Скажемо дещо з приводу антихристів, єресей, оман різного ґатунку та ступеня (тяжкості) ненависті до Істини. Якщо ви щирі, не обманюєте себе, а щиро шукаєте зцілення, Істини (єднання з Ісусом Христом, Ісуса Христа), то, навіть якщо ви і помилитесь (впадете), швидко пізнаєте помилку (встанете покаянням після падіння – тобто від омани повернетеся знову у бік Христа, станете на путь слідуванням за Христом, за Істиною, за Смиренням, за Свободою!), і Господь наставить вас на дорогу Істини-Правди Божественної Любові.
Якщо людина лукава, обманює себе (і інших), свою совість, то вона забріхується і входить в сатанинський, антихристів стан (не враз – а поступово, непомітно для самої себе, коли систематично відкидає істину, правду і вибирає неправду, брехню, тоді з часом вона починає вважати оману істиною, а істину – оманою, вона вже починає «любити»-жадати зло-оману-брехню і ненавидіти істину- любов-добро, входить у стан, коли «вбиває Христа і Христових та думає, щиро переконана в собі, що тим вона служить Богу, вбиваючи-розпинаючи Сина (синів по благодаті) Бога Отця»!?). Один із плодів лукавства – єресь – це стан, коли добро називають злом, а зло – добром і живуть відповідно до тих знань-переконань: «по Писанню (єретичному тлумаченню Писання, за духом диявола, а не за Духом Святим, яким наповнене Слово Боже – Святе Писання) Христос і кожен, хто вірує в Христа, має бути розіп’ятий» (дет. про єресь див у ІІІ ч.).
Щирість – це відкритість до істини, до зростання, до забуття старого, минулого (законсервованого) і до поривання у майбутнє («ось творю все Нове»), але з розсудливістю: як мудрий книжник, який зі скарбу серця виносить і старе, і нове (тобто з минулого бере корисне і здатне бути на службі Нового – Свободи, Любові та Істини). Якщо ви відкриті до істини, і все, на що ви скажете «амінь» (так, це істина), є «істина», яку ви включаєте у свій світогляд (а не просто погодились і відкинули, знехтували, «забули» – бо вона (істина, правда) не вміщається у ваш (егоїстичний) світогляд і спосіб життя) чи намагаєтесь включити, і якщо не виходить, тобто якщо ця істина виявляється несумісною з вашим світобаченням (ваш світогляд – «старі міхи», а почута Істина – «Нове Вино»), то ви жертвуєте не Істиною, а своїм світоглядом, тобто починаєте змінювати власний світогляд – починаєте каятися, стаєте справжніми науковцями – заради істини жертвуєте своїми попередніми напрацюваннями (багатолітніми, хоч би і працею всього свого життя! Як, наприклад, апостол Павло: гнав Христа, а коли пізнав Істину, зрікся всього того, чим дорожив – заради Істини, заради Христа!). Важко багатому (ілюзіями) егоїстичними «добрими ділами» увійти в Царство Боже – зректися всього, що має (бо все те, що ти маєш «свого», є краденим – викрадені, привласнені Дари Божі; див. вище): «слова», «знань», «надбань»… всього зректися, щоб придбати ВСЕ – Бога-Істину-Любов.
В останні часи любов захолоне в багатьох серцях, через лукавство люди не зможуть приймати дари і любити благо- дарінням. Оздоровлюється лукаве серце терапією оголошення: послухом (істині), самозреченням виходимо з омани в реальність – пізнаємо себе (я – ніщо, як не глянь), а далі надією на Христа- Любов, довірою Христу-Істині в Таїнстві Шлюбу-Хрещення приймаємо Любов (Духа Святого) – починаємо Любити, аж поки свого часу не станемо по благодаті Любов’ю, а ми до цього і покликані – до обоження. Бог є Любов!
Той, хто правильно оголошується, православно подвизається («біжить-готується до Хрещення»), той нікого не осуджує, нікого не звинувачує, нікому претензії не виставляє, ні від кого нічого не вимагає (ні любові, ні поваги), за все дякує, в радості приймаючи кожну мить і все, що в ній, як По-Дар-унок Бога-Любові, як найкраще, яке тільки може бути зараз для мене і для всіх, і в цьому «все добре» творчо трудиться в синергії з Богом (з Божою допомогою, в Божій Благодаті), щоб це «все добре», яке є зараз, було «ще краще», «ще добріше», аж поки «Бог не буде все у всьому», поки все не стане абсолютним «Добро зіло», «Дуже, Божественно Добрим». Тому християнин (і оголошений) – воїн Христів – в радості і з мужністю приймає реальність як Подарунок Божий (навіть свої гріхи, помилки, падіння – це все добре, дуже добре – це те, що швидко лікує гординю!!! Гріхопадіння дуже смиряє, тому найбільше приносить прибутку – Духа Святого («То що, будемо грішити, щоб більше було благодаті?», – таке питання- закид ставили вже апостолам (напр., апостолу Павлу) єретики, які не знають ні Писання, ні сили Божої); падіння у християн – це не їхня сваволя, вони не можуть хотіти гріха, а милість («попущення») Божа, яка дається їм для смирення! Святі (християни) падають, але швидко встають і стають після падіння ще сильнішими, тобто смиреннішими («блудник не той, хто раз зблудив, а той, хто систематично блудить!»)). Звіряймо себе, свій стан, чи ми хоч трохи такі, як християни (чи принаймні як православно оголошені): вдячні, радісні, мирні, мужні, щирі, добрі, лагідні, відкриті до істини, що прагнуть пізнати її… і це все во Ісусі Христі. Для християн (і оголошених) – все Христос, все в Ісусі Христі, а те, що не може бути в Христі, належати Христу, бути присвячене Христу – це все чуже християнам. Для християн – все Христос і Любов до Христа! Не «Христос і ще щось (чоловік, жінка, діти…)», а «Христос і жінка во Христі, чоловік, діти… во Христі»! Поруч Христа Бога нічого бути не може. Ми ніколи не кажемо «Христос і …», а – «Христос!». А все істинне, спасительне, необхідне, доцільне – тільки во Христі, а не біля Христа чи поза Христом. Один Господь – одне служіння («Не можете двом панам служити»).
«Бог і царство кесаря» – це антихристова наука! «Царство Боже і царство кесаря, царство антихриста» – абсурд, єресь (див. ІІІ ч.). Ми все маємо воцерковити, увести у тайну Христа, а те, що не можна воцерковити, щоб було во Христі, Христовим – воно від лукавого, від антихриста! Хто має очі чути, нехай розуміє!
***
Бог є Любов! Якщо ви довший час у «православній церкві» і не відчуваєте до себе любові (що вас стали більше любити) – то це тривожний сигнал про ваш духовний стан. Значить, ви не змінюєтесь на краще, не зціляєтесь і причиною цього є: або ця «православна церква» – це синагога сатани, або ви не виконуєте всіх приписів Лікаря-Спасителя-Зцілителя, не оголошуєтесь взагалі або православно! Зі шлюбом та сама ситуація: якщо ви не відчуваєте до себе любові (і все частіше звинувачуєте одне одного: ти мене не любиш!), то це свідчить про те, що ви не змінюєтесь на краще, ви не зціляєтесь, не любите, тобто не смиряєтесь (проблема не зовні вас: не в дружині, не в чоловікові, а всередині вас, який(а) не відчуває до себе любові, тоді як ви Божественно Любимі щомиті!)! Тому не попутника (чоловіка чи жінку) потрібно міняти (щоб мене любив!?), а самому потрібно змінюватися (я ж уже Божественно Любимий, і ще до шлюбу був Любимий, а в шлюб вступив, щоб придбати те, чого не маю – навчитися любити!), мені потрібно любити, полюбити! Хочеш любові?! – Люби і насолоджуйся повсякчас любов’ю – люби! А про взаємність не турбуйся, ти вже любимий! Та й щасливий не той, кого люблять, а той, хто любить!!! «Блаженніше давати, ніж приймати!». Не бігайте з місця на місце, з монастиря в монастир, з парафії в парафію, з одного шлюбу в інший (другий, третій…). (Зміна парафій, духівників, монастирів можлива тоді, коли ви приглядаєтесь, випробовуєте себе і «старців» (яким хочете довірити ваше оголошення), шукаєте («шукайте і знайдете») підхоже для вас. Так само і хлопець чи дівчина до шлюбу: вибирають попутника, придивляються, випробовують, і якщо бачать, що не підходять одне одному, розстаються і відповідально шукають далі. А коли вже шлюбував вірність – терпи, «борись, подвизайся за Істину і Любов до крові (своєї, а не ближнього!)»). Потрудіться спочатку, докладіть зусиль, поборіться («ви ще не до крові боролися!»), і лише тоді, коли пересвідчитеся, що змін немає (а ви зробили все, що могли!?), змінюйте місце подвигу, монастир, парафію. Не забувайте, довіра ґрунтується на Істині і Любові! І життя проводьмо в пильнуванні і повсякчасному розсудженні! Часто звіряймо свій стан – надбання, втрати! Але щоб досягти результату, потрібно потерпіти, багато перетерпіти! Бо результат не одразу видимий, але ознаки істинності путі (Істина і Любов) явні відразу, і повсякчас за ними потрібно звіряти путь свою до Цілі! Пильнуйте! Терпіть! Довготерпіть! Розсуджуйте, радьтеся, стукайте, шукайте, просіть, будьте щирі, правдиві, нелукаві і Господь дасть вам Духа Святого, дасть вам Любов! Хто витерпить до кінця (Істину і Любов), той спасеться- зцілиться!
Любов = Смирення, Любити = Смирятися! (Від людей (тварних істот) – смирення, а Любов – від Бога!). Тобто, починати любити = починати смирятися. Хто більше смиряється, той більше любить (більше вміщає Любові, яка є дар Духа Святого, який дається тільки смиренним! Хто більше смиряється, той і більше благодаті вміщує в собі, тобто більше приймає Любові і більше Любить. Найбільше Любить Мати Божа, бо найсмиренніша!). Тому, якщо ви в Церкві не смиряєтесь – біда! В шлюбі не смиряєтесь – біда! Наше діло смирятися – ревним виконанням діл любові (заповідей Божих, волі Бога-Любові), а смиренним Бог дарує Любов у свій час (строк)! Православ’я = смирення = Любов! Більше смирення – більше Любові! Смиренний відчуває Любов, що він Любимий – все приймає як подарунок і тільки він здатний благо- дарити, дякувати – тобто любити! Гордий ніколи не дякує (хоч може інколи чи навіть дуже часто промовляти слово «дякую»), і, як наслідок, нікого не любить! Любить тільки смиренний! Любов = Благо-даріння = Добро-служіння! Гордий не дякує, бо він вважає себе достойним всіх благ – і земних, і небесних, тому він ніколи нічим не задоволений, на все нарікає: чому йому ці всі блага (яких він достойний і вартий!?) тут і зараз не подадуть на тарілочці!? Як такий буде дякувати, як буде відчувати любов, як буде любити?! Ніяк! І вихід з цього пекельного стану лише один: смирятися! У нас один ворог – гординя-егоїзм, а мета – смирення, яке спричиняє одкровення в нас Царства Божого, Духа Святого, Божественної Любові! Ми нещасні, обділені, яких ніхто не любить… доти, поки не смиримось! Смирився, і ти найщасливіша людина у світі – тебе з усіх боків оточують і звідусіль йдуть до тебе дари (ти відчуваєш, що Божественно Любимий), все творіння і Сам Бог – подарунок тобі, це все для тебе, це все твоє («все ваше!» – див. 1 Кор. 3: 21-23)! Отже, Любов, Любити – це не від нас, це дар Духа Святого!
Тому язичники і навіть оголошені не можуть Любити (Любов’ю Іпостасною, Істинною, Вічною, Божественною, яка ніколи не минає… – див. 1 Кор. 13). Люблять тільки християни (Духом Святим, Любов’ю, яка дарується від Бога смиренним, які віддали себе Христу)! Тому всюди, де ми говоримо про «любов» у язичників чи оголошених, ми ведемо мову про смирення (стан відання немочі своєї – нездатності любити, нелюбовності, який виникає в процесі силування, понудження себе любити), і тому скрізь у тексті, де бачите слово «любов», читайте «смирення»!
Вже чую гнівний докір-запитання: – Чого ж ти так довго мусолив-мусолив, мимрив-мимрив про «любов», а відразу не сказав про смирення?! Тому що зараз про смирення ніхто навіть слухати не хоче, не кажучи вже про те, щоб хоч трохи смиритися! Тому ми й виставили на аптечній вітрині багато пігулок-помислів, в яких доза діючої речовини (Істини) покрита оболонкою зі смаком «любові». Нині всі хочуть любові, всі говорять про любов, а от що це таке – справжня Любов (що це Смирення, Хрест, розіп’яття себе…) – знають тільки християни (смиренні, убогі Духом, які відають Царство Боже, Духа Святого)! Тому ми і на вітрині, на видноті, насамперед виставили пігулки зі смаком «любові». Та й уважний відвідувач нашої бідненької «аптеки» вже все це (про смирення, благодаріння…) почув (у першому розділі), тому знає, що відчуває любов той, хто отримує подарунки, а велику любов відчуває той, хто отримує багато подарунків (подарунок = любов, вираження любові); хто приймає подарунки, той і відчуває до себе увагу-любов – і цей щасливчик, цей смиренний, ця «дитина» («будьте, як діти»), цей убогий Духом нічого свого не має (тільки борги, які також йому прощаються як Милість, Дар!), а все, чим він є і що має – це Подарунок Любові! Нині діти стали дуже нечемними – не хочуть не те що приймати гіркі ліки (Хрест), а навіть чути слово про Хрест (це для них крайнє безумство та спокуса). Тому, щоб діти хоч трохи почули Істину, доводиться вдаватися до таких педагогічних хитрощів: оскільки Любов = Смирення, то ми на «Любов» і «Смирення» вказували одним словом «любов» (яке всім так до вподоби): «любов» = Любов, «любов» = Смирення (з контексту пізнавайте, про що йде мова).
Залишити відповідь