Святі Отці (Духоносці) особливо наполягають на незмінності слів Христа про необхідність віри самого охрещуваного і попереджають, що благодать Хрещення (тобто звершується хрещення Духом Святим) дається не в силу звершених дій і молитов (тобто в силу правильного, канонічного звершення чину Таїнства), ніби автоматично (магічно), але тільки по вірі (готовності, здатності серцем смиренним і сокрушенним прийняти вірою-довірою в Христа сім’я Духа Святого) самого охрещуваного (того, хто хреститься).
Прп. Марк Подвижник пише: «Чи пересвідчився ти хоч нині, що тим, хто твердо вірує, Дух Святий дається тут же після хрещення; невірним же і зловірним і після хрещення (чину Таїнства Хрещення) не дається?». Преподобний Марк свідчить про те, що якщо ти приймаєш хрещення з вірою (довірою Христу, ввірянням себе Христу), то одразу ж, негайно отримуєш Духа Святого (хрестишся Духом Святим), а якщо в тобі цього (тобто віри-довіри) немає, то і після хрещення (чину Таїнства) ти нічого не отримаєш, так і залишишся язичником, яким був до чину хрещення, але опинишся у ще більш згубному стані омани-прєлєсті, бо вважаєш себе вже християнином, спасенним, який прийняв завдаток спасіння, тимчасом як ніхто нічого нікому не давав (попи звершували чин, а Господь Таїнства не звершував!). Ось що означає, що чин Таїнства звершено в суд і в осуд! Не Бог-Любов карає, а людина, вводячи себе в оману (обманює себе і вірить в цей самообман), сама себе робить нездатною прийняти Благодать. Ті, хто, будучи в омані, стверджують, що мають Благодать, перебувають у стані хули на Духа Святого (а цей гріх не прощається ні в цьому віці, ні в майбутньому), тому ніколи не отримають Благодаті (поки не покаються, не прийдуть до тями, вийшовши з омани-прєлєсті, хули на Духа Святого, не стануть убогими Духом, тобто поки не смиряться).
Свт. Кирило Єрусалимський свідчить: «Якщо ти лицеміриш, то люди хрестять тебе, а Дух Святий хрестити не буде!». Отже, якщо ти лицеміриш, тобто хрестишся не ради віри, не ради спасіння (єднання з Богом, стяжання Духа Святого), без благоговіння, без належної підготовки до християнського життя (слідування за Христом, попередньо зрікшись себе, взявши свій хрест в радості…), тобто без оголошення, – то люди хрестять тебе (попи-жерці звершують чин Таїнства), а Дух Святий (Бог-Любов) хрестити не буде (бо невимовно Любить!).
Ще раз повторимо: якщо ти лицеміриш (тобто якщо в тебе немає віри-довіри в Ісуса Христа, якщо ти формально приймаєш хрещення: бо так заведено, бо так усі роблять, бо така політика партії; або з язичницькими мріями, магічними ритуалами: щоб не хворів, щоб добре спав, щоб не зашкодили вроки, щоб щасливий був… тобто про жодний шлюб з Христом, життя во Христі і гадки не маєш!), то люди (священники, попи-жерці) звершать над тобою чин хрещення, а Дух Святий хрестити не буде! Згадаймо: коли свт. Кирило свідчив про це, в якому контексті? В IV ст. імператор Константин дав свободу християнству і заявив, що він християнин – і всі побігли хреститися, бо такою була тодішня політика партії… Тому святитель і свідчив таким «християнам», що вони ніякі не християни, їх ніхто не хрестив, тобто попи-жерці звершили требу, чин водно- олійного хрещення-миропомазання, а Христос Бог не хрестив Духом Святим! Таїнство Хрещення – це і є хрещення Духом Святим, символами чого є вода і миро. Таїнство звершує Бог! А людина чином Таїнства тільки засвідчує, що Таїнство звершилось (чин-засвідчення потрібен не охрещуваному – бо він має свідчення Духа Святого в самому собі, а іншим (всім вірним)). А тут свідоцтво про хрещення дали (= звершили чин Хрещення), а жодного Хрещення не відбулося, Бог не хрестив; такі попівські зло-діяння – омана, самообман, в суд і в осуд!
Свщм. Фаддей (Успенський) свідчить: «Можна хреститися водою, не прийнявши благодаті Духа Животворчого (Ін. 3: 5), тому що ця благодать ні в кого не вселяється помимо бажання його». Отже, «бажання його» (його свідомого: «хочу!»), «віри його» – тобто самого охрещуваного, а не інших (напр., «хрещених батьків», на яких так легковажно звикли посилатися «православні»).
«…Так і нас нині, подібно до цього образу, хрещення, не обмивання тілесної нечистоти, а обіцяння (благання в) Богові доброї совісти, спасає воскресінням Ісуса Христа…» (див. 1 Пт. 3: 21). (Діти, яких принесли хрестити, нічого не обіцяють, і нічого не просять! І ні просити, ні обіцяти вони нічого не можуть за означенням, через їхню несвідомість!). Жодний «хрещений батько» не може поручитися за похресника – що той відречеться від сатани і буде жити за(мужем) Христом. А якщо врахувати, що більшість «хрещених батьків» – язичники, атеїсти, ідолопоклонники… (так, так, вони («хрещені батьки», куми) всі хрещені, їх колись такі самі «хрещені» язичники «хрестили»), то отримуємо наступну сумну картину: ні ті, хто хрестяться (переважно діти, немовлята) віри не мають, ні ті, хто принесли хрестити (так звані «хресні батьки») віри не мають, і піп найчастіше – язичницький жрець-маг (дет. про попів, священників, пресвітерів – див. у ІІІ ч.). Тобто інколи (або дуже часто) взагалі жоден учасник чину Таїнства Хрещення віри не має!? Повна омана-прєлєсть, катастрофа! Але як ці прості речі (істини) донести до «православних» (з їхньою тисячолітньою практикою цього зло-чинства!), які не знають ні Писання, ні Сили Божої, і не бажають проявити хоча б крапельку здорового, щирого, відкритого до пошуку Істини, глузду?! Все тоне в лукавстві, фарисействі, лицемірстві, єресях, безумстві та сліпоті!6
Прп. Варсонофій Великий застерігає: «Перед тим як посіяти зерно – потрібно підготувати землю». Прочитайте уважно притчу про сіяча (Лк. 8: 5-15), де вказано, яким має бути стан серця, аби стати здатним прийняти сім’я (Духа Святого) і принести плоди (Духа Святого)!
Свт. Ігнатій Брянчанінов попереджає: «Без підготовки (оголошення, яке інколи триває роками – стільки, скільки потрібно для того, щоб дозріла віра-довіра в Господа Ісуса Христа) яка може бути користь від хрещення? Яка може бути користь від хрещення, коли ми приймаємо його в дитинстві (немовлятами, несвідомими дітьми), і залишаємось в цілковитому невіданні про те, що сталося?». В древній Церкві приймали хрещення, як правило, у свідомому віці. Тільки так (свідомо, добровільно) відбувається спасительне прийняття людиною плодів Жертви Христової, тобто Духа Святого.
Ще раз прокричимо: немовлята, несвідомі діти (які (за фактом, за означенням «самозречення», «взяття Хреста», «слідування за Христом», «віри(-довіри) в Христа») не хочуть зрікатися себе, брати свій хрест і йти за Христом; які не вірують в Христа, бо віра від слухання, навчання, усвідомлення) ніколи не можуть бути християнами (скільки б чинів Таїнства Хрещення «православні» язичники не звершували над ними)!!! Ми про це детально свідчили в IV ч. Отже, поки людина не увірує в Господа Ісуса Христа, доти не може прийняти Духа Святого, тобто хреститися Духом Святим. Тому діти, які помирають, – вже аж за гробом (у ІІІ ф. і.) оголошуються, смиряються, стають віруючими в Ісуса Христа і хрестяться Духом Святим (як і всі старозавітні праведники, яких Господь похрестив у ІІІ ф. і., де вони і очікували Його пришестя).
Стривайте, стривайте: хтось там надривно кричить, звинувачуючи нас в протестантизмі, модернізмі, єресі!? Він ще, бідненький, не врозумився, або навіть і гадки не мав (будучи лукавим, безумним і сліпим, упередженим фанатиком, ревнителем передань старців) послухати, збагнути наші аргументи-свідчення! Для нього ще раз повторимо, що все Священне Писання, всі Святі Апостоли і Отці свідчать про те саме, про що повідаємо і ми! Звісно, що лукавий, конфесійно упереджений, ревнитель передань старців («надмірний ревнитель батьківських передань» завжди і всюди гонить Христа) цього не бачить, бо не може і не хоче бачити, чути, розуміти (очевидних фактів, істин) – очі заплющив, вуха затулив, щоб часом не побачити («Іди і подивись» – Ін. 1: 46), не почути-пізнати істину («пізнайте Істину, і вона зробить вас вільними від усяких оман, ілюзій, передань старців, конфесійних фанатичних упереджень тощо»), яка зруйнує ілюзію, розжене туман-морок-міраж омани-прєлєсті і закличе (вкаже путь) на Хрест, до покаяння (слідування до Христа, за Христом). Отже, ще раз повторимо:
«Господь спас нас… через купіль відродження і оновлення Святим Духом», тобто в хрещенні ми спасаємось, тобто хрестимось Духом Святим, приймаємо (сім’я, закваску) Духа Святого! Але всі Святі Апостоли, Отці і Вчителі, тобто всі християни (Духоносці) свідчать, що «Господь сотворив нас без нас (без нашої волі, бажання, хотіння, дозволу), але нас без нас (нашої особистої віри-довіри Господу Ісусу Христу, свідомого, добровільного «так!») спасти (хрестити Духом Святим) не може»!!! Ще раз наголошую – про це говорять (і пишуть) всі Святі Отці Духом Святим!7
«Хто увірує і охреститься, спасенний буде» (Мк. 16: 16); «…вірою одержали доступ до тієї благодаті, в якій стоїмо і хвалимось надією слави Божої… бо любов Божа влилась у серця наші Духом Святим» (Рим. 5: 2-5); «Христос відкупив нас від прокляття закону… щоб нам вірою прийняти обітницю Духа!» (Гал. 3: 13-14)… Тільки особистою вірою в Ісуса Христа, а не ділами закону: чинами- обрядами (магічними, язичницькими…), храмовим- типіконним-календарним-дієтичним благочестям приймаємо Духа Святого (Благодать, хрестимось Духом Святим)! Тільки вірою, яка є породженням ревного виконання заповідей Божих (а не передань старців) і безперестанної денно-нічної слізної молитви покаяння, молитви жадання спасіння (Лк. 18: 7-8). Але в останні часи чи знайде Господь віру (довіру) на землі, щоб дарувати Духа Святого?! Будуть помісні православні церкви, богословські академії, семінарії з академіками, докторами, кандидатами, магістрами… богослів’я, звершуватимуться (канонічно, за чином, бездоганно по типікону-традиції) богослужіння, обряди, чини… будуть мільйони, мільярди хрещених, «християн»… а молитви не буде, віри не буде (молитва = віра; молиться тільки віруючий-довіряючий, і вірує тільки той, хто молиться: а молитва – це увага, благоговіння, покаяння – див. дет. про молитву в IV ч.) – християн (хрещених Духом Святим) не буде! Прочитайте про умови хрещення та про ретельну, відповідальну підготовку до хрещення і небезпеку безвідповідального ставлення до нього в Лк. 14: 25-35: «Хто не зненавидить батька свого і матері, жінки і дітей, братів і сестер, та ще й життя свого, той не може бути Моїм учеником (тобто християнином). І хто не несе хрест свій і не йде слідом за Мною, той не може бути Моїм учеником (не може стати християнином, прийняти, вмістити Духа Святого, хреститися Духом Святим)… Кожен з вас, хто не зречеться всього свого майна (духовного-душевного-тілесного, тобто всього, що називає «своїм», своєї власності (насамперед «добрих» діл, які плекають гординю і роблять (в нашій хворобливій мрійливості, самоомані) Бога нашим боржником, а нас переносять у рай, якого ми варті по праву, – ми ж «добрі», робимо «добро»!? «Багатому (будь-чим) неможливо увійти в Царство Боже, легше верблюдові пройти крізь вушко голки (що неможливо за означенням; а багатому і поготів), ніж багатому увійти в Царство Боже»)), не може бути Моїм учеником (християнином!)». Це необхідні умови, які має виконати оголошений, щоб Господь похрестив його, цього віруючого (хто не вірує в Ісуса Христа, той цього (зречися всього і всіх… ради Христа) не виконає ніколи (за означенням: бо щоб іти за Христом чи щось робити заради Христа потрібно спочатку увірувати (довіряти слову проповіді про Христа – бути оголошеним, навченим вірі- довірі) в Христа)!) Духом Святим! А ви спитайте (насамперед себе, а потім і) ці мільйони «хрещених», «християн», не кажу вже чи намагаються вони хоч якось виконувати це (і в такому разі вони (за умови намагання виконати заповідь) лише початківці, оголошені; про християнство жодна мова не може йти – про нього говоримо, коли ці умови вже виконані як доконаний факт: вже зреклися, а не тільки зрікаємось чи починаємо зрікатися…), а чи вони чули про це принаймні по букві, не кажучи вже за суть заповіді-умови! Отже, Господь говорить одне, а «старці» (у своїх переданнях) діаметрально протилежне (антихристиянське) – кого слухати, кому вірити- довіряти? Христу і християнам (так, їх мало, «мале стадо», і яких більшість називає «єретиками», «модерністами», «сектантами» тощо) чи «православним», «християнам»… (так, їх мільйони, мільярди)? Пильнуйте! Послухайте, що сказав Господь, відповідаючи на запитання «невже мало таких, що спасаються?»: «Намагайтеся увійти в Царство Боже (стати християнами) вузькими воротами (оголошення- покаяння, самозречення-хрестоносіння), бо просторі ворота і широка дорога (формального, магічного, язичницького, лицемірного («Якщо ваша праведність не перевершить праведности книжників і фарисеїв, то ви не ввійдете до Царства Небесного» – Мф. 5: 20) обрядовір’я – споживацького, язичницького ставлення до церкви як до магазину, де можна придбати-замовити релігійні послуги для задоволення своїх егоїстичних, антихристиянських, безбожних цілей: похрестити(ся), (причастити(ся), повінчати(ся)…) дитину, щоб добре спала, не хворіла, щоб не наврочили, щоб була щасливою…) ведуть до погибелі, і багато хто йде ними. А вузькі ворота і тісна дорога (покаяння, ревного виконання заповідей Божих) ведуть у життя (до хрещення Духом Святим, до Царства Божого), і мало є тих, хто знаходить її (а тих, хто йде цією дорогою – ще менше!)». Тому «входьте вузькими воротами, бо просторі ворота і широка дорога ведуть до погибелі, і багато хто йде ними. А вузькі ворота і тісна дорога ведуть у життя, і мало тих є, хто знаходить їх (тобто багато хто шукає Істинну путь і ворота Істини, які ведуть у Життя, але мало є тих, хто знаходить їх; тому «хрещених» багато, а християн дуже-дуже мало; «християн» багато, а (православних) оголошених (які йдуть вузькою дорогою і силують себе пройти крізь тісні ворота: слухають Слово Боже і виконують Його) – вкрай мало)» (див. Мф. 7: 13-14, Лк. 13: 23-25).
У Таїнстві Хрещення охрещувані зодягаються в Христа (хрестяться Духом Святим, зачинаються Ним, сповнюються Духом Святим): «Всі, що в Христа хрестилися, у Христа (Духом Святим) одяглися» (див. Гал. 3: 27). А Святі свідчать, що якщо лукавиш, то: люди тебе хрестять, а Дух Святий хрестити (одягати в Христа) не буде! І виходить сумне видовище, як у казці Андерсена («Нове вбрання короля»): а король – голий! Попи-жерці шили одяг, зодягали, приспівували, пританцьовували, водили хороводи (звершували формальний, безсмисленний, пустий чин) – хрестили, купали, мастили-печатали, постригали… – а мала дитина, немовля, дорослий лицемір залишилися нагими, голими!!! А попи співають: «всі, що в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися. Алилуя!..» і водять хороводи! А хрещений то голий!!! Його ніхто ні у що (тобто в Духа Святого, во Христа) не зодягав! По плодах їхніх пізнаєте їх! Апостол Павло попереджає (див. 2 Кор. 5: 3), щоб ми, одягнені у всілякі сани (попівство різного ступеня тяжкості), чини, релігійні обгортки, благочестя (фарисейство) чи навіть наділені чудотворінням і дарами Духовними (мати дари Духовні і мати плоди Духа Святого (бути хрещеним Духом Святим) – різні речі; мати дари духовні і творити чудеса може і нехрещений – див., напр., апостоли за земного життя Господа, чи коринф’яни, які мали дари Духовні, а християнами не були, про що свідчить апостол Павло), не виявилися нагими, голими, роздягнутими (які ніколи і не були одягнуті – «Я ніколи не знав вас» (Мф. 7: 22-23): чудотворців, прозорливців, екзорцистів, пророків, а також клієнтів-покупців духовних послуг, які надають храмові жерці (попи): похрестити, причастити, повінчати, поховати, освятити (паску, яйця, вербу, яблука, зілля… машину, квартиру, автомат, атомну бомбу, бордель…), відправити молебні «за здравіє» і «за упокій» і далі за списком…). Сумне видовище: сліпий сліпого просвічує – обидва впадають у ще більшу темряву омани; нагий («одягнений», «хрещений» язичник… так, так! сановитий, маститий піп чи навіть архи- піп) нагого одягає (хрестить)… Але ж король голий – і до хрещення, і після чину хрещення (св. водою і запечатуванням св. миром)! (Людина – цар творіння (король)). У гріхопадінні людина роздяглася, стала нагою, безбожною, а в хрещенні людина (цар) зодягається в новий одяг (во Христа, у Славу Духа Святого)! А коли до хрещення приступають люди неоголошені (які лицемірять) чи малі діти, немовлята, то звершується тільки чин Таїнства (а не саме Таїнство), і «король» після чину хрещення залишається голим! А омана полягає в тому, що всі (сліпці!!!) – і ті, які хрестили, і той, кого хрестили – переконані, що охрещуваний одягнений. А король – голий! Все звершилося в суд і в осуд! Святі отці про цю оману-катастрофу свідчать педагогічними словами: що в хрещенні ми одяглися (в Христа)(!?), гріховним життям (анти-христовим) роздяглися, тому покаянням нам (нагим, які колись були одягнуті) знову потрібно одягнутися в Христа (хреститися Духом Святим, стяжати Духа Святого). Прп. Іоан Ліствичник говорить, що хрещення сльозами покаяння є більшим за (формальне) хрещення водою; свідомі сльози покаяння після хрещення більші за (формальні, несвідомі, без віри) води хрещення! Це так отці педагогічно говорять, а насправді де немає віри, свідомості, особистого воління з’єднатися з Христом, там ніхто нікого не одягав і не одягає (Бог Таїнство не звершує)! Люди звершують чин з різними словами запевнення: «зодягнувся», «спасся», «оправдався», «печать дару Духа Святого» і т. ін., а в дійсності (якщо лукавиш, без віри в Христа) нічого не було: вода залишилася водою, а миро, яким щось запечатували, – запашною олією, і не більше!8 Таїнства Господь не звершив!
(Діти не винні, що над ними звершили якийсь безсмисленний ритуал, пустий обряд! Але коли вони підростуть, то повинні взнати правду!). Тому не обманюйте себе, «християни», що ви є християнами тільки тому, що вас немовлятами хрестили канонічні і суперканонічні попи! А спішіть класти початок покаяння, підготовки до хрещення Духом Святим. Тільки на шляху покаяння Господь хрестить Духом Святим оголошеного, який серцем смиренним і сокрушенним, повним молитовної довіри Ісусу Христу, здатний вмістити Його!
Зачекайте, зачекайте, ще хтось кричить нам: «анафема, анафема!» і цитує постанови древніх соборів (Карфагенського…). Ми вже навели достатньо доказів, але скажемо ще декілька слів, щоб і цей аргумент спростувати і викрити (= направити на путь Істини) тих, хто не знає ані Писання, ані Сили Божої! «Православні», оправдовуючи свої злочини (безвідповідальне, магічно-язичницьке хрещення дітей), наводять, як беззаперечний (так вони вважають) аргумент істинності їхньої омани, правило 110 (124) Карфагенського собору 419 року (Собор проти єресей: Пелагія…): «Визначено також: хто відкидає необхідність хрещення малих та новонароджених від материнської утроби дітей, чи говорить, що хоча вони і хрестяться на відпущення гріхів, але від прабатьківського Адамового гріха не успадковують нічого, що належало б обмити банею нового життя (із чого витікало б, що образ хрещення на відпущення гріхів уживається над ними не в істинному, але в облудному значенні), той нехай буде підданий анафемі. Бо сказане апостолом: ”як через одного чоловіка гріх увійшов у світ, і з гріхом – смерть, так і смерть перейшла на всіх людей, бо в ньому всі згрішили“ (Рим. 5: 12) належить розуміти не інакше, хіба як завжди говорила кафолична Церква, повсюди розлита та розповсюджена. Бо за цим правилом віри і немовлята, що ніяких гріхів самі особисто зробити ще не можуть, хрестяться істинно на відпущення гріхів, нехай через нове народження очиститься в них те, що вони перейняли від старого народження». Скажемо декілька слів щодо змісту цього правила (110). В полеміках часто бувають перекоси. Тут отці полемізують з єретиками, які вчили, що діти безгрішні (не мають ні первородного, ні родового гріха, ну і, зрозуміло, особистих гріхів як ті, які ще не свідомі) і тому не мають потреби в спасінні (в хрещенні Духом Святим). Тому завданням (суттю, метою) цього правила було не суть Таїнства хрещення (дітей зокрема) та православну практику його звершення (необхідні, достатні умови звершення Таїнства) висвітлити, а викриття єресі (зокрема вчення про спасіння, про гріх: родовий, особистий, первородний). Тут отці дещо заговорилися, заполемізувалися. Так, діти грішні (родовим, первородним гріхом), їм потрібне спасіння (хрещення Духом Святим), але похреститися Духом Святим вони зможуть тільки тоді, коли увірують в Господа Ісуса Христа і свідомо ввірять себе Господу (в ІІ ф. і. або вже аж у ІІІ ф. і.). А якщо діти помруть у несвідомому віці, то вони обов’язково будуть охрещені в ІІІ ф. і., там свідомо увірують в Господа і охрестяться Духом Святим, увійдуть у володіння Царством Божим, Яке їм належить, по милості Божій! Отже, єретики вважали, що дітям не потрібне хрещення, що вони безгрішні, спасенні… А отці, викриваючи цю єресь, сказали забагато: що не тільки дітям потрібне спасіння, тобто хрещення свого часу, коли ті увірують (будуть готові до хрещення Духом Святим), а що дітей потрібно хрестити в несвідомому віці (коли вони ще немовлята, несвідомі діти). А цього вже говорити не треба було – це вже омана (про що свідчить віра-відання Церкви та плоди такої зло-чинної практики хрещення немовлят, дітей, навіть без найменшої гадки про оголошення свого часу). А те, що ці отці заговорилися (в полеміці таке трапляється, коли доводячи свою правоту, скажеш забагато – не будемо кидати каміння в отців, тобто осуджувати їх), свідчить, наприклад, Правило 45 (54) цього ж собору: «Хворі, котрі за себе відповідати не можуть, нехай будуть охрещувані тоді, коли, з їхньої волі, висловлять свідчення про них інші, під власну відповідальність». Тобто, це правило говорить про наступне: щоб хрещення дорослих людей (а саме про таких говориться в цьому правилі) мало дійсне значення, необхідно, щоб воно було ділом особистого переконання і щирої віри (напр., див. правило 8 VII Вселенського собору; про умову хрещення в цьому правилі говориться згідно зі вченням апостолів:
«…Якщо ж хтось із них (єврейського віросповідання) щиро до віри навернеться, і сповідує її від усього серця… того приймати і хрестити…»), а тому особи, які перебувають у тяжкій хворобі і нездатні відповідати самі за себе, не можуть бути удостоєні святого хрещення. (Діти також не можуть відповісти самі за себе!). Цю думку 45-е правило виражає категорично. Воно допускає звершувати хрещення над такими особами тільки в тому випадку, якщо знайдеться хтось інший, який заслуговує на довіру церкви, хто засвідчить, що цей хворий, ще будучи у свідомості, справді мав бажання хреститися і сповіщав про це. В такому разі правило допускає удостоювати цього хворого святого хрещення, але не інакше як за умови особистої відповідальності того, хто засвідчив про бажання хворого і поручився, що, одужавши, той справді буде щирим сином православної церкви. Так, в цьому правилі вже відчувається багато язичницького, магічного (встигнути похрестити, щоб не вмер нехрещеним!? Встигнути звершити обряд!? Навіщо?! Ніби Господь (Абсолютна Свобода, Любов-Істина) без обряду не похрестить достойного?!), але ще зберігається положення про те, що хрестити можна тільки того, «хто хоче», «хто волить» хреститися! Отже це правило (54) говорить, що для хрещення необхідно мати особисту віру, якої в немовлят (несвідомих, малих дітей) за означенням немає і не може бути! Коли ми говоримо про Карфагенський собор (419 року), ми повинні не забувати, що того часу оязичнення (секуляризація) християнства вже йшло повним ходом: на Заході (сучасна римо-католицька церква) цей процес (секуляризації) поширювався дуже швидко (напр., вже у V ст. хрестити дітей, немовлят – повсюдна практика (на Заході), навіть зобов’язують хрестити дітей, під страхом анафеми, про що свідчить згадане вище 110-е правило Карфагенського собору), на Сході – трохи повільніше (тут, напр., протрималися без хрещення дітей до VIII ст. – доти на Сході в церкві були (майже) тільки дорослі). А якою була практика хрещення в доконстантинівську епоху (до першої чверті IV ст.)? Візьмемо для прикладу Правило 6 Неокесарійського собору (відбувся близько 315-320 рр.):
«Вагітну належить просвітлити хрещенням, коли побажає. Тому що нема тут нічого спільного між тією, що народжує і народжуваним; оскільки через особисте сповідання кожного виявляється бажання»9. Зауважте: «через особисте сповідання!!!». Про жодне хрещення дітей мови не може бути – так говорять отці Неокесарійського собору. А отці Карфагенського собору (100 років по тому) вже кажуть, що обов’язково треба хрестити дітей, немовлят… А минуло лише 100 років (секуляризації, різноманітних компромісів зі світом цим, оязичнення християнства на рівні практики і свідомості…). А що вже казати про наші часи (через 1600 років після Карфагенського собору)!
Отже, ця анафема (110-е правило Карф. соб.) стосується єретиків (пелагіан, …), а зовсім не тих, хто відмовляється хрестити дітей (і категорично виступає проти цієї злочинної практики, особливо в наш час (ХХІ ст.), час тотальної секуляризації, ідолопоклонства, язичництва одягнутого в храмове благочестя під назвою «православ’я», «християнство»), відаючи Істину в Дусі Святому (на Сході ж до VIII ст. не хрестили дітей (хоч правило 110 каже: анафема!), принаймні це не було усталеною практикою). Зрештою, ми не проводимо зараз історичну розвідку, не маємо за мету роз’яснити Вам походження кожної букви, коми, йоти постанов чи правил Соборів, всі ваші запитання – чому так сказав собор? – адресуйте історикам; ми ж займаємось богослів’ям, принципами, суттю, духом, а не формальностями чи педагогікою (і не забувайте: історик богослову не указ). Ще раз наголосимо: ми говоримо про догмати, принципи, а не про педагогіку, формальності, історичні ситуації (якісь ситуативні, педагогічні постанови, приписи).
Щоб ви краще зрозуміли, про що ми ведемо мову (говорячи про догматику та педагогіку…), пригадайте постанови (правила) першого апостольського собору (див. Діян. 15) (який в Дусі Святому постановив: «угодно Святому Духові і нам»): «…утримуватися від ідоложертовного, і крови, і задушенини, і блуда…» (тобто не пити кров і не їсти задушенину…) і слова апостола Павла, який в Дусі Святому(!) говорить (дає правила, настанови): «ідол у світі ніщо», «(якщо захочете) їжте все, що вам подадуть язичники, атеїсти, ідолопоклонники, у яких ви у гостях (і кров’янку, і котлети із задушенини – все, абсолютно все (що може їсти, перетравлювати людина!!!))» (див. 1 Кор. 8: 4; 10: 24, 27). Чуєте, що мовить апостол Павло?! Який, до речі, був учасником згаданого собору апостольського і на всі його постанови сказав: «Амінь!». А сам каже своїм адресатам: все можна їсти, абсолютно все, що вам подадуть язичники, ідолопоклонники, атеїсти (а вони можуть подати і кров’янку, і задушенину, смачно приготовлені, і навіть ідоложертовне, щойно принесене із капища…)! То можна їсти кров’янку чи ні, або смачно приготоване м’яско тваринки, умертвленої неналежним чином (напр., задушеної)? Собор в Дусі Святому заборонив це, а апостол Павло в тому ж Дусі Святому, Дусі Істини-Любові дозволяє!? Це я кажу тим «розумникам- ревнителям» (безумним і сліпим), які не знають ні Писання (хто сказав-написав? кому? коли? для чого? тощо; та й взагалі, що таке Писання…), ні Сили Божої, а спішать нас анафематствувати. (27.07.2016 вже одні «розумники», по милості Божій, намагалися це зробити – див. ІІІ ч.)! Тому, щоб зрозуміти суть сказаного (правила-постанови), того, що «собор сказав, постановив…», потрібно відповісти на запитання: кому? коли? для чого? що стало причиною? тощо… Відповівши на ці запитання, нелукава людина, яка щиро, неупереджено шукає істину, виявить, що жодних протиріч немає, все стає на свої місця (ми цим займатися не будемо – питайте істориків. Якщо це для вас принципово, і історики вам не допоможуть – то питайте нас через е-mail). І не забувайте, що святі також помилялися, навіть вони багато чого не знали, не розуміли (див. у І ч. про те, чому святі помилялися: або не спитали Бога, або без перевірки прийняли передання, передане нібито святими, як вони некритично вважали). Ще раз наголосимо, що канони – це педагогіка, ікономія, а не догматика (Істина, яка є інваріантною, незмінною). (Див. також у ІІІ ч. приклади педагогіки на Соборах, на яких розглядали питання вбивства на війні, участі християн у війні зі зброєю в руках. Пригадайте, що ми говорили про листи свт. Ігнатія Богоносця, у яких він пише про ставлення до єпископа, пресвітера, і які при цьому порівняння наводить; і що сьогодні буквально (як і будь-яку букву, яка завжди є ситуативною, змінною, на відміну від Духа, Істини, Любові) повторювати його слова недоречно; тоді (в тогочасній конкретній історичній ситуації) це було необхідно, а в наш час (у ХХІ ст.) – неприпустимо).
Замість того, щоб врозумлятися (йти до пізнання істини), «православні», обурюючись, риторично запитують: що ж це за такі зухвалі (і кощунственні) слова: «отці собору заговорились», «сказали забагато, тобто помилилися»…
На мить зупинимо нашу екскурсію, і пригадаємо, де ми є. Ми (персонал аптеки: упорядник-розкладальник, аптекар, фармацевт, лікар-старець… і ви – наші клієнти, покупці- читачі-шукачі істини) перебуваємо в аптеці нашого хутірця! Отже, не забувайте (читаючи наші книги), що ви в аптеці (і розглядаєте ліки-помисли, розкладені на вітрині, поличках- стелажах), з вами ніхто не дискутує, вам ніхто нічого не доводить!!! Тому будьте мудрими – не дискутуйте зі своїм відображенням у склі наших вітрин, не дратуйтеся, не гнівайтеся на вами придумані єресі, фантазії, мрії…, а то почнете битися головою об скло, ще поранитесь, не дай Боже! Якщо вас щось спокушає чи зацікавило, не намагайтеся взяти самі – спитайте в персоналу аптеки: від чого ці ліки, від якої хвороби, в яких випадках їх призначають тощо. (Нашу аптеку «бабусі» нашого хутірця ще називають «кімнатою страху- жаху». Істина в цьому світі наводить страх, жах на плоть і кров, які у світлі Істини (при зустрічі з Нею) стають приреченими на смерть! Тому зустріч з Істиною в цьому світі це подія повна страху, жаху, а не сентиментальна романтична пригода; це бачення Хреста, і пропозиція стати учасником- причасником Хреста Христового, Чаші (скорбот…) Христової: «зречися себе (= погуби душу свою ради Христа), візьми свій хрест, і йди за Мною (Ісусом Христом) до Отця, до Воскресіння через Голгофу…»); це пропозиція умертвити- погубити душу свою (плоть свою з пристрастями і похотями, плотський і душевний розум (очистити свій ум від плотських (образів-відпечатків світу цього, плоті і крові) і душевних (мрійливих) образів, помислів)), щоб зберегтися (ожити) як особистість-іпостась для життя в Істині-Любові! Тому вам і
стає страшно від перебування в нашій аптеці, і ви починаєте захищатися (свій егоїзм, свої плоть і кров), спрацьовує інстинкт (старої природи) егоїстичного самозбереження… Від Істини хочеться (лукавому егоїсту) втекти, сховатися за «передання старців», канони, цитати, авторитети, «за практики, які прийшли до нас з древніх, незапам’ятних часів» (ні, ні, не з тих, які були на самому початку, а які виникли набагато пізніше, але й давним-давно до нас), за книги, магічні обряди, храмове благочестя, за попів-жерців тощо. Вас ніхто силоміць (силою ж не будеш милою; Істина свобідна, і щоб пізнати Її, треба стояти у свободі, будучи зодягненим у смиренномудрість, лагідність та довготерпіння!) в нашу аптеку не заводив і рекламою не зомбував, – тому, якщо вам страшно або вас нудить, або вам душно…, ви можете вийти (перестати читати), двері за вами на ключ ніхто не зачиняв!
(Наш старець на вхідних дверях (зсередини) однієї з синагог побачив чудесну інструкцію-вказівку, яку і вирішив помістити на вхідних дверях нашої аптеки, уважно ознайомтеся з її змістом.) (Лукавство – це найтяжчий гріх, це хула на Духа Святого, Духа Істини!). Але ще раз кажу (застерігаю, благаю): вам особисто ніхто жодного слова не сказав – діалог (дискусію, полеміку) ви самі створили у своїй голові! Пильнуйте! Ви в аптеці, а не на прийомі у вашого лікаря, який щось вам (особисто вам, персонально) призначає, рекомендує, нав’язує, зобов’язує… Пильнуйте! А ми, зробивши вкрай необхідне нагадування-застереження, продовжимо наш огляд ліків-помислів.
Залишити відповідь