А зараз розшифруємо сказане вище простими словами, щоб було зрозуміло для «бабусь» нашого хутірця, по-простому, на хлопський розум. Отже, якщо буде добре тому, кому я належу (тобто моєму ближньому, кожному Іншому), то і мені (моєму «я») буде добре! Якщо буде Щасливий той, кому я належу, від кого залежить моє Щастя, то і в ньому (ближньому, Іншому) я буду Щасливий! Розкажемо для ілюстрації притчу про рай і ад. Рай і ад подібні до трапезної, де з одного казана їдять триметровими ложками. В Раю всі ситі, чисті, щасливі… а в аду всі голодні, брудні, злобні… Чому така різниця, якщо казани і їхній вміст (їжа) однакові і в раю, і в аду, та й ложки такі самі, триметрові?! Тому, що в Раю кожен годує ближнього свого (того, хто навпроти нього, перед ним); а в аду кожен намагається сам себе нагодувати… триметровою ложкою… та ще й в темноті (егоїзм сліпий, злоба сліпа)! Трапеза – це всі Дари Божі, які ті, хто в Раю, використовують на служіння ближньому, піклування про ближнього (годують, напувають, одягають, утішають, ублажають, роблять Щасливим); а в аду кожен бере для себе (привласнює Дари, вириває їх із таїнства любові-спілкування), думає про себе, задовольняє свої егоїстичні ненаситні пристрасті-похоті, і стверджуючись все більше і більше в егоїзмі, така людина рухається до самості, вічної смерті іпостасі! Отже, якщо хочеш бути ситий – нагодуй ближнього, якщо хочеш бути щасливий – ощаслив ближнього! А що робити, якщо я ближнього годую, годую, а він про мене і не думає, і навіть гадки не має, щоб опустити триметрову ложку в казанок і хоч пів ложечки рідкої юшки дати і мені голодному?! Продовжуй далі годувати свого ближнього, і вибирай із казанка найсмачніше, найситніше, щоб він швидше наситився і будь при цьому люб’язним, чемним, доброзичливим (бо якщо будеш його обзивати, чи що гірше, почнеш бити його цією ложкою… – то надовго залишишся голодним! Бо тільки він (той, кого ти ненавидиш) може тебе нагодувати). Роби добро, і смиренно чекай, терпи! В тебе іншого путі немає – сам себе не нагодуєш, не ощасливиш! Люби, благотвори і терпи, чекай, довго терпи! Твоє щастя повністю залежить від Інших («Якщо не будете прощати ближніх – вас Бог не простить; якщо не будете милувати ближніх – вас Бог не помилує; не будеш осуджувати ближніх – тебе ніхто не осудить!»). І не шукайте ніякої симетрії (я тобі, а ти стільки ж мені), тобто віддачі, подяки! «Любов не шукає свого, для себе!» (див. 1 Кор. 13). Якщо хочеш бути щасливим – ти мусиш любити, незважаючи на те, що немає взаємності (це ми по-плоті так говоримо, для наших «бабусь»; бо ми знаємо (див. вище: «За все дякуйте…»), що ми Божественно Любимі щомиті, і взаємність маємо проявити ми! Ми маємо Дякувати-благодарити за щомиттєвий Дар Божий, Божу Любов-Кохання-Ерос!). «Любіть ворогів ваших: благословляйте, моліться, добро робіть тим, хто проклинає, гонить, ненавидить вас!». Якщо ти хочеш бути Щасливим (стати християнином, хреститися Духом Святим), ти не можеш їх не любити (не намагатися з усіх сил любити ворогів) – Щасливий той, хто Любить (бо взаємно він вже давно Любимий, Жаданий – ще до створення світу!)! Людина стає самою собою тільки тоді, коли вона Любить, а Любить тільки тоді, коли перебуває в Дусі Святому, в єднанні-молитві з Богом, во Христі!

Отже, «як» у заповіді «любити іншого (ближнього) як самого себе!» – це не моральна вказівка на протиставлення, на порівняння (тобто якою мірою любити – так само, як любиш себе, такою ж мірою та з такою ж інтенсивністю люби й інших). Ні, не про це йдеться (в цій заповіді «як» це не етична категорія, а онтологічна, яка вказує на єдиносущність (людина – єдина людська природа в мільярдах людських іпостасях) та на іпостасне особистісне буття як спілкування: інший є я, ближній («Ти») це я), а про: люби ближнього, бо він – це ти, бо твоє щастя, існування, буття цілковито залежать від Інших (ближніх, кожного ближнього зокрема!), я є тільки тому, що є Інші, я щасливий тільки тому, що Інші Щасливі-Блаженні! Тому любити ближнього як самого себе означає, що кожен ближній і є я, є змістом і сенсом, метою мого буття (Буття, Благо-буття – це спілкування іпостасей, поза спілкуванням-перихорезою – смерть, «небуття»).

Отже, хто хоче стати самим собою, свобідним (особистістю, християнином – причасником Іпостасного Життя Пресвятої Тройці) – нехай зречеться самого себе (егоїстичної, пристрасної, гордої волі свого єства, яке хворе-грішне самістю-гордістю-егоїзмом- відособленням), візьме хрест свій (прийме як свою всю реальність, все, що зовні мого «Я», моєї свідомості – це все, до речі, Божий Дар, Божа Любов, Добро і Доцільність!) і йде за Ісусом Христом (ревно виконує всі заповіді Бога Ісуса Христа) до Отця, до обоження! Тому весь подвиг оголошення – повсякчасне самозречення, зречення своєї волі, боротьба з пристрастями- похотями   (сріблолюбством,   славолюбством,   сластолюбством   – убогістю, послухом і ціломудрістю) і рух за Христом, до Христа, несучи свій хрест (ревно виконувати всі заповіді Христові (Любити Бога і образ Божий) кожної миті, за кожної обставини, в кожній ситуації)! На цьому шляху оголошений пізнає неміч свою, гріх свій, ад свій і, найголовніше, Любов Божу, Милосердя Боже до себе – це відання-пізнання і є смирення, яке є необхідною (і достатньою) умовою хрещення Духом Святим (яке звершує Господь, не зволікаючи ні на мить, коли знаходить серце смиренне і сокрушенне, дух упокорений, послушну, убогу Духом, ціломудрену іпостась)!

Ми щойно згадали три слова: убогість, послух, ціломудреність. Це основні категорії-принципи покаяння- оголошення, тому принагідно скажемо (ми вже про них, навіть по букві, говорили в попередніх розділах: «За все дякуйте!» та «Пильнуйте, як слухаєте!») ще декілька слів про ці духовні стани- ділання. Про убогість ми говорили в розділі «За все дякуйте!». Бути убогим – це означає, що я є ніщо (в прямому розумінні цього слова: бо я створений з «нічого», з «небуття»; бо «Я» це не «щось», а «хтось»: «Я» це не природа, не «що», а те, що відмінне від природи, те (той), хто іпостазує природу; і в аскетичному (екзистенціальному, свобідної реалізації самого себе в житті; я не люблю, значить я як іпостась – «ніхто») розумінні: я нічого доброго не можу зробити; все добре в мені звершує Бог, а я тільки грішити можу)! Все, що я маю, чим володію – це все Дар, поДарунок, Милість, Любов! (Смирення – це стан відання, що я є ніщо і що я Любимий і обДарований всім!). Послух (див. «Пильнуйте, як слухаєте!») – це вдивлятися, вслухатися у Дари Божі, в Дар Христа, в Іншого-Ближнього, щоб не скривдити, не образити Тих (Бога і ближніх), любов’ю-милістю Яких я є, існую, живу, і бути вдячним, тобто благо-дарити, благо-служити Дародавцям (виконувати їхню Добру волю-бажання). Ціломудріє – це благо-даріння, служіння в радості тим, хто Любить-Милує мене. Ціломудріє – це виконання волі Любимих. Благо-дарити, благо-служити – це виконувати волю- бажання Любимих, Дародавців, а це передбачає убогість (знати, що мені, нічтожеству, щось (все) поДарували, бо все, чим я є, чим я володію, що я маю – це не моє, а Дар Любові Інших) і послух (вдивлятися-вслухатися, щоб пізнати хто подарував, хто благодійник і взнати чим я можу йому віддячити, що я можу для нього зробити, послужити, чим його порадувати, взаємно оЩасливити). Ціломудреність, цнотливість – це і є реалізація трудів послуху і убогості – благодаріння, благослужіння Красивим (Любов завжди Красива, а Той, Хто Любить – Він (Вона) Прекрасний, Прекрасивий! Ісус Христос найпрекрасніший з усіх синів людських, бо Любить найбільше, Любить Божественно як Син Божий).

Щоб було краще зрозуміло, про що ми повідаємо, коли говоримо про ціломудреність (цілісну мудрість, до-цільну мудрість, мудрість, яка веде до Цілі-Щастя), наведемо декілька прикладів. Дар (освідчення в Любові) можна відкинути, відмовитись від стосунків, можна привласнити, використати егоїстично для себе, натомість можна і треба бути вдячним, благо-дарити, благо- служити Дародавцю. Ціломудреність у випадку бажання краси, кохання: кохання можна притлумити, відмовитись від будь-яких стосунків; можна використати коханого (кохану) у своїх егоїстичних, похітливих цілях – використати красиву жінку для себе, зблудити; а можна і треба віддатися всеціло Іншому, служити її (його) Щастю, Розквітанню. Ще один приклад: йде людина вулицею і бачить красу (напр., красиві квіти) – вона може відвернутися, щоб не бачити, може привласнити, зірвати квіти собі, для себе, а може служити красі (для Красивих), щоб ці квіти ще більше розцвітали, ставали ще красивішими! Ціломудреність – це служіння-благодаріння, благослужіння Красі, всеціла віддача себе Красивому, Який, красою викликаючи в мені бажання, кличе мене до спілкування-єднання з Жаданим! Ціль – не краса (не Дар), а Красивий, Іпостась-Особистість, Інший, і щоб досягнути Цілі (не заблукати, не впасти в блуд, не заблудитися) потрібна велика мудрість, смиренна, послушна мудрість, убогість Духа! (Тóму, хто хоче досягти Цілі, потрібно не спокуситися хрестом, прийняти страждання цього життя, щоб з’єднатися зі стражданнями Христа. Я ще не прибіг до цілі, але пориваюсь до неї. Христос також біг, Його ціллю був я. Я хочу також бігти доцільно, до Цілі – щомиті зрікатися себе, свого, брати хрест свій і йти до Христа (див. Флп. 3: 7-21)).

Всі бажання – від Прекрасного, від Бога, від Іпостасної Краси («Зі страхом і трепетом дбайте про своє спасіння; тому що Бог створює в нас і хотіння, і діяння за своїм благоволінням» – див. Флп. 2: 12-13). А від кожного з нас – ціломудренно йти за бажанням (яке викликав у нас Бог – всі бажання, які виникають у нас, від Бога, а ми вже їх або притлумлюємо, відкидаємо, або егоїстично, похітливо спотворюємо, викривляємо), яке приведе нас до Бога. Бо за всією Красою стоїть Красивий, Який Красою кличе (закохує, викликає кохання в коханого-жаданого – кожної тварної іпостасі) до спілкування-єдинства в Любові!

Ціломудреність (найкоротший, мудрий шлях та методи для досягнення Цілі) – це служити ближньому (бути рабом усім і кожному, слугою всім і кожному заради Ісуса Христа), щоб допомогти кожній іпостасі стати самою собою, розкритися у всій кафоличній, всеохопній повноті Неповторної та Унікальної Краси, Божественної (по Благодаті) Краси – коли образ Божий у ближньому набуває подоби Божої (іпостась обожується). Ціломудреність (завжди послушна і смиренна (убога Духом)) – це благодарне, безкорисливе, радісне служіння ближньому (кожній іпостасі), а в особі ближнього – самому Троїчному Богу («Хто бачив ближнього свого, той бачив Бога свого». Побачити ближнього – це побачити його (її) «Я», образ Божий, ікону Бога, неописанну, невимовну Красу і послужити цій Красі, щоб вона розкрилася у всій повноті Богоподібної Краси). Виконуючи заповідь любити ближнього, іпостась сама обожується, бо все, що ми робимо ближньому – робимо самим собі. Хто любить ближнього – себе любить. Хто ненавидить ближнього – себе ненавидить. Хто робить зло ближньому – собі (і тільки собі), своєму «Я» робить зло, затьмарює в собі образ Божий, все більше віддаляє себе від Цілі (Царства Божого, хрещення Духом Святим, стяжання Духа Святого). Стати самим собою – зректися самого себе, померти для себе (своїх природних похітливих егоїстичних гріховних бажань), погубити душу свою (життя за стихіями світу цього) заради Ісуса Христа і Євангелія (що настало Царство Боже, Царство Іпостасного, Особистісного Буття)!

Фундамент, основа, принцип оголошення-покаяння – послух, убогість, ціломудреність. (Церква тільки про них і говорить, коли говорить про покаяння, коли оголошує людину, готуючи її до хрещення Духом Святим, до народження в Царство Боже – Особистісне, Іпостасне Буття як спілкування-перихореза іпостасей). Послух, убогість, ціломудреність – це трамплін у Іпостасне, Особистісне Вічне Життя в Любові, основа покаяння, необхідна умова хрещення Духом Святим. Оголошений, який готується до хрещення, вже має бути послушним, убогим, ціломудренним, а інші оголошені повинні намагатися бути послушними, убогими, ціломудренними, мають вчитися (аскетично подвизатися, щоб набути) послуху, убогості, ціломудрості. Бути послушним (від слова «слухати»: всім єством чути, бачити, вдивлятися, вслухатися, щоб пізнати-звідати, зрозуміти, збагнути, у-свідомити) – це бути (намагатися бути) весь око, весь слух, весь увага, весь пильність, увесь розсудливість, весь свідомість, весь розуміння! Бути убогим (бути смиренним, смиренно-мудрим, убогим Духом – це знати (пізнавати) правду про себе: що ти ніщо (як тварна істота), ніхто (як грішна істота), нічого свого не маєш… але насамперед знати, що водночас тобі все поДаровано, що все, що ти маєш і чим ти є – це є Дар Любові Милосердного Бога і ближніх (через яких, в яких Любить мене Бог); убогий – це не той, хто чогось не має, а той, хто хоче, жадає того, чого не має) – жадати Ісуса Христа, Духа Святого, Бога, Істини, Свободи, Правди-Вірності-Віри, Краси! Бути ціломудренним (бути мудрим – це знати Ціль, Мету та найдоцільніший шлях досягнення Цілі) – це прийняти Дар (= віддати всього себе Дародавцю), бути вдячним Христу Богу, намагатися бути Євхаристією (Церквою; оголошений до хрещення

Духом Святим вже має жити (аскетично, подвижницьки, зусиллям волі), як християнин, щоб свого часу похреститися Духом Святим, і стати Церквою Христовою, Іпостассю Тіла Христового), жадати слави Божої, жадати послужити Христу (ревно виконувати всі заповіді Божі). Ціломудреність – це вдячність (Євхаристія) за Дар(и) і служіння (виконання волі Божої, заповідей Божих), яким і виражається вдячність: Благо-даріння, Благо-служіння, Добро- діяння! Оголошений має бути (цього Церква вчить оголошеного, готуючи до Шлюбу з Христом) послушним, убогим (смиренномудрим), ціломудренним і терплячим (довготерплячим), аж поки свого часу Господь не похрестить Духом Святим, не приєднає до Церкви тих, хто Любить Духом Святим! Уважний читач не міг не помітити, що ми весь час тільки про це (оголошення та його складові: послух, убогість-смирення, ціломудреність) і говоримо, лише різними словами, та з різних боків-граней висвітлюємо.

(Не забувайте – ви перебуваєте у нашій аптеці, де ми на вітрину виставляємо те, що хочемо і як хочемо (а не все, що маємо і не так, як у вас заведено)! Якщо ви вірний ПЦУ (синагоги з томосом) – я не знаю, як ви сюди, в нашу аптеку, потрапили, адже вона тільки для своїх, тобто для тих, хто шукає Істину; тому навіть і не знаю, що вам порадити-запропонувати, бо ми вже намагалися вести бесіду з вашими вождями-ідеологами – результат плачевний (див. ІІІ ч.). Ви запитуєте: як це зрозуміти – ти говориш, що кожна людина образ Божий, це Христос, це Краса незбагненна і тут же називаєш «християн» сатаністами, єретиками, тощо?! Ми вже багато детально (див. ІІ ч., а особливо ІІІ ч.) про це (що людина – образ Божий, і загублена драхма, вівця, яка заблукала в горах-проваллях омани-прєлєсті- єресі-язичництва) говорили: чому і з якою метою саме так («єретики», «сатаністи»…) ми називаємо «християн». Якщо ви не зможете збагнути цього самі – зателефонуйте до нас у аптеку)²⁷.

Ще раз (сотий раз) нагадаємо: кожна людина покликана стати Кафоличною Церквою (а не частиною Церкви, атомом-молекулою- гвинтиком ієрархічної системи), іпостассю Церкви, храмом Пресвятої Тройці, Церквою Духа Святого! Люди покликані не ходити в Церкву, а стати Церквою, бути Церквою. Християни не ходять в церкву, вони є Церквою Христовою! Де Христос – там Кафолична Церква: «Всі, що в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися» і «Вже не я живу, а живе в мені Христос». Де Дух Святий – там Кафолична Церква: «Кожен християнин – це храм Духа Святого, Церква Духа Святого». Хто має очі чути, нехай хоч трохи розуміє! Тому, якщо ви не святий («Євхаристія, Святеє – святим!»), не Церква (хоча б малою мірою, як зерно гірчичне, перебуваєте в Царстві Божім, в Дусі Святім, приносячи плоди Духа Святого) – ви не християнин (і не ховайтеся за попів, чи собори попів, чи за Писання, чи за громади, за парафії… А краще починайте каятися, оголошуватися, готуватися до хрещення Духом Святим)!

А зараз, перед тим як повідати про Молитву та умови, за яких вона звершується, скажемо по-простому для наших «бабусь» і «дідусів» декілька слів про християнство, про Церкву Христову.

Православ’я (= християнство) проповідує (свідчить), що істинна мета життя людини (= Щастя, Блаженство) полягає не в тому, щоб отримати якісь дарування від Бога, а в тім, щоб уподібнитись Йому і з’єднатися з Ним Самим, тому що Бог є Любов. А вищого блаженства, ніж Любов для людини не існує. І як закохані шукають не дарів, а саму людину (коханого) і заради єднання (шлюбу) з нею (коханою людиною) готові пожертвувати чим завгодно, так і християнство відає сенс людського життя в Шлюбному єднанні з Коханим-Жаданим, з Богом во Христі, в Дусі Святому («Отче, … Ти дав Синові владу над усякою плоттю, щоб усьому, що Ти дав Йому, дав Він життя вічне. Це ж є вічне життя, щоб пізнали Тебе, Єдиного Істинного Бога, і Того, Кого Ти послав, Ісуса Христа… Щоб усі були єдине: як Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі, так і вони (всі тварні іпостасі) нехай будуть в Нас єдине… Я в них, і Ти в Мені, щоб усі були звершені в єдності» – див. Ін. 17). Досягається це очищенням серця від усякого зла шляхом правильного духовного життя, бо Царство Боже всередині нас є (див. Лк. 17: 21; тобто між нами, зовні нас, а в собі його мають тільки християни, які прийняли Духа Святого (Який є Царство Боже) – впустили Христа (Який є Царство Боже) в своє серце! Для християн Царство Боже вже всюди – і з ними, між ними і в них, а для язичників (і оголошених) – тільки між ними, з ними, але не в них, допоки не похрестяться Духом Святим!). Цей шлях-путь (= оголошення) – це правильна (аскетична) молитва і життя за Євангельськими заповідями з безперестанним покаянням (слідуванням за Ісусом Христом, тобто життя во Христі, з Христом, заради Христа із серцем смиренним і сокрушенним, яке є плодом покаяння в недоліках-падіннях у цьому слідуванні за Господом Ісусом Христом).

Скажемо для наших «стареньких» однохуторян (односельців) декілька слів про «Церкву» і «церкву». Церква (з великої «Ц») – це Христос і Його ученики (Христові, християни), а церква – це всі ті тисячі, мільйони, мільярди людей, які товпляться, тиснуться біля Христа і Його учеників, шукаючи для себе здоров’я, щастя, благополуччя, слави, процвітання-слави держави, слави нації… їм Христос не потрібен (як самодостатня Цінність), їм потрібне Христове! Тому ті, хто шукає Істини, хто приходить до Христа, мають бути мудрими і не сподіватися, що навколо Христа – всі невимовно люблячі Його люди! У дні земного служіння Ісуса Христа во плоті тисячі людей ходили за Господом – сліпі, глухі, німі, каліки, хворі, фарисеї, садукеї, іродіани, шукачі чудес і знамень… Але межи тими тисячами шукачів хліба («Ви шукаєте Мене (Сина Божого, не тому, що Я для вас Цінність Єдина, а …) тому, що їли хліб і наситились» – див. Ін. 6: 26) і видовищ («хочемо знамення бачити…» (Мф. 12: 38, Лк. 11: 29), «яке ж знамення Ти створиш, щоб ми побачили…» (Ін. 6: 30), «… давно вже хотів (таких бажаючих бачити знамення було дуже багато) Його (Христа) бачити, тому що багато чув про Нього і сподівався побачити від Нього яке-небудь знамення, чудо» (див. Лк. 23: 8)), і слави нації та смерті ворогам («Ми ж сподівалися, що Він є Той, Хто має визволити Ізраїль (нашу країну-державу-імперію і дати їй процвітання, і всіх ворогів зробити нашими рабами…)» (див. Лк. 24: 21)) учеників (Христових, християн)) було маленьке стадо! І донині Церква – маленьке стадо серед церкви, поміж тих мільйонів, мільярдів хрещених водою «християн», які тільки за назвою християни, а по суті і по духу є вороги Хреста Христового, вірні синагоги антихриста («по плодах їхніх пізнаєте їх»)²⁸.

Як    у    церкві,    між    тими    мільйонами    хрещених    водою, розпізнати Церкву і тих, хто православно воЦерковляється: християн і оголошених (щоб не прийняти диявола у вигляді, личині ангела світла, слуг антихриста в моральній, облесливій, лицемірній обгортці-масці за учеників Христових: християн чи православних оголошених), тобто хрещених Духом Святим (= християн, Церкву) і тих, хто щиро-істинно-православно готується-оголошується до хрещення Духом Святим (= оголошених)? Насамперед, по плодах їхніх: милосердя-любов до всіх людей та стояння в Істині (во Христі), смиренне жадання повноти Істини-Православ’я (повноти Духа Святого, стяжання Духа Істини). Християни – це Сам Христос, вони, зачавшись від Бога Духом Святим, зростають (переходячи від Сили Духа Святого в ще більшу Силу Благодаті) до повної міри зросту Христового («Вже не я живу, а живе в мені Христос», «Ви (християни) храм Духа Святого, члени-іпостасі Тіла Христового повного Духа Святого»); у цьому незворотному процесі обоження християни все більше і більше приносять плодів Святого Духа: любов, радість, мир, віра, лагідність… Плодів Духа Святого не можна не побачити, не відчути: «Не може сховатися місто, яке стоїть на вершині гори (святості-богоспілкування), і світиться- духмяніє у цьому темному, холодному, егоїстичному, безбожному світі плодами Духа Святого». Тому християни, як би вони не юродствували Христа ради, не можуть утаїтися від тих, хто щиро шукає Істини, від послушників (які – весь слух-зір-розсудливість заради пізнання Істини-Христа) – таких знаходить Господь, і в Дусі Святому показує їм християн, Церкву, в Якій і готує до хрещення Духом Святим. А оголошені – як Христос: намагаються з усіх сил бути як Христос, діяти як Христос (і християни), уподібнюються Христу, щоб стати преподобними, щоб досягнути Цілі, стяжати- придбати Єдину Істинну Цінність-Перлину-Скарб – Господа Ісуса Христа! Тут «як» (оголошені – як Христос) – це моральна, етична, аскетична категорія. Оголошені аскетично, зусиллям волі (за співдією Духа Святого, Який щирим оголошеним завжди помагає (зовні, старозавітно), підказує, врозумляє, дає силу) роблять, звершують (усіма силами, з розсудливістю та порадою, намагаються виконати всі заповіді Божі) все те саме, що і християни, для яких (християн) любити – природно, бо Любов це природа Духа Святого, благодать Якого – це друга Природа людини-християнина, яку вона набуває в хрещенні Духом Святим!

Християни і оголошені завжди перебувають у молитві (і покаянні) – спілкуються з Христом. Христос для християн і оголошених – це Цінність, Яка є причиною і мотивацією всіх свідомих дій-діл, все звершується заради Цієї (Єдиної!) Цінності, заради досягнення Цілі – єднання (спілкування-спільність у всьому і завжди) з Христом Богом! Все, що вони роблять – роблять як для Христа, і сприймають все, що йде до них (кожну мить-реальність і все, і всіх, що в ній) як Христа, як Дар Христів, Любов Христову («як» – в даному контексті категорія онтологічна (іпостасна), а не порівняльно-етична, так само, як і у заповіді «любити ближнього, як самого себе» – див. вище). «Все, що ви зробили (доброго чи злого) одному з малих цих (кожному ближньому, кожній людині) – Мені (Христу) зробили! І що не зробили (добро чи зло) ближньому – Мені (Христу) не зробили!» (див. Мф. 25: 31-46). Зробили добро ближньому – Христу зробили; не зробили зла ближньому – Христу не зробили! Зробили зло ближньому – Христу зробили зло; не зробили добро ближньому – Христу не зробили добро! Оголошені – це ті люди, які безперестанно перебувають в покаянні; це ті, які на всякий час ревно каються (кожен у свою міру довіри, яка постійно, в процесі православного оголошення, зростає) – слідують за Христом, намагаючись на всякий час і у всьому бути угодними Христу, виконувати тільки волю Господа Ісуса – готуються до хрещення Духом Святим. (Не думайте, що оголошених багато, це також маленьке стадо (одиниці серед тих тисяч, які наповнюють храми у дні «духовних розпродажів-освячень (пасок, яєць, яблук, води тощо)» чи приходять задовольнити свої потреби-похоті: причаститися, посповідатися, похрестити(ся), повінчатися…), яке, щиро шукаючи Істини, Цілі-Сенсу життя, тиснеться біля Церкви (Христа і християн)). Оголошені пізнаються через наявність у них безперестанного покаяння. Оголошений (який шукає Перлину-Христа, дбає, щоб придбати Її), як мінімум і ввечері, і вранці дає (повинен давати) собі звіт: чого не зробив він з того, чого хоче Христос Бог, а що зробив такого, чого не хоче Христос, і таким чином випробовуючи себе, все життя кається. Оголошений, коли згрішить, зробить зло-гріх, прийме гріховний, богопротивний помисел, або не зробить те, що повинен був зробити, тобто добро, – тут же, одразу, як тільки прийде до тями, до себе, коли опам’ятається, вирветься з області забуття і згадає Христа, кається (не чекаючи вечора  чи ранку  – коли проводить ревізію певного проміжку прожитого ним часу): зненавиджує зло-гріх, осуджує (а не оправдовує) себе, докоряє собі перед Христом, просить прощення у Христа і далі рухається за Христом, беручи і несучи свій хрест, який «скинув», не прийняв (як Дар Божий), чинячи гріх: чинячи зло чи не чинячи добро. Оголошений кається у гріху тут же, коли пізнає гріх свій, що він згрішив! Таким повинен бути кожен оголошений!

Христос для оголошених – це Єдина Цінність-Скарб, яку вони шукають-жадають (див. Мф. 6: 21, 33; 13: 44-46), заради якої все продають («зречися себе, погуби душу свою заради Цінності- Перлини Христа і Євангелія Царства Божого), і купують (повсякчасним хрестоносінням – приймаючи всіх і все як Христа, як Дар Христа, і благодарінням, служінням вдячно і радісно Дародавцю – ревним виконанням волі Христа, любити взаємно Того, Хто так мене Возлюбив і Любить на віки віків: «Любить Мене той, хто виконує заповіді Мої, волю Мою!») цей Скарб-Перлину – Христа, Духа Святого, Царство Боже. Християнство – це життя во Христі, безперестанне спілкування з Христом – «все від Нього і для Нього». Кожної миті все сприймаємо як Дар-Любов від Христа, кожну людину сприймаю як Христа («Це Христос!» – див. Ін. 21: 7), і відповідаю на Дар Христів вдячністю-любов’ю (Євхаристією) – ставлюся до всіх (…вбивць, маньяків, терористів, педофілів, єретиків, сатаністів…) і до всього як до Христа, Христового! Милостиню даю – Христу (в особі ближнього), позичаю – Христу, відмовляю (зробити гріх-зло) – Христу (тобто заради Христа!) і т. ін.

Все і у всьому Христос! Все звершую в радості: і «так», і «ні» обставинам – бо це все для Коханого Христа! Все звершуємо в радості (в Господі Ісусі Христі)! Напр., позичаю (Христу!?), нічого не сподіваючись назад; але християни не позичають Христу, бо знають правду про себе: я неоплатний боржник Христа, Який все мені поДарував, все мені простив і невимовно Любить мене, тому все моє життя – це вдячність-служіння Христу у всьому, і у всіх, і через усіх! Християнин – це той, кому для Господа Ісуса Христа (для кожної людини, яка є Христос!) нічого не шкода; тому неможливо багатому (тому, хто щось (матеріальне, душевне, духовне) має своє, для себе, а не для Христа – для всіх людей) увійти в Царство Боже (область іпостасного буття як Любов- спілкування: Дарування-Благодаріння) (див. Мф. 19: 14-26)! Отже, оголошених пізнавайте за наступними ознаками – безперестанна (часта) молитва (пам’ять Божа, ходіння перед Богом) та безперестанне покаяння – жадання, рух до Христа, за Христом (ознака чого – ревне виконання всіх заповідей Божих) і безперестанна боротьба проти всього (страстей, бісів, помислів…), що стоїть на перешкоді слідування за Христом, уподібнення Йому (набуття подоби Божої), тобто виконання волі Божої!

В Церкві (в Таїнстві Спасіння-Воскресіння) люди стають не моральними (добрими по формі), а святими, тобто добрими онтологічно, з утроби серця в християн (в яких живе Христос, Який і є Джерелом Води Живої) течуть ріки Води Живої, Благодать Духа Святого! В Доброму, Благому – християни добрі і благі! В сектах, єресях, синагогах на ходячих мерців накладають косметику моральності, увічливості, радісності, привітності, релігійного благочестя… – вони стають «як живі!», їх відразу називають святими, здоровими, спасенними (тоді як вони навіть не починали каятися, не стали на путь сходження во ад – не стали оголошеними для пізнання гріха свого (гріхів-симптомів (гріха), як піску морського), смерті, безбожництва). Тому Церква – це не мораль, філософія, богослів’я… Церква – це Хірургія, Хресто-терапія, де спочатку пацієнта (оголошеного) приводять до тями з омани лукавства – людина стає грішною, онтологічно грішною, вельми грішною, хворою-розбитою-розсіяною. Церква нудить, «заставляє» раба-послушника виконувати всі заповіді Божі (заповідь Любові), що і дає такий чудовий результат – бачення гріха свого! А далі відчайдушне волання з глибини ада-пекла: Спасіть! Рятуйте! («Тримай ум свій во аді, але у відчай не впадай»). Після чого відбувається операція-трансплантація – заміна плоті гріха на Тіло Христове! До хрещення Духом Святим веде довгий процес оголошення – Хресто-терапія. Але люди не хочуть робити операцію, готуватися до хрещення Духом Святим, їм імпонує пропозиція «косметичних салонів», «публічних домів», з вивісками при вході «… Православна Церква …», де за декілька хвилин «попівських парадів» виконають, задовільнять всі їхні забаганки- треби-потреби-похоті, зроблять зачіску, намастять пахучою олією (косметично прикрасять) і видадуть довідку-свідоцтво про хрещення… Лікуватися ніхто не збирається, та й гадки не має про те, від чого вкрай необхідно лікуватися-спасатися! Тому так мало в церкві християн, Христових!

Церква не латає старий одяг, а міняє його на новий, не ремонтує старі оселі, а все старе зносить (демонтує) і будує на новому фундаменті – на Ісусі Христі, а не на законі, моралі! Церква спочатку викликає в таїнстві оголошення біль, пекельний біль, щоб людина добровільно (пізнавши неміч свою, хворобу свою, втративши надію на себе) погодилась, зажадала заміни плоті на нове Тіло (Христове). Хрещення відбувається тільки за умови свобідної, добровільної, свідомої волі-бажання пацієнта, набуття ним любовно-довіряючого стану: «Спаси мене, Господи Ісусе Христе!» (поки він не довіряє Лікареві, вагається – його ніхто оперувати, хрестити Духом Святим не буде! Ще раз нагадаємо, що ні про яке хрещення дітей у цьому світі не може бути і мови!).

Пильнуймо! Ісус Христос вчора і нині і на віки Той же! Тому не кажіть, що те, про що пише в Писанні (книгах Нового Завіту – про що свідчать апостоли і від чого застерігають Духом Святим) – це, мовляв, колись було, а зараз це все не є обов’язковим (напр., хрещення Духом Святим; християни це тільки ті, хто хрещений Духом Святим і живе в Дусі Святому: «Хто Духа Святого не має, той і не Христів» тощо). А особливо зараз, в кінці історії актуальні всі застереження: «Пильнуйте і моліться, щоб не увійти у спокусу!». Все Священне Писання – це суцільне: «Пильнуйте!». А «християни» себе обманюють, втішають, заспокоюють – що зараз це все не обов’язкове!? Нині ніхто цього (заповідей Божих) не дотримується – і світ стоїть, сонце світить, все йде своєю чергою!? Спитаю таких мрійників, які не знають ні Писання, ні Сили Божої: а у дні Ноя хіба не так було, як зараз, а за Лота, хіба не так само було, як нині, хіба не так само говорили-думали-діяли?! Тому пильнуймо, бо Бог попередив нас, що в останні часи буде так само, як і в часи потопу водою та вогнем і сіркою! Тобто в наші часи ХХІ ст.  люди  живуть        так  само  безпечно,    як   і   колись («Коли говоритимуть: ʺмир і безпекаʺ – несподівано прийде на них погибель»): і не думали, і не гадали, як прийшов потоп, кінець життя! Пильнуймо, бо зараз, як ніколи, наявні всі симптоми передпотопного стану людства! Не забуваймо, що кінець світу для кожної людини настає в її смерті! Пильнуймо! Маймо страх Божий! Скажемо       про   християнство   ще   декілька слів притчею- аналогією. Християнство – це акція: принеси свій «металобрухт» (свою гріховну природу = автомобіль), який не їде і ржавіє (і все одно раніше чи пізніше згниє в землі, в смерті), нічого доброго робити не може – і обміняй своє старе (старозавітне єство-авто) на Нове Авто, на Тіло Христове! Акція безстрокова – триває на віки віків! Спіши звершити обмін, обміняти металобрухт (плоть гріха) на Нове Тіло (Тіло Христове)! Але де там! Ніхто не спішить! Ніхто вже не чує Євангелія (Настало Царство Боже, Воно вже тут і зараз між нами (з усіх боків облягає нас, як повітря, як води океану), залишається тільки впустити Його в своє серце, прийняти Христа, Духа Святого), або не хоче чути, не хоче зрозуміти, щоб часом не навернутися до Істини, щоб часом не спастись, не зцілитися, не стати Блаженним-Щасливим!? Прикипіли до «свого» металобрухту, який іржавіє (тліє) і все одно розсиплеться у порох! Чого ти тримаєшся, людино?! На що уповаєш, надієшся – ти все одно помреш, все залишиш, і цей металобрухт (плоть твою) вирвуть від тебе смерть і ад!? І ти не розумієш, що обмінявши те, що і так невдовзі буде забране-вирване у тебе смертю і адом, на Нове Тіло Христове, Царство Боже, – Воно буде твоїм на віки віків, бо ні смерть, ні ад, ні тління, ні страждання не мають влади над Воскреслим Тілом Христовим, власником Якого стає той, хто звершив обмін, взяв участь у акції – став християнином! Зречися себе, помри для себе (для свого тлінного, страсного, смертного «металобрухту») і живи Новим, Свобідним, Вічним Життям – Ісусом Христом, Духом Святим! Але ж ні, ніхто не спішить, немає черг бажаючих («хто ХОЧЕ!») увійти у володіння Царством Божим – всі зайняті фарбуванням (тюнінгом) кузова свого «металобрухту» (який так і так не їде, та й ніколи не їхав – ніколи нікого не Любив) – прикрашають косметикою трупа; і хизуються мерці (які здатні тільки на те, щоб ховати своїх мерців) один перед одним – у кого краща косметика і товстіше покриття захисного саркофагу від смороду гордині-егоїзму-смерті, яким повен кожен син тлінного Адама від утроби матері своєї («В беззаконнях зачатий я, і в гріхах породила мене мати моя!» – див. Пс. 50)! Люди настільки обезуміли, що вже найочевидніших речей не можуть збагнути: людино, ти – смертна, ти помреш, ти тут – у світі цьому – не вічна! Люди бачать, як розсипається їхня розвалюха (жодна косметика не допомагає), але каятися не спішать! Мабуть їм антихрист щось краще пообіцяв?! Тому ще раз (сотий раз) кажу: якщо надумаєте взяти участь у акції «Віддай себе, а натомість отримай Все, стань Блаженним, власником Царства Божого», то приходьте, вам завжди в Церкві дуже раді. Перед тим як вручити, довірити вам ваше Нове Авто (Тіло Христове), вас навчать, як ним користуватися – пройдете «коротенькі» курси водіння (закінчите школу оголошених)! І вже чую: навіщо курси водіння (життя), якщо я водій зі стажем і маю посвідчення усіх категорій?! Тому що це Авто абсолютно нове («око не бачило, вухо не чуло, і на гадку найдосвідченішому    автогонщику,    інженеру,    винахіднику не спадало, що таке Нове Авто і які в нього функції-можливості, що таке Церква-Євхаристія, Тіло Христове, Царство Боже»), і щоб не розбитися, не загинути, потрібно вчитися водити-їздити. У Церкві всі відповідальні (Люблячі), тому поки оголошений не здасть іспити на готовність водити, володіти новим Авто – обмін (хрещення Духом Святим) ніхто не звершує! І горе тій людині, яка не пройшла школу оголошених, і яку попи-жерці обманули, що вона вже має Нове Авто, тоді коли в неї і надалі залишається та сама стара розвалюха без гальм і керма, і цей мрійник, cпускаючись з гори, буде думати, що в нього є справні гальма… І гинуть бідні люди в туманах омани-прєлєсті, в прірвах єресей та лукавства, безвідповідальності та безумства, беручи участь у попівських, нелегальних церковних акціях (Дух Святий попів не посилав хрестити неготових, не оголошених! Це попівська акція, а не Акція Духа Святого!) – «в суд і в осуд», і як наслідок, «багато-хто хворіє, а деякі й помирають»! Пильнуйте! Бог є Любов! Все допускав, допускає і допустить, крім одного: щоб неготовий, не оголошений хрестився Духом Святим, став християнином, Церквою! Не обманюйте себе, що ви належите (вас хрестили) до «Автокефальної», «Канонічної» «Православної Церкви», це діло нехитре (покупатися у воді під вигуки за дверима «Слава Содому і Єгипту!»), а от чи прийняли ви Духа Святого (в чині Таїнства хрещення чи до нього), чи зараз ви в Дусі Святому?! Пильнуйте, перевіряйте себе: чи ви у Дусі Святому! Якщо ви не розумієте про що я кажу – то ви не християнин (хто б ви не були: патріарх, папа римський, митрополит, доктор богослів’я, прото-піп…), і не гайте часу («бо дні лукаві») – а починайте готуватися до хрещення, починайте оголошуватися християнами (чи принаймні більш досвідченими за вас оголошеними!)!

P. S. Ви мені дорікаєте, запитуючи: ти вже зібрався говорити про М(м)олитву та умови, за яких вона звершується, а досі так нічого і не сказав про Воскресіння, хоча розділ назвав «Таїнство Воскресіння»?! Мої любі, та ми (по суті, по Духу – зодягаючи зміст-суть у різноманітні словесні форми) тільки про це і говоримо: про Воскресіння, про Спасіння-Зцілення, набуття Тіла Христового. Але якщо для вас комфортніше приймати помисли у буквальних обгортках-словах, то заради вас скажемо декілька слів по плоті про воскресіння (дет. про Воскресіння див. у ІІ ч.). Передусім нагадаємо дещо з того, про що ми говорили в ІІ ч.: Воскресіння Христове (і всіх християн во Христі) – це не реанімація, не повернення назад, до старого життя, а перехід до Нового, Вічного Життя в Тілі, до обоження! Тому, коли рання Церква говорила про «порожній гріб», то Церква не говорила як відбувалось воскресіння, або що це таке, що воно означає, а лише вказувала такою словесною формою, що Христос Воскрес, що він Живий («Його немає тут, у гробі, чого шукаєте Живого між мертвими?»). Але Воскресіння Христове – це не реанімація (= повернення до життя, старого життя, того самого, яке було до смерті), як, наприклад, у випадку з воскресінням (реанімацією) Лазаря (див. Ін. 11). Після «воскресіння» (реанімації повернення до цього тлінного, смертного, страсного, в «шкіряних ризах» життя) Лазаря печера, в якій лежав чотириденний (який уже смердів) також була порожня – Лазаря не було там, він воскрес (устав, піднявся і вийшов геть) і сидить (возлежить) на гостині в домі з Христом і учениками Його. (Порожня гробниця-печера нічого не доводить: ну немає мерця в печері, але це зовсім не означає, що він воскрес – «може прийшли ученики Його і вкрали Тіло Його, і поховали в іншому місці, про яке ніхто з непосвячених не знає, а всіх обманули, що Він Воскрес із мертвих»; свідченням Воскресіння Христового є не порожній гріб чи ризи-плащаниця, а свідки – люди, які бачили Воскреслого, спілкувалися з Воскреслим, і які засвідчили вірним свідченням (сповідницько-мученицькою кров’ю) перед усім світом, що Ісус Христос – Господь, Син Божий – Воскрес із мертвих і Живий на віки віків!). Тому порожня печера- гріб (вказівка на реанімацію) – це тільки символ-вказівка на Воскресіння Христа, яке зовсім не реанімація (як, наприклад, зображено на «іконах» (релігійних картинах), де Христос (реанімований індивід) вилітає з гробу з білим прапором у руках… це в кращому випадку гарна сентиментальна казочка, а з точки зору Істини – це єресь, омана), а набуття Тіла Воскресіння, тобто у Воскресінні Христа звершилося абсолютно Нове Творіння – людська природа в іпостасі Сина Божого стала божественною, тобто набула всіх божественних властивостей (Іпостасного Особистісного Буття), стала свобідною від усіх обмежень, необхідностей, детермінувань (напр., ДНК, спадковості, простору, часу, законів світу цього, смерті, тління, страждання-страстності тощо). Людська природа не розчинилася в Океані Божественної Сутності, а оБожилася, оДухотворилася, вознеслась на Небеса (в глибини Божественного Троїчного Буття, Божественного Життя. Наше Тіло во Христі – це не привид, а «тіло і кістки», але які існують Кафолично, Божественно, у Божественній Свобідній Смиренній Любові (див. Лк. 24: 39-43). Тому Господь після Воскресіння вже не індивід за природою людською (риси обличчя, ДНК, стать… – це хоч і унікальні, але задані константи, необхідності) – апостоли вже Ісуса Христа після Воскресіння не впізнають як індивіда (Якого вони знали-впізнавали до Голгофи, до смерті Хресної, до Паски), а тільки за іпостасними унікальними (притаманними тільки Особистості-Іпостасі Ісуса Христа, Сину Божому, Другій Іпостасі Святої Тройці) діями (Як Він ламає хліб – так більше ніхто не ламає (див. Лк. 24)! Як Господь говорить:

«Маріє!» – так більше ніхто не говорить (див. Ін. 20)! Упізнається Господь Воскреслий (як і кожна Іпостась-Особистість) тільки за способом існування (у безпосередньому спілкуванні з Іншим, гомогенними або гетерогенними іпостасними, неповторними особистісними енергіями), через пізнання «Як» (неповторне, унікальне, кафоличне, всеціле проявлення свого Я-Особистості у іпостазуванні всієї природи (Тіла); «Я» стає явним у іпостасних енергіях-діях (= Як) природи: ламати хліб, говорити, називати чиєсь ім’я («Маріє!») тощо). Тому Воскреслий Господь людством Всюдисущий, Необмежений, Незбагненний, Вічний, Безпочатковий… (до речі, ці всі властивості-характеристики не природи, а Іпостасного Буття), тому тільки чисті серцем, які в Церкві набувають у Дусі Святому іпостасного способу існування, стають особистостями і бачать Христа Воскреслого в Тілі. Головне полягає у тому, що ми (неуки у слові, творенні словесних форм, але не в пізнанні) намагаємося сказати наступне: Воскресіння – це не реанімація, не повернення до старого, покращеного (навіть райського – до гріхопадіння), але старого життя-існування (такого, яке вже колись було: чи до гріхопадіння (в Раю), чи після гріхопадіння у світі цьому), а це перехід до абсолютно нового, унікального буття, цілковито іншого, небувалого Життя, і ми у воскресінні будемо абсолютно іншими, такими, що «око не бачило, і вухо не чуло, і на серце не спадало – ні Адаму в Раю до гріхопадіння, ні синам Адама після гріхопадіння – що Господь Ісус Христос приготував у Воскресінні, у Церкві, у Євхаристії, у Тілі Христовому тим, хто Любить Його!». Воскреснути – це набути Тіла, з індивіда (фрагментарного прояву своєї природи) стати кафоличною особистістю! (В Райському стані був шлюб, диференціація людської природи на статі (чоловік, жінка), Адам міг впасти в гріх і впав, міг померти і помер, коли згрішив… (див. Бут. 1-3), а в Царстві Божому вже немає статей, шлюбу, можливості смерті (див. Лк. 20: 34-36), народжений (зачатий) від Бога грішити не може (див. 1 Ін. 3: 9)…). Хто сумнівається у свідченні Церкви про Воскресіння Ісуса Христа, той нехай щиро подивиться на історію християнства і дасть собі відповідь на питання: за що, за Кого помирали (і донині помирають вірні свідки Христові) у страшних муках мільйони християн (особливо протягом перших трьох століть), звідки це нечуване Євангеліє, що Бог є Любов (і все вчення-боговідання Церкви: про Пресвяту Тройцю, про Боговтілення, про Церкву-Євхаристію…), звідки ці сили, знамення, чудеса, які звершуються християнами в ім’я Ісуса Христа… І відповідь одна: воістину Ісус Христос – Син Божий, Який Воскрес із мертвих, і є Главою Церкви повноти Духа Святого, Тіла Христового, і Який дарує Себе (Царство Боже) кожному, хто свідомо, відповідально, добровільно ХОЧЕ бути Його учеником! Бо Господь для того прийшов у світ, щоб усі люди мали життя, і надто мали!

Сторінки: 1 2