Бог є Любов! Тому все, що творить Бог, є Божественною Любов’ю, і створене для Любові! Кожної миті кожна свобідна іпостась (і люди, і ангели) Божественно Любимі! Але, щоб відчути Любов – потрібно Любити! Хто більше любить, той більше любимий, більше відчуває до себе любов! Люди шукають любові до себе (в той самий час, коли перебувають в океані Божественної Любові!!!) – сваряться, б’ються, ненавидять, вбивають, шукаючи, вибиваючи любов до себе (тоді, коли вони Любимі – Самим Богом так, що до цієї Любові вже неможливо нічого додати: більше полюбити тебе, ніж ти зараз любимий, ніхто не зможе! Ти маєш повноту Любові до себе! Більше Любові просто не існує!!!); звинувачують одне одного: ти мене не любиш! Я нічого з того, що хочу від тебе, не отримую! Я з тобою нещасний (нещасна), самотній(ня) – тимчасом як вся ніжність, все тепло, вся ласка, вся увага Божественна огортає мене, готова увійти, влитися в мене (вся повнота Духа Святого)! Проблема не зовні нас – не в ближніх, не в Інших (які є Божий Дар мені, Божа Любов до мене), а в нас – ми не любимо, тому і не відчуваємо Любов (немає спілкування, спільності в Любові), і не прагнемо любити! Хочеш відчути любов до себе?! Силуй себе любити! Не маєш любові?! А хочеш мати Любов, Любити?! Роби діла любові, хоч і без любові, і Бог дасть тобі (смиренному, убогому на любов) Любов (Духа Святого)! Подібне єднається, спілкується з подібним! Хочеш відчувати любов, «бути» любимим – люби, силуй себе любити!

Щоб відчути Любов, потрібно прийняти Її, а щоб прийняти Любов, потрібно мати місце в собі, щоб вмістити Її! Щоб відчувати Любов – треба бути здатним відчувати: якщо ти сліпий, то як ти побачиш Любов?! Якщо ти глухий, то як ти почуєш Любов?! Якщо всі органи відчуття-сприйняття атрофовані, хворі, покалічені злом-гріхом, – як ти відчуєш, збагнеш, якщо ти не можеш відчувати?! Проблема не в тому, що тебе не люблять (ти щомиті Божественно Любимий, перебуваєш в океані Божественної Любові, тебе щомиті Любить Бог, і все існуюче, що йде до тебе (дарується тобі) ззовні – це прояв цієї любові до тебе, улюбленого Богом), а в тому, що ти не можеш відчувати любов, сприйняти любов, вмістити любов! А ми тільки чуємо: ти мене не любиш, мене ніхто не любить, мене ніхто не чує, мене ніхто не розуміє тощо. А проблема насправді у мені (егоїсті): я нікого не люблю, я нікого не чую, я нікого не розумію!!!

«Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать, відчують Його Любов, звідають Її, вмістять Її в собі!». Хто більше любить, той і більше любимий, більше відчуває до себе любові! Сказано про апостола Іоана Богослова, що Господь любив його («Це той ученик, якого любив Ісус») – це тому, що Іоан найбільше любив Господа Ісуса Христа! За законом: що більше любиш – то більше приймаєш, відчуваєш любов! Тому, хто хоче, щоб його любили, тобто хоче відчувати любов до себе – нехай силує себе більше любити!

«Любить Мене той, хто виконує заповіді Мої!». Любов – це Божий Дар, який дарується смиренним, а смирення стяжається ревним понудженням себе любити, тобто ревно виконувати всі заповіді Божі, які і є суттю любові, вираженням любові!

Бо якщо ти не любиш – то як можеш насолодитися любов’ю, відчути радість від любові до тебе, як можеш сприйняти її?! Якщо тобі не подобається (не приносить радість) любити (= любов), ти нікого не любиш, нікому не служиш, не робиш добро, не благо- дариш, не добро-дариш, не служиш Іншому добрими ділами, то як ти можеш відчути насолоду, радість, щастя від любові, якщо ти її в собі ненавидиш. У цьому світі гріха любов проявляється як хрест (хворого насамперед потрібно лікувати – робити боляче, щоб зцілити від болю-страждання; тому той, хто любить, спричиняє біль, любов проявляється в даруванні хреста (в даруванні путівки на Голгофу, а не на відпочинок на Канари чи Мальдіви, чи іншу яку турпоїздку) – засобу зцілення від хвороби егоїзму-гордині). Наприклад, якщо в дитини болить зуб, то люблячий батько поведе її не в зоопарк, чи на атракціони, чи на море повезе, чи смачненьким-солоденьким порадує… а запропонує хрест – страждання, біль, тобто поведе її до стоматолога, де дитині будуть робити боляче (або навіть сам батько, який любить дитину, якщо він стоматолог, буде робити боляче своїй улюбленій дитині), і коли дитина буде кричати, плакати від болю, він буде продовжувати лікувати – робити боляче тому, кого любить! Болем біль подолав! Так треба для зцілення! Хрестом приходить радість всього світу! А вже потім – атракціони, море, морозиво і все приємне-любе!

Тому, щоб насолоджуватися (а ми для цього створені!), відчувати любов, треба любити! Що більше любиш, то більше насолоджуєшся тим, що тобі подобається, що ти любиш (тобто «любов», «любити»). Ось путь, щоб відчути любов: зректися себе, взяти-прийняти з вдячністю-радістю свій хрест і йти за Христом (ревно виконувати всі Його заповіді, тобто любити Господа), і тоді нас Господь буде зціляти, а у міру зцілення ми будемо ставати здатними відчувати невимовну любов до себе, тобто смиренним серцем приймемо Духа Святого (Який дарує Любов, силу Любити), станемо любов’ю!

Якщо ви шукаєте любові до себе – ви в омані і на путі в ад! В Церкву ми йдемо не по любов до себе (бо я вже любимий – щомиті я Божественно Любимий!), а по вогонь Любові, щоб Любити! Тому в Церкві – болюче, пекуче («пекельне») лікування від гордині- егоїзму, хрест-терпіння («спасеться-зцілиться той, хто витерпить до кінця!»), а не насолода-блаженство від любові до себе любимого і коханого! Любов – це Хрест!!! Церква – це Лікарня, Зцілительниця від хвороби гордині-егоїзму, без-любовності, пустоти, безсмислиці, тому, як любляча Мати, всім, хто приходить до Неї, пропонує (в Божественній Любові Духа Святого) ліки та лікування – заповіді Божі і Хрест (оголошення – поки пацієнт не смириться), далі (після оголошення-підготовки заповідями та Хрестом) операція (хрещення Духом Святим, пересадка-трансплантація Тіла Христового), а потім тривала реабілітація (Євхаристія і Хрест: засвоєння Нового Тіла Христового). Але люди, як тільки почують про Хресне лікування («Великими скорботами всім нам належить увійти в Царство Боже!»), втікають, і про Хрест («безумство, спокусу») навіть слухати не хочуть, ідуть далі шукати (якщо ще хтось щось шукає?!) те, що суголосне їхньому егоїзму-гордині, – щоб егоїзм не постраждав і любов щоб відчувалась!? Повна омана, самообман і безумство!

В Церкві борються за Любов, щоб стяжати Любов (до Інших), бо кожен вже Божественно Любимий! Тому послушник Церкви (той, хто слухає слово Боже і виконує його), оголошений ревно виконує всі заповіді Божі (Любить той, хто виконує заповіді (волю, бажання) Любимого, тобто Бога. А кожна заповідь-воління Боже – Любов і Добро-Благо. Виконувати можна тільки Добру волю ближнього (Іншого)). Оголошений намагається любити (хоч і не має Любові, яка є Дар Божий, Сам Бог, Дух Святий), і пізнавши свою неміч, нездатність любити, – смиряється і сокрушається, і в покорі та самовіддачі, в абсолютній (любовній) довірі Богу («я раба Господня…») приймає сім’я, іскру Любові (= Духа Святого), яку в Таїнстві Євхаристії роздмухує в есхатологічне полум’я Життя Вічного! Любов – це дар, який дарується тим, хто прагне любити («нужденний, убогий» на любов), шукає любові (не до себе, не егоїстичної насолоди-вподобання) – спільності, спілкування у Добрі з Іншим! Бог смиренним дає благодать, тобто Любов! Люблять тільки лагідні і смиренні серцем! Чисті серцем від гордині-егоїзму та її чад – страстей! В лікарні ми шукаємо не насолод і комфорту (любові до себе), а здоров’я, зцілення! Головне, щоб добре лікували – смиряли гординю, а все інше (ввічливість, компліменти, коректність, гладкість, «сюсюкання» – це нас має найменше хвилювати: якщо таке матиме місце – добре, а не буде цієї єлейності-моральності, то й не треба; навпаки, нам потрібно і корисно (в міру, вчасно і по силах): строгість до нас, ганіння і поругання – заслужені і незаслужені, вчасні і невчасні, але це все на розсуд старця-друга-порадника!). В Церкві має бути строгість і вимогливість (до себе)!

Ми йдемо в Церкву не тому, що там мене більше будуть любити (я любимий Божественно, безвідносно до того, де я: в раю чи в аду; роблю добро чи зло, грішу чи не грішу; кожна тварна істота щомиті Божественно Любима: і Пресвята Богородиця, і диявол, сатана, всі добродії і всі злочинці, і всі, і все, але приймаємо любов, відчуваємо любов до себе прямо пропорційно до нашої любові (= смирення) – хто більше любить, той і більше любимий! Мати Божа найбільше любить Бога (найсмиренніша), тому Найблаженніша, Найблагодатніша! В Церкві ми відчуваємо більше любові (до себе) не тому, що мене більше почали любити, а тому, що в Церкві я оздоровлююсь, тобто смиряюсь, стаю здатним відчувати любов (бачити дари, подарунки та приймати їх) та благо- дарити. Ученик, якого любив Господь, – це апостол Любові, який найбільше за всіх апостолів любив Господа, тому і найбільше відчував Любов Божу! В Церкву ми йдемо не по любов до себе (Бог є Любов: ми Божественно Любимі завжди і всюди, і до цієї Любові вже нічого не додаси!), а по любов до Іншого, по здатність до любові (= смирення), по силу любити (і, як наслідок, відчувати Любов)! Той, хто шукає любові до себе – той в омані, бо шукає те, що має сповна (більше, ніж я зараз любимий – мене ніхто ніколи любити не буде!), а от що нам дійсно потрібно – любити, стяжати любов, прийняти Духа Святого («Яким вливається Любов у серця наші»)!

Якщо ви в церкві-парафії (від попа, попаді, дяка, паламаря та від парафіян-прихожан) чи в сім’ї (від чоловіка, жінки, дітей, батьків…) не відчуваєте любові до себе (вас не люблять!? Ти мене не любиш!?), і ця нелюбов, цей стан (обділеності, нещастя) або завмер на одному рівні, або ще і зростає – то це тривожний сигнал для вас! Ви не змінюєтесь на краще, не зцілюєтесь, а стан гордині- егоїзму погіршується і наближає вас до ада, пекельної ізоляції, до самості (краще бути самому!?), або гонить вас егоїзм-гординя (за співдії диявола) до зміни громади-парафії (чи монастиря), або до розлучення, чи втечі з дому (з сатанинською думкою: хтось інший мене буде любити, любити краще, більше!? Є лише одна законна і необхідна причина змінити церкву-парафію – це єресь; чи коли ви виконуєте (з розсудливістю та порадою) все, що каже вам духівник- порадник («лікар»-асистент Лікаря Христа), а вам стає гірше (симптоми гріха (плоті-егоїзму) набирають сили – зло зростає і словом, і ділом, або все завмерло на місці – це сигнал про те, що потрібно щось змінювати: або палату в лікарні і лікаря (духівника- порадника), або самого себе; у 99,9..9 % випадків – потрібно змінюватися самому, тобто причина в мені, а не в палаті чи в другові-порадникові! Але зараз як ніколи будьмо пильні, бо багато єретиків, лжепророків, лжевчителів, антихристів увійшло у світ і тайна беззаконня вже діє з неймовірною підступністю, лукавством, оманою, підміною – в ангельському вигляді! Пильнуймо! Щоб не спокуситися і замість Церкви Христової не потрапити в автокефальну, канонічну, помісну… синагогу сатани, замість Пастиря натрапити на вовка, замість лікаря – на важкохвору без- умну каліку!!! Антихрист дбає, щоб його адептам було добре, щоб вони повсякчасно відчували до себе «любов» (щоб вони не забували, що їх «люблять»; щоб людські страсті: сластолюбство, славолюбство, сріблолюбство (принаймні в обіцянках) були задоволені!), «свободу» (егоїсту дають свободу ублажати, задовольняти свої похоті: «розгнуздати, щоб загнуздати», тобто підкорити волі антихриста) – і сучасним людям це (вседозволеність) подобається! (Ми в ІІІ ч. про це детально свідчили (теоретично і прикладами-ілюстраціями сучасної реальності, «по плодах їхніх…»), зараз ситуація не поліпшилась, а навпаки – все йде до кінця). Пильнуймо і молімося! Стіймо в Істині!

***

Сторінки: 1 2