Встав хлопчина вранці-рано, підійшов до тата:

– Добре що, а що погано? Хочу я спитати!

Таємниць не маю я, – слухайте, малята, – ось вам книжечка моя з відповіддю тата…

Як сьогодні мало таких допитливих «малят», які ще ставлять такі запитання в принципі, а тих, хто вміє розпізнавати «добро» і «зло», хто знається (істинно) хоч трошки на цьому діланні (розпізнавання духів) – ще менше! Що таке добро? Що таке зло? Нині самі поняття добра і зла втрачають своє не тільки онтологічне, а навіть етичне значення! Єретики стверджують, що добра і зла немає, що добро і зло – поняття відносні, мовляв, з якого боку глянути³²; оскільки немає добра і зла, як «або – або», тобто як несумісних понять, які взаємовиключають одне одного, то немає й істини! Все стає відносним: добро і зло, правда і брехня тощо. Тому скажемо декілька слів про добро і зло: що (хто) таке добро і що (хто) таке зло, що (хто) є добрим і що (хто) є злим?

Поняття добра і зла завжди були у всіх народів, у всіх релігіях, та й зрештою в кожній людині (про що свідчить совість, внутрішній природний голос, який є у кожної людини, притаманні їй бажання щастя, блаженства, насолоди…). Ми будемо говорити про добро і зло з точки зору християнства (православ’я, Істини). Добро взагалі – це те, що до-цільне! А в кожної людини свої цілі, своє розуміння щастя! Християнин Добрим називає все те, що веде його до Цілі (Цілісності, з-Цілення, Спасіння, тобто єднання з Богом (Благом, Добром), до уподібнення Господу Ісусу Христу, стяжання Духа Святого, «щоб усі були єдине єдинством Пресвятої Тройці» – див. Ін. 17). Істинне Добро (Добрий, Благий) – (тільки) Бог! Що мене наближає до цього блаженного єдинства-цілісності (Ін. 17), що сприяє цьому, – те і є добрим! Добрим ділом є тільки те діло, яке звершене заради (в ім’я) Господа Ісуса Христа (на славу, благодаріння Бога Отця)! Бо Господь Ісус Христос є Істинна, Блаженна Ціль всього сущого. Ісус Христос є Царство Боже, повнота Духа Святого для всього творіння! Зло – це те, що віддаляє мене від Цілі, від Цілісності, Спасіння (і, як наслідок, спричиняє мені пекельний біль-страждання-пристрасть! Зло – все те, що віддаляє мене від Бога і наближає мене до ада- пекла (самості), тобто все глибше і глибше занурює в нього). А злий – це диявол, лукавий, сатана, богохульник, людиновбивця, брехач-обманщик, антихрист і слуги його! Отже, добро – це те, що веде, наближає до Цілі(сності) (Царства Божого, Щастя); зло – це те, що віддаляє мене від Цілі(сності).

Бог є Добрий, Благий, Добро, Блаженство! Добрим є все те, що уподібнює творіння Творцеві, наближає його до Отця Небесного. Бог є Смиренна Любов, Милосердя, тому добро – це все те, що в мені дає плід смирення, коли я смиряюсь. Бо мета всіх діл, трудів, подвигів – смиритися (бо тільки смиренним, убогим Духом Бог дає Благодать). Сáме смирення і заповідає навчитися в Нього Господь Ісус Христос: «Навчіться від Мене лагідності і смирення, і знайдете мир душам вашим» (див. Мф. 11: 29). Відповідно зло – це все те, що віддаляє мене від Цілі (Бога), від смирення; це все те, що плекає в мені гординю, егоїзм, пристрасті; те, що уподібнює людину дияволу, лукавому, обманщику, людиновбивці. Тому діла, чесноти самі собою не є ні добром, ні злом! А злими чи добрими діла стають в залежності від плодів: смирення чи гординя, прозріння гріхів своїх чи ще більше засліплення від бачення своєї «доброти», «праведності», «святості»! По плодах їхніх пізнаєте їх. Для прикладу візьміть митаря і фарисея: чеснотливий фарисей (гордий) – святий сатана, і грішний митар (смиренний), який кається, бачачи безліч гріхів своїх (див. Лк. 18: 10-14). Пильнуйте! Стережіться! Нині сатана, антихрист(и), лже… навчають, що добра і зла немає (тобто Істини немає), все відносно, вір як хочеш, живи як хочеш, всі дороги ведуть до Бога і т. ін. Пильнуйте! Бог є Любов!

Добро-дій – це той, хто все більше і більше смиряється! Що більше робить добра (добрим є тільки те діло, яке звершене заради (в ім’я) Господа Ісуса Христа!), то більше смиряється (добрим є лише таке діло, яке дає плід смирення)! Зло-дій – той, хто все більше і більше впадає в гординю, стверджується в егоїзмі, рухається до самості. Третього не дано. Хто не з Христом, той проти Христа, він з антихристом; хто не збирає з Христом (не смиряється), той марнує, втрачає, губить душу свою.

Словом «гріх» Церква вказує на недоцільний вчинок (гріх    грецькою    мовою    «амартіа»,    буквально    означає «промах», «не влучити в ціль», «мимо цілі»). Гріх – це беззаконня. Господь, творячи свобідних істот (ангелів і людей), вбудував у їхнє єство совість – GPS-навігатор, який підказує людині правильний, доцільний напрямок руху; совість – це внутрішній порадник, природне знання добра і зла, знання як того, що веде до цілі, так і того, що віддаляє від неї. Але совість – це не диктатор, а тільки порадник, до порад якого людина може прислухатися або нехтувати ними, і чинити всупереч совісті. Але в гріхопадінні совість, як і все єство людське, понівечилась; GPS-навігатор вже не точно почав вказувати на ціль, розпізнавати добро і зло. Господь дав заблудлим людям в поміч Закон (бо совість вже була безсила, коли через гріхопадіння, примноження беззаконь зовсім розладналась). А коли Закон через фарисейство став формальністю, то Господь, втілившись, вдихнув у Нього дух Істини, розкрив духовний, внутрішній, сердечний зміст заповідей (напр., див. Мф. 5-7). А ще Господь в поміч кожній людині дарував їй ангела-охоронця, порадника! Бог є Любов! Бог нікого не карає; коли людина нехтує голосом совісті, заповідями Божими, то вона сама себе калічить, віддаляє від Блага. Путь до цілі точно вказує Закон Божий; заповіді Божі (Любові до Бога і образу Божого) – це вказівні знаки на шляху до Цілі(сності)! Заповіді Божі – це застереження, попередження, підказки, вказівки… для свобідних іпостасей. А вони (люди, ангели) – обдаровані свобідною волею – можуть прислухатися до застереження (не роби собі зла!) Бога-Любові, а можуть і не послухатися (вони мають владу розіп’ясти Христа або розіп’ястися з Ним). Звідси і аварія за аварією, гріхопадіння за гріхопадінням…

Всі хочуть щастя (блаженства)! Але є одне Щастя, одне (єдине!) Блаженство – Бог-Любов, Ісус Христос, Дух Святий, Царство Боже! А всі інші «щастя» – ілюзії, примари, гонячись за якими людина потрапляє в ад-пекло, в страждання-муки (земні і вічні)! Але живучи по совісті (навіть спотвореній гріхом), щиро, людина буде спасатися, бо коли зустрінеться з Істиною, то прийме Її (Господа Ісуса Христа). (Бо хто живе щиро, по совісті, не лукавить, той смиряється, він здатний почути Євангеліє і стати оголошеним – або в ІІ ф. і., чи вже в ІІІ ф. і.).

Добре діло (істинно добре), яке веде до Цілі, Істини, – це тільки те діло, яке звершується заради Ісуса Христа (Господь є Істина, Путь, Ціль, Життя, Яким і в Якому Духом Святим приходимо до Отця)! (І добро світу цього, якщо чиниться язичниками по совісті, щиро, веде до Добра (Мф. 25: 31-46). Бо язичники будуть суджені своєю совістю (не очищеною, підсиленою Законом Божим, як, наприклад, в оголошених). Якщо вони слухали свою совість (цей внутрішній, Богом даний закон), то на Страшному Суді вона не осудить їх, а вони смиряться, навчені слухати її і приймуть Спасителя! А хто нехтує голосом своєї совісті, той буде осуджений!). Тому, хто хоче бути Щасливим, нехай стає на путь ревного виконання всіх заповідей Божих, які вказують на Любов (на Бога, бо Бог є Любов). Пильнуйте! Щоб не зійти з істинного шляху на путь, який веде в ад-пекло, від Бога, від Істини – в муки (земні і вічні). Щастя – це взаємна Любов, це любити і бути любимим. Щастя – це спілкування-єдинство взаємно люблячих. Щастя – пізнати Отця, Сина і Духа Святого, це єдинство всіх з усіма єдинством Пресвятої Тройці (див. Ін. 17). (Християнство (Царство Боже, Щастя) – це молитва, причастя-спілкування всіх з усіма в Дусі Святому! Тому християнин (= інок, інакший, не від світу цього) – це молитвенник (безперестанно молиться). А оголошений (послушник) – це той, хто вчиться молитися, тобто бути завжди у спілкуванні з Богом, виконуючи Його волю, Його заповіді! Церква – це дім молитви, кожен християнин – це дім молитви, храм Святого Духа! Пильнуйте, як молитесь! Як вчитесь молитися (безперестанно)! Як терпите у молитвах!).

***

Чого Ви дратуєтеся? Ви вже втомилися чи Вам набридла ця одноманітна робота – розкладати оті ліки- помисли з кошика на полички? А може Ви когось осудили?.. Я Вам зараз з приводу осудження і гніву, який породжений ним (осудженням), дещо повім. Чи то правда, чи ні (чи було таке насправді, чи то дідівська притча)… на хутірці вже ніхто не знає… Але послухайте, що нам на вечорницях бабусі розказували (ми ще тоді бахорами були). На факультеті психології один професор читав лекцію про емоції, зокрема висвітлював таке поняття як гнів. Професор говорив, що гнів розвивається у три етапи: спочатку виникає подив (здивування), далі настає (після подиву, як донька народжується від матері) роздратування, а вже роздратування породжує гнів (бажання зла, аж до вбивства; ненависть…). І професор негайно, як кажуть, не відходячи від каси (тобто не чекаючи семінарів, практичних занять), вирішив продемонструвати теорію на практиці. Взявши телефон, він набрав навмання невідомий номер і увімкнув голосний зв’язок (щоб усім студентам було чутно розмову). Незнайомець підняв слухавку:

• Алло!
  • А Васю можна до телефону?
  • Васю?!! – здивовано запитує незнайомий співроз- мовник і продовжує, – Тут немає Васі, Ви помилилися номером!
  • Вибачте! До побачення. – відповів професор і розмова припинилася.

Через хвилину професор знову телефонує на цей номер і відразу:

• Васю, привіт! Як справи, друже?
  • Я ж вам сказав, що цей номер телефону не Васі і взагалі тут немає і ніколи не було ніякого Васі!.. – роздратовано відповіли (впізнавши голос професора, який щойно, хвилину тому телефонував) на другому боці дроту і кинули слухавку.

Сторінки: 1 2