За Ісусом ішло багато народу (тисячі, десятки тисяч… див. Лк. 14: 25, Ін. 6: 10, 26), і донині ходять за Ісусом дуже багато людей (мільйони, мільярди…). Цей величезний натовп, який створює тисняву біля Ісуса, який іде, біжить, летить за Ісусом, поділяється на дві групи: ученики (= християни) і не ученики (не християни, язичники). Ученики (християни) – маленьке стадо – це ті, які віддали себе Учителю, зреклися себе, взяли   свої хрести (готовність виконати будь-яку заповідь Учителя, волю Божу, Духа Святого) і йдуть за Ісусом (уподібнюються Йому у всьому: думках, словах, почуттях, ділах… – див. Флп. 2: 2-5) – послушні Ісусу Христу у всьому (див. Кол. 3: 17). (Оголошені ті, які готуються стати учениками, готуються до хрещення Духом Святим: вони вже подвизаються за богоприїмне смирення, за входження в стан убогості д(Д)уха. Їх уже язичниками не назвеш, але вони і не християни ще, не ученики. Це абітурієнти, які готуються до вступних іспитів у Школу Любові (до хрещення Духом Святим, до Шлюбу з Ісусом Христом); коли ж здадуть іспити на богоприїмне смирення, тоді і стануть учениками, будучи похрещені Духом Святим. Оголошених також небагато – маленька черідка)³⁹. Не ученики (= не християни) – це ті мільйони, мільярди, які йдуть за Христом, шукаючи своєї волі, задоволення своїх нужд, треб, потреб, інтересів, вирішення своїх проблем… У Христа вірять усі з натовпу (інакше б не ходили, не бігали за Ним): учні (та абітурієнти) вірять Христу як Богу, Який є Ціль життя, єднання з Яким є спасіння-зцілення-обоження; а решта вірять як у лікаря (ЛОРа, хірурга, дерматолога, психіатра, бісогона…), захисника, суддю, чудотворця, годувальника, гаранта стабільності та національного процвітання… як у Того, Ким можна скористатися для себе. А ученики вірять у Того, Кому можна і необхідно (для Щастя) себе   цілком   віддати,   ввірити!!!   Ми   говорили   про   дві «церкви»: Церква і церква. Весь натовп, який іде за Ісусом, всі люди, які називають себе християнами (православні, католики, протестанти), – це церква (з малої букви). А Церква (Тіло Христове, Духоносці, Христові) – це мала черідка учеників (та абітурієнтів), які як закваска трудяться у тій багатомільйонній, мільярдній церкві. (Церква (з великої «Ц») міститься в церкві, але церква ніколи не була Церквою!). Принагідно зауважимо, що серед протестантів є християни (Духоносці, православні), серед католиків (греко-католиків) є християни    (Духоносці,    православні),    і    навіть    серед «православних» є православні (= християни)!⁴⁰

Хто така ієрархія в церкві – у натовпі біля Христа? Це ті люди, які стежать (повинні стежити – це їхній обов’язок) за порядком, дисципліною в цьому багатомільйонному натовпі, який і вибирає собі владик, високопреосвященств… (в попередніх частинах ми детально говорили про завгоспів – попів різного ступеня тяжкості), які й панують над ним (чи то бізнесують, торгуючи всім, що лиш можна продати- купити…)! А один Муж сказав, що попи – це аніматори, які веселять, забавляють людей у Вербну Неділю, на Паску, Преображення, на Богоявлення… Попи у такі дні великих стовпотворінь (у великі свята) проявляють неабиякі аніматорські здібності, влаштовуючи різноманітні шоу з кадилом і без, з хором і без хору, з вогнем, водою…⁴¹ На які тільки жертви і витівки не йдуть аніматори (попи-жерці), лиш би догодити цьому натовпу (= церкві язичників), який шукає хліба (Ін. 6: 26) і видовищ (Лк. 23: 8), – щоб не втратити клієнтів (а може ще й комусь із новеньких сподобатись), щоб було з ким торгувати, та й щоб замовляли послуги аніматора на сімейні, родинні свята (похрестити, повінчати, відспівати, освятити тощо).

Ученики Ісуса Христа – Церква – це причасники Євхаристії, тобто ті, які причащаються Євхаристії, які приймають як Дар усього Христа (Тіло і Кров Христові (повноту Божества) – абсолютну Хресну Жертву Божественної Любові, абсолютну, всецілу самовіддачу Себе Христом кожній людині). А це може зробити (тобто причаститися Євхаристії, Божественної Любові, Духа Святого) тільки той, хто у благодарінні у відповідь на Дар Христа (Який всього Себе мені віддає, Себе приносить у жертву (Любові) мені) всього себе віддає Христу, а во Христі Духом Святим – Богові Отцеві!

А тепер нехай кожен християнин (кожен із натовпу під назвою «церква») перевірить себе: хто він – ученик Ісуса (= християнин) чи ні?! Ще зауважимо, що ученик – це не той, хто вибрав Ісуса (за свого вчителя, лікаря, годувальника, розважальника…), а той, кого вибрав Ісус!!! Учеників собі вибирає Сам Господь! І вибирає Господь учеників з натовпу (з церкви) серед оголошених, з тих, хто ревно шукає Істини, хто готується до хрещення Духом Святим. Тому, якщо ти сам вибрав Ісуса, або тобі нав’язали Його, похрестивши тебе малюком⁴², то не обманюйся, що ти ученик Христів, а краще спіши стати одним із абітурієнтів (оголошених), якщо, звичайно, ти хочеш стати учеником Христовим, християнином – щоб Ісус вибрав тебе, покликав тебе іти за Ним! (Ми про це детально говорили в попередніх частинах, і, дасть Бог, ще поговоримо).

Скажемо принагідно декілька слів про патріотизм, націоналізм… Оцей багатотисячний натовп, який ходив (бігав) за Ісусом, мав (у кожній голові осібно і колективно) одну мрію – політичне земне Царство Ізраїлю, його багатство, процвітання та світова слава і панування! (А зцілення від хвороб, звільнення від бісів – це все добре, але це тільки для того, щоб щасливо насолоджуватися земним (безбожним) життям у процвітаючому царстві…, але аж ніяк не знамення і свідчення того, що Царство Небесне настало, що Воно вже тут між нами… Ісус (Боголюдина, в Якому перебуває вся повнота Божества тілесно) є Царство Боже!). До речі, дванадцять учеників (краще сказати, абітурієнтів, оголошених, які готувалися стати християнами, тобто готувалися Ісусом (три роки до Воскресіння + сорок днів після Воскресіння) до хрещення Духом Святим) нічим не відрізнялися від натовпу – вони також мріяли про царство Ізраїля, просто брали вище, ніж натовп: вони мріяли про високі посади у царстві (сидіти справа і зліва від трону: ну, Ісус – Цар, президент, а вони чигали на крісло (хрест) прем’єр-міністра, голову верховної ради… та хіба в міністерствах мало м’яких високоприбуткових крісел (хрестів)…). Апостоли прийшли до тями (зрозуміли-пізнали, яке Царство проповідував Ісус, і якого Царства Він є Господь) тільки тоді, коли стали християнами, тобто учениками Ісуса Христа – на П’ятидесятницю, коли були похрещені Духом Святим у Таїну Царства Божого, у Життя Пресвятої Тройці!

Тільки хрещені Духом Святим приходять до тями – перестають    бути    націоналістами,    патріотами    земного «Ізраїля» (батьківщини по плоті) – стають християнами, тобто «Патріотами», «Націоналістами» Небесної Батьківщини – Царства Божого; а в Ньому «національні»: одна-єдина мова – Любов, культура – Любов, традиції, передання – Любов, цінності – Любов, ідентичність (з чого всі пізнають учеників Христових) – Любов, родина, свої – кожна людина, образ Божий, кожна свобідна іпостась (і диявол з усіма падшими ангелами в тому числі) – все суще, все творіння Боже (святі і грішники, боголюбці і богоборці, праведники і богопротивники, все небесне, земне і пекельне)! А до пізнання Ісуса Духом Святим всі люди максимум на що здатні, то це бути земними патріотами і співати пісеньку:

«Батько наш – Авраам (Бандера…), а Ізраїль (Україна…) – мати!». Пригадуєте, коли Ісус був на суді у Пилата, то націоналісти, патріоти ізраїльські випросили собі патріота Варраву, а Ісуса, бичувавши руками окупантів, віддали на розп’яття… Так, Господь Ісус – це жах для кожного націоналіста-патріота; особливо Ісус зі своєю революційною проповіддю абсолютної Любові, Любові до ворогів (особливо коли у їхній крові кипить: «Смерть ворогам!», «Слава нації!», «Слава … – Героям слава!»…). Націоналіст- патріот, чуючи про Ісуса з Його Євангелієм Царства, каже: краще Ісуса (і кожного Ісусового, християнина) вбити, знищити Його вчення, або знешкодити його, єретично витлумачивши, перекрутивши, внісши певні корективи в текст-передання (щоб часом хтось не заразився Істиною- Свободою-Любов’ю), бо інакше прийдуть вороги, окупанти (римляни,   росіяни,   американці…)   і   заволодіють   нами, зроблять нас рабами (пор. Ін. 11: 48-50). Парадокс: раби егоїзму, злоби, ненависті і всіх інших можливих страстей… бояться стати рабами!? І спішать вбити Того, Хто єдиний дарує абсолютну Свободу, абсолютну Любов, Щастя! Затуляють вуха, заплющують очі, хапаються за каміння, анафеми, відлучення… коли чують Істину, Євангеліє Жертовної Хресної Любові! Ось такий патріотизм- націоналізм віку цього. Поки Христос виконує їхню волю: годує, зціляє, звільняє, воскрешає… – вони кажуть: Слава Ісусу Христу! А коли Господь просить їх виконати Його волю вони вимагають: розіпни, розіпни Його!

Ще раз пригадаємо: тисячі, десятки тисяч ходили за Ісусом (мільйони, мільярди ходять за Ісусом тепер) – всі вони вірили в Ісуса; але кожен у свого Ісуса (для себе): цілителя, чудотворця, годувальника, національного лідера, патріота- визволителя… А ученики Христові (християни) – це ті, хто вірить в Ісуса для Ісуса – всеціло віддає (точніше, віддав) себе Ісусу, і вже не він живе, а живе у ньому Христос!⁴³

Чи може все ж таки Ісус Христос був (і є)⁴⁴ патріотом- націоналістом?! Дамо відповідь на це запитання риторичними запитаннями. Чи не лікував Ісус окупантів? Чи не хвалив Господь Ісус окупантів, язичників (напр., римського сотника, побратими якого в 70 році зрівняли Єрусалим із землею, камінь на камені не залишили від ізраїльських святинь; довели нарід юдейський до того, що матері їли своїх дітей, а не просто свинину; а скільки юдеїв, співвітчизників Ісуса по плоті, полягло від меча у цій війні…), будучи здивованим, що навіть в Ізраїлі Він не знайшов такої віри?! Чи не ставив Ісус правовірним («православним») юдеям у приклад для наслідування єретиків (самарян) (див. притчу про милосердного самарянина)?! А з ким дружив Ісус: з блудниками, розбійниками, грішниками… (які каються – вірують у Нього і йдуть за Ним); і видав паспорт громадянина Царства Божого під номером 1 розбійнику (благорозумному)? То хто ж такий Ісус, хто ж такі Ісусові, Христові (християни) – патріоти- націоналісти? («Царство Моє (Ісуса Христа і християн, Христових) не від світу цього!!!», «Якби ви були від світу, то світ любив би своє; а оскільки ви не від світу, але Я обрав вас від світу, тому ненавидить вас світ!» – див. Ін. 18: 36; 15: 19).

Якщо Дзюньо дав правильні відповіді, то певен, що Ви жартома, не докладаючи зусиль, вже давно правильно відповіли (покаянням…)!

Дехто каже: але ж Ісус – це Бог, тому Він і не може бути патріотом-націоналістом, а от ученики Його… Зупиніться, стоп! По-перше: Ісус не просто Бог, а Боголюдина (досконалий Бог і досконала Людина); по-друге, Ісус (Логос, друга Іпостась Пресвятої Тройці) прожив земне життя, як людина (добровільно відмовившись застосовувати Божественну владу і силу); Божественна Іпостась, Божественна Премудрість прожила земне життя виключно людською природою (це тайна Божественного Кенозису Бога Слова); відмінність Ісуса від усіх людей в тому, що в Ісусі – Божественне Я, Іпостась, а в людей – тварне Я, іпостась, самосвідомість; все, що Ісус робив до Воскресіння – робив, як Людина, виключно людською природою (а творив чудеса Господь Духом Святим, так само, як і ученики творили чудеса Духом Святим; Божественно діяла Третя Іпостась Пресвятої Тройці, а Ісус діяв, як Людина, Яка в Дусі Святому, діє силою Духа Святого, силою Іншої Іпостасі, вірою- довірою Іншому, але Логос не діяв власною Божественною Силою… Така тайна нашого спасіння, зцілення нашої природи – Логос, Який у втіленні отримав ім’я Ісус, прожив земне життя, використовуючи потенції тільки людської природи, добровільно, ради нашого спасіння відмовившись користуватися Божественною Природою, Божественними Силами!

Вибачте, мусимо трохи зупинитися, бо Дзюнько не зрозумів про що старець веде мову, говорячи про Тайну Боговтілення та премудрий план нашого Спасіння. Тому ми зараз дуже по-простесенькому будемо говорити (не використовуючи витіюватих термінів на кшталт: трансцендентально-персоналізоване тотальне всесвітнє…), а Ви, академіки, професори, потерпіть… Вам уже нудно, за хвильку буде вже Ваш автобус… Можете почекати до відправлення автобуса в аптеці, а можете піти на зупинку (надворі чудова Новозавітна погода – пасхально тепло і сонячно) – тому, як Вам зручно, так і робіть…

Отже, Дзюньку, слухай уважно: Логос, друга Іпостась Пресвятої Тройці, втілився, став людиною, прийняв у Свою іпостась (зробив органічно, онтологічно Своєю) людську природу, яка від втілення перебуває з’єднаною іпостасно з Божественною природою незлитно, незмінно, нероздільно, нерозлучно, яку (тварну природу) і зцілив-воскресив у Самому Собі. Щоб спасти людину, зцілити людську природу, Син Божий стає людиною, і проживає земне життя як людина (ім’я якої Ісус). Ісус (Боголюдина) – Божественний Мільярдер (і ще на додачу «Власник Вселенної», Господь Вседержитель, Творець Неба і Землі) – добровільно відмовився користуватися тими Божественними Коштами- Силами, а прийшов у світ і жив, як останній безхатько, заробляв на (про)життя своїми руками (людською природою)… Ми всіма тими словами хочемо сказати одне: Ісус (будучи Боголюдиною: Богом і Людиною) прожив земне життя – аж до Воскресіння як Людина (тобто одна відмінність була між людьми і Ісусом – в Ісусі була Божественна Іпостась, Божественне Я, а в людей – тварна іпостась; Божественною Природою, Силою Ісус не користувався! Це можна зобразити на прикладі: після втілення у Бога-Слова дві природи – Божественна і Людська, як дві руки: права –

Божество, ліва – людська природа; і Ісус (свобідно, добровільно) «правою рукою» не користувався, не діяв, а тільки «лівою» і однією нею переміг у боротьбі проти всіх наслідків гріха. Такий путь зцілення людської природи. У Таїнстві Спасіння Ісус діяв божественно, але людською природою, а Божественною Силою діяв Дух Святий – Третя Іпостась Пресвятої Тройці – по вірі-довірі (самовіддачі) Ісуса, Логоса! Або такий приклад: у Ісуса були у Банку Мільярди, але він відмовився ними користуватися, добровільно зубожів, став безхатьком і взявся віддавати борги і купити дітям Царство Боже (обоження), і це все Господь звершив Божественною Премудрістю в людській природі… Ще раз вслухаймось у Божу Любов до нас: маючи на Небесах Мільярди, Якими в будь-яку мить міг скористатися, маючи тисячі легіонів ангелів-тіло-охоронців, які будь-якої миті могли вступити у бій… Ісус добровільно відмовився скористатися цим усім багатством і все робив сам, і бився сам (пригадайте спокуси Христа у пустині, гефсиманське боріння, суд, побиття, голгофське розіп’яття, ад) – і переміг, досягнув Цілі! Або ще так можна зобразити: Архітектора зі світовим іменем послали в пустиню (віку цього) і дали завдання збудувати шедевр з підручних матеріалів голими руками (не використовуючи жодних власних інструментів та техніки)! Не повірите: Ісус – Божественний Архітектор Неба і Землі, діючи у людській природі Божественною Мудрістю, справився на відмінно, створив унікальний шедевр: обожену Людину, Бога по Благодаті. У Таїнстві творення Нового Неба і Нової Землі (Церкви, Тіла Христового) діяли Бог і людина; з людської сторони, від людей представником був   Ісус   (Іпостась Ісуса,   Я   –   Бог-Логос,   Божественна Премудрість, Син Божий), Який зробив усе, що мала зробити людина (Логос цього разу, на відміну від першого творення неба і землі, всього тварного, творив людськими силами, людською природою): давав у довірі до Отця-Татуся діяти Духові Святому – Третій Іпостасі Святої Тройці. Божеством діяла Третя Іпостась Пресвятої Тройці, а Друга Іпостась Пресвятої Тройці (Господь Ісус) діяла людською природою: вірою дозволяла Духові Святому (Божественно) діяти Божественними Силами. (Тому Ісус (абсолютно віруючий- довіряючий Татусеві) був безперестанно в Силі Святого Духа!). Слава, Господи, невимовній Любові Твоїй! Премудросте Божа, повна хресної Любові, слава Тобі!

Оскільки (Господь) Ісус – Людина, то це означає, що кожна людина може діяти, творити, як Ісус, а тепер, після П’ятидесятниці-Воскресіння-Вознесіння, кожна людина може творити діла більші, ніж Ісус (Його Благодаттю) – «і більше, ніж Я створить!» (див. Ін. 14: 12) – у Таїнстві Воскресіння на славу Господа Ісуса, Татуся і Духа Святого! Святі (тобто християни) благовістять Євангеліє у Силі Духа Святого, творять чудеса Духом Святим (тобто діє Дух Святий по вірі християн). Умовою творення божественного у людському житті (тобто дії Духа Святого у нас і через нас) є віра-довіра – стан віддачі себе Ісусу Христу, Духові Святому. Від людей віра, а дія – від Бога, Духа Святого.

В Ісуса була абсолютна (Божественна) віра-довіра до Татуся (Бога Отця), тому в Ньому (Лагідному і Смиренному) і через Нього й була абсолютна дія Духа Святого (абсолютній вірі все можливо; віруючому все можливо, навіть якщо є віра (малесенька), як зерно гірчичне, – то ніяка гора (перепона) не може стати (встояти) на шляху віруючого, на шляху до Щастя (оБоження). Тому питання Щастя, Спасіння впирається у віру (а не в людські потуги, подвиги, аскетики, пости, молитви, добрі діла тощо), бо сила, яка діє, вона не людська, а Божа, Духа Святого. Тому головне у ділі спасіння – (віра-довіра творить чудесне, спасительно-божественне) – віддати, ввірити себе Духові Святому, Господу Ісусу Христу, щоб Він, маючи нас (нашу віру; ми то Бога маємо – Він весь для нас, але Бог не має нас, щоб діяти в нас і через нас! Віра-довіра у Господа Ісуса якраз і виправляє цей недолік), творив чудеса Любові і Спасіння. (Про віру в нас є окремий стелаж, колись, дасть Бог, із ним познайомимося – у наступних частинах).

Вам важко чути слова: «Ісус Христос мав віру в Бога (Отця-Татуся)», – як таке можна говорити, Він (Ісус) же був Богом?! (Там, де є свобода – там обов’язково є віра-довіра. Ми (свобідні) безперестанно комусь (чомусь) віримо (або не віримо), на когось (щось) надіємось (язичники кажуть: надія вмирає останньою). Ми віримо-довіряємо собі або іншим (людям, ангелам, Богові); ми живемо (ходимо, діємо) вірою- довірою (ми просто цього не помічаємо – але ми безперестанно у процесі віри-довіри, у процесі вибору): а вже у що чи в кого ми віримо, кому (чому) довірямо, на кого (чи на що) надіємось – це вже інше питання!.. – дет. див. у ІІ ч.). Ісус як людина мав віру в Бога – (віра Ісуса – це іпостасний спосіб буття людської воіпостазованої природи – віддача себе Богові) – вся надія була на Отця, а не на людську природу та її тварні сили (пригадайте: «не хлібом єдиним житиме людина, але всяким словом, що виходить із уст Божих» (Мф. 4: 4)). Ісус – абсолютне смирення, тобто абсолютна надія на Бога, абсолютна віра-довіра Татусеві, абсолютна божественна в людській природі, в людині самовіддача Богу- Татусеві. (Саме в такий спосіб (в іпостасі Бога-Слова) відбувалося зцілення (обоження) нашої природи – скаліченої, обезБоженої непослухом, бунтом праотців (Адама та Єви), їхнім самонадіянням, опорою на природу (та ще й тварну). Пригадайте для прикладу спокуси Христа в пустині (Мф. 4, Лк. 4).

Ісус (Другий Адам, родоначальник нового людства – Воскреслого, оБоженого) відкинув спокусу, з якою не впорався перший Адам (праотці в Раю): жити без Бога, самому (своїми безбожними силами) стати богом… І в них (Адама і Єви) майже вийшло, вони стали триіпостасними богами (ідолами), в кожному божку (егоїсті) наступні три «іпостасі» (ідоли): сластолюбство, сріблолюбство і славолюбство. І почали люди служити цим богам (ідолам, егоїзму) – поклонятися самим собі, своїй егоїстичній, повній гордині богопротивної природі…). Тільки Свобідний міг спасти «свобідних» і свобідно їх повернути в Дім Отчий. Тому такий путь спасіння: людина впала – Людина встала; людина відійшла, відпала – Людина повернулася Додому і проклала путь спасіння-покаяння (повернення) всім людям.

Ще скажемо, що Ісус не спокушав Бога: у тих ситуаціях, коли можна було дати раду (справитися) людськими, тварними силами – Він так і діяв (напр., загрожувала небезпека – тікав: коли був маленьким на руках у Матері зі стареньким Юзиком; коли був дорослим – сам уникав небезпеки, напр., не ходив серед тих, хто хотів Його вбити (аж поки не настав час, Отцем встановлений, віддатися з волі Татуся в руки грішників, і їхніми руками зійти на трон Царства Божого, воцаритися – зійти на Хрест і явити світові Воскресіння, Божественну Любов! І ніколи Господь Ісус не творив чудес заради чудес, заради видовищ, шоу, а тільки з милості і тільки по нужді (вірі)!

Сторінки: 1 2