Перше, що ви повинні збагнути – ми отців не судимо, не осуджуємо! (Навіть народна мудрість навчає: про спочилих говоримо або добре, або нічого! Та й взагалі істинно може судити тільки Той, Хто знає все: всі нюанси, деталі, передумови, причини… кожної справи, всього сущого – Бог-Любов! Але ми знаємо, що Бог нікого не судить, а спасає, зціляє, виправдовує, захищає… – див. IV ч.). Ми, якщо хочемо бути в Істині, не повинні нікого ні судити, ні тим паче осуджувати: ні єретика, ні сатаніста… – нікого! А якщо не можеш не судити, то як ти збираєшся судити, чи навіть засудити когось, попередньо не вислухавши його особисто?! Я теж вважав, що це цинічно, підло, аморально і що це неможливо в церкві. Але події 27.07.2016 засвідчили, що це реальність! (Бог є Любов, тому в церкві все можливо, Бог все допускає! – дет. див. у IV ч.). Тому ми полемізуємо з опонентами (а не з отцями соборів, небіжчиками), які наводять нам як аргументи якісь тексти, тримаючись за букву (яка вбиває). Отже, чому так говорили отці Карфагенського собору – питайте істориків (слухайте їхні гадки, здогадки, вигадки… Ми таким не займаємось – ми свідчимо про Істину), але те, що ті слова сьогодні (в нашому контексті) недоречні, ба більше, будучи сприйнятими буквально, стають єретичними, антиЄвангельськими, антиХристовими, – це факт (про який свідчать, кричать плоди цієї антихристової практики хрещення без оголошення – ні до чину хрещення, ні після нього!). І ми це намагаємось донести якось до тих, хто не знає ні Писання, ні Сили Божої.

Буква (і догмата, і канону, і правила… будь-яка і будь- чого) вбиває! З точки зору букви апостол Павло підпадає під анафему Апостольського собору (Діян. 15), бо говорить по букві протилежне до постанов-правил Собору: Собор постановив, що потрібно утримуватися, не їсти (ідоложертовного, задушенини, крови), а Апостол говорить: їжте все (все чисте, ідол у світі ніщо)! Отже, з точки зору «букви» (взятої буквально, тобто безвідносно до контексту- духу: хто? кому? коли? для чого?…) це дві несумісні, взаємовиключні     вказівки:     їсти     –     не     їсти!     Які «анафематствують» одна одну! А по духу, по суті – все Істина, все Дух Святий. Собор говорить педагогічно (для немічних, хвореньких, кволеньких, оголошених-початківців, які ще вірять в ідолів), а Павло говорить догматично (ідол у світі ніщо, їсти можна все; а педагогічно говорив (про поведінку), коли казав, що якщо хтось спокушається через його свободу (знання), то він повік не їстиме м’яса, кров’янки; заради немічних (щоб не спокушати їх, бо горе тому, від кого приходять спокуси!) вирішив дотримуватись такого правила Апостол, а не тому, що догматично (в принципі, бо це гріх) м’яса чи крови не можна їсти). Отже, якщо приймати це 110-е правило Карфагенського собору як вчення про суть Таїнства Хрещення, – то це єресь, омана. А якщо вони (автори 110-го правила), з педагогічною метою, вдаються до різних засобів, щоб побороти єресь, запобігти її розповсюдженню, то тут все гаразд. Помилка і єресь – це різні речі (хоча помилка може вести до єресі – спочатку викривляється практика, а згодом вже починають буквально, згідно з практикою, яка стала традицією, вчити про відповідне практиці Таїнство; що і трапилося з Таїнством Хрещення). Отже, якщо учасники дискусії-полеміки є православними (перебувають в Дусі Святому, в Істині), то суперечка вже йде про доцільність тієї чи іншої практики; тобто сперечаються про формальності, які, безумовно, як показує досвід (уся історія церкви), є досить важливими! Тому практика («буква духа-істини») має бути такою, щоб вона якомога однозначніше (навіть по букві, наскільки це можливо) виражала суть Таїнства Спасіння. Наприклад, у випадку зі 110-м правилом отці собору могли (і мали би) сказати: діти грішні (первородним, родовим гріхом- каліцтвом), тому потребують спасіння, з’єднання з Богом, яке звершується в Таїнстві Хрещення; але яке (хрещення Духом Святим) звершиться в їхньому житті свого часу, тобто коли вони (чи в ІІ ф. і. чи вже аж у ІІІ ф. і.) увірують в Ісуса Христа і свідомо скажуть Христу шлюбне: «Так!».

В нашому випадку (ХХІ ст.) ми дискутуємо- полемізуємо з єретиками (напр., ПЦУ – дет. див. ІІІ ч.). Коли мова йде про Істину і єресь, практика вже не має значення.

Єретики по формі, за практикою можуть бути православними (наприклад, Свідки Єгови чи ще якісь сектанти хрестять тільки в дорослому віці – практика по формі ідеальна), але це не дивно, бо і сатана набирає вигляду ангела світла! Якщо немає істини, віри православної, то практика (формальності, чини) не має значення (Таїнства – це не магія). Що б не робили єретики (лукаві, лицеміри, безумні і сліпі) – це все хула на Духа Святого. Отже, єретики догматично кажуть, що треба хрестити немовлят, малих дітей (виходячи не з педагогічних, якихось місіонерських, полемічних міркувань), обґрунтовуючи таку практику своїм єретичним вченням про Таїнства. А плоди такої злочинної єретичної діяльності (напр., ПЦУ) явні і однозначно свідчать про антихристів дух своїх «отців» (дет. див. ІІІ ч.). «Але Син Людський, коли прийде, чи знайде Він віру на землі?». Хрещених буде мільйони, мільярди, а віруючих (хрещених Духом Святим) або принаймні оголошених (православно довіряючих Церкві, які слухають щиро Слово Боже, пізнають заповіді Божі і намагаються щиро (з вірністю в малому, з покаянням) виконувати всю волю Божу, яку пізнали-збагнули) чи знайде Господь?!

Догматика і педагогіка, Істина і формальність (чин, обряд, «буква»). Апостол Павло для атеїстів був як атеїст, щоб спасти їх (хоча б когось). Одягав Апостол Слово Істини в різноманітні одежі-формальності – був усе для всіх, щоб допомогти їм причаститися Духа Святого, Духа Свободи та Істини, Який дихає, де хоче і як хоче! (Люби, будь в Істині – і роби що хочеш, точніше, що велить тобі Дух Святий. Прикладом свободи в Істині може слугувати поведінка юродивих Христа ради (а всі святі, тобто християни (тобто ті, які водяться Духом Святим) в цьому світі юродиві, безумні, з точки зору «мудрості» віку цього). За наявності Духа Святого (віри-відання Православної, відання Істини) поведінка носія Його може бути будь-якою). Православний (християнин) може робити будь-що (грішити (на смерть, хулити Духа Святого) він уже за означенням не може – див. 1 Ін. 3: 9 ) – звершувати чи не звершувати будь-які чини, обряди, формальності (він же знає, що робить і що відбувається). Наприклад, апостол Павло обрізав Тимофія (заради обрізаних, щоб не було перепони для проповіді серед обрізаних), хоча знав, що це (обрізання¹⁰) пусте, ніщо ¹⁰До речі, скажемо коротко про обрізання в контексті полеміки про хрещення (дет. див. IV ч.). «Православні» говорять, що хрещення в Новому Завіті це те саме, що обрізання в Старому Завіті (тому, проводячи аналогію, стверджують: обрізували ж немовлят, значить, можна і треба хрестити немовлят!?). (Хоч Старий і Новий Завіти – це абсолютно різні реальності… тому жодної аналогії (між тінню і самою об’ємною реальністю, що відкидає цю тінь) бути не може (співвідношення можливе хіба що як притча, алегорія…), але ради врозумлення опонентів – їхніми ж словами викриємо їхню облуду-оману). Тож нехай послухають ці мрійники (які не знають ні Писання, ні Сили Божої), що каже Апостол: «Обрізання Авраам одержав як печать праведності (вірності-послуху Богові) через віру (довіру), яку мав під час необрізання». Отже обрізання (за своєю суттю) – це печать, засвідчення праведності, вірності Богові, тобто обрізанню передувала віра, печаттю чого (віри) воно (обрізання) і є. Обрізання – це печать-свідоцтво про завіт (шлюб) двох вірних одне одному – Бога і людини! Тому і хрещенню, як печаті віри (яка своєю чергою є звершенням довіри, тобто слухання і виконання Слова Божого), повинна передувати (особиста!) віра в Христа – необхідна умова Шлюбу-Союзу-Завіту з Богом в Ісусі Христі Духом Святим! (жодного значення для спасіння не має), ба більше, для самого Павла це було «скібала» (див. ІІ ч.), і він постійно вів дискусію, боротьбу з обрізаними, «ласкаво» називаючи їх відрізаними, кастратами (це болюча для нього тема). Але якщо воно (як вважав Павло, або якщо інші мужі радили йому звершити якийсь обряд (який для Павла абсолютно нічого не важив: «обрізання ніщо і необрізання ніщо…») – див., напр., Діян. 21: 20-26) хоч якось допоможе проповіді чи сприятиме пізнанню Істини іншими людьми (не буде для язичників (релігійних чи атеїстів) зайвої спокуси; досить Хреста Христового…), то чому б не звершити це (обряд, чин, формальність…, які для Апостола не мали жодного значення, а для інших це було важливо, майже сенсом життя; заради спасіння немічних апостол Павло був усім для всіх – не спокушав, не дратував, а ніжно поводився з усіма немічними, як мати-годувальниця! Ось Свобода християн за законом Любові! «Стійте у свободі, яку дарував вам Господь Духом Святим»).

Аналогічна ситуація могла бути і у випадку постанов Карфагенського собору (110-е правило) про хрещення дітей (ще раз наголосимо – це не Таїнство (Господь не звершує Таїнство дарування Духа Святого під час хрещення дітей водою і миропомазання їх), а чин, обряд (часто (у 99,9 % випадків) безсмисленний пустий обряд, попівський парад, театр, обман, самообман, кощунство, насмішка над Богом і всім Святим – в суд і в осуд!), в кращому випадку (хоча і хочеться запитати: навіщо?! Для чого?! Але нехай…) це заручини з Христом, але не Шлюб, не Хрещення Духом Святим!). Якщо отці про це (що це просто обряд, чин, а не Таїнство) знали (були православні), але для того, щоб побороти єресь пелагіанства (чи ще якусь), могли зобов’язати хрестити дітей (тобто звершувати над дітьми чин хрещення, і тим самим свідчити, що вони (малі діти, немовлята) мають потребу в Таїнстві Спасіння), знаючи, що їх потім все одно потрібно буде оголошувати та готувати до свідомого вступу в Шлюб з Христом, до свідомого добровільного сповідування хрещальних, шлюбних обітниць (і аж тоді вони похрестяться Духом Святим, коли свідомо увірують во Христа). Тому над дітьми можна звершувати (в надзвичайних ситуаціях- випадках) чин-обряд хрещення (якщо це потрібно для місії, проповіді чи ще якихось ікономічних (а не компромісних зі злом, язичництвом, оманою, єрессю) цілей заради Ісуса Христа, в ім’я Ісуса Христа), але його можуть звершувати тільки православні, тобто ті, які в Дусі Святому, у світлі Істини відають реальність! (Тому, якщо в Писанні говориться, що апостоли хрестили «весь дім» (Стефанів (1 Кор. 1: 16), сотника Корнилія (Діян. 10)…; ми вже детально говорили про цей аргумент. Тут діти можуть входити до числа хрещених, а можуть і не входити; але є місця в Писанні, де згадуються діти, проте коли мова заходить про хрещення, то Писання говорить тільки про чоловіків і жінок (напр., див. Діян. 8: 10, 12); але нехай…), – то це винятки, і ті діти, які були хрещені водою, готувалися до хрещення (свого часу – свідомо, добровільно довіритися, віддатися Христу) Духом Святим!!!).

Зараз практику хрещення дітей нічим не можна виправдати! Тому ця традиційна практика (напр., на теренах України) є неприпустимою, бо зараз вже немає православного розуміння ні Таїнств, ні Спасіння, Духовного життя, не знають «православні» ні Писання, ні сили Божої.

Напр., ПЦУ (винятки до уваги не беремо) – це синагога сатани, єресь! Все, що вони звершують – це обман, пустота, театр, язичницькі магічні містерії… По плодах їхніх пізнаєте їх (про єресь дет. див. ІІІ ч.)¹¹. В ПЦУ ніякого оголошення немає, то про яке хрещення (будь-кого, а не тільки дітей) може йти мова, а якщо врахувати, що це (синагога ПЦУ) ще й єретики…

Ще раз повторимо: християни можуть робити, що хочуть (будучи в істині-свободі Духа Святого) – звершувати чин хрещення над дитиною (за якихось надзвичайних, виняткових обставин, і тоді він означає чин заручин, а не Таїнство Шлюбу з Христом) або не звершувати його (що відповідає Істині – і по вірі, і по практиці Церкви, а не вірі (ідеології) і практиці церков – різноманітних синагог ПЦУ, УПЦ КП тощо). Таїнство однаково не звершується – Бог хрестить Духом Святим тільки зрілі особистості, які свідомо вірують в Ісуса Христа, а не малих, несвідомих дітей, немовлят чи дорослих лицемірів!!! Без особистої віри в Христа Таїнство не звершується – ніхто нікому нічого не дає (тобто сім’я, закваску Духа Святого), ніхто нікого не зодягає в Христа!

Ми в попередніх частинах педагогічно говорили, що хрестити (тобто звершувати чин хрещення) можна тільки дітей парафіян – тих, хто живе во Христі (принаймні (а це на сьогодні щонайбільше, не беручи до уваги винятки!) оголошені, які щиро прагнуть і намагаються жити по заповідях Божих, по вірі Православній). І мета цієї педагогіки (говорити, що можна хрестити тільки дітей парафіян) полягає у тому, щоб ті, хто хочуть хрестити своїх дітей (спонукані різноманітними язичницькими, антихристиянськими цілями- мріями: щоб не хворів, добре спав, щасливий був, щоб «порча» не зашкодила, щоб йому Бог допомагав… всім чим завгодно, крім єдиного на потребу – Шлюбу з Христом, спасіння, єднання з Богом, стяжання Духа Святого) самі ставали християнами (тобто парафіянами – вступали в Шлюб з Ісусом Христом, виходили заМуж за Господа Ісуса Христа!)! Ось що по суті означають ті слова про хрещення в парафії, а зовсім не те, що коли парафіяни хрестять своїх дітей, то Таїнство звершується (тобто відбувається хрещення Духом Святим)! Немовлята, малі діти не можуть стати християнами (хреститися Духом Святим)!!! Тільки за умови особистої віри-довіри може людина хреститися (тобто бути хрещеною Богом, Господом Ісусом Христом) Духом Святим, вступити в Шлюб з Христом!!!

Сподіваюсь, що ми всі (основні) аргументи наших опонентів (ревнителів хрещення дітей) спростували… Стривайте, там ще хтось кричить і поривається викрити наші «єресі»… Я хотів би, перед тим як почути черговий аргумент, спитати пана(і), чи він спростував наші резони-факти… Але знаючи, що у відповідь буде мовчання або якесь недоладне бубоніння набору недоречних цитат чи штампів «передань старців», чи бабських байок (а як ще можуть поводитися ті, які не знають ні Писання, ні Сили Божої?), то, щоб не гаяти часу, дамо слово брату (сестрі) – нехай озвучить свій «залізобетонний» аргумент. Отже, аргумент наших опонентів полягає в наступному: «коли хрестять тяжкохвору дитину, якій лікарі пророкують (близьку) смерть, і вона після цього виживає, одужує… Ану, противники хрещення дітей, що ви тепер скажете, перед фактом очевидного чуда: то коли хрестять дітей – звершується Таїнство при звершенні чину Хрещення чи ні? то дається Благодать чи ні?!». Відповідь на цей дитячий лепет проста: а інших тяжкохворих дітей похрестили, а вони не вижили! Як бути з цим фактом?! «Це промисел Божий», – відповідають прихильники, ревнителі хрещення дітей. Гаразд, а в першому випадку, коли видужують після чину(!) Таїнства Хрещення, це вже не промисел Божий?! – «Також промисел», – зніяковіло визнають опоненти, ще не до кінця розуміючи, що їхній аргумент спростовано. Щоб стало зрозуміло нашим опонентам, ще раз повторимо: після чину Хрещення одні дітки помирають, а інші виживають – отже, тут чин Хрещення ні до чого!!! Той факт, що дитинка вижила, одужала після чину Хрещення, зовсім не свідчить про те, що Таїнство звершилося. Зцілення і Таїнства – це різні речі: чудесні зцілення хворих можуть звершуватися і тоді, коли у них немає віри в Ісуса Христа (прикладів у Писанні і так задосить – дет. див. IV ч.), а Таїнство звершується тільки за умови віри (того, над ким звершується Таїнство) в Господа Ісуса Христа! Ще раз нагадаємо, що чудеса самі собою ні про що не говорять. Ми про чудеса (зокрема чудеса на війні) говорили в ІІІ ч., коли мовилося про те, що християни не вбивають і не благословляють вбивати. Отже, і цей аргумент недоречний…

«Православним» важко (та й бажання у них немає) почути Істину, бо, мовляв, усі хрестять дітей та й завжди хрестили… а тут якісь модерністи (новатори) ворохоблять світ своїми «єресями». Ще раз нагадаємо, що не завжди хрестили дітей – до VIII ст. на Сході дітей не хрестили (точну дату чи хронологічні рамки – коли почали повсюдно хрестити дітей – запитуйте в істориків, ми на точність дат не претендуємо (якщо нас поправлять – будемо тільки вдячні). Ми свідчимо про Істину, яка не залежить від історії (простору і часу)). Для прикладу візьміть житія, історичні факти біографій святих Василія Великого, Григорія Богослова, Іоана Золотоустого, Амвросія Медіоланського… Всі вони були хрещені в зрілому віці! Зауважимо, що, наприклад, батьки св. Василія Великого причислені до лику святих і не хрестили свого сина в дитинстві… Чому? Тому що, будучи християнами, чудово розуміли слова Христа: хто увірує і охреститься – буде спасенний; а прийняти Хрещення без віри неможливо!

Якщо у Вас є ще якісь аргументи «за» стосовно хрещення дітей, то повідомте нас про них, щоб ми і їх спростували, допомогли Вам зрозуміти їхні хибність, оману, єретичність та виготовили відповідні помисли-ліки від цих оман-помилок-єресей.

Пам’ятайте: в Церкві є догматика і педагогіка; і що будь-яка «буква» (і догмату, і педагогіки) вбиває!!! Канони, правила, заборони… – педагогіка для немічних. Напр., лікар забороняє їсти шоколад, цукор… хворому на цукровий діабет; а сам їсть (і шоколад, і цукор…) та ще й інших (здорових) пригощає, і навіть силує спожити ради свята чи якоїсь знаменної події. Хворому не можна їсти певну їжу, а здоровому можна їсти все! Для християн немає ні закону, ні правил, ні постанов. Вони живуть Любов’ю, а не за похотями і пристрастями; вони водяться Духом Святим, а не мертвою буквою закону, типікону, постанов, правил соборів тощо!

Ще раз повторимо: в Церкві ми не гадаємо, не ворожимо, не фантазуємо (історики нехай гадають: що ж то там було…), а говоримо те, що відаємо (а говорили і говоритимемо: «припустимо, що це справді так» заради немічних, а не через невідання)! Ми так багато сказали про 110-е правило Карфагенського собору не тому, що це такий сильний аргумент, який наводять язичники («православні»), виправдовуючи свою облуду, єресі (цей дитячий лепет елементарно спростовує, напр., «теорема»¹²: «Бог спасти нас без нас не може!»), а для того, щоб дати якийсь елементарний приклад тверезого, щирого, неупередженого мислення (та цілісного прочитання текстів Писання в різноманітних контекстах) на шляху пошуку Істини! Досліджуючи Писання, будьте щирими, розсудливими, неупередженими (що таке Писання, і як його читати – див. у попередніх частинах)! Шукайте щиро Істину, і Господь знайде вас, дасть вам пізнати себе Духом Святим!

Отже, хто увірує і охреститься – буде спасенний! Особиста віра-довіра в Ісуса Христа – необхідна умова хрещення    Духом                    Святим!           Без          віри-довіри       хрещення (спасіння)   неможливе!   А   щодо   попівських   парадів,   то храмові жерці зроблять вам все, що забажаєте (і похрестять, і причастять…), звісно, за ваші гроші, а бідним, для реклами, навіть  безкоштовно… І     ще     скажу     «православним» ревнителям: не намагайтесь наводити нам аргументи, які ви наводите протестантам, полемізуючи з ними про хрещення дітей, адже ви – і «православні», і «протестанти» – однакові язичники, які не знають ні Писання, ні Сили Божої (деякі аргументи,  які   наводять          «православні»,     захищаючи, оправдовуючи свої злочинства та єресі, ми розбирали в IV ч.). Тому  хрещення    дорослих    без    оголошення    (що рівнозначно сказати: без віри (для хрещення потрібна не просто віра в Христа – бо і біси вірують і тремтять (Як. 2: 19), а діяльна довіра-самовіддача Христу); бо віра (відання) від слухання (оголошення): тобто оголошений слухає Слово Боже і виконує його, і в цьому процесі пізнає свій ад-пекло, свою погибель, і ввіряє-довіряє себе Христу Спасителю, Який і хрестить його Духом Святим, і робить віруючим (відаючим) в Ісуса Христа Духом Святим) – це обман і самообман, в суд і в осуд! А про дітей ми сказали достатньо і ще раз повторимо (бо нині майже всіх хрестять в дитинстві) – вони не можуть бути християнами (хоч їм і належить Царство Боже; як, між іншим, якщо говорити в контексті цієї думки про хрещення, і всім людям: «Господь спаситель усіх людей, а найперше вірних (віруючих у Нього)»), допоки не смиряться (тільки смиренний (той, хто знає правду про реальність: про себе, про Бога…) може увірувати в Ісуса Христа) і не увірують в Ісуса Христа¹³.

Ми так багато сказали (і різкого, і «перченого»), а основна думка всього сказаного – закликати всіх «християн» до оголошення-навчання-підготовки до хрещення Духом Святим! Щоб усі «хрещені» стали оголошеними, щоб усі почали оголошуватися, тобто каятися! Тому головне – правильно оголошуватися – готуватися до хрещення (Духом Святим), а не думати-гадати про чин хрещення, коли і як його звершити. Залиш оці формальності, не думай про це, а всі зусилля спрямуй на зречення себе, взяття свого хреста і ревного виконання (намагання виконати) всіх заповідей Божих (суть яких Любов! І ти люби так, як ти щиро розумієш, навчений Словом Божим; бо те, що ти називаєш любов’ю, до Любові стосунку не має, це ти пізнаєш потім, коли приймеш Духа Святого, і в Ньому звідаєш Любов (напр., до ворогів), тобто Бога – Бог є Любов) і свого часу будеш хрещений Духом Святим (Господь, а не люди, хрестить Духом Святим). А коли похрестишся Духом Святим (станеш християнином), аж тоді Церква видасть тобі посвідчення християнина, тобто звершить чин водного хрещення і помазає (запечатає Дар Духа Святого) миром на свідчення всім вірним (церкві), що ти християнин. Але, за великим рахунком, чин-обряд тобі (хрещеному Духом Святим) не потрібен (див., напр., хрещення сотника Корнилія в Діян. 10) – для хрещених це всього лише документи, які свідчать про народження, про громадянство (паспорт). Тому ще раз повторимо: головне – ревно готуватися до хрещення (Духом Святим), а не думати про формальності (чини Таїнств = оформлення, видача посвідчень, свідоцтв, паспортів). Бог є Любов, Свобода, Істина! Чин Таїнства – це не магічна формула-заклинання (Таїнство – не магія; Таїнство – це свобідне дарування Свобідним Богом-Любов’ю Духа Святого людині, здатній з’єднатися з Богом, тобто віруючому в Ісуса Христа, тобто смиренному і сокрушенному молитвеннику до Ісуса Христа про спасіння), як вважають різноманітні язичники, єретики, які вчать, що таїнство дійсне, звершується в силу (в залежності) правильного, канонічного звершення чину (тобто, щоб Таїнство звершилося, необхідно і достатньо, аби правильний, канонічний піп правильно, по чину все звершив!). Канонічно звершили чин хрещення, значить, людина вже християнин – так вчать єретики! А в Церкві ми говоримо: якщо лукавиш, лицеміриш (без віри, без оголошення-підготовки), то люди (попи-жерці) чин Таїнства звершать, а Дух Святий хрестити не буде.

Ще раз скажемо всім оголошеним – не тратьте час (дорогоцінний!) на визначення дати хрещення (не ваше діло знати часи і строки), а ревно оголошуйтеся (готуйтеся до Хрещення-Шлюбу) і Господь у належний час-строк похрестить вас Духом Святим (або до звершення чину Таїнства (= видачі свідоцтва про Хрещення), або сповістить Церкву про вас (про вашу готовність хреститися Духом Святим) і під час звершення Церквою чину хрещення (водою і помазання миром) похрестить вас Духом Святим)!!!

Християнство – це віра в Ісуса Христа (життя во Христі, в Дусі Святому)! Де немає віри (особистої) в Ісуса Христа, там немає християнства, Таїнства Спасіння-Зцілення, єднання з Богом! Чин Таїнства і саме Таїнство не залежать одне від одного (як факт (реальність) і вказівка на цей факт (реальність)), і співвідносяться між собою, як свідоцтво про народження і саме народження, свідоцтво про шлюб і сам шлюб (подружня вірна любов чоловіка і жінки), довідка про смерть когось і сама смерть! І найголовніше: наявність чи відсутність свідоцтв (документів, вказівок) на реальність (народження, шлюбу, смерті) не впливає (бо видаються завжди як засвідчення того, що вже звершилося: народився, пообіцяв(ла) вірність, помер), і вони (оці формальності, чини- обряди, документи) потрібні не самому новонародженому чи спочилому (померлому), чи подружжю, а іншим, зовнішнім! Тому не про формальності потрібно дбати (звершити чин: похрестити(ся), причастити(ся), повінчати(ся) тощо), а про саму реальність (щоб Зачатися-Народитися, вийти заМуж, Померти для гріха тощо). Сучасний стан православних церков (які по суті, по плодах – синагоги антихриста) катастрофічний. Направо і наліво роздають-продають фальшиві документи (звершують пусті, безсмисленні чини- обряди): без зачаття-народження (в Дусі Святому) видають свідоцтво про народження (= про хрещення), без Шлюбу видають свідоцтво про шлюб (= про хрещення) та імітують (духовні імпотенти, не хрещені Духом Святим, ті, хто без сили-потенції Духа Святого) причастя Євхаристії (= іпостасне, особистісне радісно-благодарне спілкування в Дусі Святому, в Тілі Христовому) тощо.

Християнство – служіння Богові в Дусі та Істині, а не в храмах (різноманітними жертвами-пожертвами) і чинах- обрядах! Християнство – це віра, яка діє любов’ю! Якщо немає віри (православної – яка любить), то все звершується в суд і в осуд, в обман і самообман («все, що без віри – гріх»). Божа Благодать діє тільки через віру (для прикладу можна пригадати зцілення кровоточивої: багато людей тиснули Христа, а зцілилася тільки віруюча кровоточива – «віра твоя спасла тебе», тобто вірою ти прийняла спасіння, Духа Святого; «по вірі вашій нехай буде вам»)! А віра немислима без оголошення-навчання вірі-довірі («Віра від слухання Слова Божого!»). Тому, де немає оголошення, – там немає (і не може бути) християнства! В православних церквах (напр., в Україні) немає оголошення (не тільки на практиці, а навіть і в теорії!? – ми про це дет. повідали в ІІІ ч.), тому ці організації ніякі не християнські церкви, а синагоги антихриста – по плодах їхніх пізнаєте їх!!! Що робити? Синагога сатани – це не вирок, а тимчасовий діагноз! Тому, якщо люди (насамперед «хрещені», «християни») почнуть каятися, тобто щиро шукати Істину, навчатися і навчати, оголошуватися і оголошувати одне одного, то Господь вже зможе хрестити їх (достойних оголошених…) Духом Святим, і почнеться закваска церков Святим Духом (християн ставатиме все більше і більше), і синагоги сатани стануть Церквою Христовою!!! (Нагадаємо, що різкі слова (сатаніст, піп-жрець тощо), які ми вживаємо, мають на меті не осудити чи засудити людину, а розбудити, вказавши на її пагубний стан та закликати до покаяння). Господь Ісус Христос усіх кличе до покаяння: грішник (безбожник, сатаніст, атеїст, антихрист, єретик…), який кається, стане святим, християнином! Покаяння можливе тільки через навчання у вірі-довірі! Оголошення (слухання Слова Божого і виконання волі Божої, заповідей Божих) – це і є основа покаяння (слідування за Христом (від беззаконня до Закону, і від Закону до Благодаті), перший етап якого – оголошення – навчання і підготовка до слідування за Господом)!

***

Хочете, я загадаю Вам загадку? Отже, назвіть універсальний тост-побажання, тобто тост-побажання на всі випадки життя (день народження, весілля, новосілля, похорон, поминки, різноманітні ювілеї та круглі дати, всеможливі с(С)вята і с(С)вяткування…) (Гаразд, я дам Вам підказку: цей тост – єдиний!).

• Відгадали?! Ви швидко впоралися, в чому я не сумнівався, бо наш Дзюнько, буває, теж такі загадки розгадує дуже легко…
• Ви ще не втомилися?! Тоді продовжимо далі спорожняти наш кошик…

Сторінки: 1 2