед усією Церквою, що Корнилій і його челядь – християни (хрещені Духом Святим)! Похрестити водою хрещених Духом Святим – це виконати формальності (установлені в церкві порядки і чини), це урочисте вручення «свідоцтв» про хрещення Духом Святим, це засвідчення перед усією Церквою, що ті оголошені вже «раби» Ісуса Христа, кожен з них вже дружина Ісуса Христа, це представлення нових членів Тіла Христового Церкві!

Нагадаємо, що означає чин хрещення водою (див. попередні частини). Хрестити водою – це язичницький звичай-обряд. Суть цього обряду-чину полягав у тому, щоб засвідчити приналежність чогось (якоїсь речі чи раба, який також вважався річчю) комусь. Хреститися в ім’я когось – це стати власністю того, в чиє ім’я ти хрестишся. Язичники хрестили всіх і все. Наприклад, Іван хоче купити собі раба. Він іде на невільничий базар (де продають рабів) і купує собі раба. Раб стає власністю Івана відтоді, відколи Іван передав гроші (заплатив ціну) попередньому власнику (господарю), тобто вже на базарі, після фінансових процедур купівлі-продажу, раб належить Іванові, він його власність (вже Іван може робити зі щойно купленим рабом що завгодно – це його «річ»). Далі Іван веде цього раба у свій дім, після чого звершується над цим новокупленим рабом чин хрещення (занурення) у воді (у спеціальних баптистеріях чи в інших водоймах) в ім’я Івана (хрещається раб «нове ім’я раба» в ім’я Івана), що символізувало (занурення у воду) смерть для минулого життя рабства попередньому господареві і (вихід з води) народження в нове рабство новому господарю Іванові. Рабові давалося нове ім’я (на старе він не мав права відкликатися), новий одяг (старий одяг спалювався) – для раба починалося нове життя (нове рабство). Після водного хрещення рабів таврували, ставили печать (запечатували), яка свідчила про те, чий це раб (кожен рабовласник мав своє тавро, печать, емблему). (Юдеї також хрестили водою; згадайте хрещення Іоана Хрестителя). Християни взяли цей язичницький чин і наповнили його християнським змістом: ним засвідчували не земне рабство, а «рабство» Ісусу Христу, Троїчному Богу (хрестять в ім’я Ісуса Христа, в ім’я Пресвятої Тройці: Отця, Сина і Святого Духа; «хрещається раб Божий «ім’я оголошеного» в ім’я Отця! і Сина! і Святого Духа!») і ставиться тавро, знак, печать («печать дару Духа Святого») – ознака християнина, тавро раба Христового (за наявності чи відсутності якого кожен може взнати чий він раб, кому належить цей раб: Христу чи антихристу, Богу чи дияволу, це раб Духа чи раб гріха, плоті гріховної?!) – це Дух Святий, благодать Святого Духа, наявність плодів Духа Святого («Хто Духа Святого не має, той і не Христів, не християнин!», «З того всі пізнають, що ви Мої ученики (Мої раби), якщо будете мати (у своїх серцях Мою печать, Моє тавро) Любов (будете в Дусі Святому) одне до одного»)!!! (Церква взяла релігійні язичницькі чини і наповнила їх новим змістом – тими чинами-формами вказує на іншу онтологічну реальність, засвідчує (що звершилося (не звершиться, а звершилося!) Таїнство Нового Завіту, Шлюб з Господом Ісусом Христом) про нове народження-воскресіння у рабство Божественної Любові, Свободи, Істини, Блаженства…).

Отже, хрещенням водою (і чином покладання рук апостолів чи помазання святим миром) Церква засвідчує звершене Богом Таїнство Хрещення, хрещення оголошеного Духом Святим! Тобто в процесі оголошення оголошений хреститься Богом Духом Святим (Таїнство звершує тільки Бог у свій час і строк!), що Церква засвідчує чином водного хрещення оголошеного (який вже християнин!!!) в ім’я Ісуса Христа та запечатування, таврування (рукоположенням чи миропомазанням: «печать дару Духа Святого»). Свідоцтво про народження (про шлюб, про успішно завершене навчання і здані іспити…) видають після народження (або в процесі народження в крайніх випадках, коли дуже вже кудись поспішають, наприклад, отримати гроші від держави (допомогу) за новонароджену дитину; або коли ставлять останню оцінку в атестаті і тут же видають диплом, який засвідчує, що його власник спеціаліст, магістр з такої-то дисципліни…), але ніколи до народження (до закінчення навчання і екзаменів…)! Формальності (документи, свідоцтва, чини таїнств) засвідчують те, що звершилося, що вже в минулому, що є доконаним фактом (народився – отримав свідоцтво про народження, одружилися (пообіцяли любов-вірність одне одному) – ось вам свідоцтво про шлюб, досягнув певного віку – отримав паспорт громадянина, закінчив навчання – отримав диплом тощо). Тому раб є вже власністю Господа (після купівлі-продажу), ще до будь-яких формальностей – чинів хрещення-таврування-запечатування! Не спочатку хрестять і таврують-печатають, а потім купують в рабство; спочатку доконаний факт: такий-то вже мій раб, а потім залишається донести до відома всіх інших (формальностями, чинами хрещення-таврування), що такий-то є власністю такого-то Господа! А чини хрещення-таврування існують для того, щоб іншим засвідчити, що цей – моя власність, власність господаря, в ім’я якого хрестять раба! Незалежно від того, чи буде звершений чин хрещення-таврування чи ні, раб так чи так є власністю господаря, який купив його. (Реальність (рабство, належність комусь) і чин (хрещення-таврування) – вказівка на цю реальність – абсолютно незалежні; реальність не залежить від чинів-вказівок, від імен-назв). Так само в Церкві – Таїнство, яке звершує тільки Господь Бог, не залежить від будь-яких чинів-формальностей, завдання яких засвідчити іншим (християнам) звершене Таїнство (Шлюбу між Богом і людиною!)! Оголошений в процесі оголошення хреститься Духом Святим, про що Церква, сповіщена

Духом Святим, засвідчує перед іншими чином хрещення- миропомазання!!! Оголошений ще до чину хрещення добровільно став рабом Христовим («Я раб Господній, нехай буде в мені вся воля Божа, хай живе в мені Христос»), вже хрестився Духом Святим, вже Христів, вже християнин!!! А не навпаки! Бо інакше буде великий обман, в суд і в осуд: людина ще не стала християнином (навіть не починала готуватися до хрещення, не стала оголошеною), а вже називається християнином (і навіть вже довірили їй служіння патріарха, митрополита, пресвітера…); ще не народився, ще навіть не зачався в утробі, а вже видали свідоцтво (ви тільки вслухайтеся-вдумайтеся в тяжкість омани: ще до зачаття видати свідоцтво про народження!? Хрещення – це зачаття від Бога! Як можна звершувати чин «свідоцтва про зачаття» до зачаття! Ніякої взаємної близькості-інтиму (віри-довіри в Бога, в Ісуса Христа) немає – немає навіть жодних умов для зачаття, а вже видали свідоцтво про хрещення (про народження)!? Тільки в суд і в осуд, в оману-прєлєсть) і довірили виконання обов’язків (виконання яких передбачає наявність досвіду, знань, навиків); ще навіть не починав навчання, а вже дали диплом і скерували на роботу, довірили, наприклад, робити операції, чи перевозити людей, чи керувати відповідальними процесами, від яких залежить добробут і життя мільйонів людей тощо. (Ми вище свідчили про страшну катастрофу, оману, єресь: коли дітей-немовлят (над якими язичники попи-жерці звершують формальності – чин хрещення- миропомазання) називають християнами, тимчасом як вони (насамперед, всі несвідомі) навіть не починали готуватися до хрещення (несвідомі діти (які не можуть сказати свідомо Христу: «я раб Твій, нехай в мені буде вся воля Божа») ніколи не можуть бути християнами! Християнство починається зі свідомого: «Так!» Богу Ісусу Христу!)! Це повна катастрофа – плоди цієї диявольської омани очевидні навіть для сліпих від утроби матері своєї! Ми для подвійно сліпих тикали пальцем, показуючи найочевидніші сатанинські плоди «хрещених» – див. ІІІ ч.).

Отже,   в    Церкві    чин    Таїнства    (формальності)    завжди звершується або після Таїнства дарування Духа Святого, Хрещення Духом Святим, Зачаття в Дусі Святому (напр., як у випадку з Корнилієм сотником – див. Діян. 10), або під час звершення Таїнства (напр., див. хрещення Діян. 8: 17-18, 8: 38-39, 9: 17-19, 19: 5-6 та ін.)!!! Таїнство звершується (Дух Святий дається) до чину Таїнства (чин (формальність) звершується вже над християнином – водою хрестять того, хто вже хрещений Духом Святим!), або під час звершення чину, але ніколи в Церкві не звершується чин (= засвідчення звершення Таїнства) до Таїнства (хрещення Духом Святим), тобто чин звершили, виконали всі формальності, заспівали «многая літа», звершили відпуст, а Дух Святий ще не зійшов, тобто чин таїнства вже завершився, вже всі розійшлися, а Бог Таїнство звершувати ще не починав! Це великий обман (звершити чин до звершення самого Таїнства), бо чином Церква засвідчує Таїнство, яке вже звершив Бог, чи яке Бог (Дух Святий) звершить в самому чині (під час чину Таїнства, формальностей-чинів), про що Дух Святий повідомив Церкву (що такого-то оголошеного треба хрестити водою, бо він готовий прийняти Духа Святого – див. напр., Діян. 8: 26-40, 9: 10-19 та ін.). Якщо Бог не звершує Таїнство (людина неготова, нездатна прийняти Духа Святого), тоді звершений чин таїнства – це обман, великий обман – в суд і в осуд!!!²⁴ Отже, в Церкві Хрещення відбувається наступним чином:
Дух Святий сповіщає Церкву (не забувайте: кожен християнин = Церква! Християн Петра, Филипа, Ананія, Павла…) про готовність людини (оголошеного) до Хрещення Духом Святим (напр., див. Діян. 8: 29, 9: 10 і далі, 10: 19-20 і так у всіх випадках, де описується хрещення Духом Святим, хоч про це і не написано – це само собою зрозуміло, що Церква хрестить тільки тих, на кого вказує Дух Святий!!!), на ділі (найчастіше) під час чину хрещення водою та покладання рук (миропомазання), Бог хрестить оголошеного Духом Святим!!! Не люди кажуть, коли вони хочуть хреститися чи хрестити, а Бог, Дух Святий сповіщає Церкву про готовність оголошеного до хрещення! Тому і роками Церква оголошувала і донині оголошує роками – доти, поки Дух Святий не сповістить Церкву, що настав час, оголошений готовий прийняти Духа Святого, Воскреснути в Тіло Христове! Тому Церква не гадає (це не у владі людей знати часи і строки «кінця світу», Страшного Суду (= хрещення Духом Святим) для кожної людини, які відомі тільки Богові), коли хрестити (Таїнство звершує тільки Бог!), а ревно дбає про оголошення, про готовність до хрещення! Головне – готуватися до Хрещення, бути готовим до Шлюбу, а Таїнство звершить Бог, не зволікаючи ні на мить, якщо оголошений готовий, про що і сповістить Церкву Дух Святий, а потім залишиться тільки виконати формальності: чином водного хрещення-миропомазання засвідчити Таїнство, яке звершив (до чи під час чину) Бог: «Хто може заборонити хреститися водою тим, що, як і ми, одержали Духа Святого? І звелів їм хреститися в ім’я Ісуса Христа» (10: 47- 48); «Оголосившись Павлом, вони хрестилися в ім’я Господа Ісуса, і, коли Павло поклав на них руки, зійшов на них Дух Святий» (див. 19: 5-6). Це ми щойно сказали про порядок хрещення Духом Святим у Церкві, християнами! А що відбувається в церквах, в синагогах антихриста?! Ми про цю катастрофу свідчили в попередніх частинах «Вступу…». В синагогах антихриста все навпаки – Бога ніхто навіть не питає: звершувати чин таїнства чи ні, похрестить Бог чи ні, звершить Бог Таїнство чи ні?! Ці питання нікого не хвилюють (ні попів-жерців (требо-виконавців), ні «духовних» покупців (треб-потреб)), ніхто з «християн» (тобто попів та іже з тими сліпцями-мерцями, слугами антихриста) навіть не здогадується про існування таких питань і необхідності вирішення їх! В синагогах антихриста (напр., ) Бог нічого не вирішує, Він не потрібен, там замість Христа вирішують всі питання попи (анти-Христи = ті, які замість Христа); в синагогах ніхто не питає Бога: «що робити?», з Богом вже ніхто навіть не радиться!? Бог в синагогах жидівських не при ділах, там Він нічого не вирішує, Він не Глава, не Господь, а раб – Він повинен робити все, що скажуть-накажуть магічними формулами (язичницькими чинами таїнств) попи-жерці!? Бог для «християн» – раб, безлика магічна сила, якою вправно володіють попи-жерці!? Бога вже ніхто ні про що не питає! Він не потрібен, Його думки, бажання не цікавлять «християн»!? Хто зараз питає Бога що робити і, чуючи голос Божий, чинить за велінням Духа Святого?! Отже, що це за «церква», де Христос не потрібен, де Дух Святий не потрібен – це синагога сатани, синагога антихриста!!! По плодах їхніх пізнаєте їх! В єретиків ніхто нікого не оголошує, не готує до хрещення, і навіть гадки не мають, що це найнеобхідніше, без чого жодного Таїнства ніколи не буде звершено (див. ІІІ ч.)! В   них  повна катастрофа: синагога сатани запечатана єрессю та темнотою невігластва! Господи, помилуй братів і сестер наших! Просвіти їх Словом Істини! Бог є Любов! Пильнуйте, не обманюйте себе, розпізнавайте духів! В Церкві все звершується в Дусі Святому, з волі Бога, а не з волі   людини   без   волі   Бога:   «угодно   Духові   Святому і   нам (християнам, Духоносцям)» (див. 15: 28). А не (як в чи в подібних до них автокефальних церквах): нам хочеться, а Богу ніде дітися – підпише, благословить все, що ми напишемо-нафантазуємо-набогÓсловствуємо-набогохульствуємо (будь-яку єресь, всіляку єретичну хулу, нісенітницю), освятить, похрестить… все, що би ми Йому не піднесли, не наказали, схвалить, благословить все, що би ми не наробили, не нагрішили (всілякі сатанинські, безбожні, богохульні, антихристиянські зло- чини і зло-діяння); ми можемо магічно володіти Ним (Богом), ми знаємо    Його  ім’я, в нас  є  книги    супер-магічних  заклинань (требники, служебники, чиновники, типікони…), такі формули- чини знаємо, що ні один бог, жодна сила не встоїть і не зможе суперечити чи пручатися нашим православним заклинанням і нашим магам, храмовим повіям – попам-жерцям!?? Оце божевілля, яке діється в так званих православних автокефальних церквах, вважається нормою, православ’ям, істиною!? Церква Христова (Єдина Свята Соборна Апостольська, Тіло Христове, Євхаристія) і, наприклад, синагога антихриста – це дві протилежні, несумісні реальності! Яка спільність Христа і антихриста, Світла і темряви, Істини і єретичної хули, Царства Божого і Содому-Єгипту?! Хто має очі чути, нехай розуміє! Пильнуйте!

Отже, коли саме оголошений прийме Духа Святого (коли Бог звершить Таїнство Хрещення Духом Святим) – це (строки і часи) тайна Божа, тільки Бог відає і ті, кому Бог відкриває Духом Святим (сповіщаючи про готовність оголошеного до зачаття від Бога). Церква не допитується про часи і строки, а ревно дбає про православне оголошення оголошеного, ніхто нікуди не поспішає (бо хто незаконно змагається – вінка не отримає, тобто ніякого Таїнства Господь над ним не звершить! Бог є Любов, тому неготовому ніколи не дасть Духа Святого – Любить усіх Бог, тому на людське невідання не зважає, а робить тільки те, що корисно кожному! Бог є Любов!), якщо людина в ІІ ф. і. не похреститься, то нічого страшного, похреститься в ІІІ ф. і., головне – бути готовим, готуватися! Тому Церква допомагає оголошеним пізнати свій ад-погибель і навчає оголошених: тримайте ум во аді і чекайте на воскресіння з цього ада-самості-егоїзму! Бог є Любов, тому Дух Святий не забариться ні на мить, щоб похрестити вас, влитися у вас, якщо будете готові! Бог є Любов! Тому не обманюйте себе формальностями, попівськими магічними безбожними чинами таїнств – це все в суд і в осуд, на погибель душі і тіла, на бісівську оману! Але хто нині хоче чути Слово Боже, Істину! Головне – похрестити, причастити, повінчати, посвятити… – повна катастрофа – язичництво, магізм, боже-вілля! Бога ніхто ні про що не питає – Бог для таких помер (а християни свідчать, що Христос Воскрес і з ними (християнами) в Дусі Святому перебуває повік, і що-Євхаристії вони мають з Христом найтісніше Тілесне, Інтимне Шлюбно-по-Дружнє спілкування в Дусі Святому! Та навіщо ви слухаєте тих християн – це ж «єретики», безумці, не патріоти, психічно хворі, біснуваті, слабі на голову! Ви слухайте, що вам говорять патріархи, синоди, синедріони, синагогальні відомства, доктори «богослів’я», профффесссори – див., напр., єретичну хулу профффесссорів КПБА, діяння-постанови і сатанізм членів синедріону та вірних синагоги)! Тут (в православних церквах) все вирішують попи і гроші (і СБУ, ФСБ, КГБ і т. ін.)! Хто має очі чути, хай розуміє! Сучасні православні автокефальні церкви («християни») – насправді незалежні від Бога (і одне від одного – кожен сам за себе, кожен сам по собі!?), автокефальні, самоврядні (без-Божні), вільні від Бога, боже-вільні! По плодах їхніх пізнаєте їх!

Щоб стати християнином, зачатися від Бога, прийняти в утробу Іпостасі-Серця сім’я Духа Святого, потрібно увійти в стан здатності промовити всім єством, всією свідомістю- відповідальністю: «я раб Господній, нехай буде в мені вся воля Божа» (див. Лк. 1: 38); «я добровільний раб, який готовий виконувати всю волю Божу» (ми наголошуємо на слові «раб», бо найманець вибирає, принаймні цей стан передбачає вибір: це буду робити, а цього не буду робити, почекаю, коли інша буде робота, з’явиться щось краще чи легше і зручніше…)! Господь звершує Таїнство Шлюбу з людиною тільки тоді, коли вона смиренна – всюсебе добровільно, свідомо віддає Жениху-Христу! (А інакше був би блуд! А Бог не може блудити. Блудник Царства Божого (Духа Святого) не успадкує. А блуд – це брати для себе, а не віддаватися Іншому, це використовувати Іншого у своїх цілях! Бога (Свободу і Істину) не можна використовувати, Богу можна (і потрібно) тільки віддатися!). Оголошення триває доти, поки людина не стане готовою віддатися Христу (як Мати Божа і всі християни, тобто Христові)! І аж тоді людина приймає завдаток Царства Божого – сім’я Духа Святого! А щоб смиритися, потрібно рабськи, послушно, щиро пізнавати всю волю Божу і виконувати всі заповіді Божі! Тому оголошення – це не теоретична (лекційна) справа, а насамперед практична діяльність. Так, щоб правильно, спасительно, доцільно діяти, потрібно правильно, православно розуміти; але теоретичне, богословське розуміння – це лише службова частина (1 %), а найголовніша частина (99 %) оголошення – діяльний послух волі Божій, виконання заповідей Божих, які зрозумів умом. Тоді серце смиряється, сокрушається і стає здатним (як добра земля – див. Лк. 8: 8, 15) прийняти сім’я-зерно-закваску Духа Святого і принести плід у стократ! А без підготовки землі-серця нічого доброго не вродить. Не обманюймо себе! До всього треба готуватися: до операції, екзаменів, шлюбу, сіяння (не буде ж мудрий сіяч сіяти на дорогу, чи в терня, чи на каміння – то тим більше Премудрий Господь!), олімпіади, війни… А найбільше і найретельніше – до Хрещення, до Шлюбу, до Страшного Суду в Життя Вічне!

До вас (оголошеного) буде посланий ангел-благовісник (див. Лк. 1: 26-27, Діян. 10: 3 та ін.) тільки тоді, коли ви будете готові (до Шлюбу, до прийняття сімені в серце смиренне і сокрушенне) сказати свідомо всім єством Ісусу Христу: «що повелиш робити, Господи? – я раб Твій навіки!». А до вашого благовіщення – в радісному благодарінні терпіть у молитвах і милостинях! Допоки людина не готова, Господь смиренно чекає, любовно опікуючись кожною людиною, ведучи її до пізнання Істини, до Блаженства, Щастя, тобто до Себе! Православні оголошені не вираховують день і час свого благовіщення (Царство Боже приходить не із спогляданням, спостереженням, а зненацька) – знаючи, що це (ну, коли вже?! скільки ще чекати?!) не є ознакою смирення, довіри і любові до Господа Ісуса Христа! Оголошений Церквою смиренно з усіх сил (вірністю в малому, на яке здатний) трудиться – виконує всі заповіді Божі, а все інше (час хрещення Духом Святим) віддає у волю Бога, Якому з усіх (любовно-благодатно-радісних) сил служить-трудиться!

Зважаючи на те, що за вікном останні часи (у всіх відношеннях) і багато антихристів, лжеапостолів, лжевчителів увійшло у світ, ми вважаємо своїм обов’язком часто закликати до пильнування, обережності, розсудливості: не всякому духові вірте, а випробовуйте духів, пророцтва, проповіді, богослів’я – і тільки доброго тримайтеся! Тому послуху передує довіра. А відповідальна довіра передбачає наявність у того, кому довіряю, любові та істини (див. ІІ ч.). Критерій довіри – любов та істина! Довіра без наявності любові чи істини – безрозсудна, небезпечна! Перед тим як увірити себе в рабство-послух, потрібно іскусіть-випробувати ту церкву, того наставника, друга-порадника (кому хочу себе ввірити ради Ісуса Христа) на Любов та Істину! Віддаю себе в рабство-послух не бездумно, безрозсудливо, а з розсудливістю і порадою (і весь період оголошення (аж до хрещення Духом Святим, коли вже помазання Духа Святого навчає християнина, християнин уже в Дусі Святому відає волю Божу) необхідно провадити з безперестанною розсудливістю та порадою того, кому довіряєш-послушаєшся, та звірянням усіх «наказів» з інструкцією до ліків помислів-заповідей (з Писанням Церкви: Біблією і словами Святих Отців)). Оголошення-науку людей в ім’я Ісуса Христа потрібно приймати з розсудливістю і порадою, але коли впевнишся у істинності слова- заповіді друга-порадника, тобто що це діло добре, яке мені кажуть зробити, – одразу ж, як раб-послушник Христа-Істини, повинен виконувати,   діяти   за   словом   Істини.   Наголос   саме   на послуху Ісусу Христу, Істині, і як тільки зрозумів, що це Істина (в ім’я Ісуса Христа на славу Бога Отця!) – дій, виконуй!

Сторінки: 1 2