За хвилинку професор знову набирає цей номер і питає:

• А Вася ще не підійшов? І з того боку понеслось:
  • Ей ти, дебіл… якщо ти ще раз сюди зателефонуєш – тобі капець, ми тебе поламаємо, ти поняв? Мразь, урод, нечисть, гидота остання… (тут у гніві полився потік погроз не просто вбити, а повільно вбивати, щоб добре помучився – смерть для нього буде подарунком, великою милістю…).

Професор, вельми задоволений результатом експерименту, який цілковито підтвердив теорію, звертається до студентів:

• Ну що, друзі, як бачите, вся наша теорія підтвердилася: спочатку наш незнайомий співрозмовник здивувався, потім почав дратуватися, а вже потім вкрай розгнівався: став бажати зла, намагаючись його реалізувати, тобто зробити зло…

І тут один студент піднімає руку і каже:

• Це ще не все, це ще не кінець!
  • Як не все?! – дивується професор, – Подив, роздратування і гнів – все, як у теорії!

На що студент просить у професора цей номер телефону і набирає його. Там піднімають слухавку:

• Алло?!

А студент: – Я Вася, мені ніхто не дзвонив?! (J)

На другому боці дроту вже не було слів (і навіть гніву)… – лише суцільна лють!..

Принагідно скажемо декілька слів про осудження (дет. див. у IV ч.). Той, хто осуджує, говорить (по суті, по духу, часто навіть цього не усвідомлюючи): «Я би так ніколи не зробив, Я не такий, як цей грішник, оцей невдаха, Я (набагато) кращий, Я…» – відчуваєте запах смертоносної гордині-егоїзму, духовної сліпоти та нечутливості?!

Матір гніву – осудження! (Про пекельний родовід пристрастей, про зв’язок між ними (яка пристрасть від якої народжується) – див. у «Ліствиці» прп. Іоана Ліствичника). Осудження – одна з найплодючіших матерів пекельних пристрастей; одним із старших синів осудження є гнів. Гнів зачинають багато батьків, тобто гніваємось від різних причин (і від блуда, і від сластолюбства, і…) – коли не задовільнили мої похоті, не ублажили чи недоублажили мене, моє его, моїх божків-ідолів: сластолюбство, славолюбство, сріблолюбство… Але завжди між причиною гніву і самим гнівом (подивом- роздратуванням-гнівом-люттю) стоїть осудження! Не існує гніву без осудження!!! Отже, батьків (причин) у гніву (люті) багато, а матір одна – осудження! Той, хто у собі знищив осудження (умертвив матір), той і переміг гнів, а хто силою Божою, Божою Благодаттю переміг гнів, той наніс нищівний удар у саму серцевину пекла, подолав найдемонічнішу пристрасть – гнів-злобу; а хто зцілив силу гніву, підкорив його закону Божому, волі Божій (хто вже гнівається на зло, на гріх, на все, що противне Богу, а не на людину, ангела чи Бога) – той недалеко від перемоги, від безстрастя…

Щоб нікого не осуджувати – треба дати всім свободу! Кожен має право бути самим собою і робити що завгодно! (Так, за все треба буде відповідати, тобто будуть наслідки – але це вже інше питання). Це право (владу – свободу) дав кожній людині (свобідній істоті – іпостасі-особистості) Бог- Любов Отець-Татусь!!! Тому ніколи нікого не осуджуй (і навіть не суди), а пильнуй себе, як ти користуєшся своєю владою-свободою робити добро чи зло, благословляти чи проклинати, дякувати (благодарити за все) чи нарікати і хулити Бога і все Боже (образ Божий)! Так, не кожна дія (помисел, слово) людини є доцільною (доЩасною), але Бог дав нам право (свободу) вибирати те, що хочемо (життя чи смерть, благословення чи прокляття – див. Втор. 30: 19) – і не осуджує нас за наш вибір, Любить Божественно нас (кожного, який би шлях він не обрав – життя чи смерть, гріх чи добро, – Любить, Любить і Любитиме завжди!). А ти, людино, покайся, зупинись і зверни з дороги смерті, ада- пекла, самості, лицемірства, лукавства і стань твердою ногою на дорогу життя – покаяння: самозречення, хрестоносіння услід за Господом Ісусом Христом!!!

Бог дає всім свободу бути самим собою (жити так, як хочуть у міру свого відання чи невідання-невігластва-омани) і нікого не осуджує за гріхи, помилки, єресі, злочини, переступи (Закону, заповідей)…, а Божественно Любить (піклується про) кожного! Так і ми (Христові) повинні бути милосердними до всіх (нікого не осуджувати, а у смиренні милувати всіх, дбаючи про їхнє спасіння (Щастя) в Господі Ісусі Христі, у стяжанні Духа Святого)!

Ти свобідний – бути Щасливим або нещасним. Ти свобідно тлумачиш реальність: або як Дар, поДарунок, Божественну (чи просто людську) Любов, або як ад, пекло, «все погано!», «все пропало!», «нічого доброго!», «та скільки можна?!», «та за що це мені?!» тощо. Ось таїнство свободи, ось клич до Щастя – відповідальність за себе – визнати себе (і інших) свобідним, жити в таїнстві свободи, а не в мертвості закам’янілої необхідності! Пильнуйте! Не продавайте свою свободу бездушним помислам самооправдання та звинувачення (засудження, осудження) інших. Боріться за свободу – за образ Божий (в собі та в інших). Без свободи немає (і не може бути) Любові! Тому спочатку відпусти (всіх і все) – дай свободу (визнай свобідним(и), особистістю, образом Божим), а потім люби (свобідних) Бога і образ Божий силою (Любов’ю) Духа Святого! Мені ніхто нічого не винен – ось що означає дати свободу (всім). А потім залишається (доцільно скористатися своєю свободою) – Любити всіх (я всім усе винен – це найдоцільніше рішення моєї свободи- відповідальності – «щоб усі були єдине (у свободі-любові), як Бог Тройця: Отець, Син і Святий Дух (Ін. 17)!).

Сторінки: 1 2